Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Березень. - Переставлення святого отця нашого Йони, митрополита Київського і всієї Руси, нового чудотворця Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Березень..
Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу.                А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм.                Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового.                А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб.                Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом.                А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий;                ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;                не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною.                Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.                Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба.                А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу.                А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому.                А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві.                Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього.                Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.                А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Переставлення святого отця нашого Йони, митрополита Київського і всієї Руси, нового чудотворця
   

Місяця березня в 31-й день

Цей святий Йона родом був із града Талича, того, що поблизу меж землі Казанської. Народився від батька благочестивого на ім'я Теодор. У дванадцятий рік віку свого одягнувся в чернечий образ в одному з монастирів землі Галицької і звідти прийшов до Москви в монастир Симона, трудився в монастирських службах літ досить. Був же в ті часи в Москві Фотій, митрополит Київський і всієї Руси. Він якось прийшов в обитель Симонову і, молебень у церкві Пресвятої Богородиці відслуживши та благословення архимандритові і братам подавши; захотів бачити тих, що трудяться в службах монастирських, і поблагословити їх. Прийшов до пекарні і бачив блаженного Иону, який заснув від великого труду, руку ж праву мав зігнену, наче благословляв нею. І не велів його будити, але сплячого благословив і пророчо про нього сказав тим, що були з ним, що монах цей буде великим святителем у краях всіх руських і багатьох на путь спасення наставить. Те пророцтво святителя Божого потім сповнилося. Через декілька років, благоволінням Божим і вибранням священного собору і радою самодержця, поставлений був блаженний Иона єпископом градів Рязані і Мурома і багатьох там невірних, до Бога навернувши, охрестив. Коли ж відійшов до Господа блаженний Фотій-митрополит, у шостий рік після переставлення його великий князь Василій Васильович, скликавши архиєпископів і єпископів Руської землі і весь освячений собор, звелів, щоб вибрали мужа достойного на великий престол Руської митрополії. І спільним усіх рішенням вибраний був блаженний Нона, єпископ Рязанський: знали-бо його всі як мужа доброчинного і святого. І пішов із посланням великого князя до Царгорода до царя Иоана Пелеолога і до святішого Йосифа-патріярха прийняти поставлення на митрополію. Перед приходом Иони у Царгород Ісидор зломудрий, родом болгарин, випередивши, прийняв свячення на митрополію Руську і вже з Царгорода відпущений був на Русь. Тоді, після відпущення його, Иона святий Царгорода досягнув і послання великого князя цареві і патріархові передав. Вони ж, те прочитавши, вельми пошкодували за тим, що поспішили поставити Ісидора і вже відпустили його. І сказали святому Ионі: "Що далі робитимемо? Не встиг ти прийти до нас, а ми иншого на ту митрополію поставили. І не можемо того змінити, Ісидор-бо вже є Руси митрополитом. Повертайся на своє єпископство і чекай, що влаштує Бог щодо Ісидора. Коли він або помре, або иншим якимось випадком переміниться, тоді ти — готовий митрополит Києву і всій Русі благословенням із престолу патріяршого Константинопольського будеш". І так відпустили святого.

Ісидор же спочатку прийшов до Києва, тоді відійшов до Москви у час весняний і протягом літа жнивного в Москві пожив, восени ж пішов у західні краї на собор Флорентійський наче для утвердження православної віри. Там затримався десь на три роки, повернувся до Києва у відступництві від святої Східної Церкви, але його не прийняли. Він же пішов до Москви, хотівши поширювати своє відступницьке учення. Великий князь Василій Васильович зрозумів його відступництво, скликав на розгляд його діла всіх архиєреїв і весь чин духовний Руської митрополії. Вони ж, зійшовшись і у святі правила поглянувши, пізнали, що Ісидор із Флорентійського собору чуже і суперечливе православ'ю приніс, і не захотіли його мати собі митрополитом. А великий князь звелів йому жити в одному з монастирів, допоки про нього до святішого патріярха в Царгород не пошле. Але він, бачивши, що його відступництво пізнане, сповнився сорому і, не чекаючи, що далі має бути, потай утік і в Царгород до патріярха Тригорія, Мамасом прозваного, пішов. Але й там його не прийняли, пішов до Риму і невідомо де після того подівся. А на Руську митрополію знову святий Мона був вибраний і, з благословення святішого патріярха Царгородського Тригорія Мамаса, освячений від своїх архиєреїв у Москві в Соборній церкві. І був він першим митрополитом, що від своїх російських архиєреїв освячення прийняв за благословенням святішого апостольського Константинопольського престолу.

Сівши на великому тому всеросійського пастирства престолі, Иона святий почав подвійно чинити подвиг і труди до трудів докладати, велику маючи турботу, аби всюди благочестя виправити, через що без лінивства богонатхненне учення поширював, писання посилаючи. І як справжній пастир православну утверджував віру, як же в самих посланнях його просторо знаходимо. Велике мав старання, щоб Богом вручене йому стадо пильнувати без шкоди. Дарував же йому Бог і чудотворення благодать — недуги зцілювати і майбутнє передрікати. Великого князя донька на ім'я Анна при смерті була — молитвою від хвороби зразу в здоров'я перемінив. Один же чоловік із заздрости диявольської невір'ям був одержимий до святого, говорив, що не молитвою митрополитовою велика княжна одужала, але ж як сама по собі та хвороба прийшла, так сама по собі і відійшла. Блаженний же, прикликавши чоловіка того, повчив його не злословити на Благодать Духа Святого і сказав йому: "Дитино, не сумнівайся ні в чому. Те, що неможливе для людей, можливе для Бога. Через віру її батьків, що благочесно правлять державою, понад надію дарував Бог життя дівчині". Він же не послухав, але й більше почав говорити слова образливі. Святий же сказав до нього: "Хай зв'яжеться язик твій лукавий, і хай загородяться хульні твої уста. І нехай замість тої дівчини, що мала померти, ти помреш". І зразу хульник впав на землю безголосий, нічого не міг промовити, лише очима дивився, і через короткий час викинув свою душу, бо насмілився хулити дар Духа Святого, який у великому тому архиєреєві був. Був у великого того отця чернець один на ім'я Пімин, пивничний ключник, йому ж наказано було давати пити тим, що приходили, жебракам немічним. Прийшла до нього одна вдова убога і просила напитися трохи меду через неміч свою. Він же з гнівом відповів: "Іди, жінко, поки не прийде час пиття". І пішла та зажурена. Довідався про те святитель Божий, прикликав Пімина і сказав йому: "Чи не знаєш, брате, яку образив ти вдовицю — Божу угодницю. І за це послав на тебе Бог смертне посічення, іди-бо покайся швидко у гріхах своїх, бо прийде час відходу твого". І звелів духівникові своєму постригти його в схиму. І того ж дня, в який він був у схиму пострижений, переставився Пімин, за словом святителя Божого.

В один час одному зі слуг своїх віддав святий срібла немало, звелів давати милостиню убогим. Той же частину роздав, а частину собі приховав. І прийшла до святого одна вдова убога, кажучи: "Святче Божий, нічого ж мені слуга твій не дав із того, що наказав ти". Святитель же прикликав слугу і сказав йому: "Чому образив удову цю, не давши їй нічого?" Той же сказав: "Я багато разів їй давав, але вона безсоромно просить знову". Удова ж наполягала, казала, що "нічого в тебе не взяла". Слуга ж сказав їй із гнівом: "Іди помри, бо брешеш". Тоді святий сказав йому: "Не буде так, бо вдова ця каже правду, ти ж крадеш і брешеш. Тому вдова нехай жива буде, ти ж помреш". І в ту годину хвороба вогневична охопила слугу того, і він помер. Боярин же один на ім'я Василій, кликали його Кутуз, невірство маючи до святого, не приходив до нього і благословення від нього приймати не потребував. Найшов же на нього біль зубний дуже великий, і страждав люто, ніяк не міг зцілитися. Якось, коли служив архиерей Божий Йона святий Божественну у соборній церкві літургію, трапилося і тому боярину, що на зубний біль страждав, у церкві тоді бути. Після закінчення Святої літургії Йона святий прикликав до себе того боярина Василія, благословив його і просфору дав йому, поучивши його з Божественного Писання. Раптом рукою своєю вдарив його по щоці, що й багато людей у церкві чули звук удару. Василій же, скрикнувши вельми, сказав: "О горе мені, ти мені й останні зуби вибив!" І зразу відчув себе здоровим, зовсім болю зубного не мав. І пішов у дім свій, радіючи, і хвалячи Бога, і хвалячи угодника Його великого святителя Йону.

У рік 6959-ий було з Божого допусту через гріхи наші нашестя безбожних агарян на Руську землю. Один-бо царевич сарацинський із багатьма татарами несподівано в Москву прийшов і передмістя попалив, і до града з усіх боків агарянська приступила сила. Блаженний же митрополит Йона з усім клиром, взявши чесні хрести і святі ікони, мури града з молільним співом обходив, багато сліз з очей випускав у старанній до Бога за град і за людей молитві. Поглянувши на ченця одного на ім'я Антоній, який був Чудового монастиря старцем, знаючи і відаючи життя його добродійне, сказав йому: "Сину і брате Антонію, помолися до милостивого Бога і Пречистої Богородиці за визволення града і всього православного християнства від безбожних цих агарян". І сказав йому Антоній: "Превеликий архиерею, дякуємо Богові і Пречистій його Матері, міцній і швидкій помічниці нашій, почула-бо молитви твої і впросила Сина свого, Господа нашого Ісуса Христа, щоб врятований був град цей і все православне християнство задля тебе. Агаряни ці невидимою силою швидко переможені і прогнані будуть, мені лише одному пораненому бути від них і померти, долі Господньої велінням". Коли Антоній те сказав, раптом прилетіла стріла від татар і зранила того старця Антонія, і він, похворівши трохи, переставився. Поховав його чесно преосвященний митрополит і цілий собор. Після цього настав празник Покладення ризи Пресвятої Богородиці у другий день місяця липня. Збентежилися погані раптом страхом і трепетом і повтікали з града, невидимою силою Божою гнані. Святий же митрополит звелів швидко збудувати у дворі своєму церкву Покладення ризи Пресвятої Богородиці на пам'ять про визволення від агарян молитвами Божої Матері, бо в той день звільнився град від облоги варварської. Тоді через досить років преблаженний отець наш Нона, досягнувши старости глибокої, наблизився до чесної кончини своєї, і було про те откровення від Бога таке. Сторож соборної церкви на ім'я Максим одної ночі за звичаєм сторожування свого навколо церкви ходив. Побачив, що церква відчинена і свічки всередині горять, і священики співають. Сповнився страху, побіг і сповістив те ключареві церковному єрею Якову. Він же, із поспіхом прибігши, побачив церкву замкнену, як же було, світло ж всередині світилося. Відчинивши двері, увійшов і не побачив нікого, лише бачив палаючі свічки. Був же настрашений, і чув голос із вівтаря, який промовляв до нього: "Якове, іди скажи рабові моєму Ионі-митрополиту. Просить він у мене хвороби для тіла свого задля душевного спасення, і Я почув молитви його, і пошлю рану на ногу його, і в тій хворобі переставиться, щоб управив він добре дорученою йому паствою скоро, бо відійти має негайно". Той голос почувши, Яків сповнився страху і жаху і, в нерозумінні бувши, нікому не розповідав про те видіння, навіть самому святителеві, хоч йому ж розповісти мусив. Коли ж наступний день минав, прикликав його до себе святий пастир Йона і сказав йому: "Якове, де був ти цієї ночі, що бачив і що чув? І чому не розповів мені того, що було тобі про мене відкрито?" Яків же затремтів, упав перед ногами святителя, кажучи: "Прости мені, владико, я не смів розповідати, але благодать Божа відкрила тобі". Святий же сказав йому: "Бог нехай простить тобі, дитино. Повідомляю тобі, що забере Бог дружину твою від тебе. Іди-бо швидко і зроби те, що для душі її, щоб у чистому покаянні померла", Коли ерея кликали до митрополита, жінка його була здорова, коли ж повернувся додому, побачив її хворою дуже — вона через три дні кінець прийняла по-християнськи. Святими Таїнствами, як же годиться, напутствувана. Після цього і великий святитель Иона, мало часу проживши, повний днів і добрих діянь, закінчивши святість у страху Божому і благодаттю Святого Духа переповнившися, блаженної досягнув кончини своєї. Впав-бо у хворобу — на нозі рану мав, знеміг тілом, але не духом, і в хворобі цій із церкви не відлучався. Коли ж хотів Богові в руки передати святу свою душу, мир і благословення подав великому князеві Василію, і насінню його, і всім людям, і молитва була в устах його — звільнився від тіла і відійшов до Господа в рік 6969-ий, місяця березня у 31-ий день. Пас церкву Божу дванадцять років і шість місяців. Тіло ж його чесне покладене було у Соборній Пресвятої Богоматері церкві.

Після переставлення Иони святого через декілька років і великий князь Василій Васильович переставився, а після нього наступив син його — великий князь Йоан Васильович, самодержець Російської землі. Він, благоволінням Божим, благословенням преосвященного митрополита Теронтія захотів соборну церкву стару розібрати, нову, більшу [яка нині є], збудувати. Взявши-бо чесні мощі святого чудотворця Петра Митрополита, переніс їх в иншу церкву на якийсь час. І після того як розібрали стару церкву, коли почали копати рови на фундамент церкви великої, знайшли мощі инших митрополитів: Теогниста, Кипріяна, Фотія і цього святого Йоничу-дотворця. Коли відправлялася соборна панахида під час того віднайдення чесних мощів, принесли хлопця семилітнього, розслабленого з лона матері своєї, на ім'я Симеон, сина пресвітера Петра, який служив у храмі святого Иоана Аіствичника, що під дзвонами. Того розслабленого хлопця пресвітер соборної церкви Олексій, руками піднявши, поставив у раці святого Иони в ногах і тримав його, кажучи йому молитися. Хлопець же, єреєм тим підтримуваний, молився, і возвав велегласно тричі: "Дощ іде". Був же час погідний, й ані хмаринки вгорі видно не було. І зразу хлопець той став здоровим. І вже не несли його, але сам додому пішов — усі дивувалися через те і прославляли Бога й угодника його Иону святого. Коли закінчили соборну велику церкву Успення Пресвятої Богородиці в рік 6987-ий і коли, як же годиться, освячена була, принесли в неї чесні мощі святих митрополитів, насамперед святого Петра-чудотворця, тоді Теогниста, Кипріяна, Фотія і цього угодника Христового Иони. А тому що мощі його були цілі і тлінню не піддавалися, поклали їх зверху на землі у раці, як же і нині видно. До них же багато людей приходять з молитвою, сподобляються прошеної благодаті.

Чоловік один на ім'я Іван, німий, не міг зовсім нічого говорити, прийшов до раки святого і приклався до чесних його мощів, поцілував руку його святу, і невідомо як, Божим невимовним влаштуванням, здалося чоловікові тому, що простягнув святий руку свою, і взяв його за язик, і тримав міцно, і почав чоловік той кричати. Священики ж і люди в церкві, які тоді були, збіглися на голос його. Тоді побачив чоловік той, що святий випустив язик його з руки своєї, і випростався від крику Іван, почав виразно говорити і проповідувати перед усіма, як сталося йому таке чудесне язика розв'язання. Усіх, що там були, охопив страх і жах через преславне те чудо, і разом зі зціленим Іваном прославляли велич Божу і великого чудотворця Иону святого. И инших багато чудесних подавалося і нині подається від святих його мощів зцілень усім, хто з вірою до них прибігає, на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленим нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!