Артикул 2. Участь у суспільному житті

Частина третя. Життя у Христі.

Розділ перший. Покликання людини - життя у Святому Дусі.

Глава друга. Людська спільнота.

1897    «Життю в суспільстві бракувало б порядку і плідності, якщо б не було в ньому людей, законно наділених владою, які забезпечують захист порядку і достатньою мірою дбають про спільне добро» (Іван XXIII, Енц. « Pacem in terries », 46.).

«Владою» називають прикмету, силою якої особи або установи видають закони і розпорядження людям та очікують послуху з їхнього боку.

1898    Кожній людській спільноті потрібна влада, яка б керувала нею (Пор. Лев ХШ, Енц. « Diuturnum illud »; Лев XIII, Енц. « Immortale Dei ».). Вона має свою основу в людській природі. Вона необхідна для єдності держави, її роль полягає в тому, щоб в міру можливого забезпечувати суспільне добро.

1899    Влада, якої вимагає моральний порядок, походить від Бога: «Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; ті влади, що існують, установлені Богом. Тим-то хто противиться владі, противиться Божому велінню, а ті, що противляться, самі на себе суд стягають» (Рим. 13,1-2; Пор. 1 Пт. 2, 13-14).

1900    Обов'язок послуху накладає на всіх завдання віддати владі шану, яка їй належить, оточити осіб, які виконують її, повагою, а також, відповідно до їхніх заслуг, вдячністю і прихильністю.

З-під пера Папи св. Климента Римського вийшла найдавніша молитва Церкви за політичну владу (Пор. уже 1 Тим. 2, 1-2):

«Дай їм, Господи, здоров'я, мир, згоду, стійкість, щоб вони виконували без перешкоди найвищу владу, яку Ти їм вручив. Ти бо, Господи, Царю Небесний усіх віків, даєш людським синам славу, честь І владу над тими, що є на землі. Скеруй, Господи, їхню думку на те, що є добре і приємне для очей Твоїх, щоб, сповняючи побожно, мирно і благодушно владу, яку Ти їм дав, вони знайшли Твою ласку» (Климент Римський, Послання до Коринтян 61,1-2.).

1901    Якщо поняття влади походить від Божої установи, то «форма політичного устрою, як і вибір їх керівників, мають бути полишені на волю громадян» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 74.).

Різноманітні політичні устрої морально припустимі тільки тоді, коли вони сприяють законному добру спільноти, яка приймає ці устрої. Устрої, суть яких суперечить природному законові, громадському порядкові та основним правам осіб, не можуть здійснити спільного добра для тих націй, яким вони є накинені.

1902    Свою моральну законність влада має не від самої себе. Вона не повинна поводити себе деспотично, а лише діяти для загального блага як «моральна сила, яка опирається на свободу і почуття відповідальності за прийняті обов'язки і тягарі» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 74.):

«Людське законодавство набирає значення закону лише тоді, коли воно відповідає істинному розумові; звідси випливає, що воно черпає свою силу з Вічного Закону. У міру того, як воно відхилиться від розуму, його треба проголосити несправедливим, бо в ньому не присутні прикмети закону; воно стає радше формою насильства» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 1-2, 93, 3, ad 2).

1903    Влада законна тільки тоді, коли вона дбає про загальне добро певної спільноти і коли для його досягнення вона вживає морально дозволені засоби. Якщо керівники видають несправедливі закони або вживають заходи, що суперечать моральному порядкові, ці розпорядження не зобов'язують людину в її сумлінні. «Тоді влада перестає бути владою і настає гидке насильство» (Іван XXIII, Енц. «Pacem in terries», 51.).

1904    «Доцільніше буде, щоб усяка влада врівноважувалась іншими владами та іншими повноваженнями, які тримали б її у визначених межах. Саме в цьому - засада правової держави, у якій найвища влада належить законові, а не сваволі людей» (Iван-ПавлоII, Енц. «Centesimus annus», 44.).

II. Загальне добро

1905    Згідно із суспільною природою людини, добро кожного обов'язково пов'язане із загальним добром. Спільне добро не можна визначити, хіба лише відносно до людської особи:

«Не живіть окремо, замкнені самі в собі, так ніби ви вже осягнули оправдання, а, з'єднавшись, разом шукайте те, що корисне для всіх» (Послання Псевдо - Варнави, 4, 10.).

1906    Під загальним добром треба розуміти «сукупність суспільних умов, які дозволяють як певним групам, так і кожному з їхніх членів повніше і легше досягти своєї досконалості» (II Ватиканський Собор, Паст, конст«Gaudium et spes», 26; пор. там само, 74.). Загальне добро стосується життя всіх. Воно вимагає розсудливості від кожного, а особливо від тих, які мають владу. Воно складається з трьох істотних елементів:

1907    Насамперед воно передбачає повагу до людської особи. В ім'я загального добра громадські владні структури зобов'язані поважати основні і невіддільні права людської особи. Суспільство повинно дозволити кожному зі своїх членів здійснити своє покликання. Загальне добро полягає, зокрема, в умовах, в яких здійснюються природні свободи, необхідні для розвитку покликання людини. Це є: «Право діяти за правильною нормою власного сумління, на захист приватного життя, а також належна свобода в тому, що стосується релігії» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 26).

1908    По-друге: загальне добро вимагає суспільного добробуту і розвитку самої спільноти. Розвиток є підсумком усіх суспільних обов'язків. Особливим способом владі належить право розв'язувати в ім'я загального добра суперечки між різними особистими інтересами. Вона ж повинна зробити доступним для кожного те, що необхідне йому, щоб вести справді людське життя: їжу, одяг, медичну допомогу, роботу, освіту і культуру, відповідну інформацію, право на створення сім'ї (Пор. II Ватикаиськяй Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 26.) і т.ін.

1909    Загальне добро становить, урешті, мир, тобто тривалість і безпеку справедливого ладу. Воно передбачає, отже, забезпечення владою безпеки суспільства та його членів чесними засобами. Воно становить основу права для законного особистого і колективного захисту.

1910    Якщо в кожній людській спільноті є загальне добро, яке дозволяє їй само усвідомити себе як таку, то в політичній спільноті загальне добро знаходить свою найповнішу реалізацію. Держава повинна захищати і розвивати загальне добро громадянського суспільства, окремих громадян та посередницьких інституцій.

1911    Взаємна залежність між людьми зростає. Поступово вона поширюється на всю землю. Єдність людської родини, яка об'єднує члени, що користуються тією ж природною гідністю, становить універсальне загальне добро. Воно вимагає організації спільноти народів, здатної «піклуватися про різні потреби людей як у галузі суспільного життя (харчування, охорона здоров'я, виховання, праця ...), так і для того, щоб протистояти численним особливим обставинам, які виникають то тут, то там (наприклад: матеріально підтримати в біді втікачів, допомогти переселенцям та їхнім родинам...)» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 84.). 1912    Спільне добро завжди скероване на розвиток осіб: «Порядку людських осіб повинен підлягати порядок речей, а не навпаки» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 26.). Цей порядок спирається на правду, він побудований на справедливості і живиться любов'ю.

III. Відповідальність та участь

1913    Участь є добровільним і шляхетним залученням особи до суспільних справ. Необхідно, щоб усі, кожен на своєму місці, яке займає, і відповідно до тієї ролі, яку він виконує, брали участь у розвитку загального добра. Цей обов'язок невіддільно пов'язав, ж із гідністю людської особи.

1914    Участь здійснюється насамперед через прийняття обов'язків у галузях, у яких кожен бере на себе особисту відповідальність: старанням, вкладеним у виховання родини, сумлінністю у своїй праці людина бере участь у добрі інших осіб та суспільства (Іван-Павло II, Енц. «Centesimus annus», 43.).

1915    Громадяни, наскільки це можливо, повинні брати активну участь у громадському житті. Способи цієї участі можуть бути розмаїті, відповідно до народу чи культури. «Похвальним є спосіб дії тих народів, де в умовах справжньої свободи якнайбільше число громадян бере участь у громадських справах» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 31.).

1916    Участь усіх у праці для загального добра, як і всякий етичний обов'язок, вимагає безперервно оновлюваного навернення учасників суспільного життя. Шахрайство та інші маніпулювання, за допомогою яких дехто уникає обов'язків закону і суспільних приписів, повинні бути гостро осуджені, позаяк не  відповідають вимогам справедливості. Слід займатися розвитком установ, які покращують умови людського життя (Пор. II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 30.).

1917    Тим, хто наділений владою, належить зміцнювати цінності, які викликають довіру членів суспільства і спонукають їх стати на службу ближнім. Ця участь починається від виховання та культури. «Можна слушно вважати, що майбутнє людства перебуває в руках тих, які зуміють дати завтрашнім поколінням сенс для життя і надії» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 31).

КОРОТКО

1918    «Нема бо влади, що не була б від Бога; а ті влади, що існують, установлені Богом» (Рим. 13,1).

1919    Кожна людська спільнота потребує влади, аби існувати й розвиватися.

1920    «Політична спільнота і публічна влада спираються на людську природу і через це залежать від порядку, визначеного Богом» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 74.).

1921    Влада здійснюється законно, якщо вона дбає про загальне добро суспільства. Щоб його досягти, вона повинна використовувати морально допустимі засоби.

1922    Різноманітність політичних устроїв є законною, якщо вони сприяють добру спільноти.

1923    Політична влада повинна здійснюватися в межах морального порядку і забезпечувати умови користування свободою.

1924    Загальне благо охоплює «сукупність суспільних умов, які дозволяють певним групам і окремим їх членам досягти своєї досконалості певніше і легше» (ІІ Ватикаиешій Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 26.).

1925    Загальне добро складається з трьох головних елементів: дотримання і розвитку основних прав особи; добробуту, тобто розвитку духовних і матеріальних благ суспільства; миру й безпеки спільноти та її членів.

1926    Гідність людини передбачає пошук спільного добра. Кожен повинен турбуватися про утворення і підтримання установ, які покращують умови життя людини.

1927    Державі належить захищати й підвищувати загальне добро громадянського суспільства. Загальне добро цілої людської родини вимагає зорганізування міжнародної спільноти.

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!