Проповіді на неділю самарянки

У Старому Завіті читаємо: "І став народ сваритися з Мойсеєм, викрикуючи: "Дай нам води пити!... Навіщо оце ти вивів нас із Єгипту, щоб спрагою заморити нас і дітей наших, і скот наш?" (Вих 17, 2-36). Попри ту велику кількість чудес, які вчинив Господь ізраїльському народові, цей народ постійно спокушав Господа своєю недовірою, своїми сумнівами щодо присутності Бога. Людина завжди спрагла і духовної, і звичайної води. Води, що насичує, відживляє, дає життя: небесна - вічне, земна - фізичне, тілесне. На слово Бога Мойсей вдарив палицею по скелі - і потекла вода. Це був ще один знак присутності Бога, його небайдужості до свого народу. Він дав цю воду, хоч мав би "розгніватись" за нарікання людей та прояви їхнього незадоволення, ремствування (якщо мислити по-людськи).

У євангельському читанні Господь знову пропонує роздуми про значення води, переводячи це в духовну площину. "Той же, хто нап'ється води, якої дам йому я, - не матиме спраги повіки" (Йо4,14а). Самарянка відразу забажала цієї води. Сам Ісус є цією водою, Його слово - жива та цілюща вода. Він прийшов, аби послужити всім, освятити й спасти всіх. Він є даром для кожної людини, Господь прийшов "шукати і спасти те, що загинуло", тобто грішників. Його увага і любов не оминають навіть ворожо й недовірливо налаштованих людей, бо Він митарів кличе до спасіння, прощає гріхи чужоложниці та вводить розбійника у рай. Син Божий є найбільшим даром Небесного Отця для всіх нас, через Нього Бог дає нам все. Лише в ньому може задовольнитися кожна людська потреба. Творець перший зробив цей крок назустріч людині, а людині потрібна відвертість, щирість і відкритість на Бога та Його дію.

Пригадаймо про відкрите серце жінки-самарянки, коли вона зустрілася з Ісусом Христом. Вона досить швидко повірила Ісусові, хоч не бачила великих Його чудес, таких, як воскресіння мертвих, оздоровлення прокажених, сліпих, паралізованих. Жінка відверта і пізнає правду про себе, приймає сказане про свої падіння і слабкості. До цього часу вона шукала розради й нормального життя в чоловіках, але п'ять попередніх і шостий, з котрим перебувала в неправедному зв'язку, не давали їй спокою та радості. Сама сказала, що не має чоловіка, не вважала його за такого, і Спаситель підтвердив ці її слова. Ісус повчає її, що поклоніння, котрі вона чинить Отцеві, не доходять до Нього, тому що Бог не може прийняти того, що осоружне. З одного боку, видається, що самарянка кланяється Богові, з іншого - перебуває у грішному житті. Не прийме Господь служіння від людини, поки вона не покається і не стане на праведну путь. Щаслива самарянка, бо зустріла Бога, що послужило причиною для виходу з грішного стану.

Сьогоднішній світ спонукує людину приховувати й маскувати свої "темні справи". Людина намагається фати роль досконалої особистості, щоб здобути увагу й повагу світу. Коли хтось дає якусь допомогу, то хоче, аби про це "трубіли" по всіх околицях та телеканалах, - а Господь навчає давати так, щоб одна рука не знала про доброчинність другої. Але хай там як, наші слабкості й обмеження виявляються, бо вони актуальні для кожної людини. Тільки Всевишній - досконалий, а ми за Його ласкою можемо осягнути певний ступінь досконалості, хоч не можна забувати, що Творець любить нас і такими, якими ми є. Доброго християнина відчуття слабкості не принижує, воно нагадує йому про силу і могутність Бога, у котрому перебуває наша правдива сила. До нас скеровані слова Господні: "Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі" (2 Кр 12,9).

Самаряни - ворожий для євреїв народ, але вони увірували в Христа через слова жінки, яка посвідчила: "Сказав мені все, що я робила" (Йо 4, 39). Ця жінка не просто повірила і прийняла Ісуса як Месію, вона поділилася цим зі своїми ближніми, стала однією з перших проповідниць серед своїх краян - і її свідчення дало плоди. А вони не потребували особливих свідчень чи надзвичайних проповідей - повірили жінці на її слово.

Чому за часів апостолів "велике число було тих, що увірували й навернулись до Господа"? (пор. Ді 11, 216) Тому що апостоли не стільки описували, що Господь добрий, милосердний, справедливий, скільки розповідали історію свого життя, в яку увійшов Ісус, давали свідчення вірності Всевишньому. Святий апостол Павло не вагається визнати, що він несамовито гонив Божу Церкву (пор. Гл 1, 13). Слуги Божі радо ділилися своїм досвідом про зміну їхнього життя після зустрічі з Ісусом. Це розповіді конкретного досвіду переживання Христа в житті - не лише духовному, адже, коли йдеться про апостолів, то Ісус з ними їв, відпочивав, вони разом ходили в різні місцевості, спілкувалися, десь ночували, мабуть, і просто неба. Він сумував, плакав, радів - одне слово, щоденно переживав з учнями все. Спаситель разом з ними розв'язував проблеми браку коштів, їжі тощо. Ми ж часто, натомість, не дозволяємо, щоби Ісус жив з нами та в нас. Залишаємо Його у храмах, і нам видається, що Він лише тут може бути з нами, а ми з Ним. І якщо наше життя зовсім не змінюється, то це знак, що ми не зустріли Спасителя, не вчинили й досі так, як самаряни: "Тож коли прийшли до нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився" (Йо 4, 40). Марні будуть наші проповіді, молитви, милостині тощо, коли будемо говорити про те, чого не пережили, не відчули й коли не живемо Христовою наукою.

Джерело: † Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Книга: "Слово Господнє живе та діяльне", Проповіді

Рекомендуйте цю сторінку другові!

НЕДІЛЯ САМАРЯНКИ