Частина третя. Місіонерка у всьому

З книги Бакіта розповідає про своє життя

Серце Йозефіни було переповнене місійним духом. Щоб реалізувати свій місійний неспокій, вона насамперед намагалася робити добрі діла й ставитися до інших сердечно, а з любові до Бога виконувати все те, що їй доручали.

Під час свого перебування у катехуменаті вона навчилася тонкого мистецтва вишивки на полотні та виконання декоративних виробів з відомими венеційськими перлинами.

Коли ж її перевели до Скіо, її обов'язком стала праця на кухні, у яку вона вкладала всю свою енергію і розум, щоб виконувати це завдання якнайкраще. Сила й розум, однак, не могли би зайти далеко, якби серце не прийняло цієї завжди тяжкої і втомливої праці.

Ще живуть сестри і вихованки, які підтверджують, що своєю їжею вона могла задовільнити навіть студенток з інтернату, й цього уже було досить, щоб визнати за кухаркою великі здібності.

Крім роботи на кухні, вона повинна була взяти на свої плечі ще один обов'язок. Під час війни 1914-1918 років кількість сестер і вихованок у Мірано Венето значно зменшилася, й тим, хто залишився, прийшлося зайнятися й іншими справами.

Сестра Бакіта отримала радісне завдання опікуватися ризницею, де вона зразу ж почула себе, як вдома, бо й так значну частину свого часу проводила у присутності свого доброго Господа.

З тих часів збереглося свідчення отця капуцина Бартоломео Чезаретті (1877-1970 pp.), капелана військового госпіталя № 55, який розмістився у Інституті Сестер Каносіянок у Скіо. Отець Бартоломео до 18 січня 1919 року виконував одночасно функції капелана у церкві сестер.

У той період «я близько познайомився з однією африканською сестрою, яку всі називали «сестрою-чорнявкою». Вона була завжди покірна і проста. Одним з її занять був догляд за ризницею. Точність і акуратність Бакіти у цій роботі передавали її велику віру у Євхаристію. З великим задоволенням і радістю вона готувала престол та святі предмети для служби. Часто про себе Бакіта промовляла слова, які розкривали її віру й закликали до доброти і довір'я до Бога. «Мій Пан, мій Господь», - повторювала вона з такою глибиною, що цими словами завоювала навіть загрубілі душі солдат».

У своїй розповіді отець Бартоломео описує також і келії сестер-каносіянок. «Я відзначив їх надзвичайну бідність. У кожній кімнаті стояло дерев'яне ліжко з солом'яним матрасом, стілець і маленький столик; на одній зі стін - невеличка ікона Пречистої Діви і розп'яття. Келія сестри Йозефіни буде ще біднішою від інших, бо, не займаючись школою, вона не мала ані ручок, ані книжок».

Сестра Йозефіна ніколи не губила часу, й навіть офіцери відмітили цю особливість. А вона на це часто відповідала: «Так же й Ісус працював».

Тільки у рухах вона була досить повільною, але це їй зовсім не перешкоджало. «Більше того, вона часто сама викликалася на заміну сестрам» (Зібр. док. 36.68).

Незабаром Бакіта отримала нове завдання, яке вимагало у неї постійної пильної уваги: вона почала працювати при дверях.

Коли рано-вранці дівчатка-школярки побачили сестру Йозефіну, у них вирвалися слова задоволення: «Сестра-чорнявка при дверях? Блаженна Господа, як добре !».

Звичайно, нечасто при дверях італійської школи можна було побачити африканську сестру. Але сестра Бакіта виконувала усі завдання з такою любов'ю, що підіймалася у них до найвищих вершин служіння.

До ясел дітей приводили їх матері, які, тут же знайшовши з Бакітою спільну мову, шукали найменшого приводу, щоб обмінятися з нею бодай словом. Зі свого боку, Йозефіна не шкодувала ні часу, ані жертв, тільки щоб усіх задовільнити.

Яка чудова людина!

Йозефіна володіла даром духовного притягання, бо прикрашала кожне своє слово й діло бальзамом молитви і жертовності.

Такою була таємниця її популярності у Скіо та за його межами.

[ Повернутися до змісту книги: Бакіта розповідає про своє життя ]

[ Скачати книгу: Бакіта розповідає про своє життя ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!