Страждання святого священомученика Мокія

Місяця травня на 11-й день

За Диоклитіянового царювання, коли антипатствував у Європі Лаодикій і Максим і гоніння на християн всюди налягло, був в Амфіполі-граді, що в Македонському краю, пресвітер святої Божої Церкви на ім'я Мокій. Він, коли невірні святкували нечистий празник нечестивого язичеського бога Діоніса, розпалився ревністю за Христом Богом, став посеред народу і возвав, кажучи: "Дивися і чуй, о зваблений люде, доки блукатимеш, у пітьмі ідолобісся безумно ходячи? Доки не розумітимеш загибелі своєї і не омерзиться тоді бісівська зваба? Навернися і пізнай Владику Бога, явленого єдинородним його Сином, Господом нашим Ісусом Христом і світлом істинним, що просвітило пітьму невідання". Ті й більше слів блаженний Мокій не один раз, а щодня, ідучи між людей, говорив, велегласно блуд ідолопоклонництва викриваючи, Христа ж, істинного Бога, проповідуючи. Осліплені ж безумством громадяни, не розуміючи корисних слів учителя богонатхненного, нечисті свої святкування здійснювали. Тоді з Аполонія, града Македонського, прийшов в Амфіполь антипат на ім'я Лаодикій і приніс жертву Діонісові, і сповістили йому про служителя Христового Мокія, що багатьох відвернув від святкування Діонісієвого. Прискаржували-бо на святого невірні, кажучи: "Є тут учитель християнський, який дивними якимись ученнями зваблює людей, аби вірили в розп'ятого і померлого чоловіка. І багато хто, слухаючи зваби його, відвертається від богів наших. І якщо не заборониш йому того вчення, цілий град услід за ним піде і спорожніють творені богам жертви". Антипат же сповнився гніву, звелів схопити святого. І, сівши на судищі, Христового ж ісповідника поставивши перед собою, сказав йому: "Скажи мені, хто ти, що не хочеш принести жертви з нами і тих, що жертвують, розбещуєш і відводиш людей від поклоніння богам?" Відповів святий Мокій: "Невігласе, що не знаєш істини, чому питаєш про те, чого зрозуміти не можеш? Збери спершу потуги розуму свого і пізнай істину, бо і я, навчаючись Святого Письма, пізнав, що ідоли язичницькі — біси, і надія на них — суєтна". Лаодикій сказав: "Бачу, що ти багатослів'я навчився". Мокій сказав: "Багатослів'я наше істини навчає, аби зрозуміти, яку, почуй, що кажу: боги, яким поклоняєтеся, бісами є, німими і глухими". Лаодикій сказав: "Принеси жертви богам, щоб здобути життя своє, його ж добровільно стратити замислив". Відповів святий: "Смерть за Христа, антипате, великий для мене здобуток". Тоді антипат, гнівом дихаючи, звелів Мокія святого оголеного повісити на катівні й кігтями залізними тіло його з голови до ніг обдирати аж до кости. Коли дерли, святий взивав до Бога, кажучи: "Владико, що царюєш вовіки і промінням правди сяєш, яви рабам Твоїм Божество своє і дай мені без перепон подвиг чинити за Твої заповіді". Слуги ж обдиранням тим довго мучили святого, допоки самі не знемогли. І розгнівався на них кат, звелів відігнати їх як лінивих і немічних, мученика ж, відв'язавши, знову перед собою поставити. І став святий міцніший тілом і мужніший у свідченні істини, велегласно славлячи Бога. І сказав йому Лаодикій: "Принеси жертви Богові Діонисію, хай звільнить тебе від багатьох лих". Мученик відповів: "Чи вважаєш богом ідола, непорушного і безголосого, майстерністю руки людської зробленого? О заблукалий слуго диявола, чи не бачиш, що не знемогло тіло моє від катувань твоїх і не відчуваю болю в ранах, бо вся сила твоя — суєтна".

Чувши ж те, Лаодикій мовив: "Це твоє в муках незнемагання не є від сили Бога твого, але від чарів. Наказую тому тебе вогнем спалити, аби всі суглоби і члени твої попелом стали і вітер їх розвіяв". І зразу звелів кат піч велику приготувати, смолою ж, і клоччям, і хмизом її наповнити і запалити. І здіймалося полум'я печі у висоту десь на шістдесят ліктів, і потьмарилося повітря димом. І сказав Лаодикій до святого: "Принеси жертву богові Діонисію". Мученик же мовчав. І знову сказав кат: "Доки перебуватимеш у непокорі своїй?

Бачиш приготований для тебе вогонь — і зрозумій велич бога Діонисія, і поклонися йому". Відповів святий: "Сказав я тобі вже, о антипате, що не поклонюся глухому, і сліпому, і німому згубнику душ людських. Чи хочеш довідатися, що названий цей бог не є богом, але ідолом?" Відповів Лаодикій з гнівом: "О прокляття, чи є ідолом той, що має в собі божественну силу? Сила, що в ньому, приймає від нас жертви і дарує нам спасення". Сказав йому святий: "Хочеш, аби, приступивши, приніс я жертву богові твоєму, аби всі, бачачи, що я приношу жертву, пізнали силу Діонисія?" Лаодикій сказав: "Поклонися, і принеси жертву, і зрозумій його велич". Увійшов Мокій святий у капище ідольське, зробив знамення хресне на чолі своєму, озброївся зброєю Христовою на диявола і став, де ідол Діонисієвий утверджений стояв, помолився до правдивого Бога, кажучи: "Ти, що тримаєш усе творіння, Владико, і все створив Христом Твоїм, осоромив диявола, що відчужився від Твоєї істини, Ти, що дарував блаженство чеснот тим, які бояться Тебе, Господи, і шанують святе ім'я Твоє, ідоли вавилонські розбив і показав правдиву віру пророка Твого Даниїла, мерзотний вівтар ідольський через трьох отроків своїх уневажнив і погасив полум'я вогненне в печі, потопив злісного фараона у глибинах морських, молитви Мойсееві вислухав і вивів палицею воду з каменя, Ти, що єси нині, і був, і будеш, цар вічний, — почуй мене, раба свого, ось-бо молюся до Тебе: прийди на допомогу мені і яви силу свою тим, що тримаються істини в брехні, аби пізнали Тебе, єдиного, правдивого і вічного Бога. І нехай прожене світло Твоє пітьму ідолопоклонницького блуду". Так помолившись, возвав голосом великим, до ідола кажучи: "Непотрібний і суєтний, німий і бездушний Діонисію, наказую тобі великим і преславним іменем Христа мого, що на висотах живе, аби впав ти зі свого постаменту і простягся на землі, аби зрозуміли всі неміч твою". І зразу потряслися земля і капище — і впав ідол з громом великим, і розсипався на порох. Усі ж, що там були, втікали геть зі страху і дивувалися через те, що сталося. Тоді святий Мокій сказав до антипата Лаодикія: "Ось глянь на звабу бісівську, що людей у смерть занурює, прийди тому і збери порох бога твого, на якого ти покладався, і збагни, у якій згубі стоїш". Лаодикій же засмутився вельми, жаліючи за ідолом Діонисієвим, і зразу звелів, схопивши святого, вкинути в піч розжарену. Коли вкинули святого у вогонь, стояв посеред полум'я, наче серед вертограда якогось прекрасного, і співав, благословлячи Бога. Видно ж було з ним трьох мужів, що співали, серед них же один був світліший лицем від сонця, його ж сяйво перевершувало світло вогню. І сказав Мокій святий у вогні так: "Дякую Тобі, Владико, Боже батьків наших, Слову Твоєму всі скоряються. Благословенний Ти, Господи сил, Творче всіх воїнів небесних, хвалений устами святих архангелів, що був колись із трьома отроками в полум'ї і посеред трьох Ти четвертим видний був. Прошу Тебе, Спасителю мій, розсип полум'я вогненне палаючої печі цієї і спали антипата цього. Поклади на нього нестерпний гнів Твій і карою своєю знищ його, хай усі довідаються, що Ти — один істинний Бог на небі". І зразу полум'я з печі кинулося на антипата і, досягнувши його, спалило на попіл разом з дев'ятьма його зброєносцями. І не зосталося жодної частини тіла їхнього: гнів-бо Божий винищив їх. Настрашився весь люд, що там був, і втікав далеко від печі, а святий вийшов з вогню цілий, анітрохи не ушкоджений.

Після такого чуда преславного градоначальник Таласій гніву сповнився, схопив святого Мокія і замкнув у темниці. Через двадцять днів прийшов у град той инший антипат, на ім'я Максим. Довідавшись про святого і про загибель Лаодикієву, радився, як би стратити мученика. І, сівши на місці високому на огляд усім, поставив перед судищем своїм Христового раба і сказав йому: "Скажи мені ім'я твоє і рід". Відповів святий: "Якщо хочеш довідатися рід мій та ім'я, знай: батько мій був на ім'я Євфратій, мати ж Євстафія; вони, очистивши мене святим хрещенням, назвали Мокієм, у благочесті християнському виховали. Священичого сану сподобився я в церкві Христа, Бога мого, і нині вже зблизився до старости". Сказав Максим: "Ким були родичі твої?" Відповів святий: "Батько мій був громадянином великого града Риму, саном воїнським вшанований, мати ж моя була донькою антипата Лампалія". Сказав Максим: "Якщо ти такого чесного роду, як чарам віддався, що благородству такому не личить, і зруйнував великого бога Діонисія і друга царського — антипата Лаодикія — спалив, і змарнував святкові жертви?" Відповів Мокій святий: "Не я, але всесильний мій Бог Господь Ісус Христос бездушного ідола Діонисієвого розбив і ворога свого Лаодикія вогнем гніву свого спалив, я ж зі страхом Владиці своєму всім серцем корюся, ісповідую устами Пресвяте ім'я Його . Максим сказав: "Зупинися в безумстві своєму і йди принеси жертву Аполлонові, щоб погано не вмерти". Мученик мовив: "Погано помру, якщо забуду благодіяння і захист істинного Бога мого і приєднаюся до тих, що не є богами". Тому звелів Максим прив'язати мученика до двох коліс, для мук влаштованих, аби колеса, крутячись, стерли і розшматували його. Святий же, так мучений, казав: "Яка солодка любов до Бога" До ката ж каже: "Виконуй сумлінно волю батька твого диявола, бажаю-бо всіляких мук і смерти за Христа, Бога мого". Тоді, молячись, мовив: "Владико, подателю чистих думок, Помічнику, Захиснику і Визволителю мій, дякую Тобі, що недостойного мене сподобив увійти в подвиг цей і поміг мені на диявола. Ти ж Бог, що тримаєш ум мій, аби не здолали його помисли нечисті, але в Тобі, Творцеві своєму, він нехай насолоджується, бо велике Ім'я Твоє для тих, хто любить Тебе". Коли так молився святий, розламалися колеса — і мученик розв'язався, став здоровим. Дивувалися ж чудові тому всі, що дивилися, а кат сповнився сорому як переможений, і лютував гнівом на мученика, і звелів його вкинути до темниці. Через три дні вивів на позорище, віддав звірам на поїдання — випущено було на нього два леви голодні, рикаючі. І коли наблизилися до мученика, лягли перед ним, наче кланяючись, і обіймали ноги його, і лизали, наче цілуючи. Люди ж, дивлячись, взивали, кажучи: "Хай буде відпущений праведник цей, його ж і звірі шанують, і Бог любить". Тоді Максим-антипат до Филиписія-ігемона у Тракійський град Піринд, що нині Іраклією називається, послав мученика, написавши все, що з ним відбулося. Ігемон той тримав святого в темниці вісім днів і звелів відвести до Візантії, аби там відтяти йому голову. І коли привели мученика на місце страти, звів вгору очі свої, мовив: "Благословен єси, Господи, що створив віки, подвиги святих доводиш до сповнення, прийми в мирі дух мій". І був до нього голос з неба, що говорив: "Радій, добрий подвижнику Мокію, бо переміг відкрито катову силу, прийди й оселися з отцями в Небесному Царстві. Трудився ти у світі, спочинь і возвеселися на небі". І відтяли голову Христовому мученикові. Закінчив свій страдницький подвиг святий Мокій у п'ятий ідос травня, тобто в одинадцятий день, в який же після того благочестивий цар Константин празник йому встановив, збудував церкву в ім'я його і чесні його мощі переніс в неї, і в день пам'яті його зробив оновлення града, його ж в ім'я своє Константинополем назвав. Якщо ж хто вшановує святу пам'ять мученика Христового Мокія, нехай вірить, що має частку з ним у благодаті Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь, слава і поклоніння навіки-віків. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!