Проповідь Архиєпископа Львівського Ігоря Християнство. Православ'я. Католицтво. Проповіді.
Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся.                Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу.                Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!                Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного?                Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся?                Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!                І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!                І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться.                Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно.                Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Четверта неділя Великого посту (проповідь)
   

ЧЕТВЕРТА НЕДІЛЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

Апостол: Євр 6, 13-20 Євангеліє: Мр 9, 17-31

Ким ми є,"... що прибігли прийняти надію, призначену нам" (Євр 6, 18). Принаймні ми мали б бути такими, хто спішить прийняти надію воскресіння. Бо саме для нас смерть і воскресіння Ісуса, Його Євангеліє, Служба Божа, молитва... Усе це потрібне нам, саме нам, щоб ми могли спастися, щоб мали підтримку, опору - не Богові, а нам. Нам потрібен Ісус, бо "в ньому маємо неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини" (Євр 6, 19).

Він той, що супроводить нас усе наше життя, починаючи від утроби матері аж до смерті, але й більше цього: за межами смерті він стає нагородою тих, хто відійшов до вічності, примирений з Господом. Ісус є не тільки тим, хто про щось піклується, повчає, Він є тим, хто знає наші проблеми, знає кожну нашу клітину, кожну думку. Бог бажає зробити нас спадкоємцями свого Царства. Ми мало віримо, мало думаємо про цю обітницю. Він стає нашою найбільшою радістю, відкриває найбільшу таємницю воскресіння і вічного життя - те, чого прагне кожен. Бог обіцяє нам щасливу вічність і вчить, як можемо її осягнути. А ми, на жаль, як губка, всмоктуємо все, що робить нас духовними каліками - німими та сліпими. "І де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев'яніє" (Мр 9, 18). Хіба це не є образ нашої душі, що наповнена смертю гріхів, котрі відбирають наше власне життя? Чи це не про нашу слабкість, про невпорядковані пристрасті, що докучають і перемагають нас? "І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити" (Мр 9, 22). Гріх завжди приносить тільки смерть. Наслідком гріха наших прародичів є те, що людина здатна грішити і їй дуже важко цього уникнути. Наша проблема в тому, що ми не бажаємо докладати й не докладаємо зусиль, аби воювати проти гріха, аби піднятися з нього. Не хочемо сказати Богові: "Вірю, поможи моєму невірству!" (Мр 9, 24). Покладаємося на свої сили, на наші здібності. Ставимо собі обмеження і кажемо: "Досить", а Господь кличе нас уперед. У нас виникає страх втратити безпеку, спокій, острах боротьби, болю, терпіння. Ми призвичаюємося до певного духовного стану і вважаємо, що більше нам нічого не потрібно.

Прикладом наполегливості для нас може стати Мойсей, котрий терпеливо приходить знову й знову до фараона, хоч той відмовляв у його проханні. Нам Господь не відмовляє, але ми не бачимо потреби навернення, бо нам видається, що ми "не є вже й такими грішними". Чи прагнемо пізнати істину про себе? Чи бажаємо зрозуміти свою реальність? Чи маємо бажання крокувати вперед? Можемо знову ставити собі межі, а Бог кличе йти далі. Святий Дух, що його ми отримали при Хрещенні та миропомазанні, живе і діє в нас. Цей "Голуб" постійно перебуває в нас, але може ставатися, що ми замикаємо його в клітку нашого нутра. Не даємо йому можливості діяти в нас.

Перший раз Мойсей ішов до фараона неохоче, допоки Господь не з'явився йому. В Його, Боже, ім'я він робив різні знаки перед фараоном, щоб той відпустив народ згідно з Божим велінням. Однак фараон був упертий у своєму, протистояв Богові, і його військо закінчило своє життя у хвилях Червоного моря. Людина через впертість замикає своє серце, і воно стає кам'яним. Нашою проблемою є те, що своїй любові ми ставимо межі, визначаємо її за своїм розумінням. Подібно чинимо і з нашою вірою - також вправляемо у свої рамки. Ми не дозволяємо собі бути надто віруючими, бо не хочемо виділятися, хочемо бути як усі. Фараон не бачив свого гріха, не хотів втратити рабів, безпеку, вигоди. Боявся втратити владу над людьми, був гордий, вважав себе божком, не хотів на очах у людей піти за Божим покликом. Важко виглядати немудрим ради Господа! Під тиском інших людей ми граємо таку роль, яка нам вигідна, залежно від обставин.

Цей чоловік, що приводить свого хворого сина, як сказано в Євангелії, не боїться людських насмішок, наближається до Ісуса попри дуже слабку віру й не соромиться зізнаватися в цьому. Він діє відверто і щиро, тому Бог допомагає йому. Господь часом допускає кари, щоб ми могли упокоритися й отримати очищення, а також щоб не грішили більше. Часом необхідно впасти на саме дно, щоб могти розпочати щире навернення. Святий Іван Золотоустий пише: "Грішити властиво людині, але закостеніти (вперто перебувати) в гріхах - це вже не людське, а повністю диявольське діло" (св. Ів. Золотоустий, "До Теодора впалого", том 1, п. 15). У тому ж творі він розповідає про молодого сина Урбана Фінікса, котрий у юності залишився сиротою. Цей юнак володів великою кількістю грошей, рабів та поля. Залишив науку, одягнув просту одежу й подався в гори, в пустелю. Швидко поступав у чеснотах, що дивувало всіх. Пізніше хтось із родичів відговорив його від такого строгого життя, він покинув усе і віддався гріхові. Старці приходили до міста й потрохи розмовляли з ним, так що за якийсь час той знову повернувся до пустельного життя. Сталося так, що цей молодий чоловік досягнув великої святості, але вже у старшому віці впав у пристрасть, пішов до міста, зайшов до блудниці і згрішив. Його знайомий мешканець пустелі йшов за ним, і коли той вийшов із дому блудниці, старець підійшов до нього, обійняв його, не докоривши жодним словом. Це дуже вплинуло на грішника, і він знову повернувся в пустелю, дав себе зачинити в іншій келії, з котрої не виходив. Коли настала посуха в місцевості, де вони мешкали, люди отримали від Бога натхнення, щоб просити пустельника про молитву. Вони знали, що їх було два. Перший спочатку не признавався про зачиненого за його бажанням, але тим людям, що приходили, було оголошено, що там є ще один пустельник, молитва котрого припинить посуху. Згодом люди прийшли вдруге і просили про зустріч з іншим, на кого вказує їм Господь. Старець не міг більше опиратися. Колишній грішник помолився - і посуха припинилася. Так Господь виявив свого грішного слугу, котрий, попри падіння, вставав і провадив бездоганне життя, повне покаяння і довіри до Бога, і Всевишній вчинив його святим.

Святий евангелист Марко розповідає про глухонімого хлопця, з якого знущався злий дух, і як батько привів сина до Ісуса Христа. Учні не змогли допомогти. Ісус домагався від батька віри, а той просив, щоб Він допоміг побороти закоренілу перешкоду недовіри. Сатана неохоче залишив юнака - так потряс хлопцем, що люди вважали його мертвим. Ісус підняв його, і той встав. Ідімо й ми до Ісуса, як люди малої віри, Він підніме нас із наших, можливо, закоренілих падінь-провин, але каймося і будьмо людьми, повними довіри до Бога. Немає такого гріха, щоб Господь не міг його простити, хіба лише тоді, коли хтось не вірить і не просить Бога про прощення. Бог не стежить за тяжкістю наших провин, Він глядить на нашу довіру й розкаяне серце. Приведімо нашу душу до Ісуса, щоб вона, глухоніма на Божі речі, частіше зустрічалася з Ним у святій тайні сповіді та Євхаристії. Він вилікує нас із нашого глухонімого стану, навіть із дуже тяжкого. Він більше бажає нам прощати, ніж ми бажаємо отримати. Наведені приклади вселяють у нас велике довір'я до Божого милосердя. Тому просимо тебе, о Господи, змилуйся над нашими гріхами-провинами, ми довіряємо Тобі, прости нам наші провини, вилікуй наші рани.

Монастир сестер Св. Иосифа, м. Львів, 10.04.2005.

Слово Господнє живе та діяльне - ПроповідіДжерело: † Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Книга: "Слово Господнє живе та діяльне", Проповіді

[ До змісту книги: "Слово Господнє живе та діяльне" ]

[ Cкачати книгу: "Слово Господнє живе та діяльне" ]

[ Купити книгу: "Слово Господнє живе та діяльне" ]

[ Читайте також: Християнські проповіді ]



Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!