Християнська бібліотека - Про тих, що сваряться і дратуються, та про мир, лагідність і дівство Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Теодор Студит: Поучення
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Про тих, що сваряться і дратуються, та про мир, лагідність і дівство
   

Повернутися до змісту книги "Теодор Студит. Поучення"


Поучення 92

У шосту неділю. - Про тих, що сваряться і дратуються, та про мир, лагідність і дівство

Браття і отці! Ані я не повинен насититися спасительним поученням, ані ви, браття, не повинні насититися бажанням слухати і користати, подібно до спраглих пити воду. Це ознака успіху і запорука спасіння. Бо слова прокладають дорогу справам, добрі слова - добрим справам і, навпаки, злі слова приводять до злих справ. Так і ми, що прагнемо благого життя, повинні триматися благих слів і повчальних бесід, щоб не погрішити супроти обов'язку, як говорить апостол Павло: Смердюче і «погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне, що може в потребі повчити» і сприяти плоду і користі, «і щоб це вийшло на користь тим, які чують його. І не засмучуйте Святого Духа Божого» (Еф. 4, 29-30). І ще говорить: «Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою. Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив» (Еф 4 31-32). Чи ви усвідомлюєте, що він заповідає? Яка строгість заповіді? І кому він це говорить? Не тільки монахам, але й усім мирянам. Тільки монахів стосується наступне: «Ті ж, що є Ісус-Христові, розп'яли тіло з його пристрастями і пожадливостями» (Гал. 5, 24) ми маємо бути наче мертвими для гріха і не здатними до його здійснення.

Якщо ж це так, то тепер нехай уважно слухають ті, які сваряться й ображають. Якого осуду вони варті, якщо не тільки посварилися, а й підняли руки один на одного? Якщо монах піднімає руку, щоб вдарити другого монаха, то це вже не монах і не самітник, а особа, яка перебуває ще у світському налаштуванні. Невже, будучи монахом, ти смієш взяти палицю і бити твого єдинокровного брата? Ні, ти не монах, а боєць, не подвижник, а розбійник і не син миру, а син гніву. Від образ хіба не доходили до ран, а за ранами і побоями хіба не приходить до убивства? Отож ті, що це вчинили, повинні підлягати найсуворішій епітимії, щоб не робити цього вдруге. Ви ж, любі, як учні Владики лагідного і миродавця, живіть лагідно і мирно, «з усіма дбайте про мир та про святість, без якої ніхто Господа не побачить» (Євр. 12, 14). Посоромимось Тіла і Крові Господніх, яких ми сподобились причащатися. Душа, яка приймає Пречисті Дари, не повинна дратуватись, лютувати і віддаватися нечистим пожаданням. Уста, що прийняли від безсмертного Джерела, не повинні виригати смердючих слів і безсоромних промов. Очі, які очистились чесною Христовою кров'ю, не повинні дивитись люто і по-звірячому та захоплюватися блудними сатанинськими видовищами. Рука, що торкається святині, не повинна торкатися стидких членів - всі ж наші члени, як члени Христові, будемо берегти чистими і неоскверненими.

Усі чесноти важливі, і здобувати їх вельми бажано, але жодна з них не зрівняється з дівством. Дівство - це перша чеснота, що возсіяла в раю, перш ніж змій спокусив прародичів. Дівство стало Христовою Матір'ю. Дівство перетворює людей в ангелів. Шлюб починається тлінням і ним закінчується, а дівство підносить світ до безсмертя. Як же можна його досягти? Не інакше, як тільки великими подвигами, трудами і потом. Бо де висока вимога, там треба багато старанності й подвигів. Так, як гострий меч січе ворогів, гак і душа, викувана, наче вогнем, страхом Божим, повинна сікти і брати в полон бісівські помисли.

А якщо вона притупиться, то нехай знову нагостриться і тоді сіктиме силу бісів - не тільки тисячами, але й, подібно до Давида, десятками тисяч (1 Сам. 29, 5). «..День-у-день лютують мої противники, багато бо тих, що йдуть боєм на мене» (Пс. 56, 3). Десятки тисяч лукавих бісів воюють проти нас, а ми, як воїни Христові та істинні й непереможні вінценосці, повинні боротися проти них до самої смерті. Нехай же Бог милістю своєю подасть добрим подвижникам велику старанність, щоб вони ще більш ревно виконували кожну Божу заповідь і отримали Царство Небесне у Христі Ісусі Господі нашому, якому належить слава і влада з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Cкачати книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

Купити книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!