Біблія в перекладі Хоменка - Книга Мудрости Християнство. Православ'я. Католицтво. Сенс життя.
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Книга Мудрости
   

До змісту: Біблія в перекладі Івана Хоменка


1. Заклик до справедливости 1-2; гріх віддаляє від Бога та від мудрости 3-11; і стягає на себе кару 12-16

1 Полюбіте справедливість, ви, що правите землею! | Роздумуйте про Господа в правоті | й у простоті серця шукайте його!
2 Його знаходять ті, що його не спокушають, | і він являється тим, що йому не спроневіряються.
3 Думки ж лукаві від Бога віддаляють, | і всемогутність, коли її спокушати, присоромлює безумних.
4 Бо в душу, яка лихе мислить, мудрість не ввійде, | ані не оселиться в тілі, запроданім гріхові.
5 Святий бо Дух-виховник від лукавства тікає, | відступає від гадок безглуздих | і віддаляється, коли виринає кривда.
6 Мудрість же - дух, що людей любить, | однак, не лишає уст хулителя безкарними; | бо Бог - свідок його нутра, | вірний дослідник його серця, | і чує, що його язик говорить.
7 Дух бо Господній наповнює всесвіт | і - як Вседержитель - знає кожне слово.
8 Тому ніхто не може таїтись, хто говорить несправедливе, | і не мине його караюча справедливість.
9 Безбожного задуми підуть під розслід, | слів його гомін до Господа долине, | щоб покарати його беззаконня;
10 бо ревниве вухо все чує, | і навіть шепіт нарікань від нього не затаїться.
11 Тож бережіться пустого нарікання | і здержуйте язик від обмови, | бо і потаємне слово не перейде гладко» | і брехливі уста погублять душу.
12 Не шукайте собі смерти вашим життям безпутнім | і не накликайте погибелі на себе ділами рук ваших.
13 Бо Бог не створив смерть, | ані не радіє з погибелі живучих.
14 Він бо створив усе на те, щоб існувало, | і творіння світу - спасенні; | нема в них жадної погубної їді | і царства смерти на землі немає,
15 бо справедливість - безсмертна.
16 А безбожні ділами й словами смерть на себе накликають | і, взявши собі її за приятельку, гинуть за неї; | союз із нею заключають, | тому вони варті, щоб належати до неї.

2. Безбожні - про життя 1-5; вони жадні насолоди 6-9; утискають праведника 10-20; помиляються 21-24

1 Вони бо один до одного мовляють, міркуючи невірно: «Коротке й журливе життя наше, | і нема ліків на кончину людині, | та й невідомо про такого, що визволяв би з аду.
2 Бож випадком ми народились | й опісля будемо, наче нас ніколи й не було. | Бо дим - віддих у наших ніздрях, | а думка - іскра, коли б'ється наше серце.
3 Згасне вона, і тіло розсиплеться на попіл, | і дух розвіється, як легіт.
4 І наше ім'я забудеться з часом, | і ніхто й не згадає про наші діла; | і промине життя наше, немов сліди хмари, | розвіється, мов мряка, | розігнана промінням сонця, | його жаром прибита.
5 Наш вік - тінь минуща, | і кончина наша вороття не знає: | печать прикладено, і не повернеться ніхто.
6 Отож користуймося з теперішніх дібр, | вживаймо світ із запалом юнацтва.
7 Упиймось дорогим вином та пахощами, | нехай не втече наш весняний виквіт!
8 І вінчаймось розквітлими рожами, поки не зів'яли!
9 Нехай нікого з нас не бракує в нашій гульні, | по всіх усюдах сліди радощів лишімо, | бо наша це частка, наша це доля.
10 Гнобімо бідака праведного; | не жалуймо вдовиці, | і не вважаймо на довголітню сивину старого!
11 Хай наша сила буде законом справедливости, | бо що безсиле, те являється безкорисне.
12 Засядьмо на праведника, бо він нам невигідний | і противиться нашим учинкам; | він закидає нам гріхи проти закону, | винує нас у вадах нашого виховання;
13 гадає, нібито він знає Бога, | сином Господнім себе самого називає.
14 Він - утілений докір думкам нашим, | нам тяжко і глянути на нього.
15 Життя ж його не таке, як в інших, | і поведінка його дивацька.
16 Для нього ми - та підроблена монета, | він уникає доріг наших, як нечести, | щасливу називає кончину справедливих | і вихваляється, що Бог йому за батька.
17 Гляньмо, чи слова його правдиві, | та провірмо, що з ним буде накінець.
18 Якщо праведник справді є син Божий, то захистить його | і вирве його з рук противників.
19 Випробуймо його зневагою й мукою, | щоб ми пізнали його лагідність, | і випробуймо його терпеливість.
20 Засудімо його на смерть ганебну, бо, за його словами, допомога йому прийде.»
21 Отак собі гадали, та помилились, | бо їхня злоба їх засліпила.
22 Вони не відають таємних судів Божих | і не надіються нагороди за святість; | не вірять у заплату для душ непорочних.
23 Бог же створив безсмертною людину | і вчинив її за образом власної природи.
24 А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, | скуштують її ті, що йому належать.

3. Доля праведних і безбожних

1 Душі праведних у руці Божій, | і мука не спіткає їх.
2 Очам безумних видалось, що вони вмерли, | і їхнє переставлення вважано за нещастя,
3 а відхід їх від нас - за згубу, | вони однак - у мирі.
4 Бо хоч, в очах людських, їх спіткала кара, | надія їх повна безсмертям;
5 вони, потерпівши трохи, великих благодійств зазнають, | бо Бог їх досвідчив | і знайшов їх достойними себе.
6 Він випробував їх, як золото в горнилі, | і прийняв їх, як жертву всепалення.
7 В час їхніх відвідин вони засяють | і, немов іскри по стерні, розбіжаться.
8 Правитимуть народами й володітимуть племенами, | а Господь царюватиме над ними повік.
9 Ті, що звірились на нього, зрозуміють правду, | і вірні в любові перебуватимуть при ньому, | бо ласка й милосердя - для вибранців його.
10 А на безбожних, за їхні думки, надійде кара, | за те, що праведником нехтували й від Господа відпали.
11 Бо той, хто легковажить мудрість і повчання, - нещасний, | і марна його надія, і труди безкорисні, | та й діла без пожитку.
12 Жінки в них безглузді, | діти їхні погані, | рід їхній проклятий!
13 Щаслива безплідна, яка без плями, | яка не знала гріховного ложа | вона під час відвідин душ одержить плід свій.
14 І скопець, що власноручно не вчинив беззаконня | і що не мав лихих думок супроти Господа, | - йому буде дана за вірність особливіша ласка | і миліша частка в Господнім храмі.
15 Бо плід добрих трудів - славний, | корінь обачности - нетлінний.
16 А діти перелюбів не розвинуться, | плід, що постав з беззаконного ложа, щезне.
17 Ба й якби довго жили, їх матимуть за ніщоту, | і накінець старість їхня буде безчесна.
18 А як помруть передчасно, не матимуть надії, | ані втіхи у день вироку,
19 важка бо кончина неправедного роду.

4. Чеснота 1-6; про вартість життя праведних та грішних 7-20

1 Краща бездітність із чеснотою, | бо пам'ять про неї безсмертна, | вона ж визнана і в Бога, й у людей.
2 Її наслідують приявну, | а як її не стане, тужать за нею; | у вічності, увінчана, тріюмфально походжає, | - переможниця з змагань у боях бездоганних.
3 Плодюча ж юрба нечестивих не принесе користи; | вони - паросток незаконно вроджених; | не пустять коріння глибоко, | ані не закріпляться на основі непохитній.
4 Ба навіть, коли на якийсь час і виженуть гілляки, | тому що стоять хистко, вітер їх розхитає | і буревій їх викорінить.
5 Ніжне віття буде обламане навколо; | і плід їх безкорисний буде, для споживи не спілий | та нездатний ні до чого.
6 Бо з беззаконних снів зроджені діти | - свідки погані батьків, на суді їх.
7 А праведник, хоч і вмре передчасно, | знайде спокій,
8 бо чесна старість не - в довголітті | і не міряється числом років.
9 Розумність людям - за сивий волос править, | і вік старечий - це життя неосквернене.
10 Він сподобався Богові й він полюбив його, | а що жив між грішниками, то й переніс його.
11 Його вхоплено, щоб лукавство не змінило його глузду | або щоб хитрість не обманула душі його.
12 Бо чар зла затемнює добро, | і вихор пожадання змінює ум нелукавий.
13 За короткого часу ставши досконалим, він виповнив довголіття,
14 душа бо його Господеві була вгодна, | тим і забрав він його поспішно з-посеред лукавства. | Люди ж те бачать, та не розуміють, | їм і на думку не спадає те,
15 що ласка й милосердя - для вибранців його | і опіка - для святих його.
16 Праведник покійний осуджує безбожників живучих; | а юність, яка до досконалости швидко дійшла, | - неправедника багатолітню старість.
17 Бо вони кінець мудрого бачать, | але не розуміють, що Господь вирішив про нього | і навіщо його забезпечив.
18 Бачать і легковажать, | але Господь з них сміятиметься. 19. І після того будуть ганебним трупом, | погордою між мерцями навіки; | бо він стрімголов кине їх, онімілих, стрясе їх аж до самих основ, | і вони будуть знищені до останку; | будуть у болях, | і пам'ять про них загине.
20 В день обрахунку гріхів їхніх, вони прийдуть тремтівши, | і беззаконня їхні, проти них поставили, обвинуватять їх.

5. Праведник та переступник на суді

1 Тоді праведник виступить з великою сміливістю | перед тими, що його гнобили | та його труди ні за що мали.
2 Вони його уздрівши, збентежаться страхом жахливим | і здивуються з несподіваного спасіння.
3 Вони, каявшися, скажуть один до одного | і, стогнавши в тривозі духу, промовлять:
4 «Це той, кого ми колись на кпини брали | і на предмет глузування. Які з нас дурні! | Життя його вважали ми за божевілля, | а кончину його - безчестям.
5 Як же то його зараховано до синів Божих | і частка його між святими?
6 Отож - ми збилися з правдивої дороги | і світло справедливости нам не світило, | і сонце для нас не сходило!
7 Ми наситилися стежками беззаконня й погибелі, | проходили через пустині непрохідні, | Господньої ж дороги - ми не пізнали.
8 І що нам допомогла гординя? | Що нам принесло багатство разом з пихою?
9 Усе те, немов тінь, минуло, | немов вістка перелетна.
10 Як судно, що несеться по хвилястій воді, | коли перейде, то й сліду знайти не можна, | ані тропи кіля його у хвилях;
11 або як пташка, яка повітрям пролітає | і по якій годі знайти знак лету: вона б'є крилами легке повітря | і розтинає його із сильним шумом; | вона перелітає ним, розмахуючи крильми, | а потім не знайти знаку її перелету;
12 або як та стріла, що пущена до цілі: | прошите нею повітря вмить сходиться докупи, | так що й не відати, кудою вона пролетіла.
13 Отак і ми - заледве народились, і вже скінчились; | знаку жадної чесноти не можемо показати, | лукавство наше нас поглинуло.»
14 Бо безбожного надія - мов полова, несена вітром, | мов легка піна, що її буря розкидає, | мов дим, що його розвіває вітер: вона проходить, наче спомин про гостя-одноденця.
15 А праведні повіки будуть жити, | і в Господі їхня нагорода; | піклується про них Всевишній.
16 Тому і приймуть вони царство слави | і вінець краси з Господньої руки, | бо він правицею своєю захистить їх, | раменом їх охоронить.
17 Візьме за зброю свою ревність | і озброїть створіння ворогам на відплату.
18 Надягне справедливість, немов панцер, | і накладе, як шолом, суд нелицемірний.
19 Візьме за щит непереможну святість,
20 нагострить, немов меч, гнів суворий; | увесь світ піде з ним у бій проти безумних.
21 Цільні стріли-блискавиці вирушать, | і з хмар, немов з добре нап'ятого лука, полетять до цілі;
22 з метавки гніву жбурне силу граду, | вода у морі проти них залютує, | і ріки затоплять їх безпощадно.
23 Подмух Всесили проти них постане, | і, немов та буря, їх порозвіває. | Так то беззаконня спустошить усю землю, | і лиходійство по валить престоли сильних.

6. Напоумлення володарям 1-11; вартість мудрости 12-21; суть мудрости 22-23

1 Тож слухайте, царі, і розумійте! | Навчіться, ви, що правите аж по край світу!
2 Вважайте, ви, що верховодите безліччю, | та пишаєтеся юрбою народів !
3 Це бо Господь дав вам владу, | від Всевишнього - зверхність; | він діла ваші розгляне й ваші заміри розслідить.
4 А що ви, бувши слугами його царства, не судили по справедливості, | ані закону не пильнували | ані за Божою волею не чинили, - 5. він страшно й швидко нападе на вас, | бо суд на вельмож суворий буде.
6 Малим прощають з милосердя, | а сильних - сильно покарають.
7 Бо Владика всіх ні перед ким не відступає. | Він не вважає на великість, | бо створив великого і малого, | і однаково піклується усіма, -
8 та могутніх чекає суворе слідство.
9 До вас, отже, володарі, слова мої, | щоб ви навчились мудрости та не провалились;
10 бо ті, що свято зберігають святощі, освятяться, | і ті, що їх навчилися, знайдуть оборону.
11 Тож прагніть моїх слів, | любіть їх, і вони повчать вас.
12 Мудрість пресвітла й нев'януща, - легко ті її лицезрять, які люблять її, | і знаходять її ті, які її шукають.
13 Хто її прагне, тим вона наперед дає себе пізнати.
14 Хто вранці вибирається до неї, той не буде трудитись: | сидьма її застане під дверима своїми.
15 Над нею роздумувати - обачности вершина. | Хто з-за неї не досипляє, той незабаром безтурботний буде.
16 Сама ж вона скрізь ходить та шукає тих, що гідні її, | і на стежках з'являється їм приязно | та йде назустріч кожній їхній думці.
17 Бо її початок найвірніший - то бажання поучення, | а дбання про поучення - то любов до неї,
18 а любов - це зберігання її законів, | а послух законам - це запорука безсмертя;
19 безсмертя ж робить нас близькими до Бога:
20 тож бажання мудрости веде до царювання.
21 Отож, володарі народів, якщо престоли й берла вам любі, | шануйте мудрість, щоб вам навіки царювати.
22 Що таке мудрість і як постала вона, я оповім, | не сховаю від вас таємниці. | Від самого початку я розсліджу, | виведу на яв знання про неї | і з правдою не розминуся.
23 Та з заздрістю заїлою на шлях не стану, | вона бо з мудрістю нічого спільного не має.
24 Велика кількість мудрих - спасіння світу, | і цар розумний - добробут народу.
25 Отож, повчайтеся моїми словами: | воно вам на користь вийде.

7. Як Соломон дійшов до мудрости 1-21; означення мудрости 22-30

1 Я теж людина смертна, як і всі інші, | первоствореного нащадок, який із землі походить. | У материнському лоні уклалось моє тіло;
2 за десять місяців стужавів я в крові - | із сім'я чоловіка й насолоди, що із сном приходить.
3 Я теж, як народився, дихав спільним повітрям, і упав на землю, що всіх нас однаково приймає, | і перший крик мій - плач був, як у всіх дитяток.
4 І вирощено мене в пелюшках старанно.
5 Ніякий бо з царів не мав іншого початку існування.
6 Один для всіх у життя вхід, подібний і вихід.
7 Ось чому я моливсь, і дано мені розум, | візвав я, і дух мудрости зійшов на мене.
8 Її волів я радше, ніж берла й престоли. | Багатство мав я за ніщо в порівнянні з нею.
9 А й безцінне каміння я не поставив нарівні з нею, | бо все золото на світі перед нею - піску дрібка, | а срібло - як болото, супроти неї.
10 Я полюбив її понад здоров'я і вроду, | я волів її мати над світло, | бо блиск від неї сну не знає.
11 От і прийшли до мене з нею разом усі блага, | і в руках її багатство незліченне.
12 Зрадів я тому всьому, бо то мудрість його приводить, | одначе я не відав, що це вона тому всьому мати.
13 Чого я без облуди навчивсь, тим без жалю ділюся: | багатств її я не приховую.
14 Вона бо для людей - скарб невичерпний. | Ті, що набули її, в приязнь із Богом увіходять | і єднаються з ним завдяки дарам її повчань.
15 Якби то дав мені Бог говорити про неї, як годиться, | і мислити думки, достойні дарувань, | бо сам він провідник мудрости | і керує мудрими.
16 В руці його і ми, і слова наші, | і вся наша обачність, і хист до діла.
17 Він бо мені дав справжнє знання того, що є, | і я знаю устрій та силу первнів,
18 часів початок, кінець і середину, | зміни сонцезворотів і чергування пір року,
19 круги років й розташування зір,
20 природу тварин і гони звірів, | потугу духів і думки людей, | різні рослини і властивості корінців.
21 Усе, що тільки є тайне і явне, -пізнав я, | бо навчила мене творителька всього - мудрість.
22 Є бо у ній дух розумний, святий, | однородний, многовидний, витончений, | діяльний, проникливий, неоскверненний, | ясний, недіткненний, добролюбний, бистрий,
23 нестримний, доброчинний, чоловіколюбний, | постійний, певний, безжурний, | всемогутній, вседоглядний, | що пронизує всі духи | розумні, чисті, щонайніжніші.
24 Мудрість бо понад усякий рух рухливіша: | чистою вона крізь усе проходить, усе пронизує.
25 Вона - подув Божої сили | і чистий виплив слави Вседержителя; | тому нічого заплямленого не впаде на неї.
26 Вона - вічного світла відблиск, | безплямне дзеркало Божого діяння | і образ його доброти.
27 Хоч і одна, вона все може; | і, залишившися сама в собі, вона все відновлює; | вона з роду в рід у святі душі сходить | і робить з них друзів Божих та пророків.
28 Бо Бог лиш того любить, хто з мудрістю живе.
29 Вона ж над сонце краща, | понад увесь зоряний світ. | У порівнянні зо світлом вона з'являється перша,
30 бо світло поступається ночі, | а мудрости зло не подолає.

8. Мудрість - подруга 1-8; вона дорадниця володареві 9-18; від Бога походить 19-21

1 Могутньо простягається вона від краю і до краю | і керує усім доладно.
2 Злюбив я її і розшукував від молодости своєї, | і намагався її взяти собі за дружину; | та й закохавсь я в її вроду.
3 Взаєминами з Богом прославляє рід шляхетний, | і Всеволодар її полюбив;
4 вона бо втаємничена в Боже знання | і діла його визначає.
5 Коли багатство - набуток, у житті пожаданий, | то що ж від мудрости багатше, яка все чинить?
6 Коли ж розум усе чинить, | то хто, з усього, що існує, більший мистець від неї?
7 І коли хтось любить справедливість, | то плоди її трудів - чесноти, | бо вона навчає поміркованости, розсудливости, | справедливости й мужности; | а над них нема нічого кориснішого в людському житті.
8 Коли ж хто бажає ширшого знання, | то вона знає давне і вгадує майбутнє, | відає слів звороти й загадок розгадки, | знаки й чудеса наперед знає, | події діб і часів.
9 Отож постановив я взяти її до себе, щоб жити з нею, | знаючи, що вона буде мені дорадницею в добрім | і втіхою у клопотах;! смутку.
10 З-за неї матиму славу в громаді | і, бувши молодим, - пошану в старших.
11 На суді мене знайдуть бистроумним, | в очах вельмож я збуджуватиму подив.
12 Коли мовчатиму, вони будуть на мене чекати, | а заговорю, - будуть уважати; | як протягну свою розмову - | на уста покладуть собі палець.
13 Я осягну безсмертя через неї | і лишу вічний спомин тим, що після мене прийдуть.
14 Правитиму народами, і люди будуть мені піддані.
15 Страшні тирани, почувши про мене, злякаються, | у громаді виявлюсь добрий, а на війні хоробрий.
16 Увійшовши в хату, спочину біля неї, | бо товариство з нею гіркости не має, | ані спожиття - досади, | лише веселощі та радість.
17 Роздумувавши так сам із собою | і міркувавши в своїм серці, | що безсмертя існує в поєднанні з мудрістю,
18 що в дружбі з нею - насолода шляхетна, | що в трудах її рук - багатство невичерпне, | в постійнім приставанні з нею - розум, | і слава - брати участь у розмові з нею, | -ходив я, отже, скрізь шукаючи, | як би її собі придбати.
19 А був із мене гарний хлопець, | і дістав я - на щастя - добру душу,
20 чи радше, бувши добрим, увійшов я в безплямне тіло.
21 І зрозумівши, що інакше її не осягну, | якщо Бог мені її не дасть, | - і це вже належало до розсудливости: знати чий вона дар, - | звернувсь я до Господа й моливсь йому | та й сказав з усього серця мого:

9. Молитва про мудрість

1 «Боже батьків, Господи милосердя, | що своїм словом створив усе
2 і що своєю мудрістю витворив людину, | щоб панувала над створіннями, які постали через тебе,
3 і щоб керувала світом у святості й справедливості, | щоб суд судила у правоті серця, -
4 дай мені мудрість, що возсідає на престолі поруч тебе, | і не відкинь мене з-поміж дітей твоїх.
5 Бо я - раб твій і син рабині твоєї, | людина немічна, короткотривала, | нездатний розуміти суд і закони.
6 Ба навіть якби хтось був досконалий між людськими синами, | а йому забракло б твоєї мудрости, він за ніщо вважався б.
7 І на свідоцтво їхнього зіпсуття | народові, | на правителя твоїм синам і твоїм дочкам.
8 Ти заповідав мені збудувати храм на твоїй святій горі | і жертовник у місті, де ти перебуваєш, | образ намету святого, який ти був споконвіку приготував.
9 З тобою мудрість, яка твої діла знає, | яка була приявна, коли ти творив світ, | яка відає, що твоїм очам приємне | і що за твоїми заповідями праведне.
10 Зішли її з твого святого неба, | пошли її від твого престолу слави, | щоб була при мені й трудилась, | щоб я пізнав, що тобі любе.
11 Вона бо все знає й розуміє, | вона мене водитиме в моїх чинах мудро | і мене берегтиме у своїй славі.
12 Тоді мої діла будуть тобі вгодні, | і я судитиму народ твій справедливо, | стану гідний престолу батька мого.
13 Яка бо людина може пізнати волю Божу? | Або хто може збагнути, чого Господь хоче?
14 Бож міркування смертних нужденні, | непевні задуми наші;
15 бо тлінне тіло обтяжує душу, | і земне шатро придавлює вельми клопітливий дух.
16 Ми ледве відгадуємо те, що на землі, | з трудом знаходимо те, що в руках наших, | - а хто дослідить те, що на небі?
17 Волю ж твою хто знав би, якщо б ти не дав мудрости | і не зіслав з висот твого святого Духа?
18 Так випрямлено стежки тих, що живуть на землі, | і так навчились люди того, що тобі довподоби, | і мудрістю вони спаслися.»

10. Адам та Каїн 1-3; Ной, Авраам та Лот 4-9; Яків 10-12; Йосиф 13-14; Мойсей та його народ 15-21

1 Це вона зберегла первозданного батька світу, | скоро він один був створений, | і визволила його з власного падіння
2 та дала йому силу над усім володіти.
3 Неправедний же, у своїм гніві відступивши від неї, | загинув від власних братовбивчих лютощів.
4 А коли через нього земля була залита, | то її знову врятувала мудрість, | провівши праведника на звичайному дереві.
5 Коли народи змішались у лукавій змові, | вона теж розпізнала праведника й зберегла його бездоганним | перед Богом, зберегла твердим супроти ніжности до сина.
6 Вона, коли безбожні гинули, врятувала праведника | - втікача від вогню, який упав на П'ятимістя.
7 І на свідоцтво їхнього зіпсуття | диміє ще й тепер суха пустеля: | кущі приносять плоди, які не дозрівають, | і пам'ятником душі-невіри стоїть стовп соляний.
8 Вони бо, ухилившись від мудрости, | не тільки собі пошкодили, не пізнавши блага, | але й полишили для живих пам'ятник безглуздя, | щоб не могло зостатись у тайні те, як вони згрішили,
9 мудрість же слуг своїх від клопотів урятувала.
10 Вона праведника, що втікав від гніву брата, | вела простими стежками, | царство Боже йому вказала; | дала йому знання святих речей, | спомагала його у злиднях | і помножила трудів його дорібок.
11 Проти скупих гнобителів була при ньому | і його збагатила.
12 Вона зберегла його від ворогів, | захистила від тих, що на нього зазіхали; | в тяжкім бою нагородила його, | щоб знав, що благочестя сильніше над усе.
13 Вона не покинула проданого праведника, | а від гріха його врятувала.
14 Зійшла з ним у темницю | і не полишила його в кайданах, | аж поки йому не піднесла царське берло і владу над тими, що гнобили його; тих, що його винуватили, брехунами виявила, | для нього ж здобула невмирущу славу.
15 Вона увільнила від гнобителів народу | люд святий, потомство бездоганне.
16 Увійшла в душу Господнього слуги | і протиставилася страшним царям чудами та знаками.
17 Святим віддала за їхні труди плату, | провадила їх дивним шляхом, | день була для них захистом, | а вночі зоряним світлом.
18 Перевела їх через Червоне море | і провела через велику воду,
19 ворогів їхніх потопила, | їх же викинула з глибини безодні.
20 Тому то праведні з безбожних здобич зібрали | і славили, Господи, твоє святе ім'я | й оспівували одноголосно твою оборонну руку.
21 Бо мудрість німим уста відкрила | і язики немовлят учинила вимовними.

11. Вода у пустині 1-14; культ тварин у Єгипті 15-20; Божа сила та доброта 21-26

1 Ти вивела через святого пророка їхні діла на добре.
2 Вони пройшли через безлюдну пустиню і і в місцях неприступних намети розіп'яли.
3 Стали проти ворогів і противників відбили.
4 У своїй спразі вони до тебе візвал | і з стрімкої скелі дана їм була ода, | і лік на згагу з каміння твердого.
5 І те, чим вороги їхні були покарані, | вийшло їм надобре в їхній скруті.
6 Замість постійних джерел ріки, | що, кари ради за наказ дітей убивати,
7 скаламутилась брудною кров'ю, | ти дав їм несподівано води подостатком,
8 унаочнивши тогочасною спрагою, | як ти скарав противників.
9 Бо на власному досвіді, хоч і покарання їхнє було милосердне, | вони дізнались, як мучилися безбожні, засуджені суворо.
10 Цих ти випробував як батько, що остерігає, | а тих карав як суворий цар, що засуджує.
11 Чи близько, чи далеко - вони мучились однаково.
12 Бо подвійний огорнув їх смуток, | і, зідхавши, вони споминали минуле:
13 довідались бо, що їхніми карами | інші були ущасливлені, | тож вбачали вони в тому Господа.
14 Того ж, що його колись виставили на наругу й, викинувши, | відцурались, - при кінці подій подивляли, | зазнавши спраги не тієї, що праведні.
15 За їхні думки безглузді, ледачі, | якими зведені з пуття, вони гадюкам безрозумним | та тваринам мізерним честь віддавали, | зіслав ти на них як кару силу тварин нерозумних,
16 щоб знали, що чим хто грішить, тим і карається.
17 Твоїй бо руці всемогутній, | яка створила світ із безформної маси, | не було затяжко наслати на них | силу ведмедів або грізних левів,
18 або звірів новостворених, прелютих, незнаних, | чи таких, що вогнем дишуть, | чи таких, що люто бухають смердючим димом, | чи ще таких, що з очей страшними іскрами сиплють.
19 Таких, що не тільки їхня шкідливість могла б погубити, | але й самий їхній страшний вигляд міг би вмертвити;
20 ба й без них, від подуву одного, вони могли б упасти, | переслідувані твоєю справедливістю | і зметені подихом твоїм могутнім, | - але ти все впорядкував у міру, рахубу й вагу.
21 Бо виявити велику твою силу ти завжди спроможен, | та й хто міг би встрятись потузі рамена твого?
22 Немов та порошина на вазі, ввесь світ перед тобою, | наче роси крапля, що вранці падає на землю.
23 Ти милуєш усіх, бо ти все можеш, | і не зважаєш на гріхи людські, щоб дати їм можливість покаяння.
24 Ти любиш усе, що існує, | і не бридишся нічим з того, що сотворив; | бо якби ти щось ненавидів, то й не витворив би.
25 Як же щось могло б продовжувати існування, якби ти його не забажав був? | Або як би щось могло зберегтися, | коли б ти його (до існування) не покликав?
26 Та ти щадиш усе, бо воно - твоє, Господи життєлюбний.

12. Довготерпеливість супроти ханаанян 1-18; благодать для Ізраїля 19-22; кара за почитання тварин 23-27

1 Бо твій дух нетлінний у всьому.
2 Ось чому тих, що падають, ти караєш легко | і, нагадуючи те, чим згрішили, їх остерігаєш, | щоб вони, відвернувшись від зла, повірили, Господи, в тебе.
3 Колишніх мешканців твоєї землі святої ти зненавидів
4 за їхні злочини преганебні, | за їхнє чарівництво, обряди нечестиві,
5 за їхні немилосердні дітовбивства, | за учту, в якій вони споживали нутрощі, людське тіло і кров, | посвячені у таємному бенкетуванні;
6 родителів, убивників безпомічних дітей, | вирішив ти вигубити руками батьків наших,
7 щоб земля, яку ти над усі інші цінуєш, | прийняла гідних поселенців - дітей Божих.
8 Тож їх, бо й вони люди, ти пожалів, | виславши перед твоїм військом шершнів, | щоб вони винищували їх поволі:
9 не те, щоб ти не міг у бою підкорити праведникам нечестивих, | чи то лютими звірями, чи то суворим словом умить їх стерти, -
10 лише, караючи поволі, давав їм нагоду покаяння, | хоч відав добре, що їхній рід лукавий, | що їхня злоба - вроджена їм | і що думки їхні незмінні були б повіки, -
11 бо це було поріддя прокляте від початку. | Та не із страху перед кимсь дарував ти їм гріхи безкарно.
12 Бо хто ж насмілився б сказати; «Що ти вдіяв?» | Або хто міг би протиставитись вирокові твоєму? | І хто міг би позивати тебе за знищення народів, яких ти сам створив? | Або хто міг би стати проти тебе в обороні розбещених людей?
13 Справді немає, крім тебе, Бога, що за все дбаєш, | щоб ти мусів звітувати, що не судив несправедливо;
14 ані царя чи якогось володаря, спроможного | кинути поглядом на тебе з домаганням рахунку за покараних тобою.
15 Ти, справедливий, усім керуєш по правді: | чужа бо твоїй могутності думка засуджувати | того, хто на кару не заслужив.
16 Твоя бо сила - справедливости основа, | а що ти над усім пануєш, то й щадиш усе.
17 Ти виявляєш силу, коли не вірять у потугу превелику; | у тих же, що зазнали її, бентежиш зухвальство.
18 Та ти - Владика сили, судиш ласкаво | і провадиш нас вельми дбайливо, | бо коли тільки захочеш, - можеш.
19 Таким діянням ти навчив народ свій, | що праведник має бути чоловіколюбцем, | і розбудив в своїх дітей добру надію, | що за гріхи даєш покаяння.
20 Бо коли ворогів дітей твоїх, і гідних смерти, | скарав ти так вирозуміло й поблажливо, | давши їм час і нагоду відвернутись від лукавства,
21 то з якою ж обережністю судиш ти синів твоїх, | яких батькам з клятвою й заповітами | дав ти найкращі обітниці?
22 Тож коли нас караєш, то на ворогів наших висилаєш тисячі бичів, | щоб ми, коли судитимем, пам'ятали на твою доброту, | а коли нас судять, - надіялись на милосердя.
23 Ось чому тих, що жили свій вік неправедно в безумстві, | ти мучив їхнім власним мерзенством.
24 Вони бо дорогами блуду задалеко заблукали, | взявши за богів навіть між звірями останніх і найогидніших, | обмануті, наче нерозумні діти.
25 Тому, немов на хлоп'ят безглуздих, | наслав ти на них неповажну кару.
26 Та ті, що їх не врозумила ота дрібна кара, | зазнають суду, що гідний Бога.
27 А страждаючи від цих істот, гнівались | на тих, кого вважали за богів, мовляв, це вони карають їх; | допіру тоді, кого раніше зреклися знати, - | визнали за правдивого Бога; | тим то впав на них найважчий осуд.

13. Спізнання розумом Бога 1-9; божки 10-16; ідолопоклонство 17-19

1 Справді дурні з природи всі ті люди, які не пізнали Бога, | які через видимі блага не здолали пізнати Сущого, | і, розважаючи над творами, не дійшли до впізнання Майстра, -
2 лише вогонь або вітер, або пливке повітря, | або зоряне склепіння, або бистру воду, | або світила небесні вважали за богів, правителів світу.
3 А якщо, красою їхньою захоплені, вони взяли їх за богів, | то нехай знають, скільки їхній Володар кращий, | бо сам Творець краси творив їх.
4 Якщо ж сила та потуга здивувала їх, | нехай з того збагнуть, наскільки могутніший той, який витворив їх.
5 Бо з величі та краси створінь | через уподібнення можна дійти до пізнання Творця їх.
6 Однак, вони лиш на легкий заслугували докір: | можливо бо, що вони блудять, | шукаючи Бога й бажаючи його знайти;
7 бо живучи посеред його творів, досліджують їх пильно | і стають полоненими їхнього вигляду, бож те, що вони бачать, - гарне.
8 Але й вони не є виправдані,
9 бо якщо вони змогли стільки знати, | щоб спромогтись досліджувати світ, | то чому раніше не знайшли Володаря його?
10 Нещасні вони, бо їхні сподівання - в мертвих речах: | богами назвали діла рук людських, | мистецькі твори з золота й срібла, | постаті тварин або нікчемний камінь, | -давньої руки роботу.
11 А от якийсь тесля, стявши підхожу деревину, | вміло здирає з неї всю кору кругом | і, обробивши вправно, | виробляє посуд, корисний для хатнього вжитку.
12 Відпадки, що лишаються з роботи, | він уживає, щоб зготувати страву, - і ось він ситий.
13 А те, що зостанеться з відпадків, і ні на що нездатне, - | якесь криве дерево, повне ґудзів, - | взявши, різьбить він, щоб щось робити на дозвіллі, | вдосконалює його під час спочинку, | уподібнює його людській подобі.
14 або вподібнює його якійсь тварині, | обмазує циноброю, а зверху червонить красилом, | замащує усякий ґандж на ньому;
15 робить йому й домівку, гідну його, | і ставить у стіні, прикріпивши цвяхом.
16 Отак заздалегідь він дбає, щоб воно не впало, | бо знає, що само собі не може дати ради, | - це ж бо тільки подоба, і їй потрібна поміч.
17 А коли він чи за майно, чи за своє одруження, чи за дітей молиться до нього, | не стидається до бездушного промовляти, | а й по здоров'я до безсилого взиває.
18 Він у мертвого життя благає, | допомоги просить у того, який - сама кволість, | за подорож щасливу того, хто ногами послуговуватися не може,
19 за зиск, роботу та за успіх ручної праці, | він просить сили в того, що в руках безсилий.

14. Ідолопоклонство 1-11; його причини 12-21; неморальність 22-31

1 Інший, готуючись до плавби морем і бажаючи пройти через бурхливі хвилі, до дерева взиває, трухлявішого за судно, що несе його.
2 Судно - це жадоба наживи вигадала, | майстерна мудрість збудувала,
3 але твоє, Отче, провидіння ним кермує, | бо ти відкрив дорогу на морі | і шлях безпечний на хвилях,
4 показавши, що можеш спасти з усякої негоди, | навіть коли й без хисту на нього пуститись.
5 Та ти не хочеш, щоб діла твоєї мудрости були без ужитку, | тому й маленькій деревині люди життя своє звіряють, | і, перепливши на байдаку бурхливі хвилі, спасаються.
6 Вже на початку, тоді, коли велетні прегорді гинули, | надія світу в ковчезі схоронилась; - кермована твоєю рукою, | лишила світові сім'я роду.
7 Благословенне бо дерево, що справедливості служить,
8 а прокляте - і те вироблене рукою, і той, хто виробив його; | він - що зробив його, | а воно - що тлінне, назване було богом.
9 Бо для Бога однаково осоружні -і безбожний, і його безбожність;
10 тож спаде кара й на роботу, і на майстра.
11 Тому й буде суд над кумирами народів | за те, що в творінні Божім гидотою стали, | спокусою для людських душ | та пасткою ногам безумних.
12 Думка виробляти бовванів була початком блудування, | а їх винахід - зіпсуттям життя.
13 Спочатку не було їх, ані й не буде повіки.
14 З-за людського пустодумства ввійшли вони в світ, | тому й призначений їм незабаром кінець.
15 Прибитий передчасним смутком батько, | зробивши образ зарання забраної дитини, | недавно померлу людину тепер як бога почитає | і встановлює для своїх підлеглих таїнства та обряди.
16 А потім цей нечестивий звичай з часом закріпився, | і його зберігають як закон.
17 Та й на веління князів виявлювано різьбленим подобам шану. | А чию особу почитати люди не могли, бо жила в далеких землях, | то уявивши собі її віддалений вигляд, | виробляли видиму подобу царя, якого шанували, | щоб ревно вклонитися відсутньому наче присутньому.
18 До поширення культу серед тих, які царя не знали, | причинилося й честолюбство майстра;
19 він бо, бажаючи приподобатись володареві, | уживав свого мистецтва, щоб образ вийшов куди кращий;
20 юрба ж захоплена красою твору, | почала вважати гідним почитання того, | що його нещодавно шанувала як людину.
21 І те стало в людському житті пасткою, | бо люди, піддавшись нещастю або гнобленню, | приклали каменю та дереву ім'я неприкладальне.
22 Та не досить їм було блукати в пізнаванні Бога, | але, живучи серед великого змагу невідання, | вони таке велике лихо ще й миром називають!
23 Святкуючи дітовбивчі обряди чи укриті таїнства, | чи то шалені учти з дивними звичаями,
24 вони не зберігають ані життя, ані подружжя чистим: | один одного або підступно вбиває, або перелюбом смутить.
25 Усюди всуміш кров, убивство, крадіж, обман, | зіпсуття, невірність, бунт, кривоприсяга,
26 непокоєння людей добрих, забуття про добродійство, | опоганення душ, протиприродна розпуста, | безлад у подружжях, перелюб, безсоромність.
27 Почитання ж кумирів безіменних | - початок, причина й кінець усьому лиху.
28 Вони бо або з радости шаліють. або пророцтва видають брехливі, | або живуть у кривді, або скоро присягають криво.
29 Бо, здавшися на бовванів бездушних, | не бояться, що за ложну клятву їх поб'є лихо.
30 За обидвоє спіткає їх кара справедлива: | за те, що, ідолам віддавшись, про Бога думали погано, | і за те, що, знехтувавши святість, | підступно кривоприсягали.
31 Бо не спромога тих, що на них присягаються, | а справедливість, що карає грішників, | завжди досягне переступ злочинців.

15. Ізраїльська релігія 1-6; кумири 7-13; єгипетське ідолопоклонство 14-19

1 А ти, наш Боже, добрий і вірний, | довготерпеливий, що в милосерді всім управляєш!
2 Навіть якщо б ми й згрішили, то все одно - ми твої, знаємо твою могутність; | та ми не згрішимо, бо знаємо, що до тебе належимо.
3 Пізнати ж тебе - досконала справедливість, | знати твою могутність - корінь безсмертя.
4 Нас не звела витівка, вигадка людей, | ані малярів труд безплідний | - ота подоба, намазана різними фарбами,
5 вигляд яких будить у безумних пристрасть, | так що вони закохуються в бездушну подобу мертвого образу.
6 Коханці зла, гідні й відповідних сподівань, | і ті, що їх виробляють, і ті, що прагнуть їх, і ті, що вшановують.
7 Ось ганчар, що з трудом місить м'яку глину | і ліпить одне за другим для нашого вжитку; | з тієї ж глини виліплено | і посудини, які служать для чистого вжитку, | і такі, що для вжитку іншого - всі однаково; | який же одного й другого вжиток | - то вже ганчар вирішує.
8 З тієї ж глини - шкода й праці -ліпить пустого бога, і він, що недавно з землі постав | і що небавом повернеться до неї, з якої був узятий, | коли зажадають рахунку з його життя.
9 Та йому байдуже, що мусить умерти | і що життя його коротке, | - він таки йде наввипередки з золотарями та сріблярами, | наслідує бронзівників | і за славу собі вважає, що ті недійсні речі робить.
10 Серце його - попіл! | Його надія - марніша пороху, | життя ж: його -ганебніше грязі!
11 Бо він не визнав того, який його створив, | який вдихнув у нього творчу душу | та вдмухнув у нього дух, що оживлює;
12 але вважав, що наше життя -іграшка, | що наше буття - ярмарок для користи, | бо треба, каже, звідкинебудь, навіть із злого, зиск тягнути.
13 Такий краще від усіх інших знає, що грішить, | виробляючи з тієї самої землі й крихкий посуд, і кумирів.
14 Та всі вони безглузді вельми й нещасливіші від душі немовлятка, | - вороги твого народу, які його гнобили.
15 Вони бо за богів уважали всіх бовванів поганських, | які не можуть користатись ні очима, щоб дивитись, | ні ніздрями, щоб вдихати повітря, | ні вухами, щоб чути, | ні пальцями на руках, щоб дотикатись, | ані ноги в них ходити нездатні.
16 Бо це людина їх зробила, | той, у кого дух позичений, зліпив їх; | нема бо чоловіка, що міг би | зробити подібного собі бога.
17 А бувши смертним, він тільки мертве робить злочинними руками. | Він же вартісніший за своїх божків, | бо він сам жив, вони ж - ніколи.
18 Ба поклоняються тваринам найогиднішим, | бо глупотою вони гірші від інших
19 і не мають навіть того привабливого, | що буває інколи у вигляді звірів, - вони бо позбавлені й Божої похвали і благословення.

16. Єгипетське ідолопоклонство 1-4; гадюки у пустині 5-14; вогонь 15-19; манна 20-29

1 Тому справедливо були вони покарані подібними створіннями, | коли то їх мучила безліч докучливих животин.
2 Своєму ж народові ти, замість тієї кари, добро діяв | і, щоб задоволити їхнє жадібне бажання, | дивну поживу зготував - перепелиць!
3 Отак одні, що хотіли їсти, | збридившися насланими животинами, | навіть природну охоту до їжі втратили, | другі ж, зазнавши короткочасної нестачі, | скуштували неабиякої страви.
4 Адже треба було, щоб отих гнобителів неминуче спіткала нестача, | а цим тільки показати, яких мук зазнали їхні вороги.
5 Бож як прийшла й на них страшна звірів лють, | і вони гинули від укусів в'юнких гадюк, | то не до кінця простягся гнів твій.
6 Вони для остороги були стривожені на час короткий, | і мали знак спасіння - на пам'ятку про заповідь твого закону;
7 бо хто повертавсь до нього, спасався - не тим, що бачив, | але тобою, Спасителю всього.
8 Тим так само довів ти нашим ворогам, | що ти рятуєш від усякого лиха.
9 Бо їх губили сарани та мух укуси, | і не знайшлося ліків, щоб їх врятувати, | тому, що заслужили, щоб їх карали ці животини.
10 Твоїх же синів не подолали навіть зуби гадюк отруйних, | бо твоє милосердя допомогло їм і врятувало їх.
11 Щоб вони пригадали собі твої слова, кусали їх гадюки, | але й вони негайно видужували, | щоб не впасти в глибину забуття | і не були позбавлені твоєї добродійности.
12 Бо ні зілля, ані припарки їх не вилікували, | лише твоє, Господи, слово, що всіх ізціляє.
13 Ти бо маєш владу над життям та смертю. | Ти зводиш до воріт аду й виводиш звідти.
14 Людина ж у своїй злобі може вбити, | однак духа, що вже вийшов, не може назад привернути, | ані звільнити душі, яку ад прийняв.
15 Уникнути руки твоєї - неможливо!
16 Нечестивих, які відмовлялись тебе пізнавати, | твоє сильне рамено карало; | на них спали небувалі дощі, градобій, зливи нестримні, | і пожер їх вогонь.
17 Та найдивнішим було те, що в воді, яка все гасить, | вогонь іще більшої набирав сили, | бо природа за праведних воює.
18 Часом бо полум'я ставало лагіднішим, | щоб не спалити тварин, що були послані на нечестивих, | а й вони самі, бачивши те, збагнули, що їх переслідує суд Божий.
19 А часом і серед води воно понад силу вогню палило, | щоб знищити врожай безбожної країни.
20 Натомість, народ твій ти годував ангельською поживою, | зсилав їм хліб готовий з неба, без утоми, | що міг був дати всяку насолоду, підхожий усякому смакові.
21 Так допомога твоя виявляла супроти дітей твою ніжність: | відповідно до бажання того, хто нею живився, | вона перетворювалась на те, чого хто хотів.
22 Сніг і лід витримували вогонь, не топились, | щоб знали, що тільки урожай ворогів | пожирав вогонь, що палив посеред граду | й посеред зливи блискав;
23 а щоб праведники мали чим живитись, | зрікався він навіть своєї властивої сили.
24 Творіння бо, слухняне тобі, Творцеві, | набирає на силі для кари грішникам, | попускає ж на благо тим, які покладаються на тебе.
25 Тим то й тоді, прибираючи різного вигляду, | воно служило твоїй щедрості, яка все живить, | відповідно до бажання тих, що відчувають нестачу,
26 щоб твої, Господи, улюблені діти знали, | що не плоди різнородні прогодовують людину, | а слово твоє зберігає тих, які в тебе вірять.
27 Бо те, що вогнем не могло бути знищене, | топилося відразу - нагріте слабким промінням сонця,
28 щоб було відомо, що, дякуючи тобі, треба випереджувати сонце | і перед тим, заки на світ благословиться, молитись тобі.
29 Надія бо невдячного, мов іней зимовий, розтане, | і розплинеться, наче вода, що не до вжитку.

17. Єгипетська темрява

1 Справді великі суди твої і незглибимі! | Тому то свавільні душі й заблукали.
2 Гадавши беззаконні, що можуть люд святий гнобити, | темряви в'язні, скуті довгою ніччю, | замкнені в хатах, лежали вони | далеко від вічного Провидіння;
3 міркувавши бо, що можуть із своїми прихованими гріхами затаїтись | під темним серпанком забуття, | вони, сполохані страшними появами, розбіглись.
4 Бо закуток, де вони причаїлись, їх не охороняв від страху. | Жахливий шум лунав круг них, | і привиди сумнолиці та тужливі їм з'являлись.
5 Ніяка сила вогню не могла світити, | ні ясне сяйво зір | не могло тієї страшної ночі роз'яснити.
6 З'являлось їм тільки страховидне вогнище, яке само займалось; | для них же, наляканих, коли те видиво вже зникло з очей, | - те, на що дивились, здавалось ще гіршим.
7 Чаклунського вміння дитячі облуди провалились, | і порожні хвастощі мудрістю побила ганьба.
8 Бо ті, що обіцяли від хворої душі страхи й неспокої відігнати, | самі захворіли на сміховинну боязливість.
9 Бо хоч і ніщо страшне їх не лякало, | та наполохані човганням тварюк і гадюк сичанням, гинули з переляку, | не наважувалися й дивитись у повітря, | якого ніяким робом не можна уникнути.
10 Лукавство - боязливе, воно засуджене власним свідоцтвом, | воно під натиском- сумління завжди збільшує лихо.
11 Бо страх це ніщо інше, | як занехаяння допомоги, що її розум постачає.
12 А як менше внутрішнє сподівання, | то більшим уважається незнання причини, яка наводить муку.
13 Тих же, - що в ту ніч, справді безсильну, | яка вийшла з глибини немічного аду, | заснули тим самим сном, -
14 мучили страшні привиди, | знесилював душі занепад, | раптовий бо й нежданний страх огортав їх.
15 Так кожний, хто б він не був, там падав | і сидів замкнений у в'язниці без засувів.
16 Чи то був хлібороб, чи то чабан, | чи робітник, що працював собі окремо, | - заскочений, корився неминучій нужді: | всіх бо зв'язали одні й ті самі пута темряви.
17 І чи то вітер, що свище, | чи приємний спів пташок у густих гілляках, | чи шум води, що рвучко тече, | чи різкий гуркіт скель, що падають уділ,
18 чи тварин невидимий біг скоком, | чи звірів прелютих потужне ревіння, | чи відгомін, що відбивається в гірських проваллях, | - усе це лякало їх, і вони охлявали знемогою.
19 Увесь бо світ яснів блискучим світлом | і клопотавсь без перешкоди справами своїми.
20 Тільки глупа ніч над ними повисла, | образ пітьми, що мала прийти на них. | Та вони самі були для себе тяжчі від пітьми.

18. Огненний стовп 1-4: смерть перворідних 5-19; інші іспити 20-25

1 Одначе в твоїх святих було вельми багато світла. | Ті, чули їхній голос, хоч і не бачили їх з виду, | і щасливими їх називали, бо вони не потерпіли.
2 І дякували їм, що вони, хоч передше покривджені, зла не чинили, | та просили вибачити, що ворогували з ними.
3 Ти замість пітьми дав їм стовп вогнегорючий, | щоб був провідником у незнаній подорожі | та сонцем нешкідливим у їхній мандрівці славній.
4 Бо справді тії заслужили, щоб у них забрати світло | та щоб самих їх у темряві закутати, | - їх, що ув'язненими в темниці тримали твоїх дітей, | через яких мало бути дане світові нетлінне світло закону.
5 Коли вони вирішили повбивати священних немовлят, | і одне лиш дитя було виставлене та й те врятувалось, | ти в них, каравши, забрав дітей силу | і погубив їх разом у могутніх водах.
6 Ніч та вже наперед була відома батькам нашим, | щоб підбадьорились, знаючи певно, яким повірили присягам.
7 Народ твій очікував | спасіння праведних і ворогів погуби.
8 Бо чим скарав ти наших противників, | тим нас прославив, покликавши до себе.
9 І священні діти добрих жертвували потайки | та однодушно встановили цей закон Божий: | що святі мають однаково й у щасті й у нещасті брати участь; | і наперед вже виспівували похвальних пісень батьківських.
10 У відповідь їм лунав безладний крик ворогів | і голосіння тих, що плакали по дітях.
11 Та сама кара впала на раба й на пана, | і простолюдець, як і цар, терпів те саме.
12 Всі однаково мали безліч померлих однаковою смертю; | щоб їх поховати, не вистачало живих, | бо в одну мить загинули їхні щонайкращі діти.
13 Отож ті, що через чари не вірили, | коли прийшла смерть на перворідних, | визнали, що цей народ - син Божий.
14 Тоді, як мирна тиша все повила, | і ніч, поспішаючи, досягла половини свого бігу,
15 твоє всемогутнє слово з неба, з царських престолів, | як невблаганний воїн, грянуло в осередок пропащої країни, | несучи гострий меч -твій невідкличний наказ.
16 Стало воно (там), і все сповнило смертю. | Воно торкалось неба і проходило землею.
17 Тоді негайно збентежили їх примари страшних снів | і неуявленні страхи на них напали.
18 І хто б де не впав, простягнувшись напів мертвий, | - тим виявляв, що саме спричинило смерть.
19 Бо сни, що їх тривожили, наперед це звістили, | щоб вони не загинули, не знавши, чому страждають так тяжко.
20 Однак і праведних спіткала проба смерти, | і сила їх загинула в пустині; | та гнів не був довготривалий,
21 бо вмить за них почав битись муж бездоганний, | взявши своєї служби зброю, | - молитву і спокутний ладан, | - він протиставився гніву й поклав кінець нещастю, | чим довів, що він твій слуга.
22 А подолав він те нещастя не міццю тіла, | ані силою якоїнебудь зброї, | але словом здержав того, що карав їх, | нагадавши клятьби й союзи з батьками.
23 Бо як мерці один на одному вже купами лежали, | він став посередині, зупинив гнів, | і перетяв їм до живих дорогу.
24 На його ж довгій шаті був світ увесь, | слава батьків - вирита на чотирьох рядах каменів, | і твоя велич на діядемі, на голові в нього.
25 Від того згубник назад подався, злякався того, | бо сама проба гніву була вистачальна.

19. Визволення з Єгипту 1-12; єгиптяни в содомляни 13-17; чуда під час виходу 18-22

1 А на безбожних аж до кінця виллявся гнів немилосердний, | бо він знав наперед, що буде з ними, -
2 що вони, дозволивши вийти | і відпустивши їх поспішно, | роздумають і кинуться навздогін за ними.
3 Справді, ще в жалобі були, | ще плакали над гробами померлих, | а таки вже вхопилися в нестямі за інший намір | і тих, кого просили вийти, переслідували, немов утікачів.
4 На цю бо крайність штовхнула їх присуджена доля, | яка вибила їм з пам'яті те, що було сталося, | щоб доповнити кару, якої бракувало до їхніх мук;
5 і коли народ твій ступив на чудесну дорогу, | ті - знайшли нечувану смерть.
6 Бо все творіння, підлягаючи твоїм наказам, | перетворилося знов у своїй природі, | щоб твої діти збереглися цілі.
7 І видно було хмару, що отіняла табір, | і суху землю, що виринала звідти, де раніш вода стояла. | Червоне море стало битим шляхом, | зеленою рівниною - буруни могутні.
8 Ним увесь народ пройшов, під захистом руки твоєї, | оглядаючи дивні чудеса.
9 Вони паслися, наче коні, | стрибали, мов ягнята, | славлячи тебе, Господи, що врятував їх.
10 Вони пам'ятали те, що сталося з ними на вигнанні, | як замість тварин земля вивела комарів із себе | і замість водяних створінь ріка виригнула без ліку жаб. 11. Пізніше бачили, як виникали нові птахи, | коли, спонукаю жадобою, вони домагались вибагливих страв;
12 їм бо на втіху знялись від моря перепелиці.
13 На грішних же спали кари, | і не без попередніх знаків - сильних громів; | вони страждали слушно за свої власні лукавства, | бо виявили ненависть запеклу до чужинців.
14 Одні бо не приймали знайомих, коли ті прибували, | другі ж гостей-добродіїв у рабство обернули.
15 Та не тільки це, - бо для перших буде якась кара, | вони бо відразу вже прийняли чужинців ворожо;
16 другі ж прийняли тих врочисто, | і які вже зажили однакових з ними прав, | страшними опісля роботами гнобили їх.
17 Тож і були побиті сліпотою, | як ті під дверима праведника, | коли, огорнуті страшною пітьмою, | кожен шукав власних дверей порогу.
18 Отак і первні змінювались між собою, | так, як на гарфі звуки змінюють лад, | хоча й зберігають саме властиве звучання, | - як це й можна докладно виснувати з того, що сталося.
19 Тварини сухопутні на водяних обертались, | а ті, що плавають, вилазили на землю.
20 Вогонь збільшував у воді власну силу, | а вода забувала свою гасильну властивість.
21 Полум'я ж не шкодило тілу кволих тварин, що в ньому ходили, | ані не танув, схожий на іней, | той рід небесної поживи, який так легко тане.
22 Так, Господи, ти всяким робом звеличив люд твій і прославив, | і не покинув його, а повсякчас і скрізь стояв при ньому.


До змісту: Біблія в перекладі Івана Хоменка




Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!