Аборт - Узаконенное  убийство Христианство. Православие. Католицизм. Смысл жизни. Аборт
Говорю же вам, друзьям Моим: не бойтесь убивающих тело и потом не могущих ничего более сделать                Но скажу вам, кого бояться: бойтесь того, кто, по убиении, может ввергнуть в геенну: ей, говорю вам, того бойтесь                Не пять ли малых птиц продаются за два ассария? и ни одна из них не забыта у Бога                А у вас и волосы на голове все сочтены. Итак не бойтесь: вы дороже многих малых птиц                Сказываю же вам: всякого, кто исповедает Меня пред человеками, и Сын Человеческий исповедает пред Ангелами Божиими;                А кто отвергнется Меня пред человеками, тот отвержен будет пред Ангелами Божиими.               
На русском Христианский портал

УкраїнськоюУкраїнською

Дополнительно

 
Аборт
   

Аборт не аннулирует твою беременность, он делает тебя матерью мертвого ребенка.


Христианские цитаты

Он - не ошибка, не проблема, не бремя, не неприятность, не случайность, не наказание. Он - чудо!


Христианские цитаты

Бог создал мир достаточно большим для всех тех живых существ, которых захотел призвать к жизни. Это только наши сердца недостаточно велики для того, чтобы желать и принять каждого ребенка. Если бы все те деньги, которые вкладываются в изобретение способов убийства людей, использовались для того, чтобы накормить, приютить и воспитать их, каким прекрасным мог бы быть мир!

Мать Тереза


Именно так мы выглядим на 12-й неделе нашей жизни в лоне матери. И именно таких нас легально убивают в большинстве стран и в 50-ти штатах США.

Или еще кто-то считает, что это - не человек?

Поделись этим с другими. Возможно, это спасет чью-то жизнь.

Аборт

Источник: http://www.facebook.com/


Кто ты был? Сыночек ли, доченька?
Ты прости…. Я убила тебя….
На столе, инструментами, ноченькой
По кускам извлекали тебя…

На руках не хотела качать тебя,
Не хотела рожать в этот мир…
Возмущенно толкался внутри меня,
Инстинктивно меня любил…

Голубые ль глазенки, ли карие
У тебя были, маленький мой,
А в душе громогласной арией
Твоей боли раздался вой…

Мой малыш, я тебя убила,
Лишь по прихоти женской своей,
Над невинным свой суд совершила
Руками безликих врачей.

По кусочкам тебя раздробили,
Ты же чувствовал адскую боль…
Струйки крови все обагрили,
Но не слышен был дикий вопль…

Вопль твой. Ты хотел жить, милый,
Мой любимый, мой дорогой…
Ты прости… тебя мама убила,
Голосок не услышав твой.

Ты, скорее всего, не поверил,
Жизнь дала и убила вдруг?
Ты сердечко свое мне доверил,
Думал, мама – единственный друг…

Ты не сможешь мне улыбнуться
И ладошкой мой локон схватить,
И в ключицу мне носом уткнуться,
Слово «МАМА» провозгласить…

Не приглажу волосики нежные
Материнскою чуткой рукой.
Может были они белоснежные,
Никогда мы не будем с тобой…

Кто ты был? Сыночек ли, доченька?
Ты прости…. Я убила тебя….
На столе, инструментами, ноченькой
По кускам извлекали тебя…


Я думаю вот это сейчас хочет сказать Вам Ваш малыш!!!

Не позволь им этого сделать!

Они говорят, что не делают ничего плохого, потому что я еще не родился, как будто это дает им право разорвать мое тело. Они хотят убедить тебя, что тебе не нужно плакать... но ты всегда будешь слышать мой плач, когда меня уже не будет здесь.

И я буду плакать, потому что в этих белоснежных стенах никому нет до меня дела. Моя маленькая душа будет надрываться от боли, и эхо наполнит зал. Но они разрушат мою маленькую головку в щепки, и никто не остановит их окровавленных рук, чтобы спасти меня.

Они говорят, что я неудобный: «Когда-нибудь у тебя будет другой ребенок...» Что я сделал, что вы считаете меня таким плохим? Почему ты не хочешь меня, мамочка? Может, я буду ученым или врачом. Ты никогда не узнаешь об этом – скоро моя жизнь может прерваться прежде времени.

Но время никого не щадит, и скоро ты состаришься; и даже сейчас дни пролетают, как ветер по страницам. Когда ты будешь казаться «неудобной» для тех, кто здоров и силен, они тоже избавятся от тебя. И где тогда будешь ты?

Моя жизнь могла бы благословить так много жизней, и ты все еще можешь увидеть это. Существует так много других путей...

Не позволь им сделать этого, мама!
Мама, позволь мне жить... Ты - моя единственная мама. Я люблю тебя с самого начала, потому что живу в тебе. В нас течёт одна и та же кровь. Я слышу каждый стук твоего сердца. Я радуюсь, когда ты радуешься, и грущу, когда ты грустишь. Чувствую каждую твою боль, страх, и на меня влияют все твои огорчения.

Ты думаешь, что я помешаю тебе в твоей карьере и свободе, и как можно быстрее хочешь избавиться от меня, ещё нерождённого, а по словам врачей -сгустка крови. Но я говорю тебе, что я живу. Попроси врачей, чтобы включили аппарат УЗИ, - тогда увидишь, кто говорит правду. Не слушай никого, кроме меня. Врачи не знают или не хотят знать, какой будет твоя жизнь после того, как ты избавишься от меня. Я так тебя жалею, моя мама. Ты надеешься, что найдёшь счастье в своей жизненной карьере, но спокойствия, которое ты утратишь, никто и ничто тебе не вернёт. Ты говоришь, что нет условий для того, чтобы воспитать меня. Я понимаю это и не прошу о многом. Ты, наверное, знаешь, что есть организации, которые помогают таким, как я. Есть также люди, которые хотят иметь детей, и они примут меня. Не убивай меня! Я должен жить, пусть не с тобой, но ради тебя.

Когда ты будешь одинока, всеми покинута и несчастна, я тебя найду, позабочусь о тебе, прижму к сердцу. Согласись только послушать. Я знаю: ты меня не запланировала. Но именно ты мне была дана, я тебя полюбил, потому что человек имеет только одну единственную маму. Позволь мне жить... и ты никогда не будешь об этом жалеть!...

Твой малыш


Перепечатано с www.pochaev.org.ua

Маленький младенец совершает беспомощные попытки спрятаться от смертельной опасности. Но его никто не хочет пожалеть. Ему безжалостно отрывают руки, ноги, раздробляют голову.

Эти строки взяты не из сценария фильма ужасов. Это реальные факты. Нет, они не из протокола судебного процесса над садистом; это также не исповедь бывшего сатаниста. Известно, что служители диавола, пародируя христианское богослужение, во время совершения черной мессы на животе обнаженной женщины закалают младенца, а затем предаются блудным оргиям. Но указанное зверское убийство совершают "христиане", вернее те, кто себя так называет. Кому же они служат? Богу или диаволу, когда совершают то же, что и сатанисты, только несколько в другом порядке: сначала предаются блудным оргиям, а затем убивают младенца? Даже если младенец был зачат от законного мужа, все равно другим словом это зачатие не назовешь, если оно не ведет к деторождению. Ведь Бог сказал "плодитесь и размножайтесь", а не "будьте похотливы". Но может кто скажет, что зародыш это не младенец, не живое существо? Но разве может мертвый организм расти и развиваться?! Разве это орган матери?! Ведь он даже в половине случаев другого пола, не говоря о группе крови и других генетических различиях. Это же так очевидно.

А вот что говорит современная наука, которая изучала плод с помощью новейших технологий, таких как УЗИ, электронный контроль за сердцем эмбриона, радиационная иммунохимия:

1. У зародыша при беременности сроком 18 дней ощутимы удары сердца и начинает действовать абсолютно обособленная его собственная система кровообращения.

2. При беременности сроком 7 недель (50 дней), у еще не рожденного ребенка, фиксируются мозговые импульсы. Маленький человек имеет полностью сформированные внешние и внутренние органы.

3. При беременности сроком 10 недель (70 дней) еще не родившийся ребенок обладает всеми теми характеристиками, которые есть у детей после их рождения.

4. При беременности 13 недель (92 дня или 3 месяца), зародыш достигает такого уровня развития, что поворачивает голову, делает различные движения, гримасничает, сжимает кулачек, находит рот и сосет палец!

В учебнике, по которому обучаются американские студенты-медики, говорится, что зародыш может по праву считаться вторым пациентом. Но мы не хотим в нем признать человека, чтобы спокойнее было убить его.

С помощью ультразвукового прибора Посмотрим, чем же является аборт для бедного внутриутробного младенца. Подобные киносъемки 12-ти недельного зародыша провел американский врач, акушер-гинеколог Бернард Натансон, бывший директор спецклиники абортов, совершивший ранее 60000 таких операций. Вот текст к его фильму "Безмолвный крик": "Сейчас на экране мы видим 12-ти недельного ребенка в ультразвуковом изображении в реальном масштабе времени. Вот его голова, вот тело. А это — рука, тянущаяся ко рту. Если мы рассмотрим изображение поближе, то различим глаз, нос, рот и даже мозговую полость, заполненную мозгом. Эта губкообразная ткань является плацентой, а вот внизу, у края экрана — ноги. Мы видим, как бьется сердце, совершая около 140 ударов в минуту. Ребенок время от времени немного меняет свое положение. Его движения спокойны, он находится в защищенном пространстве.

Тень, которая появилась сейчас внизу, рядом с границей экрана, — это вакуум-кюретка, специальный инструмент, присоединенный через вакуумную трубку к электронасосу с "засасывающим" давлением около 55 мм ртутного столба. Вы увидите, как кюретка будет приближаться к ребенку, а он попытается отодвинуться от нее и начнет совершать активные, панические движения.

Теперь он движется целенаправленно. Хотя инструмент еще не коснулся ребенка, он уже очень возбужден. Его рот раскрыт. Этот кадр еще повторится в нашем фильме.

...Вакуум-кюретка нащупывает ребенка, и вновь он широко раскрывает рот в безмолвном крике. Сейчас его сердце бьется быстрее. Он чувствует угрозу своей безопасности, отодвигается в сторону, в левую часть матки, в возбуждающей сострадание попытке спрятаться от безжалостного инструмента, которым врач собирается его убить. Сердечные удары еще заметно учащаются и уже достигают приблизительно 200 в минуту. Ребенок, несомненно, ощущает смертельную опасность...

Плодный пузырь прорван, околоплодная жидкость вышла, инструмент присасывается к телу ребенка и под действием давления отрывает его от головы. Ног уже нет. Мы видим движение инструмента, разрывающего тело. Вся сила отрицательного давления направлена против ребенка... Тело уничтожено. Теперь врач вводит другой инструмент, аборцанг, чтобы крепко обхватить им . голову, раздавить ее и удалить из матки... Голова схвачена... Мы можем рассмотреть только куски тканей и осколки, указывающие на то, что здесь недавно было живое беспомощное крошечное человеческое существо..."

Другой способ убийства - ребенку отрезают части тела с помощью специального петлеобразного ножа. Если срок беременности превышает 10-11 недель, голову ребенка затем раздавливают щипцами, иначе ее невозможно удалить. В обеих случаях это зверское по жестокости убийство младенца со сформированной уже нервной системой совершается без всяких обезболивающих для него средств. На более поздних сроках беременности в околоплодный пузырь вводят концентрированный раствор поваренной соли или глюкозы, разрушающий у живого ребенка кожу и причиняющий ему мучительную смерть, а затем через несколько часов начинается родовая деятельность. Еще иной способ - ребенка рожают живым с помощью малого кесаревого сечения или вызвав искусственные роды, а затем умерщвляют тем способом, какой предпочитает "врач" (вернее палач).

Нет врача, который рано или поздно не осознал бы, что аборт - это убийство, наверное нет и такой женщины. В Америке несчастные горе-матери, совершившие аборт, не выдерживая психических переживаний о совершенном, занимают второе место по количеству самоубийств после наркоманов. Сохрани, Господи, от такой смерти! Ведь самоубийцы безнадежно идут в ад. К самоубийцам причисляются также женщины, умершие во время абортов.

Женщины, убившие своих детей, не отчаивайтесь! Бог ждет вашего исправления, у вас есть надежда получить прощение грехов и милость Божию на исповеди через православного священника, если принесете искреннее покаяние и больше ничего подобного не повторите.

Но встречаются и такие, в которых совесть уже не испытывает никаких потрясений. Это уже не женщины, но монстры в женском облике. Более цивилизованные женщины предпочитают убивать детей в самом раннем возрасте на первых днях жизни с помощью спиралей и таблеток, и притом самодовольно заявляют, что они чисты от греха убийства. Нет! И вы убийцы! Спираль не дает зачатому уже младенцу возможности развиваться. Исследования показали, что любые таблетки и химические препараты не препятствуют образованию новой человеческой жизни. Хотя они и пытаются помешать процессу созревания и выхода яйцеклетки, но очень часто овуляция и зачатие все-же происходит. Доктор медицины Антун Лисец (Хорватия) установил, что в случае употребления таблеток, производимых в 60-х годах, это случалось в 5-10% циклов. Контрацептивы, выпускаемые в настоящее время, содержат по сравнению с предыдущими гораздо меньше гормонов, так что зачатие происходит еще чаще. Затем таблетки и химические препараты убивают младенца.

Хотя зародыш на ранних стадиях развития не имеет еще сформировавшейся нервной системы, но у него есть уже бессмертная душа. "Тело без духа мертво" (Иак. 2,26) - учит Священное Писание, поэтому не может происходить развития зародыша без души. Убийство человека в бессознательном состоянии не является чем-то иным, это все то же ужасное злодеяние. К тому же контрацептивы очень вредны для женского организма: поражают зрительный нерв, печень, причиняют образование тромбов в венах, вызывают заболевание рака груди и женских органов. Аборты, спирали, контрацептивы сокрушают женский организм, который после зачатия весь настраивается на готовность произвести ребенка. Например, грудь предуготавливается вырабатывать молоко, гормоны изменяются и т.д. Но с убийством младенца резко обрываются все эти процессы и возникают определенные физиологические последствия. 95% женщин, сделавших аборты, страдают раком матки, труб, яичников, груди и т.д.! Расстройство женского организма к тому же при последующих беременностях причиняет выкидыши. Вдвое увеличивается количество мертворожденных и преждевременных родов, а оставшиеся в живых дети часто рождаются больными, хилыми и с физическими недостатками.

Над тем, чтобы "воспитать" человека, который считает, что убить в утробе плод дело не только не ужасное, но и даже нужное и полезное, потрудились многие философы, врачи, учителя, политики, мамы и папы. Детей убивают потому, что они мешают, требуют средств, требуют пищи. Господь призвал людей к труду, призвал Адама и Еву плодиться и размножаться, наполнять землю. Но человек пошел против Бога. И, исковеркав своё сознание, выдумал собственную псевдоистину: вместо труда, сэкономить за счет убийства собственных детей, чтоб не исполнять заповедь Божию, избавить себя от труда и ответственности. Идёт открытая вражда человека с Богом и самим собой. Стали ли мы от этого счастливее?

Первый в истории человечества мужчина назвал первую женщину Евой, что значит "Жизнь", потому, что благодаря ей увидели этот мир все жившие и живущие. Каким словом назвать нынешних женщин, приносящих своим детям мучительную смерть? Те, которые призваны защищать беспомощное крохотное существо, сохранить своею любовью и теплом ему жизнь, сами несут его на ужасную смерть. Тогда кто в состоянии защитить беспомощного младенца?

Есть только два пути спасения: хранение целомудрия (девство, вдовство) и честное супружество, в котором детей нужно рожать столько, сколько будет. Все остальное - от лукавого. Но некоторые одержимы блудной страстью настолько, что в удовлетворении ее состоит вся их жизнь. С такими спор бессмысленен. Есть и такие, которые вообще вступают в беспорядочные половые связи, не руководствуясь даже элементарными медицинскими соображениями. И это в наше время, когда смертельный вирус СПИДа распространяется с молниеносной быстротой (Украина заняла печальное первое место в мире по темпах роста заболеваемости СПИДом). Эта болезнь не излечима, смертельна. Установлено, что вирус передается даже через поцелуи (А. Лисец). Но кроме постыдных телесных болезней такие люди заболевают духовно: аборты, противозачаточные средства и блудные грехи - первые причины одержимости нечистыми духами.

Тех же, кто руководствуется в своих поступках не страстью, а здравым смыслом, кто не хочет опуститься ниже животного мира (в котором брачный период существует только для производства потомства, ради спасения которого животные часто жертвуют своею жизнью) призываем стать на защиту беспомощных младенцев.

Родители, станьте ж наконец родителями, а не убийцами! Врачи - будьте ж таковыми, а не палачами, станьте служителями жизни, а не смерти! Парни - будьте ж джентельменами, а не подонками! Девушки - кому ж как не вам хранить целомудрие свое и других, будущее счастье свое и других?!

Приложим ответные усилия каждый по мере своих сил и возможностей, каждый на своем месте, чтобы все осознали ужас творимого, чтобы восторжествовал закон совести на государственном уровне. Мы обязаны это сделать, обязаны юридически защитить жизнь невинного беспомощного человека, добившись закона о запрещении абортов.

Пока существует этот закон, кровь невинных младенцев ложится на каждого из нас. Современный греческий прозорливый старец Паисий так сказал: "Когда государственный закон не запрещает аборт, тогда последствия ложатся на каждого гражданина, т. к. Бог наказывает весь народ. Но когда выходит закон, запрещающий аборты, тогда наказанию подвергается только лицо, которое согрешает".

Только официально и только путем абортов ежегодно на Украине, в России и Беларуси погибает 8 млн. младенцев! Целая река крови захлестывает нашу страну! Безмолвный крик этих беззащитных невинных жертв нашего равнодушия и греха низводит проклятие и гнев Божий на нашу страну и каждого из нас! Не пора ли опомнится?!

Но наши действия должны быть организованными и согласованными, лучше совсем не выдвигать требований отмены закона, разрешающего аборты, чем предлагать и быть отвергнутыми из-за плохой подготовки.

Старец Паисий советует действовать следующим образом:

«Нужно смотреть, кто из депутатов со всех партий являются благосознательными христианами, которые согласятся действовать сообща, т.к. христиан не могут разделять политические цвета (партии), потому что если они христиане, то их объединяет Христос, они имеют Его как общее знамя для объединения. Когда все согласятся, тогда каждый депутат пусть поедет в свой округ, к которому он принадлежит, и скажет епископам, что они собираются сделать запрос и что просят их помощи. Епископы должны немедленно отреагировать, и, после того как решат в синоде, написать в газетах и просить отмены закона, разрешающего убийство ребенка.

Также пусть отреагируют христианские врачи и все вместе опубликуют в печати, что аборт является убийством, а также о физиологических последствиях нарушения законов Творца для матери и ее детей.

Также пусть политики пишут и говорят о проблеме снижения рождаемости в народе. Христиане с трудом имеют одного ребенка, тогда как мусульмане - десять, и скоро мы столкнёмся с проблемой, которая ясно показывает наше беззаконие и нехранение заповеди Христовой. Не виноваты перед нами другие; национальные меньшинства начали создавать проблемы с тех пор, как наши женщины, без войны, начали убивать до рождения своих детей.

Итак, когда придут в движение все эти силы и разные другие авторитетные лица, тогда, после того как будет назначен день запроса в Советы, епископы из церквей пусть призовут народ совершить шествие протеста, чтобы отменить существующий закон. Мы, как христиане, не хотим нарушать законы Христовы, однако и они должны уважать свободу христианских граждан. С того момента, когда начал действовать государственный закон, разрешающий аборты, он лишает свободы христианских врачей. Врач-христианин имеет закон Божий и своей совести, которые говорят:

"Не убивать!", - и он вынужден будет, чтобы не согрешить, уйти и потерять работу, если будут заставлять его делать аборты».

Старец хотел, чтобы мы, христиане, были организованными и не принимали "со скрещенными руками" антихристианскую мораль, которую нам предлагают. А мы знаем, что через духоносных старцев говорит Сам Бог. В противном случае постигнет нас гнев Божий, предреченный в Откровении св. апостола Иоанна Богослова за то, что "не раскаялись... в убийствах, своих, ни в чародействах своих, ни в блудодеянии своем, ни в воровстве своем" (Откр. 9,21).

Требуется новое законодательство. Аборт является нарушением клятвы Гиппократа, в соответствии с которой практиковалась вся медицинская деятельность (до н. э.). "Наша цель -добиться самого фундаментального права из всех прав - права жить", - записано в нашей Конституции.

Наше государство приняло закон, запрещающий рекламу сигарет и алкогольных напитков. Это первый шаг к оздоровлению нации, несмотря на яростное сопротивление бизнесменов, получающих гигантские прибыли от производства, рекламы и торговли ядом. И это при том, что на рекламе сигарет еще была обязательная надпись: "Министерство здравоохранения предупреждает о вреде курения".

Но когда вопрос касается прибыли самого "здравоохранения": прибыли врачей, клиник и институтов от произведенных абортов и торговли мертвыми телами детей, которые они продают для изготовления косметики, якобы омолаживающей женщин, то "врачи" молчат. Даже более того. Из опыта работы активистов по борьбе против абортов известно, что современные "женские консультации" - это рекламные агентства для индустрии абортов, которые не убеждают женщин спасти ребенка, а активно советуют избавиться от него. Попытка распространять листовки против абортов в поликлиниках и женских консультациях вызывает ненависть и активный протест со стороны "врачей", а оставленные листовки тут же уничтожаются.

"Врачи" доказывают женщинам, что ребенок - это что-то похоже на больной зуб. А даже зубы каждая женщина старается лечить, а не удалять.

До законодательного запрещения абортов необходимо принять закон, обязывающий вывешивать в хирургических отделениях, где делают аборты, плакаты: "Министерство здравоохранения предупреждает, что вы убиваете живого ребенка, который так же хочет жить, как и вы, и имеет на это те же права", а работу специалистов женских консультаций премировать по количеству спасенных от смерти детей.

Львовское областное объединение граждан

"Путь православных" Перепечатано с www.pochaev.org.ua


Письмо неродившегося сына

Представь себе, а если б я родился?
То жизнь твоя пошла б другим путём.
Характер твой, конечно б, изменился –
Ведь не одна теперь ты, а с дитём.

Увидела б ты, мама, мои глазки,
Точь-в-точь твои – печальные чуть-чуть.
И гладила б, рассказывая сказки,
Мне мягко ручки, ножки, мою грудь.

Услышать ты смогла бы запах нежный –
Так пах бы я, твой сын, твой милый сын.
И делать много дел, порой небрежно,
Чтоб быть со мной, чтоб я был не один.

И грудь твоя, красивая такая,
Давала бы мне пищу и покой.
Твоя улыбка, к свету увлекая,
Любовь даря, звала бы за собой.

И был бы сыном я тебе послушным,
Хоть сложности, волнения подчас
Случались бы. Но быть неравнодушной
Я знаю, ты смогла б, здесь и сейчас.

И, засыпая у моей кроватки,
И, чувствуя усталость, знаю я –
Меня б любила ты и не украдкой,
За жизнь мою бы Господа моля.

Когда болел бы я, ты б замирала,
Тревогу в сердце за меня тая.
И всё б боялась сделать очень мало,
Ведь наша жизнь одна – твоя, моя.

Ты помогала мне бы разбираться
Про суффиксы, Печорина, моря.
И чаще бы могла ты улыбаться
На милые каракули смотря.

А коль случалось бы тебе сердиться,
Ты б принимала сторону мою.
И я бы мог всегда тобой гордиться,
Любить тебя – защитницу свою.

Когда б я вырос, то с твоей защитой
Я б стал красивым, сильным смельчаком.
И прикрывал тебя б в бою открытом
Словами, позой, просто кулаком.

И я не мог не стать иным, родная,
И ты б гордилась мною навсегда.
И от меня подарки принимая,
Ты б забывала про свои года.

И, если б, в тот промозглый день весенний
Решила б ты не слушать вся и всех,
Я б жизнь узнал в различных построениях,
Узнал бы небо, птиц, весёлый смех.

Почувствовал, как пахнет снег весною,
Узнал бы боль отвергнутой любви,
Цену победы над самим собою
И долгие прогулки до зари.

Но ты идёшь по чавкающей грязи,
В руках платочек мокрый теребя.
Ведь мать твоя, используя все связи,
Меня забрать решила у тебя.

Забрать совсем, чтоб ты одна осталась,
Забыв меня: вот был – и вот уж нет.
Чтоб никогда с тобой не повстречались,
Чтоб не узнал я, что такое свет.

Ты думаешь – тебе не будет больно,
И ты забудешь быстро обо мне.
Но, знаешь мама, я вернусь невольно,
Туда, где ты не ждёшь меня – во сне.

Тебе я буду сниться часто, мама,
Но не затем, чтоб ты могла страдать.
Я просто был, я - есть, я - без обмана.
И это факт, который надо знать.

Мне очень жаль, что встреча не случилась,
И жизнь моя совсем не началась.
Коль получилось то, что получилось,
Хочу тебе сказать на этот раз -

Нас много здесь таких, нас миллионы,
И я тебя, как мать свою молю:
«Живите по любви и по закону,
А я тебя прощаю и люблю!»

Сергей Панчешный

http://www.truechristianity.info/forum/messages/?18361


Обеспокоенная женщина пришла к гинекологу и сказала: "Доктор, у меня серьезная проблема, я в отчаянии, мне нужна Ваша помощь! Моему ребенку еще нет года, а я снова беременна. Я не хочу, чтоб
мои дети были почти одного возраста."

Тогда доктор спросил: "Хорошо, а что Вы мне предлагаете?"

Она сказала: "Я хочу, чтобы Вы прервали мою беременность, я рассчитываю на Вашу помощь".

Доктор немного подумал и после недолгого молчания сказал женщине: "Думаю, у меня для Вас есть решение получше. И к тому же менее опасное для Вас."

Она улыбнулась, решив, что доктор согласен выполнить ее требование.

Тогда он продолжил: "Я предлагаю вот что - для того, чтобы Вам не заботиться сразу о двоих детях, давайте убьем того ребенка, который у Вас уже есть. В таком случае Вы могли бы немного отдохнуть, пока не родится второй. А если мы собираемся убить одного ребенка, то нет разницы, кого из них. Вы не подвергнете риску свое здоровье, если убьете рожденного ребенка."

Женщина в ужасе воскликнула: "Нет, доктор! Какой ужас! Убить ребенка - это же преступление!"

"Согласен, - ответил доктор. Но, по-моему, Вы были ГОТОВЫ идти на это, и я подумал, может быть, это было бы лучшим решением."

Доктор улыбнулся, понимая, что достиг своей цели.

Он убедил молодую маму в том, что нет разницы между убийством рожденного ребенка и того, который еще находится в утробе матери.

Преступление одно и то же!


Хресна дорога ненародженої дитини

Вступ

«Призначено людині раз народитися і раз померти. Я ще не народився, а вже зазнав смерті. Різні є хресні дороги, над якими роздумують люди, бо вони з'єднані з Тобою, Христе, знаходять роздуми для свого земного життя, яке через випробовування веде їх до смерті. Зі мною, з мільйонами мені подібних, через нашу спільну долю все інакше. Наше життя закінчилося там, де й почалося – в лоні матері. Христе! Передвічний Сину Отця, будь зі мною на моїй Хресній дорозі, хоч такій короткій, але страшній, і навчи пробачати тим найріднішим – моїм батькам.»

Життя – дорогоцінний Божий дар,
Лиш Він дає – лиш Він забрати може.
Та люди нехтують тим даром, що Ти дав,
За те прости їх і помилуй, Боже.

Ти розпочав колись свій Хресний шлях,
Взяв всіх людей гріхи собі на плечі
І той найтяжчий гріх у всіх віках –
Убивство в лоні матері малечі.

Ісусе! Передвічний Син Отця!
Ти ненароджених на Хресній їх дорозі
Не залишай! Будь з ними до кінця!
Самі пройти той жах вони не взмозі.

Від них відрікся цілий білий світ,
Їх рідні матері й батьки вбивають.
Не жити їм щасливих довгих літ,
Про порятунок душі їх волають.

Пречиста Діво! В свій небесний рай
Прийми хоч Ти скалічених цих діток!
І заповідь святу «Не убивай!»
Нагадуй повсякчас усьому світу.

Стація 1. Вирок смерті

«Ісус засуджений на смерть. Твої дні, Господи, формували Тебе на землі впродовж 33-х років. Ти жив 33 роки, а моє життя почалося лише кілька днів тому. Я ще дуже безпомічний, але я вже є, я живу. Коли співав я пісню Творцеві: « Хвалю Тебе, що створив мене, діла Твої предивні», лікар сказав моїй мамі, що я живу під її серцем. Вона, певно, має бути щаслива. Мамо, чи ти дійсно щаслива? Але моя мама злякалася. Вона не хоче! Не хоче, але ж це не може бути правдою! Мамо! Вона, моя мама, вирішила зробити щось дуже страшне, я це відчуваю. О, Ісусе, Ти сам добровільно приймаєш той вирок смерті. Ти дав згоду на смерть, бо знав, що веде вона до мети – до життя вічного. Мені теж присуджено вирок смерті, тільки він виданий без моєї згоди. Так вирішила моя мама, це вона сказала: «Розіпни». Вирішено викреслити моє безіменне життя з поверхні землі – без мене. Ісусе, оскаржений на ганебну смерть, змилосердися над тими, що видають смертні вироки.»

Ну от і почалось моє життя…
Клітиночка, що ділиться, зростає.
Під серденьком матусі я – дитя,
Хоча вона про те іще й не знає.

Я – щастя, я – надія, я – мета,
Я – радість і сльоза твоя, матусю.
А смуток щоб тебе не огортав,
До тебе ніжно-ніжно пригорнуся.

Ти бережи, матусенько, себе,
Бо я тебе люблю, я вже людина!
Яскраве сонце й небо голубе
Благословляють нас у цю годину.

Дізнавшись, не радієш – навпаки.
Невже посмієш ти таке зробити?
Я чую, мамо, всі твої думки –
Вони про те, аби мене убити.



Стація 2. Ісус бере хрест

«Сьогодні моє серце почало битися. Воно буде легенько битися через ціле моє життя. Але серце моєї мами б'ється тривожно. Невже та думка позбутися мене її не покинула? Ні, цього не може бути, бо моя мама є доброю і якщо навіть мене зараз не любить, то потім буде любити , і я її любитиму. Лікар заспокоїв маму, що знає, як зарадити в разі небажаної вагітності, а в кінці сказав : «З нами закон». Христе! Тобі довелося померти при владі римлян, законом яких була смерть на хресті. Моїм хрестом є закон, який дозволяє позбавляти життя ненароджених дітей. Це є закон сучасного розп'яття на хресті.»

Вже моє серденько б'ється,
Не радіє й не сміється.
Я беззвучно гірко плачу,
Бо матусю не побачу.

Мила, добра, ніжна, рідна…
Ох, матусю моя бідна!
То невже ж моя провина
В тім, що я – твоя дитина?

Я візьму цей хрест, матусю,
Хоч розп'яття я боюся.
Я ж безпомічний, маленький,
Та того бажає ненька…

Стація 3. Перше падіння

«Я є ще таким малим, а вже падаю, чую, що не здолаю того переляку непевності. Що далі? Моя мама вночі не спить, тільки плаче у подушку так тихенько, щоб ніхто не чув. Я нічого не вигадую, я чую її схлипування, ридання. Моїм хрестом є твої сльози, мамо. Я вже не можу це терпіти. Падаю на зорі мого життя, коли росту з секунди на секунду. Я вже майже бачу, хоч довкола мене темно, але це моя радість. Я так мрію побачити сонячне світло, послухати спів пташок, а що най головніше – я хочу побачити свою маму. Мамо, як ти виглядаєш? Ісусе, дай силу усім матерям повстати з падіння в злій думці проти життя ненародженої дитини через твій біль піднятися під тягарем хреста.»

Я росту, хоч непотрібний,
Ні для кого я не рідний.
Скоро серце моє вирвуть,
В небуття лечу, у прірву.

Я вже маю оченята…
Подивитися б на тата,
Може б, душу скам'янілу
Мої очі відігріли.

Та навколо мене темно,
І зростаю я даремно.
Всі чекають ту годину,
Коли я навіки згину.

Стація 4. Зустріч з мамою

«Тепер, на Хресній дорозі, зустріч з Матір'ю є для Тебе, Ісусе, підтримкою. Вона є поруч з Тобою, іде по Хресній дорозі, з Тобою терпить. А моя мама? Чи була вона колись зі мною? Ніколи. Не була зі мною в хвилину, коли зачала мене, бо не була сповненою свідомості і бажанням мати дитину. Не дала своєї згоди на початок нового життя, так, як це зробила Твоя Мати. Моя мама зустрілась зі мною і відкинула мене. Не хоче, щоб ми були разом. Але чому? Невже я є гіршим від тисячі інших дітей? Невже я не маю права на життя? Ні, маю таке право, його дав мені сам Бог. Мамо! Невже я ніколи не зможу сказати тобі це слово? Ніколи не обніму тебе своїми маленькими рученятами, ніколи не пригорнусь до тебе? Невже ніколи не загляну в твої очі? Мати Христова! Проси про милосердя до всіх матерів, які підіймають руку на своїх дітей.»

Ісусе! Коли ніс свій хрест тяжкий,
Скатований, осміяний юрбою,
Увесь Твій шлях, усі Твої стежки
Пройшла Твоя матуся за Тобою.

А матінка моя – немов чужа,
Вона зі мною знатися не хоче
І ріже мою душу без ножа…
Яка ж вона? Які у неї очі?

Якби ж вона дозволила мені
Прийти у світ, любов їй дарувати.
Вона ж у вічнім непробуднім сні
Намірилась мене заколисати.

Стація 5. Допомога людини

На початку Твого земного життя прийшов до Тебе, Ісусе, справедливий чоловік роду Давида – Йосип. Тепер на Хресній дорозі приходить Тобі на допомогу Симеон, чоловік з Киринеї. На початку моєї Хресної дороги стає мій батько. Ні, не тому, щоб допомогти мені. Мій батько не проявив себе як чоловік справедливий, коли моя мама сказала йому, що я існую. Відповів, що це його не стосується, що він не хоче дитини. Як боляче ці слова відбилися в моєму крихітному серці. І знову, чому? Чому інші батьки з нетерпінням чекають на народження своєї дитини, а мої ні? Чим я завинив перед ними? Лише тим, що живу. О, Ісусе, уже з перших днів життя, я несу хрест і його мені дали моя мама і мій тато. Чи це справедливо?

Коли вже Ти, Христе, упав із ніг,
Бо хрест тяжкий давив побите тіло,
Тобі лиш Киринеєць допоміг.
А от яка б людина захотіла

Допомогти найтяжчий хрест нести
Приреченому Божому дитяті.
Такої порожнечі, самоти
Й дорослому нелегко подолати.

Ні матінка, ні татко – а ніхто
Мого хреста зі мною не розділить,
І загинаюсь я під тим хрестом,
Як паросток, що в'яне недозрілий

Стація 6. Співчуття

Поглянь на лице Господа Ісуса як воно страшно виглядає. Краса неба засушена немилою поволокою ран, крові, поту і сліз. Одна невіста на ім'я Вероніка приступила до Ісуса, зняла свою хустку, яку носила після звичаю єврейських невіст, склала її втроє і обтерла Ісусове лице. І я маю свою Вероніку – це подруга моєї матері. Тоді, коли моя мама намагалася заглушити голос совісті, добрий Бог поставив на її шляху подругу, яка відразу зрозуміла ситуацію, усвідомила, на краю якої прірви стоїть моя мама. Ця добра жінка намагалася пробудити її гідність і дар материнства, казала, що я без сумніву від зачаття є людиною, яку Бог довірив їй, як матері. І в мене зародилася надія, що моя мама зрозуміє, прокинеться від страшного сну, усвідомить свою помилку і дозволить мені жити. Я повний вдячності тій моїй Вероніці, що захистила мою людську гідність і право на життя. О Ісусе, допомагай усім тим, що захищають життя кожної людини, а особливо таких беззахисних дітей, як я.

Ісусе! Ніс Ти хрест гріхів і зла
За всіх людей, за кроком крок до смерти.
До Тебе Вероніка підійшла,
Щоб Піт та Кров з лиця Твого утерти.

Я теж пізнав людського співчуття,
Коли моїй матусі говорили,
Що я – не просто плід, що я – дитя
І радили, аби мене не вбила.

Який слабкий надії промінець!
І все ж він був на тій страшній дорозі,
Де з самого початку був кінець,
Йому протистояти я не в змозі

Стація 7. Друге падіння

Господь Ісус бере від Семеона знову хрест на свої рамена і його несе. Сили покидають Ісуса, він заточується, мліє і впадає другий раз під хрестом. Цей упадок був важчий ніж перший. Дерево хреста дуже придавило Спасителя. Я також досвідчую біль удару другого падіння. Я усвідомлюю, що саме я є тією страшною реальністю, від якої моя мама хоче будь-якою ціною звільнитися, звільнитися ціною моєї смерті, смерті своєї дитини. Але чи вона зможе колись забути про це? Ні. Навіть час їй не допоможе, хоч говорять, що час лікує рани. Вона уже зараз, знову і знову, сама собі доказує, що я ще не є дитиною, що я ще не людина. То ким я є? Ким була вона, коли носила її під серцем її мама, моя бабуся? Ким є ті всі, котрі беруть початок дороги свого життя під серцем матері? Ким же вони є? Як глибоко ти помиляєшся, мама! А я так жалію, що не можеш мене почути, що не знаєш, що я здогадуюся про твої наміри. Плануючи моє знищення, чи могла б ти споглянути в мої очі? Тільки Ти мене знаєш, Боже, тільки Ти мене кохаєш, бо найрідніші мені люди мають каміння серця. Ісусе, через біль падіння прошу Тебе за усіх багатодітних батьків, усіх тих, хто з любов'ю прийняв Твій дар – дітей і дозволив їм жити.

Що крок – то краплі крові, дикий біль…
Без сил, Ісусе падаєш Ти вдруге.
Я ж хоч нікуди і не йду звідсіль –
Чекаю в лоні матері наруги.

Моя Голгофа, матінко, - це ти,
А наміри твої – моє падіння.
Тобі й самій ніколи не втекти,
Твоя Голгофа – докори сумління.

А знаєш, мамо, може, саме я
Колись би мав зігріти твою старість.
Я – гордість ненароджена твоя,
Приречена на смерть надія й радість.



Стація 8. Плач жінок

Серед криків, лайки, наруги і шуму на хресній дорозі почувся плач, голосіння і велика журба. По обличчях жінок текли сльози. Ісус сприймає їх співчуття. Той їхній плач не є Йому байдужий, але Він заспокоює жінок кажучи аби не плакали над ним, але самі над собою та над своїми дітьми плакали. І до тебе, моя мамо, скеровує Ісус ці слова: «Плач над собою та над своїми дітьми». Зараз ти не хочеш зрозуміти, ти завзято хочеш позбутися тягаря – мене, своєї дитини. Але прийде час, коли усвідомиш, яке велике і непоправне зло вчинила, та буде вже пізно, бо мене тобі ніхто не поверне. А може, саме мені судилося подати тобі на старості склянку води та піклуватися про тебе? Чи про це ти подумала? Прийде час, і прийде він досить швидко, коли ти сама потребуватимеш любові, будеш такою ж безпорадною, як я тепер, бо молоді роки швидко проминуть і сама ти помітиш, як у волосі появиться сивина. Не бажаючи поділитися своєю любов'ю зі мною тепер, пізніше не отримаєш в замін нічого. Залишиться лише гіркі спогади та пустка.

А я так хочу жити! Тату, мамо! Дозвольте мені жити, почуйте крик свого немовляти. Ісусе, дай благодать щирого жалю навернення і покаяння для усіх тих, хто допустився цього нелюдського злочину.


Коли ти йшов, Ісусе, то жінки
До Тебе підійшли з плачем юрбою.
І Ти промовив їм свої думки:
«Ви плачте, але плачте над собою»

Я над собою плачу день і ніч,
Бо більш ніхто за мною не заплаче.
Моїх батьків заплаканих облич
В своїм житті короткім не побачу.

Вони мене без сліз і без жалю
Убити хочуть, лиш про те і мріють.
Та їх, Боже, все одно люблю,
Вони колись покаються – я вірю.

Стація 9. Третє падіння

Сили вже зовсім покинули Ісуса. Вже далі не може йти, а не те щоб нести на собі такий тяжкий тягар. І знову падає під хрестом. Обступили Його фарисеї і налякалися. Може, їм Його жаль? Та ні, вони до нього не мають а ні крихти жаль, їм лише жаль стало що не будуть бачити, як він конає на хресті… Тепер я знаю, що уже ніхто і ніщо мені не допоможе. Моя смерть близько. Визначено сьогоднішній день, третя година. Усе на ту годину приготовлено. Батько розрахувався з лікарем, який має мене вбити, купив мамі квіти. А вона, моя мама, ніби повеселіла. Тепер лише турбується про себе, щоб для неї все закінчилося добре. Про моє страшне майбутнє, про мою смерть за кілька годин, про мій біль і німий крик ніхто не хоче навіть подумати. Вони, мої батьки, не планували години мого зачаття, але спланували годину моєї смерті. Я так боюся терпіння. Ісусе! Божественний Спасителю, пробуди совість всіх тих, хто призвичаївся до зла і зло називає добром.

І ще одне Твоє, Христе, падіння…
І ще одне моє – промінчик згас.
Не залишилось жодної надії,
Вже визначено мій останній час.

Моя матуся вже не схаменеться,
Мене для неї не було й нема.
Що їй моє падіння так минеться,
Нехай не сподівається дарма.

Вона уб'є мене в своєму лоні,
Вже миють руки лікарі кати.
Її ж душа залишиться в полоні,
З якого їй ніколи не втекти.

Стація 10. Зривання одягу

"Придивляюся уважно до нового стану Твоєї муки, Господи! Здирання з тебе одягу причинило подвійний біль - перший, фізичний. Відкрилися рани, до яких присохла закривавлена одежа. А другий - моральний, насміхання з людської гідності. Усе це не мало жодного значення для вояків, які в такій ситуації могли на безборонній людині вилити свою злобу, ненависть. Господи, і мене трактують так само. Моя мама каже, що якби я не народився, то погіршив би фінансовий стан та добробут. Батько трактує мене як перешкоду на шляху до його службового росту - кар'єри. Лікар, який буде робити аборт, знає, що добре заробить. Всі вони бачать вигоду, їх совість мовчить навіть в ситуації, коли стоять перед мордуванням людини, мордуванням своєї власної дитини. Тепер вони знімають з себе маску людяності, так, бо це саме маска, і відкривають свої власні обличчя. Я уже не вірю, що ці люди здатні на любов. Ісусе, дай благодать прозріння тим, які за усяку ціну прагнуть особистої вигоди - навіть за ціну смерті власної дитини..."

Все ближче до останньої межі...
Ісуса одяг, весь просяклий кров'ю,
Здирають вояки. Гріхи чужі
Спокутує Він з болем і з любов'ю.

І з мене зараз одяг мій зірвуть -
Плаценту, у якій я мав зростати.
І тільце безпорадне розітнуть,
Щоб легше з лона матері дістати.

Я відчуваю - боляче і їй,
Та все ж не хоче від гріха звертати.
Не стихне, мамо, цей нестерпний біль,
Тобі з ним жити, а мені вмирати...

Стація 11. Прибиття до хреста

Терпіння, і моя смерть відбувається згідно з правом. Правом, яке установили самі люди. Усі ці права ведуть лише на хрест, з усіх них повстає хрест. Чи життя, котре тепер знищується, не нагадує хресної дороги та хресної смерті? І мені без різниці яку назву дадуть для заспокоєння самопочуття: «операція», «переривання вагітності». Знаю лише одне: я мушу померти, мене чекає смерть. Страшна смерть в нелюдських тортурах зі свідомістю, що всі чекають, коли я нарешті зникну з цього світу. Ісусе, котрий через смерть на хресті визволяє і з'єднує родини, вчини щоб право мордування зникло з поверхні землі. Ісуса прибивають до хреста. Ще більш зростають нестерпимі муки Бліді, від болю скусані уста, Пронизані цвяхами ноги й руки.

Щораз, в собі вбиваючи маля,
В своїй душі вбиваємо Ісуса.
Гріхом кривавим скроплена земля,
І ті гріхи примножує спокуса.

Дитя моє! Мені не стало сил,
Щоб зберегти життя твоє тендітне.
Не буде моря для твоїх вітрил,
Твоя весна ніколи не розквітне.

Мій біль, мій сум, прибитий до хреста,
Ганебний гріх, тяжка моя провина.
Не перепишеш з чистого листа
Життя, убивши донечку чи сина.

Стація 12. Смерть

Христе, Ти, підвішений над землею з хреста, побачив свою Матір і учня, який стояв біля Неї і розпочав той дивний діалог, в якому виразив свою волю: «Жінко, ось Син Твій», «Ось Матір Твоя». Ці слова додали сили новому материнству і новому синівству. Марія приймає нас усіх за своїх дітей, як прийняла Твого улюбленого учня Йоана. Чи і я, Господи, буду Її дитиною? Христе, конаючий на хресті, котрі з Твоїх слів мають бути моєю дійсністю: «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Отче, в Твої руки віддаю Духа мого»? Мамо, я помираю, покидаю цей світ, так і не побачивши його. Я помираю, бо ти так хочеш, але волаю до Бога: «Боже милосердний, зглянься над моєю мамою, пробач моїй мамі, бо не знає, що робить». О Мати страждаюча, будь Матір'ю особливої чуйності і любові до дітей небажаних, для дітей відкинутих, для дітей з будинків малюка, дітей, які не пізнали батьківської любові від своїх батьків.

Ісус зробив в житті останній крок,
І зупинилось Найсвятіше Серце.
Чи зрозуміє людство цей урок?
Щоб тільки не дарма стерпів Він все це.

Помер Він і за мій найтяжчий гріх,
За те дитя, що я не народила.
Не виправдання – вказувать на всіх,
Що всі вбивають – от і я убила.

Не виправдання – говорить собі,
Що іншого я вибору не мала.
Замість полегшення – душа в журбі…
Мене за те й саму убити мало…

Стація 13. Зняття з хреста

Тепер моє тіло справді не нагадує людини. Мамо, ти хотіла побачити мене мертвим, то ж подивися, не відвертай погляду від мого мертвого, пошматованого тіла. Лікар, щоб упевнитися, що по частинці видер мене цілком з-під серця моєї матері, старанно укладає всі частинки мого тіла: пошматовані ноженята та рученята, видерте серце, відірвану голову. А ти дивися, дивися на свою дитину, яку ти вбила. Може, цей страшний вигляд промовить до тебе. По кому передзвін? Невже його ніхто не чує? Невже не чути поминального дзвону по тих хто відходить? Невже у мертвій тиші цього мовчання не чути голосу тривоги і перестороги? Спаси! Спаси ненароджене, аби спасти себе самого, щоб самому не вмерти морально. Знищуючи без розголосу людей ненароджених, ми самі стаємо суспільством мертвих людей. Пам'ятаймо слова Христа: «все, що вчинили одному з найменших братів моїх, Мені вчинили». Власне, це вони, ці найменші, осудять нас колись іменем Христа. Мати страждаюча, будь з тими, які в смерті зазнали тяжких тортур. Огорни молитвою тих, хто залишається в тіні смерті – гріхові.

Зняли Ісуса мертвого з хреста,
Де Він терпів страшні, нелюдські муки,
Цей шлях обрав свідомо неспроста,
Все людство взяв тим самим на поруки.

А я – людина грішна і лиха,
І в світі ще таких, як я – без ліку
Я не зніму з хреста свого гріха,
Мені тепер той хрест нести до віку.

Як часто легковажимо життям:
Сьогодні – насолода, завтра – плата,
Чи не занадто дорога – дитя,
Що мало в лоні матері вмирати?

Стація 14. Гріб

Господи, Ісусе, знайшлися люди, які не залишили Тебе і після смерті. Йосип з Ариматеї і Никодим доклали всіх зусиль, щоб спасти Твоє тіло, вкласти Тебе до гробу. Ти хоч є Сином Божим, але на землі мав як людина своє місце народження, життя та смерті. Я не маю місця народження, бо знайшов смерть у лоні матері, а частинки мого тіла викинули геть на смітник. Я не маю навіть могили. Тіло моє знищене абсолютно, не залишилося жодного сліду. Залишається тільки безвинно пролита кров, яка голосно взиває до Бога із землі. Залишається смуток, почуття провини і похмуре обличчя сучасної людини, яка чинить зло. Залишаються докори совісті, приречене серце, яке ставить знак рівності між добром і злом. А ця рівність між добром і злом є смертю душі. О, Ісусе, борони всіх від вічної смерті.

Звершилось! Укладають в гріб Христа,
Оплакує Його Пречиста Мати.
І я своє оплакую дитя,
Котре сама ж дала пошматувати.

Що зроблено того не відміню.
І каменю цього з душі не скину.
У покаянні Господа молю,
Аби простив і дав мені дитину.

Я вже люблю цю мрію, це дитя,
У нім моя надія і спасіння,
Щоб дарувати світові життя,
І славити Христове воскресіння.

На завершення теми - поради для жінок, які здійснили аборт.

  • щиро і докладно висповідатися зі всіх гріхів смертельних і повсякденних (аборт – один із найбільших смертельних гріхів).
  • часто сповідатися і причащатися.
  • заховувати заповіді Божі і церковні.
  • добровільно накладати на себе якусь покуту (це робити лише з дозволу свого сповідника);
  • жінка, яка має шлюбного чоловіка і ще може народжувати дітей, нехай постановить собі, що при Божій помочі народить дитину, а як Бог поблагословить – то і більше дітей народити. Така пожертва себе самої для дітей буде найкращою частковою спокутою за аборти.
  • постановіть собі, що у подружньому житті ніколи не будете вживати жодних протизаплідних пігулок і цю християнську повинність будете поширювати у своєму оточенні.



Джерело: http://golgofa.at.ua/index/0-1




Рекомендуйте эту страницу другу!








Подписаться на рассылку




Христианские ресурсы

Новое на форуме

Проголосуй!