Невидима боротьба Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Як ворог утримує в тенетах
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Як ворог утримує в тенетах
   

Невидима боротьба

ЧАСТИНА ПЕРША - ГЛАВА 31

Як ворог утримує в тенетах тих, які усвідомили своє важке становище й хочуть визволитися від нього, а до діла не приступають. І чому наші добрі наміри часто не виконуються.

Тих, які пізнали нікчемність і тягар життя, яким вони живуть, ворог встигає утримувати у своїй владі переважно таким простим, але всемогутнім навіюванням: «Потім, потім; завтра, завтра». І бід­ний грішник, обманюючись тим «добром», яке пропонує таке наві­ювання, вирішує: «І справді, завтра. Сьогодні я закінчу своє діло, а потім з повною безтурботністю віддам себе в руки Божої благодаті й неухильно піду шляхом духовного життя. Сьогодні зроблю те і те, а завтра покаюсь». Це — ворожі тенета, брате мій, якими він ловить пребагатьох і тримає в своїх руках весь світ. Причина, через яку ми потрапляємо в ці сіті, — наша недбалість і осліплення. Нічим иншим, як недбальством і осліпленням, не можна пояснити, що в такому важливому ділі, від якого залежить наше спасіння і слава Божа, ми зразу ж не беремося за найпростіше й найлегше та одночасно найефективніше знаряддя, а саме, щоб з повною рішу­чістю і енергією собі сказати: «Зараз! Вже зараз почну духовне життя, а не потім. Сьогодні покаюсь, а не завтра. Сьогодні, зараз — в моїх руках, а завтра і потім — в руках Божих. Але, якщо й благовгодно буде Господу дати мені завтра, то чи можу я бути впевненим, що й завтра найде на мене ця блага й спонукальна думка про виправлення життя?» Хіба ж це не безумство говорити, наприклад, коли пропонується правдивий засіб від хвороби: «Почекай, дай я ще трохи похворію?» А той, хто відкладає діло спасіння, власне подібний на такого.

Отже, якщо бажаєш позбутися ворожого обману й перемогти ворога, то зразу ж хапайся за надійну проти нього зброю, зразу по­слухайся добрих думок і Божого натхнення, які кличуть тебе до по­каяння, не допускай навіть найменшого відкладання, і не дозволяй собі сказати: «Я твердо вирішив перенести покаяння на потім, і не відступлю від свого наміру». Ні, ні, не роби так. Такі рішення завжди виявлялися обманливими, і багато, що понадіялись на них, залишалися потім нерозкаяними до кінця життя через різні причини. 

а. Перша причина: наша рішучість не ґрунтується на недовірі до себе та на міцному упованні на Бога. Тому не буває в нас чужою висока думка про себе, невідворотним наслідком якої завжди є віддалення від нас благодатної Божої допомоги й за цим неминуче й падіння. Тому той, хто вирішив для себе: «Завтра неодмінно покину шлях гріха», — натикається завжди на протилежне: не відновлення, я а ще гірше падіння. І далі — падіння за падінням. І Бог з провидіння деколи допускає це, щоб привести самовпевненого до усвідомлення власної немочі й спонукати до шукання Божої допомоги, єдино надійної, зі зреченням і потоптанням усякої надії на себе. Чи хочеш знати, чоловіче, коли буде міцна і надійна твоя власна рі­шучість? Коли в тебе не буде жодної надії на себе, та коли вона буде спиратися на смирення і тверде уповання на єдиного Бога.

б. Друга: за такої нашої рішучости, мається на увазі переважно краса та чистота чесноти, вона ж і приваблює до себе нашу волю, якою б вона не була слабкою і немічною; при цьому важчий бік чесноти вислизає з-під уваги. Але сьогодні вона втікає тому, що бажання краси чесноти сильно приваблює волю, а завтра, коли при­йдуть звичайні справи та турботи, вона не буде вже такою сильною, хоч прийнятий намір іще пам'ятається. При послабленому бажанні й воля слабне, або стає, як звичайно, немічною, одночасно й важ­кий бік чесноти виступить наперед і стане перед очима, тому, що шлях чесноти за своєю суттю є важкий, і найважчим він буває напочатку. Нехай тепер той, хто вирішив учора, сьогодні стане на цю дорогу, візьметься до справи, — він вже не буде мати в собі жодної підпори, щоб виконати це: бажання не напружене, воля ослабла, перед ним лише перешкоди - і в ньому, і в плині його звичайного життя, і в щоденних стосунках з иншими. Він і вирішує: поки що почекаю, зберуся з силами; і так буде чекати день за днем, і не див­но, якщо прочекає і все життя. А якщо б він приступив до діла вве­чері, як тільки прийшло натхненне бажання виправитись, зробив би те чи инше на вимогу свого бажання, втілив би в життя що-небудь в такому дусі, — то сьогодні й бажання, і воля не були б такі слабкі, щоб відступати перед лицем перешкод. Перешкод не обми­нути, але, маючи в собі підпору, хоч з трудом, подолав би їх. Якщо цілий день перебувати у подоланні цього, то на другий вони б вия­вились менше відчутними; а на третій ще менше. І так утвердився би він на доброму шляху.

в. Третя: добрі спонуки, залишені без виконання, від сну гріховного не тільки неохоче приходять знову, але, якщо й приходять, то не справляють вже тієї дії на волю, як перший раз. Воля вже не так швидко схиляється до них, і навіть якщо появиться рішучість, то дуже слабка й не енергійна. Але, якщо й сильнішу спонуку чоло­вік зміг відкласти до завтра, а потім взагалі загубити, то ще легше йому буде так поступити й з другою, а ще простіше — з третьою. І так далі: чим частіше відкладається виконання добрих спонук, тим слабша бувай їх дія. Потім доходить до того, що вони стають зовсім недієвими, приходять і відходять безслідно, й нарешті перестають приходити взагалі. Чоловік не опирається падінню, серце його твер­дне, і зароджується відраза до добрих спонук. Отже, їх відкладання - прямий шлях до остаточної загибелі.

Ще зауважу тобі, що відкладається добра спонука не тільки коли відчувається внутрішній примус до зміни поганого життя на добре, але й коли хтось живе правильно, а саме, коли комусь трап­ляється нагода зробити добро, а він відкладає це або до завтра, або на невизначений час. Такому гатунку відкладання відповідає все, що говорилось про перший вид відкладання, і наслідки можуть бути ті ж самі. Знай, коли хтось легковажить нагодою зробити добро, той не тільки позбавляється плодів добра, але й зневажає Бога. Бог посилає до нього потребуючого, я він говорить: «Відійди. Потім». Це він говорить не тільки чоловікові, але й Богові, який післав його. Бог знайде для нього иншого доброчинця, але той, хто відмовив йому, відповість за це.


[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Невидима боротьба" ]


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!