Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Квітень. - Страждання святого отця нашого Мартина Ісповідника, Папи Римського Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Квітень..
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання святого отця нашого Мартина Ісповідника, Папи Римського
   

Місяця квітня на 14-й день

Після смерти Теодора, Папи Римського, прийняв престол Римської церкви Мартин блаженний, одноголосним вибором усіх. У той час на Сході, у Греції, царював Конста, син Константина, внук Іраклія-царя. Ще ж у ті роки царі грецькі володіли і старим Римом, і намісників своїх на західних тримали краях. Примножувалася тоді на Сході єресь монотелітів, тобто єдиновольників, які сповідували, що одна лише у Христі Господі нашому воля й одне бажання. Єресь та походила від попередньої Євтихієвої єресі, яка про одну лише природу в Христі злословила, не відповідно до православного ісповідання, яке стверджує вірити у дві в Господі нашому, втіленому Бозі, природи, також і дві волі, два бажання і дії, окремих кожної природи, проте в одній особі Христовій. Бо не на дві особи розділяється Христос Бог, але у двійці природ, не змішуючись, пізнається. Почав же ту єресь Кир, патріярх Олександрійський, і Сергій Царгородський, погодився на те й цар Іраклій, дід царя Консти. Після Сергія-патріярха в Царгороді був Пирр, також єретик-монотеліт, тоді Павло, тієї ж єресі. За намовою того Павла цар Конста написав одну книжицю, монотелітської єресі сповнену, назвав її Типос, і розіслав всюди, так вірити наказуючи. Багато-бо з правовірних, що з єрессю тою не погоджувалися і царському неблагочестивому велінню противилися, через вигнання, рани і смерть постраждали. Таким був преподобний Максим Ісповідник, як же в житії його багато про те написано, і цей, про кого нам слово, святіший Мартин Папа. Тільки-но прийняв престол староримського патріяршества, зразу цар послав до нього ту свою єретичного мудрування і зловір'я книжицю, бажаючи, аби новопоставлений Папа Мартин ту його віру прийняв і утвердив соборно. Блаженний же Мартин відкинув те зловір'я, кажучи: «Якщо б і цілий світ нове це вчення, правовір'ю суперечливе, захотів прийняти, — я не прийму, не відступлю від євангельського й апостольського учення і святих Отців передання, якщо мені і смертю постраждати». І послав до Царгородського патріярха Павла чесних із причту церковного мужів зі своїм писанням, просячи його і вмовляючи, щоби в єднанні церковному не робив розбрату, не сіяв полови єретичної посеред пшениці віри благочестивої і царя щоб переконав зупинитися в мудруванні такому, противному Церкві. Патріярх же Павло не лише блаженного Мартина Папи не послухав, а й посланців його з безчестям і ранами у далекі вислав землі. Тоді святіший Папа, радою преподобного Максима, авви Хрисополітанського, який у Римі в той час був, зібрав Собор помісний, скликав єпископів західних числом сто п'ять і, поклавши перед ними Кировий, Сергієвий, Пирровий і Павлів блуд, разом і царське писання, яке Типос називалося, анатемі передав. І написав до всіх вірних, що є у вселенній, у правовір'ї їх утверджуючи, виявляючи ж єретичний блуд і наказуючи остерігатися того пильно. Почув про те цар Конста, гніву й люті великої сповнився і послав помісника свого, одного воєводу на ім'я Олімпій, до Риму, щоб взяти Мартина святого. Але коли Олімпій до Риму прийшов, застав ще Собор помісний і, бачивши багато єпископів і людей, що зійшлися, духовного і мирського чину град наповнений, не посмів відкрито взяти Папу, але одного з воїнів намовив убити його несподівано в церкві. І коли воїн прийшов до церкви, маючи під одягом схований меч оголений й гострий і наблизився до Папи, щоб несподівано проколоти його, зразу осліп. Господь-бо, що не кладе жезла грішних на долю праведних, не дав убивці звести катівську руку на вірного раба свого. Бачивши, як сам Господь береже служителя свого, Олімпій залишив Папу і пішов у Сицилію проти сарацинів, там і помер. А цар, якого Павло-патріярх намовляв, послав иншого намісника до Риму, воєводу Теодора, прозваного Каліопою, щоб взяти Мартина, наклавши на нього брехливі провини, наче годиться із сарацинами, намовляє їх на Греко-римське царство, повстати війною проти царя хоче, наче віру, від отців передану, неправедно береже, ще ж і Пречисту Богоматір ображає. Дійшов же намісник царевий до Риму, наклав провини ті на Папу перед усіма. Блаженний же Мартин Папа ні в одній провині винний не був, очищав себе від наклепу неправедного. «Із сарацинами, — казав, — ніколи ж ніякої не мав згоди, хіба що посилав правовірним братам милостиню, які посеред сарацинів в убогості й бідах жили. А Пречисту Богоматір якщо хтось не шанує, і не сповідує, і не поклоняється їй, той проклятий у нинішньому віці і в майбутньому нехай буде. Віру ж святу, яку святі апостоли й богоносні отці передали, не ми, — казав, — але ті, що супротивно мудрують, неправедно бережуть». Намісник же царевий, не слухаючи оправдання Папи, у всьому винного його робив, додав, врешті, і те, наче неправильно на престол зійшов. Одної ж ночі, коли ніхто не знав, воїнською силою взяли Папу, повели до пристані і, посадивши в човен, послали на море далеко, між острови, що називалися Цикладськими, де на одному з тих островів, що Наксія називається, тримали святого цілий рік, морили голодом і нестатком потрібного. Коли ж щось боголюбці, які були в тому краї, милосердячись над вигнаним Папою, приносили, то викрадала сторожа, силою в тих, що приносили, забирала й докорами їм докоряла, кажучи: «Якщо хтось із вас його любить і милосердиться над ним, той ворог батьківщині. Бо вигнанець він, єретик, противник Божий і заколотник усього Греко-римського царства. І чинили багато пакостей святому сторожі ті, насміхаючись й ображаючи безчесно. І знеміг святий міццю тілесною від щоденної нужди й нестачі і від хвороби, що охопила його, проте не знемагав великодушшям, усе, Бога ради, з вдячністю терплячи. Тоді до Візантії його повезли.

Коли досягнув корабель Візантії і до пристані, що Євфимієвою називається, поблизу Архандії, вранці пристав, приходили до святого, який дуже хворим був, різні люди-нелюди, навмисне з царських і патріярших палат на те послані, аби великим злослів'ям та образами безчестити настільки чесного Божого архиєрея. І терпів те святий з ранку до вечора. Коли заходило сонце, прийшов один нотаріус на ім'я Саголива з багатьма воїнами і, взявши святого з корабля на ноші (йти він зовсім не міг через хворобу), поклали і несли в якийсь двір, який Правдіярія називається, і там у комірчині темній і тісній замкнули, і пильно стерегли, вважаючи, щоб ніхто із града не довідався про нього, що він там. І перебував святий в тому ув'язненні дев'ятдесят три дні, ні з ким говорити не міг. Тоді несли його звідти у дім сакеларія, де зібралися сенатори. І коли на ношах внесли його до них, один зі старших сенаторів крикнув на нього, наказуючи йому встати. І хоч казали слуги, які несли, що не може встати, бо вельми хворий, однак із гнівом велів йому, аби, хоч хворий, стояв перед ними, а що не міг стояти, звелів підтримувати. Піднявся святий і став посередині, підтримуваний иншими. Стало і лжесвідків багато, навмисне на те влаштованих і наперед навчених, аби виносити на нього брехливі вищезгадані й инші різні неправедні звинувачення. І свідчили, присягаючись святим Євангелієм. І коли блаженний Мартин, розмовляти по-грецьки не вміючи, через перекладача свого оправдатися хотів, не слухали його і сказати нічого не давали, а перекладача безчесними принижували словами. Казав до них святіший Папа: «Знає Господь, яке велике добро зробите мені, коли скоро якоюсь смертю уб'єте мене». Після цього вивели святого на місце одне високе, людне, де весь народ збиратися звик, і там, оскільки стояти не міг, посадили його. Цар же з одної високої вежі дивився на нього потай. І прийшов від царя сакеларій, грізно сказав до святого: «Бачиш, тому що покинув ти Бога, і Бог тебе покинув». Те сказавши, звелів людям проклинати блаженного Марина. І взивав народ голосно: «Анатема Мартину Папі!» А ті, котрі бачили, що ні в одному злі не винний Папа, з понурими лицями і слізними очима відходили з того місця видовищ. Тоді сказав сакеларій до претороначальника: «Візьми цього і на частини розрубай, не достойний-бо він жити». І зразу спекулятори, взявши святого, скинули з нього верхній одяг, спідній ж на ньому роздерли згори донизу, і залізо важке на шию і на все тіло його наклали, і тягнули звідти через град в претор, меч же оголений несли спереду, щоб тим мечем порубати його. З людей же одні насміхалися, кривдили, ображали і кивали головами, кажучи: «Де Бог його? Де учення віри його?» Инші плакали і ридали, бачачи таке безчестя і муки, без провини роблені настільки великому святителеві Божому. А преподобний подвійне підняв страждання: і тілом — від недуги, і важких кайданів, і катівських рук, що немилостиво його тягнули, страждав; і душею — від оголення і безчесних докорів сором і сердечний біль терпів. Коли притягнули його в претор, у темницю між злодіїв і розбійників вкинули, зв'язаного тягнули долі по сходинках багатьох, на них же падаючи і вдаряючись, святий зранився усім тілом аж до сині і пролиття крови. Через яку годину перенесли його в иншу темницю, названу Діомидовою, де ж від болю і холоду великого (був-бо місяць січень) близький був до смерти. Жінка ж сторожа в'язничного, змилосердившись над святим, прийшла таємно в темницю до в'язня святого. І, взявши його звідти, обв'язала його рани, і на своїй постелі поклала, й одягнула тепло. І лежав святий до вечора безголосий, наче мертвий. Коли пізній вечір був, Григорій, старійшина царських євнухів, урядника дому свого послав з малими якимось наїдками до святого, кажучи: «Не знемагай у скорботі, уповаємо на Бога, що не помреш». Це почувши, Мартин преподобний зітхнув із серця, бо неприємним було йому те слово: бажав померти у своєму за правовір'я стражданні. І зразу зняли з нього залізні окови. Зранку ж пішов цар відвідати хворого патріярха Павла, бо при смерті був, і розповів йому все про Папу Мартина. Павло ж, важко застогнавши й до стіни обернувшись, сказав: «Горе мені, і це додалося до осуду мого». Спитав його цар, чому говорить так. І відповів патріярх: «Хіба мала, пане, мука, щоб Папа терпів таку?» І, заклинаючи, просив царя, аби перестав кривдити Папу. Через вісім днів, коли помер патріярх Павло, посланий був від царя Демостен-нотарій з иншими знатними мужами в темницю Діомидову до святого Мартина. Вони, увійшовши, сказали: «Владика наш цар говорить тобі: «Ось в якій славі був, в яке безчестя прийшов, у безчесті тому ніхто тобі не винен, лише ти сам». А святіший Папа нічого ж не відповідав, до Бога очі звів, сказав: «Слава і дяка за все єдиному Цареві безсмертному». І питали святого про Пирра, який раніше був патріярхом, чи вільною волею своєю, коли був у Римі, відрікся своєї монотелітської віри, і як Теодор, Папа, який раніше був, прийняв його? Святий же Мартин розповів їм усе про Пирра детально: що, вільною волею до Риму прийшовши, подав на хартії своє відречення від неправедної віри, хоч і знову після того на попереднє зловір'я повернувся. І що Папа Теодор чесно прийняв його як єпископа і всім потрібним задовільнив. На кінець святий промовив до них: «Ось я в руках ваших, робіть зі мною, що хочете, як же Бог дав вам. Знайте ж точно, що якщо й на частини розшматуєте мене, до Константинопольської церкви, допоки вона перебуває у зловір'ї, не приєднаюся. Випробуйте і побачите, яка благодать Божа в рабах Божих». Те чувши, посланці повернулися до царя, дивуючись великодушності й небоязливому серцю святого, що мук і смерті не страшиться. Пробув же святий у темниці Діомидовій вісімдесят п'ять днів, прийшов Саголива-нотарій до святого, кажучи: «Наказано мені взяти тебе звідси у дім свій, а потім кудись посланий будеш». Питав же святий, куди має бути посланий і на яке місце, але той не хотів розповісти. І сказав преподобний: «Залиште мене тут у в'язниці аж до тої години, коли маєте мене кудись послати». І пішов нотарій. Заходило сонце. Блаженний Мартин Папа сказав до своїх співв'язнів: «Підійдіть, брати, і даймо один одному останнє цілування, бо зараз прийде той, що хоче мене звідси забрати». Прощалися з плачем, а святий з веселим лицем казав їм: «Не плачте, але більше радійте зі мною, радіючим, бо у вигнання йду за правовір'я». Після цього прийшов знову вищезгаданий нотарій і, взявши святого, повів. Усі ж, що були у в'язниці, невтішно ридали через розлуку з ним. І посадили святого в корабель і у вигнання відіслали в Херсонес, де голодом, скрутою і всіляких потреб нестачею морений, через два роки до Господа відійшов. Святе ж його тіло поховане було поза градом Херсонесом, у церкві Пресвятої Богородиці, названої Влахернською. І був гріб його славний, бо багатьом і різним хворим зцілення подавалося молитвами його святими благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж з Отцем і Святим Духом слава навіки. Амінь.

У той самий день страждання тисячі святих мучеників й Азата-скопця, у Персії за царювання Саворія у дні Страстей Спасителевих і Воскресення Христового убитих.

І святого мученика Ардаліона, у час Максиміяна-царя у вогні за Христа спаленого.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!