 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Чому Церква продовжує вінчати тих, хто давно живе разом, не сповідається і не причащається? Чи не є це дискредитацією християнського шлюбу? ВІДПОВІДЬ: Коли наречені просять про це Таїнство, вони повинні підтвердити, що усвідомлюють майбутній крок і згодні з тим, що він передбачає. Яким же чином Церква може визначити міру цього усвідомлення і згоди? Сьогодні Церква особливо уважна до підготовки майбутнього подружжя. Про це, зокрема, йшлося на Синоді Єпископів, присвяченому родині. Перед вступом у шлюб необхідно пройти спеціальний курс підготовки, організований єпархією. Крім того, настоятель парафії особисто спілкується з майбутнім подружжям і проводить з ними бесіди в залежності від кожної окремої ситуації. Майбутнє подружжя має володіти не тільки всіма необхідними знаннями про цілі, властивості християнського шлюбу і пов'язані з ним обов'язки, а й бути морально готовими до цього Таїнства. У цю сферу настоятель парафії, який збирається вінчати пару, не може увійти, за винятком тих випадків, коли саме подружжя відкривається і висловлює бажання слідувати шляхами, зазначеними Богом в Таїнстві Шлюбу. Майбутнє шлюбу залежить перш за все від цієї схильності. На жаль, на практиці священникам доводиться проводити курс підготовки до вінчання для пар, які вже давно живуть разом або ж живуть в моральному безладді. Часто ці пари просять про вінчання тільки «за інерцією», з економічних міркувань або через те, що розрив відносин призвів би до додаткових проблем. Що ж робити в подібних ситуаціях? У таких випадках є два рішення: або вимагати від них змінити спосіб життя, або відмовлятися здійснювати Таїнство Шлюбу. У другому випадку ці хрещені ще більше віддаляться від Церкви і від церковної громади, а також, швидше за все, відмовляться від християнського виховання дітей. Якщо ж їх приймати з надією, то в подальшому благодать Бога допоможе їм прийти до навернення і до зрілої віри і відкритися Богу. Всі ми знаємо, що в більшості випадків такі шлюби незабаром зазнають краху. Однак, буває і так, що подружжя повертається до віри і починає ходити Божими шляхами. Якраз ця перспектива і підказує вибір другого шляху. З пастирської точки зору саме він відповідає кінцевій меті Таїнства Шлюбу, а саме порятунку душ. В цьому випадку залишаються відкритими двері сповіді і причастя - в будь-який момент подружжя може приступити до цих Таїнств. Сам Ісус подав нам приклад такого вибору. Про Нього сповіщає пророк Ісайя як про того, хто «очеретини надломленої не доломить і льону тліючого не погасить» (Мт. 12). У разі ж переваги першого шляху - відмови здійснювати Таїнство Шлюбу - повернення до життя з Таїнствами буде набагато важчим. Зазвичай в такому випадку будь-який крок до Таїнств Покаяння та Євхаристії відкладають все далі й далі в очікуванні врегулювання ситуації. Це були пастирські міркування. З богословської ж точки зору, якщо благодать Таїнства Шлюбу не була прийнята під час здійснення Таїнства через відсутність належної моральної схильності, то вона відновлюється в момент навернення. Безумовно, в разі краху шлюбу виникає думка про те, що настоятель парафії мав зупинити наречених. Але слід пам'ятати, що священнику не так просто протистояти волі бажаючих вступити в шлюб. Звичайно, в деяких випадках він ризикує, допускаючи до Таїнства. Але коли ми встаємо на шлях милосердя, двері спасіння душі залишаються відкритими, в той час як надлишок суворості може закрити їх назавжди. За матеріалами: Радіо Ватикан Джерело: http://catholicnews.org.ua/ Опубліковано у листопаді 2017 р.
Читайте інші християнські статті Читайте другие христианские статьи
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
ПИТАННЯ: 