 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
З книги Бакіта розповідає про своє життя Так я назавжди попрощалася з Африкою. Внутрішній голос говорив мені, що я більше ніколи її не побачу. Повернувшись до Мірано, господиня пробула з нами коло двох років, але невпинно наближався той день, коли вона повинна була повернутися до Суакіну. Так вона вирішила помістити свою донечку й мене у пансіоні, щоб ми отримали хоч якусь освіту. Була подана заява до Згромадження Дочок Милосердя Каносіянок у Венеції, яке охоче погодилося прийняти мене до катехуменату [1], щоб отримати початкові знання. Інститутом керували Сестри Каносіянки. Дівчинка, однак, була вже хрищена, тому постало питання, що їй робити в катехуменаті. Пані у жодному випадку не хотіла нас розділяти. Так більше місяця тривала боротьба за те, щоб прийняти якесь рішення. Цією проблемою зацікавився розпорядник господині, пан Іллюмінато Кеккіні, чоловік з добрим серцем і чистою совістю, який до останнього дня свого життя любив мене батьківською любов'ю (номеру 1904році). Саме під час довгого місяця очікувань та непевності пан Іллюмінато подарував Бакіті срібний хрест. Перш ніж вручити мені хрест, він поцілував його з побожністю, а потім пояснив, що Ісус Христос, Син Божий, помер за нас. Підштовхнута таємничою силою, я сховала подарунок, побоюючись, що пані його у мене відбере. Раніше ж я нічого не ховала, тому що не була ні до чого прив'язана. Пригадую, як я таємно розглядала хрест, відчуваючи у собі дивне почуття, яке не могла пояснити. Пан Іллюмінато так гаряче бажав мого прийняття до катехуменату, що письмово, на гербовому папері, підтвердив, що у тому випадку, коли пані Туріна не виконуватиме своїх зобов'язань, він сам буде оплачувати моє перебування в Інституті. Так нас обидвох з Мімміною прийняли до катехуменату. За мене й за дівчинку відповідала сестра Марія Фабретті (1832-1910pp.), зайнята підготовкою катехуменів. Не можу без зворушення згадувати, як вона мною опікувалася. Вона хотіла знати, чи у мене було бажання стати християнкою, й, почувши у відповідь, що саме з цим бажанням я і прийшла до них, вона дуже зраділа. Ті «святі» сестри з героїчною терплячістю займалися моїм навчанням й допомагали мені пізнати того Бога, якого з самого дитинства я носила у своєму серці, не знаючи про Нього нічого. Пригадую, як, дивлячись на сонце, місяць і зірки, на красу природи, я запитувала у себе: «Хто ж господар усіх цих красот?». Й відчувала величезне бажання пізнати, побачити Його, виявити Йому свою шану. Тепер я Його знаю. Дякую, дякую, мій Боже! Коли пані Туріна відвела мене до Інституту, уже при дверях повернулась і сказала на прощання: «Тут твій дім». Вона промовила ті слова, не усвідомлюючи собі справжнього їх значення. Ах, якби вона знала, що станеться потім, то ніколи 6 мене сюди не привела. 1 - Діло, розпочате чотирма століттями раніше, біля 1848 року перейшло до рук Дочок Милосердя, відомих під іменем Сестер Каносіянок, від родинного імені засновниці, св. Магдалени з Каносси (народилася у Вероні у 1774 році, заснувала Згромадження Дочок Милосердя у 1808 році та чоловіче Згромадження Синів Милосердя у 1831 році. Померла у 1835 році).
[ Повернутися до змісту книги: Бакіта розповідає про своє життя ] [ Скачати книгу: Бакіта розповідає про своє життя ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
