Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Вересень. - Житіє преподобного отця нашого Киріяка-відлюдника Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Вересень..
Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся.                Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу.                Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!                Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного?                Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся?                Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!                І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!                І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться.                Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно.                Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє преподобного отця нашого Киріяка-відлюдника
   

Місяця вересня в 29-й день

Преподобний Киріяк родом був із Коринту, батька мав Івана, пресвітера святої соборної церкви, матір же Євдоксію. Народився у царство Теодосія Молодшого при кінці царювання його, родичем був Петру, єпископові коринтському, від нього-бо в молодих своїх літах поставлений у читці тієї ж соборної у Коринті церкви і вправлявся старанно у книгах божествених, від ранку аж до вечора і від вечора аж до ранку за читання сідаючи, і дивувався, як від початку Бог все корисне влаштував до спасіння людського; як у кожному роді догідникам своїм великої честі сподобив, учинивши світлими та прославленими: Авеля-бо прославив задля жертви; Еноха, як такого, що добре угодив йому, пошанував перенесенням; Ноя, іскру роду людського, у водах потопних цілим зберіг; Авраама задля віри батьком багатьох народів показав; доброприємним явив Мелхіседекове благочесне священство; Йосипа возвеличив заради цноти; Иова в образ терпіння світові подав; Мойсея сотворив законоположником; Ісуса Навина поставив як покорителя сонця та місяця; явив пророка і царя і страшного Таїнства праотця Давида; полум'я вавилонських печей юнакам у росу перетворив. Найбільше ж дивувався, розмірковуючи, з безсімейного зачаття невимовного різдва: як Діва стала матір'ю, неушкоджено дівство зберігши; як Бог що є Словом, а чоловіком став незмінно і полонив хрестом ад, звабника змія побивши, Адама ж знову ввів у рай. Це й багато іншого блаженний Киріяк у розумі своєму розважуючи і житія багатьох святих читаючи, запалився духом, і розчинилося серце його у страх Божий; забажав-бо наслідувати тим, котрі жили боговгідно, і замислив іти у святе місто Єрусалим, і там, відкинувшись житейських благ, самому служити Богу. Отак гадаючи, ввійшов котроїсь неділі до церкви і почув читані із святого Євангелія слова Христові такі: "Коли хоче хто йти вслід за мною — хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста і хай іде вслід за мною". Зрозумів, що це для нього мовиться, тоді вийшов із церкви, не кажучи про себе нікому, і пішов на берег, де пристановисько кораблям; знайшов же одного корабля, котрий плив у Палестину, і, поклавшись на Бога, ввійшов у нього і пустився у плавання. Мав тоді юнак Киріяк вісімнадцять років від роду, коли, мов другий Яків, пішов із дому отця свого, все покинувши заради Бога і невдовзі приспів до святого міста Єрусалима, був тоді там єпископом Анастасій, на восьме літо єпископства його, у дев'яте ж літо царства Лева.

Походив отож Киріяк по святих місцях, прийшов до одного чоловіка Божого на ім'я Євсторгій, котрий збудував монастиря поблизу святого Сіону, і, від нього прийнятий бувши, перезимував там, дивлячись на подвиги іноків і сам іночих трудів прийнявши початки, і ніби драбиною від сили виходив на верх чеснотливого життя. Живучи ж там, чув від багатьох про святого Євтимія, котрий улаштував лавру в пустелі і про досконале його життя; вмолив отож блаженного Євсторгія, щоб відпустив його в Євтимієву лавру, любив-бо пустелю і в ній жити бажав. Євсторгій же, достатньо навчивши Киріяка, відпустив його із молитвою та благословенням до преподобного Євтимія. Євтимій же прийняв його люб'язно, провидячи в ньому можливе Боже обдарування, і невдовзі своїми руками одяг його у схиму і послав на Йордан до святого Герасима, уже тоді великий Теоктист до Господа відійшов. Герасим же святий, побачив ши юного Киріяка, повелів йому жити у спільножитному монастирі і працювати у послушаннях. Він же на всі праці вказав готовність і пробував у поварні, дрова січучи, і воду носячи, і їжу варячи, і всіляке послушання з подякою здійснюючи, не даючи собі спокою, день та ніч трудячи своє тіло: вдень в службі монастирській працював старанно, а вночі стояв на молитві, мало коли сон приймаючи; піст же був у нього такий: через два дні хліба і води споживав. Коли ж за звичаєм, дозволеним у свято, трапилося коли спожити трохи вина, то спершу розчиняв його добре водою; і в олію теплу воду вливав.

Преподобний Герасим, бачучи з молодих літ таку повстриманість, полюбив його. Мав-бо Герасим звичай на святу Чотиридесятницю відходити у найглибшу пустелю, звану Рува, у ній і преподобний Євтимій часом поселявся. Люблячи отож блаженного Киріяка через його велику повстриманість, узяв його із собою. Тим Киріяк в усі дні неділі причащався святих таїн від рук Герасимових і пробував у безмов'ї пустельному до неділі В'їзду Господнього в Єрусалим — і поверталися в обитель із великою для душі користю.

За деякий час преподобний отець наш Євтимій помер. Його ж бо смерть преподобний Герасим пізнав, сидячи в своїй келії: побачив-бо ангелів Божих, котрі із радістю виносили на небо душу преподобного Євтимія, тож, уставши, взяв Киріяка та й пішов у лавру Євтимієву і знайшов його в Господі почилого. Поховавши чесно його тіло, повернувся в свою келію із улюбленим своїм учнем Киріяком. На дев'яте літо приходу Киріякового до Палестини великий угодник Божий Герасим ' перейшов від земних до вічних обителей; Киріяк же знову повернувся до лаври преподобного Євтимія, де раніше від святих його рук прийняв ангельський образ.

Був уже тоді в лаврі ігумен Ілля, у нього Киріяк випросив усамітнену келію і сидів безмовно в двадцять сьоме літо життя свого. І мав він там собі приятеля, одного інока, Тому на ймення, великого в пості і досконалого в житті, до нього мав велику в Дусі Святім любов і користь мали один від одного, були-бо обидва сповнені благодаті Божої. Але недовго дружнім своїм співперебуванням тішилися, розлучило їх Боже зволення таким чином: посланий був блаженний Тома від Фідадиякона в Олександрію щось купити для монастирської потреби; мав іще від Мартирія, єпископа, книги до архієпископа олександрійського Тимотея. До нього ж коли зайшов Тома віддати послання, затримав його архієпископ, побачивши наявно в нього благодать і, рукоположивши його, поставив єпископом Ефиопській країні. Коли ж до неї прийшов блаженний Тома, всю просвітив і чудесні знамення та чудеса сотворив — добре пас доручену собі паству.

Киріяк же святий, позбувшись доброго друга, мовчання взяв і жив, зачинившись у келії, ніби похований у гробі, з єдиним тільки бесідуючи Богом, і побув у тій обителі десять років, у ній-бо і дияконом був рукоположений. У той час обидва монастирі, Євтимієвий та Теоктистовий, були разом, маючи спільне життя і спільний устрій, трималися й однієї великої Євтимія заповіді. Коли ж ворог певне сум'яття вчинив, витворилася між двома монастирями незгода й розділ; тоді святий Киріяк уразився через отой розділ монастирів і вийшов зі своїй обителі, пішов у монастир Сукійський, що його преподобний Харитон збудував та влаштував, був там прийнятий і, як новак, почав проходити послушання. Пробув тут чотири роки у різних службах: і у пекарні, і у лікарні, і, всіх отців утішивши, після чотирьох літ уведений був у святилище, щоб чинити дияконське служення; тут-таки, коли минуло три роки, був поставлений пресвітером — у сороковий рік від народження свого, також канонархом учинений був. Послушання те тримав вісімнадцять літ, а пробув у тім Сукійському монастирі більше тридцяти років. Звіщав сам, що коли був канонархом, не бачило його сонце, щоб їв чи гнівався на когось. Казав і таке: як і в усі вечори, ставав у келії на молитву, починав Псалтир і закінчував до удару в било на полуношне співання.

Побажавши життя жорстокішого, пішов у пустелю в сімдесяте літо від народження свого. Мав із собою одного учня і, йшовши багато днів, дійшов до пустелі, що називалася Натуфа, і поселивсь у ній. Не маючи ж чим живитися, було-бо зело тієї пустелі вельми гірке, помолився Богові і, увірувавши в його благостиню, рече учневі: "Іди, дитино, і збери гірке зело, і звари його. Благословенний Бог усе може, і тим зіллям здолає нас прогодувати". Учинив учень за повелінням святого, Бог-бо живить усіх, що на нього уповають, тож перетворив гіркоту зела того у солодкість, і живилися ним чотири літа. Коли ж кінчався четвертий рік, один муж, старійшина комитів із Текуї, почувши про нього від пастухів, що пасли в пустелі овець, наклав на осла тягар хлібів, прийшов до нього задля благословення та молитви і приніс ті хліби. Киріяк же після молитви бесідував багато із ним про користь для душі і відпустив його із благословенням — відтоді їли ті хліби. Учень же якось зварив зілля без повеління отця свого і коли їв його, знайшов таку гіркоту, що стерпіти її не зміг, аж згубив голоса свого від тієї гіркоти. Старець же зрозумів причину його безголосся, помолився над головою його і дав йому пречистих таїн — і так здоровим учинив. Повчаючи його, сказав: "Не завжди Бог хоче чудеса творити, але тільки в час нашої біди й потреби. Коли не мали ми хлібів, зілля нам Бог у їжу всолодив, тепер же хліби маємо, тож яка потреба чуда того, щоб усолоджувати гірке зілля?" Коли ж закінчилися хліби, знову настала потреба у їжі. І знову рече старець учневі: "Благословен Бог, дитино, збери і звари зілля". Вчинив учень за повелінням і коли настав час їсти, не захотів учень їсти — боявся, щоб знову зле не постраждати. Старець же знаменував варення образом Христа, сам спершу їв, тоді й учень, дивлячись на нього, осмілився покуштувати — і було без шкоди: мали їжу солодку, як раніше, і відтоді знову тим зіллям живилися.

Коли минало п'яте літо пробуття його в тій пустелі, один муж, текуїтянин родом, почувши про блаженного Киріяка, привів до нього свого сина, якого на новий місяць біс мучив люто, і молив святого: хай помилує сина його й прожене того мучителя. Він-бо сотворив щодо нього молитву і єлеєм помазав його, зображаючи на ньому хрестне знамення, і вигнав біса, та й повернувся чоловік із сином здоровим у свій дім і оповідав усім про це чудо. Пройшла чутка про святого по всьому тому краю й почало приходити до нього багато людей: один для благословення, інший сцілення просячи, а ще інший порозмовляти із ним і дістати користь із того бажав, — і вельми йому докучали. Він же, тікаючи від слави людської, відійшов у внутрішню пустелю, названу Рува, і пробув там п'ять років, живлячись коренем зілля, названого мелагрія і тростяними паростями. Але й там дехто про нього довідався і приходили до нього, несучи своїх хворих і тих, котрі від духів нечистих страждають, — їх усіх зцілював знаменням хрестним та молитвою.

Не бажаючи й там терпіти докуки, відійшов із Рува і поселився у місці порожньому і схованому, де не було жодного відлюдника, місце це Сусаким звалося і відстояло від монастиря Сукійського на дев'яносто поприщ, тут колись дві глибокі ріки сходилися, а потім висохли, тільки познака залишилася великої їхньої глибини. Каже дехто, що то були ріки Ітамські, про них-бо Давид у псалмах до Бога віщає: "Ти висушив був ріки Ітамські"; і пробув там Киріяк сім років, проходячи ангельське життя.

Трапилися у краях тих за Божим допустом голод і пагуба, і побоялися отці лаври Сукійської подальшого гніву, й пішли до святого Киріяка, молячи його: хай у монастир їхній прийде; вірили-бо, що коли святий Киріяк буде з ними, має відвернутися від них гнів Божий — так і сталося. Прийшов преподобний Киріяк у лавру на прохання братії, почав жити поблизу монастиря у відлюдницькій печері, у якій раніше преподобний отець наш Харитон мешкав.

У той час була численна єресь Орігенова, заради викорінення якої святий Киріяк багато доклав труду і молитвою, і словом безбожне єретичне знищуючи, зваблених від зваби відвертаючи, правовірних же у вірі утверджуючи, про що говорить Кирило, творець цього житія, так: "Я, — каже, — тоді вийшов із лаври Євтимія великого і прийшов до лаври святого Сави, до отця Івана, єпископа, безмовника, і був від нього посланий із книгами до отця Киріяка, звіщаючи про брань, яка була у святому місті від єретиків, і молив його потрудитися в молитві до Бога, щоб невдовзі впало високоум'я начальників єретичних Нона та Леонтія, які проголошували на Христа Орігенову огуду. Прийшов я ув обитель Сукійську, подався до печери преподобного Харитона і, поклонившись блаженному Киріякові, подав писання і сказав усно, що мені було повелено від чудотворця Івана-безмовника. Він же рече мені: "Хай не печалиться отець, котрий послав тебе, побачимо невдовзі за Божою благодаттю розорення єресі". І пророкував про швидку смерть Неонову та Леонтієву, котрі догмати Орігенові бережуть. Подав слово учительне, показуючи мені буйство та звабу орігенитів, і що божественним одкровенням явлено йому було шкоду від тієї єресі, а звабленим нею, пагубу. Також із розмови зрозумів блаженний, що я лаври великого Євтимія чернець, і рече: "Це ж бо, брате, ти з того монастиря, що я". І почав багато розповідати мені про святого Євтимія на користь мені, і так пожиточними розповідями та солодкою своєю бесідою нагодував душу мою та й відпустив мене з миром. Невдовзі збулося проречення блаженного Киріяка, раптово померли начальники єресям і розпалася єретична сила, і припинилася міжусобна війна на правовірних. Тоді Киріяк, без печалі бувши, вийшов із печери святого Харитона і знову пішов на безмов'я у Сусаким у дев'яносто дев'ятий рік життя свого, і безмовний був там вісім років. Я ж бо, знову побажавши побачити святоліпне лице преподобного і насолодитися солодкою бесідою його, прийшов ув обитель Сукійську і, знайшовши там учня його Івана, пішов із ним у Сусаким до блаженного Киріяка.

Коли ж наблизилися ми до того місця, зустрів нас лев превеликий та страшний, його ж побачивши, вельми злякався. Іван же, учень святого, уздрів, що я жахнувся, й рече: "Не бійся, брате Кириле, є ж бо цей лев послушником отця нашого і не шкодить братії, яка до нього приходить. Лев же, побачивши, до ми йдемо до старця, відступив із дороги. Уздрівши мене, отець Киріяк сказав: "Це брат монастиря мого Кирило до мене прийшов", — і був мені радий. Учинивши молитву, сіли, бесідуючи, і каже йому про мене учень його Іван: "Отче, брат Кирило, побачивши лева, вельми злякався". Рече ж до мене старець: "Не бійся, дитино Кириле, того лева, бо зі мною пробуває і мале це зілля стереже від кіз диких". Бесідуючи, повідав мені багато про великого Євтимія і про інших пустельних отців, що жили добродійно, також повелів поставити мені пригощення. Коли ж ми їли, прийшов лев і став перед нами, і встав старець, дав йому окрайця хліба, кажучи: "Іди стережи зілля!" Мені ж рече: "Чи ж бачиш, дитино, цього лева? Не тільки стереже зілля, але й розбійників та варварів звідсіля відгонить; не раз-бо люди нападали на вбоге місце це, і проганяв їх лев". Я ж, чуючи це, дивувався й прославляв Бога, що покорив диких звірів, як овець, угодникові своєму. Пробув же в нього один день і немале навчання від нього прийняв. Назавтра сотворив молитву, подав мені благословення і відпустив мене з миром, повелівши учню своєму провести мене. Вийшовши, побачив лева, що на дорозі лежав і дикого козла їв, і стали, не сміючи дорогою йти повз нього. Він же, побачивши, що ми стоїмо, покинув здобич свою і зійшов з дороги, доки не поминули його.

Місце, на якому преподобний жив, було сухе й безводне і колодязя не мало; викопав же блаженний між каміння яму і зібрав у неї взимку воду, і досить йому було на потребу й на поливання зела проздовж усього літа. Якогось року, липня місяця, була спека велика, висохла вода, між каміння зібрана, і печалився святий на безводді. Звів тоді очі до неба й помолився, кажучи: "Боже, що напоїв ти в пустелі спраглий Ізраїль, подай мені і пустелі цій трохи води, необхідної для потреби убогого мого тіла". І тоді з'явилася мала хмара над Сусакимом, де жив, і впав дощ довкола кліті його, і наповнив йому всі ями, що були поміж камінням — так Бог невдовзі послухав раба свого.

Праведно буде й корисно (каже письменник цього житія той-таки Кирило) і це тут сказати, що мені учень блаженного Киріяка отець Іван оповідав:

"Коли ходили ми пустелею, показав мені одне місце, кажучи :"Це поселисько блаженної Марії". Просив його, щоб розповів мені про неї. Він же почав мені повідати. "Було, — каже, — в якомусь часі, ішли ми з другом моїм, братом Парамоном до отця Киріяка. Глянувши ж, побачили здаля якусь постать, що стояла і гадали, що якийсь то є пустельник. І рушили до нього, бажаючи йому поклонитися. Коли ж прийшли до того місця, він тоді від нас сховався. Були ми страхом і жахом наповнені, гадаючи, що лукавого духа побачили, і стали на молитву. Після молитви поглянули туди й сюди і знайшли печеру в землі. І збагнули, що то не дух лукавий, а якийсь раб Божий є, і сховався він перед нами. Прийшли ми до печери і просили його із заклинанням, щоб явився нам, і хай не позбавить нас молитов своїх та пожиточної бесіди. І почули з печери відповідь таку: "Якої від мене хочете користі? Жінка я є грішна й проста". І запитала нас, кажучи: "Ви куди йдете?" Відповідаємо їй: "Ідемо до отця Киріяка-відлюдника. Але повідж нам, Бога ради, яке є ім'я і життя твоє, і звідки ти, і з якої причини прийшла ти сюди?" Вона ж відповіла: "Ідіте тепер, ідіте, а коли повертатиметься, розповім вам". Ми ж клялися, кажучи, що "не відійдемо, доки не почуємо від тебе імені й життя твого". Вона ж, бачачи, що не хочемо відійти, почала із печери, не являючись до нас, оповідати про себе таке:

"Я звуся Марія, була псалмочитальниця при церкві Христового Воскресіння, і багатьох диявол справляв на мене. Злякалася, щоб не бути провинною від чиїхось поганих помислів та звад і докласти гріхи до гріхів моїх, помолилася Богу старанно, щоб звільнив мене від гріха і таких зваб. Якось, замилувавшись серцем від страху Божого, пішла в Сілоам і набрала посудину води, взяла й кошика моченого бобу та й вийшла вночі із святого міста і, поклавшись на Божу поміч, пішла в пустелю. Бог же благозволив довести мене сюди і вже вісімнадцять років тут живу і, за благодаттю Божою, не зменшилось у мене води й бобів у кошику аж до сьогодні. Але молю вас, ідіте тепер до отця Киріяка і довершуйте свою службу; коли ж повертатиметеся, відвідайте мене, вбогу".

Це почувши, пішли до отця Киріяка і звістили йому все, що чули від блаженної Марії. Отець же Киріяк здивувався і каже: "Слава тобі, Боже наш, стільки таємних святих маєш, не тільки чоловіків, але і жінок, що служать Тобі таємно! Але ідіте, діти мої, до угодниці Божої і що скаже вам, бережіть". Верталися ж бо ми від отця Киріяка, прийшли до печери блаженної Марії і покликали, кажучи: "Рабо Божа, Маріє! Це прийшли за повелінням твоїм". Але не було відповіді. Вступили ж у печерний вхід, учинили молитву, і не відповіла нам. Зайшли ж у середину печери і знайшли, що упокоїлася в Господі. Від святого тіла її великі пахощі виходили, але не мали у що вдягти й поховати в печері, тож загородили печеру камінням".

Це мені оповідав отець Іван, я ж почудувався такому життю тієї раби Божої й надумав писанню віддати на замилування слухачам, у славу ж чоловіколюбця Бога, котрий подає терпінням тим, що люблять його ..."

До цього місця повідає Кирило, письменник житія цього, що чув він від учня Киріякового Івана. По тому докладає й таке: "Коли скінчилося восьме літо життя Киріякового в Сусакимі, у глибоку вже старість увійшов преподобний, маючи від народження свого сто і сім років, і зійшлися отці обителі Сукійської, порадилися і сказали: "Хай не помре, далеко живучи від нашої обителі такий отець, бо не будемо відати чесного упокоєння його і позбудемося останнього його благословення". І пішли до нього, просили його вельми, щоб перейшов від Сусакима до печери преподобного Харитона, що була поблизу монастиря, в якій він раніше жив, коли з орігенитами боровся. Він же, ледь упрошений, послухався і, приведений бувши до обителі, поселився в Харитоновій печері за два роки до свого до Бога відходу.

Я ж, убогий, — каже письменник, — часто туди приходив, і втішав його, і великий пожиток душі своїй приймав від святих його бесід, і користувався від великих його подвигів. І хоч такий старий був, трудолюбний залишався і дуже рухливий, на співаннях старанно вистоював і ніколи не бував бездільний: чи молився, а чи щось робив. Був це муж доброприступний, прозріливий, учительний та правовірний, зростом високий та міцний, без ушкоджень мав усе тіло, сповнений був Духа Святого та Божої благодаті. Коли ж доброзволив Господь по численних трудах в небесній покій його переселити, упав преподобний у тілесну хворобу і небагато днів у ній пробув. Закликав ігумена тієї обителі з братією, навчив їх про спасіння і, поцілувавши, всіх благословив. Тоді зирнув на небо і руки простяг, помолився про всю братію і передав чесну і святу свою душу в руки Господу, місяця вересня в двадцять дев'ятий день, прожив же всіх літ сто і дев'ять. Братія ж плакала вельми, поховала святе його тіло із належними псалмами та співом, славлячи Бога і поминаючи багатолітні труди його, угодника". Хай буде ж і від нас, грішних, Богу нашому слава, тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.

У той-таки день страждання святих мучеників Дади і Таввддая, сина Саворія, царя перського і сестри Таведдаєвої Каздої. Дивись про них у Пролозі досить і гарно написане.

І пам'ять святих мучеників, що у Візантії, від аріян, у царство Вапентове, постраждали.

І преподобного Теофана-милостивого, після смерті якого миро лікувальне від мощів його витекло.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!