Надія на Господа Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Шосте прохання: «І не введи нас у спокусу...»
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Шосте прохання: «І не введи нас у спокусу...»
   

Взагалі спокуса — це такі скрутні обставини, коли є не­безпека впасти в гріх, похитнутися у вірі або схилитися у бік беззаконня.

Про спокусу у Святому Письмі

Спокуса не виходить від Бога: «Випробовуваний, хай не каже ніхто: "Я від Бога спокушуваний". Бо Бог злом не спо­кушає, і нікого Він Сам не спокушає» (Як. 1, 13).

Диявол є винуватцем спокуси: «Тому й я, не стерпівши більше, послав, довідавшись про вашу віру, щоб часом спокус­ник вас не спокусив, і труд наш не стався б даремний» (1 Сол. З, 5). «І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що спокушає всесвіт, і скинений він був додолу, а з ним і його ангели були скинені» (Об. 12, 9).

Спокуса дається для випробування:

а) нашої віри: Благословенний Бог і Отець Господа нашо­го Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресіння з мертвих Ісуса Христа, на спадщину нетлінну, й непорочну, та нев'янучу, заховану в небі для вас, що ви бережені силою Божою через віру на спа­сіння, яке готове з'явитись останнього часу. Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба всілякими випробування­ми, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золо­то, яке гине, хоч і вогнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з'явленні Ісуса Христа» (1 Петр. 1, 3-7);

б) нашої покірності й любові до Господа: «І будеш пам'ята­ти всю ту дорогу, що Господь, Бог твій, вів тебе нею по пус­тині ось уже сорок літ, щоб упокорити тебе, щоб випробува­ти тебе, щоб пізнати те, що в серці твоїм, чи будеш ти дер­жати заповіді Його, чи ні... щоб пізнати, чи ви любите Гос­пода, Бога вашого, усім своїм серцем і всією своєю душею» (5 М. 8, 2; 13, 4);

в) нашої безкорисливості: «І відповів сатана Господеві й сказав: "Чи ж Йов даремно боїться Бога? Чи ж Ти не забез­печив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поб­лагословив, а маєток його поширився по краю. Але простяг­ни тільки руку Свою, і доторкнися до всього, що його, — чи він не зневажить тебе перед лицем Твоїм?" І сказав Господь до сатани: "Ось усе, що його, — у Твоїй руці, тільки на ньо­го самого не простягай своєї руки!" І пішов сатана від лиця Господнього» (Йов 1, 9-12).

Бог не допускає, щоб ми піддавались спокусам... понад наших сил: «Досягла вас спокуса не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви спокушалися понад ваших сил, але при спокусі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1 Кор. 10, 13).

Вірні повинні:

а) пильнувати, щоб не впасти у спокусу: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник — диявол — ходить, ричачи, як лев, що шукає пожерти кого. Противтеся йому твердою ві­рою» (1 Петр. 5, 8-9). «Браття, як людина й упаде в якийсь гріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідності, самі себе доглядаючи, щоб не спокусились і ви» (Гал. б, 1);

б) молитися, щоб позбавитись від спокуси: «Моліться, щоб не впасти в спокусу» (Лк. 22, 40).

Господь...

а) охороняє вірних під час спокус: «А що ти зберіг слово терпіння Мого, то Я тебе збережу від години спокус, що має прийти на весь всесвіт, щоб випробувати мешканців землі» (Об. З, 10);

б) спокушений: він допомагає тим, які знаходяться у спо­кусі: «Бо в чому був Сам постраждав, був спокушений, у то­му Він може допомогти тим, що знаходились у спокусі. Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчува­ти слабкостям нашим, але спокушуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать» (Євр. 2, 18; 4, 15-16);

в) допустив спокуси від диявола: Ісус був сорок днів у пус­тині, спокушуваний сатаною;

г) терпів спокуси від злих людей: «Ісус, знавши їхнє лу­кавство, сказав: "Чого ви, лицеміри, Мене спокушаєте?"» (Мт. 22, 18). «І підвівсь ось один законник і сказав, Його спокушаючи: "Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути?" (Лк. 10, 25). «А інші, спокушаючи, хотіли від Нього знамення з Неба» (Лк. 11, 16).

г) протистояв спокусам Словом Божим і переміг: «Тоді каже до нього Ісус: "Відійди, сатано! Бо ж написано: Госпо­дові Богу своєму вклоняйся і служи Одному Йому!" Тоді по-зоставив диявол Його. І ось ангели приступили, і служили Йому» (Мт. 4, 10-11). «Я світ переміг!» (Ів. 16, 33).

Щасливий той, хто вистояв при спокусі: «Блаженна лю­дина, що витерпить спокусу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його» (Як. 1, 12).

Диявольські спокуси

Кожна людина без винятку в земному житті потрапляє в спокуси. Навіть Господь наш Ісус Христос зазнав спокус від диявола. Всі спокуси, починаючи від спокуси праотців у раю, за своєю природою однакові. Вони мають своєю метою від­далити людину від Бога, від виконання Його волі.

Диявол знав, що люди можуть блаженствувати тільки у спілкуванні з Богом, у всьому підкоряючись Його волі. Тому він використав усі сили для того, щоб перервати це спілку­вання. Диявол використав для досягнення цієї мети неправ­ду, хитрість і схильність людини до блаженного, щасливого життя. Він став переконувати Адама та Єву, що можна бути щасливими й без Бога. Даремно, мовляв, вони утримують се­бе заради заповіді Бога і не споживають від дерева пізнання добра і зла. Диявол навіював їм, що споживання заборонено­го плоду не зло, а благо. Як тільки вони з'їдять заборонений плід — перед ними відкриється широка дорога знання і вони вже не матимуть необхідності у керівництві Божому, бо самі зробляться богами, ні від кого не залежними. Диявольська неправда та хитрість досягай своєї мети. Перші люди виріши­ли бути щасливими і блаженними без Бога. Те, що Бог попе­редив людей про смерть, яка трапиться з ними за споживан­ня цього плоду, для Адама та Єви втратило значення - вони без зусиль зі своєї сторони, одним лише вкушанням плоду надіялись одержати насолоду. Легкість досягнення своєї мети спокусила перших людей. Однак вони не стали богами, втратили блаженство і спілкування з Богом.

Так спокушав диявол і Ісуса Христа. Як і наших праот­ців, він спокушав Спасителя в честолюбстві й нестриманості, пропонуючи легкий шлях для досягнення мети. Коли Хрис-тос зголоднів у пустелі, диявол сказав Йому: «Якщо Ти Син Божий, скажи, щоб це каміння стало хлібами». Спокусник хотів легким засобом угамування голоду схилити Його на шлях нестриманості; не зумівши перемогти Христа спокусою нестриманості, диявол намагався збудити в Ньому марно­славство і честолюбство. Він запропонував Христу кинутись з висоти даху храму і на подив людей залишитися цілим і неушкодженим. Знову зазнавши поразки, диявол зводить Ісуса Христа на високу гору і показує Йому в єдину мить усі царства світу, обіцяючи дати Йому у володіння весь світ, якщо тільки Він вклониться йому - дияволу. Цю сильну спокусу властолюбством Христос спростував словами: «Ві­дійди від мене, сатано, бо написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи» (5 М. 6, 13).

Так Ісус Христос переміг усі спокуси диявола, перед якими не встояли перші люди.

Якщо навіть Спаситель наш піддавався спокусі, то це зна­чить, що й кожна людина постійно піддається спокусам. Наша біда полягає не в тому, що ми живемо в атмосфері постійних спокус, а в тому, що ми не перемагаємо спокуси. Нас часто перемагає диявол. Ми спокушаємося «хіттю плоті, хіттю очей і гордістю життєвою».

І, якщо проаналізувати усі спокуси, то всі вони зводять­ся до одного — відвести людину від Бога, примусити її йти шляхом, який призводить до смерті духовної. Був час, коли атеїзм відвів від Бога мільйони людей: дорослих і дітей, чо­ловіків і жінок. У результаті цього люди втратили віру й ду­ховне життя. Диявол торжествував, але не довго. Прийшли нові часи, часи свободи. Тепер люди можуть вільно сповіду­вати віру в Бога, відвідувати богослужіння, читати Біблію та іншу духовну літературу. Здавалося б, треба радіти, але не так сталось, як гадалось — диявол не дрімає. Як говорить апостол Петро: «...він, як лев гарчить, шукаючи, кого б по­жерти».

Диявол продовжує спокушати людей і відводити їх від Бога та справжнього духовного життя. Нині стало немодним заперечувати Бога, проте істинну віру в Бога часто стали плутати з іншими віруваннями — віруваннями хибними, _

хоча зовнішньо пристойними. У багатьох віруючих ужива­ються ікона й талісман, відвідування храмів і звернення до ворожок, молитва та ворожіння на картах, священики й екстрасенси. Як може християнин водночас вірувати в Отця Вседержителя, Творця неба та землі, і в силу талісмана?! Як можуть віруючі звертатися за зціленням не до Бога — Вла­дики життя та смерті, а до чаклунів, знахарів і різних лжеці-лителів?! Один час не вірили в існування потойбічного світу й всього надприродного. Все, що не можна було пояснити матеріальними законами, відкидалось без усіляких розумних доказів. А тепер люди вірять у різноманітні прикмети. Вони спокушаються східною містикою, окультизмом, слухають віщання астрологів і магів.

Як після всього цього віруюча людина, християнин, а тим більше православний християнин, може звертатись з молит­вою до Бога, казати: «Крім Тебе, іншого Бога не знаємо», «Тобі єдиному согрішаємо, але і Тебе єдиного просимо».

Використовуючи природне прагнення людей до зцілення хвороб, бажання довідатись про майбутнє, диявол вводить людей у спокуси і віддаляє від поклоніння єдиному істинно­му Богу, в Тройці славимому.

Усі ці види спокус треба відкидати, як це зробив Господь наш Ісус Христос, коли сказав дияволу: «Відійди від мене, сатано, бо написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи» (5 М. 6, 13). Не дамо, дорогі мої, дияволу відвести нас від Єдиного істинного Бога. Будемо завжди розумом і серцем просити Отця Небесного: «Отче наш, ...не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого».

Диявол спокушає і служителів церкви

Одного разу диявол прийшов уночі в келію до преподоб­ного Макарія Олександрійського, сказавши йому: «Встань, авва Макарій, і підемо в церкву на богослужіння». Макарій же, будучи достойний Божої благодаті, зрозумів, що диявол його спокушає і відповів йому: «Ти брехун і ненависник добра! Яка може бути з твого боку участь у богослужіннях і що може бути в тебе спільного із собором святим?» Диявол сказав: «Невже ти не знаєш, Макарію, що без нас не буває жодної церковної служби і жодних монастирських зборів? Іди і побачиш діла наші». Преподобний відповів: «Хай заборонить тебе Господь, дияволе нечистий!» І, помолив­шись, попросив у Господа, щоб Він йому показав, чи правду каже диявол. Коли настав час всенічного богослужіння, Ма-карій пішов у церкву, прохаючи Бога, щоб відкрив і показав усе те, про що розповідав диявол. І от бачить — по всій цер­кві наче малі діти з чорним обличчям бігають, літають. У мо­настирі був такий звичай: один брат читав псалми, а інші си­діли й слухали. Поруч із кожним монахом Макарій побачив диявола, який сидів і сміявся над ним. До кого пальцями торкалися очей, — той починав дрімати, а кому клали палець на уста, — той одразу ж просинався. Перед іншими ходили в жіночому одязі, а перед кимось ще робили щось інше. І що представляли перед кожним, той про те думав. Але були й такі монахи, що навіть дияволи боялися повз них пройти, не­відомою силою були прогнані. А в деяких монахів, що були неуважні до молитви, насміхаючись, сиділи біси на шиї та на плечах.

Преподобний Макарій, побачивши це, зітхнув із глибини серця і сказав: «Заступи, Господи, і спаси душі наші, віддані на поталу дияволу». Після закінчення служби преподобний Макарій мав розмову з монахами. Він з'ясовував, про що ко­жен з них думав під час богослужіння. Кожен монах відпо­вів і сказав правду. І дійсно підтвердилося, що вони розмір­ковували про те, що, насміхаючись, показував перед ними диявол.

Тепер наведу вам інший приклад, де служителі церкви намагаються не впасти у спокусу. Коли преподобний Ісак Фівейський входив у церкву, то старався уникати будь-яких зустрічей. Після закінчення служби намагався якомога швидше йти до келії. Часто після закінчення служби розда­вали хліб і вино, але Ісак ніколи не брав.

Одного разу, коли він був хворий, прийшли брати його провідати і поцікавились, чому він після служби уникає зу­стрічі з ними. Він їм відповів: «Я не від братії бігаю, а біжу від спокус диявольських. Бо якщо хтось із запаленим світильником буде довго стояти на повітрі, то світильник погасне. Так, якщо й ми, просвітлившись Святим Духом під час святого причастя, довго будемо поза келією, розум наш затьмариться».

Спокуса до гріха

Коли перед вами буде спокуса до гріха, тоді одразу ж уя­віть те, що гріх сильно гнівить Господа, Який ненавидить беззаконня. «Бо Ти Бог, що не хоче беззаконня, і не оселиться з Тобою лукавий» (Пс. 5, 5). А щоб краще вам бу­ло зрозуміти це, то уявіть правдивого, суворого, люблячого свою сім'ю батька, який всіма засобами намагається зроби­ти дітей своїх доброзичливими і чесними, щоб за їхню доброзичливість нагородити їх великим своїм багатством, яке він приготував для них із великим трудом. На превели­кий жаль, він бачить, що діти не люблять його, не звертають уваги на приготовану любов'ю батька спадщину, живуть без­путно, швидко прямують до загибелі. А кожен гріх, зверніть увагу, є смерть для душі, тому що він убиває душу і робить рабом диявола. Бійтеся всяких спокус диявола, які ведуть до гріха.

Ворог Божий і наш — диявол ніколи не спить. Він, як лев, роззявивши пащу, завжди шукає, кого б поглинути. Диявол діє через наше тіло, розпалюючи в ньому різні пристрасті й затемнюючи розум і свідомість. Він діє і через недобрих людей, які легше йому піддаються, іноді діє і без­посередньо, направляючи помисли наші на лукаве.

Отож у молитві Господній, у шостому проханні, Христос навчає нас просити Отця Небесного, щоб не вводив нас у спокусу випробуванням і не допускав диявола спокушати нас гріхом. А коли б і сталось так, то дав би силу випробу­вання терпляче перенести, а проти спокус диявольських вистояти.


[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

 

[ Cкачати книгу: "Надія на Господа" ]


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!