Християнська бібліотека. Отець Боско. Приятель молоді. «Я повинен вчитися!». Християнська бібліотека. Отець Боско. Приятель молоді.
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Отець Боско. Приятель молоді. «Я повинен вчитися!».
   

- Іване, ти станеш кимось...

На такі слова Іван усміхався, але не виявляв своїх мрій.

Сподіваюсь, - відповідав. І схиляв голову над книжкою, яку читав: це був шкільний підручник. Він сидів на луці й одним оком читав, а іншим дивився, щоб корова не зайшла на чужу луку.

Іван не був такий, як інші хлопці. Він ходив до школи, але водночас працював, щоб допомогти бідній матері. Його товариші знали про це.

Отець Боско. Приятель молоді

Та все ж таки він був хорошим хлопцем. З ним було дуже цікаво та весело бавитися. Але він так мало бавився, і все - через ті книжки. Товариші запрошували його:

- Іване, ходи бавитися!

- Не можу.

- Ходи...

- Ні.

- Ти повинен бавитися з нами! - повторяли йому й оточували майже розгнівані. - Або будеш бавитися з нами, або тебе поб’ємо.

- Бийте, бийте...-відповідав він,- але я не буду бавитися.

-Чому?

- Тому що я повинен вчитися, щоб стати священиком.

Така відповідь їх дивувала Іван - священик? Ні! І відходили від нього. А один, жартуючи, казав:

- Слухай, ми будемо дивитися за твоєю коровою, а ти вчися, вчися!

«Нехай Іван бере мотику!»

А як зробити так, щоб продовжувати навчання?

Одного вечора мама Маргарита звернулася до найстаршого свого сина, Антона

Антоне, я хотіла б, щоб Іван вчився. Що ти про це думаєш?

Вчитися? Навіщо? - бурмотить Антон.

Послухай, він має бажання і здібності, а трохи навчання

ніколи не зашкодить.

- Яке там навчання! Нехай бере мотику, нехай працює так, як я!

Антон мав впертий, грубий, заздрісний характер. Для нього була цінною лише праця на полі. Про інше з ним неможливо було говорити. Цього також він вимагав від усіх. Іван не може переконати свого брата.

Іван мусить покинути свою родину

Лютий 1828 року Іванові йшло тринадцять років. Антон злився і нічого не хотів чути про його навчання.

Мати Маргарита зібрала в один клунок одяг і книжки Івана, зачепила його до плечей і відпровадила сина з хати. Землю покривав сніг.

- Іди до родини Молья, Іване, — сказала йому вона. - Там, в Монкукко добрі люди. Вони дадуть тобі роботу.

Мама Маргарита попрощалася з ним:

- Сміливо, Івасю! Рушай в дорогу.

Треба було йти. Мати поцілувала його на прощання, і він пішов. Вона проводжала його поглядом, сповненим сліз. А вдалині звивалася дорога, вкрита білим снігом.

Уже під вечір Іван прийшов на хутір Молья. Зустрів там дядька, господаря хутора.

- Гей, хлопче! Ти куди?

- Шукаю господаря, в якого хотів би працювати...

- Добре, працюй! Бувай...

Іван розумів, що той насміхався з нього. Схиливши голову, трохи подумав. Потім вийшов на тік хутора. Родина Молья приготовляла лозу на виноград.

- Чого тобі, хлопче?

- Я шукаю Луїджі Молья.

- Це я.

Мене прислала моя мама, щоб я служив у вас пастухом, працював у стайні.

- Але навіщо вона посилає тебе ще такого малого? І хто твоя мати?

- Маргарита Боско. Мій брат Антон погано зі мною поводиться, б’є мене; отож мама сказала мені: «Бери ці речі та йди шукати роботу, як пастух. Якщо нічого не знайдеш, йди на хутір Молья, між Монкукко та Момбелло. Поговори з господарем і скажи, що тебе прислала я».

- Бідолаха... Ми не беремо пастухів аж до кінця березня. Потерпи трохи, повертайся додому.

- Змилосердьтеся, прийміть мене навіть без платні... — благав Івась та заходиться плачем. - Я не піду від вас. Сяду ось тут на землі і нікуди не піду.

Пані Доротея, жінка господаря, була зворушена:

- Візьми його, Луїджі. Нехай побуде у нас декілька днів. Він так страждає.

Його прийняли всього на декілька днів.

Він відразу ж приступив до роботи, - працював аж поки не настав час йти спати.

Коли він йшов на поле, то однією рукою тримав на плечі знаряддя праці, а іншою тримав відкриту книжку. Навіть, коли вів волів, що тягнули плуг, не покидав книжки.

Одного дня господар спитав його:

- Іване, чому ти так любиш книжки?

- Тому що хочу стати священиком.

Він не відмовився від своєї мрії, бо він колись стане священиком. Але коли і як?

Вже майже два роки працював на хуторі Молья, і всі полюбили його.

Мама Маргарита забрала його додому: здається, Антон вже менше опирався його навчанню.


[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!