Християнська бібліотека. Катехизм Католицької Церкви. Артикул 1. Вірую в Бога, Отця Вседержителя, Творця неба і землі. § 4. Творець. Катехизм. Катехизм Католицької Церкви.
Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу.                А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм.                Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового.                А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб.                Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом.                А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий;                ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;                не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною.                Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.                Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба.                А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу.                А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому.                А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві.                Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього.                Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.                А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Артикул 1. Вірую в Бога, Отця Вседержителя, Творця неба і землі. § 4. Творець
   

Частина перша. Визнання віри.

Розділ перший. «Вірую» - «Віруємо».

Глава перша. “Вірую в Бога Отця”

279    «На початку сотворив Бог небо й землю» (Бут. 1,1). Такими урочистими словами розпочинається Святе Письмо. Символ віри повторює їх, визнаючи Бога, Отця Вседержителя, як «Творця неба й землі» (Апостольський Символ віри: DS 30.), «усього видимого й невидимого» (Нікейсько-Константинопольський Символ віри: DS 150.). Тому спочатку ми говоритимемо про Творця, згодом про Його творіння, а нарешті - про гріхопадіння, звільнити з якого нас прийшов Ісус Христос, Син Б.

280   Творення є основою «усіх спасенних Божих задумів», «початком історії спасіння» (Конгрегація духовенства, Загальний катехитичний директорій, 51.), вершина якої - Христос. І навпаки, таїнство Христа - вирішальне світло для таїнства творення; вона відкриває мету, для якої «на початку сторив г  землю» (Бут, ): від чатку Бог передбачив славу нового творення у Христі (Пор. Рим. 8, 18-23.).

281    Тому-то тексти, що читають у Пасхальну Ніч, яка є прославленням нового творення у Христі, розпочинаються з розповіді про створення світу; це у візантійській літургії у надвечір'я головних Господніх свят завжди становить перше читання. За свідченням ранніх християнських авторів, так само підготовляли оглашенних до Хрещення (Пор. Егерїя, Паломництво до святих місць, 46, 2; св. Августии, Про катехизування простих, 3, 5.).

І. Катехиза про створення світу

282    Катехиза про створення світу має основне значення. Вона стосується самих основ людського та християнського життя, тому що дає відповідь християнської віри на основне запитання, яке в усі часи люди ставили перед собою: «Звідки ми прийшли?», «Куди ми йдемо?», «Яке наше походження?», «Яка наша мета?», «Звідки прийшло і куди прямує усе те, що існує?» Ці два запитання - про походження і мету - нероздільні. Вони вирішальні для змісту і спрямованості нашого життя і наших вчинків.

283    Питання про походження світу і людини є предметом численних наукових досліджень, які чудово збагатили наші знання про вік і розміри космосу, про становлення живих форм, про появу людини. Ці відкриття заохочують нас чимраз більше захоплюватися величчю Творця, благословляти Його за всі Його діла й за той розум і мудрість, якими Він наділяє вчених і дослідників. Разом із Соломоном вони можуть сказати: «Він бо мені дав справжнє знання того, що є, І я знаю устрій та силу первнів (...), бо навчила мене творителька всього -Мудрість» (Муд. 7,17-21).

284    Велике зацікавлення такими дослідженнями значною мірою викликається питанням іншого рівня, яке виходить за межі власне природничих наук. Не йдеться лише про те, щоб дізнатися, коли І як постав матеріальний космос чи з'явилася людина, а радше про те, щоб розкрити зміст такого походження: чи ним керує випадок, сліпа доля, безіменна необхідність чи трансцендентне, мудре і добре Єство, що називається Богом. А якщо світ походить від мудрості й доброти Бога, то чому існує зло? Звідки воно? Хто за нього відповідає? Чи можна від нього визволитися?

285    Від початку християнська віра зіткнулася з іншими, ніж ті, які дає вона, відповідями на запитання про походження світу. Так, у давніх релігіях і культурах існують численні міфи про походження всесвіту. Деякі філософи твердили, що все є Богом, що світ є Богом або що становлення світу є становленням Бога (пантеїзм); інші - що світ є необхідною еманацією Бога, випливаючи з цього джерела і повертаючись до нього; ще інші стверджували існування двох вічних принципів - Добра і Зла, Світла і Темряви - у безперервній боротьбі (дуалізм, маніхеїзм); згідно з деякими з цих концепцій, світ (принаймні світ матеріальний) є злом, наслідком занепаду, і тому його треба відкинути або відірватися від нього (гноза); інші згоджуються з тим, що світ був створений Богом, але наче годинник годинникарем, який, зробивши цю річ, залишив її саму на себе (деїзм); врешті, є й такі, що не приймають жодного трансцендентного походження світу, а вбачають у ньому тільки гру вічно існуючої матерії (матеріалізм). Усі ці намагання засвідчують сталість та універсальність питання щодо початків світу. Такий пошук притаманний людині.

286    Сам людський розум, певна річ, має здатність знайти якусь відповідь на запитання про походження світу. Справді, існування Бога Творця з певністю можна пізнати через Його творіння завдяки світлові людського розуму (Пор. І Ватиканський Собор: DS 3026.), навіть якщо це пізнання часто затьмарене чи спотворене помилками. Тому-то віра утверджує й освічує розум у правильному пізнанні цієї правди: «Вірою ми знаємо, що світ сотворений словом Божим так, що видиме з невидимого постало» (Євр. 11,3).

287    Правда про створення світу є настільки важлива для всього людського життя, що Бог Своєю ласкавістю хотів об'явити Своєму народові все те, що необхідно знати на цю тему. Крім природного пізнання, яке будь-яка людина може мати про Творця (Пор. Ді. 17, 24-29; Рим. 1. 19-20.), Бог поступово відкрив Ізраїлеві таїнство створення. Він, що вибрав патріархів, що вивів Ізраїль з Єгипту і що, вибираючи Ізраїль, створив його і сформував (Пор. Іс. 43, 1.), об'являється як Той, Кому належать усі народи на землі і вся земля, як Той єдиний, Хто «створив небо і землю» (Пс. 115,15; 124,8; 134,3). Об'явлення про творення, таким чином, невіддільне від Об'явлення і здійснення Союзу Єдиного Бога зі Своїм народом. Створення світу об'явлене як перший крок до цього Союзу, як перше й універсальне свідчення любові Всемогутнього Бога (Пор. Буг. 15, 5; Єр. 33, 19-26.). Правда про створення зі зростаючою силою проголошується також у словах пророків (Пор. Іс. 44, 24.), у молитві Псалмів (Пор. Пс. 104.) і в літургії, у роздумах Премудрості (Пор. Прип. 8, 22-31.) вибраного народу.

289    З-поміж усіх розповідей Святого Письма про створення три перші розділи Книги Буття займають особливе місце. З літературної точки зору ці тексти можуть мати різні джерела. Натхнені автори розмістили їх на початку Письма так, що вони своєю урочистою мовою пояснюють правди про створення, про ні   його початок і його мету в Бозі, про його порядок і доброту, покликання людини, врешті - про трагедію гріха і надію на спасіння. Прочитані у світлі Христовому, у єдності Святого Письма і живої Традиції Церкви, ці слова залишаються головним джерелом віровчення про таємниці «початку»: створення, падіння, обітниці спасіння.

ІІ. Творення - діло Святої Трійці

290    «На початку сотворив Бог небо й землю» (Бут. 1,1). У цих перших словах Писання висловлено три твердження: вічний Бог поклав початок усьому, що існує поза Ним; Він єдиний є Творцем (дієслово «творити» - староєврейською bаrа - завжди підметом має слово Бог); Всесвіт, що існує (виражене словами «небо й землю»), залежить від Того, Хто дає їй буття.

291    «Споконвіку було Слово (...) і Слово було - Бог. (...) Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього» (Iв. 1,1-3). Новий Завіт об'являє, що Бог усе створив через вічне Слово, Свого Улюбленого Сина: «у Ньому все було створене, що на небі і що на землі (...) все було Ним і для Нього створене. Він раніш усього, і все існує в Ньому» (Кол. 1,16-17). Віра Церкви також проголошує творчу дію Святого Духа: Він є «Податель життя» (Константинопольський Символ віри: DS 150.), «Дух-Творець» («Veni, Creator Spiritus»), «Джерело усякого добра» (Візантійська літургія, Стихира Вечірні П’ятидесятниці.).

292    Згадане у Старому Завіті (Пор. Пс. 33, 6; 104, 30; Буг. 1, 2-3.) й об'явлене в Новому Заповіті творче діяння Сина і Святого Духа невіддільне від діяння Отця, воно чітко підтверджене правилом віри Церкви: «Існує лише один цей Бог (...): Він Отець, Він Бог, Він Творець, Він Засновник, Причина, Упорядник. Він усе створив Самим Собою, тобто через Своє Слово і Свою Мудрість» (Св. Іриней, Проти єресей, 2, 30, 9.), «Через Сина і Духа», що є наче «Його руками» (Св. Іриней, Проти єресей, 4, 20, 1.). Створення - спільне діло Святої Трійці.

III. «Світ був створений на прославу Бога»

293    Цю фундаментальну правду Св. Письмо і Традиція не перестають викладати і прославляти: «Світ був створений на Божу славу» (І Ватиканський Собор: DS 3025.). Бог усе створив, пояснює св. Бонавентура, «не для того, щоб збільшити славу, а для того, щоб славу виявити й свою славу уділити» (Св. Бонавентура, На книги сентенцій, 1, 2, 2, 1.). Бог не мав іншої причини для творення, ніж Його любов і доброта: «Це ключ любові розкрив Його долоню, щоб дати існування створінню» (Св. Тома Аквінський, На книги сентенцій, 2, прод.). А І Ватикаяський Собор роз'яснює:

«Через Свою доброту І всемогутню силу єдиний і правдивий Бог не для збільшення Свого щастя й осягнення Своєї досконалості, а щоб виявити їх через дари, якими Він обдаровує Свої створіння, через Свій цілковито добровільний задум, від початку часу створив з нічого одне й друге створіння, духовне й тілесне» (І Ватиканський Собор: DS 3002.).

294    Слава Бога полягає в тому, щоб виявлялась й уділювалась Його доброта, завдяки якій був створений світ: «щоб ми стали Його синами через Ісуса Христа, за рішенням Його доброї волі, на хвалу слави Його благодаті» (Еф. 1,5-6). «Бо славою Божою є жива людина, а життям людини є бачення Бога: якщо вже Об'явлення Боже через творення дало життя всім істотам на землі, то наскільки більше Об'явлення Отця через Слово дає життя тим, хто бачить Бога» (Св. Іриней, Проти єресей, 4, 20, 7), Кінцева мета творіння полягає в тому, щоби Бог, «що є Творцем усього, став у кінці «усім в усьому» (1 Кор. 15,28), реалізуючи і Свою славу, і водночас наше блаженство» (II Ватиканський Собор, Декр. « Ad gentes », 2.).

IV. Таїнство створення

Бог створює мудрістю і любов'ю

295    Ми віримо, що Бог Своєю мудрістю створив світ (Пор. Мудр. 9, 9.). Світ - не витвір якоїсь необхідності, сліпого призначення чи випадку. Ми віримо, що він походить від вільного вибору Бога, Який дозволив створінням брати участь у Своєму бутті, у Своїй мудрості і доброті: «...бо Ти створив усе, і волею твоєю воно існує і створено» (Од. 4,11). «Яка їх, Твоїх діл, Господи, сила! У мудрості усе Ти створив» (Пс. 104,24). «Добрий Господь до всіх, і Його милосердя перед усіма Його ділами» (Пс. 145,9).

Бог творить «з нічого»

296    Ми віримо, що для творення Бог не потребує нічого наперед існуючого, жодної допомоги (Пор. І Ватиканський Собор: DS 3022.). Творення не є також необхідною еманацією Божого єства (Пор. І Ватиканський Собор: DS 3023-3024.). Бог творить власною волею «з нічого» (IV Латеранський Собор: DS 800; І Ватиканський Собор: DS 3025.):

«Що ж надзвичайного було б у тому, якби Бог випровадив світ із матерії, яка вже була раніше? Майстер, коли йому дають матеріал, робить із нього все, що захоче. А тим часом Божа могутність виявляється якраз у тому, щоб із нічого зробити все, що побажає» (Св. Теофіл Антіохійський, До Автолика, 2, 4.).

297    Віра у створення «з нічого» підтверджена у Св. Письмі як правда, сповнена обітниці і надії. Так матір сімох синів підбадьорює їх у мучеництві:

«Не знаю я, як ви в моїм лоні з'явилися, не я дала вам дух та життя, не я звела докупи первні вашого тіла. То ж Творець світу, Який створив людину і Який дав буття усім істотам, у своєму милосерді віддасть вам назад дух та життя, бо ви тепер жертвуєте собою задля Його святих законів (...) Молю тебе, дитино, поглянь на небо й землю, подивися на все, що в них є, і зрозумій, що все це Бог створив з нічого і що й людський рід став існувати таким чином» (2 Мак. 7,22-23.28).

298    Тому що Бог може творити з нічого, Він може також через Святого Духа дати духовне життя грішникам, створюючи в них чисте серце (Пор. Пс. 51,12.), і через воскресіння - життя тілам умерлих, бо Він «оживляє мертвих і кличе те, чого немає, наче б воно існувало» (Рим. 4,17). Тому що через Своє Слово Він міг вчинити так, що заясніло світло в темряві (Пор. Бут. 1, 3.), Він теж може дати світло віри тим, хто Його не знає (Пор. 2 Кор. 4, 6.).

Бог творить світ упорядкованим і добрим

299    Якщо Бог творить мудрістю, то творення є впорядкованим: «Ти все впорядкував у міру, рахубу й вагу» (Муд. 11,20). Світ створений у вічнім Слові і через вічне Слово, що є «образом невидимого Бога» (Кол. 1,15), і призначений для людини, звернений до неї, образу Божого (Пор. Бут. 1, 26.), яка покликана до особистого Спілкування з Богом. Наш розум, беручи участь у світлі Божого Розуму, може зрозуміти те, що Бог говорить нам через Свої творіння (Пор. Пс. 19, 2-5.), очевидно, не без великого зусилля і в дусі покори й пошани до Творця та Його творіння (Пор. Іов 42, 3.). Вийшовши з Божої доброти, створений світ бере участь у цій доброті («І побачив Бог, що воно добре (...) дуже добре» (Бут. 1,4.10.12.18.21.31). Бо творіння задумувалось Богом як дар людині, як спадщина, що їй призначена і довірена. Багато разів Церква змушена була захищати доброту творіння, у тому числі й матеріального світу (Пор. св. Лев Великий, Послання: DS 286; І Бразький Собор: DS 455-463; IV Латеранський Собор: В5 800; Флорентійський Собор: DS 1333; І Ватиканський Собор: DS 3002.).

Бог трансцендентний щодо створіння і присутній у ньому

300    Бог безмежно більший від усіх Своїх діл (Пор. Сир. 43, 30.): «Ти возніс славу Свою вище неба» (Пс. 8,2), «і велич Його незбагненна» (Пс. 145,3). Але позаяк Він незалежний і вільний Творець, першопричина всього, що існує, Він є також найглибше інтимно присутній у Своїх творіннях: «У Ньому бо живемо, рухаємося й існуємо» (Ді. 17,28). За словами св. Августина, «Ти ж більш внутрішній, ніж моє найглибше нутро, і вищий від найвищого в мені» (Св. Августин, Сповідь, 3, 6, 11.).

Бог зберігає і підтримує створене

301    Після створення Бог не залишає Свого творіння. Він не лише дає йому буття та існування, але й підтримує його в кожній хвилині в його бутті, дозволяє йому діяти і веде Його до мети. Визнання цієї повної залежності від Творця - джерело мудрості й свободи, радості й довіри:

«Ти любиш усе, що існує, і не бридишся нічим з того, що сотворив; бо якби Ти щось ненавидів, то Й не робив би. Як же щось могло б продовжувати існування, якби Ти Його не забажав був? Або як би щось могло зберегтися, коли б Ти його не покликав? Та Ти щадиш усе, бо воно - Твоє, Господи життєлюбний» (Муд 11,24-26).

V. Бог здійснює Свій задум: Боже Провидіння

302    Сотворення має свої властивості й досконалість, але воно не вийшло з рук Творця завершеним. Воно створене «у дорозі» до остаточної досконалості, яку він ще має осягнути і до якої Бог його призначив. Божим Провидінням називаємо розпорядження, якими Бог веде Своє творіння до цієї досконалості: «Своїм Провидінням Бог оберігає все та керує усім, що сотворив, «простягається від краю і до краю і керує усім доладно» (Муд. 8,1). Бо «все оголене і явне перед очима Його» (Євр. 4,13), навіть те, що має статися з вільної дії створінь» (I Ватиканський Собор: DS 3003.).

303    Свідчення Св. Письма на цю тему одностайні: турбота Божого Провидіння конкретна й безпосередня, воно опікується всім, від найменших речей до подій світу та історії. Святі книги підтверджують найвищу владу Бога в ході подій: «Наш Бог на небі і на землі, і все, що захотів, створив Він» (Пс. 115,3); а про Христа сказано: Він «відкриває - і ніхто не зачинить, і закриває - і ніхто не відчинить» (Од. 3,7). «Багато задумів у серці людини, але воля Господня - вона встоїться» (Прип. 19,21).

304    Так бачимо, що Святий Дух, головний автор Святого Письма, часто приписує діяння Богові, не називаючи другорядних причин. Це не примітивний «спосіб мовлення», а глибокий спосіб нагадувати про абсолютну першість Бога та Його верховну владу над історією світу (Іс. 10, 5, 15; 45, 5-7; Втор. 32, 39; Сир. 11, 14.) та навчати таким чином покладатися на Господа. Молитва Псалмів - велика школа такої довіри  (Пор. Пс. 22; 32; 35; 103; 138 та ін.).

305    Ісус просить, щоб ми довірились як діти Провидінню Небесного Отця, Який опікується найменшими потребами Своїх дітей: «Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити? (...) Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт. 6,31-33; Пор. Мт. 10, 29-31.).

Провидіння і другорядні причини

306    Бог - це повний Володар Свого Задуму. Але для його здійснення Він користується також співучастю створінь. Це не ознака слабкості — навпаки, це ознака величі й доброти Всемогутнього Бога. Бо Бог дає Своїм створінням не тільки існування, а й також гідність вільно діяти, можливість бути причиною і началом одне для одного та співдіяти цим способом у виконанні Його Задуму.

307    Людям Бог навіть дає можливість добровільно брати участь у Його Провидінні, довіривши їм відповідальність «підпорядкувати» землю і «панувати» над нею (Пор. Бут. 1,26-28.). Так Бог дозволяє людям бути розумними і вільними причинами, щоб доповнити діло створення в досконалій гармонії для їхнього добра і для добра їхніх ближніх. Люди, часто несвідомі співпрацівники Божої. волі, можуть добровільно ввійти в Божий Задум своїми вчинками, молитвами, а також і стражданнями (Пор. Кол. 1, 24,). Вони тоді цілковито стають «співробітниками Божими» (1 Кор. 3,9; 1 Сол. 3,2) і Його Царства (Пор. Кол. 4, 11.).

308    Це правда, невіддільна від віри в Бога Творця: Бог діє в усіх діяннях Своїх створінь. Він - першопричина, що діє у другорядних причинах і через них: «Бо то Бог викликає у вас хотіння і діяння за Своїм уподобанням» (Флп. 2,13; Пор. 1 Кор. 12, 6.). Ця правда далека від того, щоб применшити гідність створіння - вона підносить його. Створіння, постале з нічого могутністю, мудрістю і добротою Божою, нічого не може осягнути, якщо воно відділене від свого початку, бо «без Творця творіння зникає» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 36, § 3.); ще менше творіння може досягти своєї остаточної мети без допомоги благодаті (Пор. Мт. 19, 26; Iв. 15, 5; Флп. 4, 13.).

Провидіння і згіршення злом

309    Якщо Бог, Всемогутній Отець, Творець упорядкованого й доброго світу, опікується усіма Своїми створіннями, то чому існує зло? Це запитання, таке начальне, як і неминуче, таке болісне, як і таємниче, не задовольнить жодна покваплива відповідь. Відповідь на це запитання становить сукупність християнської віри: доброта створіння, трагедія гріха, терпляча любов Бога, Який виходить назустріч людині через Свої союзи, через відкуплююче Воплочення Свого Сина, через дар Святого Духа, через скликання Церкви, через силу святих таїнств, через заклик до щасливого життя, до якого закликаються вільні створіння ще до того, ніж вони згодяться, але вони також можуть - це страшне таїнство - наперед відкинути цей заклик. Нема ні одного елементу в християнській благовісті, який не був би частковою відповіддю на запитання про зло.

310    Чому Бог не створив світу настільки досконалим, щоб зло не могло в ньому існувати? Своєю безмежною могутністю Бог завжди міг створити щось краще (Пор. св. Тома Аквінський, Сума теології, 1, 25, 6). Однак Своєю безконечною - мудрістю і добротою Бог хотів вільно створити світ «у дорозі» до своєї найвищої досконалості. Таке становлення допускає, за Божим задумом, появу певних істот, зникання інших; допускає поряд з найдосконалішим менш досконале; поряд із творчими силами природи також і нищівні. Поруч із фізичним добром існує також фізичне зло так довго, аж поки створіння не досягне своєї досконалості (Пор. св Тома Аквінський, Сума проти язичників, 3, 71.).

311    Ангели й люди, творіння розумні й вільні, повинні прямувати до свого найвищого призначення через вільний вибір і виявлення любові. Але вони можуть збитися з дороги. І вони справді згрішили. Саме так моральне зло ввійшло у світ безмірно тяжче, ніж фізичне зло. Ніяк - ні безпосередньо, ні опосередковано - Бог не є причиною морального зла (Пор. св. Августин, Про вільне рішення 1, 1, 1; св. Тома Аквінський, Сума теології, 1-2, 7, 9, 1.). Однак Він допускає його, шануючи свободу Свого створіння, і таємничим способом уміє добути з нього добро:

«Всемогутній Бог (...), будучи добрим у найвищому ступені, не дозволив би ніколи якому-небудь злу існувати у Своїх ділах, якщо б Він не був настільки могутнім і добрим, щоб добути добро навіть зі зла» (Пор. Августин, Підручник про віру, надію і любов, 3, 11.).

312    Так з часом можна розкрити, що Бог Своїм всемогутнім Провидінням може добути добро з наслідків зла, навіть морального, спричиненого Його створіннями: «Отож не ви мене сюди послали, а Бог», - каже Йосиф до братів своїх, - (...) «ви зло задумали на мене, але Бог обернув це на добре, щоб (...) спасти життя багатьом людям» (Бут. 45,8; 50,20 ; Пор. Товит 2, 12-18 (Вульг.)). Із найбільшого морального зла, що коли-небудь було вчинене, - відкинення і вбивство Сина Божого, - спричинене гріхами всіх людей, - Бог Своєю надмірною благодаттю (Пор. Рим. 5, 20.) вивів найбільше добро: прославлення Христа і наше Спасіння. Але зло від цього не стає добром.

313    «Тим, які люблять Бога (...), усе співдіє на добро» (Рим. 8,28). Свідчення святих безперервно підтверджують цю правду.

Так, св. Катерина Сієнська говорить до тих, що бентежаться злом й обурюються проти того, що з ними трапляється: «Все походить із любові, все спрямоване для спасіння людини, Бог все чинить лише з цією метою» (Св. Катерина Сієнська, Діалоги, 4, 138.).

Св. Тома Мор, незадовго до свого мучеництва, втішає свою дочку: «Ніщо не може статися, якщо Бог не хотів би цього. А все, чого Він хоче, хоча б могло видаватися нам найгіршим, є для нас найкраще» (Ропер Маргарита, Лист до Аніси Алінгтон: кореспонденція сера Томаса Мора.).

Юліяна з Норвіч: «Отже, я дізналася через Божу благодать, що мені треба міцно триматися віри і не менш сильно вірити, що все буде добре[...] Іти побачиш, що все буде добре (Юліяна з Норвіч, Об'явлення Божої любові, 13, 32.).

314    Ми твердо віримо, що Бог - Володар світу й історії. Проте шляхи Його Провидіння нам часто невідомі. Лише при кінці, коли скінчиться термін нашого часткового пізнання, коли ми побачимо Бога «обличчям в обличчя» (1 Кор. 13,12), ми в повноті пізнаємо шляхи, якими Бог веде Своє створіння, навіть через трагедії зла й гріха, до остаточного відпочинку сьомого дня (Пор. Бут. 2, 2.), задля якого Він створив небо і землю.

КОРОТКО

315    Створенням світу і людини Бог уперше й універсально засвідчив про Свою всемогутню любов і мудрість, уперше повідомив про Свій доброзичливий задум, закінченням якого є нове творіння у Христі.

316    Хоч діло створення особливим способом приписується Отцеві, та правдою віри також є те, що Отець, Син і Дух Святий - єдине й неподільне начало створення.

317    Бог Сам створив всесвіт добровільно, прямо, без жодної допомоги.

318    Жодне створіння не має безмежної сили, необхідної для «творення», у прямому значенні слова, тобто не може творити і давати буття тому, що його зовсім не мало (кликати до існування «з нічого») (Пор. Конгрегація навчання: DS 3624.).

319    Бог створив світ, щоб виявити й передати Свою славу. Щоб Його творіння брали участь у Його правді, доброті і красі, - ось слава, задля якої Він їх створив.

320    «Бог, Який створив усесвіт, підтримує його існування через Слово — Свого Сина, Який «підтримує все Своїм могутнім словом» (Євр. 1,3), і через Духа Святого, животворного».

321    Боже Провидіння - це розпорядження, якими Бог мудро і з любов'ю веде Свої створіння до їх остаточної мети.

322    Христос закликає нас до синівського віддання себе Провидінню нашого Небесного Отця (Пор. Мт. 6, 26-34.), а апостол Петро пригадує: «Усяку журбу вашу покладіть на Нього, бо Він піклується про вас» (І Пт. 5,7; Пор. Пс. 55, 23.).

323    Боже Провидіння діє також через діяння створінь. Людям Бог дає можливість вільно співпрацювати у виконанні Його задумів.

324    Божий дозвіл на існування фізичного й морального зла залишається таїнством, яке Бог пояснює через Сина Свого Ісуса Хриета, Який умер і воскрес, щоб перемогти зло. Віра дає нам певність, що Бог не дозволив би існувати злу, якщо б не давав можливості, щоб з нього виходило добро такими шляхами, які ми пізнаємо у всій повноті лише у вічному житті.


[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]


Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!