Християнська бібліотека. Отець Боско. Приятель молоді. Івасик. Християнська бібліотека. Отець Боско. Приятель молоді.
Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся.                Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу.                Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!                Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного?                Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся?                Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!                І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!                І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться.                Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно.                Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Отець Боско. Приятель молоді. Івасик.
   

1815 рік. Наполеона Бонапарта, переможеного у битві під Ватерлоо, заслали на острів Святої Єлени: орел потрапив у клітку.

Папа Пій VII, уникнувши наполеонівського полону, із повним вдячності серцем встановив свято Марії Помічниці Християн.

Ввечері 16 серпня в маленькому селищі Беккі, провінції Асті, народився хлопчик. Мав прізвище Боско, як і його батько, а на другий день при хрещенні отримав ім’я Іван.

Іван Боско або Івасик, як називатимуть його в родині, ввійшов в історію.

«Тепер ти без батька!»

Івасик ріс. Йому вже було два роки. Одного же вечора його батько, Франциск Боско, повернувся з поля дуже розігрітий та спустився до пивниці, щоб ще дещо зробити. Пивниця - вогка та холодна; цього було достатньо, щоб на другий день захворіти: його охопила висока температура. Лікар зробив висновок - запалення легенів, яке в цей час рідко виліковувалось.

Перед смертю Франциск закликав жінку і сказав їй:

- Маргарито, доручаю тобі наших синів, а особливо піклуйся про Івасика...

Це були його останні передсмертні слова. Мати, погладжуючи кучеряву голівку Івасика, плачучи, прошепотіла:

- Тепер ти без батька...

Івасик вдивлявся карими оченятами в побіліле лице батька, не розуміючи, що діялося.

- Ходи, Івасику, зі мною, ходи.

І мати пішла, щоб взяти декілька яєць, які зберігала у висівках.

- Якщо тато не піде, то й я не піду, - сказав Івасик.

Мати Маргарита залилася сльозами:

- Бідна дитино... У тебе вже немає батька!

Івасик схопився за її спідницю і почав плакати, тому що мама плакала.

Це сталось 11 травня 1817 року. Колись цей хлопчик стане батьком багатьох сиріт.

«Що ти скоїв?»

Івасик ріс здоровим, сильним, спритним. Одного дня залишився він сам вдома; нараз захотілось йому взяти щось з високого мисника. Але, не змігши дістати, присунув стільчик, виліз на нього, простягнув руку і, не навмисно, зачепив глек з олією. Бах!.. І враз по хаті розлетілися черепки, розлилася олія. Що ж скаже мати?

Івасик закам’янів, кров холонув у його жилах. Прийшовши до тями, він взяв віника, щоб замести сліди... Та де там... жирна пляма ще більше розповзалася по кімнаті. Взяв ніж, пішов до живоплоту, вирізає гілку, вичищав її і тоді в очікуванні сідав біля хати.

Вернулася мати. Івасик побіг їй назустріч.

- Привіт, мамо! Добре вам велося?

- Так, Івасику. А ти був чемний?

- Мамо, подивіться лишень! - і подав їй різку.

- Що ж ти накоїв? - запитала мати.

- Я розбив глек з олією. Візьміть різку, щоб не тратити часу.

І схиливши голову, нишком поглядав на матір. Як же можна карати такого завбачливого та чемного хлопчину? Мати Маргарита висловила своє незадоволення, але простила йому.

«Тихо! Духи!»

Івасик - хитрий, але водночас і відважний. Він уже юнак.

Одного разу він пішов з матір’ю до бабусі в Капрільйо на збір винограду.

Дідусь та бабуся раділи з присутності веселого внука. Вже потемніло. Під час вечері почувся якийсь легкий гуркіт. Всі, затамувавши подих, дивились на стелю. Цей таємничий гуркіт, що переривався тихішим шумом, йшов від стелі, зробленої з дерева. Усіх присутніх охопив жах.

- Хто це? До хати ніхто не заходив!

- Духи?

- Мати Божа, змилосердься над нами!

Івасик сидів спокійно.

- Що там? – запитав.

- Мовчи, Івасику, мовчи!

- Хто там на горищі?

- Нема нікого... Мовчи!.. - сказала бабуся пошепки. - То, мабуть чорти.

- Чорт? Та де!.. - сказав Івасик. - Там хтось є. Піду подивлюся...

- Чи ж ти здурів?

Але Івасик встав, підхопив лампу і вийшов.

Старші пішли за ним. Один з них взяв палицю. Івасик піднявся по дерев’яних сходинках, високо тримаючи лампу, інші йшли за ним у мовчанці. Хлопець відкрив двері й присвічував

- Там, у тому кінці, щось рухається... Кошик!

Потім рішуче:

- Піду подивлюся.

Він віддав лампу своєму дядькові, що був біля нього. Але дядько, трохи схвильований, відійшов від дверей.

Івасик підійшов до кошика, нахилився, дещо підніс його з одного боку... Звідти вилетіла, кудкудакаючи, велика курка.

Кошик був ледве опертий на стіну, а між лозою знаходилися зернятка пшениці. Курка пішла дзьобати їх і кошик перевернувся на неї. Намагаючись визволитися, курка вертіла кошиком, то туди, то сюди - це й спричинило той таємничий шум. Нічна тиша, рипуча підлога та страх зробили своє...

Мама Маргарита взяла ту курку, скрутила їй голову, обскубала пір’я та поклала в горщик варитися:

- Вже більше не будеш виробляти таких жартів! - примовляла, підсміхаючись.

«Де ж мій дрізд?»

В одному гнізді Івасик знайшов маленького дрозда і приніс додому. Дуже полюбив його, дбав про нього, як тільки міг. І стали вони великими приятелями.

Разом свистіли, разом їли та пили. Івасикові дуже подобалося, як дрізд стрибав у клітці з одної гілки на іншу.

Але одного ранку дрізд більше не співав. Не було видно його також і на гілці.

- Де ж мій дрізд? - скрикнув Івасик.

А потім закричав:

- Мамо!.. Він мертвий!

І рясні сльози полилися по його обличчі. Кіт встромив лапу в клітку і роздер пташку.

- Мертвий! Мертвий! - плакав Івасик.

Мати Маргарита залишила його наодинці зі своїм горем. Коли ж він виплакав усі сльози, вирішив, що ніколи більше не прив’яжеться душею до будь-якої пташки.

«Хочеш обмінятися хлібом?»

Івасик працював: щодня виводив корову на пасовисько. Там мав товариша, такого ж спритного, як і він, Секондо Матта, що був дуже убогий і на сніданок завжди мав лише кусень чорного хліба. Івасик, натомість, мав білий хліб, який пекла його мама Маргарита.

Різниця зразу впадала в очі:

- Хочеш обмінятися хлібом?

- Для чого?

- Тому що твій мені смакує більше.

- Гаразд!

З того дня Матта з великим задоволенням їв білий хліб Івасика.

Ось як хлопець з Беккі у свій спосіб вирішував питання суспільної жертовності, навіть не здогадуючись про це.


[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!