Про те, щоб не влаштовувати зібрань, які причинялись би до загибелі наглих душ

Повернутися до змісту книги "Теодор Студит. Поучення"

Поучення 76-е

Про те, щоб не влаштовувати таких зібрань і приятельських бесід, які причинялись би до загибелі наглих душ

Браття, отці і діти мої! Знову випробування, знову спокуса. Знову я,  смиренний, плачу і скорблю через те, що відторглись і зазнали шкоди в возлюблені, шо впали ті, які високо літали, що обезуміли ті, які вважали себе премудрими, що ті, які протягом довгих років витримували  подвиги і труди благочестя, раптом втратили все і стали для мене терном замість винограду, гіркотою замість веселощів і обманом замість надії. Не знаю, що сказати чи що висловити про падіння моїх братів - хіба що сісти, заплакати і сказати: «Якщо це так, то хто ж спасеться, Господи?» Справді, не слід вихваляти людину до її смерті, бо воістину  тяжка дорога нашого спасіння. Та й хто уникне стількох диявольських підступів? Хто не турбуватиметься про себе до самої смертної години? Добре знаючи це, один святий отець, коли спостигла його смертна година і коли диявол сказав йому: «Ти уник мене», - відповів: «Я ще не знаю цього». Ось як він перестерігався: навіть в останню годину не смів уважати своє спасіння безсумнівним, не дивлячись на високу міру своєї благочестивої праці. А ми - проживши п'ять чи десять років у монастирі чи призвичаївшись до монастирського порядку, чи завчивши напам'ять декілька висловлювань із Письма, чи зробивши стільки-то колінопреклонінь, чи попостивши, чи помолившись, - думаємо, що вже все звершили і високомудрствуємо, а тому й «падаємо, як листя» (Прип. 11, 14) і розкидаються наші «кості біля пельки Шеолу» (Пс. 141, 7) і «висихаємо ще заки зійдемо» (Пс. 129, 6). Ми вдаємо премудрих, будучи неуками, ми велемовні, будучи нерозумними і самі себе рукоположуємо на учителів, ревнителів, видаємо себе за благоговійних і думаємо, що тільки ми володіємо істиною. Тому й трапляються в нас такі випадки, тому й приймаємо тьму замість світла, тому й буваємо вигнані, як із раю, з Христового двору і з Його стада.

Отож, благаю вас, браття мої, будьте уважні і не розтрачуйте мало-помалу ваших чеснот, щоб не дійти до крайньої злиденності і не розгубити безрозсудно всього багатства ваших душ, щоб не впасти, а саме, щоб не залишити монастир. Бо через те, що ви пустословите і слухаєте балачки про такі речі, догоджаючи один одному, не турбуєтеся про  виправлення чи то самі по собі, чи пояснюючи мені те, що сталося, щоб негайно можна було подати лік, - через усе це ви падаєте і розбиваєтеся, і я не знаю, що з вами буде, якщо ви так будете жити до кінця. Чи добре це? Чи так, як належить, ви сходитесь? Чи так збираєтесь? Чи належно бесідуєте, коли доходить до погибелі ваших душ? Чому, чуючи таке, ви не відвертаєтесь, чому не тікаєте, як від змія, від того, хто це говорить? А внаслідок м'якотілості і позірної доброти, боячись обмовити брата і ніби-то з любові до нього стаєте людиноубивцями, проливаєте невинну кров, за яку спитають ваші душі.

Ось я вам, браття мої, сказав про це і знову заповідаю, як і раніше, зі скорботою, тугою і уболіванням. Сказано: «Слухайте, небеса, вважай, земле» (Іс. 1, 2): нехай же ніхто більше не оправдовується і не вибачається, і не каже, що не знав. Бо всі ви навчені і знаєте, і чули, «для чистих усе чисте» (Тит. 1, 15). Ви готуєте мені загибель. Але чи думаєте, що вас омине кара в судний день, коли ви, відкидаючи ваші обіти, відпадаєте і відлучуєтесь від Бога? Ні, не так, тому що Бог - праведний Суддя. І якщо Він мене віддасть на муки, то, без сумніву, справедливо. Однак і ці не уникнуть осудження на тяжку кару і дадуть відповідь за своє беззаконня. Бо вони переступили Божий закон і не дотримали обітів, виголошених перед Його вівтарем, тих обітів, через які вони сподобились постригу і прощення своїх гріхів святим і очищуючим хрещенням покаяння.

Що ж скажуть нам нещасний Євстатій і окаянний Єпіфаній? За що і чому вони зазнали падіння? Та вони не мають права говорити, навіть якщо б вигадали щось, бо в Письмі сказано: «Горе тим, хто у своїх очах мудрі та перед самими собою розумні» (Іс. 5, 21). І ще сказано: «До грішника ж Бог каже: «І чого бо ти говориш про мої закони, і союз мій у тебе з уст не сходить...?» (Пс. 50, 16). Нема потреби ще більше роз'яснювати засіб, яким вони скористались, прийнявши його за благословенний. Безсумнівна їх омана, їх таємне відчуження. Однак я хочу сказати вам, що їх відчуження погибельне і гріховне, і не знаю, який кінець буде мати благовидність їх оправдання. Отож помолимось усі разом за братів, що заблукали, щоб вони повернулись і прийшли, і їм буде виявлено милість. А далі буде з ними не те, чого ми бажаємо, а чого хоче Бог. Помолимось, щоб я знайшов їх тепер або опісля здоровими, і тоді відкриється їх справа: Божа вона чи сатанинська. Окрім цього і вам, діти, заповідаю бути твердими в ісповідуванні, терпінні, в  смиренномудрості, щоб терпіти один одного, бути поблажливими один до одного, прощати один одному, бути однодушними і мати мир у Христі Ісусі Господі нашому, якому належить слава і влада з Отцем і Святим Духом, нині і повсячас і на віки віків. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

[ Купити книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!