Надія на Господа Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Третє прохання: «Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі...»
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Третє прохання: «Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі...»
   

Цим проханням Господь навчає нас просити Отця Небес­ного, щоб не наша хитка грішна воля здійснювалась, а Його Свята Воля, Яка завжди направляє нас до доброго.

Сам Він — Христос Господь, Предвічний Син Божий, перед стражданнями Своїми навіть не помислив поставити волю Свою вище від волі Отця Свого Небесного, хоч і жа­хався, і смертельно скорбів як казав: «Не Моя, а Твоя воля нехай буде» (Лк. 21, 42).

В Ісусі зійшлися і сперечалися воля Людська, що жила в Ньому, і воля Божественна, яка також була в Ньому. Спере­чались — і перемогла Любов: «...а Твоя воля нехай буде».

Дуже щаслива людина, впевнена, мужня, вільна, та, яка вміє глибоко відчути, пропустити крізь своє серце слова: «Нехай буде воля Твоя!»

Але, якщо замислитися, то ми постійно в житті притри­муємося протилежної формули, а саме — нехай буде воля моя. Нехай це кожен з нас пригадає. Так, можливо, Бог хо­че того чи іншого, але ж мені хочеться от цього.

Є випадки, коли людина хоче добитися якоїсь мети. Во­на впевнена, що свого доб'ється. Але йде до священика і про­сить благословення. Один не благословляє, то йде до друго­го, третього... Знаходить отця, який благословляє. Людина хотіла отримати благословення для самозаспокоєння, хоч і знала, що «буде воля моя».

Коли ти питаєш і вже наперед знаєш ту відповідь, яку хо­чеш отримати, то краще не питати зовсім, бо у твоєму серці вже закладена формула «хай буде воля моя».

Як бачимо, ця людина отримала подвійний виграш: вона і по-своєму зробила, і ще додатково отримала санкцію. Це са­мообман невеликий, якщо йдеться про дрібні речі, але він може стати великим, коли мова піде про речі серйозні. А го­ловне — це завідомо неправильна установка.

Виникає питання, як же дізнатися про волю Божу. На­справді ми такого питання не повинні ставити. У більшості випадків, якщо ми серйозно подивимося на проблему, якщо ми знаємо Слово Боже досить глибоко і якщо ми, нарешті, помолившись, просили Його, то у нас не буде загадки — в чому ж полягає воля Божа.

Звичайно, бувають особливі, екстримальні випадки, коли важко не згрішити, але винятки тільки підтверджують пра­вило. Насправді, в тих випадках, коли людина говорить, що вона не знає, в чому полягає воля Божа, коли їй розповісти, пояснити, то виявляється, що знала, але сумнівалася.

А ще Христос доповнює тут: «Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі». Тобто ми не повинні думати, що во­ля Творця — це щось потойбічне, що це відбувається в ін­ших світах, у далекому майбутньому. Ні, Царство Боже уже прийшло, і воно живе на землі, і воно може ввійти в кожно­го з нас. Воно може стати реальністю життя кожного з нас — адже Господь хоче, щоб воно було тут.

Коли Господь говорив: «Царство Моє не від світу цьо­го...», то Він мав на увазі, що Його Царство приходить у світ з іншого виміру, вищого, але приходить у наш світ, на Зем­лю, в наше життя. І тому Він каже: «Нехай буде Твоя воля і на небі, і на землі в нашому житті, і навіть у соціальному житті».

Інакше неможливо, тому що людина — соціальна істота. Коли соціальне життя несправедливе, то це означає, що Во­ля Божа нехтується, відкидається, тобто я веду до того, що

Воля Божа повинна виконуватись і в соціальному плані, і на рівні державному. Особливо, коли це стосується захисту со­ціальних прав громадян тієї чи іншої країни. Бо коли у сві­ті панує несправедливість і зло, це є викликом волі Божій.

Воля Христова на землі - це соціальне й особисте наше життя, найінтимніша глибина його. Ми повинні тут, на зем­лі, з любов'ю та ретельністю виконувати волю Божу так, як її виконують на небесах святі ангели та духи святих людей.

А коли так, то ми тим більше не повинні покладатись на нашу недосвідчену волю. Наш розум дуже обмежений, ми часто не знаємо, що для нас краще. Часто бажаємо такого, що нам не тільки не корисне, а навіть дуже шкідливе. Бог, як той найрідніший Батько, бажає нам найкращого. Він на­певне знає, що для нас ліпше і це завжди готовий послати.

Про це й Спаситель наш каже: «Отець ваш Небесний знає, що ви маєте потребу в усьому» (Мф. 6, 32). «Йому, що діючою в нас силою може багато більше зробити, ніж те, чо­го ми просимо або про що помишляємо, слава в Церкві че­рез Ісуса Христа в усі роди віку віків» (Єф. З, 20-21).

Ми повинні покладати надію на волю Божу і Його промисел під час нещасть і скорбот

Ми, християни, віримо в промисел Божий, або в прови­діння Боже, але пізнати шляхи промислу Божого нам не да­но. Антоній Великий, розмірковуючи про незбагненність промислу Божого, звернувся до Бога з такою молитвою: «Господи, Боже мій! Тобі буває благоугодно іноді дарувати довголітнє життя людям, зовнішньо некорисним і зануреним у прірву беззаконь, а іноді — передчасно позбавляти життя цього людей, дуже корисних для блага суспільства. Одні, які мало згрішили, караються Тобою тяжко; інші, навпаки, жи­вуть без усяких скорбот, щасливо, і через це набираються зухвалості здійснювати злочини». Під час цієї молитви свя­тий Антоній почув Голос: «Прислухайся до самого себе — те, про що ти міркуєш, є Суд Божий, і ти його не досліджуй і не випробовуй».

У Священному Писанні є чимало прикладів, які свідчать про незбагненність для людини промислу Божого. Одним з таких прикладів може бути біблійна оповідь про слуг єгипет­ського фараона: виночерпія та хлібодара. Обидва служителі царя впали в немилість і були ув'язнені за тяжкі провини. Під час бенкету згадав фараон про обох служителів. Він міг обох помилувати або засудити. Але правді Божій було вгадано, щоб хлібодара повісили і віддали на поживу хижим пта­хам, а виночерпія — повернули на колишню посаду служи­теля при царському столі. Такі долі Божі: одних Він відда­ляє від лиця Свого за Своїм справедливим Судом, а інших удостоює своєї великої милості.

Премудрий Сирах каже: «І хто може дослідити великі ді­ла Його? Хто може виміряти силу величі Його? І хто може розповісти про милості Його?» (Сир. 18, 3-4).

Одне ми повинні чітко знати: у Бога немає несправедли­вості. У Нього правда і милість з'єднуються воєдино. Пророк Давид каже: «Справедливість Твоя — як Божі гори, суди Твої — немов глибока безодня» (Пс. 35, 7). Правду каже на­родна мудрість: «Від долі своєї нікуди не втечеш».

Бог творить Свій суд над людьми і народами як у загроб­ному, так і в земному життя. Виконавцями Його суду часто були відомі в історії тирани. Серед них — Навуходоносор, Аттила — ватажок гуннів, Батий — татаро-монгольський хан, Веспасіан та його син Тит, які зруйнували Єрусалим. Всі во­ни були бичами Божими за гріхи людські.

Нам важко судити про гріхи та беззаконня людей тисячо­літь і століть, які давно минули. Але у XX ст. беззаконня людей перевершили міру довготерпіння Божого. Згадаймо руйнування храмів, зневажання святинь, цілковите бого­хульство.

Ми часто наповнюємо небо і землю своїми скорботними наріканнями, наша душа обурюється і повстає проти своїх кривдників. Коли в душі виникає буря від ображеного само­любства, треба спокійно розсудити. Якщо наш ворог має злу волю проти нас, то він не може виконати її, не маючи влади. Зла воля без влади — ніщо, вона не може завдати нам шко­ди. А влада залежить від Бога, від Його волі. Воля ж Божа завжди справедлива і свята.

Отже, не треба журитись і падати духом, якщо ворог на­ніс нам образу або завдав матеріальних збитків, бо він зро­бив тільки те, що попустив Бог. Ви запитаєте: «Чому Бог по­пустив?» Можливо, Бог карає нас за гріхи, а можливо — вчить нас довготерпінню чи готує нам нагороду за невинне страждання.

Ми звертаємо увагу на дії інших людей, а нам треба перш за все звертати свій погляд до Бога і до своєї совісті. Ніко­ли не слід скаржитися на попуск Божий. Бог не допустить, щоб чужа зла воля могла завдати нам якесь зло, яке не по­служило б нам на користь, якби тільки ми самі не зашкоди­ли собі. А ми часто самі собі шкодимо.

Нам ніхто не може заподіяти морального зла, якщо ми будемо творити добро. Про це чудово сказав блаженний Ав­густин: «Не бійся ворога: він може заподіяти зло настільки, наскільки одержав на це владу від Бога. Бійся Того, Який сильний зробити стільки, скільки захоче, і Який нічого несправедливого не робить; а що Він робить, то все справед­ливе, а якщо що-небудь, на нашу думку, здається несправед­ливим, то, якщо безсумнівно воно сталося за волею Божою, віруй, що воно справедливе й істинне. Запитаєш, а якщо хтось убив невинну людину, то справедливо Він учинив чи ні? Немає сумніву, що це несправедливо і достойне кари. «Чому ж Бог, — запитаєш знову, — допустив таку несправед­ливість?» Ти хочеш вести суперечку з Богом раніше, ніж став достойним питати у Бога: «З якої причини, Боже, Ти допустив це?» Наміри Божі щодо того або причини попуску Божого не можу тобі, мій любий, прямо пояснити. Незбагненна мудрість Божа для розуму людського і це ствер­джує тільки те, що, з одною боку, той, хто вбив невинну людину, діяв несправедливо, а з іншого — цього вбивства не було б, якби Бог не допустив його за невідомою нам правед­ною причиною. Кажучи іншими словами: вбивця здійснив справу неправедну, яка потребує кари; але попуск Божий праведний і премудрий з причини праведної, але схованої від нас часом.

Для заспокоєння себе після нанесеної нам образи існує один певний засіб. Не треба звертати особливої уваги на лють нашого кривдника, а слід звертатися до правосудного Бога, Який допустив заподіяти нам зло, і не відплачувати злом за зло, бо воно допущене Богом для досягнення мети доброї й справедливої, хоч і невідомої нам до часу.

Цього звичаю дотримувалися всі угодники Божі. Вони не дошукувалися, хто і за що їх образив, але завжди звер­тали свої серця до Бога, смиренно визнаючи справедливість Божого попуску. І тому вони вважали нанесені їм образи благодіянням для себе, а своїх супротивників — благодійни-

ками, бо вони не улесливі. Ті ж, що хвалять і величають нас в очі, улесливі до нас, тим і заподіюють шкоду нашому спасінню.

Бог своїм промислом від зла спричиняє ще більше добра. Але грішник, який вчинив гріх проти ближнього, не заслуго­вує на жодне пом'якшення своєї провини. Так, наприклад, якщо лиходій за своєю злобою спалив хату бідняка, а добра людина із співчуття до бідолахи побудувала кращий буди­нок, то у такому випадку провина лиходія не зменшилась через те, що бідняк отримав краще житло.

Ось так ми повинні розмірковувати в час скорбот і бід, які спіткали нас, і всю надію покладати на Господа.

Приклади прояву волі Божої

1. Повністю віддай себе волі Божій. Колись у Києво-Пе­черській лаврі жив благочестивий подвижник, преподобний Никон Сухий. Одного разу він потрапив у полон до полов­ців. Багаті родичі хотіли викупити його, але він відмовився, кажучи: «Якщо б Господь хотів, щоб я був вільний, то не від­дав би мене в руки цих беззаконних людей. Я повністю на­діюсь на Його волю». І дійсно, Господь створив велике чудо для свого вірного раба. У полоні преподобний Никон був за­кований в кайдани і з підрізаними жилами сидів у в'язниці

І під великою охороною. І сталось так, що о 6 годині ранку в'язень став невидимим і почув голос: «...Хваліть Бога з не­бес». І Никон Сухий опинився в Печерській церкві, коли братія співала на літургії.

2. У чому полягає істинне щастя людини? Ми звикли щас­ливим називати того, хто посідає престижну посаду, має ви­сокий чин, володіє великим капіталом, проводить життя в насолодах і розкошах тощо. Але якщо подивитись на життя очима віри, то побачимо, що щастя живе не в колі багатих і знатних людей, а серед бідних, убогих, серед голоду й холо­ду. Один учитель, відомий своїми знаннями, зустрів біля во­ріт церкви старця. Той був зодягнений у лахміття, а тіло йо­го було в ранах. «Добрий день тобі, старче!» — привітався вчитель до жебрака. Старець відповів: «Не пригадую, щоб день коли-небудь був не добрим для мене». Учитель продов­жував: «Я бажаю тобі щастя». Старець відповів на це: «Не­щасливим я ніколи не був».

Здивувався учитель, і, подумавши, що старець недочуває, додав: «Я бажаю, щоб ти був благополучний». Старець ска­зав, що «злополучним» не був ніколи. «Невже ж ти один щасливець між усіма людьми, — з великим здивуванням за­питав учитель, — коли земне життя повне скорбот і нестат­ків?» А старець на це сказав: «Нещасливий той, хто шукає щастя, а на землі немає іншого щастя, як у всьому надіяти­ся на волю Божу; приємне і неприємне, гірке і солодке жит­тя я приймаю від Бога завжди з любов'ю і покірністю; бажаю тільки того, чого бажає Господь, а тому все станеться по мо­єму бажанню».

І дійсно, в житті ми можемо бути спокійні, щасливі, блаженні тільки однією благодаттю Господа нашого Ісуса Христа.

3. Бог робить усе до кращого. Був собі на світі каменяр Євлогій. Всі зароблені за день гроші він віддавав біднякам і жебракам. Один із благочестивих старців, побачивши Євло­гія, подумав: «Якщо небагатий Євлогій годує бідних і жебра­ків, то скільки добра зробив би він, якби був багатим!» І піс­ля таких думок старець звернувся до Господа з проханням, щоб Він зробив Євлогія багатим. І сталось так, що Євлогій в камінній горі знайшов золото і став багатим. І що ж було по­тім? Кинувши роботу, Євлогій зробився вельможним, а тоді скупим і гордим. І загинув би. Тільки за молитвами старця Бог позбавив Євлогія багатства і він змушений був поверну­тися до своєї роботи і знову став щедрим та милостивим до всіх бідних.

Благодать Божа спасає від радіації

Відомо багато випадків, коли при пожежі не згорають іко­ни. В нашому місті був такий випадок. На одному підпри­ємстві згорів цех, де зберігалися дерев'яні деталі. Директор підприємства приїхав до церкви і з великим хвилюванням розповів про те, що ікона Казанської Божої Матері при цьо­му не згоріла. Він повідав мені, що коли ходив до школи, то брав участь у спалюванні церковних ікон. Тепер покаявся, попросив освятити всі приміщення і вже багато років допо­магає в будівництві нашої та інших церков.

Останнім часом з'явилося нове явище, коли Божа благо­дать спасає від атомної радіації.

У Челябінську була складна радіаційна обстановка. Коли вимірювали рівень радіації в храмі Святого Олександра Нев­ського, то виявилося, що там вона майже відсутня.

Після аварії на Чорнобильській атомній електростанції в храмі Святого Іллі радіаційний фон був значно менший, ніж будь-де. За законами фізики фон там повинний був бути більшим, бо ззовні стіни храму випромінювали радіацію.

У Москві (Лефортово) вимірювали рівень радіаційного гамма-випромінювання, яке виходило від різних цегляних і бетонних споруд, кам'яних та асфальтових шляхів, пішохід­них стежок у парках тощо. Найменший рівень випроміню­вання був біля стін православного храму — Собору Петра й Павла.


[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

 

[ Cкачати книгу: "Надія на Господа" ]


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!