Надія на Господа Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Церковно-історичні приклади великої надії на Бога
Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся.                Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу.                Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!                Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного?                Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся?                Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!                І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!                І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться.                Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно.                Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Церковно-історичні приклади великої надії на Бога
   

1. Одного разу перед Пасхою в Києво-Печерському монастирі закінчилося борошно, що навіть не було з чого спек­ти просфор для служіння літургії. Монахи засумували. Але преподобний Феодосії! — ігумен монастиря — з повною на­дією на Бога звелів накрити до Пасхи святковий стіл. І що ж? Перед заходом сонця якийсь благодійник привіз у монастир багато борошна і хліба.

Одного разу, під час голоду, зібралась у монастир до свята Пасхи стільки народу, що ті, які відповідали за трапезу, вирішили зменшити кількість хліба, щоб усім вистачило. За­крили ворота, щоб не впускати зайвих. Преподобний Феодо­сій наказав відкрити ворота і годувати всіх досхочу. І що ж? Усі наситились. Хліб так збільшувавсь, як було в пустелі, ко­ли Ісус Христос наситив п'ять тисяч народу п'ятьма хлібами.

2. Найсильнішим і найнебезпечнішим ворогом святого Стефана, просвітителя Перми, був дехто Пам, або пан сот­ник, древній старець, старший над усіма тамтешніми волхва­ми. Маючи великий вплив на своїх земляків, він багатьох утримував від хрещення, а хрещених відволікав від віри. Ба­гато разів святий Стефан вступав із ним у відкриту диску­сію; дебати між ними продовжувалися дні й ночі, але Пам залишався незламним язичником. Накінець, знаменитий чаклун сам захотів пройти разом зі Стефаном через вогонь і воду, покриту кригою, щоб випробувати, чия віра праведна. Він ніяк не сподівався, що суперник погодиться на його про­позицію. Стефан погодився і відразу ж попросив людей, щоб розклали велике вогнище і з великою надією на допомогу Господа подав Паму руку, щоб разом йти у вогонь, але той відмовився, незважаючи на те, що народ вимагав. Тоді народ накинувся на чаклуна і хотів його вбити. Але святий Стефан захистив його і попросив, щоб він назавжди покинув місто. Так він і зробив.

3. Незважаючи на те, що преподобний Сергій Радонезь-кий мав великий авторитет серед братії монастиря, але коли не стало їжі протягом двох днів, то деякі монахи були сердиті на преподобного і казали йому. «Слухаючись тебе, ми вмираємо від голоду, тому що ти нам забороняєш вихо­дити за ворота монастиря. Завтра ж покинемо монастир і більше сюди не повернемося». Преподобний Сергій зібрав всю братію і з лагідністю переконував її терпеливо переноси­ти послане випробування і твердо надіятися на Божу допо­могу. І надія праведника на Господа не посоромила його. Ще не закінчив святий Сергій бесіди зі своїми монахами, як во­ротар повідомив, що в монастир привезли багато хліба та ін­шої їжі. Почувши про це, святий Сергій приніс вдячну мо­литву Господу і звелів усім зібратися на спільну трапезу, на яку запросив і тих, хто привіз їжу. Вони подякували за запрошення і відмовились, посилаючись на те, що не мають часу, і покинули монастир. Помолившись Богу, всі сіли за трапезу і преподобний благословив, роздав хліби, які були м'які й навіть теплі. «Ви бачите, — сказав преподобний, — як Господь не залишає рабів своїх по слову Своєму все, що попросите в молитві, будете мати».

4. Про святого Іларіона розповідають таке. Одного разу він плив на кораблі разом з іншими людьми. Скоро корабель оточили два ворожих кораблі. Усі затряслись від страху. Але святий Іларіон спокійно сказав: «Чого злякалися ви, ма­ловірні? Невже ці морські розбійники сильніші від царя фараона і його війська? Але і військо фараона Бог потопив У Червоному морі».

Розбійники почали наближатися до корабля. Іларіон вийшов на передню частину корабля, простягнув свої руки вперед і звелів розбійникам іменем Господнім зупинитись. 1 раптом на кораблях розбійників сталося замішання, на них найшов страх і вони почали відступати.

Як ми бачимо, святий Іларіон не побоявся розбійників, бо він мав велику надію на Бога і був впевнений, що Бог захис­тить його від ворогів. Якщо б і ми мали таку надію на Бога, коли до нас приходять страждання, нестатки і нужда, печаль­ні й тяжкі часи, то ми б не втрачали мужності своєї душі та спокою свого серця.


[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

 

[ Cкачати книгу: "Надія на Господа" ]


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!