Християнська бібліотека. Отець Боско. Приятель молоді. «Ну, ти вже священик!». Християнська бібліотека. Отець Боско. Приятель молоді.
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Отець Боско. Приятель молоді. «Ну, ти вже священик!».
   

Іван пробув у семінарії шість років і був зразковим семінаристом, найкращим приятелем та надзвичайно веселим оптимістом. Він вправляв свій дух у терпеливості, а запальний характер - у стриманості, і був завжди готовий до будь-яких послуг: замітав, переносив шафи, направляв крісла, лавки, скрині, латав одяг, стриг волосся, ремонтував взуття... Був покірним слугою усіх, тому всі його любили.

Коли хтось сумнівався в чомусь, був сумний чи мав труднощі в навчанні, то знаходив у ньому порадника та друга, репетитора та викладача із незрозумілих лекцій. Це він робив передусім для тих, кому було важко вчитися. Для них він писав короткий зміст, позичав свої книжки, за котрі часто дорого платив позашкільною працею і навіть готував проповіді для семінаристів, яких парохи запрошували проповідувати під час канікул, коли бачив, що ті мали труднощі написати їх.

Так згадували про Івана Боско його товариші зі семінарії. У школі він завжди отримував найкращі оцінки. Таке визнання семінарист Боско мав також протягом всіх шести років свого навчання в семінарії.

Незрівнянний панегірик

Під час канікул 1838 р. семінарист Іван Боско побував в Чінцано, в день храмового свята св. Рокко. На обіді у пароха було багато священиків, але не було найбільш очікуваного проповідника, запрошеного виголосити на Вечірні панегірик в честь св. Рокко. Час йшов, тож отець парох все більше хвилювався.

Церква була повна людей, Вечірня закінчувалася, а проповідника все ще немає. Щоб допомогти бідному парохові, Іван пішов до священиків і попросив одного за одним, щоб хтось замінив проповідника. Ніхто не погоджується.

Один священик, якого Іван настирливо припрошував, незадоволено сказав йому:

- Ти наївний. Імпровізувати панегірик в честь св. Рокко - це ж не склянку води випити. Йди, проповідуй сам.

Вражений у своїй гордості, Іван відповів:

- Я не відважувався сам, але тому, що всі відмовляються, я проповідуватиму.

У церкві співали довгу пісню, щоб проповідник мав час підготуватися. Іван пригадав собі все те, що читав про життя цього святого декілька років тому. Вийшов на казальницю і почав проповідь. Говорив просто і невимушено. Людям сподобалося. Усі радо вітали його:

- Ще ніхто ніколи не говорив такого гарного панегірика на честь св. Рокко, — казали вірні, виходячи з церкви.

«Ключник? Не розумію...»

Одного разу запросили Івана проповідувати на свято Різдва Пресвятої Богородиці. Він дуже старанно готувався, писав проповідь, вносив поправки, вивчав їх на пам’ять. Потім виголосив її. Зазвучали безкінечні вітання.

- Ваша проповідь про душі в чистилищі була чудовою! - сказав йому якийсь чоловік, якого всі вважали добрим знавцем літератури.

- Але я проповідував про Різдво Пресвятої Богородиці, - відповів семінарист Боско.

- О, а мені здавалося...

Іншого разу після проповіді спитав думки отця-пароха.

- Твоя проповідь, - відповів отець-парох, - була гарною, впорядкованою, добре виголошеною, мала багато думок зі Святого Письма

- А люди зрозуміли?

- Мало хто. Мій брат-священик, аптекар, я і можливо ще дехто.

- Та ж я говорив про такі прості речі...

- Тобі здається, що вони - прості, але для людей вони занадто високі. Ти цитуєш Святе Письмо, історію Церкви, твоя мова гарна та риторична... Прості люди цього не розуміють.

- То що ж ви мені порадите?

- Покинь вишуканість у мові, говори на діалекті; де тільки можливо, вживай просту мову. Замість глибоких роздумів подавай приклади, порівняння та анекдоти. Люди не розуміють богословської мови, а питання віри не є достатньо їм зрозумілими.

Семінарист Боско все зрозумів. Від цього часу, перш ніж виголошувати проповідь, він читав її комусь менш освіченому. Якщо написане не було зрозумілим, то поправляв, спрощував, змінював.

Одного разу читав своїй мамі Маргариті проповідь про святого Петра. Називав його «Небесним Ключником». Мама Маргарита запитала його:

- Скажи мені, Іване, а «Ключник»? Не розумію. Де знаходиться це місто?

Тоді отець Боско зробив виправлення - замість «Небесний Ключник» написав «святий Петро».

Роздуми про священство

Закінчилось навчання в семінарії і прийшов час прощання. «Настоятелі любили мене, - напише він колись з тугою в серці, - і ставились до мене з прихильністю. Друзі мої були для мене щирими приятелями. Можна сказати, що я жив для них, а вони - для мене. Дуже болісною була моя розлука з тим середовищем, де я прожив шість років, де одержав виховання, знання, дух Церкви і відчув на собі усі знаки доброти та любові, які тільки можна бажати».

Диякон Боско думав тепер про своє священство. Він буде висвячений в Турині. Під час духовних вправ, які були приготуванням до священства, він записав в зошиті свої постанови.

«Священик не йде до неба, так як і до пекла один. Якщо чинить добро, то йде до неба з душами, спасенними ним, завдяки його доброму прикладу; якщо ж чинить зло, то став приводом для згіршення і піде до пекла разом із ним же загубленими душами.

Отож:

- Розумно використовувати час - лише на добро.

- Милосердя і лагідність святого Франциска Салезія повсякчас.

- Завжди буду приймати їжу, яку мені запропонують, аби тільки це не зашкодило моїй святості.

- Питиму вино, розведене водою, але тільки як ліки і тільки тоді, коли вимагатиме цього здоров’я.

- Праця - це сильна зброя проти ворогів душі, тому не буду спати щоночі більше, ніж п’ять годин. Під час дня, передусім після обіду, не буду відпочивати, хіба що лише у випадку хвороби».

Відтепер і назавжди - отець Боско

Івана Боско було висвячено на священика архієпископом Турина монсеньйором Франзоні 5 червня 1841 року. Відтепер і назавжди його називатимуть отець Боско. Товариші та знайомі чекали на нього в Кастельнуово, де вже досить давно не відправляв своєї першої Служби Божої нововисвячений священик. Але він хотів відправити свою першу Літургію в малій церковці в Турині, в більш спокійній атмосфері.

Через декілька днів було свято Пресвятої Євхаристії, і отець Боско виконав бажання своїх земляків. Поїхав в Кастельнуово, відправив там Службу Божу і разом з процесією ніс Святі Тайни. Ввечері повернувся до Беккі, дорогою своєї юності, разом зі своєю мамою. Нарешті мама Маргарита біля нього - висвячений син і зворушена до глибини душі мати.

- Іване, ти вже й священик. Відправляєш Службу Божу. Отож, тепер ти ближче до Ісуса Христа. Але пам’ятай, що служити Службу Божу означає починати терпіти. Не відчуєш цього зараз, але поволі побачиш, що твоя мама казала тобі правду. Я певна, що ти будеш молитися за мене щодня, - чи за живу, чи за мертву, - і цього мені досить. Відтепер думай тільки про спасіння душ і не турбуйся про мене.

Дивні материнські слова: «Служити Службу Божу означає починати терпіти».


[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!