Християнська бібліотека - Про зішестя Святого Духа та про смерть нещасного Євтропіана Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Теодор Студит: Поучення
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Про зішестя Святого Духа та про смерть нещасного Євтропіана
   

Повернутися до змісту книги "Теодор Студит. Поучення"


Поучення 71

В неділю П'ятидесятниці. - Про зішестя Святого Духа та про смерть нещасного Євтропіана

Браття і отці! За благодаттю Пресвятого Духа ми сподобились празнувати святу П'ятидесятницю, тобто зішестя Святого Духа, бо Христос сказав апостолам: «Ліпше [не тільки] для вас, [але й для цілого світу], щоб я відійшов... [нехай прийде Дух Святий]. Бо коли не відійду, то Утішитель [тобто Святий Дух] до вас не зійде. Якщо ж відійду, - пришлю його до вас». І «коли зійде той, Дух істини, він і наведе вас на всю правду» (Йо. 16, 7;13). О велике чудо обітниці й дару! Не ангела й не людину обіцяв послати, але самого єдиносущного Духа, який ісходить від Отця, джерела Сина і Духа. Єдинородний Син і Слово Боже, виконавши батьківську справу Бога і Отця, вознісся на небеса. І тоді зійшов Святий Дух - не інший Бог (не бути цьому), а, як сказано, інший Утішитель.

Несказанне і незбагненне милосердя і любов Бога до людей. Утіха наша - Бог. Скорбну й засмучену душу втішає Бог Дух Святий, щоб вона не знемагала у скорботах, які випадають їй, як про це свідчить апостол: «зовні - борні, страхання всередині. Та Бог, що втішає принижених, утішив нас приходом Тита» (2 Кор. 7, 5-6). Він утішає і укріпляє серце, налякане бісами, підносячи його через надію і відважність до непереможної мужності, як говорить Давид: «...бо ти, Господи, поміг мені й мене потішив!» (Пс. 86, 17). Він нахиляє бунтівливий ум до миру й тиші, як і апостол свідчить: «Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом!» (2 Кор. 5, 20), тобто „майте мир з а. Богом«. Чи бачиш безмірну й незбагненну поблажливість і смирення? Чи бачиш незрівнянний і невмістимий дар? Горі на небесах Єдинородний Син молиться за нас Отцеві, як написано: «Христос Ісус,... що по правиці Божій, - він заступається за нас» (Рим. 8, 34). Подібно і Святий Дух тут, на землі, утішає нас багатьма різними способами. Відтак, «чим Господеві я віддячу за всі його добродійства для мене?» (Пс 116, 12). Чи не тим, про що говорить псалом: «Уся моя істота скаже: «Господи, хто тобі рівний? Тобі, що вириваєш бідака від сильнішого за нього, бідака та вбогого від захланного» (Пс. 35, 10). І ще: «Допомога моя від Господа, що створив небо й землю» (Пс. 121, 2). І таке: «Якби Господь та не прийшов мені на допомогу, ще трохи, і моя душа жила б у мовчанні» (Пс 94, 17). І ще: «Господь зо мною - не злякаюсь; що може людина мені зробити?» (Пс. 118, 6). Оскільки ми маємо такого помічника і Утішителя - Святого Духа - непереможну силу, великого захисника і Бога, і підмогу, то не устрашімось і не біймось, браття мої, погроз ворогів. Не злякаймося наших ворогів - бісів. Маючи ж своїм помічником самого Бога, з дня на день мужньо переносімо монаші й ісповідницькі подвиги. Не біймося облуди диявола, не злякаймось повсякчасних його нападів і загасімо пожадання плоті, що обпікають і спалюють дім душі. Бо гріховне пожадання - це не насолода і радість, а болість і люта скорб, не веселощі, а божевілля і тяжке збочення. Це пізнали ті, які впали були в шал плотського пожадання і любові, а потім покаялись і звернули свою любов до Бога. А що може бути приємніше і святіше від цієї Божественної любові? Така людина, хоч і носить тіло, живе у цьому світі наче безплотна, перебуваючи понад видимим: в її душі тихо й лагідно ширяться хвилі благодаті Святого Духа. Але чому плотські пожадання і любострастя безнастанно нас перемагають і, змінюючи нас, роблять такими прихильними (до зла), що припавши долу до землі, до плоті й крові, ми цілком віддаляємось від благого Бога?

Чи ви чули, що потерпів жалюгідний Євтропіан, про якого ми довідались сьогодні, що він помер? І помер він, горе моїй окаянності, не дочасною (тільки), а й вічною смертю: сплівшись з Євою, вивергнув свою душу. О, що потерпів він, окаянний! Ви знаєте, як колись над його головою сяяв світильник благовір'я і подвижництва. Чи не був він замкнений зі мною в темницю як ісповідник? Чи не був піднесений до гідності економа в Саккудіонському монастирі? Чи не був двічі битий і чи не подвизався похвально і подиву гідно за ісповідування святих ікон? Що ж сталося з ним опісля? Оскільки він був економом, тримав усю монастирську казну і збирав приношення, то й спокусився золотом, захопився грошолюбством і, на жаль, як Юда, зрадив Христа. Він відрікся від обіту дівства і, як другий Гієзій, купив поле і виноградники, волів і овець І, таким чином, унаслідував не тільки його проказу, але й муку.

Ви бачите, браття мої, що зробило грошолюбство! Благаю вас, утримуйтесь від цієї скверної пристрасті, що є коренем усіх зол і причиною зради душі. Ви бачите, що вчинило невір'я! Утікайте від темряви, що відлучає нас від єднання і співдружності з нашим Владикою, Христом Богом нашим. Утікаймо і від будь-якої іншої шкідливої пристрасті, що поборює окаянну душу, як-от: запеклість, заздрість і гнів. Євтропіан потерпів за те, що через самолюбство вірив своїй думці і не приймав жодної доброї поради, жив самочинно, не підкоряючись іншому братові. Уникайте уосібнення, якщо хочете сховатись від загрози Божого гніву. Святе Письмо говорить: «Горе ж одному, як упаде» в який-небудь гріх, «і нема нікого, щоб його підвести» (Проп. 4, 10). На це й наразився окаянний Євтропіан, про якого ми говоримо. Бо якби він мав друга, то, хоч би й упав - друг підняв би, а сам він покаявся б і оплакав свій гріх. А так як він не мав нікого, хто б допоміг йому, то й загинув душею і тілом, пішов у те місце, яке возлюбив. Печальна й плачевна ця повість, браття, її варто оповідати як страшний і жахливий приклад. Тому й Письмо говорить: «Тож коли комусь здається, що він стоїть [добре, що він невинний і святий], нехай уважає, щоб не впав» (1 Кор. 10, 12). Хто швидко йде, - остерігайся, щоб не в спіткнутися і не впасти. Бо ми бачили, як цей (чоловік) спочатку успішно йшов дорогою життя, а опісля впав у пропасть. Його вважали літаючим ангелом, а не братом. Однак, він задрімав і впав. А яка причина цього? Грошолюбство. Якщо б не було на нас, браття, гоніння, то я не бесідував би про грошолюбство. Але оскільки ми буваємо гнані: один тут, другий там, і нам необхідно потурбуватись про своє життя, то и ми мусимо уважно пильнувати себе, щоб не впасти в дурман грошолюбства. Заради цього грошолюбства сріблолюб, щоб помножити тлінне срібло, не хоче мати співмешканця. Через цю скверну пристрасть схильний до грошей не має любові до своїх братів. Через це і ноги його не мають відпочинку і спокою, а обходять і бігають туди й сюди, як малі пси, в надії отримати пенязь від якого-небудь христолюбця. Через це одні придбали рабів, будучи самі рабами пристрастей, і втратили правдиву гідність владик. Другі понад потребу купують речі й одяг, ще інші займаються купівлею і продажею і отримують зиск від торгівлі.

Ви бачите, браття, суд Божий. Би бачите всевидяче невсипуще Боже око, від якого ніхто не заховається, хоч би що задумував у глибині серця. Тим більше не укриється те, що чинить зовнішня людина. Ви бачите, брати мої, кару смерті, бо й сьогодні померли двоє - Тиміл і Варнава, дехто - раніше, і один по одному відійдемо всі. Тому остерігаю вас, щоб не застала кого-небудь смерть неготовим і не поправленим, бо відпасти від Бога і Царства Небесного - не мале горе і жах. Суд і вічна відплата тому, хто не сотворить угодних Богові діл. А суду цього не витримає ніяка плоть, бо й подумати про це в умі своєму, не кажучи проте, щоб підпасти під ці тортури, - вже є мука. А щоб ми, смиренні, могли уникнути Божого гніву, що «спадає... на синів бунтівливих» (Еф. 5, 6), вершімо добрі діла, «нехай Господь радіє творами своїми» (Пс. 104, 31). Хоча б віднині й надалі очищуймо себе, обновляючи свої душі за Божою волею. «Близько Господь до всіх, ...що до нього взивають по правді» (Пс. 145, 18). Щодня каймося, Бог простить нам гріхи, утішить нас і подарує нам вічне життя. І нехай сподобимось його отримати у самому Христі Господі нашому, Йому належить слава і влада з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

Cкачати книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

Купити книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!