Благослови, отче.

Повернутися до змісту книги "Києво-Печерський Патерик"

Жив у Варязькій землі князь Африкан, брат Якуна Сліпого[3], який загубив золотий обладунок, б'ючись у поході з Ярославом проти лютого Мстислава. У цього Африкана було два сини: Фрианд і Шимон. Після смерті ж батька Якун вигнав обох братів з їхньої землі. Шимон же прийшов до благовірного князя нашого Ярослава. Той його приняв із честю й віддав своєму синові Всеволоду, щоб був у нього старшиною; від Всеволода одержав він велику владу.

Ось що було причиною такої його любові до цього святого місця. У часи правління в Києві благовірного й великого князя Ізяслава 1068 року напали на Руську землю половці. Вийшли їм назустріч три Ярославичі: Ізяслав, Святослав і Всеволод, котрий мав із собою і цього Шимона. Коли ж вони прийшли до великого й святого Антонія по молитву і благословення, то Старець своїми правдомовними вустами виразно прорік їм майбутню загибель. А цей варяг, припавши до ніг Старця, благав уберегти його від такого нещастя. Блаженний же каже йому: «О сину, багато поляжуть від гострого меча, і втікатимете від ворогів ваших, переможені й розбиті будете, і у воді потонете. Тебе ж, врятованого, поховають у церкві, яку хочуть збудувати».

Перебуваючи на Альті, зійшлися обидва полки, і християни переможені були Божим гнівом і втекли, а їхні воєводи з численним військом були розбиті. Коли ж зійшлися, то й Шимон лежав між ними поранений. Поглянувши вгору на небо і бачучи церкву превелику, яку раніше бачив на морі, згадав слова Спасителя й каже: «Господи, убережи мене від цієї гіркої смерті молитвами Пречистої Твоєї Матері та преподобних отців Антонія й Теодосія». І тут раптом якась сила взяла його з-поміж мертвих, одразу зцілила його рани, і всіх своїх воїнів він знайшов неушкодженими й здоровими. Знову повернувся додому і, прийшовши до блаженного Антонія, сказав йому дивну річ, промовивши таке: «Мій батько Африкан зробив хрест і зобразив на ньому фарбою боголюдський образ Христа - по-новому, як це роблять латиняни, завбільшки 10 ліктів. Віддаючи Йому честь, мій батько поклав на Його бедра пояс вагою 50 гривень золота і золотий вінець на Його голову. Коли ж вигнав мене Якун, мій дядько, з моєї землі, я взяв пояс з Ісуса і вінець з голови Його і чув голос від образу - звернувся до мене й каже: «Не клади його, чоловіче, на свою голову, а неси на визначене місце, де преподобний Теодосій будує церкву моєї Матері, і віддай йому в руки, щоб повісив над моїм вівтарем». Я ж від страху впав і, заціпенілий, лежав наче мертвий, а вставши, швидко зійшов на корабель. І коли ми пливли, була велика буря. Усі ми втратили надію на життя, і почав я благати: «Господи, прости мене, що через цей пояс нині гину, оскільки взяв із Твого чесного й чоловікоподібного образу». І ось побачив церкву вгорі, й подумав, яка ж це церква? А згори почувся голос, мовлячи: «Вона хоче бути збудованою Преподобним в ім'я Божої Матері, у ній же ти маєш бути похований». Оскільки ж ми бачили її велич і висоту, то я виміряв їх тим золотим поясом: 20 завширшки, і 30 завдовжки, і 30 заввишки, а стіни з верхом - 50. Ми ж усі прославили Бога і втішилися дуже великою радістю, уникнувши гіркої смерті. Та донині не знаю, де має бути збудована церква, що явилася мені на морі й на Альті, коли я вже був присмерті. Хоча чув із твоїх чесних уст, що тут я повинен бути похований, у церкві, що будуватиметься. І знявши пояс золотий, віддав промовляючи: «Це міра й основа, а цей вінець нехай повісять над святим престолом».

Старець же, похваливши Бога за це, сказав варягові: «Сину, відтепер не називатимешся Шимоном, Симон буде ім'я твоє». Покликав Антоній блаженного Теодосія й каже: «Симоне, ось той, що хоче збудувати таку церкву». Та й дав йому пояс і вінець. Відтоді дуже полюбив святого Теодосія, даючи йому чимало коштів на спорудження монастиря.

Одного разу цей Симон, прийшовши до Блаженного, по звичній розмові каже до святого: «Отче, прошу в тебе одного дарунка». Теодосій відповідає: «О сину, що просить твоя величність від нашого смирення?» Симон же каже: «Вимагаю дуже великого і понад мої сили дарунка від тебе». Теодосій же на те: «Знай, сину, нашу вбогість, адже часто й хліба не маємо на щодень, іншого ж, не знаю, чи маємо що». Симон же мовить: «Якщо захочеш, то подаси мені, бо можеш це вчинити через одержану благодать від Бога, який назвав тебе Преподобним. Бо коли я знімав вінець із голови Ісуса, Він сказав мені таке: "Неси на визначене місце і віддай у руки Преподобному, котрий збудує церкву моїй Матері". Тому прохаю тебе, дати мені слово, що душа твоя благословитиме мене як при житті, так і по смерті твоїй і моїй». І відповів Святий: «О, Симоне, твоє прохання понад мої сили, та коли побачиш мій відхід із цього світу і по моїм відході цю побудовану церкву і коли переданий закон буде в ній виконуватися, - знай, що маю сміливість перед Богом. Нині не знаю, чи прийнято мою молитву». Симон же мовить: «Про тебе свідчить Господь, бо із пречистих уст святого образу я чув про тебе, тому прохаю тебе помолитися як за своїх ченців, так і за мене, грішного, і за мого сина Георгія, і за нащадків мого роду».

І Святий погодився, промовивши: «Молюся не лише за цих, а й за всіх, хто заради мене любить це святе місце». Тоді Симон поклонився до землі й каже: «Не піду від тебе, отче, доки не засвідчиш мені цього на письмі». Спонуканий його любов'ю, Преподобний написав молитву, яку і донині вкладають померлим у руку: «Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа», - раніше ж бо ніхто такого не робив на Русі. «Пом'яни мене, Ісусе, як прийдеш у царство своє і захочеш воздати кожному за вчинки його, тоді ж, Владико, і рабові своєму Симонові, і Георгію дозволь стати праворуч від Тебе у славі Твоїй і чути благий Твій голос: «Прийдіть, благословенні Отця мого, успадкуйте Царство, призначене вам від створення світу». І мовить Симон: «Говори ж і до цих, отче, і нехай будуть відпущені гріхи батькам і ближнім моїм». Теодосій здійняв руки свої й каже: «Нехай благословить тебе Господь із Сіону, щоб ти міг бачити блага Єрусалиму поки віку вашого й останніх нащадків ваших».

Прийняв Симон молитву і благословення Святого як коштовний бісер і дар. Той, хто був колись варягом, нині ж Христовою благодаттю - християнин, навчений святим отцем нашим Теодосієм. Облишивши латинську суєту, він істинно увірував у Господа нашого Ісуса Христа з усім домом своїм, в якому близько 3000 душ, і зі своїми єреями, завдяки чудесам, які творили святі Антоній і Теодосій. 

І Симона першим поховано у цій церкві. Відтоді син його Георгій відчував велику любов до цього святого місця. Його послав Володимир Мономах у Суздальську землю, передавши йому на руки свого сина Георгія. Минуло багато літ: сів Георгій Володимирович у Києві, а своєму тисяцькому Георгієві, як батькові, передав землю Суздальську.

[3] Правильніше буде «сьлепъ», тобто гарний, красивий. При переписуванні у рукопис закралася помилка (прим. ред.).

[ Cкачати книгу: "Києво-Печерський Патерик" ]

[ Купити книгу: "Києво-Печерський Патерик" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!