Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Червень. - Житіє святого отця нашого Методія, патріярха Царгородського Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Червень..
Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам                Безперестанку моліться                Бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам                Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!                Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство                Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!                Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне                Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє святого отця нашого Методія, патріярха Царгородського
   

Місяця червня в 14-й день

Святитель Христовий Методій родом був із Сицилійського краю, з юности монаше життя прийняв і в багатьох чеснотах досягнув успіху. За царювання ж Лева Вірменина", іконоборця, престол патріяршества царгородського тримав святіший Никифор, святий Методій був при тому патріярху в чині апокрисарія, і від нього у справах церковних в Рим до папи послано його. Затримався там немало часу, бо злочестивий цар Лев святішого Никифора з престолу зігнав, а замість нього возвів однодумця свого — єретика Теодота Мілисійського, на прізвисько Кассітер. Коли ж загинули цар Лев і лжепатріярх Теодот, повернувся Методій святий зі старого Риму в новий. Пресвітерський же сан маючи, служив Господові у преподобності і правді. Боровся завжди проти іконоборної єресі, яка в той час дуже зміцніла. Після Лева Вірменина прийняв царство Михаїл, на прізвисько Валвос, або Травлій, тої ж єресі тримався, і патріярший престол у Царгороді тримали неблагочестиві. Тому труд великий підняв Методій блаженний, сперечаючись із єретиками, перемагаючи їх та осоромлюючи. Через те злочестивий цар путами і темницею мучив його, як же повідомляє про те Зонарас-грек. Михаїл Травлій, хоч і добрий виявився на початку свого царювання, бо численних святих отців, котрих Лев Вірменин через пошанування ікон вислав у вигнання, звільнив з тюрми і кайданів, проте не через довгий час, лицемірне те добродійство відклавши, показав злість свою і почав гонити правовірних. Окрім инших багатьох, люто кривджених, повстав гнівом на Методія святого і на Євтимія, сардійського архиєпископа. Євтимія за іконне пошанування у вигнання послав, а Методія в Акриті в темниці замкнув. Той же Зонарас описує зловірного царя так: "Наслідував [Михаїл Травлій] у всьому Капроніма. Юдеям прихильний, у суботу постити велів. У воскресення мертвих не вірив і через те опоганював майбутнє благо, зі святих пророків насміхався, казав, що й бісів нема. Нечисті тілесні гріхи не вважав гріхами. Юду-зрадника вважав спасенним і шанував його, як святого. Премудрість книжну цілком ненавидів: не дозволяв людям дітей своїх давати в науку книжну, аби не викрили його безумства ті, що довідаються про силу й тайни Божественного Писання. Хотів, щоб у невігластві й невченості йшли всі за блудом його". Доти Зонарас.

Такому зловірному цареві противився святий Методій твердо, як премудрий і досвідчений у Божественному Писанні, і в догмах правовірности, і в переданнях Отців Святих. Через те як справжнього сповідника мучили його не лише путами й темницями, а й ранами.

Після смерти Михаїла Травлія прийняв грецьке царство син його Теофіл, який був спадкоємцем як престолу отчого, так і злочестя його, і багатьох за благочесне пошанування святих ікон замучив. Проте любив книжну премудрість: училища в Царгороді обновив і знову наказав бути науці. Він вивів на свободу святого Методія, як же про те історіограф грецький Михаїл Гликас пише. "Новим, — каже, — і чудесним якимось способом Бог вивів Методія з похмурої в'язниці. Теофіл, люблячи книжну премудрість і читанню книг часто віддаючись, натрапляв на непрості до розуміння книги і не міг витлумачити собі написаного в них. Хтось зі своїх сказав йому, що нема серед людей такого иншого, хто міг би непросте до розуміння витлумачити легко, окрім Методія, який ув'язнений в Акриті. І зразу послав цар, вивів з ув'язнення святого Методія. Побачивши його і порозмовлявши з ним, пізнав, що він муж премудрий, — і зробив його вільним, і шанував його". Доти Гликас. Отримавши свободу, святий знову змагався з єретиками й учив чинити достойну честь і поклоніння святим іконам — і знову зрушував на гнів супротивних. І цареві те стало відомо, й обурювався цар гнівом на святого, але терпів до часу. У ті роки війна була між греками і сарацинами, і треба було самому цареві Теофілу вийти в полки на війну. Ишов-бо цар у полки і взяв зі собою святого Методія — наче задля молитви і тому, що бували в нього з ним часті з Писання бесіди і питання, які святий Методій легко пояснював. Насправді ж цар побоювався, що, коли залишить його в царюючому граді, зробиться збентеження серед людей і повстання на тих, що не поклоняються іконам. Аюбили преподобного люди як мужа святого і вченого. І не лише в духовних речах був досвідчений, а й громадські справи добре вів. Через те не залишав цар його без себе у граді, у полки забрав його зі собою.

Коли з допусту Божого ізмаїльтяни здолали греків і всю силу Теофілову знищили, що заледве він сам з небагатьма воїнами утік, тоді він гнів на святого Методія, який у серці своєму тримав, відкрито показав. Говорив злочестивий той цар: "Тому допустив Бог від ворогів бути нам переможеними, що ідолопоклоніння в нас є". Так окаянний казав, святі ікони ідолами називаючи. Цьому святий Методій перечив, кажучи, що через те прогнівався Господь на християн, що безчещений від них у святій своїй іконі, і за те допустив бути їм від ворогів подоланими. Тоді цар сповнився гніву, багато на нього наклав ран, у вигнання на якийсь острів послав і там звелів його в печері гробній, у землі глибоко викопаній, замкнути з двома розбійниками, навіть світла денного бачити йому не дозволяючи. І був живим мерцем у надрах земних, як же Йона в череві китовому, перебував і дякував Богові. Приставлений був один рибалка подавати йому їжу дуже бідну, аби лише не помер з голоду, щоб продовжувалося життя його задля довшого в гробі тому злостраждання. Тим часом Теофіл мучив двох ісповідників — Теодора і Теофана — за пошанування святих ікон і, лиця їхні залізними графіями списавши, послав у вигнання. Був же їм шлях попри острів той, на якому святий Методій у гробі замкнений сидів. І випадково зустрілися в дорозі з тим рибалкою, що годував в'язня, і все про святого Методія від нього довідалися. Але тому, що бачитися з ним не можна було, — люті були ті, що вели їх, — через того ж рибалку написали йому привітання малими віршами так:

До живого мертвого ж, що в гробі сидить,
До земного, що горішні обходить краї,
Заковані до того, хто пута терпить,
Пишуть ті, що з написами на лиці.

Це прочитавши ще ж і від рибалки про святих страстотерпців розповідь чувши, святий Методій утішився духом і дякував Богові, що зміцнив їх на такий подвиг. Відписав же до них подібними віршами так:

Записаних вгорі в книгу незабутню,
З них же кожен з лицем начертаним,
їх, в'язнів, той, хто має поховане
Життя швидше смерти, вітає, зв'язаний.

Пробув же Методій святий у тому гробному ув'язненні але до Теофілової смерти. І коли мертвого царя прийняв всередину себе гріб, тоді цього живого мерця гріб віддав світові — як Йону кит із черева виблював. І знову доблесний сповідник побачив світло денне, й уста до ісповідання благочестя знову відкрив, коли Теофілові смерть потемнила очі землею могильною і нечисті уста його гробом замкнула, хульному його язикові мовчання наклала.

Після кончини ж Теофілової прийняв царство син його Михаїл, імени того третій, з матір'ю його Теодорою, яка й керувала Грецьким царством, бо молодий був вельми отрок — син її цар Михаїл. Вона, прийнявши царське управління, спершу почала піклуватися про мир Церкви Христової, яка була вельми мучена іконоборством. Від днів царя Лева Ісаврянина, який вперше іконоборством церкву збентежив, аж до смерти Теофілової минуло сто двадцять літ, в які ікону Христову нищили християни. Вельми розгніваний і розсерджений був Христос Бог і допускав немало злого на християнське царство. У ті роки багато країв християнських полонили сарацини, у своє володіння забрали. Тоді ж царство Греко-римське надвоє розділилося. Спочатку цар Нового Риму володів і Старим Римом, і був Схід і Захід під єдиним скіпетром грецького царя. Через примноження іконоборної єресі і через проливання крови незліченних ісповідників благочестя, яких іконоборці люто мучили, відділився Захід від володінь царів грецьких, поставивши собі царя иншого. І почав грецький цар одною лише Грецією володіти, і то не цілою, бо й святий град Єрусалим із Палестиною, і Сирією, й Аравією, також і Єгипет з підпорядкованими йому краями у володіння сарацинське відійшли. Це ж Бог допустив через гріхи християн, що від правдивого благочестя відійшли, до єресей схилилися й ікони святі потоптали. На це дивлячись і розмірковуючи, благочестива й розуму богонатхненного сповнена цариця Теодора постаралася винищити з царства християнського прокляту ту іконоборну єресь, благочесне ж почитання святих ікон, як найкращу прикрасу невісті Христовій — Церкві святій — повернути й правовір'я утвердити. Звеліла всіх ісповідників благочестя випустити з темниць, з пут і вигнання звільнити, аби прийшли в царюючий град на собор. Звеліла внести святі ікони з належною честю в храми Божі. У той час і святого Методія вивели з гробного затвору. Тоді на патріяршому престолі була наче мерзота запустіння на місці святому — лжепатріярх Йоан, на прізвисько Анній, єретик і волхв, від царя Теофіла на престол був возведений. І не хотіли отці святі нічого спільного з ним мати, через те благочестива цариця лжепатріярха того, як дикого вепра з виноградника, із Церкви Христової і з патріяршого престолу вигнала. І вибрали, благоволінням Божим, на патріяршество цього святого ісповідника й мученика Методія і на престол з невимовною радістю всього правовірного народу возвели.

Те його возведення, більше за Божим, ніж людським вибором, сповістилося пророкуванням преподобного Иоаникія Великого, про що в житії його написано так. Спитав колись преподобного Йоаникія Євстратій, ігумен монастиря Агавронського: "Отче, доки святі ікони нищитимуть і не віддаватимуть Церкві, і гонителі зростатимуть, і Христове стадо грабуватимуть дикі звірі?" Відповів святий отець Иоаникій: "Трохи зачекай, брате, і побачиш Божу славу. Методій Божественним Духом нею покерує і єресь винищить, догмами православними Церкву утвердить, тишу й однодумство влаштує, а тих, що противитимуться, смирить десниця Господня". Те пророцтво Йоаникія преподобного явно збулося на святому Методії. По смерті Теофіла поставлено його патріярхом Царгорода. Достойний такого сану, міцний стовп правовір'я, непохитне утвердження благочестя, мучеництвом прикрашений Христовий воїн, Богом на велике архиєрейство передзнаменований і від прозорливого мужа провіщений. Він із благовірною царицею зібрав у Царгороді помісний собор Святих Отців, утвердив православні догми святих великих соборів, що раніше були: Вселенського — за царювання Константина та Ірини в Нікеї, і сьомого, зібраного на іконоборцівР. Тих, що противилися встановленим на Сьомому Вселенському соборі догмам, вдруге передав анатемі і звеселив православ'я, примирив церковне збентеження і всіляке хвилювання в тишу перемінив. І вніс ікони святі з великим торжеством до церкви Господньої в першу неділю великої Чотиридесятниці, і була радість не лише в Царгороді, а й у всій піднебесній, де тільки правовір'я християнське було.

Коли веселилося всюди правовір'я і всі християни духовно торжествували, серця тих, в кого була вкорінена іконоборна єресь, шматувала заздрість. Таким був вищезгаданий Анній, лжепатріярх, із престолу скинений, і брат його Арсабар, що сан патриція в царських палатах мав, й инші деякі із сановитих вельмож і з меншого чину. Не знали, що робити, думали зі злости, як би зганьбити святішого Методія. Намовили тому однодумну собі в єресі жінку, не з простих, а зі сановитих: син її в Смирні іпатом був. За велике золото найняли її, аби йшла до цариці і до виховників, які до молодого царя були приставлені, і сказала, що Методій, новопоставлений патріярх, блудодіяв з нею. Це задумавши, окаянні вважали, що, коли знеславлять його, погану чутку в народ і безчестя імени його пустять, то легше зможуть і учення його, й ікони святі знову відкрито безчестити. Пішла та жінка до цариці і до приставлених до юного царя бояр — розповідала ту річ відкрито всім і скаргу на святого і невинного мужа приносила. А щоб повірили в брехню, як у правду, сльози з очей виточувала — наче насилля від новопоставленого патріярха Методія зазнала. Здивувалися всі з такої речі і спокусилися вельми, і зразу розлетілося те по цілому місту, і було для правовірних збентеження, для зловірних — радість і торжество. І насміхалися вони, дошкуляючи благочестивим й кажучи: "Ось такого маєте патріярха, за таким ідете". Святіший Методій, чуючи таке, дивувався, звідки прийшла та напасть. Чисту ж мав совість, радів духом через незаслужену напасть, проте й печаллю немалою був охоплений, бо спокусу бачив для народу і зловірні насміхалися із правовірних. Що ж робить великий той архиєрей, невинний руками і чистий серцем муж, що з утроби матері непорочну чистоту тіла свого зберіг, хотівши не так себе від наклепу, брехливо завданого, очистити, як спокусу з Церкви забрати й брехливі єретичні уста загородити? Вирішив, хоч і соромився, відкрити таємну хворобу свого тіла, про яку доти ніхто не знав, аби показати нездатність до тілесного гріховного змішання. Послав тому в палату цареву, просив суду праведного, аби між ним і жінкою тою судом діло те вирішилося. На суді тому иншого нічого, окрім невинности своєї, говорити не маючи ані з жінкою безсоромною сваритися не бажаючи, відклав природний і належний такій людині сором, переконаний нагальною потребою. Відкрив одяг свій до оголення і показав таємне місце тіла, вельми пошкоджене, і плоть родова цілком була наче мертва, зів'яла — і всі пізнали брехливий наклеп жінки тої, бачили, що неможливо настільки хворому чоловікові прилучитися до гріха плотського. І зразу зраділи правовірні, і відпала ганьба від синів благочестя, і спокусу в Церкві винищили. Сором охопив зловірних, і загородилися уста їхні хульні, й обернулася хвороба їхня на голову їхню, і наруга їхня на осоромлення і приниження їх самих. Питали ж святішого патріярха Методія чесні ті судді, як захворів він. Не втаїв того, чого раніше нікому не сповіщав. Відкривши ту хворобу свою, відкрив і її причину, кажучи так. "Коли, — казав, — посланий я був від святішого патріярха Никифора до Риму до папи і там затримався, прийшло мені від пакосника плоті, ангела сатанинського, сильне бажання тілесного гріха і пристрасне розпалення тіла. Боровся з тою пристастю довго вдень і вночі, мучачи себе постом, і чуванням, і всілякими трудами умертвлення. Коли не відступала від мене та пристрасть і вже думав, що впаду, кинувся я зі сльозами перед святим верховним апостолом Петром, його допомозі довіряючи і від нього полегшення просячи, аби він своєю силою благодаті, яку має від Бога, полегшив мені пристрасть, визволив від тілесної боротьби і не дав оскверненитися тілу моєму, на чистоту освяченому. Коли заснув я трохи в тій печалі, явився святий апостол Петро і правицею своєю торкнувся таємних частин тіла мого. Від його дотику відчув я біль, наче вогнем те місце було обпалене, і застогнав вельми. Апостол же мовив: "Відтепер не відчуєш більше тілесної гріховної боротьби". Я ж, зразу зі сну збудившись, побачив, що такої хвороби шкоду прийняв, як же бачите". Судді чули те від святого, розчулилися і присудили, що не винний у гріху.

Жінку ж ту звеліли мучити, аби сказала, хто намовив її наклеп брехливий подати на невинного й чистого Божого архиєрея. І зразу прийшли кати, аби взяти її на муки. Вона ж, побачивши оголений меч, і приготований вогонь, і палиці тернові гострі, злякалася дуже і перед муками розповіла правду, називаючи всіх поіменно, хто намовив і найняв її. І про золото, від намовників їй дане, сповістила, і де в домі її покладене, сказала. Послали судді слуг вірних у дім її. Вони ж пішли, знайшли золото на тому місці, де вона сказала, і до суддів принесли. І видали судді справедливий вирок на жінку ту і тих, що намовили її, аби смертю скарати їх. Але святіший патріярх Методій, незлостивий, вірний і істинний Господа свого наслідувач, не допустив, щоб так було, і не лише від смерти, а й від належних їм ран усіх ворогів своїх звільнив. Ту лише кару на них наклав, аби на всі великі торжественні празники з Влахернської церкви Пречистої Богородиці із запаленими свічками чинно приходили до соборної святої церкви Софії і там при церковних дверях анатему у вуха свої приймали. І було так. Тоді замовкли єретичні уста безчестя, і єресь іконоборчу в царському граді винищено було до решти благодаттю Божою, молитвами й невсипним старанням угодника Божого святішого патріярха Методія, який через завдані йому неповинні напасті світліший і славніший виявився. Супротивникам же не далося те, що Давид для грішників просить від Бога, кажучи: "Сповни лиця їх безчестям, і шукатимуть імени Твого, Господи, осліпила бо їх злість їхня, і закам'яніло серце їхнє, до попередніх своїх злих діл й инші, не менш злі, додали". Брехливого того патріярха Йоана, який і Анній, усього зла начальника, послано було на покаяння в один монастир. Коли, перебуваючи там, бачив святі ікони Христа Спасителя, Пречистої Богородиці і святих ангелів, після зруйнування від іконоборців знову відновлені, звелів своєму дияконові, щоб тим святим іконам виколов очі. І зробив те диякон його. І сповіщено було про те благовірній цариці Теодорі. Вона ж, уболіваючи за Христом Богом, звеліла самому тому єретикові лжепатріярху виколоти очі його. Але деякі чесні сенатори впросили її, аби не веліла очей виколювати, а двісті ран твердими бичами накласти тому, хто заслужив незліченних мук і багатьох смертей, бо в час катівської своєї влади багатьох за правовір'я замучив до смерти, ще ж і у вигнанні не припинив іконам святим завдавати наруги.

Святіший же патріярх Методій після всіх тих церковних збентежень і після своїх багатьох бід, які витерпів заради Христових ікон, далі в мирі й тиші стерном церковним кермував, престол патріяршества Царгородського достойним ангеловидним лицем своїм й ангелоподібним життям своїм прикрашаючи, і словесне стадо овець добре випасаючи, і пашею богонатхненних повчань насичуючи. І примножував щодня честь ікон, шануючи в них самих осіб, які іконним письмом зображені. Разом з іконним пошануванням постарався утвердити в царюючому граді й те, аби чесним мощам святих угодників Божих знову, як раніше, достойну честь віддавали. Бо в дні єретичної влади зі святими іконами безчестили й мощі святих: опльовували, ногами топтали, майданами з наругою волочили, у болото і гній кидали, вогнем чи водним потопленням нищили. Хіба ті лише цілими лишилися, яких рука благочестивих від рук злочестивих у надра земні сховати поспішила. І вже в Царгороді не було чутно про мощі святих угодників Божих. Постарався святитель Христовий знову Царгород мощами святих збагатити і достойного їм пошанування людей правовірних навчити. Спершу мощі преподобного Теодора Студита, які після вісімнадцяти років його до Бога переставлення цілі нетлінно залишилися, з того місця, де переставився, що Акритів Хероніс називалося, переніс славно до Царгорода. Тоді чесні мощі святішого патріярха Никифора, пана свого, у якого був у чині апокрисарія і від нього до Риму посланий був, також славно з вигнання до Царгорода приніс, як же про те місяця березня в тринадцятий день написано було просторо. Тоді і своє багатонатруджене й багатостраждальне тіло, чистотою освячене, у мощах нетлінне, Царгородській церкві як коштовний скарб готував.

Вже зближався до блаженної кончини своєї, яку й передбачив, ще ж про неї і з пророцтва преподобного Йоаникія мав сповіщення. Той-бо як же патріяршество, так і кончину його провістив. Обидва ж у Святому Дусі прозорливі були, один одного чесне переставлення наперед знали, як же про те в житії преподобного Йоаникія сказано так.

У п'ятий рік царювання Михаїла святий отець Методій-патріярх передбачив відхід Йоаникія до Господа. Прийшов до нього з клиром своїм, останнього благословення й молитви просячи. Преподобний же Йоаникій, досить зі святим Методієм порозмовлявши і тих, що з ним прийшли, православної віри повчивши, пророкував Методієві, що й він після кончини його, не затримуючись, із дочасного до вічного життя перейде. Тоді, помолившись і попрощавшись один з одним останнім цілуванням, розлучилися. Патріярх повернувся до себе, а преподобний отець Йоаникій залишився у келії своїй, молячись, — до кончини своєї готувався. У третій же день після відходу патріярха преподобний і богоносний отець наш Йоаникій перейшов до Господа, у 4-ий день місяця листопада. Восьмого ж місяця після переставлення його спочив у Господі святіший патріярх Методій, у чотирнадцятий день червня. І збулося пророцтво преподобного Йоаникія, який прорік патріярхові, що, не затримуючись, і він після нього з дочасного на вічне життя перейде. Доти з житія Йоаникія.

Коли переставився до Господа святий Методій, великі були плач і ридання за ним всій Константинопольській Церкві, що такого великого отця, всесвітнього світильника втратили. І зробили йому поховання чесне, як же годиться такому архиєреєві. Пас же Церкву Христову святий Методій чотири роки і три місяці — перейшов у немаліюче літами життя і зарахований до лику святих єрархів, став перед Начальником пастирів, великим Архиєреєм, що небеса пройшов, — Господом нашим Ісусом Христом, Богом, якого всі святі славлять, Йому ж і від нас, грішних, хай буде честь і слава, разом з Отцем і Святим Духом, нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У цей день Пролог згадує святого священомученика Кирила, єпископа Гортинського — града на Критському острові. Але він уже був на початку цього книгописання, у 6-ий день вересня. Є ще й инший священомученик Кирило, єпископ Гортинський, давніший літати, про нього буде в 9-ий день липня.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!