Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Травень. - Житіє святого отця нашого Єпіфанія, архиєпископа Кіпрського Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Травень..
Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам                Безперестанку моліться                Бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам                Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!                Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство                Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!                Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне                Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє святого отця нашого Єпіфанія, архиєпископа Кіпрського
   

Місяця травня на 12-й день

Єпіфаній був родом із краю Фінікійського, з юдеїв, які жили при ріці Єлевтра, що з-під гори Ливанської витікає у Фінікійське ж море впадає. Батьки його жили в селі, що називалося Висандука й лежало за три поприща від града Ликії, були землеробами. І народили двох дітей: цього Єпіфанія і доньку Калітропію. Коли ж помер батько Єпіфанія, мати, овдовівши, тужила і переживала через виховання дітей, бо в убогості була, небагато маючи на потребу тілесну, малі ж були діти: Єпіфанієві було десять років у той час, коли батько помер, а Калітропії — ще менше. Годувала їх мати з труду рук своїх. Через якийсь рік трапилося удові тій мати ослятко невчене, навіжене й дике. І сказала якось до Єпіфанія: "Дитино, візьми осленя, і веди його у град на торг, і продай, щоб ми купили щось їсти". Єпіфаній же до матері сказав: "Знаєш, мамо, що осленятко несамовите, і коли на торгу побачать люди, як воно скаженіє і дико поводиться, будуть бити мене". Сказала мама: "Іди, дитино, Бог же батьків наших вгамує ослятко". Хлопець же, скорившись велінню матері, взяв осля, повів його до граду на продаж. І коли підходив до торжища, зустрів його єврей один, що хотів купити осля. Зрозумівши, що хлопець жидовин, сказав йому: "Дитино, одного ми Бога праведного, і не годиться нам кривдити один одного, щоб не прогнівати Бога нашого ані один одного, тому справедливою ціною оціни осля". Єпіфаній, те чувши, сказав: "Не хочу продавати тобі осля це, бо ще не навчене, несамовите і дике, мати ж моя через голод, бо не маємо за що купити їжі, звеліла його продати. А тому що чую від тебе, що гріх задля своїх прибутків ближньому зла бажати, боюся тому Бога, аби не покарав мене і ти щоб не прокляв мене". Жидовин здивувався розуму і добрій вдачі хлопця і, витягнувши три монети, дав йому, кажучи: "Дитино, візьми це і купи матері хліба, і повертайся з ослям до свого дому. І якщо осля вгамується, то тримайте його в себе, якщо ж, однак, буде погане, то виженіть його геть, щоб когось не вбило". І повертався Єпіфаній із града додому. Ще він не досягнув свого села, як зустрів його один християнин на ім'я Клеовій і хотів у нього купити осля, той же не хотів продати. І коли розмовляли, почало осля несамовитіти і кидатися, ревучи і дичіючи, і скинуло хлопця Єпіфанія з себе і втекло з дороги. Хлопець же, впавши з осляти, вдарився і лежав, плачучи і не можучи встати, бо болів його бік. Клеовій же, підійшовши, оглянув бік його і, хресним знаменням тричі знаменувавши, зробив його здоровим і з землі підняв. На несамовите осля ж крикнув, кажучи: "Наказую тобі в ім'я Господа нашого Ісуса Христа розіп'ятого: стань! І тому що хотіло вбити господаря свого, — з місця цього не зійдеш". Коли він те сказав, зразу осля впало на землю і стало мертвим. Здивувався хлопець через те вельми. І спитав Клеовія, кажучи: "Хто є, отче, Ісус Христос розіп'ятий, що такі чуда бувають Його Іменем? Клеовій же відповів: "Син Божий, Його ж юдеї розіп'яли". Єпіфаній же боявся сказати Клеовію, що він жидовин, і пішов у путь свою, маючи в помислах Христа розіп'ятого і бажаючи вірити в Нього. Коли ж він прийшов до матері, розповів їй про все, що трапилося. Мати ж, не маючи чим прогодувати дітей, продала ниву, яку мала, а Єпіфанію звеліла йти в град і віддатися в науку якогось ремесла, щоб, його навчившись, зміг і сам прогодуватися, і її з дівчиною Калітропією прогодувати. І вже хотів хлопець іти в град, як прийшов в село те один жидовин, законовчитель багатий, на ім'я Трифон, який маєток у селі тому мав і батьків Єпіфанієвих добре знав. Він, бачивши матір Єпіфанієву овдовілу, що в убогості великій бідує, мовив до неї: "Жінко, дай сина свого мені в усиновлення, щоб відтепер був моїм сином. Ти ж і донька твоя з дому мого будете годуватися". І зразу вдова та з великою радістю віддала Трифонові хлопця Єпіфанія, і виховувався Єпіфаній у домі Трифоновому як син, і навчали його книг єврейських. Був же хлопець швидкий на розум і кмітливий, до того ж мав добру вдачу, і любив його Трифон вельми, і хотів видати за нього доньку свою, яку мав єдину. Але, волею Божою, померла скоро донька його, і через довгий час і сам Трифон і жінка його повмирали, також і мати Єпіфанієва померла. І залишився Єпіфаній сам, успадкувавши всі маєтки Трифонові, і взяв до себе сестру свою Калітропію, і годував її, наставляючи на добродійне життя, за наукою, переданою йому від учителя Трифона.

Якось вийшов Єпіфаній у село, в якому народився, до маєтків, що там залишилися йому по Трифонові. І, Провидінням Божим, зустрів монаха одного чесного на ім'я Лукіян, який, книги пишучи і продаючи, себе й убогих з труду рук своїх годував. Трапилося ж одному убогому бути на шляху тому — обхопив Лук'яна за ноги, взиваючи: "Помилуй мене, чоловіче Божий, ось уже три дні я не їв хліба і не маю чим підживитися". Блаженний же Лукіян не мав чого дати убогому тому, скинув із себе одяг і дав йому, кажучи: "Іди в град, продай одяг цей і купи собі хліба". Єпіфаній же, дивлячись на те, дивувався милосердю Лукіяновому, і був наче в піднесенні, і бачив одяг білий і пресвітлий, який згори зійшов і покрив Лукіяна. Те бачивши, Єпіфаній вжахнувся. І, зсівши з коня свого, впав ниць перед Лукіяном, кланяючись йому і кажучи: "Прошу тебе, о чоловіче, скажи мені, хто ти?" Відповів йому блаженний Лукіян: "Скажи мені спершу, якої ти віри, і після того я про себе розповім тобі". І сказав Єпіфаній: "Я — жидовин". Зрозумів Лукіян, що благодать Божа зійшла на Єпіфанія, бо ясновидним був старець, сказав до Єпіфанія: "То як ти, жидовин, питаєш мене, християнина, хто я? Адже мерзотні християни жидам і жиди християнам. Ось-бо чуєш, що я християнин, — і не годиться тобі більше слухати мене". Сказав Єпіфаній: "І що, отче, забороняє мені бути християнином?" Сказав Лукіян: "Те єдине боронить, що не хочеш. Кожне-бо добре діло випереджає вільне бажання: якби справді ти захотів, був би християнином". Тими Лукіяновими словами розчулившись, Єпіфаній не пішов до маєтку, куди прямував, але, взявши Лукіяна, багатьма проханнями впрошеного, повернувся у дім свій, який йому Трифон залишив, і показав старцеві все, що мав, кажучи: "Це маєтки мої, отче, хочу ж християнином стати і чернече життя прийняти. Маю ж сестру юну, і що про неї заповідаєш?"

Сказав йому блаженний Лукіян: "Дитино, маючи земні багатства і сестру, можеш справді християнином бути, бо не є перепоною вони до святої віри, але чернечого життя прийняти не можеш. Тому спершу святе хрещення разом із сестрою прийми і за християнина її віддай, і на прожиття їй досить залиш. Тоді решту маєтку роздаси жебракам — і тоді зможеш добрим ченцем бути". Єпіфаній же мовив: "Все це, отче, за заповіддю твоєю виконаю ділом, лише, не затримуючись, зроби нас християнами". Сказав Лукіян: "Годиться про це сповістити єпископові, бо без нього неможливо відбутися цьому таїнству, тому йду до нього, ти ж залишайся в незмінному намірі і ревності до Христа, Бога нашого, я ж швидко до тебе повернуся". І пішов Лукіян до єпископа града того, а Єпіфаній, пішовши в хату, де жила його сестра, сказав: "Хочу стати християнином і в чернечий чин одягнутися". Сказала йому сестра: "Якщо ти хочеш, то і я хочу. Що ти зробиш, те і я зроблю". Коли ж Лукіян сповістив єпископові про Єпіфанія детально, зрадів той духом і сказав Лукіянові: "Іди і повчи юнака і сестру його святої віри і настав на закон Христовий. І коли прийде день недільний і увійдемо в церкву, тоді приведи їх до милосердного чоловіколюбця Бога, аби приєднати їх до Нього через святе хрещення". Коли ж повернувся блаженний Лукіян в дім Єпіфанія, впали ниць Єпіфаній і сестра його перед старцем, плачучи й кажучи: "Просимо тебе, отче, зроби нас християнами скоро". Лукіян же підняв їх із землі, вчив багато, наставляючи на християнське благочестя, і затримався в них до дня недільного — ненастанно вдень і вночі навчав їх і молився з ними до Бога. Коли ж день недільний настав, привів їх до єпископа, і впали перед ним ниць, як перед самим Христом, просячи святого хрещення. Єпископ же підняв їх і, любо з ними розмовляючи, огласив, і пішов у церкву, пішов за ним Лукіян, а за Лукіяном ішли Єпіфаній і Калітропія. Коли ж наблизився Єпіфаній до церковних дверей і вступив на першу сходинку сходів церковних, спало взуття з лівої його ноги, вступив же він лівою босою ногою на поріг — спало з правої ноги взуття, і не зважав на те Єпіфаній, не вернувся-бо не лише тоді, а й пізніше взяти взуття своє, але босий увійшов до церкви, на стільки всім серцем ішов до Бога. Коли ж стояли в церкві Єпіфаній і сестра його і слухали слів Божих, поглянув єпископ на Єпіфанія і побачив прославлене лице його і вінець на голові його. Тоді єпископ і Лукіян ввели обох у хрестильницю й охрестили Єпіфанія і сестру його в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. І прийняв зі святої купелі Єпіфанія Лукіян, а Калітропію прийняла Веронікія, свята діва. І були новоохрещені на Божественній Літургії причасниками божественних Христових Таїнств, і звелів їм єпископ обідати з ним, і пробули в єпископії до восьми днів. Тоді Єпіфаній, взявши блаженного Лукіяна і святу діву Веронікію, повів їх у дім свій. І, взявши тисячу золотих, дав Вероніка і сестру свою їй віддав, бо та Веронікія начальницею була Христовим дівам, і відпустив її. Инші ж всі маєтки свої Єпіфаній, розпродавши, роздав потребуючим, лише залишив собі сорок золотих для купівлі божественних книг. І вийшов із града з Лукіяном: побудував-бо блаженний Лукіян монастир і мав десять чорноризців, які книги сумлінно писали, їжу собі з того труду добували.

Прийняв блаженний Єпіфаній у монастирі тому чернечий на себе образ, маючи від народження свого літ двадцять шість. І відданий був на настановлення першому після Лукіяна ченцеві Іларіону, юному літами, але досконалому добродійним життям і прикрашеному великими знаменнями. До нього приглядаючись, Єпіфаній почав постницькі його наслідувати труди. Преподобний Лукіян доручив Іларіону навчити Єпіфанія книги грецькі читати і писати. А працьовитий Єпіфаній не лише книг, а й життя в чернецтві подвижницького і богоугодного від Іларіона навчався і входив від сили в силу, благодаттю Христовою. Після того як переставився з життя цього Лукіян преподобний, Іларіон блаженний прийняв ігуменство, і видно було, що те місце не людьми заселене, але ангелами, які завжди служать Богові. Блаженному Іларіону трапезою був хліб сухий із сіллю і водою в міру. Їв те що другий день, часом що третій чи четвертий, а коли й весь тиждень без їжі проводив. Усе те бачачи, Єпіфаній наслідував таке постництво і навчався в ньому. І потім у весь час життя свого того уставу посту дотримувався, його ж від блаженного Іларіона навчився. Почав же Господь угодника свого Єпіфанія даром чуда збагачувати за чистоту серця його. Початок чуд його був такий. Місце, на якому монастир той збудований, безводне було, і за п'ять поприщ брати ходили, аби принести води, і то вночі, бо вдень неможливо було через спеку. Трапилося ж якось подорожнім, що там ішли, повернути в монастир по воду, бо налягла вельми спека, і спрагою великою були одержимі, і просили в ченців пити, але випадково не виявилося тоді в монастирі води ані краплини. І чекали подорожні смерти від превеликої спраги і безмірної горячі. Була ж у них посудина одна вина, та ним не вгамовується, а, навпаки, — посилюється спрага. Єпіфаній, змилосердившись над тими подорожніми, простягнув руку до посудини і, торкнувшись її, сказав до братів: "Вірте брати, що Той, хто перетворив колись воду у вино, Той нині вино у воду перетворити сильний". І зразу тим Єпіфанієвим словом вино у воду перетворилося, і пили подорожні і худоба їхня, й охолодилися, і залишився в них дух їхній. Після того як подорожні достатньо напилися, знову вода та вином стала. Тому здивувалися всі й почали Єпіфанія шанувати вельми за святість його життя. Він же, від братів пошанування не зносячи, вийшов таємно з монастиря і ховався, поневіряючись у пустелі, що називалася Спанидріон, зіллям пустельним годуючись. Через якийсь час сарацини, числом сорок, через пустелю ту проходили, зустріли Єпіфанія святого і, побачивши, що він у чернечому одязі, почали насміхатися з нього. Один же з них був на одне око сліпий, недобрий вдачею і нелюдяний. Витягнув меч свій, хотів вдарити чорноризця — і зразу відкрилося сліпе сарацинове око. Він же, кинувши меч, дивувався і показував друзям своїм око своє, що зцілилося. Ті ж, бачачи таке чудо, взяли насилу зі собою Єпіфанія святого, кажучи: "Ти наш Бог, ходи з нами і захищай нас від бід, що нам трапляються". Він же ходив з ними три місяці, витягав їх зі всіх злих діл і не давав перед очима своїми нічого безчинно робити, завжди караючи їх і повчаючи пізнання Бога і страху Його. І казав їм: "Якщо не покинете поганих діл ваших, не маєте благоденствувати на землі і загинете від гніву Божого, який має вас, помщаючи, карати". Сарацини ж, не мігши більше обмежень і настанов його терпіти, кланялися, просили його, щоб повернувся на своє місце. І повели його туди, звідки взяли, збудували йому своїми руками хатчину для перебування і, попрощавшись, пішли. Один же з них, пізнавши путь істинну і в Христа повіривши, залишився при святому Єпіфанії і став йому учнем. Навчивши ж його читання божественних книг і на постницьке життя наставивши, Єпіфаній святий через рік і шість місяців пішов з ним у монастир до блаженного Іларіона і просив його, пресвітера саном, щоб подав святе хрещення учневі його. И охрестили сарацина, і нарекли ім'я йому Іван. Цей Іван не відлучався від учителя свого преподобного Єпіфанія до кончини своєї і був записувачем житія його, допоки сам живим був, бо Іван цей швидше від Єпіфанія переставився.

Коли ж Єпіфаній святий повертався з монастиря з новоохрещеним учнем Іваном у свою пустельну келію, перестрів їх один юнак біснуватий. Його, нагого, гонив дух нечистий пустелею і кидав. Бачивши те, змилосердився Єпіфаній святий над ним і помолився до Бога, вигнав біса з юнака. Виходячи ж, біс крикнув, кажучи: "О Єпіфанію, ти мене вигнав з місця мого, в якому я двадцять два роки жив. Я ж тебе пожену в Персію, куди, і не хотячи, підеш стати перед царем". Так викрикаючи, дух нечистий втік, а юнак став здоровим і припадав до ніг преподобного, дякуючи. Святий же, навчивши його дяку віддавати Богові, відіслав його додому. Після того вигнаний біс пішов у Персію, увійшов у доньку цареву і мучив її люто, викрикаючи ж, говорив: "Якщо Єпіфаній сюди не прийде, не вийду з дівчини цієї!" І знову кричав: "Єпіфанію, роде фінікійський, прийди сюди, щоб вийшов я з доньки царевої!" Цар же, чувши про Фінікійський край, послав туди рабів своїх шукати Єпіфанія і привести до нього. Ті ж, пішовши у Фінікію, шукали по градах і селах, питали про Єпіфанія, та ніде про нього нічого почути не могли, більше ж — і зла багато витерпіли, бо люди фінікійські, думаючи, що вони оглядають землі їхні, хотіли мучити їх і віддати на смерть. І ледве втекли звідти, і прийшли до царя свого без нічого. Диявол же в дівчині сильним голосом кричав: "У пустелі, що називається Спанидріон, Єпіфаній живе, приведіть його сюди". Цар же, прикликавши тридцятьох мужів своїх, сказав до них: "Скиньте одяг перський, одягніться в одяг грецький і йдіть у Фінікію, і шукайте пустельне місце, що називається Спанидріон, там знайдете одного чоловіка — Єпіфанія. Його взявши, приведіть до мене. Пішли ж ті мужі за велінням царевим у зміненому одязі, досягли Фінікії і пустелі тої і, довго шукавши, ледве від якогось чоловіка довідалися і натрапили на келію Єпіфанія преподобного. Була ж ніч, коли в келію його прийшли, а преподобний з учнем, за звичаєм своїм, нічні молитви возсилав Богові. Ті, що прийшли, постукали у двері, щоб відчинив, але він не зважав на них, не настрашився думкою, але стояв на молитві, допоки свого не докінчив правила. Ті ж, розгнівавшись, вирішили розбити двері. Один з них хотів зброєю своєю у двері вдарити. Коли ж підняв руку зі зброєю — зразу заціпеніла рука його і стала суха й нерухома. Инші ж перестрашилися і відступили трохи від келії, допоки день настане. Блаженний же Єпіфаній закінчив свої нічні і ранкові молитви, відчинив двері келії і вийшов, коли вже день настав. Побачив його перс, що мав всохлу руку, впав ниць на землю перед ним, кажучи: "Помилуй мене, рабе Бога безсмертного". Преподобний же мовив: "Чого просиш від чоловіка грішного?" Він же сказав: "Здоровим я прийшов на місце це, і ось всохла рука моя". І сказав преподобний: "Як здоровий прийшов, то здоровим і будь". І торкнувся до всохлої руки його — і зразу здоровою стала рука і влаштувалася так, як і друга. Бачили те инші мужі, що стояли віддалік, прийшли і вклонилися святому, розповіли про причину приходу свого і благаннями просили його, щоб ішов до царя їхнього і зцілив доньку цареву. Преподобний же, пізнавши, що лукавий той дух, вигнаний з юнака, увійшов у доньку царя перського, озброївся на нього молитвою і, уповаючи на Бога, пішов з ними і з учнем своїм, везений приведеними на те верблюдами. Йшли ж тридцять п'ять днів, досягли Персії і прибули в град, названий Оріон. Троє ж із тих мужів пішли сповістили цареві про прихід Єпіфанія. Цар же зразу звелів його привести до себе. Преподобний увійшов до нього, як до простого чоловіка, а не до царя. І встав цар із престолу свого, вітаючи і вшановуючи чоловіка Божого. І розмовляв святий з царем про істинного Бога Христа, Спаса нашого, про Його непереможну силу, якою всілякий рід демонський проганяється. Привели ж до нього доньку цареву біснувату, — за неї помолившись до Бога і хресним знаменням тричі її знаменувавши, Єпіфаній святий зразу вигнав з неї біса, і здоровою стала отроковиця. Цар же, те бачивши, радости сповнився через зцілення доньки своєї і поклонився преподобному. Волхв же один возвав до преподобного, кажучи: "О любий волхве, що прийшов сюди для виправлення нашого учення, залишайся тут з нами і навчай нас, і всі перські волхви слухати тебе будуть". Святий же, грізно на нього поклянувши, гнівно відповів, кажучи: "О вороже істини, хай загородяться брехливі уста твої, що називають волхвом мене — раба Господа мого Ісуса Христа". І зразу волхв онімів — і всі були налякані. Волхв же впав у ноги святому: мав-бо німотою зв'язаний язик і говорити не міг. Поклонами просив святого помилувати його і звільнити язик його. Святий же, настановивши його досить, знову можливість говорити йому подарував. Той же взивав: "Згрішив я перед тобою, рабе Божий, прости мене". Цар звелів принести багато дарів із золота, і срібла, і каміння коштовного, і дали преподобному. Але він нічого з того не взяв і сказав: "Не потребуємо цього тимчасового, сподіваючись на краще, вічне багатство в майбутньому житті, яке Христос, Господь наш, нам обіцяв. Ти ж май своє для себе, бо любиш це і заради цього губиш душу свою, адже ти золотолюбний і грабуєш чуже, не подаєш потребуючим". Кликав його цар зі собою на обід, але той відмовився, кажучи: "Досить мені одного хліба з висівок і трохи солі на підкріплення немічного тіла мого". Цар же звелів вести святого з учнем його в осібний покій царський і там поставити їм багато з трапези царської їжі. Але він нічого з того не скуштував, лише сам хліб. І залишився святий у палаті царській десять днів, щодня з царем бесідуючи і навчаючи його про святу християнську віру, проте нічого не досягнув, бо серце цареве закам'яніло і розум осліплений був перським зловір'ям. Через десять днів, відходячи до себе, прощальне зробив до царя повчання про праведних суддів, і про милосердя, і щоб не слухав волхвів, слуг бісівських, і щоб не піднімав боротьби на царів християнських. "Якщо, — казав, — на них війну підіймеш, самому Христові розіп'ятому ворогом будеш і погано загинеш". Коли відходив святий із палат царських, сам цар його відпроваджував. КОЛИ З воріт палацу вийшов, бачив, що несли мерця. І звелів святий тим, що несли, зупинитися. Поглянувши на небо, сказав: "Сину Божий, що Лазаря чотириденного з мертвих воскресив, воскреси й цього мерця на славу пресвятого Імени Твого". Коли так святий помолився, рукою торкнувся мерця — і зразу мертвий ожив і встав. І всі жаху і подиву сповнилися. І думали, що преподобний Єпіфаній якийсь Бог. Але він називав себе Божим рабом, учив їх про істинного Бога, у Тройці Святій славленого. Вони ж не були з числа овець Христових, і через те, не затримуючись серед них, преподобний поспішив відійти у свій край. Хотів же цар послати з ним воїнів своїх, аби провели його аж до краю його, але він не захотів, кажучи: "Маю Бога, що береже мене, і воїв Його — святих ангелів". Тоді цар попрощав Єпіфанія, відпустив його, кажучи: "Іди з миром, Єпіфанію, славо греків, згадуй і нас, що в Персії". І пішов святий, Богом бережений. І, дійшовши до свого краю і пустелі, знову в келії, яку збудували йому сарацини, сів безмовствуючи.

Місце, на якому була келія і перебував Єпіфаній святий, безводне було. Преподобний же помолився належно до Бога — і вийшло джерело водне з сухої землі, як же колись Мойсееві з каменю в пустелі. Зробив же з учнем вертоград малий, насадили їстівного зілля, напоювали його водою з джерела і годувалися тим зіллям. Почали ж приходити дикі звірі і шкоду робити у вертограді, поїдаючи труди його. Святий же, якось із келії вийшовши і звірів у вертограді виявивши, заборонив їм, розмовляючи з ними, як з людьми, і кажучи: "Не робіть мені шкоди, чоловікові убогому і грішному, що оселився тут плакати через безліч гріхів моїх, бо трохи цього зілля дав мені Бог на прогодування моє". Звірі ж, наче розумні, засоромилися слів святого, пішли і більше не робили шкоди. Чули ж сарацини, які келію святому збудували, що преподобний повернувся з Персії, прийшли до нього, благословення від нього хотіли прийняти. І збудували инших три келії: вже-бо почало до святого збиратися багато учнів, адже слава про нього розійшлася по цілому краї Фінікійському. І невдовзі збудовано було монастир у тій Спанидрійській пустелі. І було в ньому до п'ятдесяти братів, учнів преподобного, серед них же був один на ім'я Каліст, син єпарха римського Летія, що прийшов до Єпіфанія в чернецтво таким чином. Біснуватий був хлопець той у домі батьків своїх, бачив же у сонному видінні Єпіфанія, що казав йому: "Чи хочеш, Калісте, аби відігнав від тебе духа нечистого?" І сказав йому хлопець: "І хто ти, пане мій, що можеш відігнати від мене ката лютого?" Сказав йому той, що явився: "Я — Єпіфаній, що живу у Фінікії Палестинській, у монастирі пустельному, який Спанидріон називається. І якщо вижену з тебе злого духа, то чи прийдеш до мене і чи будеш жити зі мною в монастирі моєму?" Сказав Каліст: "Пане, віджени лише ката від мене, і зразу прийду жити до тебе". Сказав Єпіфаній: "Дивись, дитино, щоб не переступив ти обітниці своєї". Збудився Каліст зі сну — відчув себе здоровим і вільним від катування диявольського і сповістив про те батькам. І з того дня не було йому зла ніякого ж від неприязні диявольської. Через три місяці Каліст сказав до батьків: "Пустіть мене у Фінікію Палестинську шукати пана Єпіфанія, аби я перебував у нього. Боюся, щоб не повернувся до мене катдиявол". І зразу батьки, давши багато золота, і срібла, і рабів, відпустили сина свого до Єпіфанія преподобного. До нього ж прийшовши, Каліст зразу чернечий чин на себе прийняв, а рабів назад відіслав, принесене ж золото і срібло на монастирське будівництво віддав.

У ті часи преподобний Іларіон Великий, який поблизу Маюму Газького обитель свою в пустелі мав, славний був на цілу Палестину. Одного дня Єпіфаній блаженний, взявши учня свого Иоана, пішов до великого того отця Іларіона святого, щоб відвідати. І прийняв той його зі всіма братами з великою радістю і з любов'ю затримав на декілька днів. Тим часом диявол перетворився в образ Єпіфанія і пішов у монастир його Спанидріон, наче від Іларіона Великого повертаючись. Один же необережний і неуважний брат, що за монастир без потреби вийшов, побачивши в образі Єпіфанія того, що йшов, думав, що то Єпіфаній. Кинувся до нього на поклін — і поклонився бісові, і зразу той, що поклонився, став біснуватим — увійшов-бо в нього диявол і мучив його. Брати ж, бачивши, що той біснується, сумували через нього. Преподобний же Єпіфаній, провидівши те духом, сказав до великого Іларіона: "Отче, вовк вліз у стадо моє і збентежив вівці мої, тому йду вигнати його". І, вставши, попрощався з великим старцем і братами і пішов з поспіхом у монастир свій. І коли увійшов у монастир, зразу диявол, побачивши святого, втік з брата того. І розповів брат, як сталося йому біснування. Святий же вчив братів пильнувати себе уважно від підступів диявольських.

Недалеко від монастиря Єпіфанієвого лев дикий у пустелі оселився. І багатьох людей, що проходили туди, губив: був-бо шлях через пустелю повз лігво левове. І збиралося багато пустельників, які хотіли туди йти, бо малою дружиною іти не сміли через страх перед левом. Якось, коли зібралися пустельники, прийшли в монастир до преподобного Єпіфанія, сповіщаючи про лютість звіра і про великі втрати від нього. Преподобний же сказав до них: "Ходімо, діти, в ім'я Господнє, і побачимо лева того". І пішли всі. Коли ж наблизилися до місця того, страх напав на всіх і хотіли втікати назад. Святий же мовив: "Покажіть мені місце його". І показали йому, здалеку стоячи. І пішов преподобний до звіра, взиваючи: "Де є лігво левове?" Лев, почувши голос людський, вискочив з лігва свого і, побачивши лице преподобного, впав мертвий на землю. Ті, що стояли здалеку, побачивши, що лев вийшов з кущів, повтікали, настрашені: думали, що з'їсть преподобного звір. Єпіфаній же святий кликав їх голосно: "Не бійтеся, діти, ходіть і погляньте на труп звіра". Вони ж ледве повернулися і, відвагу прийнявши, до святого прийшли і побачили при ногах його звіра мертвого, що на землі лежав. І дивувалися і прославили Бога.

Цьому преподобному з иншими багатьма дарами дався ще один великий дар від Бога — знати добре ціле Божественне Писання і тлумачити його правдиво. Читаючи книги братам, тлумачив чітко для розуміння всім легкого. Чув же про благорозумність і в книгах майстерність преподобного один еллінський ритор і філософ з Едесу, прийшов до святого в монастир і змагався з ним із книг своїх. Єпіфаній-бо з Письма Святого виявляв йому правдиву християнську в єдиного Бога, в Тройці славленого, віру, філософ же — з еллінських любомудрів еллінське хвалив багатобожжя. І перебував філософ у монастирі цілий рік, придивляючись до рівноангельського преподобного і учнів його чернечого життя і часто з книг з ним розмовляючи. Ще ж і чуда, що були, бачив — і помалу приходив до пізнання істини. А найбільше тоді, коли побачив одного біснуватого, дуже буйного, веригами зв'язаного, якого шістдесят чоловіків ледве до монастиря привели. І сказав преподобний до філософа: "Почуй, філософе, що змагаєшся з грішним Єпіфанієм: приклич богів своїх і вижени з чоловіка цього лютого біса, щоб і я повірив богам твоїм. Або я прикличу Бога мого Ісуса Христа розіп'ятого і вижену біса — ти ж пристань до нашої віри християнської". Філософ же, не маючи що сказати, мовчав. Блаженний же Єпіфаній, прикликаючи ім'я Господа нашого Ісуса Христа, заборонив бісові, і вигнав його з творіння Божого, і зробив чоловіка того здоровим і свідомим. Тоді філософ припав до ніг преподобного і просив хрещення святого, ісповідуючи одного істинного Бога, Христа розіп'ятого. Преподобний же послав його до блаженного Іларіона-пресвітера — й охрещений був філософ, і наречено було йому ім'я Єпіфаній. Тоді став ченцем і пресвітером, а після того і начальником лику инокуючих.

Щодня звідусіль до монастиря приходило багато братів і мирян. Втомився преподобний від неспокою і замислив покинути монастир той і край той і йти в єгипетські краї. Знаючи, що не пустять його від себе брати, прикликав їх і мовив: "Хочу йти відвідати великого старця Іларіона". Брати ж, розуміючи замисел його, впали ниць на землю перед ним з великими риданнями — просили, аби не покидав їх. І обіцяв старець не йти від них, і сів у келії. Через десять же днів встав уночі преподобний і, взявши першого учня свого Иоана, вийшов таємно з монастиря і пішов у Єрусалим, і поклонився животворному Чесного Хреста дереву, і всі святі єрусалимські місця обійшов, поклоняючись і молячись. Тоді пішов в Іоппін, де була морська пристань, і знайшов там корабель, який мав плисти в Олександрію, сів на нього і за кілька днів досягнув Олександрії. Коли вийшов з корабля і в град входив, перестрів його один жидовин, законовчитель на ім'я Аквила. Він затримав Єпіфанія, хотівши з ним розмовляти про закон. І розмовляли цілий день той, сперечаючись про віру з Писання, також і наступного дня. І переможений був Аквіла від Єпіфанія, захотів християнином стати. Єпіфаній же святий повів його до святішого Атанасія-архиєпископа, і прийняв архиєпископ обох радісно: жидовина як того, хто навернувся до Христа, Єпіфанія — як того, хто відвернув зі шляху злого і наставив на праведну путь. Через мало часу вийшов Єпіфаній з Олександрії і пішов у краї Тиваїдські, і зустрів його чернець, який був учнем великого Антонія, на ім'я Пафнутій. Сказав Єпіфаній до Пафнутія: "Благослови нас, отче". Відповів Пафнутій: "Благословенні ви Господеві". І після молитви сіли розмовляти. І розпитував Єпіфаній Пафнутія про ціле життя Антонія, Пафнутій же розповідав. Тоді сказав йому Єпіфаній: "Хочу, отче, жити в Нитрійській пустелі". Сказав Пафнутій: "Іди здоровий і насолодися бесідами отців святих, що в Нитрії живуть. І збери від них їжу духовну, якою маєш на Кіпрському острові годувати словесних овець". Це ж Пафнутій провістив пророчо, провидівши, що святий Єпіфаній мав бути єпископом на Кіпрі. І, знову помолившись, попрощалися один з одним і розійшлися кожен своєю дорогою. Коли зближався Єпіфаній до града, що називався Леотопіль, почув, що поблизу є монастир, а в ньому живе один чорноризець на ім'я Єракс, якого вважають добрим і таким, що має божественне учення (насправді ж Єракс той був єретиком, який мав протилежне Церкві святій розуміння). Про нього Єпіфаній святий, ще в Палестині живучи, чув і бажав його бачити. Також і Єракс чув про Єпіфанія. Учив же той Єракс, що тіло наше не має воскреснути, але инше замість цього дасть Бог, а це в землі розкладеться, за написаним: "Землею ти є і в землю знову підеш". Також казав, що діти не будуть дорослими у той вік. І пішов Єпіфаній у монастир той, хотівши бачити Єракса. Увійшовши туди, побачив, що багато людей слухали учення Єраксового. Всі-бо мали його за добродійного, адже вельми постницьке мав життя і, відколи відрікся світу, не споживав олії ані вина. Він, бачивши подорожніх двох ченців, Єпіфанія з учнем, спитав, звідки вони. І сказали йому, що з Палестини. Питав же про імена їхні, коли ж довідався, що то Єпіфаній, сумний став Єракс: немилий був йому Єпіфаній, адже ім'я Єпіфанієве славне було в Єгипті як мужа святого і премудрого. Проте не зважав на нього, навчав людей. Коли ж у проповіді своїй дійшов до воскресення мертвих і почав учити, що не воскреснуть тіла людські, Єпіфаній святий, тяжким це вважаючи, покликав його, кажучи: "Хай замкнуться уста твої, щоб наказалося тобі не ображати надії нашої". І зразу Єракс став німий і не міг зрушитися з місця свого. Бачивши таке чудо, яке зробив Єпіфаній на Єраксі, всі, що там були, здивувалися і злякалися дуже. Преподобний же Єпіфаній почав із Божественного Писання учити тих, що слухали, і переконувати про воскресення мертвих, що всіляко мають востати в тому тілі, в якому ж у світі цьому жили і з яким померли. Тоді, коли минуло декілька годин, сказав Єпіфаній до Єракса: "Чуй віру тверду і говори слово правдиве". І зразу Єракс заговорив, і визнав блуд свій, і обіцяв покаятися зі зловір'я свого. Преподобний же, повчивши його досить про правдиву віру, пішов звідти в Горішню Тиваїду й оселився на місці одному пустельному, що називалося Вувуліє. І прожив там сім років, проте не мав спокою через тих, що приходили до нього. Був у тому краю філософ один еллінський на ім'я Євдемон. Він зумисне із сином своїм прийшов до Єпіфанія змагатися з книг. Був же син філософа на одне око сліпий. Коли сперечалися вони довго, Єпіфаній святий поглянув на сина Євдемонового і сказав: "Чому не дбаєш про сина свого, аби мав друге око світле і зряче?" Філософ же засміявся, кажучи: "Якби у всій піднебесній один лише Євдемонів син був одноокий, справді б годилося мені про нього дбати, але тому що безліч на землі однооких людей, тому і цей такий буде". Сказав Єпіфаній: "Якби справді один лише твій син у всій піднебесній був сліпим на одне око, а всі на землі люди були б на обидва ока зрячі, тоді що б ти робив, щоб його зцілити?" Сказав філософ: "Нічого иншого, лише говорив би собі, що нема в цілому світі нещаснішого від мого сина". Сказав святий Єпіфаній: "Не прийми, Євдемоне, слів моїх за забаву, Бог-бо посеред нас, але дай мені сина свого на зцілення і побачиш славу Божу". І, взявши хлопця, хресним знаменням око його сліпе знаменував тричі — і зразу відкрилося око і прозрів хлопець ясно. Те чудо бачивши, Євдемон-філософ повірив у Христа із сином своїм і наставлений був достатньою наукою Єпіфанієвою, пішов у град до єпископа і прийняв святе хрещення зі всім своїм домом.

Стало відомо про Єпіфанія святого в цілому Єгипті, єпископи єгипетські хотіли взяти його і примусом зробити єпископом якогось града. Розумів те духом Єпіфаній, сказав до учня свого: "Повертаймося, дитино, на батьківщину нашу". І, вставши, пішли у Фінікію. Прийшли ж спершу в монастир Великого Іларіона, але не застали преподобного старця, бо той, стомившись від неспокою, адже звідусіль до нього приходили, вийшов звідти, відплив у край Кіпрський і перебував там у пустельному місці, в околицях Пафійського града. Брати ж монастиря Іларіонового ридали за отцем своїм, що залишив їх, і, коли побачили святого Єпіфанія, що до них ішов, утішилися з печалі. І перебував у них блаженний сорок днів, втішаючи їх, тоді пішов у свій монастир Спанидріон — і возвеселилися всі через повернення його.

Року ж того був голод у краю Фінікійському, бо не було дощу. І зібралося багато людей, прийшли в монастир до Єпіфанія преподобного, довідавшись про його повернення з Єгипту. І просили його наполегливо, щоб випросив дощу в Бога для висохлої землі, аби змогла дати земля плід свій. І сказав до них преподобний: "Нащо мені труди робите? Я — грішний чоловік". Вони ж великими проханнями довго йому надокучали, тому замкнувся в келії, став на молитві — і зразу потьмарилося повітря (день же був погожий), і була блискавка, і грім, і пролився дощ великий на землю, і напоїв досить всю землю Фінікійського краю, бо три дні ненастанно дощ лив, що й знову просили люди Єпіфанія святого припинити дощову зливу. І зупинив — і стала земля плодоносною в той рік. Почав же знову тужити там преподобний, бо до нього щодня приходили, надокучаючи, і думав звідти піти знову. Тим часом у вищезгаданому фінікійському граді Ликії (у якому ж Єпіфаній охрещений був) переставився єпископ. І зібралися з навколишніх градів єпископи, аби поставити єпископа градові тому. І згадали про преподобного Єпіфанія. Був же серед них чернець один, молодий літами, але дорослий чеснотами, на ім'я Полувій, він знав Єпіфанія преподобного. Йому звеліли єпископи, аби, сівши на коня, їхав швидко до монастиря Спанидріона і довідався точно, чи справді повернувся Єпіфаній з Єгипту і чи є в монастирі своєму. Заповіли ж йому, кажучи: "Нікому ж не розповідай таємниці цієї, навіть самому Єпіфанію". Коли ж прийшов Полувій в монастир, побачив Єпіфанія святого і привітав його. І сказав до нього Єпіфаній: "Чому, дитино Полувію, прийшов сюди?" Відповів Полувій: "Прийшов я відвідати вашу святиню". Сказав до нього святий: "Ти прийшов, дитино, бо прислали святі єпископи побачити мою нікченість, чи я тут. Не приховуй переді мною наказаного тобі, гріх неправду казати, кажи правду — Бог посеред нас. Тому будь своєчасним служителем істини, а Єпіфаній грішний переходить з місця на місце, стогнучи й трясучись від багатьох гріхів своїх. Та послухай, дитино Полувію: залишайся тут, а коня відішли до єпископів, хай шукають вони того, кого знають достойним мужем на єпископство, мене ж не переконають". І послухав Полувій, відіслав коня зі слугою, який прийшов з ним, сам же залишився при Єпіфанії преподобному. Коли ж настала ніч, взяв Єпіфаній Иоана, повсякчасного учня свого, і Полувія і вийшов з ними з монастиря потай від усіх, і пішов у Єрусалим, і поклонився животворного Хреста Господнього дереву й иншим місцям святим, і перебував у Єрусалимі три дні. Тоді сказав до обох учнів своїх: "Я чув, діти, що великий отець наш Іларіон перебуває нині в Кіпрському краї недалеко града Пафа, ходімо тому до нього й отримаємо благословення від нього". І, вставши, пішов з учнями. Прийшовши в Кесарію Филипову, що в Палестині, знайшов корабель, який плив до Кіпру, і, сівши в нього, відплив туди. І, приставши до берега кіпрського, пішов у Паф і зустрів великого Іларіона, який у пустелі Пафській жив, привітав його — і була обом радість велика, що після такого довгого часу зустрілися. Бачив же Єпіфаній скорботу там Іларіонову через неспокій, бо ті, що приходять, надокучають йому, і розумів намір його, що звідти деінде хоче переселитися, — захотів і він через два місяці йти від великого того отця. І спитав його преподобний Іларіон, кажучи: "Куди хочеш йти, дитино Єпіфанію?" Сказав Єпіфаній: "Піду в Аскалон і в Газу, і далі, допоки не знайду десь безмовне в пустелі місце". Преподобний же Іларіон, ясновидець, бачачи те, що має з Єпіфанієм бути, сказав йому: "Іди, о дитино, в град Саламину, що є на Кіпрському острові, і буде тобі в граді тому добре перебування (це ж сказав Іларіон святий пророчо, бо мав Єпіфаній у Саламині за Божою волею архиєпископом бути)". Єпіфаній же тих слів Іларіонових ані слухати не хотів, і знову сказав йому Іларіон святий: "Кажу тобі, дитино, що годиться тобі в град той іти і жити в ньому, не переч тому словам моїм, щоб тебе морська негода не наздогнала". Попрощався преподобний Єпіфаній із преподобний Іларіоном, пішов з учнями своїми до пристані морської і побачив два кораблі: один мав плисти в Аскалон, а другий — у Саламин. Увійшов тому в аскалонський корабель і відплив. Через якийсь час піднялася несподівано буря в морі велика, і був корабель у скруті, хвилі його носили і розбивали, і всі, що в кораблі були, втратили надію на життя своє. Перебували ж у тій біді три дні і три ночі, а на четвертий день хвилі прибили корабель до града Саламинського, який і Констанцією Кіпрською називається. І, вийшовши з корабля, лежали всі на землі наче мертві, знемігши від великої морської біди і від довгого голодування. Треба було кораблеві там затриматися, щоб полагодили його, бо потовчений був хвилями. Через три дні підкріпилися знеможені і стали здорові, і знову думав Єпіфаній святий відплисти звідти.

У той час після переставлення архиєпископа Саламинського був собор єпископів у граді тому для виборів архиєпископа. І молилися до Бога декілька днів, щоб явив їм мужа достойного на сан той. Був же серед них один старий єпископ града Кидрійського, який мав п'ятдесят літ у єпископстві, на ім'я Паппій, муж святий і ясновидний. Він і страждати за Христа сподобився — колись узяли нечестиві його з архиєпископом Саламинським Галасієм і після багатьох мук відпустили живим. І всі єпископи Кіпрського острова мали його за батька і шанували вельми як ісповідника і мученика Христового. Йому відкрито було від Бога про Єпіфанія, що в град Саламинський прибув, і наказано взяти його і поставити архиєпископом града. Був же час осінній, і якраз зрізали грона. І сказав Єпіфаній до учнів: "Ходімо, діти, в град, і купимо собі винограду на дорогу" (хотів-бо звідти відплисти). І пішли на торг. Коли ж підійшли до чоловіка, що продавав виноград, взяв Єпіфаній у руку два добірні грона, спитав продавця: "Що хочеш за це?" Тут раптом почули, що єпископи ідуть. І, поглянувши, бачили старого єпископа Паппія, якого два диякони підтримували, бо старістю знемагав, й инших трьох єпископів з ним. Єпіфаній наче забувся, тримав у руці грона і дивився на єпископів, дивувався, що просто на нього йдуть. І бачив блаженний Паппій преподобного Єпіфанія, пізнав його Духом Святим і возвав до нього, кажучи: "Авво Єпіфанію, залиши грона і йди з нами у святу церкву". Єпіфаній же, згадавши слова Давидові "Возвеселився я, коли сказали мені "Ходімо в дім Господній", залишив грона, пішов з ними. Увійшовши в церкву, бачив собор єпископів, і сказали йому всі: "Бог тебе послав до нас, авво, щоб був ти архиєпископом цього града і всього Кіпрського острова". Він же відмовлявся, називав себе грішним і недостойним, що не може понести сану такого. Єпископи ж, не слухаючи його відмовок, почали возводити його по ступенях на чин священичий. І плакав преподобний, важко сприймаючи освячення те й думаючи, що нелегко йому носити тягар святительства. Святий же єпископ Паппій сказав йому: "Годилося б нам, о дитино, мовчати про те, що було нам про тебе одкровення, але тому, що бачу тебе сумного й заплаканого, мушу сповістити тобі те, що нам Бог доброзволив відкрити. Ось-бо ці святі отці єпископи зібралися, на мою нікчемність вибрання архиєпископа поклали, кажучи мені, грішному: "Помолися належно до Бога, і віримо, що явить тобі мужа, достойного архиєпископства". Я ж замкнувся в келії своїй, просив про те Спаса Владику, і раптом осяяло мене світло у келії, як блискавка, і чув я голос, який до мене, грішного, говорив: "Паппію, Паппію, почуй". Я ж страху сповнився, сказав: "Що велиш, Господи мій?" І сказав до мене голос, тихо промовляючи: "Встань, і йди на торг, і побачиш там ченця, що грона винограду купує, з лиця і головою на пророка Єлисея подібного, матиме з собою двох учнів. Його взявши, освятіть на архиєпископство, ім'я ж ченцеві тому Єпіфаній". Я, вставши, зробив наказане мені, ти ж, о дитино, не переч Божій волі, але послухай стадо, у якому ставить тебе Дух Святий єпископом". Єпіфаній впав, поклонився святому єпископові Паппію і покорився волі Господній, і прийняв освячення архиєпископське у Саламині-граді, тобто Констанції Кіпрській. І після освячення, втішаючись, розійшлися єпископи. Святий же Єпіфаній почав довірене собі словесне стадо Христове пасти духовною пашею — не лише словом учительним, а й прикладом добродійного життя.

На початку архиєпископування його одного мужа чесного, римлянина, на ім'я Євгномон, громадянин саламинський на ім'я Дракон вкинув у темницю за борг — сто золотих. І не було нікого, хто б визволив вкиненого, бо далеко був від батьківщини своєї — Риму, і ніхто за нього поручитися не хотів. Чув же про те святитель Божий Єпіфаній, і змилосердився над римлянином — пішов до Дракона, невірний той був, і просив його про боржника, щоб відпустив його з пут. Відповів йому Дракон з гнівом: "Прибульче в наш град, якщо хочеш, аби відпустив я боржника, йди принеси мені за нього сто золотих". Був же Дракон багатий вельми, ідолопоклонницькому нечестю служив і мав погану вдачу. Блаженний Єпіфаній, взявши з церковного золота сто золотих, дав Драконові й викупив з пут і боргу Євгномона-римлянина. Один же з дияконів на ім'я Карин, гордий і непокірливий, злости і заздрости сповнений, нарікав на святителя через золото церковне й инших клириків на нарікання зрушив, кажучи: "Чи бачите прибульця цього, ось хоче все, що є в церкві, витратити. І будемо ми винуваті через втрату скарбу церковного" . Був же той Карин багатий і шукав, як вигнати Єпіфанія з престолу, щоб самому на ньому сісти. Постали тому всі клирики на Єпіфанія і сказали йому: "Не досить тобі, що прийшов сюди убогий, нагий, святительську честь прийняв, але ще і маєток церковний, який не є твоїм, як подорожній і прибулець витрачаєш. Або ти віддаси церкві сто золотих, або йди звідсіль туди, звідки прийшов". Святий же Єпіфаній терпів мовчки. А викуплений з пут боржник пішов до Риму, продав все своє і скоро повернувся до святителя Божого Єпіфанія, несучи багато золота. Те все дав у руки Єпіфанієві і сам віддався на службу Богові і архиєреєві Його, і прожив при Єпіфанію святому до кончини своєї. Святитель же з принесеного золота взяв сто золотих, віддав Каринові-диякону, кажучи: "Ось церковне золото, позичене на викуплення боржника". І взяв його Карин, а святий решту золота римлянинового роздав потребуючим. Карин скликав клириків, хвалився, пишаючись і кажучи: "Ось золото, що витратив Єпіфаній, я допитом допитав його від нього". Клирики ж почали викривати погану вдачу Каринову, що і їх на гріх нарікання і образу святителя зрушив, і веліли йому з гнівом, аби повернув святителю золоті. "Має-бо, — казали, — владу святитель над церковною скарбницею, аби витрачати з неї на милосердні діла, як же захоче". Багато же й иншої тяжкої шкоди і кривди Карин-диякон чинив Божому угодникові, але той все те з покорою терпів.

Одного ж дня, коли мав святитель Христовий усіх клириків у себе на обіді й говорив до них слова Божі, тлумачачи якісь у Писанні Святому таїнства, ворон, перед вікно прилетівши, почав своїм голосом кричати, а Карин, насміхаючись з повчання святителевого, сказав до инших клириків: "Хто з вас знає, що ворон той, крякаючи, каже?" І ніхто ж не відповідав Каринові, всі-бо уважно слухали слів архиєреєвих. Казав же те Карин і вдруге, і втретє, питаючи, хто би то був розумний, щоб зрозумів воронову мову. Але ніхто суєтних слів Каринових не сприймав, слухаючи богонатхненної бесіди Єпіфанія святого. Тоді посмів до самого святителя сказати: "Якщо ти премудрий, то скажи мені, що ворон той говорить своїм голосом, і, якщо скажеш, володітимеш усім моїм майном". Святий же, поглянувши на нього, сказав: "Знаю, що каже ворон. Каже про те, що ти відтепер не будеш дияконом". І зразу від слова святителевого найшов жах на Карина, з жахом і хвороба якась тілу трапилася, і не зміг більше при трапезі сидіти, вели раби його в дім його, і зранку помер на ложі своєму. І напав страх і тремтіння на всіх клириків, і з тої години всі зі страхом корилися святителеві Христовому Єпіфанію і шанували його. Жінка ж диякона того була богобоязлива, бездітна ж. Вона, зібравши все майно, що після мужа залишилося, принесла до єпископа, віддаючи те церкві й убогим, і сама віддалася на службу Богові. Хворіла ж на одну руку десять років, нічого не могла нею робити чи тримати, розслаблена була та рука зовсім — її хресним знаменням Єпіфаній святий здоровою зробив. Поставив вдову ту дияконесою — як цнотливу і служіння церковного достойну. Мав же великий той архиєрей Божий і ту благодать від Господа, що сподоблявся в час приношення безкровної жертви бачити зішестя Святого Духа на поставлені Святі Дари. І поки не закінчував молитви возношення, доти бачив Божественне Духа Святого зішестя. Якось, коли служив він і звичну молитву возношення промовляв, не було знамення зішестя Святого Духа. Не закінчував через те молитви, знову почав її читати від початку, але й тоді не зійшов Дух Святий. Це ж зробив і втретє і, Духа Святого не бачивши, здивувався, і почав плакати, і подумки до Бога молитися, аби сповістив йому, з якої причини позбавлені Духа Святого поставлені Дари. Тоді, поглянувши на диякона, що стояв ліворуч і тримав рипіду, побачив, що з лиця він чорний, поганий, проказу на чолі має. Тому забрав від нього рипіду, сказав до нього покірно: "Дитино, не приймай нині причастя Божественних Дарів, але йди до дому свого". Коли відійшов диякон від божественного вівтаря, зразу побачив преподобний Єпіфаній благодать Духа Святого, яка зійшла на поставлені Дари. Після закінчення Божественної Літургії прикликав святитель диякона, питав, який гріх його, що не допускав зішестя Святого Духа на Чесні Дари. Той же розповів правду, що тої минулої ночі був разом з дружиною своєю. Тоді святий Єпіфаній, скликавши всіх пресвітерів, і дияконів, і весь клир свій, сказав до них: "Хто з вас, о діти, сподобився вівтарного служіння, відв'яжіть взуття тілесних безсловесних пристрастей, не входьте до божественного вівтаря, зв'язані любовними бажаннями, послухайте апостола святого, який каже: "Ті, що мають жінок, як ті, що не мають, будуть". Тому з того часу святитель Христовий Єпіфаній не ставив у дияконство і пресвітерство тих, що мали жінок і тілесним пристрастям скорялися, але мужів святих, що чернече життя доброчесно відбували, чи вдовували чесно без гріха, і виглядала церква його як красна невіста, прикрашена чистими служителями.

Доти житіє преподобного Єпіфанія писав учень його Йоан, що був із сарацинів, спочив-бо вже він у Господі у пресвітерському сані. Далі ж після нього писав другий учень святого, вищезгаданий Полувій. Почав же він так.

Слава Богові, який дає нам життя і прославляє тих, що Його прославляють, як же прославив угодника свого Єпіфанія благодаттю чудотворення, його ж святого життя і чуд і я почасти описувачем бути сподобився. Коли-бо блаженний Йоан-пресвітер, учень святого отця нашого Єпіфанія, розхворівся до смерти, прикликав мене до себе і мовив: "Дитино Полувію". Сказав я йому: "Що велиш мені, отче?" Сказав він: "Тому що отець наш Єпіфаній не дозволяє записувати чуда, які через його святість Бог діє, прийми ці хартії, в яких я до сьогоднішнього дня потай записував його діла, і пиши ти, що віднині бачитимеш, Бог-бо додасть тобі років життя і пробудеш весь час життя свого при його святительстві. Я ж відходжу в дорогу, в яку ж усім земним іти годиться. Пильнуй же, аби не полінувався ти писати, бо і я, Богом зрушений, написав це". Тоді мовив: "Йди попроси отця, щоб прийшов до мене". Тому я пішов і прикликав Божого архиєрея. І прийшов він, сказав до хворого: "Облінився ти, Йоане, просити Бога за грішного Єпіфанія". Йоан же сказав: "Тобі, отче, годиться більше молитву нині скласти за мене, раба свого". Помолився ж святитель до Бога за хворого. І після закінчення молитви сказав Йоан до святого Єпіфанія: "Підійди ближче до мене, отче". І підійшов отець. І знову Йоан сказав: Поклади, отче, руки твої на очі мої і цілуй мене останнім цілуванням, бо вже відходжу". І поклав святитель руки на очі його і цілував його — і зразу Йоан передав дух свій Господеві. І впав святитель на шию Йоанові, плакав за ним, і цілував його, і журився печаллю великою через смерть улюбленого учня свого, і поховав його чесним похованням. Після того почав преподобний Єпіфаній мати турботу про побудову нової церкви, бо попередня церква вельми була мала, не могла вмістити людей, що збиралися на молитву, і вже зовсім постаріла. Просив тому в Бога допомоги у наміреній справі задля слави пресвятого імени Його. І чув, на молитві стоячи, голос зверху, який наказував йому почати без сумніву те діло й допомогу обіцяв. Був же у вищезгаданого громадянина Дракона-елліна син, що хворів немало часу. Про його лікування багато турбувався батько, прикликаючи досвідчених лікарів, але нічого не досягнув. Сталося ж, що й сам розхворівся. І коли святий Єпіфаній у дім його прийшов, зцілив молитвою спершу сина його, тоді і його самого — тоді Дракон повірив у Христа з усім домом своїм і хрещення святе прийняв і дав на будову церкви п'ять тисяч золотих. І побудовано було церкву кам'яну велику і прекрасну на славу Божу.

Инший того ж града Саламинського громадянин на ім'я Синисій, еллінського нечестя, багатий маєтками, мав сина єдинородного тринадцятилітнього на ім'я Євсторгій. На нього ж якась хвороба найшла і шию йому скорчила, здушила його і заморила — і був плач і крик у домі Синисія великі. Один же християнин на ім'я Єрмій, який по сусідству мешкав, сказав матері померлого хлопця: "Пані, якщо б сюди прийшов великий Єпіфаній, то воскресив би вашого сина". Вона ж зразу, повіривши сказаному, просила того ж Єрмія, щоб ішов і впросив Єпіфанія прийти до них у дім їхній. Єрмій же, пішов, прикликав Божого архиєрея. І коли увійшов святий у дім Синисія, впала жінка Синисієва в ноги Єпіфанія святого, кажучи: "Великий цілителю християнський, покажи лікарську свою майстерність на дитині нашій і воскреси її з мертвих. Якщо це зробиш, зразу зі всім домом нашим прийдемо до Христа твого". Коли вона так говорила, сказав святий Єпіфаній: "Якщо віриш у Розп'ятого, побачиш сина свого живого". Відповіла жінка: "Не маю нічого иншого в умі своєму, лише вірити в те, чи побачу дитину свою живу". Святий же, підійшовши до одра і шию померлого хлопця правицею потерши, світлим лицем поглянув на нього і тихим голосом покликав: "Євсторгію". І зразу хлопець відкрив очі свої і сів на одрі. І всі, що були в хаті тій, злякалися і дивувалися вельми. І зразу Синисій, і жінка його, і цілий дім його повірили в Христа й охрестилися з воскреслим хлопцем. І приніс Синисій святому три тисячі золотих. Той же сказав: "Я цього не потребую. Але неси те і дай урядникам церковним".

І влаштовано було новозбудованій церкві всіляку красу за Синисієве золото, і освячений був у ній Полувій, учень святого, в пресвітерство.

Прийшов же з Єрусалиму диякон один на Кіпр і розповідав Єпіфанію святому про Йоана, єпископа Єрусалимського, що сріблолюбець і замикає майно, а потребуючим не дає. Був же той Йоан колись співмешканцем Єпіфанія в монастирі Великого Іларіона. Коли Єпіфаній зі свого монастиря прийшов відвідати того великого старця і затриманий у нього був любов'ю декілька днів, як же про те вище мовилося, тоді Єпіфаній святий з тим Йоаном познайомився. Тому писав Єпіфаній святий з Кіпру до Йоана, що на Єрусалимському вже престолі був, переконуючи дружньо милостивим бути до убогих. Але Йоан не послухав прохання Єпіфанієвого, і через якийсь рік сказав святий Єпіфаній до учня свого Полувія: "Ходімо, дитино, в Єрусалим поклонитися Чесному Хрестові і Гробу Господньому і, поклонившись, повернемося". Покинувши Кіпр, відплили в Кесарію Филипову, звідти в Єрусалим пішли. І поклонилися місцям святим, і прийшли до Йоана, єпископа Єрусалимського. Той же, бачивши Єпіфанія блаженного, радий був вельми, і сказав Єпіфаній Йоанові: "Дай мені, брате, покій для спочинку, хочу тут затриматися якийсь час. І дав йому Йоан дім прекрасний і щодня кликав Єпіфанія до себе на трапезу. Бачив же Єпіфаній блаженний багато срібного посуду на Йоановій трапезі, який приносили з наїдками і напоями. Чув же й убогих багатьох, що нарікали на скупість Йоанову. Думав, як би то Йоана привести до милосердя до убогих. Одного дня сказав до Йоана: "Дай мені, отче Йоане, на якийсь час срібний цей посуд. Прийшли-бо до мене мужі з Кіпру поважні, і хочу їх в себе погостити. Хай похвалюся любов'ю твоєю і сріблом твоїм перед ними в домі твоєму, для спочинку мені даному. Буде ж це на славу твою: повернувшись-бо до себе, ті мужі почнуть розповідати иншим чесним людям, яку мені любов являєш і яка слава дому твого, і честь, і багатство. Дай тому мені все це срібло на якийсь короткий час, я ж, не затримуючись, віддам тобі з вдячністю". Йоан же приніс перед лице Єпіфанієве багато різного срібного посуду. І сказав Єпіфаній знову: "Чи маєш, отче, ще більше?" Сказав Йоан: "Досить тобі, отче, і цього". Сказав Єпіфаній: "Ні, але все, що маєш найдорожче і найдобротніше, дай мені, щоб здивувалися гості, і більша тобі буде слава. І приніс Йоан ще найвишуканіший посуд, кажучи: "Все, що подобається тобі, отче Єпіфанію, візьми". І взяв святий Єпіфаній від єпископа Иоана срібла десь тисячу п'ятсот літрів, і несено було те за ним у дім, в якому ж перебував. Трапилося ж у той час бути в Єрусалимі одному купцеві срібла, на ім'я Астерій, який з Риму задля купівлі туди прийшов. Його святий Єпіфаній до себе прикликав і срібло те показав, торг з ним учинив, і продав йому все за ціну достойну. Астерій, купивши те срібло, пішов собі, а святий Єпіфаній гроші, які взяв за срібло, роздавав вдень і вночі убогим, допоки не витратив все до останньої копійки. Минуло декілька днів, сказав єпископ Иоан до святого Єпіфанія: "Віддай мені, отче, срібло, яке я дав тобі на послуження". Відповів святий: "Потерпи, отче, віддам тобі все, бо ще раз маю пригостити гостей моїх". Знову день якийсь минув, святий Єпіфаній у церкві, де спасительне Хреста святого зберігається дерево, стояв. Підійшов до нього єпископ Иоан і мовив: "Віддай мені срібло, яке взяв у мене". Блаженний же Єпіфаній тихо до нього відповів: "Сказав тобі, отче, що віддам усе, лише потерпи трохи". Тоді Йоан сповнився гніву, схопив за ризу Єпіфанія святого, шарпнувши її, і сказав йому з великою погрозою: "Не вийдеш звідси, не сядеш, не спочинеш, допоки не віддаси срібло моє, о муже злий, о злохитрий! Дай мені, що взяв, віддай церковне церкві". Через те все не збентежився Єпіфаній, але в тому ж налаштуванні лагідности своєї був. І так дві години Иоан бентежився і допікав Єпіфанієві. І всі, що там стояли, втомилися від такого Иоанового крику і галасу, чули жорстокі слова його на угодника Божого і боялися. А святий Єпіфаній, бачивши його непогамовний гнів і лють, дмухнув у лице йому — і зразу Йоан осліп, і страх напав на нього і на всіх, що там стояли. Тоді Йоан кинув себе перед ноги святого і просив його, щоб помолився за нього до Бога, аби прозрів. Святий же сказав йому: "Іди поклонися чесному Хреста Господнього дереву — і приймеш прозріння". Йоан же, не відступаючи від Єпіфанія святого, прозріння прохав. Відкрив же богомудрі уста свої великий святитель Єпіфаній, повчив довго Йоана про милостиню і любов до убогих, тоді помолився за нього, поклав на нього руки — і зразу відкрилося йому праве око. Йоан же просив і про ліве, але відповів йому святий: "Не моє це діло, о дитино, але Боже: Бог закрив його, Бог і відкриє. Він як схотів, так зробив, щоб ти помудрішав". Йоан же, так покараний, виправився з того часу і був милостивий до убогих і у всіх ділах праведний.

Коли повертався Єпіфаній святий з Єрусалиму до себе, два скоморохи трапилися на шляху. Побачивши здалеку святителя, один з них вдав, наче він мертвий. І сказав другий до святого, що зближався: "Отче, підійди до мертвого і покрий якимось одягом тіло його голе". Святий же побачив того, що лежав і вдавав мертвого, став лицем до сходу і, молитву за померлого склавши, зняв із себе одну одежину, покрив нею мертвого і пішов своєю дорогою. Коли святий відійшов, сказав живий до мертвого: "Вставай, брате, вже-бо простак той пішов". І не відповідав мертвий. Той же і вдруге покликав і штовхнув його — побачив, що справді мертвий. І сповнився жаху, побіг, наздогнав архиєрея Божого і, впавши в ноги його, визнав гріх свій, і просив прощення, і просив, аби повернувся, забрав одяг свій і оживив мертвого. Святий же відповів: "Іди, дитино, поховай мертвого твого, бо швидше помер, ніж ти почав просити в мене одягу, аби покрити його".

Коли досягнув святий свого престолу, прийшли з Риму мужі, просячи його, щоб ішов з ними до Риму: донька-бо царя Теодосія Великого, сестра ж Аркадія і Гонорія, на ім'я Проклісія, що одружена там була з мужем знатним, патриційського сану, впала в якусь хворобу і довгий час у ній страждала, не могли її жодні лікарі вилікувати. Почувши про святого Єпіфанія, що руками його багато зцілень Бог подає чудесно, послала прохання, до себе його кличучи. Був же у Саламинському граді один муж на ім'я Фавстіян, багатий вельми і чесний, але вірою нечестивий еллін і ворожий вельми Єпіфанію святому. Той муж прийняв у дім свій тих, що з Риму прийшли, і щодня, годуючи їх, ображав Єпіфанія святого, кажучи: "Чому брехунові цьому, наче Богові, вірите? Чуму слухаєте суєтні слова його? Нічого-бо иншого не промовляє, лише неправдиві слова, і дуже поганих дотримується звичаїв". Одного дня вийшов Єпіфаній святий із келії своєї подивитися, як будується церква: ще-бо не закінчене було будівництво; пішли з ним і мужі римські, і Фавстіянові трапилося там бути. Коли стояли вони в церкві, один із будівельників послизнувся, впав згори вниз і вдарив ногами Фавстіяна. Сам, упавши, анітрохи не пошкодився, але зразу встав здоровий. А Фавстіян упав ниць мертвий. І бачили його всі зовсім мертвого. Тоді Єпіфаній святий, підійшовши до нього і за руку взявши, сказав: "Встань, дитино, в ім'я Господнє, і йди здоровий до дому свого". І зразу ожив мертвий, і встав, і в дім свій пішов. А жінка його, про такий випадок смертний мужа свого і про несподіване оживлення довідавшись, принесла святому Єпіфанієві тисячу золотих. І сказав до неї святий: "Не мені це давай, але церковному будівництву — і будеш мати скарб на небі". Після того пішов угодник Божий до Риму і зцілив зразу доньку царську Проклисію молитвою і знаменням хресним і здоровою її з одра хвороби підняв. Тоді народилося від неї немовля і скоро померло — воскресив й охрестив його. Ще ж і обох синів царських, Аркадія і Гонорія (як же про те детально Полувій пише), охрестив. І самому цареві Теодосієві Великому, коли той прикликав його до Царгорода, подав зцілення: трапилася-бо цареві якась нестерпна хвороба ніг і невиліковне розслаблення, що святитель хресним знаменням за одну годину цілком зцілив, через те велику в царя благодать мав.

Одного року трапилося на Кіпрському острові голоду великому бути, і вмирали убогі й жебраки з голоду. Вищезгаданий Фавстіян мав багато житниць, сповнених жита, і пшениці, і ячменю, але скупий був і немилостивий, продавав те дорого, за ціною великою. Тому блаженний Єпіфаній сказав: "О друже добрий, дай мені з житниць твоїх пшениці, щоб я прогодував убогих. Я ж боржником тобі буду". Фавстіян жорстокий, насміхаючись зі святого, казав: "Проси Ісуса свого, в якого віриш, хай подасть тобі пшеницю на прогодування друзів твоїх убогих". Мав же Єпіфаній святий звичай щоночі ходити в гробницю святих мучеників і молитися до Бога за те, в чому була потреба, мучеників же святих прикликав у заступництво перед Господом — і завжди отримував прошене. Вийшов тому, за звичаєм своїм, у гробницю мучеників і з великими сльозами помолився до милосердного Бога за прогодування тих, що гинуть від голоду. Була ж недалеко кумирниця, яка називалася твердинею Дієвою, замкнена багато років. Відколи-бо почали християнські царі володіти тим краєм, замкнули кумирницю владою царською, і запечатана була, щоб не відбувалися в ній богомерзенні бісівські жертви. Говорили в народі, і вірили елліни, що ніхто з людей не може підійти і торкнутися до кумирниці тої, що твердинею Дієвою називалася, бо якщо хтось торкнеться її, зразу на тому місці раптово помре. Через те всі здалеку її обходили, бо біси пострахами своїми страшили людей і убивали їх, над ними змогли допущену собі від Бога владу мати, як же над еллінами, поклонниками своїми. Коли молився святий Єпіфаній вночі у гробниці мучеників, був йому голос зверху, кажучи: "Єпіфанію, іди без страху до Дієвої кумирниці, і відчиняться тобі двері, і те, що знайдеш всередині, золото і срібло візьми і купи пшениці, і жита, і ячменю у Фавстіяна і годуй убогих". Святий же Єпіфаній зразу пішов, і відчинилася йому кумирниця, і побачив у ній багато золота і срібла — взяв те, почав купувати у Фавстіяна їжу. Той же, золотолюбивий і сріблолюбивий, продавав Єпіфанієві все з радістю. І викупив у нього святий усе жито, всю пшеницю, і ячмінь, і давав те потребуючим, і наповнили убогі й жебраки доми свої, і було всім досить їжі. А дім Фавстіянів втратив їжу і терпів голод. Соромився Фавстіян просити в Єпіфанія їжі для дому свого. Але послав Логина, приятеля свого, із золотом і сріблом одинадцятьма кораблями в Калаврію купити їжі. І коли той, наповнивши кораблі, повертався і вже зближався до града, був десь за сто стадій, зразу піднялася в морі буря безмірна і несподівана — і всі кораблі Фавстіянові з пшеницею, і житом, і ячменем розбилися і потопилися. Про те довідавшись, Фавстіян був у печалі й тузі великій, ображав Бога Вишнього й угодника Його святого Єпіфанія і казав: "Бачите волхва цього християнського, яку мені чинить шкоду, не лише-бо на суші підступом забрав з дому мого їжу, але і на морі стратив мій хліб, послав-бо бісів, потопив кораблі мої". Море ж збурене розносило потоплене зерно на берег саламинський — те убогі збирали, збагачували їжею доми свої. І збулося слово псалма: "Багаті збідніли і голодують, тим, що Господа шукали, ніякого блага не забракне". Жінка ж Фавстіянова потай від мужа свого прислала до святого золото, просячи, щоб давав дому їхньому їжу. Святий же відіслав золото назад, кажучи: "Беріть в мене без відплати, скільки потребуєте, віддасте мені, коли будуть жнива". Фавстіян же, тримаючи злість велику на святого Єпіфанія, намовив одного з дияконів на ім'я Руфин, поганого вдачею і небогобоязливого, щоб убив архиєпископа. Обіцяв йому за те помагати (як той, що багато міг) посісти престол архиєпископства. І зі злим тим Фавстіяном домовившись, окаянний диякон, більше диявол, Руфин приготував ніж гострий і в церкві на горньому сідалищі прикріпив його лезом догори і прикрив його накриттям, яким архиєрейське престольне сидіння прикривають. Це ж зробив, щоб, коли святитель прийде за звичаєм сісти на своєму престолі, що на горішньому сидінні, сів на гострий ніж і проколовся, і прийняв рану смертну. Було ж, коли настав час архиєрейського на престолі тому сидіння і підійшов архиєрей, аби сісти, сказав до диякона Руфина: "Візьми, дитино, накриття із сидіння". Той же не слухав. Казав же святий вдруге, і втретє і, бачачи, що не слухає його диякон, сам накриття те із сидіння взяв — і випав звідти ніж гострий на ногу Руфинову і застряг у правій його нозі. Святий же, той підступ зрозумівши, сказав: "Зупинися, дитино, у такому своєму злому починанні, щоб у біду велику не впасти. Вийди ж із церкви, бо не є достойний причастя Божих Таїнств". Тому пішов диякон у дім свій, розхворівся, ліг на одрі і помер на третій день. А Фавстіяна через небагато днів відвели до Царгорода, велінням царевим, і в темницю вкинули, бо донесено було на нього, що ображає царя і насміхається з влади його. Святий же Єпіфаній, жаліючи його, хотів просити за нього царя, але Фавстіян дошкульними словами відповів Єпіфанієві, не потребуючи ані не бажаючи заступництва його за себе, — і замовк Єпіфаній. А Фавстіян несподіваною смертю помер у темниці, і плакав за ним святий. Жінка ж Фавстіянова після смерти мужа свого прийняла святу християнську віру і, зібравши все багатство своє, дала святій Церкві, і сама віддалася на службу Богові, і поставив її святий дияконесою.

Мав Єпіфаній святий у своєму архиєпископському домі ченців вісімдесят, серед них же був один диякон на ім'я Савин, який добродійно жив, писав же гарно книги. Був же і він (як же і Полувій) описувачем життя Єпіфанієвого і написав про всенічні його стояння, на землі простягання і чуда, які Бог через Єпіфанія робив. Перевищував же Савин инших клириків розумом і життям, через те архиєпископ поставив його суддею духовних діл. Якось же двоє чоловіків, сперечаючись через якусь річ, судилися перед Савином. Був же один з них багатий, а другий убогий, багатий правду говорив, а убогий неправду. Проте Савин, милосердячись над убогим, захищав його і ставив правду на його боці. Святитель же Божий Єпіфаній, потай прийшовши і в таємному місці ставши, послухав суперечку і суд. І чув, що Савин милує убогого на суді і виправдовує, а багатого правду не оправдовує. Вийшов зі сховку і став посередині, сказав тихим лицем до Савина: "Дитино, іди пиши книги і май божественні слова в думках, щоб навчитися справедливо судити. Написано-бо: "Не чини неправди в суді, не милуй убогого, ані не зважай на лице сильного, але по правді суди ближнього свого". З того часу святий Єпіфаній сам усіх, що приходили, розсуджував, з ранку до дев'ятої години сидів, слухаючи тих, що приходили до нього, з дев'ятої ж години аж до ранку ніхто його не бачив. Велике мав піклування про паству свою, єретиків перемагав словами і чудодіянням. Аетія, єпископа-єретика, який ображав правовір'я, німим зробив — і помер той через шість днів. Те бачивши, єретикуючі припадали до ніг святителевих і відмовлялися від зловір'я свого, до благовір'я приєднувалися. Про инших же єретиків, що не покаялися, писав до царя і прийняв від нього владу виганяти з усього острова Кіпрського всіх, що не коряться правовірному вченню. І так словесне стадо доброго пастиря від хижих вовків було звільнено. Прожив же святий Єпіфаній на святительстві у великих трудах літ доволі і, глибокої старости досягнувши, зблизився до блаженної кончини своєї. Але перед кончиною треба було йому потрудитися в Царгороді з такої причини. Царя Аркадія, який по батькові своєму Теодосієві Великому на Сході царював, дружина Євдоксія з Теофілом, патріярхом Олександрійським, домовилися про невинне вигнання святішого Йоана Золотоустого, патріярха Царгородського (як же про те в Житії Золотоустого написано детально), і зрушили оманливими своїми писаннями блаженного старця Єпіфанія, архиєпископа Кіпрського, прийти до них на собор. Теофіл багато неправди до нього на Иоана написав, наговорюючи, наче Иоан був єретиком, мудрування Оригенового. І повірив брехні в простоті своїй незлостивий той отець, доки пізніше не довідався про невинність Иоанову, про злість же і неправду брехливих наклепників. Прийшов, отже, святий старець у царюючий град. Його ж бачивши, цар Аркадій благословився від нього і про роки спитав, скільки має від народження. Відповів святий так: "Прийняв сан архиєрейський, будучи шістдесятилітнім, в архиєпископстві маю п'ятдесят п'ять літ і три місяці, тому всіх літ мені сто п'ятнадцять і три місяці". І похвалив цар сивину його чесну, і вшанував святоліпну його особу великою честю. Цариця ж Євдоксія, прикликавши до себе святого, сказала йому: "Отче Єпіфанію, ти знаєш, що все царство Римське під рукою нашою. Ось нині всю владу церковну тобі дам, якщо мене послухаєш і зцілиш жаль серця мого, і зробиш те, що я думаю". Єпіфаній же сказав: "Кажи, дитино, і за силою нашою постараємося зробити те, що на спасення душі твоєї". Тоді цариця, думаючи улесливістю своєю схилити Єпіфанія до свого задуму, почала говорити йому про Йоана, кажучи: "Ось Йоан цей зробився недостойний церковного правління і такого великого сану, бо бунтується проти царя і не віддає належної нам чести. Ще ж, крім того, говорять на нього багато, що єретиком є віддавна, і через те хотіли б ми собор зібрати і скинути його з того сану й иншого замість нього поставити, який би міг добре урядувати Церквою, щоб царство наше віднині було мирним". Так говорила цариця до Єпіфанія, з великого гніву ціла тремтіла і знову казала: "Не треба багатьох отців мучити, приводячи сюди на собор, але твоя святість, отче, хай вижене його з Церкви. І замість нього постав иншого, кого ж тобі Бог покаже. Я ж влаштую, аби всі тебе почали слухати". Сказав до неї Єпіфаній: "Дитино, послухай свого отця без гніву. Якщо Иоан єретик, як же ви кажете, і якщо не покається з тої єресі, то недостойний буде патріяршого сану, — і зробимо йому, як же велиш. Якщо ж лише з тої провини, що наче образив тебе, вигнати його хочете, то Єпіфаній на те не погодиться: царям-бо не годиться бути злопам'ятними, але добрими, лагідними і прощати образи, бо й ви маєте над собою Царя на небі і хочете від Нього прощення прогрішенням вашим. Так само й иншим робіть — "будьте милосердні, як же і Отець ваш небесний милосердний". Цариця ж сказала до Єпіфанія: "Отче, коли чинитимеш перепону вигнанню Йоановому, то відчиню ідольські храми і зроблю так, що багато, відступивши від Бога, поклоняться ідолам, і будуть останні гірші від перших". Це сказала з гнівом і сльози проливала з очей своїх. Єпіфаній же здивувався безумному гніву її, кажучи: "Чистий я від суду того". І, сказавши те, вийшов з палати. Розійшлася чутка по цілому граді, що цариця зрушила великого Єпіфанія на Йоана і, ходячи в палати, Єпіфаній радиться з царицею про те, як Йоана скинути. Дійшла ж чутка та і до Йоана, він же зразу написав до святого Єпіфанія так: "Брате Єпіфанію, чув я, що ти дав раду на вигнання моє. Знай тому, що ти не побачиш більше престолу свого". Єпіфаній же відписав йому: "Страстотерпче Йоане, ображений перемагай, але ані ти не дійдеш до місця того, на яке тебе виженуть". І збулися обидва пророцтва.

Бачив же Єпіфаній святий, що неправедно хочуть засудити праведного Йоана Золотоустого, не хотів спільником бути розбійницького того суду, тому, сівши в корабель зі своїми, нікому про себе не розповідаючи, вирушив до себе. Пливучи морем, почав знемагати тілом, перетрудженим старістю, і розумівши, що настає йому до Бога відхід, почав до учнів своїх говорити так: "Якщо любите мене, о діти, заповідей моїх пильнуйте і любов Божа перебуватиме у вас. Знайте, в яких скорботах минуло життя моє, і не мав я їх за скорботи, але завжди радів в них у Бозі, і Бог мене не покинув, але беріг від усілякої напасти неприязної. Бо тим, що Бога люблять, все помагає на добро. Якось, о діти мої любі, коли я жив у пустелі і молився до Христа Бога, щоб визволив мене від підступів супротивного, раптом, допустом Божим, на випробування моє найшло на мене багато бісів, і вдарили мною до землі, і, взявши мене за ноги, волочили по землі, деякі ж з них били мене. Це ж мені робили десять днів, тоді щезли, і з тої години не бачив їх явно у всі дні життя мого, проте через злих людей, єретиків, чинили мені кривду. Будьте уважні, о діти мої, і послухайте слів Єпіфанія грішного: маєтків не бажайте — і багато маєтків вам додасться. Ні до одної людини ненависти не майте — і любі будете Богові. Не наговорюйте на брата — і заздрість диявольська не володітиме вами. Єресей уникайте, як же звірів отруйних, про них же писав вам у книгах, що Панарія називаються. Відвертайтеся і бережіть себе від насолод світських, які тіло і розум завжди розбещують, знайте, що вони — сатанинський підступ: багато разів хоч і не піднімає з тілом боротьби, проте ум необережних думає про нечисте. Якщо ум наш тверезий і пам'ятає про Бога, тоді легко ворога перемогти можемо". Те і більше настанов духовних святий Єпіфаній до учнів своїх казав. Пророкував Полувію, що має бути скоро єпископом града Ринокирська, що в Горішній Тиваїді, у Єгипетському краї. Кораблеплавцям же провістив про бурю і хвилі, які мали зразу в морі піднятися, проте не лякатися, а на Бога покладатися велів. Одному з них сказав: "Не випробовуй, щоб не бути випробуваному". Це все говорив святий об одинадцятій годині дня. Коли заходило сонце, була буря велика, і піднялися хвилі, і були всі в страху великому два дні і дві ночі через хвилі на морі. А святий лежав хворий, молячись до Бога за збереження корабля і тих, що в ньому. На третій же день звелів святий учням, аби запалили вугля і поклали тим'ян і щоб молилися до Бога. Тоді й сам помолився і всіх обійняв, поцілував, останнє промовив слово: "Спасіться, діти, Єпіфаній-бо більше не буде з вами в житті цьому". Те мовивши, передав дух свій у руки Божі. І плакали гірко за ним учні його і кораблеплавці. Зробилася зразу тиша велика на морі, і дякували Богові, тишею морською раділи, через кончину святого ридали. Навклір же один, йому ж святий сказав слово це — "не випробовуй, щоб випробуваному не бути", через якусь годину, цікавістю поведений, захотів довідатися, чи мав обрізану плоть Єпіфаній святий. І підійшов, підняв одяг з ніг і почав оголювати чесне тіло. Святий же, мертвий, зрушив ногу свою праву і штовхнув нею в лице матросове настільки сильно, що впав той далеко від тіла святого. І, впавши, був мертвий — і був страх на всіх. Проте друзі мертвого навкліра, жаліючи за померлим своїм другом, взяли його і при ногах Єпіфанієвих поклали. І коли тіло мертвого торкнулося ніг святого, ожив зразу моряк той. І подвійний всім був страх і подив. Коли досягнули града Саламинського, що й Констанцією Кіпрською називається, сповістили в граді про переставлення святого. І зразу зійшлася звідусіль велика кількість людей з плачем і риданням, і, взявши з корабля чесне Отця свого тіло, несли в церкву, яку він збудував, і відбувалися чуда від мощів його святих: три-бо сліпці прозріли, і хворі на різні недуги отримували зцілення. Через десять днів, коли зійшлися зі всього Кіпрського острова святителі, і священики, й ігумени, і незліченний люд, у тій же церкві похвали його чесно, поминаючи його труди, і чуда, і богонатхненне його вчення, славлячи ж Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога, Йому ж і від нас хай буде честь, і слава, і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!