Християнська бібліотека. Старець Паїсій Святогорець. Про те, що монастирі — це фортеці Церкви. Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Духовне пробудження.
Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся.                Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу.                Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!                Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного?                Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся?                Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!                І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!                І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться.                Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно.                Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Про те, що монастирі — це фортеці Церкви [1]
   

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 2.

Духовне пробудження

Частина п'ята - Про духовну зброю

«Якщо комусь боляче за те,
що панує зараз у світі,
якщо хтось молиться за це,
то люди отримують допомогу,
і при цьому свобода їхньої волі
залишається непорушною»

Чернець є маяком, розташованим на скелях

Геронде, яке діло ченця?

— Діло ченця — стати вмістилищем Святого Духа.

Він повинен зробити своє серце таким чутливим, як листочок сусального золота. Все діяння ченця є любов, і на шлях свій він теж виходить від любові до Бога, яка містить у собі й любов до ближнього. Чернець розмірковує про нещастя людства, його серце вражається болем, і він безперервно сердечно молиться за світ. Так чернець милує світ молитвою. Є ченці, що допомагають людям більше, ніж міг би допомогти їм увесь світ. Приміром, людина мирська допомагає біднякові кілограмом рису й кількома апельсинами, та й то часто дає лише для того, щоб її побачили інші, котрих вона сама при цьому ще й засуджує за скнарість. Але чернець творить молитву й нею, у мовчанні, шле цілі тонни допомоги своїм ближнім.

Чернець не намічає власної програми дій, не складає мирських проектів місіонерської роботи, він іде вперед без усякого власного плану, і добрий Бог включає його у Свій божественний план, а якщо це знадобиться, то Він відомим Йому способом може послати його й на апостольський подвиг. Бог не вимагає від ченців, щоб вони виходили в світ і водили людей за руку. Він хоче, щоб ченці досвідом своєї особистості давали людям світло й у такий спосіб скеровували їх до вічного життя. Тобто служіння ченця не в тому, щоб допомагати світові, перебуваючи в світі. Чернець іде далеко від світу не тому, що він ненавидить світ, але тому, що він любить його. Живучи далеко від світу, чернець своєю молитвою допоможе йому в тому, у чому не можна допомогти по-людськи, але самим лише божественним втручанням. Тому чернець повинен перебувати в постійному зв'язку з Богом, приймати від Нього сигнали й вказувати людям шлях до Нього.

Я тривалий час не міг зрозуміти, як виправдовують католики деякі речі. Але ось нещодавно до мене в келію зайшли два католики-архітектори з Риму, і моє нерозуміння розв'язалося. Що таке Православ'я, вони не розуміли, але налаштовані були по-доброму. «Чому, — запитали вони мене, — ченці сидять тут? Чому вони не йдуть у світ на громадське служіння?» — «А хіба, — відповів я, — маяки не повинні стояти на скелях? Що, накажете їм переїхати в міста й підключитися до роботи вуличних ліхтарів? У маяків своє служіння, у ліхтарів своє». Чернець — це не лампочка, що висить над міським тротуаром і світить пішоходам, щоб ті не спотикалися. Чернець є далекий маяк, розміщений високо на скелях, і своїм сяйвом освічує моря й океани для того, щоб кораблі йшли правильним курсом і досягали Бога

...Ось візьму й помолюсь, щоб ви, троє послушниць, не виростали!.. Щоб такими й залишилися назавжди: у цих синіх хустках, такого зросту, такого віку! Знаєте, яка людям тиха користь від того, що вони вас бачать? Оскільки сьогодні в світі нелегко знайти порядну дівчину. Більшість дівиць поводяться дико: у руці сигарета, кривляються як я не знаю хто... А тут люди бачать, як діви, що присвятили себе Богові, співають у церкві, радуються... «Так це що ж таке?» — дивуються люди. «Є тут над чим задуматися. Сказати, що вони дурнуваті? Так ні, не скажеш. Сказати, що їм чогось не вистачає? Ні, все при них. Мабуть, і справді є щось вище!» Так-так, дійсно, знаєте, яка від цього користь?..

Коли мирські, хай навіть невіруючі, люди приходять у монастир і бачать справжніх ченців, то, якщо в них є добре налаштування, вони стають віруючими. Багато безбожних учених, приїхавши на Святу Гору просто на екскурсію, змінили своє життя. Люди в позитивному значенні замислюються й пізнають духовне життя. Вони бачать веселих молодих людей, які, маючи у світі всі передумови для того, щоб процвітати, залишили багатство, посади й живуть подвижницьким життям, з молитвою й чуванням. Бачачи все це, люди запитують себе: «То що ж? Бо якщо, дійсно, є Бог, якщо є життя інше, якщо є пекельна мука, то чому я так живу?» І вони починають вести менш гріховне життя або взагалі змінюють його. Я знаю один такий випадок. Якась двадцятирічна дівчина вчинила спробу самогубства: перерізала собі вени, але її встигли врятувати. Потім якийсь чернець взяв і привіз її в жіночий монастир. Спочатку нещасну все бісило, але потім, познайомившись із тамтешніми черницями, вона отямилася й сказала: «Тут я бачу інший світ. А можна я залишуся з вами?»

Така безшумна проповідь ченця. Проповідують багато хто, але лише деякі викликають у людей довіру до себе, оскільки їхнє життя не відповідає їхнім словам. Але чернець не виголошує голосних проповідей, розрахованих на те, щоб його почули інші. Він мовчки проповідує Христа своїм життям і допомагає ближньому своєю молитвою. Він на практиці живе за Євангелієм, і Благодать Божа його видає. Так чернець проповідує Євангеліє способом найбільш достовірним, а це і є те, чого прагне світ, особливо сьогоднішній. Коли чернець говорить, то він виражає не просто думку, а досвід. Однак і думка, висловлена ченцем, теж несе в собі світло.

  А дехто, Геронде, говорить, що юнаки або дівчата йдуть у монастир або від розчарування, або через те, що мають якесь тілесне каліцтво, або через слабоумство.

  Мабуть, ці люди запам'ятали один-два подібних випадки, а тепер від злості або від заздрості обмовляють інших ченців, яких 90 відсотків. Однак, розібравшись і побачивши, що насправді все зовсім не так, вони скажуть, що є щось вище, є Бог.

А тому чернець повинен завжди бути добрим прикладом для світу: «Тож хай світить перед людьми ваше світло» . Справжній чернець — це світло світові. Пам'ятаєте, що пише святий Йоан Лєствічник? «Світло ченцям — ангели, а світло мирянам — ченці» . Допомога ченця діюча, коли він відрізняється від мирських людей. Бо те, що допомагає мирським людям, вимученим суєтними речами, є святість. Вона своєю простотою вчить їх осягти найглибший сенс життя, щоб зник від цього тяжкий, гнітючий біль, що стискає їхнє серце.

Чернець і відродження світу

Ченці — це регулярне військо Христове, тому вони й не отримують за свою службу грошей. Ось, подивися, багато людей не можуть забути Святої Гори Афон. У будь-якому іншому місці, куди б вони не поїхали, в них вимагатимуть гроші й т.п., а на Святій Горі їм потрібно тільки отримати дозвіл на її відвідування; після цього вони безкоштовно можуть іти по ній, куди захочуть. Грошей ні за їжу, ні за нічліг з них не візьмуть. Люди знаходять на Святій Горі щось зовсім інше й дістають від цього користь. Якось, коли я жив у келії Чесного Хреста[2], до мене прийшов якийсь чоловік порадитися про свої труднощі. Ми розмовляли близько півтори години. Збираючись іти геть, він дістав банкноту вартістю у п'ятсот драхм. «Це що таке?» — запитав я. «Стільки, — відповів він, — ми платимо лікареві за один простий візит. Вибач, може, треба додати?»

Після останньої пожежі на Святій Горі туди приїхало кілька високих чиновників з ЄЕС подивитися, у чому є потреба, і виділити допомогу. Були вони й у мене в келії. Під час бесіди я сказав їм таке: «Ми прийшли сюди давати, а не брати». — «Таке ми чуємо вперше», — зізналися вони й відразу записали почуте в блокнотик[3]. Хіба ми стали ченцями для того, щоб отримувати матеріальні блага? Ми стали ченцями для того, щоб давати духовне, не отримуючи [взамін] матеріальне. Нам необхідно бути вільними від повсякденного, щоб дбати про духовне. Заради любові до Христа ми бігли в гори, щоб звільнитися від неволі пристрастей самим і звільнити від неї інших.

Наше завдання в тому, щоб від наших молитов і способу життя люди отримали допомогу й духовно відродилися. Ідучи зі світу й поступаючи в монастир, людина стає «батьком» або «матір'ю», тобто духівником або духовною матір'ю. Коли дівчина стає черницею, вона посвячує себе Христу, стає Його нареченою, духовною матір'ю й допомагає духовному відродженню людей. Своєю молитвою вона сприяє, наприклад, тому, що створюються міцні християнські сім'ї. Але й окрім молитви є випадки, коли люди потребують людської допомоги. Кожна справжня черниця, крім молитви за світ, допомагає йому манерою своєї поведінки, тим, як вона ставиться до різних проблем, тією парою слів, які вона скаже в архондарику якомусь прочанинові, щоб він зміг зрозуміти найглибший сенс життя, або якій-небудь матері, щоб її підтримати. Але, звичайно, якщо черниця сама шукає спілкування з людьми мирськими й т.п., то це зовсім ні до чого, тому що мирські випинання зіштовхуються з духовними законами, а це приводить нас, ченців, до терзань. Намагайтеся, наскільки можливо, бути непомітними для інших. Деякі ченці прагнуть ходити по престольних святах, наносити один одному візити, заводити собі духовних приятелів. А я ось, будучи змушений піти кудись у справах духовних, почуваю себе так, немов іду на мучеництво, вважаю це марнуванням часу. Я зіставляю два цих факти й уболіваю душею.

  Геронде, у чому причина, якщо літня вже черниця духовно незріла?

  Вона не стежить за собою й не займається належним духовним діянням. Зло починається із цього. Припустимо, що когось із вас Христос не призвав би на чернецтво. Дівчина залишилася б у світі, вийшла б заміж і стала матір'ю. Тоді не вона б мала вимоги до інших, а інші до неї. Вона жертвувала б собою й тим самим багато чого віддавала б і багато чого отримувала. У монастирі ж їй необхідно стати духовною матір'ю, її покликання вище, ніж материнське. Але що відбувається зараз? У монастир вона приходить молоденькою й, не займаючись належним духовним діянням, має помисел, що вона усе ще дитина. Однак їй потрібно зрозуміти, що вона не дитина, щоб мислити по-дитячому: «Мама в нас є, будинок у нас є, турбот у мене ніяких, і мені ні до чого нема діла». Вона повинна віддавати, повинна своєю поведінкою сприяти духовному відродженню молодших сестер. Своїм послухом в архондарику, у храмі вона повинна допомагати всім мирянам, які приходять в обитель. У всьому вона повинна жертвувати собою і таким чином буде приймати, не просячи про це. Якщо черниця не налаштувала себе подібним чином, то все йде нанівець. Вона залишається в стані недорозвиненому й хоче тільки брати і від молодших, і від старших, нічого не даючи сама. Вона розвиває в собі зіпсований дух і не дозріває, тому що не присвячує себе іншим.

Я бачу, що стан деяких ченців зовсім не відрізняється від стану одного бедуїна, з яким я познайомився на Синаї. Він мав шістдесят п'ять років, а говорив: «А в мене нема батька: я [круглий] сирота!» Люди в шістдесят п'ять років уже мають онуків. Пройшло вже два-три покоління, і [як можна] говорити: «У мене нема батька», тобто шукати батьківської любові! І ми, ченці, будучи неуважними, залишаємося дітьми — зло в цьому. Однак, помізкувавши про те, що б вони в такому віці робили у світі, черниці або ченцеві варто сказати: «Зараз я не повинен шукати людської втіхи. Я повинен принести себе в жертву, а не мати претензій до інших».

Більшість приходять у монастирі молодими, знаходять там духовних батьків і можуть так і залишитися в дитячому стані, з дитячими претензіями, тоді як, перебуваючи в світі, вони вже були б батьками самі. Тобто з дитинства вони так і не виходять — не в доброму змісті, а в дитячому, інфантильному. Можна й таке побачити: людина зістарилася, але якщо вона не почала працювати головою, то радується карамельці або маєчці. «А мені отець светрика купив», — вихвалявся один старенький афонський чернець і показував теплу фуфайку, яку дав йому його старець. Ну зовсім як маленький хлопчик, якому мама купила піджачок з погончиками!..

Давайте будемо немовлятами на зле, а не розумом. Інакше як у наше життя ввійде відвага? Як до нас прийде мужність? Чернець, для того щоб процвітати, повинен розм'якшити ту твердість, що у ньому є, тобто йому треба зробити своє серце трохи материнським. Черниці ж, для того щоб процвітати, потрібно набувати собі трішки мужності.

Наша духовна скромність змінює інших

  Геронде, коли хтось прибуває у монастир, але спосіб його думок ще мирський, у голові ще гуляє мирський вітер, то як йому звільнитися від цього?

  Прийшовши в монастир, треба забути світ, а потім треба не забувати, що перебуваєш у монастирі. Вдома, хай, там  можна не знайти сприятливої можливості для того, щоб почати духовне життя, не дістати правильного виховання. Але тепер потрібно бути дуже уважним: яке виховання ти отримаєш тут, у монастирі? Чернече виховання. Монастир — це місце священне. Світ — справа інша. Якщо міркувати про те, що перебуваєш у священному місці, то скромність прийде сама собою. Але як вона прийде, якщо людина забувається й думає, що вона у світі? Черниця повинна поводитися природно, з простотою, зі смиренністю, а не зображувати із себе втілення «нещасної долі». Це викликає огиду, відштовхує.

Я бачу, що деякі сестри-послушниці поводяться по-мирському. Крокують, як пави, як наречені в миру, а не як Христові наречені. А ось інші, ті ходять зі скромністю, і я бачу, що в них є щось священне. Як же одне відрізняється від іншого! І відразу зрозуміло, що таке чернецтво. Якщо ви звернете увагу на пшеничне колосся, то побачите, що в тому колоску, який височіє, який прямо стоїть, нічого нема. Колосок, який наповнений хлібом, нахиляється донизу.

Чернець, який має благоговіння, змінює тих, хто його бачить. Ось сьогодні приходив один ієромонах, я з ним давно знайомий. Він невродливий, тобто не має краси зовнішньої, але, незважаючи на це, щоразу, коли він причащався, я бачив, що його обличчя сяяло. Та й коли не причащався, я бачив на його обличчі сяйво, духовне сяйво. Як асфальт — по суті це смола, а подивишся на нього влітку здалеку: він часто блищить. Так і тут: бачиш сяйво на обличчі некрасивої людини. Звичайно, приклад з асфальтом не дуже-то вдалий, але яке тут ще можна підібрати порівняння? Я хочу сказати, що духовний стан, у якому перебуває людина, дає їй сяйво й зовнішнє. Це духовна краса, Благодать, Божественна Благодать. Але наскільки ж відштовхують від себе інші носії священного сану: вони гарні зовнішньо, але, мають у собі мирський дух, який хитається від мирського вітру! Ти бачиш перед собою цілком мирську людину. Крім священного сану, нічого духовного не видно! Обличчя людини відображає її духовний стан. Це те, про що сказав Христос: «Світильником тіла є око. Отже, коли, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле» . Якщо в людині є простота, якщо є смиренність, то в неї є божественна просвіта, і вона сяє. Ось так. Цього й повинен досягти чернець.

   Геронде, святий Ніл Калабрійский каже, що, ставши ченцем, людина робиться або ангелом, або дияволом. Виходить, що проміжного стану нема?

   Святий хоче сказати, що праця ченця над собою повинна бути правильною. Тому й допускає Бог тяжкі покарання ченцеві-великосхимнику, що впав у смертний гріх, щоб він спокутував цим свою провину. Ми іноді думаємо, що дістанемо Благодать за допомогою чогось зовнішнього, способом штучним, магічним. Але це не приносить задоволення ні Богові, ні внутрішньо самій людині, ні іншим. Наприклад, деякі ченці шиють собі широкі й довгі, донизу, схими, вишивають на них червоні хрести, троянди, гілки багряні,  цілу купу літер... Розгортають і рясу, щоб було видно всю цю красу, просто як фарисеї, які розкривали поли своїх одеж , бажаючи показати, як багато вони моляться! А за старих часів схима в ченця ледве виглядала з-під ряси, та й то лише під час ходьби. Багато з них взагалі носили  під підрясником малу схиму й ходили з нею, щоб зовсім нічого не було помітно. А зараз пустоцвіти. Хіба дістануть вони Благодать від схими подібним чином? Схима гидує ними, а благодать іде геть. Завдання в тому, щоб чернець став великосхимником зсередини. А той, хто стає великосхимником зсередини, свою схиму ховає. Зовнішнє не веде до внутрішньої зміни. Так люди залишаються поверховими, і в остаточному підсумку вони почують від Христа: «Не знаю вас» .

Монастирі мають духовне призначення

Чернець піклується про спасіння власне й про спасіння всіх живих і всіх покійних. Справжня, божественна любов криється для ченця в болі за спасіння своєї душі й у болі за спасіння всього світу. Присвячена Богові душа ченця сприяє спасінню не тільки його рідних, але й земляків. Тому в Малій Азії добрим звичаєм було мати хоча б одного ченця від кожного роду, щоб він був представником за всіх. У Фарасах, коли хтось ставав ченцем, влаштовували свято на все село. «Він, — говорили люди, — тепер і селу нашому буде допомагати».

Звичайно, чернець ніколи не говорить: «Я врятую світ». Він молиться за спасіння світу паралельно з молитвою за своє власне спасіння. А коли добрий Бог, почувши його молитву, допомагає світові, чернець не говорить: «Я врятував світ, — але: — Бог врятував світ». Чернець повинен досягти такого стану, щоб молитися: «Боже мій, Ти на мене не дивися, мене не милуй. Подбай про світ, помилуй його». Чернець молиться так не тому, що сам він не має потреби в милості Божій, а тому, що має велику любов до світу.

Геронде, до якої межі чернець повинен забувати про себе, допомагаючи людям?

  До тої, поки він бачить, що людям є від цього користь. Але якщо я цілковито віддамся в руки мирян, то й сам перетворюся на мирську людину. Коли чернець нібито для того, щоб допомогти людям світським, робить те, що чернецтву не личить, то людям це не допомагає. Приміром, якийсь чернець може стати прекрасним таксистом. І грошей за проїзд він брати не буде, і розмови духовні з пасажирами він вестиме... Але це не чернеча справа. Іноді зустрічаєш у ченців дух мирський, а в мирських — чернечий. А тому Христос скаже в житті іншому: «Ти знімай-но схиму, а ти одягай». Людина світська, зажадавши життя чернечого, освячується. Але якщо чернець зажадає світського життя, то він іде на вічну муку.

  А якщо чернець налаштував себе невірно, то чи зрозуміло йому це?

— Та хоча  б і незрозуміло: якщо в чомусь допущена помилка, то він не матиме в собі повного миру, спокою. У тому, що не личить чернецтву, душа ченця спокою не знайде. А з тієї миті, як його душа втратила спокій, він повинен шукати й знайти причину цього.

Один мій знайомий відвідав якусь обитель, а потім розповідав: «Та там справжнє ательє! А матінка-ігуменя що за диво! Якби вона торгувала ґудзиками в Монастираках в Афінах[4], тоді була б на своєму місці! Така в неї у цих справах хватка!» Тобто монастир — це ательє. Потім він перетворюється на фабрику, потім на супермаркет, а потім на ярмарок! Нещасні мирські люди хочуть від нас, ченців, чогось вищого. Але для того, щоб досягти вищого, нам потрібно уникати кожної людської втіхи.

Монастирі мають духовне призначення. У них не повинно бути начала мирського, але лише духовне, щоб вони наповнювали людські душі райськими насолодами. Ну куди нам змагатися з мирянами в мирському! Бо ж як не візьми, у них все одно можливостей більше, ніж у нас. Якщо ж чернеча обитель живе духовно, то знаєте, як вона змушує світ задуматися! Коли є присутнім благоговіння, страх Божий, коли немає ні мирської логіки, ні торгашного духу, це розчулює мирян. Але, на жаль, торгашний дух потихеньку проникає в чернецтво до самих кісток. До мене в келію зайшов якось один чернець. Я плів чотки. «Ти, — сказав він мені, — такі чотки на тридцять три вузлики роздаєш на благословення. А я одну таку чотку можу продати навіть і за п'ятсот драхм! І я з ними, як ти, не патякаю: як тільки закінчую вузлики, обрізаю краї й трохи схоплюю їх між собою, щоб даремно не витрачати вовну. І сутаж, що залишається від хрестів, у мене теж у діло йде — підшиваю і його. І бусинок не використовую. Прибутку в мене виходить значно більше, ніж у тебе!» — «Слухай, — відповів я, — так як же тобі не соромно! Хіба ти не розумієш, що в тебе вселився торгашний дух? Я з 1950 року чернець, але таке чую вперше!»

  Геронде, людей духовно зрілих, здатних допомогти світові, мало!

  Так, на жаль, їх мало! А як після цього бути світові? Знаєш, скільки я прошу Бога про те, щоб Він явив справжніх, здатних допомогти світові, людей? Нещасним досить того, щоб у тебе трохи боліла за них душа й щоб ти не використав їх заради власної користі — нічого більшого вони не хочуть! У миру вони перебувають у безперестанній боротьбі й у безпеці себе не відчувають. Приходячи в монастир, котрий живе правильно, вони дістають допомогу, тому що відчувають надійність, а це дає їм сили продовжувати боротьбу.

У ці нелегкі роки люди потребують не стільки тілесного, скільки духовного хліба. Тобто вони потребують не хліба (хоча, на жаль, незабаром не буде можливості допомагати людям навіть хлібом), а духовної допомоги. Постараємося ж допомогти молитвою усьому світові. Допоможемо, наприклад, якійсь сім'ї не розпастися, допоможемо якійсь матері належним чином виростити своїх нещасних дітей, трохи підтримаймо тих, у кому є благоговіння.

Духовний стан духовна фортеця

Настав час готувати свої душі вже сьогодні, бо якщо відбудеться щось серйозне, то я не знаю, до чого це призведе. О, якби Бог не допускав настання тяжких днів! Але якщо вони настануть, то від одного маленького землетрусу, від одного струсу зруйнуються цілі братства, цілі монастирі, тому що кожен буде намагатися вціліти сам, кожен побіжить у свій бік.

Щоб Бог не залишив нас, нам необхідно бути максимально уважними. У душах повинно бути присутнім щось духовне. Якщо воно є, це робить вам честь. Трясти буде сильно. Скільки ж я вам про це говорю, яких тільки жорстких слів ви від мене не чули! Та якби щось подібне говорили мені самому, то я б задумався, розкинув би мізками: «Навіщо мені це сказали, чого від мене хотіли?» Я б ніч не спав, багато ночей. Якби я не бачив того, що грядуть тяжкі роки, то не приймав би цього так близько до серця. Але я бачу, що прийде час, коли вам доведеться дуже нелегко. Зараз ви мене не розумієте, ви зрозумієте мене тоді.

Геронде, а якщо людина опиниться в ці тяжкі роки сама, що їй робити тоді?

— Ти зараз стань-но передусім виконавицею послуху й здобувай розсудливість, а там подивимося. Тому ми й говорили, що, насамперед, нам треба позбутися недоліків. Якщо в ченця будуть недоліки, то те, що відбувається, виявиться йому не під силу. Якщо він і зараз нічим не задоволений, якщо себе вважає орлом, а всіх інших хробаками, то... Давайте-но виправляйтеся, виправляйтеся, щоб мати право на божественну допомогу. Ще міцніше утвердите себе в Бозі. Настануть роки ще тяжчі. Фрукти зелені, ще не дозріли... Знаєте, чим стане ваша обитель, коли ви будете духовно зрілими? Фортецею! І не тільки місцевого значення, ваша допомога буде поширюватися й далі. В іншому ж випадку ви самі будете потребувати людської допомоги й заступництва. А коли монастир із цілою купою сестер має потребу у мирянах, знаєте, як це погано?

Ченцеві сьогодні личить жити духовно для того, щоб бути готовим перебороти труднощі. Він повинен приготуватися, щоб нестатки не підрізали йому крила, інакше можна дійти й до відречення від Христа. Прийде час, коли ріки висохнуть, всі почнуть мучитися від спраги, всі будуть страждати. Для нас, ченців, це не так страшно. Помучитися від спраги? Так нам і треба від неї помучитися, бо ж ми вийшли в дорогу, прагнучи до страждання. «Те, що я не робив добровільно як чернець, — скажу я тоді, — буду робити зараз проти волі, щоб зрозуміти, що таке чернець. Дякую Тобі, Боже мій!» Але світ, нещасний світ! Про що казати, якщо доходять до того, що винаходять бомби, які вбивають людей, але не руйнують будівлі! Якщо Христос сказав, що одна душа коштує, скільки й увесь світ , а для них будівлі дорожчі за весь світ, то це страшно!

  Геронде, я відчуваю тривогу, страх за те, іцо нас очікує.

  Цей страх допомагає нам схопитися за Христа. З цього не випливає, що потрібно радіти від всього того, що нас очікує. Радіти потрібно від того, ідо нас чекає подвиг за Христа. Тобто нас чекає не рабське служіння якому-небудь Гітлеру чи Муссоліні, ми пройдемо іспити на вірність Христові. Для того, щоб перемогти, у нас не буде ні кулеметів, ні більш сучасних атомних бомб. Тепер боротьба буде духовною. Нас чекає боротьба зі самим дияволом. Але ж у диявола нема ніякої влади, якщо ми самі не дамо йому владу. Чого нам боятися? Якби був Гітлер чи Муссоліні, то справа полягала б в іншому. Страху бути не повинно. Давайте радіти від того, що битва буде духовною.

Якщо ви живете по-чернечому, по-отцівському, якщо ви уважні, то при кожному нападі ворога ви маєте право на божественне втручання. Якщо є люди молитви, смиренні люди з болем і любов'ю, то це цілі духовні капітали, духовні стратегічні бази. Якщо в монастирі є дві-три душі, що думають про чужий біль і моляться, то вони стають духовною фортецею. Такі духовно зрілі люди сковують всі сили ворога.

Молитва, правильне життя, особистий приклад

  Геронде, яку правильну позицію стосовно сьогоднішньої непростої ситуації повинен зайняти й виразити чернець?

  На перше місце повинна стати молитва, правильне життя, особистий приклад. А коли потрібно й де потрібно, хай говорить, висловлює свою позицію.

—Тобто, коли виникає якийсь привід, чернець повинен говорити?

— Ну а як же! Хто буде говорити, якщо не чернець? Ченцеві боятися нічого. Інші бояться дістати по шапці. Хто перший піде в бій, якщо не ми — люди, які присвятили себе Богові?

Помисел говорить мені, що не залишить нас Бог, не залишить! Становище проясниться. Зараз справа схожа на те, ніби у великий невід попалося багато риби. Але сітка гнила. Одна рибина тикаєтся сюди, інша туди, і, зрештою, невід прорветься. Прорветься не тому, що риба велика, а тому, що сам він уже зігнив.

Риби, Геронде, це християни?

Так, християни. Вугри, змії — це решта. Але й ми дамо Богові відповідь за те, що відбувається. Я зараз говорю про все це без натяків, стримувати себе вже не можу.

Що ж ми повинні робити, Геронде?

Насамперед працювати над собою. Бо переді мною як ченцем стоїть таке завдання: витравити свій особистий людський дух, упорядкувати спочатку себе самого, щоб стати людиною духовною, тому що в іншому випадку моє чернече життя не має сенсу. Після цього, якщо виникне необхідність, серйозно висловимося, а Бог допоможе нам довести діло до благого результату.

— Але дехто, Геронде, каже, іцо надає перевагу мовчанню й молитві.

— Коли все навколо тебе горить, ти не можеш залишатися байдужим! Треба загасити пожежу. Біль не дає тобі мовчати. Звичайно, головне — це намагатися жити, наскільки можливо, духовно. Якщо ж у якомусь серйозному питанні необхідно висловити свою точку зору, то варто говорити те, що навіює тобі Бог.

Живіть смиренно, просто, духовно — так, щоб у важкий момент ви не були змушені йти на компроміси. А крім цього, намагайтеся приймати в обитель дівчат, що мають передумови для чернецтва, щоб вони ставали справжніми черницями. Ставши добрим ченцем, людина знає, до якої міри віддаватися якійсь проблемі. Знає, що треба робити, а чого не треба, знає, як поступити. Якщо ж він не став добрим ченцем, то все йде не так, як тобі хочеться. Вам це зрозуміло? Якщо ви станете справжніми черницями, то будете діяти з розсудливістю. А якщо справжніми черницями ви не станете, то, посилаючи когось із вас з якою-небудь справою, треба буде розжовувати: «Про це, дивися, не скажи зайвого й про це не проговорися», інакше вона може наговорити дурниць. Але такий стан буде недорозвиненим. Як ти після цього впораєшся з усім тим, що нас очікує?

Тому ті, у кого є передумови для чернецтва, повинні потрудитися, щоб стати справжніми черницями й знати, до якої межі говорити, що говорити й що робити у тяжкий момент. Тоді вони не будуть виходити за межі послуху, тому що їхній дух буде співпадати з духом матінки-єгумені. При необхідності матінка лише дасть їм знак, і вони її зрозуміють, тому що будуть працювати з нею на одній частоті. А інакше не можна. Бо якщо ви не навчитеся цього, то до тієї ж самої частоти може підключитися хтось ще. Він буде говорити вам не те, що потрібно, ви його не розпізнаєте, і він завдасть вам чималого зла.

Чернецтво перебуває в небезпеці

Світ сьогодні горить, а чернецтво знесилюється, занепадає, втрачає достоїнство. Якщо із чернецтва відходить духовне, то в ньому потім нічого не залишається. На Святій Горі один прочанин запитав у якогось ченця: «Слухай, так тут, що ж, нема подвижницького духу?» — «Зараз, — пояснив йому той, — нова епоха. Старе свій вік віджило». Ну добре, припустимо, що це був недоумок. Можливо, ще у п'ятьох або десятьох подібних йому не вистачає гвинтиків у голові, але якщо вони городять такі дурниці, то хай їх посадять під замок у вежу! Вони не мають права молоти своїми язиками, хулити чернецтво нашого часу й спокушати людей! Адже дехто тільки й шукає привід для цього.

Ось побачите: потихеньку в деяких монастирях, щоб не бути звинуваченими, скасують читання святих отців. Будуть читати книги соціологічного характеру, нібито тому, що в нашу епоху корисні хіба вони. Так-так, ми йдемо до цього! А нещасні миряни приїжджають у святі обителі за допомогою... Як у світі людина благоговійна перебуває в презирстві, так незабаром буде зневажений і добрий чернець. І горе нам, якщо ми недооцінимо небезпеку мирського духу, тоді в найближчому майбутньому юнакові, що приходить у монастир і бажає жити правильно, по-чернецьки, інші будуть говорити: «Що ти тут забув?» Бачачи ченців, що не відрізняються від мирян, люди розчаровуються в чернецтві. Багато людей приходять до мене й розповідають, як вони спокушаються деякими монастирями. Як я їм тепер виправлю їхні помисли?

У чернецтво глибоко проник мирський дух, і зло не стоїть на місці. Ченці повинні проявити себе ченцями, а не мирянами. Ми втратили властиву колишнім поколінням простоту. Молодими ченцями рухає зараз мирська логіка й мирська вихованість: вони намагаються не втратити свою репутацію й часто орієнтуються на закони світського суспільства. А ще зовсім небагато років тому в чернечих гуртожитках можна було побачити стан, описуваний у Лавсаїку[5]. Одні йшли в монастир від божественної ревності, інші — від покаяння. Обставини, що приводили їх в обитель, були різними: один ішов у монастир після смерті дружини, інший поступав туди, покаявшись у колишньому, мирському житті. І біснуватих можна було зустріти в монастирях: вони приходили туди за допомогою, молитвами отців зцілялися, залишалися там і приймали постриг. А якщо потім вони коїли якесь безчинство, то в них знову вселявся нечистий дух. Тому в гуртожитках були й біснуваті. Були й спокушені, були й Христа заради юродиві, були ченці, що володіли даром прозірливості й дарами зцілень. Була велика розмаїтість! А сьогодні не зустрінеш ні прозірливця, ні чудотворця, ні біснуватих, ні юродивих заради Христа. У нас інше юродство — юродство світу цього. Наріжним каменем ми поставили власну голову, і від цього пошкодилися розумом. У нас увійшло багато мирської логіки, і ця велика логіка зруйнувала все. І злом є те, що ми цього не розуміємо.

Ченці деяких обителей, заполонивши сьогодні своє життя безліччю різних зручностей, роблять його тяжким. Занадто відволікаються на речі, потреби в яких нема, а те духовне, чим личить займатися, залишають. Якщо юні, приходячи в монастир, міняють мирський неспокій на дух світської установи, то спокою вони не знайдуть. Потім, щоб розважитися, вони захочуть займатися духовним туризмом, їздити по екскурсіях. Знайдеться й такий, що скаже: «А мені хочеться у відпустку», тоді як ченцеві личить відлучатися зі своєї келії з болем.

Я обурений багатьма речами, і тому з мене виливаються ці гіркі слова. Мені боляче: адже раніше в бідних ченців ні духовних книг не було, ні поняття про те, що таке чернецтво, і, однак, вони процвітали. Тридцять відсотків тих, що вступили у монастирі, були природженими ченцями, інші ж приходили необробленими: всі ягоди з різних полів, і, однак, вони процвітали. Людина могла прийти в монастир, не маючи ні про що поняття духовного, жила там один-два місяці, і навіть ігумен не знав, хто вона така. Потім, вирішивши стати ченцем, вона йшла до духівника, сповідалася й залишалася в монастирі. Ніхто й не знав, що то за людина, звідки родом і що привело її в обитель. Але, незважаючи на всі складнощі, що були, вона духовно розвивалася, процвітала. А деякі взагалі були неписьменними. Слухали читання в трапезній, синаксарії у храмі й більше нічого, так часом і цього не розуміли. І в співі не розбиралися: під час служб творили Ісусову молитву, але мали добрі помисли. І при всьому цьому вони приходили в духовну міру. Вони досягали духовного стану, тоді як зараз є й недільні школи, і духовні книги, і стільки добрих передумов, але вся ця сировина йде котові під хвіст! Виходить, що в нерозвинених був настільки сильний духовний розвиток, а в освічених і розвинених нема нічого! Тобто є, скажімо, оброблене поле, його засівають, але жодна насінинка не сходить! Хіба це не тяжко? Як вам здається?

Так чи інакше, якщо ми будемо неуважні, то чернецтво не встоїть, полетить шкереберть. Але майбутнє, зазвичай, перебуває в руках Христа й Пресвятої Богородиці. Вона, наша Добра Хазяйка, візьме мітлу, вимете сміття зі Своїх святих обителей і знову наведе в них порядок. Нам потрібно зрозуміти, що все минеться без сліду, ми ж, якщо не будемо жити правильно, по-чернечому, станемо перед Богом боржниками. Ми ставали ченцями для того, щоб спасти свою душу, а ще для того, щоб допомогти суспільству молитвою. Тому не забувайте, які обітниці ми давали Христу й що терплять у світі люди, які не одержали цього привілею — привілею покликання в ангельський чин.

Після себе ми повинні залишити спадщину

Геронде, багато людей [зараз] покладаються на монастирі. Відповідальність за це лежить на мені великим тягарем.

— Так, багато хто говорить, що єдиний вихід зараз у тому, щоб з'явилося скільки-небудь святих, подібних до святого Косми Етолійського, і щоб вони розійшлися в різні краї для проповіді, просвічення світу. Монастирі — це духовні центри. Якби монастирі не допомогли Повстанню 1821 року, то й самого би Повстання не було. І під час німецької окупації монастирі не здалися й внесли свій внесок у визвольну боротьбу. Тому бандити[6] їх і руйнували. Більшість монастирів не німці попалили, їх розгромили свої ж, грецькі бандити. Німці повідомляли: «Якщо в монастирі будуть знайдені боєприпаси й зброя, то ми його спалимо». Бандити, бажаючи виглядати чистенькими, а винуватцями розгрому монастирів виставити фашистів, ішли в обителі, підкидали кілька старих обойм, якусь зламану гвинтівку, а потім самі ж доносили окупантам, що в такому-то монастирі нібито ховаються бандити. Фашисти влаштовували облаву, знаходили боєприпаси й підпалювали обитель. У такий спосіб бандитам вдалося спалити чимало монастирів, тому що вони їх боялися. «Якщо залишаться монастирі, — говорили вони, — то ми нічого не досягнемо, навіть якщо вдасться встановити атеїстичний режим. Давайте-но їх краще спалимо». Ось і палили.

Сьогодні світ іде в монастирі за закваскою. Але яка там закваска, якщо в самих обителях все «шалай-болтай»? У них і закваски-то не знайдуть. Постараємося ж, щоб на тяжкі роки збереглося трохи закваски.

Зараз за допомогою в монастирі приходять ті, хто звертається до чаклунів і тому подібної погані. Потім прийдуть люди, які стомилися від гріха. Настільки втомлені, що якщо будеш посилати їх пиячити або грішити, то вони не підуть. У ці тяжкі роки Бог закликає людей до чернецтва персональними запрошеннями. Це покоління починає свій чернечий шлях, маючи найкращі передумови, маючи ідеали, а диявол весь цей вихідний матеріал приводить у непридатність. Наступне покоління буде іншим. У монастирі будуть приходити й багато людей, для чернецтва непридатних. Вони дійдуть до такого стану, що будуть змушені ставати ченцями. Вони будуть вимучені й зранені світом. Чоловік і жінка будуть розлучатися (і з благословення Церкви, і без) і вступати в монастирі. Піде в монастирі й молодь, що переситилася мирським життям: одні — спасати свою душу, інші — шукати їй трохи спокою. Ставатимуть ченцями й ті, хто бажає одружитися, але боїться зв'язувати своє життя з іншою людиною. Тобто в прийдешні роки в ченці можуть приходити й психічно хворі, і ті, у кого просто нема рішучості створити сім'ю. «Що я знайду в шлюбі? Як я буду жити? — стануть міркувати вони. — Піду-но краще в ченці». Тобто до чернецтва вони поставляться як до приємного проведення часу. Наскільки вони процвітатимуть, це інша розмова. Вступники в монастирі не будуть такими, що каються, їх буде змушувати ставати ченцями їхній стан. їхні спонукальні причини не будуть бездоганними. Небезпека в цьому. Коли людина йде зі світу заради чернецтва, справа полягає по-іншому. Цим нещасним буде необхідна велика допомога, вони пам'ятатимуть смак мирських задоволень, і тому диявол почне проти них жорстоку боротьбу. Проти нас він такої боротьби не веде, він намагається перешкодити нашому духовному діянню кинути нас у зневіру, щоб не знайшли закваски ті, хто прийде після нас.

Усім цим я хочу сказати, що нам зараз треба процвітати, щоб ми мали сили допомогти цим людям. Залишимо їм отцівську спадщину. «Духовні радості» у нас є — нема радостей небесних. Ми радуємося постригу, рукоположенню, цілонічному чуванню, співу «Раби Господа...», розгойдуванню панікадила... Але ці радості не небесні, це плотські радості серця в позитивному значенні цього слова. Небесна радість є щось вище, щось невимовне. Коли людина починає трішки вкушати небесного, її серце грає, шаленіє. Для того, щоб передати небесні радості наступним поколінням, нам треба пережити їх самим.


[1] Готуються до видання окремі томи "Слів" Старця Паїсія, присвячені молитві та монашеству. В даному томі зібрано тільки те, що має відношення до теми духовного пробудження.

[2] В келії Чесного Хреста Старець Паїсій жив з 1969 по 1978 рік.

[3] Виголошено в травні 1991 р.

[4] Квартал в Афінах

[5]  Грецьк.- життєписи святих єгипетських і палестинських подвижників. Книга була впорядкована, напевно, в середині V ст. єпископом Єленополя Віфінського Паладієм, який присвятив її візантійському патрицію Лавсу. Його іменем назвали і сам твір.

[6] Під "бандитами" маються на увазі озброєні формування комуністичної партії Греції в роки фашистської окупації. - Прим, перекл.




[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Духовне пробудження". Том 2. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Духовне пробудження". Том 2. ]

[ Cкачати книги в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Слова". (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" ]



Паїсій Святогорець "Слова" (українською):

Паисий Святогорец "Слова" (на русском):

[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ]

[ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ]

[ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ]

[ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ]

[ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]

[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ]

[ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ]

[ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ]

[ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ]

[ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]




Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!