 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Повернутися до змісту книги "Києво-Печерський Патерик" Було двоє духовних братів: диякон Евагрій та священик Тит. І була між ними любов така велика й нелицемірна, що всі дивувалися однодумності їхній та безмірній любові. Але ж диявол - ненависник добра - завжди, наче той лев, рикає, шукаючи, кого б пожерти. Отож і вчинив поміж ними таку ворожнечу та таку ненависть уклав у їхні серця, що вони й навіч не бажали бачити один одного. Довго просили їх брати, аби помирилися вони, а ті й слухати того не бажали. Ось, бувало, стоїть Евагрій у церкві, а Тит іде з кадилом, так Евагрій утікає від фіміаму, а якщо не відбіжить, то вже Тит обмине його, не покадивши. І так довгий час перебували вони в отому духовному мороці. Навіть під час Служби Тит не брав прощення, а Евагрій приймав причастя у гніві. Ось на що налаштував їх ворог. Та якось цей Тит вельми занедужав і лежав уже без усякої надії, то почав слізно каятися у своїй нужді і з благанням послав до диякона, кажучи: «Прости мені, брате, Бога ради, що гнівався я на тебе». Той же проклинав його жорстокими словами. Як побачили старці, що Тит помирає, то вже силою потягнули Евагрія, щоби попрощався він із братом. Недужий, побачивши брата, ледь підвівся та й упав йому в ноги, мовлячи: «Прости мені, отче, і благослови». А той, немилостивий та лютий, одвернувся [від хворого] при нас усіх, кажучи: «Не хочу ніколи з ним перепроситися, ні в цьому житті, ні в прийдешньому». Видерся з рук тих старців, але тут же й упав. Хотіли ми його підвести, аж виявили, що мертвий він. Не змогли йому ані рук скласти, ані уст зімкнути - так, начебто вмер він уже віддавна. А недужий підвівся так стрімко, наче ніколи й не хворів. Ми ж вжахнулися тією наглою смертю одного та швидким зціленням іншого й з великим плачем поховали Евагрія, уста якого були розтулені, а руки простягнуті. Тож ми розпитували Тита, що воно сталося. І він оповів таке: «Побачив я ангелів, котрі відступалися від мене, оплакуючи мою душу, та бісів, котрі раділи з мого гніву. Отоді почав я благати в брата прощення. І коли привели його до мене, то побачив немилостивого ангела, який тримав полум'яний спис, і, коли брат не простив мені, то вдарив він його, і той упав мертвим. Мені ж ангел простягнув руку й підвів мене». І ми, почувши це, побоялися Бога, який сказав: «Простіть, і вам проститься» (Лк. 6, 37). Мовив бо Господь: «...кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові» (Мт. 5, 22). А Єфрем: «Як трапиться комусь умерти в ворожнечі, спіткає того суд невблаганний». Та якщо і ради святих Антонія і Теодосія не знайде така людина відраду, то лихо їй, отією [лихою] пристрастю переможеній. До Полікарпа. Остерігайся цієї [пристрасті] і ти, брате. Не поступися бісу гнівливому, бо як хтось йому піддасться, той в рабство до нього потрапить. То ж хутчій припади та й вклонися тому, хто до тебе ворожий, щоби не віддано тебе ангелові немилостивому. Тоді й тебе Господь обереже від усякого гніву. Він-бо сказав: «Хай сонце не заходить над вашим гнівом» (Еф. 4, 26). Йому ж слава з Отцем і з Святим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. [ Cкачати книгу: "Києво-Печерський Патерик" ] [ Купити книгу: "Києво-Печерський Патерик" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
