Книги на сайті TrueChristianity.Info - Дякую за все, що мені послано Богом Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Я поспішаю жити
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Дякую за все, що мені послано Богом
   

Повернутися до змісту книги "Я поспішаю жити"


- І чому, чому на долю одних випадає стільки випробувань, а инші живуть собі безжурно? - запитувала я себе сотні разів і, не знаходячи відповіді, ще більше впадала у розпач.

Оте нещасливе щеплення в дитинстві - мільйони дітей переносять його без жодних ускладнень, а з мене воно зробило інваліда на все життя..

Инколи дивлюся на себе в дзеркало, пробую уявити, якою я була б без своїх вад, і не можу. Оте маленьке круглолице усміхнене дівчатко з довгим білим волоссям на фотографії з мого дитинства - мовби не я. Спастика, що перекривлює обличчя при спробі вимовити слово, фізична кволість, безліч инших болячок, виснажений погляд - ось яка я тепер і якою буду до кінця свого життя, - без здоров'я і перспектив. У минулому - школа-інтернат для дітей-інвалідів, передчасна смерть батьків, швейне училище для неповносправних, нетривала робота на швейній фабриці, що виявилася не під силу, хлопець, якому довіряла і до якого горнулася (бо так нестерпно бути самотньою), і для якого виявилася просто дешевою розвагою, хвороби і безгрошів'я. А в майбутньому...

- Ма-ма, тя-тя! - повертає до реальносте голос малого Томека.

Мій любий хлопчику - єдина моя радість й втіха, - як ми з тобою будемо жити далі? Знайомство з Дмитром, заміжжя, народження дитини - аж не віриться, що в моєму житті був такий світлий відтинок.

Мені казали казали різне: що він зацікавлений у моїй квартирі, що ці стосунки ненадовго... Я вірила тільки йому. І я надто стомилася від само-тности...

Арешт Дмитра і вирок - два роки ув'язнення - були для мене справжнім потрясінням. Виявляється він вже був засуджений на умовний термін, і тепер на нього, як стверджував сам Дмитро, "повісили" якусь крадіжку, яку він не скоював. Так чи це чи не так - що це змінить для мене? Адже він - мій чоловік - батько моїх дітей - Томека і.... тієї крихітки, якій до народження ще 7 місяців.

Дізнатися про свою другу вагітність у день арешту чоловіка, у день, коли прийшло попередження з жеку про відключення світла й газу через заборгованість... Звідки взяти гроші, як вижити з малою дитиною на мізерну інвалідську пенсію, як перебути цю вагітність і другі пологи - другий кесарів розтин - за півтора року?

Боже, допоможи мені не збожеволіти... Бо хто потурбується про моїх дітей?

- Ви хочете залишити дитину? - буденним тоном цікавиться дільничний гінеколог.

- Не розумію...

- А що тут розуміти, - дратується лікарка, - аборт будете робити чи ні?

- Не буду!

- Ваша справа.

"А може справді... - в обтічній формі порушує ту саму тему моя знайома. - Тут і здоров'я, і чоловіка, і роботу маєш, і то з двома дітьми тяжко. - Подумай, Терезо, у твоїх обставинах..."

Але що винне оте малятко у "моїх обставинах"? Для когось - це лише "ембріон", якого можна легко позбутися в гінекологічній госпрозрахунковій клініці за 100 гривень, а для мене -моя маленька дитинка, яка чекає своєї появи на світ, чекає, щоб побачити мене, свою маму.

Через кілька років мені на очі потраплять плакати, на яких буде зображено розвиток дитини в лоні матері, написано про формування всіх органів вже на перших тижнях вагітности.

Тоді я ще не знала цього всього, але з дитинства у моїй душі було закарбовано Божу заповідь, і я твердо знала одне: ніколи не зможу вбити свою дитину, хай там як складаються обставини мого життя.

Було тяжко. Було нестерпно. Брала малого Томека і вирушала до церкви. Отець й монахині, мабуть, зауваживши мою скруту, підбадьорювали, допомагали. Світ не без добрих людей, і Господь обдаровував мене своїм милосердям.

Проганяла від себе похмурі думки. Мріяла про майбутнє, уявляла, якою буде моя друга дитина, на кого схожа. Чомусь була впевнена, що це буде білявий хлопчик, схожий на мене. Старший Томек - смаглявий, татова копія.

Крістіян справді народився білявим, подібним до мене. Операція була дуже складною, я - цілком знесиленою. Лікарі радили збалансоване харчування, тривале лікування, а до року не піднімати більше 3-х кілограмів. Я мовчки кивала, хоч знала, що для мене ці вимоги нереальні.. На ліки й добрі харчі для себе нема грошей, і піднімати тягарі доведеться, бо хто ж замість мне це буде робити?

Але я вже не тривожилася за своє майбутнє. У мене два синочки-два дубочки, я з ними не пропаду! Малий Томек - як старший - відразу після повернення з пологового будинку почав мені у всьому допомагати: малого заколише, сухі штанці принесе. Просто не відходив від колиски. Часом так кумедно було спостерігати, як він сам намагається вдягнути шкарпеточки братикові - инша дитина вже давно б облишила те, що їй не вдається, а Томек сопе-сопе, поки не вдягне, як годиться.

З Божою поміччю дочекалися нашого тата. Відбувши термін ув'язнення, Дмитро змінився: став нервовим, нестриманим. Я розуміла: йому довелося чимало пережити*. Але часом було так гірко на душі: адже мені також довелося ці два роки самій з дітьми несолодко. Десь вичитала: чоловік може підняти вантаж, удвічі важчий, аніж жінка, але жінка витриваліша і стійкіша до життєвих випробувань і тягарів.

Я робила все, щоб повернути чоловіка до нормального життя. Дещо вдавалося, дещо - ні. Дмитрові не щастило з роботою, він став заглядати до чарки, жек подав на нас до суду, почали одне за одним хворіти діти, погіршився мій стан здоров'я...

Часом мої тягарі здавалися мені непосильними і я благала Господа "Боже, візьми ті тягарі, бо я впаду під їх вагою". З молитвами долали випробування за випробуванням.

Росли сини і тішили своєю кмітливістю.

- І треба ж, такі гарненькі, виховані хлопчики, - дивувалися всі.

Зараз старший, Томаш, ходить до школи, молодший, Крістіян, - у садок. Обидвоє танцюють в гуртку польського народного танцю, вже їздили з виступами за кордон. Говорять трьома мовами: українською, польською й російською. Дмитро нарешті вдало працевлаштувався, знайшла невеличкий підробіток і я.

Щасливий кінець, майже як у мелодрамі, -скаже хтось.

А я справді почуваю себе щасливою. Хоч знаю: життя непросте, і в ньому буде ще не одне випробування. Та вже не нарікаю на те, що Господь одним вділяє багато випробувань, а иншим дарує спокійне, безпроблемне життя. У моєму житті з Божої волі також було багато щасливих моментів. І я дякую Господові за все, що Він мені посилає.

Тереза, 42 роки, м. Львів

[ Cкачати книгу: "Я поспішаю жити" ]

Купити книгу: "Я поспішаю жити" ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!