Християнська бібліотека. Квіти святого Франциска. Глава 8. Навчає, в чому справжня радість. Християнська бібліотека. Квіти святого Франциска.
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Глава 8. Навчає, в чому справжня радість
   

З книги "Квіти святого Франциска"

Святий Франциск товаришує в дорозі братові Леону та навчає його, в чому справжня радість.

Було це взимку, коли святий Франциск у сильний мороз повертався з братом Леоном з Перуції від Пречистої Діви Ангельської. Тоді сказав святий до свого товариша, який йшов за ним: “Брате Леоне, хоч би і так сподобалось Богові, щоб Брати Менші дали цілому світові великий приклад святости, то, однак, ти запиши і запам’ятай, що не в цьому їх найбільша радість”. Трохи згодом святий продовжив: “О брате Леоне, хоч би Брат Менший зумів дати кривому здорову ходу, а калікам оздоровити їх криві члени, хоч би й злих духів умів виганяти, а сліпим зір повертати, глухим - слух, німим - мову, навіть більше, щоб мертвих, які вже чотири дні спочивають у гробі, міг воскресити, все-таки, ти запиши, не в цьому є справжня радість”. Пройшовши ще далі, святий голосно загукав: “О брате Леоне, щоб і Брат Менший умів говорити всіма мовами, щоб і всю мудрість посів і всі письмена прочитав, щоб і пророкувати вмів і об’являти не лише майбутні події, але й скриті тайни совістей душ людських, ти запиши, що і в цьому не найбільша радість”. І пройшли вони далі кілька кроків, і тоді святий Франциск загукав з усієї сили: “О брате Леоне, овечко Божа, хоч би і Брат Менший говорив ангельськими мовами, хоч би розумів увесь рух зірок і таємну силу різних зел, і хоч би мав об’явлену тайну всіх скарбів, скритих у землі, та хоч би знав добре всі прикмети птиць і риб та всіх звірів, людей, дерев, каміння і вод, ти запиши, що і в цьому не є найвища радість”. А за якийсь час гукнув святий: “Брате Леоне, щоб Брати Менші своїми проповідями цілий світ навернули до Христа і усіх невірних для Христа знайшли, так, ти запиши, і не в цьому ще є справжня радість”.

Коли, бесідуючи так, вони пройшли вже кілька миль дороги, брат Леон, дуже здивований, запитав святого: “Прошу тебе, отче, в ім’я Бога, навчи мене, в чому є справжня радість?” І святий відказав йому: “Коли ось прийдемо до Пречистої Ангельської змоклі, змерзлі, брудні, майже вмираючи з голоду, та коли постукаємо до монастирської фірти, а брат-дверник вийде розгніваний і запитає, хто там, і коли ми скажемо йому, що це ми, два брати його, а він крикне нам: «Це брехня, ви два гультяї, що волочитеся світом, крадете милостиню в бідних, геть звідси!» - і не відчинить нам дверей, а залишить нас довго надворі, під снігом та дощем, на холоді, аж до пізньої ночі, а ми всі ці неправди, всю неславу, це прогнання перенесемо тихенько, без образ, без нарікань, в покорі та любові і скажемо собі: «Цей брат справді нас знає, чого ми варті, це Бог його устами нас картає», - тоді, о брате Леоне, запиши, що це є радість справжня. А коли ми і далі будемо стукати до фірти, та як брат вийде та з великою злістю прожене нас геть, як дармоїдів і ошуканців, та як стане нас лаяти: «Геть звідси драби, злодії, йдіть собі десь до шпиталю, тут для вас нема нічого до їди», - а ми це все знесемо з терпеливістю, радістю та любов’ю, тоді, запиши брате Леоне, це є та радість найвища. А коли ми, змучені голодом та холодом і пітьмою ночі, ще постукаємо до фірти, коли станемо кликати і зі сльозами просити, щоб нам, задля любови Бога, відчинив та щоб дав нам який захист, то він ще більше розгніваний крикне: «Ох, драби погані, дам я вам тут зараз захист», - і вибіжить до нас з дрючком, схопить нас за каптур, кине об землю, стане нас копати на снігу і бити без милосердя, а ми це все витримаємо терпеливо та добровільно, пам’ятаючи про муки Христові, у яких з любов’ю треба нам брати участь, о брате Леоне, запиши, що це є нарешті та справжня радість”.

“А тепер, брате, послухай і закінчення. Над усі ласки і над усі дари Духа Святого, які нам, своїм друзям, дає Христос, найвища ласка і найвищий дар є те, коли чоловік переможе себе із любови до Христа й охоче перенесе труд, зневагу, образу та всякі невигоди. І справді, хіба не маємо ми тоді чим хвалитися? Бо ж усе інше - це не наше. Святий апостол питає нас: «І що ж ви маєте, чого ви від Бога не отримали? А якщо все від Бога дістали, то чого ж хвалитесь неначе це було ваше?» За те у хрестах, стражданнях і всяких злиднях хвалитися нам можна, за словами св. апостола, що кличе: «І я не можу чим іншим хвалитись, як тільки Хрестом Господа нашого Ісуса Христа» (Гал. 6,14)”.


[ Повернутися до змісту книги: "Квіти святого Франциска" ]

[ Скачати книгу: "Квіти святого Франциска" ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!