 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Повернутися до змісту книги "Києво-Печерський Патерик" Блаженний і преподобний отець наш Полікарп, архимандрит Печерський, упокоївся року 1182-го, місяця липня, дня 24-го - у день святих мучеників Бориса і Гліба. І спорядили тіло його і поховали з честю та з належними відспівуваннями, як він і сам заповідав це. Та після його смерті зчинилося в монастирі сум'яття. Адже після того Старця не могли обрати собі ігумена. Охопила братію велика скорбота, туга та журба, бо ж не належить такій великій отарі пробувати без пастиря ані години. Тож у вівторок брати вдарили в било й усі зійшлися до церкви, і почали творити моління до Святої Богородиці. І сталася така дивовижа, що численні промовили, наче єдиними устами: «Пошлемо на Щековицю до священика Василія, аби став він нам ігуменом і правителем чернечої отари Теодосієвого монастиря Печерського». І прийшовши, всі поклонилися пресвітеру Василію та сказали: «Усі ми, брати-ченці, вклоняємося тобі й хочемо мати тебе за отця ігумена собі». Велике зачудовання охопило священика Василія. Він пав [у ноги] та поклонився їм, кажучи: «Отці й брати, лише в своєму серці носив я чернецтво, а щодо ігуменства, то як же вам таке й на гадку спало про мене, недостойного?» Та після довгих змагань, обіцяв їм це. Вони ж узяли його й пішли до монастиря. А була це п'ятниця. І приїхали на його постриг митрополит Никифор, і Лаврентій, Турівський єпископ, і Микола, Полоцький єпископ, та всі ігумени. І постриг його митрополит Никифор своєю [власною] рукою, і став він ігуменом і пастирем інокам і Теодосієвого монастиря у Христі Ісусі, в Господі нашім. Йому ж слава і влада з Отцем і Пресвятим, і благим, і животворящим Духом « нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь. А року 1463-го відбулося в монастирі Печерському таке знамення. За князя Семена Олександровича та за його брата князя Михайла, а за архимандрита Печерського Миколи господарював при печері такий собі Діонісій, названий Щепою. І прийшов він на Великдень до печери, щоби обкадити тіла покійників. Дійшов до місця, що зоветься Община, та, покадивши, мовив: «Отці та браття, Христос воскрес! Сьогодні-бо Великий день». І була йому відповідь, наче грім з хмари: «Воістину воскрес Христос!» Милістю Божою та Пречистої Його Матері та допомогою святих преподобних отців наших Антонія і Теодосія Печерських була написана оця книга, яка називається Патерик, в оселі пречистої Богородиці, що є лаврою преподобних отців наших Антонія і Теодосія, в монастирі Печерському, в богоспасенному граді Києві, за володіння великого короля Жигмонта Августа; за благородного князя Федора Глібовича Пронського, воєводи Київського; за митрополита Київського і Галицького, і всієї Руси кир Макарія; всечесного архимандрита Печерського кир Іларіона; за велінням та задумом старця Печерського інока Олексія Волинця. І було її написано літа 1554, індикта 12, місяця березня, дня 2-го, рукою многогрішного та найгіршого з людей дячка Нестерця. Може, отці святі, десь я й допустився помилки. Хто про неї говоритиме, то ради Бога Вседержителя і Пречистої Його Матері, не проклинайте мене за те, а виправте своїм добрим розумом, та не ганьбіть мене за безум, бо ж грішний я та малорозумний. Хто ж проклинатиме, тому нехай буде суддею Вседержитель милостивий Бог і Пречиста Його Матір, і преподобні Антоній і Теодосій Печерські. Мені ж бо, грішному, за мої лихі діла й так випаде мучитися з грішними душами у вічних муках, якщо не буду даром помилуваний милостивим Вседержителем Богом, Господом нашим Ісусом Христом. Тож Бога ради виправляйте, а мене, грішного, не кленіть. А писав це дячок Нестєрець, [родом] міщанин із Сокаля, син Лук’янів. [ Cкачати книгу: "Києво-Печерський Патерик" ] [ Купити книгу: "Києво-Печерський Патерик" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
