Життя людини у христі за творами св. Йоана Золотоустого

Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся. Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу. Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті! Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного? Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся? Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них! І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться. Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно. Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!

Християнський портал

Додатково


	Життя людини у христі за творами св. Йоана Золотоустого. Вступ.

Похвали святому Апостолові Павлові були виголошені святителем Йоаном Золотоустим в Антіохії, у час його пресвітерського служіння (386-398 рр. після Христа). Орієнтовними датами походження І та VIIСлів дослідники вважають 387 та 397 роки. У Словах IV, V, VIта VIIє натяки, що Золотоустий проповідував їх у день антіохійського літургічного свята св. Павла, яке припадало на двадцять восьме грудня, після святкування Нового року¹. Тяжко встановити, чи всі Сім Слів були виголошені одного року одне за одним, чи виголошувалися в один день у році упродовж семи років. Автор критичного видання Похвал А. Piedagnel вважає останнє припущення вірогіднішим, оскільки у Словах чітко простежується еволюція стилю автора² — "від незрілого наслідування [старих взірців] у першому до мистецької незалежносте в останньому"³. Г. М. Губбель зазначає, що за своїм обсягом ці Слова відносяться не так до старанно розвинутих похвал, як до менш формальних бесід ⁴.

Панегіричний жанр був поширений серед християнських авторів IV ст., але у Золотоустого — він проявився особливо⁵. Він виголошував похвальні слова на честь різних святих (мучеників Макавейських, свв.Ігнатія, Романа, Лукіяна, Ювентина, Максимина, Бавили, Варлаама, Пелагії, Просдоки, єгипетських мучеників та ин.). Однак до Апостола народів у нього було особлива духовна приязнь⁶. Доказом цього є також кілька томів його Тлумачень чи Бесід на всі послання Апостола. Декілька авторів, а саме — Георгій Олександрійський, Йоан Дамаскин, один невідомий автор, Метафраст та імператор Лев засвідчують, що Йоан навіть мав видіння св. Павла⁷.

Слід зазначити й те, що найбільше елементів біблійного вчення про людину Золотоустий черпав саме з богослов'я апостола Павла, на честь якого були виголошені ці Сім Слів. З усієї скарбниці Святого Письма він найчастіше цитував напам'ять у своїх проповідях Послання Апостола народів. Отже, Йоан був мислителем, глибоке коріння якого сягає традиції антіохійської богословської школи, а все антіохійське богослов'я, і зокрема — традиція екзегези Святого Письма, були просякнуті свого роду "павлінізмом"⁸.

Св. Йоан Золотоустий у своїх проповідях завжди мав на меті спрямування людини на шлях чесноти. Це вирізняло його від більшосте тогочасних риторів, які часто займалися мистецтвом заради самого мистецтва⁹, а не мали дару до вчительства. У кожному із запропонованих Слів читач знаходить заклик до наслідування Бога чи святих у чеснотах, у чому святитель бачив сповнення догматичної науки Церкви¹⁰. З иншого боку, він широко послуговувався своїм знанням риторики¹¹. Однак, вона у нього мала характер "преображеної" у світлі християнства красномовносте.

Св. Йоан не був спекулятивним богословом, але в усіх питаннях, включно з антропологією, виходив з догматичного вчення та передання Церкви. Протоієрей Георгій Флоровський називає Золотоустого "містиком" чесноти, доброділання та добра, яке виявилося в образі Богочоловіка¹².

Саме з містики, як правило, бере свій початок догма, з якої випливає і відповідне вчення про людину. Бо ми не можемо вповні зрозуміти людини без її життєдайного зв'язку з Богом, який через Об'явлення показує справжню Людину (пор. Ів. 19, 5), створену на образ та подобу Божу.

Св. Йоан Золотоустий, твердо дотримуючись традиції Церкви перших чотирьох століть, повторює думку, висловлену ще святими Іринеєм Ліонським та Атаназієм Великим: "Будучи істинним Сином Божим, Він (Христос) став Сином Чоловічим, щоб синів людських зробити дітьми Божими"¹³. Хоч Золотоустий не вживає терміну "обожествления" , а лише усиновлення чи спорідненість ¹⁴^,15,16,17: "Бог став людиною, і людина — Богом"¹⁸, за честю, даною їй по благодаті¹⁹.

У традиції Церкви обожествления людини, чи благодатне усиновлення, розвиток людиною закладених у її природу чеснот часто отримувало назву "Життя людини у Христі...²⁰" Так і св. Йоан Золотоустий говорить про нову людину — боголюдину, її стосунок з Богом, місце у світі та остаточне призначення завжди в христологічному контексті, оскільки "євангелізм" святителя, тобто проповідь про Христа та спасіння, випливав з догматичного вчення Церкви про Христа. І без сумніву, усе життя його пов'язане з образом Христа як Богочоловіка, в якому Йоан бачив сповнення ідеалу краси та добра²¹ (святоотцівський принцип ), як основних, тісно пов'язаних між собою складових благородства людини.

У І Слові Йоан порівнює Павла зі старозавітніми праведниками — від Авеля до Йоана Предтечі, що представляють різні роди святих. Врешті, співставляє його з ангелами та доводить вищість Апостола навіть і над останніми, оскільки Павло зібрав у своїй душі всі чесноти, "і не лише людські, а й ангельські"²². Із-поміж різних Павлових чеснот святитель зупиняється на самопожертві, праведності, самозреченні, терпеливості, ціломудрії, смиренномудрії, ревності задля Бога, самовладанні, тихомирності та послусі Божій волі. Щоб довести перевагу Павла, Золотоустий, порівнюючи його з иншими, "доводить речі ad absurdum, що є властиве для панегіричного стилю"²³.

У II Слові святитель, знову ж беручи за взірець Павла, який "у всьому був таким же як і ми"²⁴, звертає увагу на людську природу взагалі та її неабияку здатність до чесноти. Застановляється і над порядком речей, показуючи зокрема, що для людини та християнина є природним, а що — неприродним. Чесноти належать до першої категорії, хоч часто видається, що саме пристрасті та насолоди, які насправді є пороками та вдерлися у людську природу, є природними. Це пояснення ми знаходимо і в иншій Бесіді: "...всі ми, дійсно, підкорені природній необхідності. Та якби здатність чинити зло входила до складу природи, то ніхто не уникнув би цього... Не кажи мені, що чеснотливих людей рідко можна зустріти. Ти не знайдеш нікого, хто би подолав природні потреби. Однак, поки можна знайти хоч би й одного, що змагає до чесноти, доти моє слово не втратить свого значення"²⁵.

Зробивши вступ до чеснот та їх місця у людській природі, Золотоустий у IIIСлові оспівує на прикладі Павла любов — вершину чеснот, їх вінець, початок та кінець²⁶. Усі чесноти стосуються самої людини, а любов — це вже дійсність, "спільна для нас і для Бога"²⁷. Якщо чеснота за святителем — це співдія людського зусилля та Божої благодаті, то любов, особливо у поєднанні з Божественною, володіє найбільшою освячуючою силою, що більше від усіх чеснот принесла Павлові високу гідність. Апостол відзначався батьківською турботою про инших не лише в духовних, але й в тілесних потребах. Це Слово проілюстроване прикладами із Павлових Послань, однак представлені вони святителем без жодних "підсилень", що були притаманні риторичним періодам²⁸.

У наступному, IVСлові, Золотоустий говорить про наверчення Павла по дорозі в Дамаск і у зв'язку з цим порівнює цю подію із покликанням будь-якої людини: "...бо

і тебе кличе Він з неба, якщо душа в тебе благомисляча; якщо ж нерозумний ти і збився на манівці, то не буде достатньо тобі для спасіння і голосу, що зійшов згори"²⁹. У цьому Слові, що є найбільшим за обсягом, вміщено також найбільше прикладів із сучасної святителеві історії. Це переважно події в Антіохії за правління імператора Юліяна Алостата. Дослідник Г. М. Геббель зазначає, що назва цього Слова як Похвала не відповідає змісту, тому що містить найменше з усіх Семи Слів рис офіційного панегірика: "Це не похвала (encomium) Павлові, а апологія християнства, і доказ його божественного походження, з використанням величі Павла як одного з доказів"³⁰.

У V Слові Йоан говорить про смерть стосовно людської природи та доводить, що вона не лише не зашкодила людству, а ще й "принесла велику користь"³¹. Із Божою благодаттю Павло міг помирати щоденно (пор. 1 Кор. 15, 31). Ці слова святитель пояснює тим, що Апостол був щодня готовий на смерть. Більша частина Слова дає пояснення, чому апостол Павло часто діяв непослідовно та неоднаково. "Однією з принципових вимог риторів є те, щоб у панегірику не згадувати помилок, або, якщо їх згадувати, то так, щоби не привертати до них уваги, і не перетворювати похвалу на апологію. Наслідуючи цей принцип, Золотоустий розвиває ідею Павлової ревности задля спасения світу, і таким чином підводить до думки, що для сповнення цієї мети Павлові й слід було бути непослідовним"³². Виправдовуючи таку поведінку Йоан порівнює Апостола з лікарем, що застосовує різні, навіть суперечливі, способи і пропонує радше дивитися на "дух та намір" цих дій³³. Найпереконливішим доказом Павлової правоти у цьому є порівняння його ікономії та Божої ікономії спасення людства.

Подібним до цього Слова є і наступне, VI, яке на перший погляд, відкрито суперечить риторичним правилам панегірика³⁴, оскільки Золотоустий предметом своєї проповіді обирає "недоліки" Апостола. Проте, як і у попередньому Слові,

автор доводить, що страх перед ударами чи смертю лише доводить велику мужність та силу волі Павла. Не страх перед ударами заслуговує на осуд, а злі вчинки, які "недостойні свобідної людини" та здійснені через цей страх³⁵.

Слово VIIє "з мистецької точки зору найвдалішим"³⁶. Для Золотоустого хрест Христа - це вияв Його найбільшої слави³⁷ і християни є знаменоносцями. Знаменом же християнства є хрест — "спокуса для юдеїв та глупота для поган" (1 Кор. 1, 23). Християни, переносячи ті чи инші терпіння та муки — кожен за даною йому благодаттю, причащаються слави Христової і таким чином носять знамено Його перед усіма³⁸.

Важливо зазначити ще й такий елемент Похвал святому Апостолові Павлові як "панегіричний маньєризм"³⁹. Він полягає у тому, що ці Сім Слів нагадують радше діялог, який є спадщиною класичної діятриби. Про це свідчать численні звертання у другій особі до уявного співбесідника та особливо вживання дієслова (лат. Inquit)⁴⁰.

¹ Див.: Jean Chrysostome Panegyrique de S. Paul //par Auguste Piedag- nel. - Sources Chretiennes№ 300. - Les Editions du Cerf: Paris, 1982, с 14-16; 20.

² Див.: Там само, с. 18-19.

³ HarryM. Hubbell. Chrysostom and Rhetoric // Classical Philology, 1924 № 19, с 268.

⁴ Пор.: Там само, с. 267-268. ^s Пор.: SC300, 21.

⁶ Пор.: Бесіда XI на Буття. J.-P. Migne Patrologiae Cursus Completes. SeriesGraeca. — Paris, 1858-60. — T. 53, 95 [у цьому виданні на сторінках відсутні літерні показники типу А, В, С, D]. Бесіда XXXII на Римлян, PG 60, 678-682.

⁷ Пор.: Архиеп. Филарет (Гумилевский), Историческое учение об От цах Церкви в трех томах. — С.-Петербург, 1882, т. II, с 245 (Приміт ка 283).

⁸ Протоиерей Георгий Флоровский, там само, т. І, с 220.

⁹ Rev. Thomas E. Ameringer The Stylistic Influence of the Second Sophis tic On the Panegyrical Sermons of St. John Chrysostom. —Washington, D. C, 1921. - С 12.

¹⁰ Иоанн Золотоуст Полное собрание творений Св. Иоанна Золотоуста в двенадцати томах. — С- Петербург, 1897-1906, т. I, с. 48-49.

¹¹ Див.: Rev. Thomas E. Ameringer, The Stylistic Influence of the Second Sophistic On the Panegyrical Sermons of St. John Chrysostom. — Washington,

D. С., 1921. Див. також: HarryM. Hubbell. Chrysoslom and Rhetoric // Classical Philology, 1924 № 19, с 261-276.

¹² Пор.: Протоиерей Георгий Флоровский, там само, с. 205.

¹³ Бесіда XI на Йоана, PG59, 79. Див. також у: В. Н. Лосский По об разу и подобию. — Москва, 1995. — С. 95 (включно з примітками І, 2, 3).

¹⁴« Бесіда XIXна Римлян, PG60, 594. Бесіда XLVI на Йоана, PG 59, 261.

¹⁵ Бесіда VI на Матея, PG 57, 68.

¹⁶ Бесіда III на Тита, PG62, 677.

¹⁷ Пор.: Томаш Шпідлік Духовність Християнського Сходу /Пер. з італ. М. Прокопович. - Львів: ЛБА, 1999, с. 53.

¹⁸ Бесіда на Псалом 8-ий, PG 55, 107.

¹⁹ Пор.: Бесіда II на Євтропія (Dubia), PG52, 403.

²⁰ Бесіда XX на Римлян, PG 60, 597. Такий і подібний вираз вживав ся й иншими християнськими авторами, а Микола Кавасила, св. Йоан Кронштадський навіть назвали так одні з головних своїх творів.

²¹ Пор.: Протоиерей Георгий Флоровский, там само, с 211; 205.

²² Св. Йоан Золотоустий, Похвали святому Апостолові Павлові, Слово І, І. - SC, 300, 114.

²³ Hubbell, с. 269.

²⁴ Слово II, 10. - SC 300, 160.

²⁵ Бесіда на І главу до Галатів, PG 61, 619.

²⁶ Слово III, 10. - SC300, 178.

²⁷ Там само, III, 1. - SC 300, 162.

²⁸ Пор.: Hubbell, с. 270.

²⁹ Слово IV, 4. - SC300, 190.

³⁰ Hubbell, с. 271.

³¹ Слово V, 1. - SC 300, 230-232.

³² Hubbell, с. 271.