 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Повернутися до змісту книги "Теодор Студит. Поучення" Поучення 9-еПро недужих: їм необхідна терпеливість, бо нагорода їх буде велика Отці мої, браття і чада! Дивлячись на ваше життя, я почав радіти, бо ви поправились. Так буває. Якщо хтось, на початку не призвичаєний до дороги, страждає і сприймає її як тягар, то, пройшовши трохи, звичайно стає сильнішим і менше відчуває втому; бо м'язи стають вільнішими, тіло легшим, - і йдеться швидше. Так стається і з тими, які починають ходити Господньою дорогою. Бо ж тепер Бог допускає нам досвідчити труднощі, щоб ми навчились і пізнали, який шлях гладкий, який нерівний і як помалу дійти до його кінця. Ходімо ж царською дорогого, діти мої, лічімо її версти, як сказали отці, і уникаймо пропастей, що лежать з одного і з другого боку, тобто з боку недостатності або надмірності. А це полягає в тому, щоб не порушувати устав і передану заповідь щодо їжі і пиття, чування, стихослов'я і молитви, щодо мовчанки і сокровенного сердечного ділання. Бо хоч я й грішний, та все, що відкривається мені, - є світло. А той, хто ходить у пітьмі несповідання (гріхів), оскільки не знає куди йде, - падає у пропасть, Він думає, що благодогоджає Богові, а в дійсності - гнівить Його, ставши причиною спокуси і для інших. Ось чому, діти мої, ідіть туди, куди закликає вас дорога послуху. Не беріться за неможливе, не випробовуйте того, що не підлягає випробуванню: справи послуху, а також різноманітне моє ігуменське служіння, щоб не загинули ви, бачачи речі неправдиво. Боротись мусить і початківець, доки не відкине світських звичаїв і не згладяться в пам'яті раніше засвоєні нахили і не увійде він - немов би з пучини й бурі світських турбот і неспокійних справ - у пристань безтурботності й боголюбства. А ще більше старань мусить докласти той, хто намагається зберегти себе неушкодженим після того, як, поклавши початок і ослабнувши, залишає монастир. Адже одні помисли приходять до нас самі, а інші - приносять нам розбійники-біси з наміром потопити в житейському морі корабель нашої душі, коли він навантажений різним добром. І якщо ми не зневажимо тихим віянням смиренномудрості й не ослухаємось нашого стернового, підпорядковуючись своїй волі, то воістину досягнемо пристані Небесного Царства. Отож будьмо, діти мої, розсудливі й мудрі, як змії, і прості, як голуби, сповнюючи добре й праведне, старанно займаючись кожен своїм рукоділлям: чи то краснописом, чи землеробством, чи теслярством, чи столярством, чи то келар, чи кухар, трапезний чи у будь-якому іншому монастирському послусі. І блаженні ті, що терплять і принукують себе, а не ті, що замахуються бути головою і втрачають час годину за годиною, день за днем і не мають ніякого оправдання для свого марнослів'я, а краще сказати - для свого лжеслів'я. Такі ні Богові, ні, нам, грішним, непотрібні. Оскільки я веду мову про недужих, про те, що вони не приймають з вдячністю те, що з ними відбувається, то спитаймо: яка причина цього? Якщо вони скаржитимуться на те, що ними не піклуються, то це буде наклеп на Бога. Бо Його доброта подарувала нам те, чого ми навіть не достойні. Хіба нема в нас людей, призначених для догляду за хворими, - благоговійних і розсудливих? Хіба нема в лічниці чистого хліба, вина, єлею, маслин, плодів і різноманітних яств? Хіба нема лазні і спокою? Чи ще нарікатимете? До кого уподібнюються такі нерозумні, як не до тих, «які лягли кістьми в пустині» (Євр. З, 17). Дехто, н ремствуючи, говорить, що тепер вино сквасніло і не таке смачне. Окаянний! Звідкіля нам дістати старого й солодкого? Хіба ти забув про свої обіти й обіцянки та про життя святих Отців? У них і чаша кислого вина, і найгіркіша їжа чудесно перетворювались у солодкі. Та не будьмо нерозумними, перемінімо наші думки і непохитно терпімо. В такому разі і самий хліб, і трохи овочів будуть для нас смачними і здоровими. Облиште звичку сперечатися, особливо коли це марна справа, і не вносьте до братства розповідей зі світу, тому що через це запалюється душа безмовного і бентежиться мирне серце. Відтепер і надалі, поки збільшуються ночі, вставайте до Божественної служби і вивчайте церковні тропарі та сідальні, бо від цього псалмоспів світліє, а тіло - витоншується. Інакше, через збайдужіння на службах - вважай, щоб тіло не повстало проти душі. Бо я знаю бісівську роботу, боротьбу похоті, знаю і союз любові. Тож озбройтесь і будьте всі однодумні, ходіть в одному дусі й одностайності. Прославляйте Бога за навернення нашого брата Серапіона, бо він «був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся» (Тік. 15, 32), тобто знову зодягнувся у святий образ, який був зняв, забувши Бога. І моліться, щоб Бог утвердив і його, і вас, і удостоїв звершити належні труди у самому Христі Господі нашому, якому слава і влада з Отцем і Святам Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. [ Cкачати книгу: "Теодор Студит. Поучення" ] [ Купити книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
