Невже людина, в якої не вдався шлюб, повинна прожити все життя на самоті?

ПИТАННЯ: Невже людина, в якої не вдався шлюб, – особливо з вини іншого подруга – повинна прожити все життя на самоті? Де справедливість?

ВІДПОВІДЬ: Коли подружжя зазнає поразки, а розлучені подруги після цього висловлюють бажання вступити в новий шлюб і приступати до Таїнств, то Церква насамперед аналізує, чи був дійсним перший шлюб. Нерідко існують причини, з яких цей шлюб визнається недійсним або може бути розірваний як «схвалений, але незавершений».

Про те, чи є передумови для визнання шлюбу недійсним, можна дізнатися ще до подачі офіційної заяви, – проконсультувавшись з церковним суддею. Зазвичай, вже на цій стадії представник церковного суду може з великою ймовірністю визначити, чи варто починати довгий процес визнання шлюбу недійсним, – часто цей процес залишається безрезультатним, якщо немає необхідних передумов.

Після процесу визнання шлюбу недійсним, при позитивному результаті, католик може вступити в дійсний церковний шлюб.

Але у багатьох випадках перший шлюб виявляється дійсним і не може бути розірваний. У цьому випадку не може бути іншого рішення, окрім як роздільне проживання або цивільне розлучення, при якому шлюбні узи зберігаються, а, отже, вступ у новий шлюб неможливий. У цьому випадку зареєстрований у цивільних органах шлюб з канонічного погляду буде незаконним і гріховним. Допускаючи це, охрещені відлучають себе від Таїнства Євхаристії.

Де ж справедливість? – Запитує наш співрозмовник.

Коли після невдалого досвіду спільного життя подруги розходяться, можливо, з вини одного з них, або ж обох, – то шлюбні узи перед Богом зберігаються. У цій ситуації відмова від повторного шлюбу означає визнати перед Богом дійсність цих уз, яких ніхто – навіть Папа – не може розірвати.

Слова Ісуса Христа на цю тему були цілковито чіткі: «А на початку створення Бог створив їх чоловіком та жінкою. Ось чому чоловік покине свого батька – матір і пристане до жінки своєї, й обоє будуть одним тілом; тому вже не двоє, лише – одне тіло. Що, отже, злучить Бог, людина хай не розлучає.» Удома ж учні знов його про те запитали. А він сказав їм: «Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить з нею. І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за іншого, – чужоложить»» (Євангелія від св. Марка 10,6 - 12).

Багато хто запитує, чому Церква не може уділяти Таїнство Євхаристії розлученим, які розпочали нове співжиття або цивільний шлюб, деякі ж чекають, що одного прекрасного дня наступний Папа надасть їм таку можливість. Цю надію, це очікування вони обґрунтовують милосердям.

Тут потрібно зауважити, що Церква проявляє величезне милосердя щодо розлучених, що одружені вдруге. По-перше, вона не відлучає їх від церковного спілкування, а, навпаки, всіляко закликає відвідувати недільну Літургію і причащатися духовно; закликає їх активно брати участь у житті церковної спільноти, молитися, вершити справи милосердя, наголошуючи, що вони повинні у своїй непростій ситуації почувати себе близькими серцю Христа і Церкви.

Але при всьому цьому Церква не може забути слова Господа: «Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить з нею». Це об'єктивний факт, в який Церква жодним чином не може втрутитися. Одружені вдруге, таким чином, об'єктивно перебувають у ситуації тривалого перелюбу, і цей гріх не дозволяє приступати до Причастя, якщо людина не розкається в ньому і не пообіцяє змінити своє життя.

Святе Причастя – це їжа, яка дається віруючому для того, щоб зміцнити його у вірності обітницям, даним у день вінчання: тому, якщо б одружені вдруге приступали до Причастя, то це було б справжнім протиріччям, оскільки насправді вони не живуть даними Богові обітницями і не мають такого наміру.

Чи справедливо прирікати розлученого на самотність? У такій ситуації швидше треба говорити не про самотність, а про єднання з Господом. Чи справедливо прирікати розлученого на життя в єднанні з Господом? Нехай кожен сам собі відповість на це запитання. Таїнство Шлюбу вкорінює людську любов у любові Христовій і є її продовженням. Тому повторний шлюбний союз буде зрадою любові Христовій. Йдеться про те, щоб продовжувати любити свого подруга тією любов'ю, якою Христос любить Свою Церкву. А Він любить її завжди, навіть коли вона або хтось з її членів Йому зраджує.

Зрозуміти, чому розлучені покликані жити в єднанні з Богом, не вступаючи в другий шлюб, можна тільки за умови, якщо ми усвідомлюємо кінцеву мету нашого життя, наше остаточне покликання до святості. Це можна також зрозуміти, якщо ми пам'ятаємо, що на цій землі – лише наше тимчасове пристановище. Зрештою, навіть апостолам усе це було нелегко зрозуміти: невипадково в наведеному уривку вони ще раз перепитують Ісуса щодо розлучення. І Господь терпляче їм все пояснює. Можна сказати, що Ісус тут стає на сторону скривдженого, залишеного, зраненого, розлученого подруга: Удома ж учні знов його про те запитали. А він сказав їм: «Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить з нею. І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за іншого, – чужоложить» (Євангелія від св. Марка 10,6-12).

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело: http://catholicnews.org.ua/

Опубліковано у березені 2014 р.

Читайте інші християнські статті

Читайте другие христианские статьи

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!