 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
З книги Бакіта розповідає про своє життя Судан - найбільша країна Африки площею 2.506.813 кв. км. Судан межує з Єгиптом, Лівією, Чадом, Центральноафриканською Республікою, Заїром, Уґандою, Кенією, Ефіопією, а на сході - довжиною 500 км - його землі омиваються водами Червоного моря.
Ця безмежна земля майже повністю охоплює басейн Нілу, притоки якого - Білий і Голубий Ніл - зливаються у місті Хартум, столиці країни. Звідти, обійшовши пустелю Баюда й перевищивши чотирма порогами різницю рівнів більш, як у 250 метрів, у місцевості Ваді Хальфа ріка вступає до Єгипту. Клімат і рослинність Судану різноманітні, як різноманітний і рельєф країни: сухість пустелі, багаті плантації вздовж Нілу; решту території складають степ і савана. Дослідник Ґульґельм Ґодіо, який відвідав Судан у другій половині минулого століття, так розповідає про добрих за натурою, гостинних і щирих суданців: «Чоловіки ходять з довгими списами, величезними мечами і важкими щитами, виготовленими зі шкіри буйвола, бегемота чи слона. Самі вони дуже гарні, з гордою статурою й наїжаченим волоссям, зібраним разом так, що на перший погляд викликають змішану зі страхом повагу. Жінки також відзначаються собою, навіть якщо й виглядають більш скромними».
Полювання у цих народів у повазі, але основним заняттям є годівля худоби. Історичні події цієї країни тісно пов'язані з історією Єгипту, вже починаючи з 288 року до Різдва Христового. По звивистій і мінливій дорозі, якою є саме русло Нілу, відлуння слави фараонів дісталося аж до країни «чорних людей»: про це свідчать старовинні пам'ятки, які й сьогодні можна зустріти у Судані. Історія говорить, що також і римляни, заволодівши Єгиптом, намагалися увійти у Судан. Близько 66 року після Різдва Христового Нерон відправив у розвідку два центуріони, які при поверненні заявили, що «країна надто бідна для того, щоб бути гідною для завоювань». Але, як видається, вони не дісталися за межі Нубійської пустелі. Дехто ж був іншої думки. У VII столітті араби, заволодівши Єгиптом, вийшли до Нубії й розпочали розбійницькі напади і постійну торгівлю рабами, нав'язуючи усім жителям у релігію іслам. У 1805 році турецький уряд призначив намісника царя Єгипту Мухамеда Алі з місією встановити у країні отаманську владу. Мухамед же мріяв про заснування особистої імперії, до якої повинен був увійти не тільки Єгипет, але і Судан. За допомогою численних інтриг йому справді вдалося зробити наслідницьким у своїй сім'ї звання губернатора. Після смерті Мухамеда, у 1849 році, його наслідником став небіж Аббас, а згодом - син Мухамед Саїд. Наступним володарем зі званням намісника царя став син останнього, Ібрагім. Судан у грі Мухамеда відігравав велику роль. У 1820 році він наказав своєму синові Ібрагімові взяти владу в свої руки. Ліквідувавши старі князівства, у місці злиття Білого й Голубого Нілу, він наказав побудувати єдину столицю Хартум (1823 p.). Згодом спроби утвердити свою владу над Суданом робить Ізмаїл. З цією метою у 1869 році він об'єднується з європейськими правителями й довіряє їм керівні місця у недавно завойованій країні. Проте, зустрівшись з глибокими фінансовими труднощами, Ізмаїл був змушений погодитись спочатку на втручання французів, а згодом і англійців. І у той час, коли Англія поспішала виступити зі своєю інтервенцією, на історичній сцені появився так званий «посланник Божий», або Магді, певний Мухамед Ахмед ібн Абдул-ла. Покинувши у 1881 році свою пустку на острові Абба, що на Білому Нілі, він вирушив на завоювання Судану й усього світу для ісламу. Магді, зі своїми так званими «небесними видіннями» й шарлатанськими здібностями, здобував перемогу за перемогою. На траєкторії цього жахливого наступу Магді не випадково знаходилися католицькі місійні поселення, закладені італійським отцем Данієлем Комбоні (1831-1881 pp.) у Малбесі, Делені та Ель Обейді. Усе було пограбоване і знищене. Місіонери і сестри, які потрапили в полон, стояли перед вибором: «іслам або смерть». Усі в один голос погодилися скоріше вмерти, ніж відмовитись від католицької віри. Четверо з них згодом померли від страждань і хвороб після довгого виснажливого полону, який тягнувся більше десяти років. 19 січня 1883 року, після падіння Ель Обейду, спровокованого насамперед зрадою місцевих жителів, без зусиль було оточене й місто Хартум. «Свята війна» досягла палко жаданої, навіть якщо й не кінцевої, мети честолюбних планів її ідеолога, який замірявся заволодіти усім світом. З цими та іншими велетенськими планами Магді помер 22 червня 1885 року. Каліф Абдулла, призначений Магді на посаду намісника, повновладно зайняв його місце. Війни й розруха безперервно продовжувалися, аж поки, у 1898 році, не встановилося англо-єгипетське панування. Після занепаду останнього, 1 січня 1956 року, ця велика нація здобула свою незалежність. З того часу країна носить назву «Незалежна Республіка Судан».
[ Повернутися до змісту книги: Бакіта розповідає про своє життя ] [ Скачати книгу: Бакіта розповідає про своє життя ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
