Християнська бібліотека. Божественна комедія. Пекло: Пісня 15. Християнська бібліотека. Божественна комедія.
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Пекло: Пісня 15
   

Зміст: "Божественна комедія"


Коло сьоме - Третій пояс (продовження) - Насильники над природою (содоміти)

1] По березі пішли ми кам'яному,

2] Й туман густий на річку всюди ліг,

3] І від огню вода ховалась в ньому.

4] Як межи Бруджею й Гвідзантом ріг

5] Фламандці обвели високим валом,

6] Щоб поміж ними й морем став поріг,

7] А Падуя від Бренти з її шалом

8] Люд захища й трудів його плоди,

9] Як в К'ярентані стане жар чималим, -

10] Так само й тут, хоч камінь і твердий,

11] Поставив майстер мури неширокі,

12] Щоб захистити сушу від води.

13] Від лісу в даль ступали наші кроки,

14] Що вже крізь випари з усіх калюж

15] Його не бачили б і гостроокі, -

16] Коли зустрілось нам чимало душ,

17] І межи них почулись різні толки,

18] І стали всі вони у нас чимдуж

19] Вдивлятись, мов у кам'яні осколки

20] На стежці в промені молодика,

21] Мов дід-кравець шукає вушко в голки, -

22] Так оглядала нас юрма бридка;

23] Аж раптом хтось мене смикнув за полу

24] І вигукнув: «О, дивина яка!»

25] Коли торкнувся він мого подолу,

26] До нього враз я голову нагнув

27] І, розглядаючи фігуру кволу,

28] Не так пізнав, а серцем я збагнув

29] Лице, скоричнявіле від скорботи,

30] Й «Чи ви не сер Брунетто?» - я гукнув.

31] І він: «О сину мій, чи ти не проти,

32] Щоб міг Брунетто сер Латіні з мить

33] Пройти з тобою рухові навпроти?»

34] І я відмовив: «Це й мені кортить.

35] А хочете, тохядемо із вами

36] На хвильку, як супутник мій звелить».

37] «О сину, - він сказав, - з цієї ями

38] На мить хто стане, стане той навік,

39] Щоб вік пектись безжальними вогнями.

40] Отож ідіть вперед, піду я вбік.

41] А радісні хвилини як пролинуть,

42] До тих вернусь, хто йти в огні привик».

43] Я не наважувався берег кинуть,

44] Але чолом схилявся до плеча,

45] Мов той, хто має гостя в шані стрінуть.

46] І він почав: «Чи доля, чи случай

47] Веде сюди тебе, іще живого?

48] І хто це путь для тебе визнача?»

49] «Там, нагорі, в цвіту життя ясного, -

50] Я мовив, - я в долині заблукав,

51] Як ще не вийшов строк життя мойого,

52] А вчора вранці з неї відступав,

53] І цей вернув мене й повів стезею,

54] Яку він добре, як я бачу, знав».

55] І він: «За провідною йди зорею,

56] Й дороги в гавань слави приведуть,

57] Як стежив я за долею твоєю,

58] Якби не мав так рано я заснуть,

59] То, бачачи небес таке сприяння,

60] Я прагнув би тобі полегшить путь.

61] Але народ, відомий з хизування,

62] Що з Ф'єзоле зійшов колись, малий,

63] І грубих звичаїв зберіг владання,

64] Тобі він за добро помститься, злий, -

65] І вірно це: на дикій горобині

66] Іще ніколи смокви не росли.

67] Сліпим у світі дражнять ще донині

68] Цей люд пихатий, заздрісний, скупий;

69] Самий зв'язок з ним чинить зло людині.

70] Прославить доля так твої стопи,

71] Що кожна з партій вишкерить голодну

72] Пащеку, щоб на них ти жав снопи.

73] Тварюки ф'єзольські хай одна одну

74] Жеруть, а вирослу на їх гною

75] Хай не чіпають квітку благородну,

76] В якій воскресло у чергу свою

77] Святе насіння древніх римлян саду,

78] Що звиродніло нині від огню».

79] «Якби небесного хазяїн граду

80] Мене почув, - сказав я, - то весь час

81] Очолювали б ви людську громаду.

82] Та й досі в думці ще печалить нас

83] Ваш гарний образ, добрий, без огуди,

84] Коли ще за життя ви раз у раз

85] Навчали, як увічнюються люди,

86] І поки житиму, до вас моя

87] Подяка у піснях бриніти буде.

88] Слова, що чув од вас про майбуття,

89] В душі я запишу, щоб проясніли

90] У Знаючої з уст, як стрінусь я.

91] А зараз хочу я, щоб зрозуміли,

92] Що совісті моєї чистий дух

93] Скорився фатуму, хай він немилий,

94] Не вперше ніжить це мій грубий слух,

95] Хай колесо Фортуна обертає,

96] Як селянин сапу, легку як пух».

97] Знов серце вчитель тут явив безкрає.

98] Й сказав, підвівши зір очей ясних:

99] «Найкраще чує той, хто пам'ятає».

100] Ми далі йшли у бесідах значних

101] І я, йдучи, Брунетто став питати,

102] Чи є ще хто з осіб тут видатних.

103] І він: «Та варто б декого згадати,

104] А всіх - ми тільки зіб'ємось в числі,

105] Та і часу на це в нас малувато.

106] Тож знай: тонзурники всі немалі,

107] Вони й письменні вельми, й вельми славні

108] Були в гріхах тих самих на землі

109] І Прісціап в юрбі цій непоправній,

110] Й Франческо, син Аккосо, в ряд ступив;

111] Увагу й гиді приділив би давній,

112] Отій, яку смиренний раб рабів

113] З-над Арно вигнав геть на Баккільйоне,

114] А Бог там з нею швидко покінчив.

115] Ще б називав їх, полум'я ж червоне

116] Строк покладає і путі й розмов,

117] І свіжий вихор на піску холоне.

118] Я тіням цим назустріч би не йшов.

119] Прошу, щоб ти про «Скарб» поклопотався,

120] Бо в нім моє життя й моя любов».

121] Він повернув назад і так помчався, -

122] Як той в Вероні, що на бій стає,

123] Щоб плащ зелений взяти, і здавався

124] Тим, хто домчить, - не тим, хто відстає.

- - -

Коментарі:

4-9. Як межи Бруджею й Гвідзантом... - Данте порівнює закам'янілі набережні Флегетону з греблею, побудованою фламандцями вздовж моря між містом Бруджею (Брюгге) і містечком Гвідзантом (Віссант), а також з греблями вздовж ріки Бренти поблизу Падуї.

9. Як в К'ярентані стане жар чималим... - тобто як стане тепло в Каринтійських Альпах (К'ярентана - давня назва Каринтії) і почнеться весняна повідь.

ЗО. Брунетто - Брунетто Латіні, або Латіно (нар. бл. 1220 - пом. 1294), учений, поет ^державний діяч Флорентійської комуни, прибічник гвельфської партії. Йому належать: «Li Livres dou Tresor» («Книга про скарб»), велика енциклопедія в прозі, провансальською мовою, і *Li Treesoretto» («Малий скарб»), дидактична поема по-італійськи. До моло дого Данте Брунетто Латіні ставився по-дружньому. Данте його дуже шанував і вважав його своїм учителем.

55. «За провідною йди зорею...» - Брунетто Латіні і Данте вірили, як і всі в середньовіччі, що небесні світила і їх розміщення впливають на долю і характер людини. По зорях Брунетто провіщав Данте блискуче майбутнє на книжному терені.

61-63. Але народ відомий з хизування... - Згідно з місцевою легендою, римляни, зруйнувавши за часів Цезаря місто Ф'єзоле, заснували на березі Арно, біля підніжжя Ф'єзольських висот, Флоренцію, і багато хто з ф'єзольців туди переселився. Пізніше Ф'єзоле було відбудоване, але приплив жителів звідти тривав. Данте був переконаний, що це змішування населення привело до послаблення і занепаду Флоренції. Себе він вважав одним із небагатьох нащадків тих римлян, які колись її заснували.

67. Сліпим у світі дражнять ще донині... - Різно пояснюють це прізвисько. Дж. Віллані - в «Хроніці» говорить: повіривши обіцянкам остготського короля Тотіли, флорентійці впустили його в своє місто, а він винищив жителів і зруйнував місто. Інші говорять, що флорентійці часто терпіли від очних хвороб. Треті коментатори тієї думки, що флорентійці були сліпі у виборі подарунка від пізанців, які за те, що флорентійці охороняли Пізу, поки її воїни повернуть з походу, запропонували їм на вибір два подарунки - або двоє бронзових вхідних дверей для кафедрального собору, або дві корони. Флорентійці обрали останній подарунок, який був пошкоджений вогнем.

71. Кожна з партій... - «білі» і «чорні».

74. На їх гною... - у Флоренції.

90. У Знаючої з уст... - з уст Беатріче.

97. Вчитель - Віргілій.

109. Прісціан - славетний латинський граматик VI ст. н. є.

110. Франческо - (1225-1293), син знаменитого юриста Аккорсо і теж визначний юрист.

112-114. Отій, яку смиренний раб рабів... - Мова йде про Андреа деї Модзі, єпископа флорентійського, якого за скандальну поведінку Боні-фацій VIII (титул «раб рабів Божих» - Sen/us Servorum Dei - застосований до цього властолюбного папи іронічно) у 1295 р. перевів з Флоренції (з-над Арно) у Віченцу (на ріці Баккільйоне), де той через рік і помер.

119. «Скарб» - «Книга про скарб» (див. прим. 30).

122-124. Як той в Вероні... - Біля Верони раз на рік (у перший тиждень посту) влаштовувались змагання з бігу, причому учасники їх були голі. Переможець одержував шмат зеленого сукна, а той, хто добігав останнім, - півня, якого мав нести до міста. Порівняння, що тут наводиться, виправдано тим, що Брунетто Латіні, як грішники майже всіх кіл Пекла, голий і, крім того, змушений швидко бігти, щоб наздогнати передніх.


Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!