Надія на Господа Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Четверте прохання: «...Хліб наш щоденний дай нам сьогодні...»
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Четверте прохання: «...Хліб наш щоденний дай нам сьогодні...»
   

Цим проханням просимо у Бога всього необхідного як для тіла, так і для душі.

Для тіла нашого потрібний хліб та інша необхідна пожива, а також одяг і житло. Тому, коли кажемо в молитві: «Хліб наш щоденний», то просимо не лише хліба, а й всього потрібного для життя.

Виникає питання, чому Господь навчав просити хліба тільки на сьогодні. Це запитання Господь Сам і пояснює: «Не турбуйтеся про завтрашній день, бо він сам буде турбуватися про себе. Досить на кожний день турбот своїх» (Мф. 6, 34).

Бо «знає Отець Небесний, у чому маємо потребу, раніше ніж ми попросимо» (Мф. 6, 8).

Одначе це не означає, що ніби ми не повинні нічого готувати на завтрашній день. Ми всі сьогодні працюємо «на завтра» й повинні працювати, і не тільки для себе, а й для того, щоб і бідним могли дати. За таку чесну працю велика похвала від Бога. Але, як говорить пророк Давид у псалмі: «Якщо багатство ведеться, не віддавайте йому серця» (Пс. 61, 11), тобто дивіться на нього, як на тимчасовий дар Божий, який дається нам для того, щоб ми іншим подавали, а не побивалися за ним і надіялися на нього.

У цьому проханні ми просимо не лише потрібного для тіла, бо людина складається не лише з одного тіла, а ще і з

нематеріальної душі, яка потребує для себе відповідної по­живи.

Господь сказав: «Не самим тільки хлібом живе людина, а всяким Словом, що виходить з уст Божих» (Мф. 4, 4).

Але ж Господь Бог Ісус Христос сказав ще й таке: «Отож, не журіться, кажучи: "Що ми будемо їсти?", чи "Що ми бу­демо пити?", або "У що ми зодягнемось?"» (Мф. 6, 31).

Як же жити? Необхідно ж їсти, пити і зодягатись! Але ж Спаситель не каже нічого не робіть, а — не журіться, не втомлюйте себе цією турботою, яка мучить вас і вдень і вно­чі, не дає вам спокою ні на хвилину. Турбота така є хвороба гріховна; вона свідчить, що людина на себе надіється, а Бога забуває, що віру в промисел Божий загубила, все хоче для себе зробити сама. Впевнена всім своїм серцем, що всього їй досить і вона твердо стоїть на ногах. Себелюбство зв'язало її і вона тільки й думає, як найбільше загребти у свої руки. За­мість Бога така людина служить Мамоні. А потрібно труди­тись і трудитись. Турботами злими себе не томи: чекай успі­ху всякого від Бога. І в Його руки предай долю свою; все, що здобув, приймай, як дар від рук Господа і з великою надією чекай від Нього продовження щедрих дарів Його. І пам'ятай, що досить однієї хвилини, щоб нічого не залишилось від усього того, що ти маєш, якщо захоче. Господь. Все може пі­ти прахом. Чи варто із-за цього всього томити себе? Отже, не журіться!

Тому під ім'ям «хліба» ми просимо для себе й духовної поживи — Любові й прагнення до Слова Божого, до Свято­го Письма, до євангельської науки. Просимо також і благо­даті Божої, щоб живила, і підкріпляла нас, і направила жит­тя наше за Божими Заповітами.

Під ім'ям «хліба щоденного» просимо у Бога Того Вічно­го Хліба, Який з небес зійшов, — Тіла і Крові Господніх. Бо каже Господь: «Тіло Моє — то Істинна їжа, і Кров Моя — то Істинне питво... Як послав Мене Живий Отець, і Я живу От­цем, так і той, хто їстиме Мене, буде жити Мною» (Ів. 6, 55, 57).

Звичайно, для кожного з нас зрозуміло, скільки необхід­но для тимчасового життя їжі тілесної, але потреба в їжі ду­ховній значно більша. Однак не всі це розуміють, а дехто й розуміти не хоче. Від цього і виходить те, що велика кіль­кість християн мало й без особливої уваги насичує свої душі плодотворним і рятівним Словом Божим; деякі рідко і без особливої підготовки приступають до страшного і жи­вотворного таїнства причастя. Робити так — нерозумно і гріховно.

Для душі кожний день потрібна духовна їжа

Один чоловік запитав мудреця: «Для чого ти постійно чи­таєш книжки, в яких знаходиться вчення про Бога і про обов'язки людини перед Богом? Так ти ж їх вже декілька ра­зів перечитуєш». Мудрець у свою чергу запитав чоловіка: «Чому ти сьогодні їси? Ти й вчора їв». — «Я роблю це для того, щоб жити», — відповів чоловік. «А я читаю для того, щоб також жити», — сказав мудрець.

Як бачимо, за розумінням мудреця, для життєдіяльності нашого тіла необхідна щоденна їжа матеріальна, а для душі кожний день необхідна їжа духовна.

Слово Боже — їжа для душі

Святий Іоанн Золотоуст говорить, що тілесна їжа підтри­мує наші фізичні тіла, а читання Слова Божого — душу. Во­но є духовною їжею, яка зміцнює розум і робить душу силь­ною, твердою та мудрою, не дозволяючи їй захоплюватись нерозумними пристрастями. Навпаки, Слово Боже полегшує політ душі та підносить її, так би мовити, на саме небо.

А святий Тихін Задонський говорить, що земля під час посухи висихає і не дає плоду, так і наша душа, якщо її не напувати росою Божого Слова й благодаті, засихає і безплід­на буває. Тіло наше знемагає від спраги, а якщо його ще й позбавити їжі, то воно вмирає; так і душа, коли її не піджив­ляти Словом Божим, знемагає, а потім помирає.

Хліб небесний

«Не можу зрозуміти, - говорить один благоговійний мо­нах, — як це люди світські цілий рік живуть без причастя Бо­жественного Тіла і Крові Христової? Ми, грішні монахи, тільки й живемо сповіддю та цим спасаючим таїнством. Як­що говорити про життя духовне, то знемагає душа, черствіє серце, висихає розум — що робити тоді? Йдеш до духовного отця, відкриваєш перед ним всю душу, очистиш совість таїнством покаяння; причастишся святих Христових Тайн і тоді знову стає легко, світло, радісно на душі, і знову ти ба­дьорий, оновлений духом, і легко відганяєш геть гріховні думки... Так, істинно — це хліб небесний, це чаша життя, вкушаючи від них, наша душа живе життям безсмертним! Тому-то на святій горі Афонській заведено таке правило, щоб монахи сповідались і причащались кожну неділю, а послушники — через неділю. Мудре правило!..»

Те ж саме розповідають і святі богомудрі отці. «Дійсно, нічого так не допомагає в очищенні душі, просвітлінні розу­му, освяченні тіла, — пишуть преподобні Каліст та Ігнатій, — і ніщо так не допомагає утихомирювати пристрасті й відга­няти бісів, як частіше, від чистого серця і з щирістю прича­щатися святих і животворящих Таїнств Христових».

«Коли ми недостойні, — говорить преподобний Ісихій, — сподобляємось зі страхом і трепетом причаститися святих Божественних і пречистих Тайн Христових, тоді цей Божес­твенний вогонь, який входить у нас, одразу ж виганяє з на­шого серця лукавих духів злоби, і прощає нам наші поперед­ні гріхи, і розум наш тоді звільняється від неспокійних і до­кучливих лукавих помислів».

Велику силу цього Христового Таїнства знали християни дуже давно: вони причащалися кожну службу, на кожне свя­то, в крайності — 1 раз на місяць. Від того вони були силь­ними в добродіяннях — не те що ми, грішні!

Причастя в тюрмі

Ісус Христос говорив своїм учням: «Поправді, поправді кажу вам: якщо ви не будете споживати тіла Сина Людсько­го й пити не будете крові Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та Кров Мою п'є, той має віч­не життя, — і того воскрешу Я останнього дня. Бо Тіло Моє — то правдива пожива, Моя ж Кров — то правдиве пит­тя. Хто Тіло Моє споживає та Кров Мою п'є, той в Мені пе­ребуває, а Я в ньому. Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною. То є хліб, що з неба зійшов. Не як ваші отці їли манну й по­мерли, — хто цей хліб споживає, той жити буде повік!» (Ів. 6, 53-58).

Святі мученики, які сиділи за віру в тюрмі, завжди пам'ятали ці слова Ісуса, всіма силами намагалися запричас­титися Святих Божественних Христових Тайн.

Преподобомученик пресвітер Лук'ян після багатьох жор­стоких тортур був зв'язаний і кинутий у темницю де на гос­трому камінні пролежав 40 днів.

Наступило свято Богоявлення Господнього. Святий Лук'ян дуже хотів причаститися Святих Тайн, як й інші християни, які сиділи у тій же в'язниці. Лук'ян тоді став про це щиро молитися до Господа, і Господь почув молитву йо­го. Деякі з-поміж християн, що були на волі, таємно від вар­ти пронесли в тюрму хліб і вино мученикам. Пресвітер

і Лук'ян сказав в'язням, щоб вони стали навколо нього. Він прослужив Божественну літургію.

А коли його перед службою запитали, куди покласти хліб і вино, то він їм відповів, щоб вони поклали на його груди, бо він лежав на спині. Так утворили живий престол живому Богу. І так, у тюрмі, на грудях мученика, була відправлена Божественна літургія, з усіма необхідними мо­литвами, чинно і благоговійно, і всі були причасниками Святих Тайн.

Отець Леонід, нині покійний, який служив у селищі Бо­рова біля Києва, був нашим духівником. Він пройшов сталін­ські табори, сидів у камерах смертників. На каторзі провів більш як двадцять років. Часто розповідав нам, молодим священикам, як він та інші священики так само служили літургію в тюремних камерах. Своїм виживанням і спасінням завдячував Богу і Святому причастю.


[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

 

[ Cкачати книгу: "Надія на Господа" ]


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!