Християнська бібліотека - Києво-Печерський Патерик - Житіє Преподобного отця нашого Теодосія, ігумена Печерського монастиря Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Києво-Печерський Патерик
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє Преподобного отця нашого Теодосія, ігумена Печерського монастиря
   

Повернутися до змісту книги "Києво-Печерський Патерик"


Третього дня місяця травня. Написане Несюром, монахом того ж Печерського монастиря.

Дякую Тобі, Господи, Владико мій, Ісусе Христе, що сподобив мене, недостойного, бути очевидцем святих Твоїх угодників. Бо описавши спершу житіє, вбивство і чудеса святих і блаженних страстотерпців Бориса і Гліба, наважився я й на друге свідчення, хоча воно й понад мої сили. Я недостойний для цього, бо простий і нерозумний, крім того, ще й не вчився жодного мистецтва. Але згадав я, Господи, слово Твоє, яке говорить: «Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди - і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого» (Мт. 17, 20).

І я, грішний Нестор, зрозумів це слово. Уповаючи на віру й надію, що у Тебе все можливе, я поклав початок моїй писаній розповіді, яка буде про житіє преподобного отця нашого Теодосія, колишнього ігумена монастиря Печерського, Святої Володарки нашої Богородиці, архимандрита й начальника всієї Русі.

Так, о браття, згадуючи житіє Преподобного і те, що ніхто його досі не описав, я сумував усі ці дні й молився Богові, щоби сподобив мене написати все по порядку про житіє свого угодника, отця нашого Теодосія. Щоби ченці, які будуть після нас, узявши написане і прочитавши, та побачивши чесноту мужа, хвалили Бога і прославили Його угодника, і укріпилися на дальший подвиг. Насамперед тому, що в цьому краю з'явився такий муж, угодник Божий. Про це ж Господь мовить: «...багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковому Царстві Небеснім» (Мт. 8,11). І далі: «Багато з перших будуть останніми, а останні першими» (Мт. 19, 29). Так і цей останній виявився вищим за перших отців, бо житієм наслідував святого першозасновника чернечого чину, тобто Великого Антонія, і близький до свого тезоіменитого Теодосія, Єрусалимського архимандрита: збулося ж і про нього. Обидва вони однаково подвижно прожили і послужили Владичиці Богоматері, однакову отримали нагороду від Народженого Нею і про нас, дітей своїх, невпинно моляться до Господа. 

Дивно й це, як пишеться у книгах Отців: «Останнє покоління - буде слабке». Його ж Христос у тому останньому поколінні показав таким робітником для себе і пастирем ченців та наставником і вчителем словесних овець усього всесвіту, оскільки замолоду був прикрашений чистим життям і добрими ділами, а найбільше вірою і розумом.

Саме звідси почну сьогодні мою розповідь про нього, щоби від юності піти за житієм блаженного Теодосія. Тож послухайте, браття, з усією пильністю, бо ця розповідь корисна всім, хто її слухає. Благаю вас, любі мої, щоби не вразила вас моя простота, адже одержимий любов'ю до Преподобного, наважився я все це написати про Святого. При цьому я остерігався, аби мені не сказали: «Лукавий слуго й лінивий... Тож треба було тобі віддати мої гроші торгівцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками» (Мт. 25, 26-27). Також не личить, браття, приховувати чудеса Божі, тим більше, що Господь сказав своїм учням: «Що вам кажу в темноті, кажіть те при світлі; і що ви чуєте на вухо, голосіть з покрівель» (Мт. 10, 27). Усе це хочу написати на користь і як настанову співрозмовникам, щоби ви, прославляючи Бога за це, прийняли винагороду.

Хочу розповідь почати і на сповідь прийти, але [наперед] молюся Тобі, Господи, кажучи: «Владико мій, Господи Вседержителю, благого подателю, Отче Господа нашого Ісуса Христа, прийди мені на допомогу й просвіти серце моє для розуміння заповідей Твоїх і відкрий уста мої для визнання Твоїх чудес і для похвали угодника Твого. Нехай прославиться Твоє святе ім'я, бо Ти помічник усім, хто уповає на Тебе по віки. Амінь». 

1. Про народження святого Теодосія

Є містечко, назване Василевим, що віддалене на 50 поприщ від стольного Києва. У ньому жили у християнській вірі батьки Святого, багаті на всяке благочестя. Народили ж це блаженне дитя, восьмого дня принесли його до єрея Божого, як велить християнський звичай, щоби дати дитині ім'я. Пресвітер же, побачивши дитя й провидячи очима серця, що захоче замолоду віддати себе Богові, називає його Теодосієм. Коли минуло 40 днів, то освятили дитя хрещенням. Виростала дитина, годована своїми батьками, і благодать Божа була на ній, бо Дух Святий замолоду вселився в неї. І хто звідає Боже добросердя! Бо ні з премудрих філософів, ні з міських володарів не вибрав пастиря і вчителя ченців, а щоб і в цьому прославилося ім'я Господнє, то [той обранець], простий і невчений, виявився премудрим філософом. О таємна таїно! Звідки ніхто Й не сподівався, звідти засяяла нам рання зірниця, пресвітла, щоби зусібіч бачили її сяйво і приходили до неї, усе відкинувши, щоби насититися світлом від неї єдиної. О благодате Божа!

Бо спершу вказавши й благословивши місце, ти приготувала пасовище, на якому буде пастися отара словесних овець, поки обере пастиря.

Довелося батькам Блаженного переселитися до іншого міста, що зветься Курськ. Князь так звелів, а радше скажу, за Божим повелінням, щоб і там засяяло життя доблесного юнака, а для нас, як воно й краще, зійшла зі сходу рання зірниця, збираючи навколо себе й інші численні зірки в очікуванні сонця праведного - Христа Бога, промовляючи: «Це я, Владико, і діти, котрих виховав твоєю духовною поживою; і це, Господи, учні мої, я Тобі їх привів, навчивши їх знехтувати всім, що від світу, і возлюбити Тебе, єдиного Господа Бога; це, о Владико, отара Твоїх словесних овечок, для них Ти поставив мене пастирем, і їх пас я на Твоєму божественному пасовищі та ось привів, Господи, зберігши чистими й непорочними».

А Господь скаже також йому: «Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого» (Мт. 25, 21). А його учням скаже: «Прийдіть, блага отаро, словесні овечки доблесного пастиря, котрі заради мене голодували й трудилися, «... візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу» (Мт. 25, 34).

Тому і ми, браття, намагаймося бути ревнителями й послідовниками житія преподобного отця нашого Теодосія і учнів його, яких він послав перед собою до Господа, щоб так і ми сподобилися почути ті слова, вимовлені Владикою і Вседержителем: «Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було... від створення світу» (Мт. 25, 34). 

2. Про дитячий подвиг святого Теодосія

Ми ж, браття, повернімося до перших свідчень віри у житті цього юнака. Зростаючи ж, тілом і душею тягнувся до Божої любові, щодня ходив до Божої церкви і слухав Святе Письмо з величезною увагою. До дітей, що гралися, не наближався, як це властиво юним, та й цурався їхніх ігор. Вбрання його було полатане, а коли батьки примушували його гарно одягтися і гратися з дітьми, він їх у цьому не слухав, а волів бути як один із убогих. До того ж прохав своїх батьків віддати його до одного з учителів вивчати божественні книги, що вони й зробили. І дуже скоро він вивчив Святе Письмо так, що всі дивувалися з премудрості й розуму юнака і зі спритності в навчанні. А хто висловить його покору й послух, які виявив у своєму навчанні не лише до свого вчителя, а й до всіх своїх співучнів?

Коли помер його батько, блаженний Теодосій мав 13 років. Відтоді він почав пильніше вдаватися до праці, так що виходив зі своїми слугами у поле працювати з великим смиренням. Мати відмовляла його від такої роботи, забороняючи йому так чинити, а просила одягатися в гарний одяг і ходити з ровесниками на забави, говорячи, що такою поведінкою він шкодить собі і своєму родові. Та він у цьому не слухався її, тому вона часто з великої люті гнівалася на нього і била його, бо тілом була кремезна й дебела, наче чоловік. Якщо хтось її не бачив, а лише чув, як вона розмовляє з кимось, то думав, що це чоловік.

3. Про втечу Святого з паломниками

При цьому блаженний юнак розмірковував, як йому спастися. Почувши про Святі місця, де Господь наш у плоті ходив, забажав піти туди і їм поклонитися. Молився Богові, промовляючи. Молитва: «Господи мій, Ісусе Христе, почуй молитву мою і дозволь мені пройти по Твоїх святих місцях і поклонитися їм». Так він молився, і одного разу прийшли до того міста паломники; побачивши їх, блаженний юнак зрадів, підбіг поклонитися їм, любо цілував їх і випитував, звідки вони і куди йдуть. Вони відповіли, що йдуть зі Святих місць, і якщо Бог дозволить, то знову хочуть туди піти. Тоді благав їх Святий, щоб узяли його з собою супутником. Вони ж обіцяли взяти його з собою і довести до Святих місць. Почувши таку обіцянку, зрадів блаженний Теодосій і пішов додому. Коли паломники вирішили відійти, то й сповістили юнакові про свій відхід. Він, уставши вночі, коли ніхто не бачив, вийшов зі свого дому, не маючи при собі нічого, хіба що одяг, в якому ходив, та й той благенький. І так пішов слідом за паломниками.

Однак добрий Бог не дозволив йому вийти з країни, бо ж мав від лона матері знамення бути в цій країні пастирем своїх словесних овець, щоб, коли пастир відійшов, не опустіла паства, яку Бог благословив, щоб не виросли на ній тернина й будяки і щоб отара не розбіглася.

Через три дні довідалася його мати, що він пішов з паломниками, погналася слідом за ним, узявши із собою лише одного свого сина, молодшого за блаженного Теодосія. І, здолавши далеку дорогу, наздогнали їх, і схопили; мати у великому гніві й люті вхопила його за волосся, кинула на землю й топтала своїми ногами. Сильно докоряючи, відпустила паломників, а сама повернула додому, ведучи свого сина зв'язаного, наче злодія. Та була вона так розлючена, що, прийшовши до свого дому, почала його бити, аж поки знесилилася. Після цього завела його до якоїсь горниці, там зв'язала і, замкнувши, пішла. А блаженний юнак усе терпів з радістю і молив Бога за все те. Через два дні мати звільнила його, нагодувала, та оскільки ще була у гніві, то наклала на його ноги важкі кайдани і так звеліла ходити, пильнуючи, щоб знову не втік від неї. І ходив він так багато днів. Потім же, знову змилосердившись над ним, почала з мольбою прохати його, щоб не втікав від неї; бо любила вона його більше, ніж інших, і не могла без нього жити. Коли ж він обіцяв їй не втікати, то, знявши кайдани з його ніг, звеліла робити йому все, що хоче. Та блаженний Теодосій знову повернувся до попереднього і щодня ходив до церкви.

4. Про те, як Святий випікав просфори

І побачив він, що часто [люди] позбавлені Літургії, бо нема випечених просфор. Дуже вболівав за це і задумав сам у своїй смиренності посвятитися цій справі. Так і вчинив. Отож почав він випікати просфори й продавати, а якщо йому залишався прибуток, то його роздавав убогим; за гроші купував зерно, власноруч молов і знову випікав просфори. І було на це Боже провидіння, щоби чисті просфори приносив до Божої церкви непорочний і неосквернений юнак. Так тривало два роки або й більше. Усі його ровесники насміхалися над ним, докоряли йому за цю справу, оскільки їх напучував лихий, а Блаженний приймав усе це з радістю й мовчки. Ворог же і ненависник добра, побачивши, що благословенний юнак перемагає його смиренням, не дрімав, намагаючись відвернути його від такої праці. І почав підбурювати проти нього його матір, аби вона йому заборонила таке починання. Мати ж, що й без того не могла терпіти такої наруги над своїм сином, почала його з любов'ю вмовляти: «Благаю тебе, сину, облиш таке заняття, бо соромиш рід свій. Не можу терпіти, як усі докоряють тобі за цю справу, та й не личить тобі, юнакові, таке робити». Та блаженний юнак Теодосій зі смиренням відповідав їй, кажучи: «Мамо, благаю тебе, послухай, мене: Господь Бог наш Ісус Христос став убогим і смиренним, подаючи нам приклад, щоб і ми задля нього були скромними. Був зневажений, і обпльований, і битий в лице, та все це він витерпів заради нашого спасіння. Тож чи не краще нам терпіти, щоби знайти Христа? А щодо моєї праці, то послухай мене.

Коли наш Господь Ісус Христос засів до вечері зі своїми учнями, то «... узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: «Беріть, їжте: це моє тіло» (Мт. 26, 26). Тож якщо Господь назвав наш хліб своїм тілом, то чи не слід мені радіти, що Господь сподобив мене бути співтворцем свого тіла?»

Почувши це, мати дивувалася мудрості юнака і відтоді не займала його. Та ворог не дрімав, намовляючи її проти юнака через таке його смирення. Через рік, побачивши його якось при випіканні Просфор, коли закіптився пічним димом, вона дуже його жаліла і знову відтоді почала йому забороняти, іноді ласкою, а деколи й погрозами; і навіть била його, щоб облишив таке заняття. І блаженний юнак був у великій зажурі та й не знав, як зарадити, що робити. Тож одного разу, вставши вночі, вийшов зі свого дому і пішов до іншого міста, недалеко звідти, жив у пресвітера та робив свою звичну справу. Мати ж, шукавши і не знайшовши його у своєму місті, дуже за ним затужила. Однак довідавшись за якийсь час, де проживає, із великим гнівом подалася за ним. Прибувши у згадане раніше місто, знайшла його у пресвітерському домі, схопила його та й поволокла б'ючи до свого міста. Привівши до свого дому, заборонила йому, наказуючи: «Ти не смієш від мене відходити; якщо ж кудись підеш і я тебе знайду, то приведу до свого міста зв'язаним».

А блаженний Теодосій молився Богові та щодня ходив до Божої церкви.

5. Про служіння володареві та смирення Святого

Був він смиренний серцем та покірний усім так, що володар цього міста, побачивши юнака у такому смиренні й покорі, дуже полюбив його і звелів, аби той проживав біля його церкви, дав йому гарне вбрання, щоб у нього зодягнувся. І ходив так Блаженний декілька днів та наче якийсь тягар носив на собі - так йому було незручно; тож зняв його із себе і віддав нужденним, а сам зодягнувся в убогий одяг і так ходив. 

Володар же, побачивши, що він так ходить, знову дав йому інший одяг, кращий від першого, благаючи ходити у ньому. Він же, знявши й той, віддав, і так робив багато разів. Коли про це почули судді, то ще більше його полюбили, подивовані його смиренням.

Пішов якось блаженний Теодосій до одного коваля, замовив собі в нього залізний ланцюг, обв'язався ним по бедрах і так ходив. Залізо було тісне і вгризалося в його тіло, він же вдавав, наче його тіло ніщо не гризе. Та коли через довший час настали святкові дні, мати почала змушувати його зодягнутися у святковий одяг на службу, бо того дня всі міські вельможі були запрошені на трапезу до володаря міста, а блаженному Теодосієві було велено їх пригощати та їм прислуговувати. Тому-то мати намовляла його зодягнутися урочисто, бо почула, що володар запросив міських вельмож до себе на бенкет. Коли він почав одягати чисту одежу, то, будучи простодушним юнаком, не ховався від матері; а вона пильно розглядала його і побачила на сорочці кров. Придивившись пильніше, зрозуміла, що кров ця від залізного ланцюга. Накинулася на нього із гнівом і люттю, розірвала на ньому сорочку і, б'ючи, зняла залізо з його бедер. А блаженний Теодосій, наче нічого й не сталося, одягнувся й пішов служити на бенкеті з усім смиренням.

6. Святий іде від своєї матері до Києва 

Через деякий час почув у Євангелії Господа, який каже: «Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене» (Мт. 10, 37). І знову: «Прийдіть до мене всі, хто втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, то ж знайдете полегшу душам вашим» (Мт. 11, 28-29). Почувши це слово, богонатхненний Теодосій запалав божественною любов'ю і, охоплений Божим поривом, повсякдень і повсякчас міркував, як і де постригтися та втаїтися від своєї матері. За Божим провидінням, відбула його мати до села і була там довший час.

Блаженний же, зрадівши, помолився Богові і потай вийшов зі свого дому, не маючи при собі нічого, крім одягу і дещиці хліба задля немочі тілесної, тай пустився до міста Києва, бо чув про тамтешні монастирі. Не знаючи дороги, молив Бога, щоби знайти супутників, які б його скерували на бажану путь.

Із Божого провидіння трапилося, що цим шляхом їхала купецька валка з великим вантажем. Довідавшись, що йдуть до того міста, Блаженний дуже зрадів духом і прославив Бога, який сповнив бажання його серця, та пішов за ними, тримаючись віддалік і не показуючись. Коли вони зупинилися на ніч, то Блаженний наблизився так, щоб лиш очима їх бачити, і тут відпочивав під охороною єдиного Бога. Подорожуючи так три тижні, дістався до названого міста.

Коли ж прибув, то обійшов усі монастирі, бажаючи стати монахом, благав, щоб його прийняли. Вони ж, побачивши простого юнака та ще й бідно зодягненого, не хотіли його прийняти. Це Бог так зволив, щоб він міг дійти до того місця, куди замолоду був покликаний Богом, туди його й повів.

7. Прихід Святого до Великого Антонія і про постриг його 

Тоді почув він про блаженного Антонія, який живе у печері, і, окрилений думкою, помчав до тієї печери і прийшов до преподобного Антонія. Побачивши його, впав [на коліна], і поклонився йому, і слізно благав, щоби той прийняв його. Та великий Антоній відмовляв його, кажучи: «Бачиш, сину, оцю печеру, скорботну, тісне місце? Ти ж юний, і думаю, що не зможеш витримати таких скорбот». І це говорив він не лише на його випробування, а й бачив пророчими очима, що той захоче колись розбудувати це місце і створити славний монастир для зібрання тут численних монахів.

Богонатхненний же Теодосій відповів йому смиренно: «Бачиш, чесний отче, що провидець усього Христос Бог привів мене до твоєї святості і звелів мені спастися тобою, тому все, що накажеш чинити - зроблю». І сказав йому блаженний Антоній: «Благословенний Бог, сину, що укріпив тебе у такому прагненні. Ось місце, живи у ньому». Теодосій же, знову впавши [на коліна], поклонився йому.

Поблагословив його старець і звелів постригти його великому Никону, що був там пресвітером і чорноризцем добрим. Той узяв блаженного Теодосія, і за звичаєм святих Отців постриг його, і одягнув у чернечий одяг року 1032-го при благочестивому князі Ярославі Володимировичу.

А отець наш Теодосій увесь віддався Богові й преподобному Антонієві, відтоді вдався до тілесних подвигів, а щоночі прославляв Бога, долаючи дрімоту, удосконалюючись у стриманості тілесній, руками працюючи та пам'ятаючи повсякчас оте слово із псалма: «Споглянь на моє горе й труд мій, і відпусти всі мої гріхи» (Пс. 25, 18).

Тому всіма способами він упокоряв свою душу стриманістю, тіло ж приборкував працею і подвигами так, що преподобний Антоній і великий Никон дивувалися з його смирення, й покори, та з такого в його юності благочестя, витривалості й бадьорості, і за це дуже славили всемилостивого Бога.

8. Про прихід матері його до Києва

Мати ж його добре шукала у своєму та навколишніх містах і, не знайшовши, гірко заплакала, побиваючись наче за померлим. Тож було проголошено по всій тій землі: якщо десь побачать такого юнака, то нехай повідомлять його матері, а за таку звістку отримають нагороду. І ось прибульці з Києва розповіли їй: «Уже чотири роки, як бачили його у нашому місті, коли ходив і хотів постригтися в одному з монастирів». 

Почувши це, жінка, не полінувавшись, податися туди, анітрохи не гаючись та не злякавшись далекої дороги, пішла до вказаного міста на пошуки свого сина. А прибувши у те місто, обійшла всі монастирі, шукаючи його. Нарешті сказали їй, що він перебуває у печері преподобного Антонія. І вона пішла туди, щоб його знайти.

Тут почала вона підступністю викликати Старця: «Скажіть, нехай вийде, бо я прийшла, здолавши далеку путь, бажаючи поговорити з ним і вклонитися його святості, щоб отримати його благословення». Старцю повідомили про неї, і до неї вийшов. Вона ж, побачивши Старця, вклонилася йому до землі. Старець же помолився і благословив її. А по молитві вони сіли разом і повела жінка з ним довгу розмову, а на останок вона сказала йому про причину свого прибуття, мовлячи: «Отче, благаю тебе, скажи мені, чи є тут мій син, бо дуже я страждаю, не знаючи, чи він живий». Старець же, будучи простодушним і не розуміючи її підступності, сказав їй: «Син твій тут, і не побивайся за ним, бо він живий».

Тоді вона до нього каже: «Та що ж отче, коли не бачу його? Далеку дорогу здолала я, прийшовши у це місто, аби побачити свого сина і знову повернутися до свого міста». А Старець їй відповідає: «Якщо хочеш його побачити, то йди зараз додому, а я піду його переконаю, бо він не хоче нікого бачити. А завтра прийди, то його побачиш». Почувши це, жінка пішла з надією наступного дня побачити сина. 

А преподобний Антоній, увійшовши до печери, розповів усе це блаженному Теодосію, і той дуже зажурився, що не зміг заховатися. Наступного дня жінка знову прийшла, і Старець довго умовляв Блаженного вийти й побачитися зі своєю матір'ю, та той не хотів. Тоді вийшов Старець і сказав їй, що довго благав його вийти до неї, а він не хоче. А вона вже не смиренно говорила до Старця, а гнівно кричала: «Лихо бери цього Старця, що схопив мого сина й заховав у печері та не хоче мені його показати! Виведи мені, Старче, мого сина, нехай побачу його, бо не можу жити, коли його не бачу. Покажи мені мого сина, щоб я раптом не померла. Сама-бо перед дверима цієї печери погублю себе, якщо мені його не покажеш».

Тоді Антоній, засмутившись дуже, увійшов до печери і просив Блаженного вийти. Той же, не бажаючи виявити непослух Старцеві, вийшов. Вона ж, побачивши свого сина в такій скорботі (бо змінився від великої праці й посту), схопила його в обійми і довго гірко плакала. Трохи втішившись, почала вмовляти Христового слугу, примовляючи: «Ходи, дитино, до свого дому. А що тобі буде потрібно для спасіння душі, те робитимеш у своєму домі на свій розсуд, лиш не покидай мене. А коли я помру, то ти, поховавши тіло моє, повернешся до цієї печери, якщо захочеш. Не можу жити, коли не бачу тебе». А Блаженний відповідає: «О мамо! Якщо хочеш бачити мене щодня, то поселися у цьому місті, вступи до одного із жіночих монастирів, пострижися в черниці. І тоді, приходячи сюди, будеш бачити мене, а дотого ж спасеш і свою душу. Якщо ж цього не зробиш, то істинно тобі кажу, що вже ніколи не побачиш лиця мого».

Такими й багатьма іншими настановами щодня переконував він свою матір. Вона ж не хотіла ні слухати, ні розуміти його слів. А коли йшла від нього, то Блаженний, увійшовши до печери, ревно молився Богові про спасіння своєї матері, про навернення серця її на послух його.

І Бог почув молитву свого угодника. Про це ж бо і пророк сказав: «Близько Господь до всіх, які до нього взивають, до всіх тих, що до нього взивають по правді. Він учинить волю тих, які його бояться; заклик їхній почує і спасе їх» (Пс 145, 18-19). Тож одного дня

мати, прибувши до нього, сказала: «Усе, сину, що ти звелів мені, вчиню. Уже більше не повернуся до свого міста, а як Бог хоче, піду в жіночий монастир і, там постригшись, проживу решту днів своїх. Бо із твоєї науки я зрозуміла, що ніщо є цей скороминущий світ».

Почувши це, блаженний Теодосій зрадів духом та, увійшовши до печери, розповів великому Антонію. І той, довідавшись від Преподобного, прославив Бога, який навернув серце її до такого покаяння. І, вийшовши до неї, великий Антоній багато навчав її всього, що на користь душі. Розповів про неї княгині. Взяли її до монастиря жіночого святого Миколи. Тут вона була пострижена та вбрана в чернечу одіж. Поживши ще довгії літа у доброму покаянні, з миром упокоїлася в Господі. 

Таким було житіє нашого отця блаженного Теодосія від юності, аж поки прийшов до печери. Мати його розповіла про це одному із братів на ім'я Теодор, котрий був келарієм при отці нашому Теодосієві. Я ж, довідавшись про все це від нього з його оповідань, записав із пам'яті всім, хто його шанує. Однак перейду до інших оповідань про юнака, оскільки велять мені звернутися благотворяший Бог і Слово.

Бо цей наш святий отець Теодосій став у печері переможцем злих духів. По постриженні матері, відкинувши будь-які світські печалі, він почав вершити великі труди на славу Божу. І видно було три світильники в печері, що розганяли пітьму бісівську молитвою й постом, а саме: преподобного Антонія, блаженного Теодосія і великого Никона. Живучи в печері, вони молили Бога, і Бог був з ними. Сказано: «...де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них» (Мт. 18, 20).

9. Про Варлаама. сина боярина Йоана

На той час першим серед княжих бояр був Йоан. А син його часто приходив до преподобних і насолоджувався солодкими, наче мед, словами, що випливали з уст тих отців, і полюбив їх так сильно, що забажав жити з ними, знехтувавши всім у цьому житті, не цінуючи ні слави, ні багатства. Бо торкнулося його слово Господнє, що мовить: «Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство» (Мт. 19, 24). Тоді лише єдиному Антонієві відкрив він намір свій, кажучи: «Якщо Богові вгодно, хотів би я стати ченцем і жити з вами».

І відповів йому старець: «Благе твоє бажання, сину, і помисли сповнені благодаті. Але остерігайся, сину, щоби багатство і слава цього світу не повернули тебе назад. Бо каже Господь: "Ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого" (Лк. 19, 24). Так і чернець, що повертається думкою до світу і дбає про світські справи, не може увійти в життя вічне». Ще багато іншого говорив старець юнакові, але серце його дуже запалало любов'ю Божою. І так пішов додому.

А наступного дня, одягнувшись у світлий і славний одяг, сів на коня і поїхав до старця у супроводі кінних слуг, які вели перед ним ще й інших коней у збруї. І так зі славою великою приїхав до печери тих отців.

А коли вони вийшли й поклонилися йому, як належало вельможам, він же зі свого боку поклонився їм до землі, потім зняв із себе одяг боярський і поклав перед Старцем, також поставив перед ним коня у збруї, мовлячи: «Усе це, отче, гарні принади світу цього, і зроби з ними, що хочеш, а я вже всім тим знехтував і хочу бути ченцем та жити з вами в цій печері. А додому вже більше не повернуся». І відповів йому Старець: «Пам'ятай, сину, кому ти присвячуєшся і чиїм воїном хочеш стати. Тут невидимо присутні ангели Божі, що приймають твою обіцянку. Бо якщо б колись сюди прийшов твій батько з великою силою і вивів тебе звідси, а ми не змогли тобі допомогти, то ти з'явишся перед Богом як неправдомовець і відступник Його». Тож відповів йому юнак: «Отче, вірю моєму Богові, що навіть коли мій батько почне мене мучити, то не скорюся йому, щоб повернутися до світу. Благаю тебе, отче, якнайскоріше пострижи мене». 

Тоді звелів преподобний Антоній великому Никону постригти його й убрати в чернечий одяг. І, як велить звичай, той помолився, постриг його та й одягнув у чернечу рясу. І дав йому ім'я Варлаам.

10. Про скопця 

Прийшов тоді ж і один скопець із княжого двору, улюбленець князя і наставник над усіма. Благав старця Антонія і він, хотів стати монахом. Навчивши його спасіння душі, Старець передав його Никону, щоби його постриг. Той постриг і його, зодягнув у чернечий одяг і дав йому ім'я Єфрем.

Недобре таїти, що через нього ворог приніс преподобним багато скорботи. Бо диявол-ворог, що ненавидів добро, відчувши, що його перемагає свята отара, і зрозумівши, що через те може бути прославлене це місце, оплакував свою погибель. Почав своїми злими підступами розпалювати серце князя на преподобних, щоби розігнав святу отару; але не зміг цього досягти, бо їх молитвами був переможений і впав до ями, яку викопав. «Злоба його нехай упаде на голову йому ж самому і його потомство нехай зійде йому на тім'я» (Пс. 7, 17).

11. Про напасть на святих

Дізнавшись про випадок із боярином і скопцем його, князь Ізяслав дуже розлютився і наказав привести до себе одного з тих, хто насмілився таке зробити. Тут же пішли й привели перед нього великого Никона. Князь же, гнівно глянувши на Никона, сказав йому: «Чи це ти постриг мого боярина і скопця без мого повеління?» Никон відповів: «Божою милістю я той, хто постриг їх із повеління Небесного Царя й Ісуса Христа, що покликав їх на такий подвиг». І каже йому князь: «То ж або ти їх переконаєш повернутися додому, або пошлю тебе і тих, що з тобою, до тюрми, а печеру вашу завалю». На це Никон відповів: «Як тобі, володарю, завгодно перед очима твоїми, так і чини. Мені ж не гоже відвертати воїнів від Царя Небесного».

Антоній же і ті, що були з ним, узявши одяг, вийшли зі свого місця, задумавши піти до іншої землі. Коли князь ще лютував і докоряв Никонові, то вбіг один зі слуг і розповів, що Антоній і його і товариші відходять із цього міста до іншого краю. Тоді сказала йому жона: «Послухай мене, володарю, і не гнівайся. Так сталося і в нашій країні, коли з якихось причин вийшли ченці, то багато лиха трапилося у цій країні. Остерігайся, володарю, щоб не сталося цього і в твоєму краї».

Почувши це, злякався князь Божого гніву і відпустив великого Никона, звелівши йому йти до печери. За тими ж послав із благанням, щоб повернулися назад. Лише через три дні, коли їх упрохали, вони повернулися до своєї печери, наче якісь звитяжці з битви, що хоробро перемогли свого ворога, диявола-супостата. І завжди молилися Богові - вдень і вночі.

Та не дрімав і ворог, що боровся проти них.

12. Про мужність блаженного Варлаама

Дізнався тоді боярин Йоан, що христолюбивий князь Ізяслав не вчинив їм нічого злого, та й розгнівався на них через свого сина. Узявши з собою багато слуг, пішов на святу отару і розігнав її. Проник до печери, схопив свого сина блаженного Варлаама, витяг його звідти, здерши з нього мантію, кинув її у рів глибокий. Зняв також шолом спасіння, який він мав на голові, і викинув. Тоді одягнув його у світлий й славний одяг, як належить вельможам. Але той зняв його, не хотів навіть бачити, і так робив багато разів. Тож велів його батько зв'язати йому руки, зодягнути в цей одяг і так вести через місто до свого дому. Він же, Варлаам, насправді відкритий душею на Божу любов, йдучи дорогою й побачивши велику калюжу, вскочив у неї та, з Божою допомогою скинувши з себе одяг, потоптав його ногами в багнюці, перемагаючи з цим і злі помисли лукавого ворога.

Коли вони увійшли до свого дому, то звелів батько йому засісти з ним до трапези. Він сів, але нічого не їв і сидів сумний та похмурий. По обіді відпустив його батько до своїх покоїв і приставив слуг стерегти його, щоби не втік. А служило йому багато слуг. Істинний же Христовий угодник Варлаам, увійшовши до однієї з кімнат, сів самотньо у кутку. Жінка ж, як їй звелено, ходила перед ним і благала сісти на ложі своєму.

Побачивши безумство жінки І зрозумівши, що це батько приготував її йому на спокусу, почав безперестанку молитися в глибині свого серця до все милостивого Бога, який може врятувати його від тієї спокуси. Три дні сидів він так на тому ж місці, не встаючи і не ївши, не зодягаючись, а сидів лише в одній свитині.

Преподобний же Антоній з Іншими монахами та з блаженним Теодосієм дуже за ним сумували й молилися за нього Богові. І Бог вислухав їхню молитву: «Візвали праведні, і Господь почув їх і з усіх скорбот їхніх врятував їх. Близький Господь до тих, у кого розбите серце; і прибитих духом він спасає» (Пс. 34, 19).

І побачив благий Бог терпіння й смирення юнака та навернув жорстоке серце його батька на милість до сина свого. Бо коли слуги сказали йому, що вже четвертий день нічого не їсть і не одягається, то батько його, почувши це, дуже засмутився, переживаючи, щоби не помер від голоду й холоду. Покликав його і, з любов'ю поцілувавши, відпустив. І трапилось тоді таке: плач великий, наче за померлим. Раби й рабині оплакували свого пана, що відходив від них. Жінка також гірко ридала, втрачаючи чоловіка. Батько і мати плакали за сином, що розлучається з ними, і так усі зі сльозами проводили його. І вийшов Христовий воїн із дому свого батька, звільнившись, наче пташка із клітки або як сарна з тенет, так швидко побіг, аж поки досяг тієї печери.

Отці ж, побачивши його, зраділи великою радістю і, вставши, прославили Бога, що вислухав молитву їхню. Відтоді багато людей приходили до печери по благословення від тих отців. Деякі з них ставали монахами Божою благодаттю.

13. Про відхід святого Никона

Тоді великий Никон та інший монах монастиря святого Мини, названий Болгарином, порадившись, відійшли, бо хотіли окремо осісти. Прийшли вони до моря і тут розійшлися, подібно як апостоли Павло і Варнава, щоби проповідувати Христа, як написано в Діяннях апостолів. Болгарин, маючи намір іти до міста Константинового, знайшов посеред моря острів і поселився там. Прожив там багато літ, зносячи голод та холод, і помер там у мирі. Ще й донині цей острів називається Болгарів.

Великий же Никон пішов до острова Тьмутороканського, знайшов біля міста чисту місцину й оселився тут. Божою благодаттю зросло це місце, і на ньому спорудив церкву Святої Богородиці. І постав там монастир славний, на зразок Печерського монастиря, який існує і донині.

Потім і скопець Єфрем відійшов до Константинополя і жив там в одному з монастирів. Згодом його послано до цієї країни і поставлено єпископом у місті Переяславі.

Оце вже, чимало оповівши, я перервав головну розповідь, то вже слід повернутися нам до попередньої оповіді.

14. Про поставлення Святого на пресвітерство

По відході тих святих блаженний отець наш Теодосій був поставлений пресвітером за велінням преподобного Антонія. І щоденно відправляв Божественну Службу з повним смиренням, бо був сумирного норову, тихий помислом і простий розумом, сповнений всякої духовної мудрості і мав непорочну любов до всієї братії. Зібралося-бо тоді до 15 братів.

15. Про відхід великого Антонія

Преподобний же Антоній, що звик жити сам, не міг терпіти метушні і галасу, зачинився в одній келії печери, поставивши замість себе для братії блаженного Варлаама, сина боярина Йоана. Згодом звідси переселився на інший пагорб преподобний Антоній і викопав печеру, жив у ній, не виходячи, де й донині лежить його чесне тіло. Невдовзі блаженний Варлаам поставив над печерою малу церковцю в ім'я Святої Богородиці, щоб тут збиралася братія на божественне славослов'я. Відтоді це місце стало відоме всім, бо раніше небагато про нього знали.

Спершу ж життя їх минало у печері, і скільки скорботи й печалі витерпіли через тісноту того місця - одному Богу відомо, а устами людськими неможливо розповісти. До того ж поживою був лише хліб і вода. У суботу і в неділю споживали трохи сочевиці. Часто ж й у ті дні сочевиці не було, то варили овочі й тільки це їли. При цьому працювали руками: виплітали сандалії й клобуки чи виконували іншу ручну працю. Це носили до міста, продавали, натомість купували збіжжя й ділили між собою, щоби вночі кожен змолов свою частину на випікання хліба. По ранішній пісні знову бралися до свого ремесла. Інші ж працювали в городі, щоби виростити овочі, поки не наступав час ранішнього славослов'я. І так усі, зійшовшись у церкві, разом співали Часи і служили Святу Літургію. Потім, споживши трохи хліба, кожен знову приступав до своєї праці. Так трудилися щоденно, перебуваючи в Божій любові.

Та й отець наш Теодосій, смиренний і послушний духом, усе те терпів: труднощі, подвиги і фізичну працю, тілом був сильний і міцний. Із готовністю всім служив, і воду носив, і з лісу дрова ніс на собі, а щоночі провадив славослов'я Боже. Іноді ж, коли брати спочивали, Блаженний брав поділене збіжжя, молов частину кожного і клав на своєму місці. Деколи, якщо було багато ґедзів і комарів, він . уночі виходив над печеру, оголював своє тіло до пояса і сідав, прядучи вовну та псалми Давидові співаючи. Незліченні ґедзі й комарі вкривали все його тіло, їли плоть його і пили кров його; а отець наш Теодосій сидів непорушно, не встаючи з місця доти, поки не наставав час Утрені. Раніше за всіх прийшовши до церкви, стояв непорушно, не розсіювався думками, творив божественне славослов'я. Після того останнім виходив із церкви. За це всі його дуже любили і дивувалися з його смирення та покори.

16. Про призначення святого Теодосія ігуменом

Згодом блаженний Варлаам, ігумен братії в печері, княжим повелінням був переведений до монастиря святого мученика Димитрія і там поставлений ігуменом. Тоді ж брати, які були в печері, зібравшись, за згодою всіх сповістили преподобному Антонію, що обрали собі ігуменом блаженного отця Теодосія як такого, що дотримувався чернечого життя і добре знав Божі заповіді.

Хоч отець наш Теодосій прийняв настоятельство, однак ні в чому не змінив свого чернечого смирення й правила, пам'ятаючи про Господа, котрий сказав: «Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга» (Мт. 20, 26). Тому й смирився він, робився нижчим від усіх і всім служив, подаючи собою зразок для усіх: і першим ставав до праці, і передував усім при Святій Літургії.

Відтоді процвітало й зростало це місце молитвою Праведника. «Праведник квітнутиме, немов пальма; він виженеться вгору, мов кедр ливанський» (Пс. 92, 13). Відтоді й братія зростала чисельно, і процвітало те місце їх доброю поведінкою і молитвами та іншим благочестям, і багато вельмож приходили до нього за благословенням та давали їм від своїх маєтків якусь частку.

Преподобний же отець наш, воістину земний ангел і небесна людина, Теодосій бачив, що місце те невигідне й тісне, та ще й бідне у всьому. І братія зросла, а церкви маленькі для їх зібрання. Ніколи через це не сумував і не журився тим, а щоденно втішав свою братію, учив ніколи не дбати про тілесне, пригадуючи їм Господнє слово, говорячи: «Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося?.. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт. 6, 31-33). Так думав Блаженний, і Бог щедро подавав йому все необхідне.

17. Про спорудження Печерського монастиря

Тоді цей Великий Теодосій знайшов чисте місце неподалік печери і зрозумів, що воно достатнє для спорудження монастиря. Та й розбагатів благодаттю Божою, обгородився вірою й надією, наповнився Духом Святим, почав трудитися, щоби заселити це місце. І оскільки Бог допомагав йому, швидко спорудив церкву на тому місці в ім'я Святої Преславної Богородиці й Приснодіви Марії і обгородив, поставив багато келій, а тоді переселився з печери із братією нате місце року 1062-го. Відтоді Божою благодаттю зросло це місце і стало славним монастирем, названим Печерським, який і донині існує, що його збудував святий отець наш Теодосій. 

Згодом послав Блаженний одного з братів до Констатинополя до Єфрема-скопця, щоби, переписавши, приніс весь устав Студитського монастиря. Той сповнив веління преподобного Отця нашого відразу і, переписавши весь монастирський устав, послав йому. Отримавши ж його, отець наш Теодосій звелів прочитати перед братією і відтоді почав чинити все у своєму монастирі згідно з уставом святої Студитської обителі, як і донині виконують його учні.

Кожного, хто хотів стати ченцем і приходив до нього, не відкидав, ні вбогого, ні багатого, а з усім старанням приймав усіх. Самбо колись був у такому становищі, як сказано вище, коли, прийшовши зі свого міста, захотів стати ченцем, обійшов тому всі монастирі, і не хотіли його прийняти. Бог так учинив для його випробування. Преподобний усе це пам'ятав, яка печаль буває у того, хто хоче постригтися, а його відкидають; тому радо приймав усіх, хто приходив. Та не відразу постригав його, а велів ходити у своєму одязі, поки не звикне до всього монастирського уставу. Опісля зодягав його у чернечий одяг і знову випробовував його у всіх службах. І щойно тоді, постригти його, одягав у мантію, поки знову, ставши ченцем, не виявить свого чистого життя. Аж тоді допускав його прийняти великий ангельський образ, вкладаючи на нього клобук.

Щороку у дні святих м'ясопустів отець наш Теодосій відходив до печери (де покладене його чесне тіло) і тут зачинявся сам до Вербної неділі. У п'ятницю того ж тижня, підчас Вечірні, приходив знову до братії і, ставши у дверях церкви, навчав усіх та втішав їх у подвизі посту їхнього. Себе ж уважав недостойним, бо жодного тижня не міг встигнути за їхніми трудами.

18. Про перемогу Святого над нечистими духами

У тій печері злі духи завдавали йому великої печалі й прикрощів, і, як написано про святого великого Антонія, навіть калічили його. Та подібно як тому являвся [Христос] і велів не впадати у відчай, так і цьому подавав невидимо з небес силу перемоги над ними. Кого ж не подивує наш Блаженний, який, проживаючи самотньо у темній печері, не побоявся численних полків невидимих бісів, стояв хоробро і твердо, як силач, та благав і кликав собі на допомогу Бога і Господа Ісуса Христа. І так перемагав їх Христовою силою, що вони не сміли наближатися до нього, хоча ще здалека робили йому прикрості.

Одного разу після повечірнього співу, коли він присів собі відпочити (ніколи-бо не лежав на спині, а коли хотів відпочити, то сідав на лавку і так, трохи поспавши, знову вставав до нічного співу і на поклони), отож коли він сів, як ми казали, то почув у печері шум численних бісів, немов вони їхали колісницями; інші ж били у бубни, ще інші гуділи на сопілках - і всі кричали так, що аж печера тряслася від великих полчищ злих духів.

Та отець наш Теодосій, почувши все це, не злякався серцем, не занепав духом, а, захистивши себе хрестом, устав і почав співати Псалтир Давидів, і так той великий голос став нечутним. Та коли по молитві присів, то знову почув великий гамір численних бісових голосів, як і раніше. А коли Преподобний знову підвівся і почав співати Псалми, то гамір знову стих. Таке виробляли йому злі духи багато днів і ночей, не дозволяючи йому хоч трохи відпочити, аж поки благодаттю Христовою не переміг їх і не взяв від Бога владу над ними так, що вони відтоді не сміли й наближатися до того місця, де Блаженний молився. 

Іншим разом шкодили в будинку, де братія випікала хліб: іноді борошно розсипали, деколи виливали розчин для приготування хліба та чинили чимало інших прикрощів. Тоді ж старший над пекарями пішов і розповів блаженному Теодосієві про безчинства нечистих бісів. А той, уповаючи, що має над ними владу від Бога, вставши, увечері пішов до того дому, зачинився там і перебував до Утрені, безперервно молячись. Відтоді на тому місці не з'являлися біси й не чинили жодних прикрощів, боячись молитви Преподобного.

19. Як він карав учнів своїх

Мав великий Теодосій звичку щоночі обходити келії всіх ченців, бажаючи пізнати кожного і його старанність до Господа. Коли чув, що хтось молиться, то зупинявся і прославляв за нього Бога. Коли ж чув, що два або три, зійшовшись разом, розмовляють по вечірній молитві, то, стукнувши рукою своєю в двері, відходив, даючи їм знати про свій прихід. Наступного дня кликав їх до себе, та не відразу їх звинувачував, а здалеку й притчами навчав їх, розмовляючи з ними, бажаючи пізнати їх старання до Бога. Коли брат був ніжний серцем і палкий на любов до Бога, то такий скоро розумів свою провину, падав на коліна з поклоном і просив прийняти від нього прощення. Коли ж брат був опанований бісом і мав потайне серце, то такий стояв і слухав, наче мова про когось іншого, виправдовувався, аж поки Блаженний не звинувачував його і не виправляв його покутою. І щойно тоді відпускав. 

Так він учив старанно молитися Богові, не розмовляти по вечірній молитві, не ходити з келії до келії, а у своїй келії молити Бога, як хто може, й працювати щоденно своїми руками з Давидовими псалмами на устах. І так навчав їх: «Благаю вас, браття, потрудімся постом і молитвами; дбаймо про спасіння душ наших і відвернімся від нашої злоби і від лукавих шляхів, а саме: від перелюбу, злодійства, наклепу, марнослів'я, пияцтва, зажерливості, ненависті. Цього всього, брати, уникаймо, цим гордуймо, не оскверняймо цим свої душі, а ходімо шляхом Господнім, що веде нас до життя. І шукаймо Бога риданнями й сльозами, постом і чуванням, покорою й послухом, щоб так знайти його милість. Зненавидьмо ж і світ цей, завжди ї згадуючи слова Господа: «Коли хтось приходить до мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем» (Лк. 14, 26). І далі: «Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде» (Мт. 10, 39). Тому і ми, браття, покинувши світ, відречімся всього, що є в ньому, зненавидьмо всяку неправду, щоби не вчинити чогось мерзенного, та не повертаймося до своїх попередніх гріхів, наче собака до свого блювотиння. Каже Господь: «Ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого» (Лк. 9, 62). А як ми уникнемо вічної муки, коли це життя закінчимо в лінощах і без покаяння? Краще нам, брати, що назвалися ченцями, щоденно каятися у своїх гріхах, бо покаяння - це ключ до Царства Небесного. Без нього ніхто не може жити, бо покаяння - це шлях, який веде до життя. Тому тримаймося, браття, того шляху, утвердім на ньому наші стопи, бо не наблизиться до цього шляху лютий змій. Подорож цим шляхом, щоправда, нині прикра, та під кінець вона стає радісною. Тому, брати, потрудімся перед тим днем, щоби ми отримали ті блага, а уникли всього, що спадає на недбайливих та нерозкаяних».

Святий же цей наставник так чинив та навчав братію. А вона, немов земля, спрагла вологи, приймала його повчання та приносила Богові плоди своїх трудів: «одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять» (Мт. 13, 8). І можна було побачити на землі подібних до ангелів людей, а монастир цей став подібний до небес, де блаженний отець наш Теодосій засяяв, немов сонце, своїми добрими ділами, про які я вам розповідаю. 

20. Про прославлення Святого і про сіяння Божого світла

З'явилося воно Софронієві, ігумену монастиря святого архангела Михаїла. Коли він уночі йшов до свого монастиря, а ніч була темна, то побачив світло якраз над монастирем святого Теодосія. Дуже здивувався з цього і прославив Бога, промовляючи: «О, яка велика милість Твоя, Господи, що проявив Ти такий світильник на цьому святому місці того преподобного мужа, котрий, сяючи так, просвітлює монастир свій!». Засвідчували це [видіння] й багато інших, часто спостерігаючи таке.

Князі й бояри, почувши про їх непорочне життя, приходили до великого Теодосія, сповідалися йому у своїх гріхах та відходили, отримавши велику користь. І завжди приносили йому щось зі своїх маєтків на втіху братії та на утримання монастиря. Інші ж і землі віддавали на церковну потребу монастиреві й братії.

Найбільше ж і дуже таки любив Блаженного христолюбивий князь Ізяслав, що посів престіл свого батька. Часто кликав його до себе і не раз сам до нього приходив, та й так насичувався від нього тими духовними словами, знову відходив.

Відтоді Бог звеличив це місце, помножуючи в ньому всіляке благо молитвами свого Угодника. Отець же наш Теодосій заборонив воротареві відчиняти будь-кому браму пополудні, щоби ніхто не увійшов до монастиря аж до Вечірні і щоби братія могла відпочити від нічних молитов та вранішньої служби.

21. Про прихід князя Ізяслава

Та одного дня, саме в полудне, прийшов за звичаєм христолюбивий князь Ізяслав з невеликою дружиною: коли хотів їхати до Блаженного, то розпускав по домах своїх всіх бояр і так до нього приходив. І ось, як я сказав, приїхав і зліз з коня - ніколи ж бо на коні не в'їжджав до монастирського двору - і, приступивши до воріт, велів відчинити, бажаючи увійти. Воротар же йому відповів: «Наш великий отець звелів не відчиняти нікому воріт, поки не настане час Вечірні». Тоді христолюбивий князь звернувся до нього, щоби той упізнав його, і сказав: «Це я є, відчини мені одному». А той, не знаючи, що це князь, відповів йому таке: «Я ж сказав тобі, що ігумен звелів мені не відчиняти воріт, навіть коли князь прийде; та якщо дуже хочеш, то зачекай трохи, поки настане час Вечірні». Той відповів: «Я і є князь, то невже мені не відчиниш?» І воротар, виглянувши й упізнавши князя, не відчинив воріт, а побіг до Блаженного і розповів. Князь же терпеливо стояв перед ворітьми, наслідуючи в цьому святого верховного апостола Петра: коли ангел вивів його із в'язниці, він прийшов додому, де були учні, та постукав у браму, то служниця, виглянувши й побачивши, що стоїть Петро, з радості ; не відчинила йому брами, а побігла до учнів сповістити про його прихід» (див.: Ді. 12, 12-15). Так і цей зі страху не відчинив брами, а побіг до Блаженного сказати про прихід христолюбивого князя. Тож Блаженний вийшов і, побачивши князя, поклонився йому.

Тоді христолюбивий князь Ізяслав почав йому говорити: «Чи дійсно, отче, така твоя заборона, як каже цей монах: якщо, мовляв, і князь прийде, не впускати і його?» Блаженний відповів: «Таке розпорядження, благий владико, видане тому, щоб у час полудня брати не виходили з монастиря, а відпочивали від нічних молитов. Твоя ж натхненна Богом увага до Святої нашої Володарки Богородиці блага і на користь твоїй душі; ми ж вельми раді з твого прибуття».

Пішли вони до церкви, Блаженний помолився, і вони сіли [поговорити]. І так христолюбивий князь насолоджувався тими медовими словами, що виходили від преподобного отця нашого Теодосія, і, вельми скориставши з цього, відійшов до свого дому, прославляючи Бога. Відтоді ще більше почав любити його і вважав його одним із перших святих отців; пильно слухав його і робив усе, що звелів йому великий отець наш преподобний Теодосій.

22. Про смерть блаженного Варлаама

Блаженний Варлаам, син боярина Йоана, ігумен монастиря святого Димитрія, котрий збудував христолюбивий князь Ізяслав, пішов до святого міста Єрусалиму і, походивши там по святих місцях, повернувся до свого монастиря. І знову ж через певний час пішов до Константи нового міста. Тут походив по всіх монастирях і, купивши все необхідне для свого монастиря, повернувся додому. І в дорозі, вже будучи у своєму краї, тяжко захворів. Тож дійшов до міста Володимира, дістався до монастиря, який був на околиці й називався Свята Гора, і там спочив у Бозі, з миром закінчивши своє життя.

Помираючи, заповів він своїм супутникам, щоби тіло його перевезли до монастиря святого Теодосія і там поховали, а все, що він купив у Констатинополі - ікони і інше потрібне, звелів віддати Блаженному.

І вчинили так, як він заповів. Перенесли його тіло й поховали у монастирі блаженного Теодосія, праворуч церкви, де і донині є його могила. І все, що їм звелено, віддали до рук Преподобного.

23. Про відхід блаженного Ісаї

Після того христолюбивий князь Ізяслав, вибравши одного з братів у монастирі Великого Теодосія, на ім'я Ісая, котрий прославився у чернечому житті, вивів його звідти і поставив ігуменом у своєму монастирі святого Димитрія. А згодом, зважаючи на його доброчестя, поставлений був єпископом у місті Ростові. І там його вшановують як святого, бо дістав від Бога дар творити чудеса.

24. Про прихід святого Никона

Коли помер князь того острова Ростислав, то його мешканці просили великого Никона піти до князя Святослава і благати, аби відпустив свого сина сісти на їхньому престолі. Діставшись міста, той прийшов до монастиря блаженного Теодосія. Як тільки вони побачили один одного - обидва припали у поклоні і обнялися плачучи, бо давно бачилися. По тому благав його блаженний Теодосій не відлучатися від нього, поки вони живі. То великий Никон пообіцяв йому, що піде туди впорядкувати свій монастир і відразу повернеться. Те й учинив: дійшов із князем Глібом до того острова, а коли князь сів на престіл у тому граді, повернувся Никон назад. Прибувши до монастиря великого отця нашого Теодосія і передавши все своє майно до рук Блаженного, сам із великою радістю йому підкорився.

І дуже любив його блаженний Теодосій, маючи його немов за батька. Коли кудись відлучався, то доручав йому братію, щоби її навчав та оберігав, як найстарший серед усіх. А коли знову сам повчав братію духовними настановами у церкві, то велів великому Никону навчати братію чинити так, як вичитав у книгах. Також [велів] преподобному отцю нашому Стефану, що був тоді уставником, згодом, по смерті блаженного Теодосія, став ігуменом того монастиря, а потому був єпископом Володимирським.

Це я сказав про тих отців [мимохідь], а далі оповідатиму лише про блаженного отця нашого Теодосія і про все те, що він за Божою благодаттю достойно виконав.

25. Про працелюбність і старанність Святого

Оповісти ж хочу про таке світило - святого і великого отця нашого Теодосія. Бо воістину він був чоловік Божий, видиме світило у мирі, що засіяло всім ченцям і смиренням, і послухом. Прославився й іншими трудами, працюючи повсякдень руками своїми. Часто заходив він до пекарні та, працюючи разом із пекарями, радів духом, вимішуючи тісто та випікаючи хліб. Був-бо, як я уже казав, тілом міцний та сильний. Своїми повчаннями втішав та зміцнював душевно всіх, хто страждав, ніколи не розслаблявся у своїх трудах.

Якось у переддень свята Святої Богородиці не виявилося води. А був тоді келарієм згаданий уже Теодор, який мені багато розповів про цього преславного мужа. Тож пішов він і сказав блаженному Теодосієві, що нікому наносити води. Тоді Блаженний швидко встав і почав носити з колодязя воду. А один із братів, побачивши, як він носить воду, побіг і сказав декільком братам, які поспішно прийшли і наносили води аж надміру.

А то якось не було дров для приготування їжі. Пішов келарій Теодор до Блаженного і сказав, аби той звелів одному із братів, вільному від роботи, приготувати необхідні дрова. І сказав Блаженний: «Оце і я незайнятий, то я й піду». А був це час обіду. Блаженний велів братії йти до трапези, а сам, узявши сокиру, почав колоти дрова. Пополудні брати, вийшовши, побачили свого преподобного ігумена, який коле дрова і так трудиться. Тоді кожен узяв свою сокиру, і накололи стільки дров, що вистачило на багато днів. Отаким було старання до Бога блаженного й духовного отця нашого Теодосія, бо володів істиним смиренням і великою скромністю, наслідуючи в цьому Христа - правдивого Бога, який сказав: «Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем...» (Мт. 11, 29). Тому, зважаючи на таку науку, був смиренний і вважав себе останнім серед усіх, так працюючи й прислуговуючи: завжди перший виходив до праці і перший серед усіх приходив до церкви.

Часто також, коли великий Никон сидів за переписуванням книг, Блаженний сидів збоку і виплітав шнурки, необхідні для цієї справи. Таким було його смирення й простота. Та й не бачив ніхто ніколи, щоби він лежав на боці чи омивав своє тіло - мив хіба що руки. Одягом його була волосяна жорстка свитка на тілі, а по ній інша свита, дуже благенька. Зодягав він ЇЇ, щоби не було видно його волосяниці.

Через свій убогий одяг багато нерозважних докоряли йому й насміхалися, але Блаженний радо приймав їхні докори, завжди пам'ятаючи Господнє слово і ним втішаючись, радів: «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі...» (Мт. 5, 11-12). Згадуючи це, Блаженний утішався, терпляче зносячи від усіх докори й образи.

26. Про візника, який позив Святого

Одного дня пішов великий Теодосій у якійсь справі до христолюбивого князя Ізяслава. Той був далеко від міста, тож прибувши, затримався до вечора через свою справу. І христолюбець звелів задля нічного відпочинку відвезти його возом до самого монастиря. Коли ж вони так їхали дорогою, то візник, побачивши його в такому одязі, подумав, що це один із убогих, сказав Блаженному: «Монаше, ти щодня байдикуєш, а я працюю і не можу навіть втриматися на коні. То ж нехай я спочину на возі. Ти можеш їхати й на коні, то пересядь на коня». Отож він, добрий і лагідний, з усією сумирністю встав із воза та пересів на коня. Візник же ліг собі на возі. І так їхали вони шляхом, а він радів духом та прославляв Бога, а коли задрімав, то зліз із коня і йшов біля воза пішки, поки не змучився. Тоді знову сідав на коня.

Небо було зоряне, і вже сіріло, назустріч їхали бояри князя та, здаля упізнавши Блаженного, зійшли з коней і поклонилися йому.

А він тоді сказав слузі: «Сину, це вже день, сідай на свого коня». Слуга ж, побачивши, що всі кланяються тому, злякався і затремтів. Устав, сів на коня, і так поїхав дорогою, а преподобний Теодосій сів на воза. Усі бояри, яких зустрічали, вклонялися йому, а візника огорнув ще більший страх. Уже коли доїхали до монастиря і вся братія, вийшовши, вклонилася йому до землі, то слуга вкрай злякався, міркуючи собі: «Хто ж це такий, що всі йому кланяються?»

І, взявши його за руку, Преподобний відвів його до трапезної, звелів дати їсти й пити, скільки захоче, та, подарувавши йому ще й куни, відпустив його. Усе це той слуга розповів братії сам. Блаженний же не сказав про це нікому.

І так він щодня навчав братію, щоб ні в чому не підноситися, а бути смиренним ченцем, робитися меншим від усіх і не величатися, а всім бути покірним. «Ходячи ж, - навчав їх, - тримайте руки складеними на грудях, і хай ніхто не перевершить вас у вашому смиренні; але один одного завжди привітайте і поклоніться, як личить ченцям; і не переходьте з келії в келію, а кожен із вас у своїй келії моліться Богові». Такими і багатьма іншими словами не переставав їх щоденно навчати.

А коли чув від когось із братів, що того переслідують і насідають на нього біси, то такого кликав до себе і, оскільки колись сам піддавася таким спокусам, навчав його і заохочував непохитно стояти проти диявольських хитрощів; не поступатися та не розслаблятися перед бісівськими напастями, і не залишати свого місця, а відгородитися постом і молитвою та часто кликати Бога, щоб допоміг перемогти злого біса. 

Для прикладу він наводив їм ось таке: «Подібне скоїлося колись і зі мною. Однієї ночі, коли я співав у келії повсякденні псалми, став переді мною чорний пес так, що я не міг навіть бити поклони. І стояв він переді мною досить довго. Отож я, розхвилювавшись, хотів його вдарити, але він став невидимий. І такий на мене напав тоді страх і трепет, що я хотів утікати з цього місця, якби Господь мені не допоміг. Бо, очунявши трохи з переляку, почав я ревно молити Бога й бити поклони. І страх відступив від мене так, що відтоді я не боюся їх, навіть коли з'являються мені перед очима».

І багато ще чого говорив їм, утішаючи та укріплюючи проти злих духів. І так відпускав їх, а вони раділи й прославляли Бога за такі поради їхнього доблесного наставника і вчителя.

27. Про Іларіона 

Один із братії, на ім'я Іларіон, розповів мені ще й таке: «І мені злі біси робили в келії багато шкоди. Бо коли я лиш лягав на ліжко, то цілий натовп бісів, збігшись, хапав мене за волосся і, смикаючи, волочив мене; інші, піднявши стіну, кричали: "Волочіть його сюди, ми задавимо його тут стіною". І так робили зі мною щоночі. Тож не міг я : більше терпіти, пішов і оповів про цю бісівську прикрість великому Теодосієві і хотів перейти із цього місця в іншу келію. Та Блаженний прохав мене, мовлячи: "Ні, брате, не відходь із цього місця, щоби не хвалилися злі біси, що вони тебе перемогли; і вчинять тобі ще більше лиха, і ще більше будуть тобі шкодити, узявши гору над тобою. Але молися ревно до Бога у своїй келії і, побачивши твоє терпіння, Бог подасть тобі перемогу над ними так, що не посміють до тебе й приступити". Але я знову сказав йому: "Благаю, тебе, Отче, я вже не можу перебувати в цій келії через численних бісів". Тоді Блаженний, перехрестивши мене, сказав: "Йди до келії, і відтепер лукаві біси не зможуть більше робити тобі жодної прикрості, а навіть не бачитимеш їх більше". Я ж, повіривши йому, поклонився Святому і відійшов. І цієї ночі спокійно, [солодко] спав я у своїй келії. І відтоді ці нахабні біси не сміли наближатися до того місця, прогнані молитвами преподобного отця нашого Теодосія, і втекли».

Той же чернець Іларіон оповів мені ще й таке. Був він книгописцем добрим, тож вдень і вночі переписував книги у келії блаженного отця нашого Теодосія, який тихо відспівував собі Псалтир, прядучи вовну чи щось інше роблячи. Тож одного вечора, коли кожен робив свою справу, прийшов економ і сказав Блаженному, що на завтра не має за що купити поживу братії та на інші потреби нема коштів. І сказав йому Блаженний: «Бачиш - уже вечір, а завтрашній день ще далеко; тому йди, потерпи трохи й помолися Богові. Може, Він змилується й потурбується про нас, якщо забажає». Послухав це економ і пішов, а Блаженний, уставши, пішов, за звичкою, співати до внутрішньої своєї келії, а помолившись, знову сів на своє місце і взявся до своєї справи. І вдруге прийшов економ та повторив те ж. А Блаженний відповів йому: «Чи ж не казав я тобі благати Бога? А завтра вранці підеш до міста й візьмеш у продавців у борг усе, що необхідне братії, а як Бог допоможе, згодом ми віддамо борг. Бо правильно сказав: «Не журіться, отже, завтрішнім днем; завтрішній день турбуватиметься сам про себе» (Мт. 6, 34), -то ж чи мав би Він позбавити нас своєї благодаті?»

28. Про Богом послане золото

Коли економ пішов, до келії увійшов якийсь світлий юнак в одязі воїна і поклонився. Нічого не промовивши, поклав на столі гривню золота і так мовчки вийшов. Устав Блаженний, узяв золото і зі сльозами на очах помолився в душі до Господа Бога. Покликавши воротаря, запитав, чи приходив хто-небудь до воріт цієї ночі. Той же під клятвою засвідчив, що звечора зачинено ворота і відтоді він їх нікому не відчиняв і ніхто до них не підходив.

Покликав Блаженний економа, дав йому гривню золота, промовивши: «Чому ти, брате Анастасе, кажеш, що не маєш за що купити братії поживи? Отож піди й купи всього, що потрібне братії, а завтра Бог знову про нас потурбується». І зрозумів економ Божу благодать, упав навколішки й вимолював у Преподобного прощення. Блаженний же, навчаючи, казав: «Брате, ніколи не впадай у відчай, а кріпися у вірі; всю печаль свою зверни до Господа, і Він потурбується про нас, якщо захоче. А нині влаштуй братії велику гостину, бо це Бог відвідав нас».

І за молитвами Преподобного завжди Бог щедро подавав на потреби все для цієї зібраної Богом отари. Блаженний же, щоночі забувши про сон, за них усіх слізно благав Бога і клонив коліна до землі; і це чули церковні управителі, котрі перед Утренею приходили за його благословенням. [Одного разу] хтось із них підійшов тихо і став, тож чув, як він молився, плакав і часто бив доземні поклони. А трохи відійшовши, почав знову чутно йти. І коли той почув його кроки, то замовк, удаючи, наче спить; та той, тричі постукавши, сказав: «Благослови, отче». Щойно тоді, немов прокинувшись зі сну, промовив: «Господь наш Ісус Христос нехай благословить тебе, сину!» І відтак попереду всіх заходив до церкви. Розповідали, що так робив він щоночі. 

29. Про пресвітера Дам'яна

Був у монастирі Блаженного один старець, саном пресвітер, на ім'я Дам'ян, який ревно наслідував спосіб життя і смиренність преподобного отця Теодосія. Багато людей засвідчують його добре життя, послух та покору всім. Найперше ж ті, що жили з ним у келії, бачили його скромність та чування щоночі, читання старанне книг святих, часте ставання до молитви. Ще багато іншого оповідають про цього мужа. 

Коли ж одного разу той Дам'ян захворів і наближалася вже його смерть, він так слізно молився до Бога: «Господи мій, Ісусе Христе, сподоби мене бути спільником слави святих Твоїх і з ними бути причасником Царства Твого. І не відлучи мене, благаю Тебе, Владико, від отця і наставника мого, преподобного Теодосія, а зарахуй мене з ним до світу того, котрий Ти приготував праведникам своїм».

Коли він так лежав і молився, то раптом став біля його ліжка блаженний Теодосій, припав йому до грудей і, приязно цілуючи, сказав: «Оце, сину, про що ти молився Господеві, Він сьогодні послав мене сповістити тобі, що сповниться все за твоїм проханням. Зарахує Він тебе до святих, і будеш із ними в Царстві небесного Владики. Коли ж Господь звелить тобі відійти з цього світу і прийти до Нього, то не будемо між собою розлучатися, а разом будемо на тому світі». Сказавши це, зник.

Він же зрозумів, що це Бог послав йому видіння, бо не бачив нікого, щоби входив через двері чи виходив, а вмить з'явився біля нього і опісля так само став невидимий. Тож швиденько покликав послушника і послав його за блаженним Теодосієм. Коли ж той тут же прийшов до нього, то каже радісно Дам'ян: «То що, отче, буде мені так, як ти, сьогодні з'явившись, пообіцяв мені?» Блаженний же, не знаючи, про що йдеться, відповідає: «Ні, сину, не знаю, про яку обіцянку ти мовиш». 

Тоді розповів йому, як він молився і як з'явився йому Преподобний. Почувши це, богонатхненний Теодосій став поважним на вигляд і зі сльозами на очах каже: «Так, сину, так воно буде, як я тобі обіцяв. Бо явився тобі ангел у моїй подобі. Я ж, грішний, як можу обіцяти тобі ту славу, що приготована праведникам?» Однак він, почувши обіцянку Святого, дуже тішився. Коли ж зібралася братія, він привітав усіх і, коли ангели прийшли по нього, в мирі віддав свою душу Богові. Тоді ж Блаженний звелів ударити у било, щоби зібралася інша братія. Так із великою честю й співами поховали чесне тіло Угодника там, де ховають усіх братів.

По тому число братів дуже зросло, і отець наш Теодосій мав турботу розбудовувати монастир, збудувати більше келій для тих, що приходили й ставали ченцями. Сам працював із братією, обгороджуючи монастирський двір. А коли обгородили монастир, то перестали його охороняти.

30. Про напад розбійників і чудо, яке сталося

Однієї ночі, коли було дуже темно, напали на них розбійники. Казали, що в церкві на хорах лежить заховане добро, тому вони не йшли ні до кого в келію, а подалися до церкви. І тут почули голоси співців. Міркуючи, що це брати співають навечірні молитви, відійшли. Тож перечекавши трохи в лісі, гадали, що вже спів закінчився, і знову підійшли до церкви. Та знову почули той же спів і побачили в церкві чудове сяйво, а з церкви ширилися пахощі. Це ж бо ангели в ній співали. Тож, гадаючи, що це брати творять опівнічний спів, знову відійшли, чекаючи далі, доки вони закінчать співати, щоби потім увійти до церкви і забрати все, що там є. Неодноразово приходили вони і завжди чули той же ангельський голос.

Настав час Утрені, і паламар, за звичаєм, проказав: «Благослови, отче!», - прохаючи благословення, й почав бити в било на Утреню. Розбійники ж відійшли в ліс, посідали і радилися: «Що будемо робити? Здається нам, що у церкві є якийсь привид. Та коли всі вони зберуться у храмі, тоді увійдемо і, зачинивши двері, всіх знищимо, а майно їхнє заберемо». Це ж так ворог їх під'юджував, прагнучи викоренити звідти ту святу отару. Але не вдалося йому цього зробити, бо сам був ними переможений із Божою допомогою молитвами преподобного отця нашого Теодосія.

Отож лихі люди трохи перечекали, поки ця преподобна отара не зібралася зі своїм блаженним настоятелем і пастирем Теодосієм. А коли вони співали ранішні псалми, мали накинутися на них, немов люті звірі. Та коли наблизилися [до церкви], раптом сталося дивне чудо: церква разом із тими, що були в ній, піднялася із землі у повітря так, що ті не змогли до неї доступити. А хто був у ній разом із Блаженним, навіть нічого не помітив і нічого не почув.

Розбійники ж, побачивши чудо, затремтіли і дуже злякалися, та й повернулися до свого дому. Відтоді постановили нікому не робити зла. А їх старший із трьома іншими прийшли до блаженного отця нашого Теодосія покаятися в тому і розповісти йому про все. І Блаженний, вислухавши їх, прославив Бога, котрий врятував їх від такої смерті та, настановивши їх про спасіння душі, відпустив. Вони ж славили Бога і дякували за все.

31. Про чудо, що трапилося у тій же церкві Печерській

Один із бояр христолюбивого князя Ізяслава бачив раз таке. Проїжджаючи якось уночі полем за 15 верст від монастиря святого Теодосія, угледів церкву в хмарах. Здивувавшись, помчав він туди зі своїми слугами, прагнучи побачити, яка то церква. Коли ж доїхав до монастиря Блаженного, то церква опустилася з висоти і стала на своєму місці. Тож постукав він у ворота, і воротар відчинив. Пішов до Блаженного та розповів усе, що бачив. Відтоді часто приходив до нього насититися духовними бесідами і давав зі своїх маєтків Преподобному на благоустрій монастиря.

32. Про боярина Климентія

Знову-таки інший боярин того ж христолюбивого князя Ізяслава виїжджав раз зі своїм князем воювати ворогів. Вирушаючи, дав собі таку обітницю: «Коли повернуся здоровий до свого дому, то дам Святій Богородиці до монастиря блаженного Теодосія дві гривні золота і ще викую вінок на ікону Святої Богородиці». Почалася битва, і чимало з обох сторін впало від меча. Але ворогів переможено, і ті, що вціліли, повернулися додому. А боярин забув про обітницю Святій Богородиці. І ось через кілька днів, коли він у полуднє заснув у своїй горниці, почув сильний голос, що кликав його по імені: «Клименте!». Прокинувся він, сів на ложі й побачив ікону Святої Богородиці із монастиря Блаженного. Від неї лунав такий голос: «Чому ти, Клименте, не даєш мені того, що обіцяв дати? Тож

кажу тобі нині: поспіши сповнити свою обітницю». Промовивши це, ікона стала невидимою.

Тоді той боярин Здеслав Гуєвич (бо таке було його попереднє ім'я), дуже злякався і, взявши те, що пообіцяв, відніс до монастиря і віддав блаженному Теодосієві. Також викував він і вінок на ікону Святої Богородиці.

Через кілька днів по тому знову задумав той же боярин подарувати Євангеліє до монастиря Блаженному. І коли прийшов до великого Теодосія у монастир, маючи за пазухою заховане святе Євангеліє, після молитви захотів сісти з ним, святого Євангелія ще не показавши. І сказав йому Блаженний: «Спершу, брате Клименте, вийми святе Євангеліє, що маєш за пазухою, котре пообіцяв дати Святій Богородиці, а тоді сядемо». Почувши це, він дуже здивувався провидінням Преподобного, бо ще нікому про це не говорив. Так вийняв святе Євангеліє і віддав Блаженному до рук, а тоді сів і, насолодившись тією духовною бесідою, повернувся додому. Відтоді мав він велику любов до блаженного Теодосія. Часто приходив до нього та від нього приймав велику користь.

І коли такі йшли до нього, то Блаженний після божественної науки гостив їх монастирською трапезою - хлібом і сочевицею. Та й сам христолюбивий князь Ізяслав багато разів брав участь у такій трапезі, втішався тим і говорив блаженному Теодосієві: «Отож, як ти знаєш, отче, дім мій повний усіх благ цього світу, але я ніколи не їв такої смачної страви, як ця. Багато разів мої слуги варили різні І дорогі страви, але вони не такі смачні, як ця. Благаю тебе, отче, скажи мені, звідки смак цей у харчі твоєму?» Тож натхненний Богом отець наш Теодосій, прагнучи навести його на Божу любов, каже йому: «Якщо хочеш, наш добрий володарю, це знати, то послухай, що тобі скажу. Браття у цьому монастирі, коли задумають щось зварити, чи спекти хліб, чи зробити якусь іншу роботу, то мають таке правило: найперше один із них іде до ігумена по благословення, тоді тричі доземно кланяється перед святим вівтарем, запалює від святого вівтаря свічку й від неї розпалює вогонь. А коли наливає у казан воду, то каже старшому: «Благослови, отче!», - а той відповідає: «Нехай тебе, брате, Бог благословить!» І так із благословенням роблять вони всю роботу». А твої слуги працюють і у сварці, і в метушні, і з прокльонами один на одного, а часто від наставників дістають і побої, тому вся їхня робота виконується з гріхом». Почувши це, христолюбець сказав: «Воно таки справді, отче, так є, як ти кажеш».

33. Про настанови Святого

Преподобний же отець наш Теодосій, який справді був сповнений Святим Духом, помножив Божий талант і населив це місце великим числом ченців. Те, що колись було пусткою, стало нині славним монастирем. Він не хотів створювати у ньому великого скарбу, а вірою й надією покладався на Бога, не уповаючи надмірно на маєтки. Тому часто заходив до келії своїх учнів і коли у когось щось знаходив (чи то поживу, чи одяг поза уставом, чи щось з інших статків), то забирав це і кидав у вогонь, наче ворожу частку і спокусу до гріха. При цьому говорив їм: «Не личить воно нам, браття, будучи ченцями і покинувши все світське, знову нагромаджувати по своїх келіях маєтки. Бо як зможемо принести Богові чисту молитву, маючи у своїх келіях заховані скарби? Про це ви чули від Господа, який сказав: «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6, 21). І ще про тих, хто нагромаджує: «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?» (Лк. 12, 20). Тому, брати, вистачить нам дбати лише про наш уставний одяг і про поживу, яку келарій подає на трапезі, а в келіях із таких речей не можна нічого мати, щоб з усією пильністю і всіма помислами ми приносили до Бога свою чисту молитву». Таке і багато іншого говорив він їм, з усім смиренням і зі сльозами навчав усіх, ніколи не будучи нав'язливим, розгніваним чи сердитим, а завжди милосердним, і тихим, і мав любов до всіх. А коли хтось зі святої отари занепадав духовно і відходив із монастиря, то Блаженний дуже сумував через нього і молився Богові, щоб така овечка, що відлучилася від отари, повернулася назад, і так довго плакав і молив Бога за нього, поки такий брат не повертався назад. 

Тоді Блаженний, прийнявши його з радістю, навчав не піддаватись ворожим підступам, не підпускати їх до себе, а твердо стояти. Говорив-бо, що це не мужня душа, яка розслаблюється тими печальними напастями. І тоді, багато чого такого навчивши та втішивши його, з миром відпускав до своєї келії. 

34. Про того, що часто виходив із монастиря

Був тут один нетерпеливий брат, який часто тікав із монастиря Блаженного. А коли знову повертався, то Блаженний із радістю приймав його, кажучи: «Бог не повинен його залишити так блукати, щоби поза монастирем помер. Хоча він часто від нас відходить, та повинен він померти у цьому монастирі». І благав зі сльозами Бога про нього, випрошуючи йому терпіння.

По багатьох таких відходах повернувся він знову до монастиря, просив Великого Теодосія, щоби його прийняв. А той, як справді милосердний для заблуканої овечки, яка повернулася, прийняв його і зарахував до своєї отари. Тоді той чернець, що Із праці своїх рук придбав якийсь маєток [бо був шевцем і кравцем], приніс його і поклав перед Блаженним. Отож Святий і каже йому: «Якщо бажаєш бути досконалим ченцем, то візьми це і вкинь у вогонь, бо воно походить від непослуху». І той, маючи палку віру, за велінням Блаженного поніс і кинув до печі, і воно згоріло. Сам же відтоді проживав у монастирі, де провів решту свого життя. І саме тут, за пророцтвом Блаженного, спочив із миром у Господі.

Такою була любов Блаженного і таке милосердя до своїх учнів він мав, щоби жоден не відлучився від його отари, а всіх разом, наче добрий пастир, випасав. Випасав, і навчав, і потішав, і словами переконував, наповнюючи їхні душі нетлінною поживою вічного життя і безперервно напоюючи із джерела, а цим привів багатьох на Божий розум і спрямував багатьох до Небесного Царства.

Звідси знову повернімося до подальших подій життя отця нашого Теодосія. 

35. Про брак харчів

Якось прийшов келарій до цього Блаженного і повідомив, що сьогодні нічого дати братії їсти, бо немає з чого зварити. І сказав йому Блаженний: «Іди, потерпи і помолися Богові. Хіба Він про нас не потурбується? Якщо ж ні, то звари пшеницю, змішай із медом і подай братії до трапези. Але уповаємо на Бога, який у пустелі навіть непокірним людям подав хліб небесний та перепелів послав, то і нам сьогодні може подати поживу». Почувши це, келарій відійшов. Блаженний же безперервно молив про це Бога. І ось Бог послав на думку згадуваному раніше бояринові Йоанові спорядити три вози всякої поживи: хліб, сир і рибу, сочевицю і пшоно, а також мед - і послати Блаженному до монастиря. Побачивши все це добро, Блаженний прославив Бога і сказав келарієві: «Чи бачиш, брате Теодоре, що Бог не залишить нас, якщо уповатимемо на Нього усім серцем? Тож іди і зроби братам великий празник, бо нині Бог нас відвідав».

І так Блаженний звеселився з братією духовною радістю при трапезі, хоч сам він їв лише сухий хліб і варені овочі без олії і пив воду - це ж була його звична пожива. І ніколи його не бачили немічним чи похмурим, коли сідав до трапези, а світився Божою благодаттю.

36. Про милосердя святого Теодосія

Колись до цього Блаженного привели зв'язаних розбійників, яких схопили в одному монастирському селі на крадіжці. Блаженний же, побачивши їх зв'язаними і у такому нещасті, дуже розчулився й просльозився, наказав їх розв'язати, дати їм їсти й пити. Водночас багато повчав, щоби нікому не завдавали шкоди і не чинили лиха, наприкінці дав їм ще частку майна на потребу і відпустив їх з миром. Вони ж відійшли, прославляючи Бога і блаженного Теодосія так, що відтоді змилосердилися і не чинили нікому зла, а вдовольнялися своєю працею. Таким було смирення великого отця нашого Теодосія. Бо коли бачив якого жебрака чи вбогого, сумного чи в благенькій одежі, то відразу милосердився над ним, дуже над ним сумував і зі сльозами чинив над ним милість.

Тому поблизу монастиря спорудив будинок і церкву в ім'я святого первомученика Стефана і приймав туди убогих, сліпих, калік і прокажених, а з монастиря давав їм усе необхідне: десятину всього монастирського прибутку. А щосуботи посилав ще й віз хліба тим, що перебували по в'язницях чи у кайданах. 

37. Про пресвітера, що просив вина

Одного дня прийшов до преподобного Теодосія міський пресвітер і попросив вина, щоби служити Святу Літургію. Відразу Блаженний покликав церковного управителя і звелів налити вина, скільки вміститься у посудину, і дати йому. Та той сказав, що вина надто мало, що його вистачить ледве на дві, три чи чотири Святі Літургії. Тоді Блаженний відповів йому: «Налий цьому чоловікові все, а про нас подбає Бог». Того образило таке веління Святого, відійшов і налив у посуд прибульця мало вина, залишивши решту для завтрішньої церковної служби. Пресвітер поніс, але вина було мало, і він показав блаженному Теодосію. Цей знову покликав паламаря і сказав йому: «Чи не велів я тобі вилити все і не турбуватися про завтрашній день, оскільки Бог не залишить цю церкву завтра без Служби, а ще нині дасть нам вина понад міру».

Тоді паламар пішов і вилив усе вино пресвітерові; з тим його відпустив. Коли вони, повечерявши, сиділи, то, згідно із пророцтвом Блаженного, привезено три вози посудин з вином, які послала жінка, що була управителькою в домі благовірного князя Всеволода. Побачивши це, паламар прославив Бога і дивувався із пророцтва святого і блаженного Теодосія, котрий сказав: «Ще цього дня Бог пошле нам вина понад міру». Так і сталося.

38. Про непослух келарія

Якось у день святого й великого мученика Димитрія, коли він заради Христа прийняв свої муки, преподобний Теодосій із братією пішов до монастиря святого Димитрія. І принесли йому від когось дуже гарні хлібини. Тож він звелів келарієві роздати їх під час трапези тим, хто залишився. Однак той не послухав, подумавши у собі, що завтра, коли прийде вся братія, покладе ці хлібини їм, а нинішній братії дасть монастирського хліба. Як задумав, так і вчинив. Наступного дня, коли вони сіли до трапези, було нарізано цього хліба, та Блаженний, глянувши, впізнав ті хлібини. Він покликав келарія і запитав, звідки ці хлібини. Той відповів, що їх принесли ще вчора, але вчора він не подав, бо братів було мало, тож вирішив подати усій братії цього дня на поживу. 

А Блаженний сказав йому: «Краще було не турбуватися про наступний день і вчинити за моїм повелінням, а сьогодні наш Господь, який завжди дбає про нас, подбав би про щось більше на нашу потребу». Тоді звелів одному братові зібрати ці окрайці в кошик і висипати в ріку. А на того наклав епітимію, оскільки він не виконав розпорядження. І так робив завжди, коли було вчинене якесь діло, а спершу не було взято благословення, тому що не хотів, щоби та свята отара їла таку поживу, яка подана без благословення і з непослуху. Отож, наче ворожу частку, велів іноді вкидати до палаючої печі, а іноді опускати в річкові бистрини.

39. Про непослух заповіді Святого 

По смерті блаженного отця нашого Теодосія сталося дещо від непослуху. Хоч і недобре тут про таке говорити, але згадали вже, тож подамо. 

Ото по вигнанні із монастиря преподобного отця нашого ігумена Стефана, коли прийняв ігуменство великий Никон, наступали дні святого Великого Посту. У перший тиждень такої стриманості, коли добрі подвижники напрацювалися, постановив преподобний отець наш Теодосій давати їм у п'ятницю того тижня дуже чистий хліб, та інший, випечений із медом і з олією.

Отож келареєві звелено вчинити за звичаєм. Він же, вчинивши непослух, сказав неправду, мовивши, що немає борошна для випечення такого хліба. Проте Бог не знехтував молитвою й трудом своїх преподобних, щоби не занедбано постанови блаженного Теодосія. Коли по Святій Літургії вони йшли на пісний обід і вже не було жодної надії, тоді привезено віз таких хлібин. Побачивши це, братія прославила Бога і святого Теодосія, подивляючи, як Бог завжди дбає про них, подаючи їм все необхідне молитвами преподобного їхнього отця і наставника Теодосія. 

І знову, коли через два дні келарію було велено спекти братії хліба за звичаєм із того борошна, якого, як він казав раніше, не було, то пекарі місили тісто і заливали в нього окріп. Раптом виявили в ньому жабу, що зварилася у тій воді, і тим осквернила діло, творене з непослуху. Бог дозволив це для спасіння святої отари, яка стільки натрудилась у святий тиждень, щоби не споживали такого хліба, а осквернив його гадом, наче ворожу принаду, щоб була їм наука й на Майбутнє. 

І нехай ніхто з вас не докоряє мені за те, що я вписав це тут і відійшов від моєї розповіді, бо вчинив я це тому, щоби ви розуміли: не личить нам у будь-чому не слухати наставника, свого ігумена, знаючи, що коли щось від нього приховуємо, то від Бога не втаїмо нічого. А Він незабаром помститься за того, кого поставив над нами за старійшину й пастиря, щоб усі його слухали і все чинили за його повелінням.

Та вже повернімося до попередньої розповіді про блаженного Теодосія.

40. Про нестачу деревної олії 

Якось надійшов празник Успення Святої Богородиці, і не було деревної олії, щоби налити того дня у кандила. Тож задумав церковний управитель вичавити олію із земних плодів, налити в кадила й запалити. Запитав про це блаженного Теодосія. І звелів йому вчинити так, як задумав. А коли хотів уже наливати олію у кадила, то побачив, що в неї впала миша і там плаває мертва. Тож швиденько побіг і повідомив Блаженному, що він старанно закрив ту посудину з олією і не знає, як та тварина залізла і втопилася. А блаженний Теодосій подумав, що це Боже провидіння, і сказав йому: «Краще б нам, брате, мати надію, сподіваючись на Бога, який може дати нам усе, чого потребуємо, ніж, не довіряючи, робити те, що не личить. Тож іди і вилий ту олію на землю, трохи потерпи, молячись Богові, і він має дати нам цього дня деревної олії більше, ніж потрібно».

А коли настала вечірня пора, то один із багатих приніс велику посудину, наповнену деревною олією. Побачивши це, Блаженний прославив Бога, який так скоро почув їхню молитву. 

Так наповнили всі кадила, а більша частина ще залишилася. Наступного дня звершили світлий празник Святої Богородиці.

І боголюбивий князь Ізяслав, який справді мав палку віру в Господа нашого Ісуса Христа і Його Пречисту Матір, який, зрештою, і життя своє віддав за брата свого, відповідно до Божого слова, мав, як і сам говорив, непросту любов до отця нашого Теодосія і часто приходив до нього, щоби насититися його богонатхненними словами.

41. Про бочку, яка наповнилась медом за словами Святого

Одного разу прийшов той [князь] і сіли вони у церкві до тієї божественної бесіди, аж настав вечір. Та також залишився той христолюбець із Блаженним і чесною братією на вечірнє славослов'я, бо із Божої волі лив тоді сильний дощ. Блаженний же, побачивши, що дощ не вщухає, покликав келарія і сказав, щоби приготував на вечерю страви для князя. Тоді підійшов до нього ключник і каже йому: «Панотче, не маю меду, щоби дати на вечерю випити князеві і дружині». Сказав йому Блаженний: «Так мало його маєш?» А той відповів: «Справді, отче, зовсім не маю, бо увесь такий посуд я перевернув догори дном порожнім». А Блаженний знову йому каже: «Йди і перевір пильніше, може, хоч трішки залишилося». А той у відповідь каже: «Повір мені, отче, що і ту посудину, в якій було пиття, я також перевернув і поклав догори дном». Тоді Блаженний, насправді сповнений Святим Духом і духовною благодаттю, каже йому: «Оце йди за моїм словом в ім'я Господа нашого Ісуса Христа і знайдеш мед у тій посудині».

І той, повіривши Блаженному, пішов до комори, як велів святий отець наш Теодосій, і знайшов бочку, що прямо стояла і була повна меду. Злякався і швиденько пішов розповісти Блаженному, що сталося. І сказав йому Блаженний: «Мовчи, сину, не кажи про це нікому ні слова, а йди і неси, скільки треба, князеві і дружині, та й братії подай, нехай п'ють, бо це є Боже благословення».

Коли дощ припинився, князь повернувся додому. А в тому монастирі було таке благословення, що вистачило вдовольнятися ним [медом] багато днів.

42. Про вигнання бісів

Котрогось дня прийшов монах із одного з монастирських сіл до блаженного отця нашого Теодосія і сказав, що у хліві, де вони тримають худобу, живуть біси, чинять їм велику шкоду, заважають худобі їсти. І вже вкотре молився пресвітер і кропив свяченою водою, однак ті злі біси залишились і донині роблять шкоду худобі.

Тож отець наш Теодосій став проти них постом і молитвою, згідно з Господнім словом, яке говорить: «А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом» (Мт. 17,21). Тому уповав Блаженний, що зможе прогнати їх із цього місця, як [прогнав] колись із пекарні. Пішов він до того села й одного вечора увійшов у той хлів, де біси зробили собі житло, зачинив двері і в молитвах пробув там до ранку.

Відтоді не з'являлися біси на тому місці і вже не робили шкоди у тому селі. Молитвами отця нашого преподобного Теодосія, наче якоюсь зброєю, були відігнані від того села. А Блаженний знову повернувся до свого монастиря, як хоробрий воїн, що переміг злих духів, які чинили шкоду у краю Святого.

43. Про примноження борошна за пророцтвом Святого

Знов якось одного дня до цього ж блаженного й преподобного отця нашого Теодосія прийшов старший над пекарями і сказав, що немає борошна спекти хліба для братії. І сказав йому Блаженний: «Іди і поглянь у комору, може, знайдеш у ній хоч трохи борошна, поки Бог знову про нас не потурбується». Та знаючи, що він вимів засіки і лиш в одному кутку було трохи висівок, каже Преподобному: «Правду кажу тобі, отче, я сам вимів те місце, і немає там нічого, лише трохи висівок». І відповів йому Отець: «Вір мені, сину, що могутній Бог із тієї дрібки висівок може наповнити нам місце борошном. Так при Іллі сотворив Він тій удовиці, помноживши з однієї пригорщі борошна таку кількість, щоб вона прогодувала своїх дітей у голодні часи, коли люди гинули. Він і нині такий, і могутність Його та ж, і нам з малої кількості може зробити багато. Тож іди подивися, коли буде Боже благословення на тому місці».

Почувши це, відійшов, а коли зайшов до комори, то побачив, що засік, який перед тим був порожній, молитвами преподобного отця нашого Теодосія повний борошна так, що воно пересипається на землю. Побачивши таке преславне чудо, він здивувався і повернувся до Блаженного й розповів йому це. А Святий відповів: «Іди, сину, і нікому не розповідай про це, а, як звичайно, спечи хліба для братії. Це молитвами преподобної нашої братії Бог послав нам свою милість, подавши усе, чого потребуємо».

Такою була ревність до Бога блаженного, надія Преподобного отця нашого Теодосія. І таке мав уповання на Господа нашого Ісуса Христа, бо не мав жодної надії на земне, ні на що не уповав у цьому світі, а всією думкою і всією душею схилявся до Бога, поклавши на Нього все своє уповання. Зовсім не турбувався про завтрашній день, щоденно маючи в серці слово Боже, що говорить: «Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші» (Мт. 6, 26). Тому щоночі слізно молився. Молитва: «Владико, якщо Ти згромадив нас у цьому місці і якщо Твоя свята милість дозволяє нам жити в ньому, то будь нам помічником і подателем усіх благ. Бо ж в ім'я Святої Твоєї Матері споруджений дім цей, а ми Твоїм іменем зібрані в ньому. Збережи нас і охорони від усякого підступу вселукавого ворога, зроби нас гідними осягнути вічне життя. І завжди вкладай у наші серця Твій страх, щоби ним ми успадкували ті блага, які Ти приготував для преподобних».

Так він проводив усі дні, наказуючи братії, навчаючи, втішаючи й забороняючи розхолоджуватися, а поступово й невпинно зміцнюватися. Так старанно випасав свою отару, пильнуючи, аби жоден підступний вовк не заліз і не розігнав оту божественну святу отару.

44. Про богоявлене сяйво

З'явилося воно якомусь христолюбному й богобоязливому чоловікові, показуючи блаженного й преподобного отця нашого Теодосія і його пречисті й непорочні молитви, а також той святий монастир, указуючи інше місце для переселення.

Є невеличка гора над тим монастирем, і коли той чоловік вночі там проходив, то вжахнувся, побачивши дивне чудо. Була темна ніч, а світло предивне стояло лише над монастирем Блаженного. Це побачивши, розгледів у тому сяйві преподобного Теодосія, що стояв посеред монастиря перед церквою, звівши до неба руки, і ревно молився Богові. Поки дивився на це й дивувався, інше чудо з'явилося йому.

Від бані церкви вийшло велике полум'я, наче намет, і перейшло на другий пагорб, стало там, де блаженний отець наш Теодосій назнаменував церкву, а після того почав споруджувати. І донині на тому місці є славний монастир. А полум'я те йому з'явилося так: було воно наче дуга, що одним кінцем стояла на верху церкви, а другим сягала вказаного місця, поки він, заїхавши за гору, перестав її бачити. Це той чоловік сам бачив, розповів одному з братів монастиря Блаженного, і все це правда.

Тому краще нам сказати з божественним патріархом Яковом: «Направду, Господь є на цьому місці, а я не знав... Яке страшне це місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це ворота небесні!»

Або можна також сказати, подібно як сказано у житії святого великого Сави. Бо і йому, коли він однієї ночі вийшов зі своєї келії і молився, з'явився вогняний стовп до небес. Коли ж він прийшов на те місце, то знайшов там печеру, і через кілька днів спорудив там славний монастир. Так і тут треба це розуміти; Бог указав це місце, і незабаром на ньому створено славний монастир, який і донині процвітає його молитвами. 

Отака була молитва отця нашого блаженного Теодосія до Бога за свою отару і за це місце. Такі чування щоночі. І сяяв він, як пресвітле сяйво у тому монастирі. Милостивий і благодатний Бог показав на цьому місці ще й інше чудо.

45. Про знаменну появу святих ангелів

Люди, що жили поблизу, розповіли потім усій братії те, що сталося. Однієї ночі чули вони голоси багатьох співців. Тож уставши зі своїх лежанок, повиходили зі своїх помешкань і стали на високому місці, дивлячись, звідки той голос. Над монастирем Блаженного сяяло велике світло, і вони бачили багато ченців, що виходили зі старої церкви та йшли на вказане місце, несучи ікону Святої Богородиці. Усі ж інші йшли слідом із запаленими свічками в руках і співали. А перед ними йшов преподобний отець їхній і наставник Теодосій. Коли вони дійшли до того місця, то тут співали і молилися, а потім повернули назад і на очах очевидців увійшли до старої церкви, знову співаючи. Бачив це не один, не двоє, а багато людей, і розповідали те, що бачили.

Треба розуміти, що це з'явилися ангели. А що жоден із братів їх не бачив, то це Бог так зволив і приховав від них цю таємницю. Згодом, почувши про це, прославляли вони Бога, який творить численні чудеса і прославляє це місце та освячує його молитвами преподобного отця нашого Теодосія.

І знову краще нам, браття, розповівши це, перейти до дальших похвал Блаженного і переказати правдиво все те, що гідне його відданості Господу нашому Ісусу Христу.

46. Про те, як Святий проповідував Христову віру жидам

Мав Блаженний такий звичай, що часто вставав уночі і потай від усіх ходив до жидів, сперечався з ними про Христа, докоряючи їм і звинувачуючи. Називав їх відступниками й беззаконниками. Бажав-бо бути вбитим за сповідування Христа.

47. Про великий подвиг і піст Святого

Коли він у дні Посту відходив до вище названої печери, то звідти часто, без нічийого відома, уставав уночі (один Бог його охороняв), відходив сам до монастирського села і там у потай приготованій печері, про яку ніхто не знав, перебував самотньо до Вербної неділі. Відтак знову приходив уночі звідти у вище згадану печеру, щоб у п'ятницю Вербної неділі вийти до братії, аби вони подумали, ніби він перебував тут усі дні Посту.

І так він перебував, не даючи собі спокою чуванням і молитвами всенощними, благаючи Бога про свою отару і закликаючи Його бути їм помічником у всіх їхніх справах. Обходячи щоночі монастирське подвір'я з молитвою, відгороджувався нею, наче міцним муром, стежачи, щоби не увійшов змій лукавий полонити когось із його учнів. Так він охороняв усі монастирські володіння.

Коли ж одного разу ті, хто охороняв свої домівки, спіймали розбійників, зв'язали їх і вели до міста на суд, то за волею Божою довелося їм проходити біля одного монастирського села. Один із цих злодіїв, зв'язаний, кивнувши головою у бік того села, сказав, що якось однієї ночі прийшли вони до того села з наміром вчинити напад і пограбувати все, що там було. Побачили вони однак дуже високий мур і навіть не могли до нього наблизитися. Це ж бо благий Бог невидимо обгородив усе те майно молитвами цього праведного й преподобного мужа. Тому блаженний Давид, передбачаючи таке, сказав: «Очі Господні на праведних; вуха його - на їхній заклик» (Пс. 34,16).

Владика, який сотворив нас, завжди прихиляє своє вухо, щоби почути тих, хто кличе Його воістину. А почувши їхню молитву, спасе їх. Тим, хто на нього уповає, чинить усе за їхньою волею і проханням. Так було із преподобним і преблаженним отцем нашим Теодосієм, який випасав свою отару з усім благочестям і чистотою, даючи приклад усім своїм стриманим життям і подвигом.

48. Про мужність і непохитність Святого

Була у той час якась смута від вселукавого ворога серед трьох князів - рідних братів. Два брати задумали піти війною проти свого старшого брата, христолюбця князя Ізяслава. І так його прогнали зі стольного града Києва.

Коли вони прийшли у те місто, то послали по блаженного Отця нашого Теодосія, вимагаючи прийти до них на обід і стати учасником тієї неправедної ради. Та Преподобний, сповнений Святого Духа, зрозумів, що вигнання христолюбця є неправедним, і сказав посланцеві, що не прийде на цей бенкет Вельзевула та не споживатиме їжу з крові та вбивства. Ще багато іншого тому наговоривши, відпустив його, звелівши, щоби переказав усе це тим, хто його послав. А ті, зачувши це, не змогли розгніватися на нього, бо зрозуміли, що він праведник і чоловік Божий, однак його не послухали і кинулися на свого брата, якого вигнали з його землі, та й повернулися назад. І один сів на престолі свого батька і брата, а другий знову повернувся до своїх володінь.

А преподобний отець наш Теодосій, сповнений Святого Духа, почав його звинувачувати, що вчинив неправедно, незаконно сів на той престіл, прогнавши старшого брата, неначе батька. І так не переставав йому дорікати: іноді посилав йому листи, іноді ж звинувачував його в неправедному вигнанні брата перед наближеними до нього боярами, звелівши йому це переказати. Згодом написав йому великого листа, звинувачуючи його і твердячи: «Голос крові твого брата звертається до Бога, як [кров] Авелева на Каїна». І подав приклади інших давніх гонителів і убивць та братоненависників. Усе те, що [думав] про нього, описав притчами і послав йому.

Коли ж князь прочитав того листа, то дуже розгнівався, заревів, наче лев, і кинув його на землю. Відтоді розповзлася чутка, що Блаженний буде засуджений на вигнання. Братія дуже засумувала і благала Блаженного більше не звинувачувати князя. Також приходило багато бояр і розповідали, який великий гнів на нього має князь, благали його не противитися йому, оскільки хоче заслати його. Та Блаженний, коли почув, що йдеться про його вигнання, дуже зрадів духом і сказав: «Вельми радію з того, браття, бо немає для мене нічого блаженнішого у цьому житті. Чи втрата майна й багатства мене турбує? Чи розлука з дітьми й полями мене засмучує? Нічого такого ми не принесли у цей світ, бо нагими народилися, і так нам належить нагими відійти із цього світу. Тому я готовий і на вигнання, і на смерть».

Відтоді почав ще більше докоряти князеві братоненависництвом, бажаючи, щоби заслав його. Однак той, хоч і дуже розлютився на Блаженного, та не відважився завдати йому жодного лиха, бо бачив, що він людина преподобна й праведна. Ще раніше він часто заздрив своєму братові, що має такого світоча у своїх володіннях, як це чув і розповідав чорноризець Павло, ігумен одного з монастирів у його наділах. 

Блаженний отець наш Теодосій, якого дуже благали братія і бояри, і найбільше, коли сам зрозумів, що нічого не може добитися тими словами, облишив це і відтоді більше не докоряв йому, подумавши у собі, що краще буде благати його молитвами, щоби повернув свого брата до його краю.

49. Про смирення князя Святослава перед святими

Невдовзі благовірний князь зрозумів, що блаженний Теодосій переміг свій гнів і припинив свої докори. Вельми зрадів, бо віддавна бажав говорити з ним та насолодитися його духовними словами. Отож посилає до Блаженного, чи дозволить йому прийти до його монастиря, чи ні. Коли ж той дозволив йому прийти, то він, радісно вставши, прийшов із боярами до монастиря Блаженного. Коли великий Теодосій вийшов з братією із церкви, то за звичаєм зустрів його і поклонився, як належить князеві, а той поцілував Блаженного. Тоді каже йому благовірний князь: «Отче, я не наважувався прийти до тебе, вважаючи, що коли ти так гніваєшся на мене, то не впустиш до свого монастиря». І сказав Блаженний: «Що ж бо, благий владико, може мій гнів супроти твоєї сили, та нам належить докоряти й говорити вам те, що служить для спасіння вашої душі, а вам краще це послухати».

Так вони увійшли до церкви, помолилися, а після молитви сіли. Блаженний Теодосій почав навчати його Святого Письма, багато повчав його про любов до свого брата. Та той покладав багато провини на свого брата і через те не бажав з ним помиритися. Отож після довгої розмови князь знову повернувся у свій дім, прославляючи Бога, що сподобився розмовляти з такою людиною. Відтоді часто приходив до нього, аби насититися тією духовною поживою. Солодшими-бо від меду й соку були слова Блаженного, що виходили з його медових уст. Часто й великий Теодосій заходив до нього, нагадуючи йому про страх Божий і про любов до брата.

Одного дня, коли блаженний і богоносний отець наш Теодосій пішов до нього і вступив до палати, де сидів князь, то побачив перед ним багатьох музикантів: одні грали на гуслях, інші на скрипках, ще інші на органах. І так всі грали й веселилися, як велить звичай перед князем. Блаженний сів скраєчку, похнюпився і, нахилившись до нього, сказав: «Чи буде так і в майбутньому віці?» Відразу князь зворушився цим словом Блаженного і навіть просльозився, наказавши тим припинити. Відтоді, коли велів музикантам влаштовувати ігри, то, почувши про прихід блаженного Теодосія, відразу наказував стояти тихо і мовчати. Неодноразово, коли сповіщали йому про прихід Блаженного, він виходив, зустрічав його радісно перед дверима палати, і так обидва входили досередини. Тоді він, радіючи, говорив Преподобному: «Оце, отче, кажу тобі правду: що коли б мені сповістили, що мій батько воскрес із мертвих, то я не радів би так, як із твого приходу. Не боявся б так і не нітився, як від твоєї преподобної душі».

А Блаженний говорив йому: «Якщо ж ти так боїшся мене, то вчини мою волю і поверни твого брата на престіл, який йому передав твій благовірний батько». Та він мовчав, не знаючи, що відповісти йому на це, бо ворог так розпалив його гнівом на свого брата, що не хотів і слухати.

Отець же наш Теодосій щодня і щоночі молив Бога про христолюбивого князя Ізяслава і велів його поминати на ектенії як першопрестольного і найстаршого з усіх князя. А цього, про якого сказав, що він незаконно сів на тому престолі, не велів поминати у своєму монастирі. І братія ледве переконала його в тому. Тоді велів поминати і цього разом із тим, однак спершу христолюбця, а потім цього благовірного.

А великий Никон, побачивши таку незгоду між князями, відійшов із двома ченцями на вище названий острів, де спорудив монастир. Коли ж блаженний Теодосій багато разів благав його не відходити й не розлучатися з ним за життя, то він, не послухавши його в цьому, а відійшов на своє місце, як говорилося раніше.

50. Про спорудження великої церкви Печерської

Отож отець Теодосій, сповнений Святого Духа, почав старатися, щоби за Божою благодаттю переселитися на інше місце. При допомозі Святого Духа він почав споруджувати велику кам'яну церкву в ім'я Святої Богородиці і Приснодіви Марії. Перша-бо церква була дерев'яна і замаленька, аби вмістити братію. На початок такої справи зібралося багато людей: одні вказували одне місце для спорудження, а інші - інше. І не було кращого місця, як на княжому полі, що розкинулося поблизу. І ось за Божим помислом проїжджав дорогою князь Святослав, побачив багато людей та запитав, що тут діється. Коли ж довідався, то повернув коня і під'їхав до них. Оскільки ж був натхненний Богом, то вказав їм місце на своєму полі та звелів спорудити тут таку церкву.

Помолилися - і святе місце визначилося росою з небес, а потім посухою і від вогню спаленням тернини, як сказано раніше, очистилося місце для фундаменту церкви. Отож після молитви сам той благовірний князь розпочав копати яму під фундамент. І блаженний Теодосій щодня прагнув трудитися над спорудженням того храму. І хоча не спорудив його за свого життя, однак по його смерті, коли Стефан став ігуменом і Бог допомагав йому молитвами отця нашого преподобного Теодосія, справу було завершено - і храм споруджений.

Туди переселилися брати. На старому ж місці їх залишилося мало, а з ними - пресвітер і диякон, щоби там щоденно служилася Свята Літургія.

Отаке житіє преподобного і блаженного отця нашого Теодосія від юності аж дотепер я описав коротко із багатьох [подій]. Бо хто може описати почергово всі діла цього блаженного мужа і хто може гідно похвалити його доблесть? Бо хоч я простак, невіглас і спокусився його гідно похвалити всупереч його настановам, то однаково не зміг. Усе ж що в моїх силах - оповідаю про Святого.

Неодноразово намагалися спокусити князі, бояри та єпископи цього Блаженного, заплутуючи словами, та не змогли, а, відбившись, немов від каменя, відскакували; був-бо він обгороджений вірою й надією на Господа нашого Ісуса Христа і в собі спорудив обитель Святого Духа. Був же заступником удовиць і помічником сиріт, а убогим надія. І кажучи просто: усіх, хто приходив, навчав, і втішав, і відпускав, а убогим подавав за потребою і на прожиток. Багато нерозумних йому цим докоряли, та він із радістю все це приймав. Та й від учнів своїх мав він чимало докорів і нарікань, однак повсякчас молив Бога за всіх.

Також через його вбогу одіж багато невігласів насміхалися над ним і кпили, та він цим не журився. Утішався своєю наругою й докорами і дуже радів, прославляючи Бога. Бо коли хтось не знав його, а бачив у такій одежі, то не думав, що це сам ігумен, а один із убогих монастирських слуг.

51. Про порятунок убогої вдовиці

Одного дня ішов Блаженний до робітників, які споруджували церкву, і зустріла його убога вдовиця, скривджена суддею. Отож каже вона Блаженному: «Чорноризцю, скажи мені, чи є ваш ігумен у монастирі?» Запитав її Блаженний: «Що тобі потрібно, бо та людина грішна?» А жінка йому каже: «Про те, що він грішний, не знаю, а знаю лише, що звільняє багатьох від печалі й напасті. Тому і йду до нього, щоби мені допоміг, бо мене несправедливо скривдив один суддя».

Дізнавшись таке про неї, Блаженний пошкодував її і сказав: «Жінко, тепер іди додому, а коли прийде наш ігумен, то я передам йому твою справу, і він звільнить тебе від твоєї печалі». Почувши це, пішла жінка додому. 

А Блаженний пішов до судді, і сказав йому про неї, і звільнив її від того насильства. А той послав і повернув їй усе, чим її скривдив.

Справді, той блаженний отець наш Теодосій був заступником для багатьох перед князями і суддями, визволяючи їх, бо ці не могли не послухатися, знаючи його праведність і святість. Шанували-бо вони його не заради чистих і світлих риз, не через великі маєтки, а заради чистого його життя і світлої душі та численних його повчань, які полум'яніли Святим Духом із уст його. Його козячі шкури були як коштовний і світлий одяг, а волосяниця - як чесна царська багряниця. Так ходив у ній, пишаючись. 

52. Про покликання святого Теодосія до Бога

Проживши богоугодне життя, дійшов до його кінця, то наперед передбачив свій відхід до Бога і день свого упокоєння: бо смерть для праведників - це упокій. Тоді він звелів скликати всю братію, навіть тих, що порозходилися по селах чи за іншою потребою. Коли ж скликали усіх, почав наказувати служителям, і наставникам, і слугам, щоби кожен продовжував виконувати доручену йому справу з усім старанням і страхом Божим, в покорі й любові. Зі сльозами навчав усіх про спасіння душі і про боговгодне життя, про піст і про ревність до церкви та про перебування у ній зі страхом; про братолюбність і смирення, щоби мати любов і покору не лише до старших, а й до своїх ровесників. Сказавши це, відпустив їх.

По тому прийшов благочестивий князь Святослав відвідати Блаженного. А він, відкривши свої праведні уста, почав навчати його про благочестя, і як оберігати православ'я, і як турбуватися про святі церкви. До цього сказав: «Молюся Господу Богові і Його Пренепорочній Матері світу про твоє благочестя і про твою державу, щоби дав тобі тихе й небунтівне правління. І доручаю твоєму благочестю оцей святий монастир Печерський, дім Святої Богородиці, який сама зволила спорудити, і нехай ним не володіє ні архиєпископ, ні жоден із клириків Софійських, а нехай твоя влада завідує ним, а після тебе - твої діти та нащадки твого роду».

Виступив на Блаженному холодний піт і охопила його сильна лихоманка. Уже не міг йому нічого [сказати], а лежав на одрі. Та сказав таке: «Хай буде воля Божа, як Йому завгодно, так хай і вчинить зі мною. Однак молюся до Тебе, Владико мій, Ісусе Христе, будь милостивий до моєї душі, щоб не зустріла вона лукавства супротивників. Нехай приймуть її ангели Твої, провівши через темні митарства, нехай заведуть до світла Твого милосердя». Сказавши це, замовк, а браття за ним дуже засумували і впали у велику скорботу.

Потім він три дні не міг говорити, навіть звести повіки, так що багато хто думав, що він уже помер. Лише декотрі бачили в ньому його душу. Через три дні підвівся і, коли зібралися всі брати, сказав їм: «Браття мої й отці, оце вже пора закінчити моє життя, як це мені явив Господь, коли я був у печері, і треба мені відійти з цього світу. Тож подумайте поміж себе, кого бажаєте, щоб я поставив вам ігуменом на своє місце». 

Почувши це, браття дуже засумували і заплакали, а потім вийшли порадитися та за згодою всіх вибрали собі ігумена - церковного співця Стефана.

53. Про смерть святого Теодосія

Наступного дня блаженний наш Теодосій, знову скликавши братію, сказав їм: «То як, діти, чи порадилися ви між собою, хто буде достойним ігуменом?» Вони ж усі сказали, що Стефан буде гідним, щоби прийняти ігуменство після нього. Блаженний же, покликавши того й поблагословивши, призначив його ігуменом на своє місце, а їх багато навчав коритися йому, а потім відпустив їх, назвавши й день своєї смерті. Сказав-бо, що в суботу, після сходу сонця, душа його розлучиться з тілом. І знову покликав лише Стефана і вчив його, як доглядати святу отару, щоб не відлучався від неї, а служив їй зі смиренням. Самому вже дошкуляли великі болі.

Коли ж прийшла субота і почало світати, то послав і скликав Блаженний усю братію і так духовно поцілував по одному всіх, які плакали і ридали, прощаючись із таким пастирем. І Блаженний сказав їм таке: «Діти мої любі, браття! Любов'ю поцілував я всіх вас, бо відходжу до нашого Владики, Господа Ісуса Христа. А ото ваш ігумен, якого ви самі вибрали. Майте його за свого духовного отця, побоюйтеся його і все робіть за його велінням. А Бог, який усе сотворив Своїм словом і премудрістю, нехай вас благословить і вбереже від біди, нехай захоронить вашу непорушну й сильну віру в Нього, аби ви перебували в єдності і в єдиній любові разом до останнього подиху.

Нехай дасть вам ласку непомильно трудитися для Нього, щоб ви перебували в єдності тілом і духом, у смиренні і послуху. "Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий" (Мт. 5,48). І Господь нехай буде з вами. Нарешті, молю вас і заклинаю, щоб поховали мене у тому ж одязі, в якому я є сьогодні, у печері, де я перебував у дні посту; і не обмивайте мого убогого тіла, щоби ніхто із людей мене не бачив, а самі похороніть це тіло у згаданому місці». 

Слухаючи це з уст святого Отця, братія плакала гіркими сльозами.

54. Про доручення й обітниці Святого своїм учням

І знову Блаженний потішав їх, промовляючи: «Обіцяю вам, браття й отці, що хоча й тілом відходжу від вас, та духом завжди буду з вами. І оце скільки вас помре у цьому монастирі, чи будете кудись послані ігуменами, якщо хтось і згрішить, я за це буду відповідати перед Богом, а якщо хтось відійде самовільно із цього місця, то тут не буде моєї провини. Отож розумійте мою відвагу перед Богом: коли побачите, що у цьому монастирі примножується всяке благо, то знайте, що я перебуваю поблизу небесного Владики; коли ж побачите нужду і занепад в усьому, то знайте, що я далеко від Бога і не маю відваги молитися до Нього». Сказавши це, відпустив усіх, не залишаючи при собі нікого.

Та один із братів, який завжди прислужував йому, трохи причинивши двері, зазирав у щілину. І ось Блаженний устав, і впав ниць на коліна, і слізно благав милостивого Бога про спасіння своєї душі, і закликав на допомогу всіх святих, а найбільше Святу Володарку нашу Богородицю, а через неї благав Господа Бога й Спаса нашого Ісуса Христа про свою отару і про те місце. А після молитви знову ліг на своє ложе і, полежавши трохи, поглянув на небо та з усміхненим лицем голосно сказав: «Благословенний той Бог, якщо воно так є, і я не боюся, а радісно відходжу із цього світу». Це слід розуміти так, що мав тоді якесь видіння, коли це казав. І потім заспокоївся, простяг ноги, склав на грудях руки хрестом і передав свою святу душу до рук Божих. Перейшов до святих отців року 1074-го, у суботу, третього дня місяця травня, при сході сонця, як сам передбачив. 

Тоді ж учинили над ним великий плач і, взявши його [тіло], понесли до церкви і за звичаєм творили над ним святий спів.

І тоді немов за якимось Божим повелінням, зійшлося багато вірних із власного поруху і сиділи перед ворітьми, очікуючи, коли винесуть Блаженного. А благовірний князь Святослав перебував тоді недалеко від монастиря, стояв і побачив вогняний стовп від землі до небес над тим монастирем. Та цього ніхто не бачив, лише князь. І з цього він зрозумів, що Блаженний помер, то сказав до своєї дружини: «Оце, думаю, сьогодні помер блаженний Теодосій». Бо день перед тим був у нього і бачив, що він тяжко нездужав. І послав довідатися, чи справді той помер. Так воно й було, то дуже за ним плакав.

55. Про похорон святого Теодосія

Брати ж, зачинивши браму й нікого не впускаючи, за велінням Блаженного сиділи біля нього й очікували, коли розійдуться люди, щоби тоді похоронити його так, як Блаженний заповів. Прийшло також багато бояр, та й ті стояли перед ворітьми. І ось за Божим провидінням захмарилося небо і пішов дощ, отож ті так розійшлися.

Коли ж дощ перестав падати і знову засяяло сонце, занесли його до вказаної печери, і поклали там його, й опечатали, та й розійшлися. І постили весь той день.

Того року молитвами блаженного отця нашого Теодосія у тому монастирі помножилися всі блага, та й в усьому краю всього було вдосталь, і приплід худоби - такого ще ніколи не бувало. Зрозуміли це учні його, згадавши обіцянку святого Отця, і прославили Бога за те, що їхній учитель і наставник сподобився такої благодаті. І можна бачити, як донині його молитвами помножується все у його монастирі: коли всі землі були пограбовані військом, то у монастирі Блаженного помножувалися [блага] молитвами отця нашого Теодосія. Бо істинне те, що сказав Владика Господь: «...я прославлю дім моєї слави» (Іс. 60, 7). Так само каже Святе Письмо: «А праведні повіки будуть жити, і в Господі їхня нагорода; піклується про них всевишній» (Муд. 5, 15).

Справді, цей преподобний отець наш Теодосій, хоч тілом і відлучився від нас, та, як сам казав, «духом я завжди з вами».

Розповім вам тепер про чудо, яке сталося по смерті Блаженного.

56. Чудо Святого з боярином

Один боярин потрапив у велику немилість князя. Багато хто приходив й казав йому, що князь хоче послати його на вигнання. Отож він старанно молився Богові й закликав на допомогу Святого Отця нашого, промовляючи: «Знаю, Отче, що ти святий. Отже, настав час, постарайся, благаючи Владику небесного, щоб позбавив мене цієї напасті». Котрогось дня, коли він відпочивав пополудні, з'явився йому преподобний отець наш Теодосій, промовляючи: «Чому так сумуєш, чи гадаєш, що я відійшов від вас? Якщо тілом я й відлучився від вас, то духом я завжди з вами перебуваю. Завтра покличе тебе князь і, не маючи на тебе жодного гніву, знову поставить тебе на твоє місце». І той вельможа, начебто це трапилося не уві сні, прокинувшись, побачив спину Блаженного, коли той виходив із дверей.

І стало слово ділом: як сказав йому Блаженний, так воно й сталося. Тож відтоді він мав велику любов до монастиря блаженного Теодосія. 

57. Чудо Святого з викраденим сріблом 

Один чоловік готувався до подорожі. Маючи ж повну скриньку срібла, приніс її до монастиря блаженного отця нашого Теодосія і передав на збереження одному ченцеві, своєму приятелеві на ім'я Конон. Бачив це один із братів, на ім'я Миколай, і, за намовою біса, украв її і заховав. А Конон, коли прийшов до келії й побачив, що скарбу немає, дуже засумував і слізно молився Богові, часто прикликаючи святого отця нашого Теодосія, щоби не зазнав він сорому від того, хто дав йому скарб на збереження.

Тож коли він задрімав, то побачив уві сні блаженного Теодосія, який сказав йому: «Те, про що ти сумуєш, узяв чернець Миколай, спокушений дияволом, і заховав у печері». І вказав йому місце, промовляючи: «Іди, нікому про це не кажи, візьми своє». Той зрадів, схопився, запалив свічку й пішов до вказаного місця, знайшов усе за словами святого Отця. Узяв і приніс до своєї келії, хвалячи й славлячи Бога і Його угодника, блаженного Теодосія прославляючи.

58. Про недужого клирика

Знову ж оповідали, що один із клироса святої великої соборної церкви Софійської дуже захворів і палила його сильна гарячка. Тож трохи прийшовши до тями, недужий молив Бога і святого отця нашого Теодосія про полегшення недуги. І коли знову заснув, то побачив блаженного Теодосія, котрий давав йому свій посох і говорив: «Візьми це і ходи з ним». Тож він узяв і відчув, що хвороба відступила і гарячка припинилася. 

Так розповів присутнім про появу Блаженного і відтоді одужав. Пішов до монастиря Блаженного і розповів братії, як він зцілився від хвороби молитвами святого Отця нашого до Бога, що дав таку благодать блаженному своєму рабові.

Та час вже закінчувати нашу розповідь. 

59. Про ігуменство Стефана 

По смерті блаженного отця нашого Теодосія ігуменом став Стефан і продовжував будувати церкву, спорудження якої розпочав ще Блаженний. Отож благодаттю Христовою і молитвами преподобного отця нашого Теодосія через кілька років була споруджена церква і облаштований монастир. І сюди перейшли всі брати. У тому ж місці, як було сказано, їх залишилося мало. І належало їм хоронити там померлих братів.

Оскільки ж обидва монастирі були недалеко один від одного, а поміж ними був двір, який блаженний наш отець Теодосій переобладнав на притулок для убогих, то все це було обгороджене однією огорожею, хоч і з двома різними подвір'ями. А отець наш Стефан постановив, щоб у старій церкві щоденно служили Святу Літургію за померлих братів. 

І Бог давав їм усе необхідне, і так зростало це місце благодаттю Божою і молитвами святого отця нашого Теодосія.

60. Про вигнання Стефана, який потім став єпископом Володимирським

Ворог, ненависник добра, який постійно бореться з Божими слугами і не дає їм так мирно жити, а виступає проти них своїми лихими підступами, вчинив між ними боротьбу. А де постійна боротьба, там часто і перемога. Ворог виставляє перемогу на боротьбу і не припиняє боротися. Таке сум'яття сатана вчинив серед них, спричинивши бунт так, що прогнали Стефана з ігуменства. Розпалив у них диявол таку ненависть, що вигнали його навіть із монастиря. Коли ж про це дізналися багато бояр, які були його духовними дітьми, переданими йому Блаженним, то дуже шкодували, що їхній духовний отець так постраждав і вигнаний із монастиря, котрий прийняв від отця нашого преподобного Теодосія. То ж вони подавали йому від своїх маєтків все необхідне для нього і для управління.

Він же, повсякчас згадуваний Стефан, за Божою допомогою і молитвами преподобного свого наставника отця Теодосія заснував собі монастир на Ютові і спорудив церкву в ім'я Святої Богородиці, назвавши її на честь образа, який є в Константинополі, - Влахернською. І щороку другого дня липня святкував там світлий празник Святої Богородиці.

61. Про ігуменство Никона

Після того вигнання ченці, що були в монастирі преподобного Теодосія, за спільною згодою поставили собі Ігуменом великого Никона. Він прийшов сюди по смерті Блаженного зі свого місця. Уважаю, що це сталося з Божого повеління, тому що він був найстарший серед усіх. Адже преподобний отець наш Теодосій колись із його рук сподобився постригу і прийняв святий ангельський монаший образ. Ворог багато разів також спокушав чинити опір і йому і звести на нього крамолу, але не зміг.

Отож ми, склавши нашу розповідь із численних свідчень, тут її закінчимо. Усе те, що я розповів про блаженного і великого отця нашого Теодосія, те, розпитуючи, чув я від старших від мене отців, які тоді жили, і описав це я, грішний Нестор, менший від усіх у монастирі преподобного отця нашого Теодосія.

Був я прийнятий до нього преподобним ігуменом Стефаном і ним пострижений; сподобився чернечого одягу; ним же був уведений у дияконський чин, недостойний його простак і невіглас, а найбільше - наповнений змолоду численними гріхами. Однак із волі Божої і зі своєї любові таке вчинив.

Отже, о брати, я часто чув про добре й чисте життя преподобного й богоносного отця нашого Теодосія і дуже радів, дякуючи йому, що так потрудився і так прожив останні роки. Це я бачив. І оскільки воно ніким не було записане, то мою душу огорнула печаль і скорбота. І наважився я, бо мене підштовхнула любов до святого й великого отця нашого Теодосія. Із простоти мого серця записав лиш дещицю з того, що чув про нього від багатьох, на славу і честь великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Йому ж слава з Отцем і Пресвятим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.


[ Cкачати книгу: "Києво-Печерський Патерик" ]

Купити книгу: "Києво-Печерський Патерик" ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!