 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
11. Чекаю воскресіння мертвих. В одинадцятому члені Символу віри говориться про всезагаль-не воскресіння мертвих, яке настане при закінченні існування нашого світу. Воскресіння мертвих, на яке ми чекаємо, станеться одночасно з другим і славним пришестям Господа нашого Ісуса Христа і поля-гатиме у тому, що тіла усіх померлих з'єднаються зі своїми душами й оживуть. Віра у воскресіння мертвих була виражена Авраамом при жертвоприношенні сина його Ісаака (Див.: Євр. 11, 17); Іовом у тяжких його стражданнях: "Та я знаю, що мій Відкупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, й у плоті своїй я Бога побачу" (Іов. 19, 25-26); пророком Ісаєю: "Померлі твої оживуть, воскреснуть мертві тіла. Пробудіться і торжествуйте, ви, повергнуті в порох, бо роса Твоя - це роса рослин, і земля викине мертвих" (1с. 26, 19). Пророк Єзекиїль споглядав саме воскресіння померлих у видінні поля, засіяного сухими кістками, які з волі Духа Святого з'єднались одна з одною, покрилися тілом і одухотворилися духом (Див.: Єз. 37). Сам Ісус Христос не раз говорив про воскресіння мертвих: "Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Божого Сина, і, почувши, оживуть" (Ін 5, 25). "Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а хто чинив зло, - у воскресіння Суду" (Ін 5, 28~29). "Хто їсть мою плоть і п'є Мою кров, той має життя вічне, і я воскрешу його в останній день" (Ін 6, 54). Відповідаючи невіруючим саддукеям на їхнє запитання про воскресіння мертвих, Ісус Христос сказав: "Помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої. А про воскресіння мертвих, невже не читали ви сказаного вам Богом: "Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, а живих" (Мф 22, 29, 31, 32). Апостол Павло говорить, що Христос воскрес із мертвих, первісток серед померлих. Бо як смерть через людину, так через людину і воскресіння мертвих. Як в Адамі усі вмирають, так у Христі всі оживуть (Див.: 1 Кор. 15, 20, 21, 22). У момент всезагального воскресіння тіла померлих людей зміняться, за єством своїм тіла будуть ті самі, які ми тепер маємо, але за якістю відрізнятимуться від нинішніх: вони будуть духовні - нетлінні і безсмертні. Зміняться тіла також і тих людей, які будуть ще живими у час другого пришестя Спасителя. Апостол Павло каже: "Сіється тіло душевне, встає тіло духовне... не всі ми помремо, але всі змінимось; раптом, в одну мить, при останній сурмі; бо засурмить, і мертві воскреснуть нетлінними, а ми (залишившись живими) перемінимось" (1 Кор. 15, 44, 51, 52). Відповідно до переміни самої людини зміниться й увесь видимий світ, а саме: з тлінного перетвориться на нетлінний. Стан душ людей, померлих до всезагального воскресіння, не однаковий. Так, душі праведних знаходяться на початку вічного блаженства, а душі грішників - на початку вічних мук. Такий стан душ померлих визначається на особистому суді, який відбувається після смерті кожної людини. Це ясно видно з притчі Господа Ісуса Христа про багатого і Лазаря (Див.: Лк 16, 19~31). На це ж указує й апостол Павло, який каже: "...маю бажання визволитися (померти) і бути з Христом, бо це незрівнянно краще" (Фил. 1, 23). Смерть має важливе значення в житті кожної людини, вона є межею, якою закінчується час подвигів і починається час відплати. Але оскільки особистий суд є не остаточний, то і душі грішних людей, які померли з вірою в Христа і розкаянням, можуть отримати полегшення в стражданнях загробних і навіть цілком звільнитися від них за молитвами Церкви, а також через благодіяння, здійснювані за них живими, а особливо через принесення за них безкровної жертви тіла і крові Христової. З цією метою і встановлено у православній Церкві поминання спочилих, яке завжди здійснювалося від самих часів апостольських. Це видно і з першої християнської літургії св. ап. Якова: в ній поминання спочилих складає одну з головних частин її. Св. апостол Іоан каже: "Коли хто бачить свого брата, який грішить гріхом не на смерть, то нехай молиться, і Бог дасть йому життя" (1 Ін 5, 16). Св. апостол Павло в Посланні до єпископа Тимофія пише: "Отже, передусім благаю чинити молитви, моління, прохання, подяки за всіх людей, за царів і за всіх, які начальствують, щоб провадити нам життя тихе й безтурботне, у всякому благочесті і чистоті, бо це добре і угодне Спасителеві нашому Богу, Який хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини" (1 Тим. 2, 1-4). Св. апостол Яків говорить: "Признавайтесь один одному в провинах і моліться один за одного, щоб вам зцілитися, бо багато може щира молитва праведного" (Як. 5, 16). Якщо слід молитися за живих, то необхідно молитися і за померлих, бо у Бога немає мертвих: у Бога всі живі. Сам Господь Ісус Христос сказав: "Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі" (Лк 20, 38). Св. апостол Павло писав християнам: "А чи живемо — для Господа живемо; і чи вмираємо — для Господа вмираємо; і тому чи живемо, чи вмираємо — завжди ми Господні" (Рим. 14, 8). Ще у Старому Завіті молилися за померлих. Так, наприклад, пророк Варух молився за померлих, кажучи: "Господи Вседержителю, Боже Ізраїля! Вислухай молитву за тих в Ізраїлі, що померли, і синів їхніх, які згрішили проти Тебе... Не згадуй неправди батьків наших" (Див.: Вар. З, 4—5). Іуда Маккавей молився і приносив жертву за полеглих воїнів (Див.: 2 Мак. 12, 39-45). Вчення про поминання померлих ґрунтується як на Святому Писанні, так і, особливо, на Священному Переданні. [ Повернутися до змісту книги: "Закон Божий" ] [ Cкачати книгу: "Закон Божий" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові! |
|
|
|
|
|
