Християнська бібліотека. Катехизм Католицької Церкви. Артикул 3. У час Церкви. Катехизм. Катехизм Католицької Церкви.
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Артикул 3. У час Церкви
   

Частина четверта. Християнська молитва.

Розділ перший. Молитва у християнському житті.

Глава перша. Одкровення молитви.

2623    У день П'ятдесятниці Дух Обітниці був вилитий на учнів Христа, які «були вкупі на тім самім місці» (Ді. 2,1) і усі очікували Його «й однодушно були на невпинній молитві» (Ді. 1,14). Дух, Який навчає Церкву й пригадує їй усе, що говорив Ісус )Пор. Iв. 14, 26.=, також плекає і її молитовне життя.

2624    В Єрусалимі, у першій громаді віруючі «перебували в апостольській науці та спільноті і в ламанні хліба, та в молитвах» (Ді. 2,42). Послідовність є характерною для молитви Церкви: основана на апостольській вірі й утверджена любов'ю, вона живиться Євхаристією.

2625    Ці молитви - це передусім ті, що їх вірні слухають і читають у Святому Письмі, але вони пристосовують їх до сьогодення, особливо молитви псалмів, сповнення яких відбувається у Христі (Пор. Лк. 24, 27. 44.). Дух Святий, що таким чином нагадує Христа Його Церкві, яка молиться, також веде її до вічної істини і породжує нові формулювання, що виражають незбагненне таїнство Христа, Який діє у житті, у святих таїнствах та у місії Його Церкви. Ці формулюємвання розвиваються у великих літургійних і духовних традиціях. Форми молитви, які випливають з канонічних апостольських Писань, залишаться нормативними для християнської молитви.

І. Благословення і поклоніння

2626    Благословення виражає глибинний порив християнської молитви: воно є зустріччю Бога і людини. У ньому Дар Божий і приймання його людиною кличуть один одного і об'єднуються. Молитва благословення - це відповідь людини на дари Божі: позаяк Бог благословляє людину, серце людини може благословляти у відповідь Того, Хто є Джерелом усякого благословення.

2627    Цей рух виражається у двох основних формах: чи то він підноситься, ведений Духом Святим через Христа до Отця (ми благословляємо Його за те, що Він благословив нас Пор. Еф. 1, 3-14; 2 Кор. 1, 3-7; 1 Пт. 1, 3-9.); чи то він просить про благодать Святого Духа, Який через Христа сходить від Отця (це Він нас благословляє Пор. 2 Кор. 13, 13; Рим. 15, 5-6. 13; Еф. 6, 23-24.).

2628    Богопоклоніння (адорація) - це перший прояв людини, що визнає себе творінням перед лицем свого Творця. Воно прославляє велич Господа, Який нас створив (Пор. Пс. 95, 1-6.), і всемогутнього Спасителя, Який визволяє нас від зла. У ньому - схиляння духа перед «Царем слави» (Пс. 24, 9-10) та шанобливе мовчання перед Богом, котрий «Великий над усіма» (Пор. св. Августин, Пояснення Псалмів, 62, 16.). Поклоніння Богу, Трисвятому, улюбленому понад усе, наповнює нас покорою і надає впевненості нашим молінням.

II. Прохальна молитва

2629    Благальна лексика у Новому Завіті багата на відтінки: вона означає просити, вимагати, наполегливо домагатися, голосити, волати, кричати, «змагатися в молитвах» (Пор. Рим. 15, 30; Кол. 4, 12.). Найбільш звична форма молитви — позаяк вона найбільш спонтанна - це прохання. Саме у прохальній молитві виражаємо усвідомлення нашого зв'язку з Богом: будучи створіннями, ми не походимо самі від себе, ми не владні над лихами і не являємо собою останньої цілі; як грішники, ми - християни - знаємо, що відвертаємося від нашого Отця. Прохання - це вже до Нього повернення.

2630    У Новому Завіті майже немає молитов - плачей, що такі часті у Старому Завіті. Звідсіля у Христі воскреслому прохання Церкви пройняте надією, навіть якщо ми безупинно очікуємо і щодня знову повинні навертатися. Християнське прохання випливає з іншої глибини: те, що св. апостол Павло називає «стогоном»: це стогін створіння «у родових муках» (Рим. 8,22), це також і наш стогін, «що очікує відкупдення нашого тіла, бо ми надією спаслися» (Рим. 8,23-24), і, нарешті, це є «невимовні стогони» Самого Духа Святого, Який «допомагає нам у немочі нашій; бо ми не знаємо, про шо маємо молитися як належить» (Рим. 8,26).

2631    Прохання про прощення - перший порух прохальної молитви  (пор. слова митаря: «Боже, будь милостивий до мене грішного!» - Лк. 18,13). Воно передує властивій і чистій молитві. Сповнена довіри покора знову вводить нас у світло спілкування з Отцем і Його Сином Ісусом Христом, а також один з одним (Пор. 1 Ів. 1, 7-2. 2.). Тоді, «чого тільки попросимо, одержимо від Нього» (1 Ів. 3,22). Прохання про прощення передує Євхаристійній літургії, як теж і особистій молитві.

2632    Християнське прохання сконцентроване на бажанні та шуканні прийдешнього Царства згідно з наукою Ісуса (Пор. Мт. 6, 10. 33; Лк. 11, 2. 13.). Існує Ієрархія прохань: спочатку ми просимо Царства, згодом - того, що необхідне для його отримання і сприяння його приходу. Це сприяння місії Христа і Святого Духа, яке тепер є місією Церкві, є предметом молитви апостольської спільноти (Пор. Ді. 6, 6; 13,3.). Молитва Павла - апостола в найглибшому значенні цього слова - показує нам, як божественна турбота про всі Церкви повинна надихати християнську молитву (Пор. Рим. 10, 1; Еф. 1, 16-23; Флп. 1, 9-1 1; Кол. 1, 3-6; 4, 3-4. 12.). Молитвою кожен охрещений спричиняється до приходу Царства.

2633    Коли ми таким чином є причасниками до спасенної любові Бога, ми розуміємо, що будь-яка потреба може стати предметом прохання. Христос, Який взяв на Себе все, аби все відкупити, прославляється через прохання, які в ім'я Його (Пор. Ів. 14, 13.) ми приносимо Отцеві. На цій основі апостоли Яків (Пор. Як. 1,5-8.) і Павло закликають нас молитися у всіх обставинах (Пор. Еф. 5, 20; Флп. 4, 6-7; Кол. З, 16-17; 1 Сол. 5, 17-48.).

III. Молитва заступництва

2634    Заступництво - це прохальна молитва, що якнайближче уподібнює нас до молитви Ісуса. Він - єдиний Заступник перед Отцем за всіх людей, зокрема грішників (Пор. Рим. 8, 34; 1 Ів. 2, 1; 1 Тим. 2, 5-8.). Він «може завжди спасти тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитися» (Євр. 7,25). Дух Святий Сам «заступається за нас, (...) і Він заступається за святих, з волі Божої» (Рим. 8,26-27).

2635    Заступатися за інших, просити щось для інших - з часів Авраама властиве серцю, яке живе згідно з Божим милосердям. У час Церкви християнське заступництво бере участь у заступництві Христа: воно є вираженням причастя святих. У заступництві той, хто молиться, «дбає не про своє, але і про інших» (Флп. 2,4), навіть за тих, хто заподіює зло (Пор. Степан, який молиться за своїх мучителів, подібно до Ісуса: пор. Ді, 7, 60; Лк. 23, 28. 34.).

2636    Перші християнські громади проводили жіптя інтенсивно згідно з цією формою спільності (Пор. Ді. 12, 5; 20,36; 21, 5; 2 Кор. 9, 14.). Апостол Павло у той спосіб робить їх співучасниками у своєму слугуванні Євангелію (Пор. Еф. 6, 18-20; Кол. 4, 3-4; 1 Сол. 5, 25), але також і сам заступається за них (Пор. 2 Сол. 1,11; Кол. 1, 3; Флп. 1, 3-4.). Заступництво християн не знає меж: «за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі» (1 Тим. 2,1-2), за переслідувачів (Пор. Рим. 12, 14.), за спасіння тих, хто відкидає Євангеліє (Пор. Рим. 10, 1.).

IV. Молитва подяки

2637    Подяка прикрашає молитву Церкви, яка проявляється і ще більше стає тим, чим є у здійсненні Євхаристій. Насправді, у ділі спасіння Христос звільняє створіння від гріха і смерті, щоб знову присвятити його Богові і повернути Отцеві на Його славу. Подяка членів Тіла приєднується до подяки Голови.

2638    Як і в прохальній молитві, кожна подія і кожна потреба можуть стати предметом   молитовної подяки. Послання св. апостола Павла часто починаються і закінчуються словами подяки, і завжди в ній присутній Господь Ісус. «За все дякуйте: така бо воля Божа щодо Вас у Христі Ісусі» (1 Сол. 5,18). «Будьте в молитві витривалі й чувайте на ній в подяці» (Кол. 4,2).

V. Хвалебна молитва

2639      Хвала - це молитва, яка найбільш безпосередньо визнає, що Бог є Богом. Хвала звеличує Бога заради Нього Самого, прославляє Його, не тільки за те, що Він чинить, але й за те, що Він Є. Вона бере участь у блаженстві чистих сердець, які люблять Бога у вірі, перше ніж побачать Його у славі. Через хвалу Дух Святий з'єднується з нашим духом, щоби свідчити про те, що ми - діти Божі (Пор. Рим. 8, 16.), хвала свідчить і Єдинородному Синові, у Якому ми усиновлені і через Якого ми прославляємо Отця. Хвала об'єднує інші форми молитви і заносить їх до Того, Хто є їхнє Джерело і Кінець: «Та для нас один Бог - Отець, що від Нього (походить) все і для Нього - ми» (1 Кор. 8,6).

2640    Св. Лука часто згадує у своєму Євангелії захоплення і хвалу перед чудами Ісуса. Він підкреслює це також з приводу діл Святого Духа, якими є Діяння Апостолів: перша християнська громада Єрусалима (Пор. Ді. 2, 47.), оздоровлення кульгавого Петром та Іваном (Пор. Ді. 3, 9.), прославлення Бога (Пор. Ді. 4, 21.) натовпом, погани в Пісидії, які «раділи і прославляли слово Господнє» (Ді. 13,48).

2641    «Проказуйте поміж собою псалми й гімни, і духовні пісні; співайте й грайте у серцях ваших для Господа» (Еф. 5,19; пор. Кол. 3,16). Як і натхнеш автори Нового Завіту, перші християнські громади знову перечитують Книгу Псалмів, оспівуючи в них таїнство Христа. Оновлені в Дусі, вони складають також гімни і пісні, оспівуючи нечуване, що здійснив Бог у Його Синові: Його Воплочення, Його Смерть, що смерть подолала. Його Воскресіння і Вознесіння по правиці Отця (Пор. Флп. 2,6-11;Кол. І, 15-20; Еф. 5, 14; 1 Тим. З, 16; 6, 15-16; 2 Тим. 2. 11-13.). Саме від цих «чудесних дій» усієї Ікономії спасіння здіймається славослів'я і хвала Богові (Пор. Еф. 1, 3-14; Рим. 16, 25-27; Еф. 3, 20-21; Юди 24-25.).

2642    Апокаліпсис - об'явлення того, що «мас незабаром статися», - грунтується на піснях небесної літургії (Пор. Од. 4, 8-11; 5, 9-14; 7, 10-12.), а також на заступництві «свідків» (мучеників: Од. 6,10). Пророки і святі, всі ті, що були вбиті на землі, через свідчення про Ісуса (Пор. Од. 18, 24.), численний натовп тих, які, пройшовши через великі страждання, випередили нас у Царстві Божому, оспівують хвалу, прославляючи Того, Хто сидить на престолі, й Агнця (Пор. Од. 19. 1-8.). У спів-причасті з ними Церква на землі також співає ці гімни у вірі й у випробовуваннях. Віра - у прохальній і заступницькій молитвах - сподівається без усякої надії і дякує «Отцеві світил», від Якого «усякий досконалий дар згори сходить» (Як. 1,І7). Таким чином, віра є чистою хвалою.

2643    Євхаристія містить та виражає всі форми молитви: вона -«чиста жертва» всього Тіла Христового «на славу Імені Його» (Пор. Мал. 1,11.); за Традицією Сходу і Заходу саме вона - «жертва хвали».

КОРОТКО

2644    Дух Святий, Який навчає Церкву і нагадує їй усе, що говорив Ісус, водночас виховує її до молитовного життя, породжуючи нові вислови молитви у межах незмінних форм: благословення, прохання, заступництва, подяки і хвали.

2645    Тому, що Бог благословляє людину, серце людини у свою чергу може благословляти Того, Хто є Джерелом усякого благословення.

2646    Предметом прохальної молитви є прощення,  шукання Царства Божого, а також усяка справжня потреба.

2647    Молитва заступництва полягає у проханні за інших. Вона не мас меж: і поширюється навіть на ворогів.

2648    Будь-яка радість і будь-яке горе, будь-яка подія і будь-яка потреба можуть бути предметом подяки, яка, приєднуючись до подяки Христа, повинна наповнювати все наше життя: «За все дякуйте» (1 Соя. 5.18).

2649    Молитва хвали, цілком безкорислива, підтешеться до Бога; вона оспівує Бога заради Нього Самого, прославляє Його, не лише за те, що Він робить, але й за те, що ВІН Є.


[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]


Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!