У XIII-XIV століттях українські та білоруські землі поступово підпали під владу Литви, окремі племена якої об'єдналися у Велике Литовське князівство. Галичину та Холмщину у 1340 році, невдовзі після смерті останнього князя Галицько-Волинського князівства Юрія II, завоювала Польща і почала ополячувати народ та насаджувати римо-католицтво. Тоді Литва перебувала на значно нижчому ступені розвитку, ніж Україна, і не втручалася в життя, закони та звичаї українсько-білоруських земель, а навпаки, засвоювала їх. Руська мова була державною. Православне віросповідання - панівним. Литовсько-Руське князівство утворилося фактично як федерація литовського, українського та білоруського народів. Перемога литовсько-руських військ на річці Синюсі у 1363 р. поклала кінець татарському пануванню. Православна Церква відігравала й надалі важливу роль у житті країни, незважаючи на те, що Київські митрополити постійно перебували на півночі. В умовах фактичної незалежності церковне життя проходило усталеним чином. Церкву шанували великі князі та шляхта, в цьому середовищі були щедрі меценати. Діяли монастирі, поширювалася освіта. Але литовські князі, володарі могутньої держави, були незадоволені тим, що Церкву очолює митрополит, який живе у чужому Московському князівстві. Вони прагнули створити власну митрополію. Боротьба за це тривала десятиліттями. Найбільші перешкоди ставила Москва. Вона тиснула на Константинопольського Патріарха, щоб не допустити створення окремої митрополії у Литві. А після того, як вона була таки заснована, домагалася її ліквідації. Царгород займав двояку позицію: то погоджувався на окремого митрополита Литовського, то вимагав, щоб був лише один митрополит Київський і всієї Руси (фактично митрополит Московський). Але від цього сила і вплив православної Церкви у Литовсько-Руській державі не зменшувалися.
[ Повернутися до змісту книги: "Закон Божий" ]
[ Cкачати книгу: "Закон Божий" ]
Нагору
Рекомендуйте цю сторінку другові!
