Християнська бібліотека. Бакіта розповідає про своє життя. Частина третя. У Скіо. Християнська бібліотека. Бакіта розповідає про своє життя.
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Частина третя. У Скіо
   

З книги Бакіта розповідає про своє життя

Веселе працьовите містечко Скіо знаходиться поблизу Віченци, на півночі Італії. Містечко розляглося на березі Леогри, яка омиває узгір'я, глибоко позначене подіями війни 1915-1918 років.

Дочки Милосердя, усім відомі як Каносіянки, осіли у Скіо на вулиці Фузінато ще на початку 1886 року. Це сталося за бажанням та щедрістю пані Луїзи Россі. Запропонований нею дім зразу ж зробився центром виховання та апостольських діл: тут знаходилися ясла, початкова та технічна школи крою і вишивки, при ньому ж діяв сирітський притулок, школа-інтернат для дівчат, католицькі товариства для людей різного віку.

Йозефіна Бакіта прибула до Скіо у 1902 році.

Саме у цьому Домі, у 1910 році, на прохання настоятельки матері Маргарити Бонотто, вона розповіла історію свого життя, яку ми подали у цій книзі.

У Каносіянському домі у Скіо сестра Йозефіна отримала можливість - як вона сама підкреслювала у своєму проханні про вступ -робити «все, що б її не попросили», втілюючи у працю ту сердечну щирість, яка є основним елементом каносіянського духу.

Так, з готовністю серця й сильною волею, від кухні вона переходила до ризниці, двірницької, майстерні.

Виконуючи цю низку виключно домашніх справ, як їх прийнято називати, без сумніву, постає одне важливе питання: як могла сестра Йозефіна втілити у життя характерну апостольську духовність Дочок Милосердя, якщо вона постійно перебувала у чотирьох стінах Дому?

Сестра Йозефіна, у своїй простоті й освітлена Святим Духом, вирішила цю проблему ще до її виникнення. Для неї день, коли вона «похована з Христом, з ним жила новим життям» (див. Рм 6, 4), став таким великим, що вона не могла радіти йому одна. Виповнена новим духом, вона повинна була звіщати «велике милосердя Господа і вірність Його повіки» (див. Пс 117).

Ці гарячі почуття знаходять свій вияв у молитві, складеній Бакітою 8 грудня 1896 року, у день її повної посвяти Богові:

«Мій Господи,
якби мені крила, щоб полетіти туди, де мій народ,
і сильним голосом звіщати про Твою доброту, о, скільки б душ я могла здобути для Тебе!
Серед перших з них:
моя мама, мій тато,
мої брати, й сестра, і та рабиня...
Усі, всі бідні люди Африки.
Зроби ж так, Христе, щоб й вони
Тебе пізнали
і полюбили!»

Саме таким було високе місіонерське натхнення всієї щирої діяльності матері Йозефіни Бакіти.

[ Повернутися до змісту книги: Бакіта розповідає про своє життя ]

[ Скачати книгу: Бакіта розповідає про своє життя ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!
Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!