Християнські статті на сайті TrueChristianity.Info. З усією впевненістю хочу сказати лише одне: «Розлучення – це ворота до пекла» Християнські статті - Сім’я
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
З усією впевненістю хочу сказати лише одне: «Розлучення – це ворота до пекла»
   

Автор: Świadectwo
Любiть одне одного! 1/2011 → Сім’я

Любiть одне одного!

Я є типовим прикладом людини, яка має вищу освіту, займає досить відповідальну посаду, але яка не вміє мудро жити. Освіта і правдива мудрість – це дві, зовсім різні речі. Тепер добре знаю, що мудре життя, це життя з Богом в центрі. Однак так було не завжди…

Початок свого подружнього життя ще донедавна могла назвати «фатальним захопленням». Наше подружжя було звичайним: ані добрим, ані поганим.

Пригадую, що дуже добре пережила Перше Святе Причастя нашого сина. Та нажаль, ми почали йти по «похилій площині». Щораз більше віддалялися від себе… Я на багато років відійшла від Церкви, а чоловік почав пити і перестав цікавитися сім’єю.

В 1989 році в нещасному випадку загинув брат мого чоловіка і цей момент став переломним для мене. Я почала задумуватись над значенням, сенсом людського життя. На той час ніхто і ніщо не давало мені відповіді на мої питання, і тому я почала шукати відповіді у східних релігіях, цікавитись філософією позитивного мислення – будувати реальність по-своєму. Побувала в польських святинях кришнаїтів, брала участь у святкуванні дня народження духовного вчителя – гуру Кріпни Кшетри Прабху у Вроцлаві – а також приймала в себе в дома прихильників Кришни. Я була вражена особливістю цієї релігії і культури. Я багато читала. Хотіла змінити себе, стати спокійною, врівноваженою, доброю, лагідною людиною. Але нічого не виходило. Залишалось лише моє бажання, а я не змінювалась. На все реагувала дуже емоційно. Особисте вдосконалення є важливим елементом кожної релігії, однак в мене залишалось одне питання без відповіді: «як цього досягнути?». Я вірила в Бога, сумувала за Ним, але Він був для мене кимось далеким, віддаленим, неосяжним. В нашій сім’ї було дедалі гірше. Чоловік мав величезні борги, його фірма збанкрутіла і він випивав щораз більше та частіше… Я пережила пекло жінки алкоголіка: пияцькі витівки, сварки, бійки, страх, фінансові проблеми і свідомість того, що передусім страждає наша дитина. Всі схиляли мене до того, щоб покінчити з таким подружжям. А тому я подала заяву на розлучення, вбачаючи в цьому шанс на нормальне життя для себе і сина.

Все почалося, в певному значенні, від Петра, мого сина. В листопаді 2005 року його попросили стати хресним татом і йому було потрібне його свідчення про хрещення. І я пішла до настоятеля нашої парафії і тут, несподівано для себе, почула багато прикрих слів: що не ходжу до храму, а проходжу повз, що вже кілька років ми не приймали в себе священика, що ніколи він не бачив нас разом з чоловіком в храмі. В цих словах було стільки правди. Було боляче… Можливо, це було по-дурному, але на зло настоятелю вирішила бути в храмі щоденно. І так все почалося…

Участь в Євхаристії стала для мене чимось надзвичайним, неземним, таємницею зустрічі неба із землею. Віра починається від слухання, і я слухала, слухала… Віднайшла свій зір і слух. Слова, які я чула в храмі, несли радість, надію, любов… Вони були, як бальзам на мою поранену душу. Я почула, що Бог любить мне, що любив мене увесь час, що прагне мого добра, мого щастя, що прощає мені, тільки маю вже більше не грішити. Вирішила, що буду щоденно брати участь в Євхаристії, щоб все собі «пригадати», впорядкувати. Знаю лише одне: в мені було величезне прагнення жити по-християнськи. Я почала ходити на цикл неокатехуменальних катехез, бо мене зацікавив текст запрошення: «Якщо твій зв’язок розпадається, якщо хочеш пізнати Христа – приходь». А я хотіла. Контакт зі словом Божим усвідомив мені чим насправді є віра, і дозволив мені спокійно пережити смерть мами. Перебування з людьми в спільноті, допомогло мені прийняти рішення про відкликання заяви на розлучення і пробачити своєму чоловіку. Спочатку, коли я почула від нашого катехети, що маю пробачити і просити про пробачення в свого чоловіка, подумала: «Що він таке говорить? Що він може знати про мене і мої проблеми?». Я була переконана, що це чоловік має просити в мене пробачення, і то на колінах! Але щось казало мені повністю довіритись, йти вперед, до кінця. Я усвідомила собі, що також небезвинна. Неодноразово ранила свого чоловіка, словом, відсутністю ніжності та розуміння. Зрозуміла, що насправді означає дозволити Ісусу «народитись в моєму серці», і яке значення мають слова про«вмирання для іншої людини». Зрозуміла, що маю відмовитись від своїх егоїстичних потреб, своєї, завжди «правильної» точки зору, шукання лише приємності для себе.

Чудово пам’ятаю здивування всіх в залі суду, коли під час розгляду нашої справи про фізичне і моральне знущання над сім’єю, ми разом із сином сказали, що пробачаємо і просимо про відхилення розгляду справи. Усі були спантеличені: і суддя, і родичі, і знайомі. А ми з Петром були щасливі, камінь нам впав із серця.

Пригадую скільки було ненависті, злості, не пробачення до чоловіка і всього світу. Свідомість «програного життя» пригнічувала мене. Пригадую, що коли запросила до свого життя Господа Ісуса, усі ці негативні почуття, які були в моєму серці, зникли. «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені і я облегшу вас» (Євангелія від св. Матвія 11,28). Майже фізично відчула усю правду цих слів. Зрозуміла, що кожне слово, сказане Ісусом є Дорогою, Правдою і Життям.

Змінити іншу людину, якою б злою, підступною, зіпсованою вона не була б, можливо лише завдяки любові. Саме цього мене навчив Ісус і саме цього від мене очікував. Я зробила те, до чого сама ніколи не була б спроможна, якби не Його міць. Найбільше прагнула бути хоча б трошечки схожою на Нього, прагнула йти Його слідами. Я попросила вибачення в свого чоловіка і почала дивитися на нього зовсім інакше. Він був здивований. Він побачив, що я змінилися, почав разом зі мною брати участь в Євхаристії і після кількох років нарешті приступив до таїнства сповіді.

Його ставлення до сина цілком змінилося, він став більш відповідальніший, більш врівноважений, спокійний. Не п’є вже три роки. З повагою говорить про священиків і Церкву, чого не було раніше. Ми тепер усе робимо спільно, багато розмовляємо (…).

Ми мріємо про те, щоб наш син бачив в нас людей, яких змінив Господь, які доброзичливі один одного, які живуть Євангелієм щодня. Те, що ми піднялися з такої ситуації, в якій опинилося наше подружжя, було можливим лише за допомогою Бога. «Ярмо бо моє солодке» (пор. Євангелія від св. Матвія 11, 30). Саме цього ми досвідчили. Розуміємо, що найважливішим у житті є Господь Бог, родина, сердечні, теплі стосунки з іншою людиною.

Усім, хто зустрічається з проблемами у своєму подружжі хочу сказати лише одне: «Розлучення – це ворота до пекла». Слід про це пам’ятати. Кожне подружжя є святим, нероздільним в Божих очах і варто докладати усіх зусиль, щоб його рятувати. Господь ніколи, не залишає людину сам на сам з проблемами. Ніколи.

Кася

Замовити підписку

Весь номер у форматі PDF



Опубліковано з дозволу Miłujcie się! в листопаді 2014


Читайте інші християнські статті

Читайте другие христианские статьи


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!


Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!