Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Червень. - Житіє, і подвиги, і страждання святого славного і всехвального верховного апостола Павла Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Червень..
Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам                Безперестанку моліться                Бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам                Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!                Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство                Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!                Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне                Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє, і подвиги, і страждання святого славного і всехвального верховного апостола Павла
   

Місяця червня в 29-й день

Святий апостол Павло перед апостольством називався Савлом, родом був жидовин, з роду Веніяминового, народжений у Тарсі Киликійському від батьків чесних, які спочатку жили в Римі, тоді в Тарс Киликійський з почесним титулом римського громадянства переселилися, через що пізніше й Павло Римлянином назвався. Родичем був святого первомученика Стефана. І віддали його батьки до Єрусалиму навчатися книг і всього Мойсеєвого закону. І був учнем славного в Єрусалимі учителя Гамалаїла. Мав же в науці друга і співучня собі — Варнаву, який пізніше апостолом Христовим став. І навчився добре батьківського закону, і ревнителем був його понад міру, і до фарисеїв приєднався. У той час у Єрусалимі і в навколишніх містах і краях святі апостоли поширювали благовістя Христове, і бувало в них багато суперечок із фарисеями і садукеями і з усіма книжниками й законовчителями жидівськими. І терпіли від них ненависть і гоніння проповідники Христові. Ненавидів тому й Савло святих апостолів і проповідей їхніх про Христа навіть слухати не хотів. І з Варнави, який уже був Христовим апостолом, насміхався, образливе на Христа кажучи. І коли вбивали родича його — святого первомученика Стефана — юдеї камінням, не лише не жалів пролитої невинно спорідненої крови, а й погоджувався з убивством і стеріг одяг юдеїв, що били Стефана. Прийняв же владу від архиєреїв і старців, кривдив Церкву дуже: у доми вірних вдирався, витягав чоловіків і жінок і віддавав до темниці. Не досить йому було в Єрусалимі гонити вірних, але і в Дамаск з архиєреєвим писанням пішов, дихаючи погрозою і вбивством на учнів Господніх, хотівши й там, якщо знайде чоловіків і жінок, які в Христа вірять, взяти їх і, зв'язаних, привести до Єрусалиму. Це ж було за царювання Тиверія. Коли зближався він до Дамаску, осяяло його світло з неба — впав на землю і почув голос, що говорив йому: "Савле, Савле, чому Мене гониш?" Той же у страху мовив: "Хто Ти, Господи?" Відповів йому Господь: "Я — Ісус, якого ти гониш. Важко тобі проти рожна йти". Він же, тремтячи і боячись, сказав: "Господи, що мені накажеш робити?" Господь же звелів йому йти до града і довідатися там, що йому слід робити. Налякані були й воїни, що із Савлом ішли, і стояли дивуючись: голос, що до Савла промовляв, чули, а нікого не бачили. І встав Савло із землі, розплющеними очима своїми нікого побачити не міг. Осліпли його тілесні очі — почали просвітлюватися очі духовні. І, ведений за руку, у Дамаск прийшов. Там три дні не бачив, не їв ані не пив, але безперестанку молився. Був же в Дамаску святий апостол Ананія, йому Господь у видінні явився, звелів шукати Савла, що перебуває в домі мужа одного, на ім'я Юда. Велів просвітити очі його тілесні дотиком, душевні ж — святим хрещенням. Ананія ж сказав до Господа: "Чув я від багатьох про Савла, скільки зла зробив у Єрусалимі святим Твоїм, Господи, і тут з владою прийшов зв'язати всіх, що називають ім'я Твоє". Господь же сказав до Ананії: "Іди без страху, посудина-бо вибрана він, щоб пронести ім'я моє перед народи, і царі, і сини Ізраїлеві. І я скажу йому, скільки йому належить за ім'я моє витерпіти". Святий же Ананія, за велінням Господнім, пішов і знайшов Савла. Поклав на нього руку — і зразу наче луска відпала від очей його, і, прозрівши, охрестився, і сповнився Духа Святого, який освячував його на апостольську службу, і переіменований був із Савла на Павла. І зразу почав проповідувати на майданах Ісуса, що Він є Сином Божим, — дивувалися всі, що чули, й казали: "Чи не той це, який гонив у Єрусалимі тих, що називали ім'я Ісуса? І сюди прийшов зв'язати таких і вести до архиєрея". Він же більше міцнів і бентежив юдеїв, що жили в Дамаску, сперечаючись з ними про Христа Ісуса. Сповнилися ж юдеї на нього гніву — вирішили убити його і стерегли воріт градських вдень і вночі, аби не втік від них. Учні ж Христові, які були в Дамаску з Ананією, довідавшись про раду юдеїв, щоб убити Павла, взяли його вночі і в кошику через стіну градську спустили. Він же, із Дамаску вийшовши, не зразу до Єрусалиму повернувся, але спершу пішов до Аравії, як же про те до галатів пише: "Не віддався, — каже, — тілу й крові, не пішов до Єрусалиму, до раніше від мене покликаних апостолів, але пішов до Аравії, знову повернувся до Дамаску, потім через три роки прийшов до Єрусалиму побачити Петра".

Житіє, і подвиги, і страждання святого славного і всехвального верховного апостола Павла

Коли святий Павло прийшов до Єрусалиму, намагався приєднатися до учнів Господніх, але ті боялися його: не вірили, що він учень Господній. Святий же апостол Варнава, побачивши його і про навернення його до Христа збагнувши, радий був і привів його до апостолів. І розповів їм Павло, як на шляху бачив Господа, і що сказав йому, і як у Дамаску дерзав в імені Ісусовому. І сповнилися через те апостоли святі радости, і славили Христа Господа. Павло ж святий і в Єрусалимі в ім'я Господа Ісуса змагався з юдеями та еллінами. Якось, стоячи в церкві й молячись, був у піднесенні, і бачив Господа, який казав йому: "Вийди швидко з Єрусалиму, бо не приймуть тут свідчення твого про Мене". Він же сказав до Господа: "Самі юдеї знають, що я був той, хто садив до темниці і бив на площах тих, що вірили в Тебе, і коли проливалася кров Стефана, свідка твого, я був, стоячи там, і погоджувався з убивством його, стеріг ризи убивць його". І сказав йому Господь: "Іди, Я до поган далеко пошлю тебе". Після видіння того Павло святий, хоч і хотів ще трохи днів у Єрусалимі затриматися, насолоджуючись спогляданням апостолів і бесідами з ними, але не міг, бо ті, з якими він за Христа сперечався, зрушилися на гнів і шукали, щоб убити його. Зрозуміли те брати, завели його до Кесарії і відпустили в Тарс — і перебував там Павло, навчаючи людей Божого слова, поки не прийшов Варнава і не забрав його до Антіохії, де цілий рік учили в церкві, багатьох людей до Христа навернули і назвали їх християнами. Після закінчення року обидва святі апостоли Варнава та Павло повернулися до Єрусалиму й сповістили апостолам святим те, що в Антіохії діяла благодать Божа. І звеселили вельми Христову Церкву в Єрусалимі, ще ж і милостині досить принесли з добровільних пожертв антіохійців, для братів убогих і бідних, що в Юдеї живуть. Адже, коли царював Клавдійґ, був голод великий, за пророцтвом святого Агава, одного із сімдесяти апостолів.

Із Єрусалиму вийшовши, знову прийшли до Антіохії, де пробули якийсь час у пості, і в молитвах, і в служінні Божественної літургії, і в благовістуванні Божого Слова. Воля була Духу Святому послати їх у народи на проповідь. І сказав Дух Святий до тих, що в Антіохійській церкві начальствували: "Відлучіть Мені Варнаву і Павла на діло, на яке Я їх покликав". Тоді постили, і помолилися, і поклали руки на них, і відпустили їх. Вони ж, Духом Святим вислані, зійшли до Селевкії, звідти відплили на Кіпр. І були в Саламині, сповіщали слово Боже в синагогах юдейських. Пройшли острів аж до Пафи, знайшли якогось волхва, лжепророка-юдея, йому ж ім'я Варісус чи Елім, який був при антипаті Сергії, мужеві розумному. Той антипат прикликав Варнаву і Павла — хотів почути від них Слово Боже. І повірив у те, що вони говорили. Противився їм Елім-волхв, хотівши відвернути антипата від віри. Святий же Павло сповнився Духа Святого, поглянув на волхва і сказав: "О сповнений всілякого підступу і злости сину диявола, вороже всілякої правди, чи ти перестанеш викривляти рівні путі Господні? І нині ось рука Господня на тобі — і будеш сліпим, не бачитимеш сонця до часу". Раптом напала на нього темрява і пітьма, і руками шукав поводиря — тоді побачив антипат, що сталося, повірив, дивуючись ученню Господньому. Повірило ж з ним і людей багато. І примножувалася Христова Церква. Від'їхавши з Пафи, Павло і Варнава прийшли до Пергії Памфилійської, звідти пішли до Антіохії Писидської, що иншою є від великої Антіохії Сирійської. Там проповідували Христа. Коли багатьох до віри привели, старійшини града, що еллінського нечестя були, намовили заздрісних юдеїв — і вигнали ті апостолів святих із безчестям із града і з меж своїх. Вони ж, обтрусивши порох із ніг своїх, прийшли до Іконії. Там досить часу перебували, дерзали в проповіді Слова і привели до віри багато юдеїв та еллінів. Не лише проповіддю, а й знаменнями і чудами, що від рук їхніх були. Там до віри привели святу діву Теклю й уневістили її Христові. Невірні ж юдеї намовили еллінів і начальників їхніх кривдити апостолів і камінням побити їх. Вони ж, про те довідавшись, втекли з краю Ликаонського у Листру і Дервію і в околиці їхні і там благовіствували. Одного чоловіка, кривого з лона матері своєї, який ніколи не ходив, ім'ям Христовим на ноги поставили — і скочив той, і пішов. Люди ж, бачивши те чудо, підняли голос, по-ликаонському кажучи: "Боги, уподібнившись до людей, прийшли до нас". І називали Варнаву Дієм, Павла ж Єрмієм. І привели телиць, і вінці принесли — хотіли їм принести жертву. Варнава ж і Павло роздерли ризи свої і кинулися серед людей, кличучи й говорячи: "Мужі, що це ви робите? І ми подібні до вас люди". І мовили до них слово про єдиного Бога, який створив небо, і землю, і море, і все, що в них. І дає з неба дощі, і час плодоносний влаштовує, і наповнює їжею і веселістю серця людські. Те кажучи, ледве зупинили людей, щоб не жертвували їм. Перебували вони в Листрі й навчали. Прийшли з Антіохії та Іконії якісь невірні юдеї і намовили людей відступити від апостолів, кажучи, що ті нічого правдивого не говорять, але саму неправду. Ще ж і на гірше тих людей набунтували: Павла святого, як начальника слова, побили камінням, виволокли за град, думаючи, що вмер. Він же встав, увійшов знову до града і на ранок вийшов з Варнавою у Дервію — благовістував там. Навчивши багатьох, повернулися знову в Листру, Іконію й Антіохію Писидську, утверджуючи душі учнів і просячи, аби перебували у вірі. Рукоположили всюди єпископів і пресвітерів, і пройшли Писидію, і Памфилію, і Пергію, зайшли в Анталію, звідти відплили до Антіохії Сирійської, звідки ж від початку послані були Духом Святим проповідувати народам Слово Господнє. Досягнули Антіохійського града, зібрали Церкву й розповіли всім, що зробив з ними Бог і скількох людей язичницьких до Христа привели.

Житіє, і подвиги, і страждання святого славного і всехвального верховного апостола Павла

Через якийсь час між тими юдеями, що повірили, й еллінами в Антіохії вчинилася суперечка про обрізання. Одні казали, що неможливо спастися без обрізання, инші важко сприймали обрізання. Через те треба було святому Павлові з Варнавою іти до Єрусалиму до апостолів і старців, аби спитати їх про обрізання ще й те сповістити їм, що відкрив Бог людям двері віри. Тією вісткою дуже втішили всіх братів єрусалимських, і радилися святі апостоли і старці соборно в Єрусалимі — уневажнили цілком старозавітне обрізання, як не потрібне новій благодаті, заповідали відвертатися від ідоложертовної їжі і блудних діл і ні в чому не ображати ближнього. І відпустили з тим з Єрусалиму до Антіохії Павла та Варнаву, а з ними Юду і Силу. Досягнувши Антіохії, перебували там досить часу і знову до поган, розійшовшись, пішли. Варнава взяв Марка, родича свого, і пішов на Кіпр, а Павло вибрав Силу, пішов до Сирії і Киликії і пройшов тамтешні гради, утверджуючи Церкви. Прийшов же в Дервію і Листру, обрізав там Тимотея, учня свого, через юдеїв, які нарікали. Звідти пішов до Фригії і в Галатійський край. Тоді прийшов до Мисії і хотів іти до Витинії, але не було волі Святого Духа — був тому Павло зі своїми послідовниками в Троаді. Вночі явилося йому таке видіння: муж один, на вигляд македонець, став перед ним і просив його, кажучи: "Прийди в Македонію і поможи нам". Після того видіння зрозумів Павло, що Господь прикликає його до Македонії благовістити. І від'їхав із Троади, перейшов до Самотракії, зранку ж до Неаполя, звідти на Филипи, у першу частину Македонії, у місто-колонію, де римляни жили. Там жінку одну, на ім'я Лідія, що продавала кармазин, Христової віри навчив, охрестив, і впрошений був від неї перебувати в домі її з учнями своїми. Якось, коли йшов Павло з учнями на церковне зібрання на молитву, зустріла його якась дівчина, що мала в собі духа нечистого, віщуна, і прибутків багато давала господарям своїм, волхвуючи. Вона пішла за Павлом і тими, що з ним, викрикаючи й кажучи: "Ці люди — раби Бога Всемогутнього, вони сповіщають людям путь до спасення". Це робила багато днів, і стомився Павло, звернувся до неї, заборонив духові іменем Христовим і вигнав його з неї. Бачили господарі її, що загинуло джерело прибутків їхніх, взяли Павла та Силу й повели їх до князів і воєвод, кажучи: "Ці люди бунтують град наш, вони юдеї, руйнують римські звичаї". Воєводи ж розірвали на них ризи, звеліли палицями бити їх. І, завдавши їм багато ран, посадили до темниці, у якій опівночі, коли вони молилися, затряслися мури, і відчинилися двері, й ослабли пута. Те бачивши, сторож темниці повірив у Христа, привів їх до себе додому, обмив рани, охрестився з усім домом і трапезу перед ними поставив. І знову пішли до темниці. Зранку ж розкаялися воєводи, що невинних людей жорстоко побили, послали до темниці, щоб відпустити їх іти вільними, куди хочуть. Павло ж сказав до них: "Нащо били перед людьми нас, незасуджених людей, римлян, і посадили до темниці, нині з неї виводите? Але ж ні, хай самі прийдуть і виведуть нас". І повернулися посланці, розповіли воєводам слова Павлові. І злякалися воєводи, що їхні в'язні римляни. І прийшли, просили їх вийти з темниці і з града. Вийшовши з темниці, прийшли до дому Лідії, жінки, у якої й раніше перебували, й утішили братів, що там зібралися, привітали їх і пішли до Амфіполя й Аполонії, і прийшли в Солунь, де багатьох здобули своїм благовістуванням.

Заздрісні юдеї зібрали крамольників, якихось злих мужів, напали на дім Ясоновий, де апостоли перебували, і, не знайшовши апостолів, взяли Ясона і з братів декого і волокли до градоначальників, скаржачись на них, що вони противники цісаря, говорять про иншого царя, названого Ісусом. І ледве Ясон звільнився від напасти тої, а святі апостоли, які сховалися від крамольників, вийшли вночі з града і прийшли до Верії. Але й там злісна жидівська заздрість не давала спокою святому Павлові. Довідалися в Солуні юдеї, що Павло проповідує Слово Боже у Верії. Прийшли і там бентежили та підіймали людей і на Павла бунтували. Треба було апостолу святому і звідти йти — не тому, що смерти боявся, але просили його брати, щоб беріг життя своє задля спасення багатьох. І відпустили його іти в помор'я. Силу ж і Тимофія залишив там, утвердив новоохрещених, знав-бо, що юдеї лише його одного голови шукають. Сів у корабель і відплив до Атен. І бачив град, повний ідолів, стривожився духом, над загибеллю стількох душ сумуючи. Змагався ж на зібранні з юдеями і на торжищі з еллінами, і з філософами їхніми у всі дні, і повели вони його на Ареопаг, місце так називалося, де при капищі Арея смертні суди робили. Вели його туди, бо щось нове хотіли від нього почути і задля того, щоб (як же говорить Золотоустий святий) передати його суду, і мукам, і смерті, коли хоч щось, достойне кари, від нього почують. Павло ж святий, від якогось кумира, на якому "невідомому богові" надписано, почавши, проповідував їм істинного Бога, доти невідомого, кажучи: "Про того бога, якому ви, не відаючи, поклоняєтеся, я вам проповідую і розповідаю про Бога-Творця всього світу, і про покаяння, і про суд, і про воскресення мертвих". Почувши про воскресення мертвих, одні насміхалися, инші ще хотіли про те слухати. І вийшов Павло з-посеред них незасуджений, як не винен, а Слово Боже не без користи і здобуття душ було. Деякі мужі приєдналися до нього, повірили в Христа, серед них же був Діонисій Ареопагіт, і жінка одна чесна, на ім'я Дамар, й инших з ними багато, й охрестилися.

Вийшовши з Атен, Павло пішов до Коринту і перебував там в одного жидовина на ім'я Акила. Прийшов же до нього і Сила з Тимофієм з Македонії, і служили разом Слову. Був же Акила з жінкою своєю Прискиллою майстерністю скинотворець. І навчився Павло їхнього ремесла, працював разом з ними, з труду рук своїх їжу собі й тим, що з ним, добуваючи, як же і до солунян говорить: "Не задарма хліб їмо у когось, але вдень і вночі трудимось, щоб нікого не обтяжити". І знову: "Потребі моїй і тим, що зі мною, послужили руки ці мої". Сперечався ж з юдеями на зібраннях щосуботи, свідчачи, що Ісус — Христос, істинний Месія. Перед юдеями і кривдниками струсив ризи свої, кажучи до них: "Кров ваша на голову вашу, чистий я. Віднині я до поган іду". І коли хотів Павло відлучитися з Коринту, явився йому Господь у видінні нічному, кажучи: "Не бійся, але проповідуй слово, не мовчи, тому що багато в граді цьому людей, які повірили в Мене. Я ж з тобою, і ніхто не зможе скривдити тебе". І пробув святий Павло у Коринті рік і шість місяців, навчаючи слова Божого юдеїв та еллінів. І багато, повіривши, охрестилися, і Крисп, начальник собору, зі всім домом своїм, повіривши, охрестився. Деякі ж із супротивних юдеїв напали разом на Павла, привели його на судище до антипата Галліона (який був братом Сенеки Філософа), але той не хотів судити Павла, кажучи: "Якщо б якесь погане діло вчинив, то судив би його. Суперечці ж вашій у словах і законі вашому суддею бути не хочу". І вигнав їх із суду. Після того святий Павло ще досить днів там пробув і, з братами попрощавшись, відплив до Сирії з тими, що були з ним. Пішов же за ним і Акила з Прискиллою, і пристали в Ефесі.

Там, проповідуючи слово Господнє, багато чуд робив святий апостол Павло: не лише-бо руки його були чудотворні — дотиком зцілював усіляку недугу, а й обрусці його, хустки, що ввібрали піт тіла його, ту ж силу чудотворення мали. Коли їх клали на хворих, зразу ті зцілювалися і духи лукаві з людей утікали. Те бачили деякі з юдейських мандрівних заклиначів — насмілилися й собі ім'я Господа Ісуса над біснуватими прикликати, кажучи: "Заклинаємо тебе Ісусом, якого ж Павло проповідує". Відповідав же дух лукавий, кажучи: "Ісуса знаю, і Павла знаю, ви ж ким будете?" І скакав на них чоловік, в якому був дух лукавий, долаючи їх, бив їх і ранив, що ледве, голі, втікали вони з рук біснуватого. І довідалися про те у всьому Ефесі юдеї та елліни, і напав страх на всіх, і величали, ім'я Господа Ісуса, і вірило в Нього багато людей. Ті, що волхвували у граді, приймали святу віру, збирали свої книги чар, нарахували ціну за них на п'ять тем срібла і спалили книги перед усіма — так сильно слово Господнє росло й міцніло.

Бажав же Павло іти до Єрусалиму, говорив: "Бувши в Єрусалимі, годиться мені також Рим побачити". Коли піднялося збентеження в Ефесі від робітників храму Артеміди, Павло святий після трирічного там затримання вийшов до Македонії, звідти пішов до Троади, де пробув сім днів. Коли зібралися учні в день недільний переломити хліб, влаштував з ними бесіду довгу: хотів зранку вийти звідти — і затягнув слово до півночі, свічок багато у світлиці тій горіло. Хлопець же один, на ім'я Євтих, сів у вікні, обважнів сном глибоким — упав з третього поверху і помер. Зійшов Павло, впав на нього, сказав: "Не говоріть, бо душа його в ньому". І знову зайшов Павло до світлиці, і привів хлопця живого, й утішилися немало. Досить же Павло святий говорив аж до зорі і, зі всіма вірними попрощавшись, пішов звідти. І прийшов до Мілету, послав до Ефесу, щоб прикликати до себе духовний чин. Сам-бо не хотів йти до Ефесу, щоб не затриматися, бо поспішав до Єрусалиму. Прийшли до нього з Ефесу духовні особи, і виголосив апостол до них повчальне слово. "Зважайте на самих себе, — казав, — і на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб ви пасли Церкву Господа і Бога, яку Він здобув своєю кров'ю". І провістив їм про вовків хижих, які мають після його відходу напасти на них. Розповів їм про намірену дорогу свою: "Я, — казав, — зв'язаний Духом, іду до Єрусалиму, що має там статися, не відаю. Говорить же мені Дух Святий, що пута і скорботи чекають мене в Єрусалимі. Але нема мені через те жодної журби, ані не маю душу свою цінною для себе, хіба хочу закінчити шлях свій з радістю, і службу, яку прийняв від Бога, закінчити". Тоді сказав до них: "Нині я знаю, що більше не побачите лиця мого всі ви". Тоді плач був великий всім, і кинулися на шию Павлові, цілували його, сумували через слова його, що сказав їм, що більше не бачитимуть лиця його. І відпроваджували святого апостола до корабля. Він же, давши всім останнє цілування, вирушив у плавання. І минув багато градів і країв, що при морях і на островах, і всюди вірних відвідав і утвердив. Пристав у Птолемаїді, і прийшов до Кесарії, і перебував у домі святого Пилипа-апостола, одного із семи дияконів. Прийшов до святого Павла пророк, на ім'я Агав. Він, взявши пояс Павловий, зв'язав свої руки та ноги і мовив: "Так говорить Святий Дух: мужа, чий це пояс, так зв'яжуть у Єрусалимі юдеї і передадуть у руки язичників". Це почувши, брати просили Павла зі сльозами, аби не йшов до Єрусалиму. Відповів їм Павло, сказав: "Що робите, плачучи і краючи моє серце? Я-бо готовий за ім'я Господа Бога не лише бути зв'язаним, а й померти в Єрусалимі". І замовкли брати, мовивши: "Воля Господня хай буде".

Після того святий апостол Павло увійшов до Єрусалиму з учнями своїми, серед яких був і Трохим-ефесянин, який з еллінського нечестя до Христа навернувся. І люб'язно прийняв Павла святий Яків-апостол, брат Господній, і ціла Церква вірних. Тим часом прийшли з Азії до Єрусалиму на празник юдеї, які ненавиділи Павла і всюди в азійських краях заколот на нього піднімали. Вони, побачивши Павла в місті, і з ним Трохима-ефесянина, сказали про нього архиєреям жидівським, і книжникам, і старцям, що Павло руйнує закон Мойсеєвий, каже не обрізатися, всюди ж проповідує розіп'ятого Ісуса. І заохотилися всі на Павла, бажаючи його взяти. І коли ті юдеї з Азії бачили святого Павла на празнику в церкві Соломоновій, зразу, набунтувавши, підняли всіх людей на нього, і кинулися, наклали на нього руки з криком: "Мужі ізраїльські, поможіть! Цей чоловік на людей, і закон, і на місце це говорить образи. Ще ж і еллінів увів до церкви, й осквернив місце святе". (Думали-бо, що й Трохима Павло до церкви привів.) І зрушився весь град, і був тлум людей, і схопили Павла, тягнули геть із церкви, і зразу зачинили двері, хотіли ж його убити, але не в церкві, щоб не осквернити місця святого. Тим часом відомо стало тисячникові спири, що стерегла град, що цілий Єрусалим збунтувався. Він же зразу взяв воїнів та сотників і прийшов до церкви. І бачили люди тисячника і воїнів — перестали бити Павла. Тисячник же взяв його, звелів зв'язати двома залізними вужами і питав його, хто він і що поганого вчинив. Люди ж кричали на тисячника, щоб убив Павла. Не міг тисячник зрозуміти Павлової провини через галас юрби і звелів відвести його в полк. Людей же багато ішло за тисячником і воїнами, викрикуючи, щоб убили Павла. І коли були на одному високому місці, що сходи мало, просив Павло тисячника, аби дозволив йому щось до людей сказати. І не боронив тисячник. Звернувся Павло до людей, на сходах стоячи, возвав до них єврейською мовою, кажучи: "Мужі, браття і батьки, почуйте мою вам нині відповідь". І почав розповідати про свою попередню ревність у законі Мойсеевому, і як ішов до Дамаску, як осяяло його небесним світлом, і як бачив Господа, який послав його серед поган. Люди ж не хотіли більше слів його слухати, підняли голос свій, кажучи тисячникові: "Забери із землі такого, не годиться йому жити". Те волаючи, кидали одяг і порох в повітря з люті, хотіли, аби Павла стратили. Тисячник же звелів відвести його в полк і хотів його ранами випробовувати, аби зрозуміти, за яку провину так на нього горлає народ. Коли розтягнули Павла мотузками, аби бити, сказав Павло до сотника, що стояв перед ним: "Чи можна вам бити чоловіка, римлянина, і ні в чому не засудженого?" Сотник же підійшов до тисячника, сказав: "Бачиш, що хочеш вчинити, чоловік-бо цей є римлянином". Підійшов же тисячник, спитав Павла: "Чи ти римлянин?" Він же сказав: "Так". І сказав тисячник: "Я великою ціною здобув це громадянство". І зразу з пут його звільнив. Зранку ж тисячник звелів прийти архиєреям і всьому їхньому соборові й поставив перед ними Павла святого. Поглянув Павло на собор і мовив: "Мужі, браття, я всім добрим сумлінням жив перед Богом аж до цього дня". Архиєрей же Ананія звелів бити його в уста. Павло ж сказав до нього: "Бити тебе буде Бог, стіно повапнована, бажаючи судити за законом, переступаєш закон, бити мене велиш без провини". І зрозумів Павло святий, що в соборі тому одна частина — садукеї, а друга — фарисеї". Возвав до зібрання, кажучи: "Мужі брати, я — фарисей, син фарисея, в упованні і у воскресенні мертвих суд прийму". Коли це сказав, була суперечка мід садукеями і фарисеями, і розділився народ. Садукеї-бо говорять, що не буде воскресення мертвих, ані ангелів, ані духу, а фарисеї визнають, що це існує. І вчинився великий крик, фарисеї говорили, що жодного зла не знаходять у чоловікові тому, садукеї ж протилежне стверджували, і була суперечка велика. Тисячник же боявся, аби не розірвали вони Павла, — звелів воїнам забрати його звідти і вести в полк. Наступної ночі явився Господь святому Павлові і сказав: "Дерзай, Павле, як-бо ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так годиться тобі і в Римі свідчити". Коли ж настав день, деякі юдеї, порадившись, заприсягнулися не їсти і не пити, допоки не уб'ють Павла. Було ж їх більше сорока мужів. Про те довідався тисячник, відіслав Павла з багатьма озброєними воїнами в Кесарію до Фелікса-ігемона. Архиєреї ж зі старцями, про те довідавшись, пішли й самі до Кесарії і прискаржували перед ігемоном на Павла. І сперечалися з ним перед ігемоном, і смерти йому шукали. Але нічого не досягли, бо жодної смертельної провини в ньому не знайшлося. Проте ігемон, чинячи угодне юдеям, тримав Павла в путах. Закінчилося ж два роки, прийняв зміну ігемонської влади Фелікс, а замість нього настав Фест — просили його архиєреї, аби послав Павла до Єрусалиму. Це ж робили підступні, хотівши по дорозі убити апостола Христового. І коли Фест спитав Павла, чи хоче він іти до Єрусалиму на суд, відповів Павло: "Я тут на судищі цісаревому стою, на ньому ж мені належить суд прийняти. І якщо я вчинив щось, достойне смерти, не відмовляюся померти. Якщо ж у мені знайдеться щось із того, що на мене кажуть єрусалимці, то ніхто мене не може їм видати, на цісаря-бо покликаюся". Фест же ігемон, порадившись зі своїми радниками, сказав до Павла: "Цісаря назвав ти, тому до цісаря й підеш". Через декілька днів Аґриппа-цар прийшов до Кесарії привітати Феста, і довідався про Павла, захотів його побачити. І коли Павла перед Аґриппою-царем і Фестом-ігемоном поставили, промовляв до них про Христа Господа і про своє прийняття віри. Сказав до нього цар Аґриппа: "Ще трохи, і переконаєш мене стати християнином". Павло ж сказав: "Чи трохи, чи багато, я молю Бога, аби не лише ти, а й всі, що чують мене, стали такими, як я, без пут цих". Коли він це сказав, встав цар, і ігемон, і ті, що з ними, і пішли, і розмовляли один з одним, кажучи: "Нічого, вартого смерти чи ув'язнення, не зробив чоловік цей". Аґриппа ж сказав до Феста: "Можна було б цього чоловіка відпустити, якби не покликався на цісаря". І так вирішили послати його до Риму до цісаря. І віддали його з иншими в'язнями сотникові Юлію, спіри Севастійської. Той, взявши в'язнів і Павла, увів їх на корабель і вирушив у плавання.

Коли вони пливли морем, не був легкий шлях, бо зустрічний був вітер. Коли припливли близько до острова Крит і прибули на місце одне, що називалося Доброю Пристанню, Павло святий, наче майбутнє передбачаючи, радив заякорити там корабель. Але сотник більше слухав стернового і навкліра, аніж Павла. Коли ж у відкритому морі були, збурився зустрічний вітер штормовий, і піднялися великі хвилі, і була така мряка, що чотирнадцять днів не бачили удень сонця, вночі зірок ані не знали, де перебувають. Носили їх хвилі, і у відчаї були, не їли ті дні, але чекали смерти. Було на кораблі всіх душ двісті сімдесят шість. Павло ж, ставши посеред них, утішав їх, кажучи: "Краще було мене послухатись, о мужі, і не йти з Криту. Проте прошу вас, будьте бадьорі, ні один з вас не загине, окрім корабля. Цієї ночі став переді мною ангел Бога мого, кажучи: "Не бійся, Павле, належить тобі стати перед цісарем, і ось дарував тобі Бог всіх, що пливуть з тобою". Тому дерзайте, мужі, вірю Богові, що буде так". І просив Павло всіх, аби прийняли їжу, кажучи: "Не бійтеся, бо ні одному з вас волосина з голови не впаде". Це мовивши, взяв хліб і, Богові подякувавши, перед усіма переломив і почав їсти. Отримавши добру надію, всі прийняли їжу. Коли ж настав день, побачили землю, але не впізнавали, яка країна. І скерували корабель до берега. Коли були поблизу берега, сіли на мілину, і погруз корабель, ніс-бо його, ув'язнувши, став непорушним, корма ж розбивалася від сили хвиль. Порадилися між собою воїни повбивати в'язнів, аби якийсь, попливши, не втік. Але сотник, хотівши зберегти Павла, заборонив рішення їхнє і звелів тим, що можуть плавати, зіскочивши, першими вийти на берег. На них же дивлячись, й инші почали плисти. А ще инші на дошках, инші на чому-небудь із корабля попливли — всі вийшли на землю здорові, визволившись від моря. Тоді зрозуміли, що то острів Меліта. Мешканці ж острова того, варвари, немале їм робили милосердя. Розпалили вогонь, бо був дощ і холод, щоб у воді намоклі зігрілися. Згромадив же Павло хмизу багато і на вогонь поклав, єхидна, від гарячі вилізши, впилася в руку його і висіла. Варвари, побачивши змію, що з руки Павлової висіла, один одному казали: "Убивця цей чоловік, визволився від моря, але суд Божий жити йому не дає". А Павло струсив змію у вогонь — і нічого йому не сталося. Вони ж чекали, що він запалає від отрути зміїної і впаде раптом мертвий. Чекали цього довго, але, нічого такого не бачачи, змінили слово — назвали його богом. Був же старійшиною того острова Публій. Він тих, що з моря прибули, прийняв у дім свій, три дні гостив їх люб'язно. Мав же батька, який на гарячку і водянку був хворий і на ложі хвороби перебував. До нього увійшовши, Павло помолився до Господа, поклав руки на хворого і зцілив його. Коли ж це сталося, то й инші недужі на острові тому приходили до святого апостола і зцілювалися.

Через три місяці иншим кораблем відплили, прибули в Сиракузи, звідти в Реґію, тоді в Путеол, після того до Риму дісталися. Коли брати, що були в Римі, довідалися про прихід Павла, вийшли назустріч аж до Аппієвого току і Трьох Таверн. Бачивши їх, Павло утішився духом і дякував Богові. У Римі-бо сотник, що віз в'язнів з Єрусалиму, передав їх воєводі. Павлові ж велів перебувати окремо. Пильнував його один воїн, і перебував Павло в Римі два роки, приймаючи всіх, що приходили до нього, і проповідуючи Царство Боже, і навчаючи все про Господа нашого Ісуса Христа з усілякою сміливістю без перешкод.

Доти про життя і труди Павлові з Діянь Апостолів, які написав святий Лука.

Про инші свої страждання сам Павло розповідає в посланнях до Коринтян. Пише так: "У трудах багато, у ранах ще більше, у темницях без міри, у смертях багатьох. Від юдеїв п'ять разів по сорок ран, без одної, прийняв, три рази палицями битий був, один раз каменований, три рази корабель перевернувся зі мною, ніч і день у глибинах морських перебув. У дорогу ходив багато разів, а як ширину і довжину землі ходінням і мореплавством виміряв, ще й висоту небесну пізнав, піднятий був до третього неба". Утішаючи апостола свого в багатостраждальних трудах, в ім'я Його піднятих, Господь відкрив йому небесні блага, яких око не бачить. І чув він там невимовні слова, яких не може людина вимовити.

Як инші подвиги свого життя і шляху здійснив цей святий апостол, розповідає Євсевій Памфилів, єпископ Кесарії Палестинської, записувач церковних діл: через два роки ув'язнення в Римі відпущений був святий Павло на свободу як невинний. І проповідував Слово Боже то в Римі, та в инших західних краях. А у святого Симеона Метафраста написано, що після римського ув'язнення декілька літ трудився апостол у благовістуванні Христовому. Вийшовши з Риму, пройшов Іспанію, і Галію, і цілу Італію, світлом віри людей просвітлюючи і від зваби ідольської до Христа навертаючи. Коли ж був в Іспанії, жінка одна, благородна й багата, почувши про апостольську проповідь про Христа, бажала самого того апостола Павла бачити. І переконала мужа свого Прова, щоб умовив святого апостола прийти в дім їхній, де б прийняла його люб'язно. Коли Павло святий увійшов у дім їхній, поглянула жінка на лице апостолове і бачила на чолі його письмена золоті: "Павло, Христовий Апостол". Те побачивши, чого инший ніхто бачити не міг, припала до ніг апостола з радістю і страхом, ісповідуючи Христа, істинного Бога, і просячи святого хрещення. Спершу-бо вона прийняла хрещення, ім'я ж їй Ксантипа, тоді й чоловік її Пров, і цілий дім їхній, і градоначальник Філотей, й инших багато охрестилося. Пройшовши ж усі ті західні краї і світлом святої віри просвітивши їх, і страдницьку свою кончину, що зближалася, передбачивши, знову до Риму повернувся. Писав до учня свого Тимотея святого, кажучи: "Готовий я вже на ливну жертву", і час мого відходу настав. Подвигом добрим я подвизався, шлях закінчив, віру зберіг, далі приготований мені вінець справедливости, його ж мені дасть Господь у той день".

Про час страждання святого апостола Павла по-різному пишуть історіографи церковні. Никифор Калліст у книзі другій своєї "Історії", у главі 36-ій пише, що з Петром святим в один рік і в один день постраждав святий Павло, за Симона-волхва, якого ж допомагав перемогти Петрові. Инші ж кажуть, що після смерти Петрової рік один минув, як постраждав Павло, у той самий місяць червень, у 29-ий день, в який же перед одним роком розіп'ятий був Петро. Причину ж страждання Павлового називають таку, що проповіддю Христовою переконував дівчат і жінок до цнотливого й чистого життя. Проте не в одному цьому видно розбіжність, бо в житії святого Петра від Симеона Метафраста написано, що після загибелі Симеона-волхва не зразу Петро святий постраждав, але через декілька років, через двох любих Неронові наложниць, що до Христа навернулися й чисто жити навчилися. А тому що й Павло святий у той самий час, коли й Петро, у Римі і в навколишніх західних землях прожив літ досить, можуть обидві ті речі правдою бути: і що Павло святий на Симона-волхва Петрові святому помагав у час першого свого перебування в Римі, і вдруге, коли прийшов до Риму, знову з Петром святим єдинодушно служив спасенню людей, чоловіків і жінок на цнотливе в чистоті життя наставляв. І зрушили царя Нерона, який нечестиве і прескверне життя мав, на гнів, який обох, на смерть шукавши, убив. Петра, як чужинця, — на розп'яття, Павла, як римлянина, якого не годилося безчесною смертю страчувати, на страту мечем засудив. Якщо ж і не одного року, проте в той самий день. Коли ж відтято було чесну голову Павлову, з рани витекла кров з молоком. Вірні ж, взявши святе його тіло, поклали в одному місці зі святим Петром. Так помер посудина Христова вибрана, учитель народів, всесвітній проповідник, небесних висот і благ очевидець, ангелів і людей видіння й подив, великий подвижник і страждалець, який рани Господа свого на тілі своїм витерпів, — святий верховний апостол Павло. І вдруге, хоч і без тіла, до третього неба був взятий, і перед Троїстим постав Світлом. Разом з другом і співпрацівником своїм святим верховним апостолом Петром із Церкви воюючої перейшов до Церкви торжествуючої, у голосі радости й ісповідання святкового. І славлять Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж і від нас, грішних, хай буде честь, і слава, і поклоніння, і дяка нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!