Християнська бібліотека. Бакіта розповідає про своє життя. Частина друга. Невільничий ринок. Християнська бібліотека. Бакіта розповідає про своє життя.
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Частина друга. Невільничий ринок
   

З книги Бакіта розповідає про своє життя

Якогось ранку двері прочинилися ширше, ніж раніше. Господар показав мене продавцеві рабів, який мене купив і тут же приєднав до інших невільників. Серед було троє чоловіків і три жінки, одна з яких була ще зовсім дитина, ледь старша від мене самої.

Ми швидко вирушили в дорогу. Краєвид відкритого поля, небо, вода і свіже повітря повернули мене до життя, хоч я й не знала, куди мене ведуть.

Подорож тривала вісім безперервних піших днів: лісами, горами, долинами й через пустелю. Проходячи селищами, караван все більше й більше зростав і рухався у наступному порядку: попереду йшли чоловіки, за ними жінки; усі вони були зв'язані один з одним важкими ланцюгами, замкненими колодками на ключ, по двоє чи по троє. Біда тому, хто нахилявся чи зупинявся - боляче було і шиям його супутників, навколо яких виднілися великі глибокі рани, що викликали жаль.

Сильнішим з невільників до плечей прив'язували тяжке ярмо, яке вони повинні були нести на протязі довгих кілометрів. Нещасні практично служили в'ючними тваринами.

Ми, як найменші, не були заковані в кайдани і йшли в останньому ряду з господарями. Караван зупинявся лише на кілька годин, щоб відпочити і перекусити. Саме тоді з ший рабів знімали ланцюги і клали їм на ноги, на відстані кроку один від одного, щоб запобігти їх втечі. Те ж саме робили і з нами, малими, але тільки вночі.

Нарешті ми дісталися до невільничого ринку?

Чекаючи на свою чергу, усіх нас розмістили у величезній кімнаті. Першими продали найслабших і хворих, боячись, що їх стан погіршиться й заробіток від них пропаде. Бідні жертви!

Ми ж обидві, наймолодші, стояли завжди поряд через те, що наші ноги були заковані тим самим ланцюгом. Коли на нас не звертали уваги, ми розповідали одна одній про своє викрадення. Ми говорили про наших близьких, і все частіше й частіше в нас загорялося бажання повернутися до рідних сімей. Так, оплакуючи нашу нещасливу долю, ми одночасно снували план втечі.

Добрий Бог, який дбав про нас, навіть якщо ми про Нього й не знали, дав нам таку можливість.

І ось як.

[ Повернутися до змісту книги: Бакіта розповідає про своє життя ]

[ Скачати книгу: Бакіта розповідає про своє життя ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!
Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!