Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Червень. - Житіє святого отця нашого Васіяна, єпископа Лавдійського, який був другом єпископові Медіоланському Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Червень..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє святого отця нашого Васіяна, єпископа Лавдійського, який був другом єпископові Медіоланському
   

Місяця червня в 10-й день

Про мужність святих, їм же Бог допомагає, що твердо проти плотських бажань боролися, у теперішні часи писати й останньому роду в незабутнє пам'ятання передавати потрібно з двох причин, як розуміємо: коли нездоланну їхню великодушність згадуємо, віримо, що й вони нас згадують перед Богом; також приклад добродійного життя їхнього пишучи, себе й инших спонукаємо до їх наслідування. Через те і про святого Васіяна, лавдійського єпископа та ісповідника, його святе життя і перебування, яким він сподобився бути спільником Царства Небесного, коротко, скільки він сам подасть нам, викласти постараємося.

Блаженніший той муж ще в дитинстві своєму старість показував — не за кількістю років, а розумом і добрими звичаями своїми. Батьком його був Сергій, ігемон сиракузького1" краю, вірою еллін. Сергій послав сина до Риму для навчання зовнішньої філософії, щоб зміг бути наступником батьківської влади і вправним правителем громади. Навчався ж старанно, в науці мав поступ і гострий був умом. Чув про ім'я Христове і християнське життя — охопило його невимовне бажання перейти від еллінської філософії в божественну християнську любомудрість. І шукав, кому б із приставників і слуг, таємно від батька свого, довіритися, відкрити серця свого таємницю. Господь же не хотів того, хто мав стати Його воїном, довго в незнанні тримати — сповістив пресвітерові одному, святому життям, на ім'я Гордіян, три рази в сонному видінні про юнака Васіяна і про його бажання та намір. Встав же пресвітер зо сну, пішов по цілому граді Римі, обходячи училища й шукаючи юнака, про якого йому казав Господь уві сні. Довго шукав, втомився, але знайшов його десь з Божою поміччю. І питав, звідки він родом, і яких батьків, і з якої причини живе в Римському граді. Розповів же Васіян все про себе детально — дивувався пресвітер красномовству і розуму хлопця. Довідавшись, що це той, кого він шукає, обняв його по-батьківськи, поцілував і взяв у свій дім. І розповів хлопцеві про видіння щодо нього, яке бачив у Божому одкровенні, й обидва прославляли Бога.

Припав Васіян до ніг священного того старця і з усього серця просив його, щоб негайно зробив його християнином. Пресвітер же спочатку про святу віру навчав його, розповідаючи про таїнства християнського закону. Юнак же, слухаючи, розчулювався і розпалювався серцем у любові Христовій. Тоді огласив його пресвітер і навчив, як має готуватися до святого хрещення. З того часу почав Васіян часто приходити до святого того пресвітера з одним лише старшим рабом, який був йому у всьому вірним. І наставлявся на християнську божественну любомудрість із богонатхненних уст духовного учителя свого. Прийняв же після оглашення життя суворе, постив, і молився часто, і сну мало приймав, проводячи нічний час або на молитві, або в книжному читанні. Коли ж куштував їжу, лише третю частину зі страв, що перед ним ставили, відділивши, їв, дві ж частини роздавав голодним жебракам. Коли минуло досить днів, настав час його хрещення. Прийшов Васіян з вірним своїм рабом у дім пресвітера і, коли після звичного чину хрещення увійшов у святу купіль, побачив юнака, найгарнішого красою, що сяяв, як сонце. Він прислуговував при хрещенні і тримав білий одяг, в який новоохрещений мав одягнутися. Насмілився блаженний Васіян спитати юнака того, хто він і звідки. Той же відповів, кажучи: "Я давно з неба посланий до тебе святий твій намір скерувати і, що вороже, відігнати від тебе". Те мовивши, невидимим став. Дивні пахощі наповнили ту хатину, і до пів години було їх чутно, і всім, хто там був, здавалося, що вони не на землі, а на небі.

Після прийняття святого хрещення Васіян почав жити суворіше, цілком умертвлюючи юнацьке своє тіло і підкорюючи його духові. Приставники ж і слуги, яким же пан їхній Сергій-ігемон наказав як зіницю ока пильнувати сина його, до того часу не знали про таємницю Васіяна. І дивувалися, бачачи його незвичну повстримність, що мало їжі і пиття приймав, ночі всі без сну проводив і сильно змарнів на лиці. Тіло його постом і безсонням знеможене було, і один в одного допитувалися: "Чому так виморює себе пан наш?" Старший же раб, вірний святому Васіянові, знаючи таємницю його, казав їм: "Не дивуйтеся цьому, бо філософська наука потребує такого старання, аби, відклавши всі насолоди, лише тим задовольнятися, що потрібне єству. Знайте-бо, що наш пан до найвищої філософії схилився, тому таку повстримність і чування перед собою поставив". Ті ж, згадуючи дитинство його, казали один одному, що хлопець цей малював пальцем на піску зображення хреста, часом бруски на землі хрестоподібно клав, за що годувальниця часто його сварила. Так день за днем досліджували слуги і, вивчивши всі шляхи його, почали розуміти, що пан їхній Васіян прийняв християнську віру і життя. І хвилювалися, боячись кари від батька його. А найбільше довідалися про це так. Одного дня блаженний юнак після цілонічного неспання і трудів, знемігши тілом, заснув міцно. Коли ж спав, промовляв устами слова молитовні, прикликаючи ім'я Бога, у Тройці єдиного, щоб до обітованої слави тим, що люблять його, скерував шляхи його. І голос чути було зверху, який казав: "Радій і веселися, найвірніший воїне Христовий Васіяне, бо молитва твоя приємна Господові і місце найкраще приготоване тобі на небесах".

Чули те слуги, які були при ньому, і почали по одному потай втікати з Риму в Сиракузи до старого пана свого Сергія-ігемона. І принесли йому вістку невтішну про сина його — що Васіян віру Христову прийняв. Батько ж, ідолопоклонник, великої печалі сповнився, і думав про те, як відвернути сина від християнства, — чи ласкою, чи погрозами. Усі слуги з Риму від Васіяна таємно втекли, залишився при ньому лише один — найстарший — вірний йому, що і в Христа вірив. І хотів батько послати инших слуг, аби забрати Васіяна з Риму і до нього привести. Тим часом святому Васіяну в Римі трапилося вночі при першому кироглашенні увійти до церкви святого євангелиста Йоана Богослова. Там, за звичаєм, молився і побачив мужа чесного, сивиною прикрашеного, що промовляв до нього: "Знай, сповіднику Господа найвірніший, треба тобі звідси йти у град Равену з рабом твоїм вірним, бо ті, що народили тебе тілом, спасенню твоєму перепони вигадують, щоб з праведного шляху, хоч ти й не хочеш, тебе повернути. Через те благоутробний Бог, що не покидає рабів своїх, мене, апостола свого, послав до тебе, щоб не знайшли тебе тут батькові посланці і не завадили тобі втекти звідси". Те мовивши, святий Йоан Богослов пішов від нього. Блаженний же Васіян втішений був вельми явленням апостольським, багато клав поклонів, молячись до Бога, щоб не покидав його. Після молитви сповістив слузі своєму те, що бачив і чув. Коли настав день, всі речі, що були при них, роздали потребуючим. І, прийнявши благословення від духовного отця свого Гордіяна, вийшли з Риму. Вирушили в дорогу до Равени-града. Йшли декілька днів, і побачив Васіян святий оленицю з двома її дітьми. Ловці гонили її, і дуже вона втікала. Змучена була і знеможена, і вже ловці її наздоганяли. І зясалився Васіян над нею і дітьми її, сказав до неї: "В ім'я Господа нашого Ісуса Христа наказую тобі: прийди до мене без страху". Олениця ж, наче розумна і дружня до людей, зразу зупинилася зі швидкого бігу і до святого, не боячись, підійшла з дітьми. Він же рукою погладив її, наче давно до нього звикла, а вона лизала ноги його. Ловці ж, що гналися за оленицею, побачивши, як покірно вона зупинилася при чоловікові мандрівному, а він її гладить, дивувалися вельми, як така дика тварина раптом в приручену перемінилася. Один же з них, лютий і злий, сказав до дружини своєї: "О безумці, чому зволікаєте прийняти улов свій?" Те мовивши, почав забирати оленицю у святого з рук. Святий же Васіян сказав до нього: "Не я, а Бог, що на висотах, наказує тобі нічого злого не робити дикій цій тварині ані дітям її". Той же з погордою і люттю шарпнув рукою, аби штовхнути Божого угодника, — і зразу за таке нахабство напав на злого того ловця біс і почав його люто мучити. Впав на землю, мучений, страшним голосом волав, і піною стікав, і ціпенів, і був наче мертвий. Инші ж ловці вжахнулися, тремтіли зі страху і припадали до ніг святого, зі сльозами прощення просили, боячись, аби й инших така сама кара не спіткала. Він же, звелівши їм відійти від того місця, розпростерся на землі хрестоподібно і, весь ум до Бога спрямувавши, молився, кажучи: "Боже всіх, дивний Творче, Боже милосердний, впалого роду людського Спасителю, Ти, що не через згубу мертвих, а через спасення живих веселишся, прости лежачого бідака, що в невіданні згрішив і прогнівав доброту Твою". Тими й більше розчуленими словами помолившись і з молитви вставши, підійшов святий до лежачого, взяв за правицю, мовив до біса, що був у чоловікові: "Дияволе, Той, хто скинув тебе з висоти небесної в безодню, наказує тобі, щоб, покинувши швидко образ Божий, пішов ти у приготований для тебе тартар, у якому маєш мучитися вічно". Не встиг святий те сказати, як ворог роду людського зразу вийшов з чоловіка, якого щойно так люто мучив, що був той при смерті, — ледве дух його в ньому тримався, не міг дивитись на очі і лежав на землі непорушно. Святий же знову помолився до Бога і знаменував хресним знаменням спершу очі його незрячі — і зразу вони відкрилися чоловікові й бачили. Тоді й цілого хрестом загородив і звелів йому встати. І встав чоловік здоровий, наче нічого йому не було. Те бачивши, друзі, що віддалік стояли і з тремтінням на все дивилися, підійшли до святого й поклонилися йому. Кланявся ж і чоловік зцілений, прощення просячи й дуже дякуючи цілителеві своєму. Тоді розійшлися кожен собі. Ловці повернулися до своїх домів. Оленицю ж з дітьми відпустив святий у пустелю, а сам святий Васіян з рабом своїм у намірену путь пішов. Досягнувши міста Равени, явився перед єпископом града того, на ім'я Урс, що був його родичем. Єпископ же, бачивши родича свого Васіяна, радий був, а найбільше утішився, довідавшись, що той у Христа вірить і що задля любови Христової всім знехтував і вирушив у подорож. Помагаючи йому, дав безмовне місце за градом для осібного перебування при церкві святого священомученика Аполінарія, якого святий верховний апостол Петро поставив був першим єпископом Равенського града. За царювання Веспасіяна Аполінарій за Христа постраждав. При його церкві добре для святого Васіяна було місце, бо в усамітненні був, служив Богові в пості й молитвах, відрікся світу і всього, що в ньому. Господь же, прославляючи раба свого, дарував йому чудесну благодать зцілювати хвороби тілесні молитвою й лікувати недуги душевні богонатхненними повчаннями. І всі його шанували, любили і славили.

Тим часом від царя Валентиніяна прийшов наказ до єпарха градського і всіх громадян Равени, щоб суддю градського, на ім'я Витимній, скарати смертю, бо велику якусь провину (через наклеп ворожий) перед царем мав. Тому зв'язали Витимнія і на місце смертне, на якому мали йому відтяти голову, привели. Згадав той Васіяна святого і сказав у собі: "Рабе Божий Васіяне, благодаттю, тобі від Бога даною, будь мені нині помічником". Був же при тому сам єпарх і багато людей, що на кончину Витимнієву дивилися. Коли той схилив шию до страти, і кат, тримаючи руками меч двосічний, підняв його, хотівши у шию вдарити, — зразу меч з рук його вирвався і впав далеко. Кат же знову схопив меч і міцніше, ніж раніше, руками тримав, підніс високо, щоб у шию вдарити сильно, і коли з усієї сили замахнувся, зразу, як же і раніше, меч вирвався з рук його і впав далеко. Він же люті сповнився, знову меч схопив — і знову було те саме. І всі такому чудові дивувалися. Єпарх же, думаючи, що кат ясаліє засудженого, винагороду якусь від нього за те взявши, відставив його, а замість нього иншого ката поставив, щоб втяв голову Витимнія. Але й другий, як же й перший, так само постраждав — і вдруге, і втретє меч із рук спекуляторів сильно виривався і далеко відлітав, наче його відкидала якась невидима рука. Тоді і єпарх сповнився жаху і звелів засудясеного відвести зі смертного місця. Народ кричав, аби відпустили Витимнія, бо сила Божа заступає його перед смертю. Посадили Витимнія в темницю і послали скоро вістку до царя, що засудженого на смерть не могли двоє спекуляторів стратити. І негайно прийшов від царя наказ про помилування, який Витимнія від смертної кари і від провини звільняв. Він же не таїв свого заступника перед Богом — святого Васіяна, його ж у своїй молитві на допомогу прикликав, і всім про те розповідав. Отримавши свободу, поспішив до святого й обцілував йому ноги — дяку віддав йому. А святий угодник Божий велів йому, щоб одному Богові дякував, який вирятував його від смерти. З того часу всі почали більше шанувати святого, і мали його за ангела Божого, і приходили до нього. Клирики і найголовніші громадяни, порадившись, сказали єпископові, аби переконав святого Васіяна прийняти сан священичий, щоб богоприємна його молитва сильніша була перед Господом при безкровній жертві. І хіротонізували угодника Божого, хоч і не хотів, на священство — прожив у тому чині в Равені досить років. Тоді вірний слуга його, що прийшов з ним з Риму, прийняв кінець у Господі. Святий же Васіян почав приносити за нього Богові безкровну жертву. У сьомий після його переставлення день, коли літургісав святий і старанно за упокоєння душі померлого молився, пролунав голос з небес, сповіщаючи, що душа спочилого отримала милість Божу і долучилася до праведних. Те сповіщення Васіян розповів і Витимію, що був на тій Літургії, й обидва раділи духом за спасення душі померлого.

У той час град Лавдійський у Лігурїї втратив свого єпископа — переставився той до Господа. І заповіли в місті піст триденний з молитвою, аби послав Бог достойного мужа, який би зміг, прийнявши престол святительський, пасти добре Христову Церкву. Усі постили й молилися за те. Один з пресвітерів соборної єпископської церкви, на ім'я Климент, муж добродійний і чесний, після трудів церковних спочивав, і в сонному видінні став перед ним хтось світлоносний, кажучи: "Васіяна, пресвітера з Равени, дарами Божими прикрашеного мужа, єпископа, від Бога вам приготованого, знайте". Климент же зразу збудився зо сну, прикликав з духовного і світського чину найзнатніших і сповістив їм мовлене йому у видінні від Господа. Вибрали тому мужів знатних, послали до Равени до святого з проханням, аби прийшов до них прийняти престол святительський. Перед приходом посланців до Равени Бог у видінні нічному відкрив святому Васіянові про їхній прихід і звелів йому, не відмовляючись, іти з ними. Зранку прийшли посланці з Лавдійського краю і виклали наказане їм перед святим. Той же сказав їм: "Бог створив людину безсмертною, щоб завжди скорялася волі та наказам свого Творця. Коли ж у раю чоловік переступив Боже веління, то собі й нащадкам приготував смерть. Тому не годиться людині опиратися волі Бога свого ані веління Його переступати, а треба всіма зусиллями чинити те, що Бог хоче і велить. Тому й ми, хоч і не бажаємо честі, задля потреби одновірних братів не відмовляємося прийняти Божим велінням накладені на нас ярмо і тягар".

Те мовивши, хотів їм дати спочинок після трудів подорожніх. Вони ж вельми зраділи, отримавши, що шукали, не бажали спочити, але зразу хотіли отриманий скарб віднести до себе. Поспішили вирушити в дорогу й наполягали багатьма проханнями, аби святий зразу йшов з ними. І вже коли день до ночі схилявся, взяли вони святого й до себе повернулися. Коли ж зблиясалися до Лавдійського граду, вийшов назустріч Богом дарованому пастиреві своєму цілий град з великою радістю і веселістю. Був же серед людей знатний чоловік, недугою паралічу віддавна охоплений, і не мав в устах мови, був як німий — хвороба та забрала в нього язик. Спішили ж люди привітати святого, і коли той паралітик, хоч і з великим трудом, підійшов поцілувати святу правицю угодника Божого — зразу цілим тілом став здоровий, і язик його почав говорити ясніше, ніж колись, — і прославляв велич Божу. І весь люд ще більше зрадів, що дав їм Бог такого пастиря святого і чудотворця. На поставлення ж Васіяна святого на архиєрейство прийшов у Лавдійський град єпископ Амвросій святий з Медіолана і вищезгаданий родич святого єпископ Урс з Равени. И освятили Богом вибраного мужа Васіяна на єпископство місяця січня в перший день, і була велика радість і торжество цілому градові. Святий же Васіян, прийнявши престол свій, почав правити паствою словом і ділом, повчаючи і приклад стадові даючи життям добродійним. До святого ж Амвросія велику здобув любов у Святому Дусі, також святий Амвросій до нього духовну любов виявляв, і часто один одному надсилали дружні послання.

Через якийсь час святитель Христовий Васіян у східному передмісті збудував церкву прекрасну в ім'я святих апостолів. На її освячення дружнім проханням прикликав Амвросія святого Медіоланського і Філікса Команського (Урс Равенський уже спочив у Господі). Коли церкву ту три архиреї разом освячували, посеред люду, що на освячення церкви зібрався, була одна дівчина біснувата. її устами крикнув голосно диявол, кажучи: "Нащо, о мужі Божі, на мене постали і троє на одного нестерпною для мене зброєю озброїлися? Хіба мало вам, що забрали в нас силу шкодити, а тепер і з тих, над ким ми владу прийняли, виганяєте нас? Коли виженете мене звідси, то, взявши двох чи більше з собою, перейду на инше місце, куди ви не прийдете". Єрархи ж Христові, почувши той диявольський крик, схилили коліна перед Господом до молитви. Коли молилися пильно до Бога, біс, не витерпівши їхньої молитовної сили, покинув дівчину — втік з криком великим. Святителі ж, підійшовши, підняли із землі дівчину і віддали її батькам здорову, наказуючи, щоб завжди дякували Богові за звільнення доньки їхньої від бісівського катування. Після освячення церкви частувалися на славу Божу тілесною і духовною їжею, розмовляючи між собою корисно. Після достатніх дружніх бесід кожен архиєрей собі пішов — відпроваджував їх із шаною святий Васіян.

Коли ж настали жнива, одного хлопця, що посеред женців збирав снопи, вкусила змія — і помер. Батьки ж невтішно за ним ридали. Принесли його до поховання у святих апостолів церкву, яку архиєрей збудував, де й самому святителеві Христовому Васіяну трапилося в той час бути. Часто до церкви тої приходив, служби Божі в ній відправляв. Коли співали звичну в церкві службу, ридання батьків за хлопцем глушили голоси співу. Божий архиєрей, пожалівши тих, що плакали, звелів усім вийти з церкви. Сам же всередині залишився, кинувся на землю перед Богом зі сльозами, молячись, аби звелів душі хлопця повернутися в тіло. Коли він за те віддано до Господа молився, почало тіло мерця спершу потрохи рухатися, тоді більше — душа поверталася до нього. Встав же святий з молитви, велів і хлопцеві встати, за руку взяв його. Хлопець же наче зо сну збудився, відкрив очі, почав прикликати маму і встав. Батьки і люди, що були поза церквою, почувши голос хлопця, зразу з радости не могли більше поза церквою бути — відчинили двері і швидко всередину увійшли. Побачивши хлопця, що воскрес із мертвих, вельми дивувалися, і жахалися, і, припадаючи до святого з радістю, цілували руки й одяг його. Святий же, Богові всемогутньому дяку віддавши, виголосив до людей повчальне слово і, досить повчивши, відпустив їх з миром.

Через кілька років святитель Христовий Амвросій, єпископ Медіоланський, розхворівся до смерти. Про його хворобу почувши, архиєрей Божий Васіян пішов швидко до Медіолану відвідати улюбленого у Святому Дусі свого отця і друга. Бачивши його на ложі хвороби, сидів біля нього невідступно, тішачи його надією Христовою, і служачи йому, і співмолячись, коли той молився. Було ж Амвросієві святому видіння: здавалося, бачив Господа нашого Ісуса Христа, що до нього йшов, люб'язно усміхався і світле йому лице своє являв. Те видіння розповів Амвросій святий Васіянові святому, що сидів біля нього. Васіян же, пізнавши, що Амвросію святому зближається година кончини, плакав і разом з тим радів. Радів, що святий муж до Христа, який кликав його у спокій, відходить. Плакав же, що втрачає любого собі друга в тимчасовому житті, проте в майбутньому знову з ним побачиться — і разом у лику єрархів будуть, безсумнівну в Христі мав надію. Коли ж переставився Амвросій святий, плакав за ним святий Васіян і цілий Медіолан-град. Поховали чесно святе його тіло. Після поховання ж Васіян святий до свого міста повернувся, поминаючи святого Амвросія й безкровні приносячи жертви за нього. Хоч і знав добре, що душа його зі святими, але й за святих молитви і жертви приносити корисно, бо молитва за святого, якщо й не має як допомогти йому, то до молільника повертається, як же і Давид говорить: "Молитва моя в надра мої повернулася".

Коли минуло досить часу, знову святому Васіянові трапилася нагода прийти в Медіолан: закликали його через якусь церковну потребу. Входячи в град, бачив на торгу мірника, який важив куплене, на вагу кладучи. Був же несправедливим мірником, лукаво багатьох дурив і з того нечистий прибуток собі складав. Бачив святий біса в подобі етіопа малого, що на мірці сидів і перетягав шальку терезів, яку несправедливий мірник до перетягнення підступно влаштував. Спитав же святитель супутників своїх, чи бачать щось дивне, — вони ж нічого такого не бачили, казали. Помолився тому святий, аби й иншим відкрилися очі — на достовірний доказ баченого. І відкрилися душевні очі Климентові-пресвітеру та Єлвонію-дияконові. Бачили-бо те, що й архиєрей Божий бачив, — етіопа малого, що на мірці сидів і догідне мірникові робив. І розповіли святому, що бачили, і що правдиві слова Давида: "Брехливі, казав, сини людські у мірках". Тоді святий прикликав мірника і спитав його: "Яка міра несправедлива обдурює купців?" Мірник же сказав, що ніякої не чинить неправди у зважуванні, і присягав, запевняючи, що справедливо все міряє. Святий же показав йому пекельного етіопа на терезах і сказав: "Оцей зразу в тебе самого увійде, і зруйнує тіло твоє, і душу твою з тебе люто викине". Тоді неправедний мірник жаху і тремтіння сповнився, припав до ніг святого з покаянням, обіцяв зупинитися в неправді. Святий же, зі слів Божих настановивши його, звелів йому все, здобуте неправдою, роздати убогим, помолився, відігнав біса з мірила того і пішов своєю дорогою.

Повернувся ж знову у своє місто угодник Божий Васіян, звичні свої робив богоугодження і про паству піклувався. Проживши ж на престолі своєму архиєрейському років тридцять п'ять, перейшов до Господа, якому вірою і правдою служив, мав від народження свого літ дев'яносто. І поховали вівці свого пастиря чесно в апостольській церкві, яку він збудував, багато через втрату такого отця проливали сліз. Кончина його припала на час царювання Онорія на Заході. Тому що в житті своєму Васіян святий чудотворцем був, то й після кончини своєї чудодіяв. Із гробу його чудесно подавалися зцілення хворим — молитвами його святими, благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного Теофана з Антіохійського града. Він був народжений від невірних батьків, віку ж дійшовши, одружився з жінкою, яка невдовзі померла. Теофан же повірив у Христа й охрестився. Покинувши все, замкнувся в хатині поблизу града і досить часу так прожив, навчаючи тих, що приходили до нього, Господніх заповідей дотримуватися й чистоти пильнувати. Довідався ж про одну блудницю, що багатьох згубила звабою своєю. Вийшов із затвору, одягнувся у світлі ризи й випросив у батька десять літрів золота, наче бажаючи знову взяти собі жінку. Пішов до блудниці, дав їй золото, попросив її відступити від блуду й охрестив її. Збудував же їй иншу хатину, поблизу хижі своєї. Замкнув її там, і ту, що була раніше посудиною гріха, мешканням зробив Святого Духа. Золото роздав убогим. Обоє ж угодили Богові в кінці — в один день переставилися до небесних осель.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!