Марія - Непорочне зачаття. Книга 2. Christianity - Books
І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Марія - Непорочне зачаття. Книга 2.
   

1. Введення Марії в Єрусалимський храм

2. Повчання Цариці про чернечі обіти. Її перші літа у храмі

3. Про чесноту віри, і як Пресвята Марія вправлялась у ній

4. Про чесноту надії, і як Пречиста Діва вправлялась у ній

5. Про чесноту любові у Пресвятої Діви Марії

6. Випробування Цариці у храмі і смерть Її батьків

7. Чудесне обручення Марії із св. Йосифом

 

Глава 1.
ВВЕДЕННЯ МАРІЇ В ЄРУСАЛИМСЬКИЙ ХРАМ

Три роки, визначені Господом для Марії скінчились. Йоаким і Анна вирушають з Назарету з кількома свояками в Єрусалим, щоби принести святе Дитятко до Господнього храму. Прекрасне Дитя з нетерпінням рвалося душею до Того, Хто перебував у Її серці. Цю скромну процесію ледво чи помітили земні сотворіння. Але Її невидимо супроводили численні ангельські духи, що долучилися до ангелів-хоронителів Марії. Вони урочисто відзначали ту знаменну подію, виспівуючи в Небесних мелодіях славу і хвалу Найвищому. Цариця Небес чула і бачила їх, а Її батьки відчували радість і полегшу у своїх серцях.

Тримаючи за руку Пресвяту Марію, Анна у супро­воді Йоакима увійшла до храму. Всі троє заглибились у щиру молитву до Господа. Але Марія одинока відчула, що Найвищий прийняв Її, бо посеред надпри­родного сяйва, що заповнило храм, до Неї промовив голос: "Прийди, Моя Улюблена, Моя Дружино, прийди до Мого храму, де Я бажаю чути твій голос хвали і служіння. " Відмовивши свої молитви, вони встали і вдалися до священника. Батьки передали свою Дитину в його руки і отримали благословення. Усі разом пройшли до відділення храмових будинків, де прожи­вало багато дівчат, яких виховували відлюдно у доброчесності, аж поки вони досягнуть подружнього віку. Це місце було спеціально застережене для первородних доньок з племені Юди і священничого коліна Леві.

П'ятнадцять східців вели до входу в ці приміщення. Інші священники зійшли вниз, щоб привітати благосло­венне Дитя. Згідно з законом один з них, нижчий званням, поставив Її на перший східець. За його дозволом Марія обернулась і клякнула перед Йоакимом і Анною, просячи їх благословення, цілуючи їм руки, поручаючи себе їх молитвам перед Богом. Розчулені святі батьки поблагословили Її і Вона зразу збігла по сходах нагору без жодної помочі; спішила з неймо­вірною радістю, ні разу не оглянувшись, не проливаючи сліз, не проявляючи жодного дитячого жалю від розставання із батьками. Всі присутні зчудувались, що така маленька дитинка виявила таку велич і непохитну волю. Священники прийняли Її до других дівчаток. А Святий Симеон приписав Марію до вихователів, серед котрих була пророчиця Анна. Цю святу жінку Господь просвітив особливим чином, так що Вона з радістю взяла під опіку це Дитя Йоакима й Анни. Вона розцінила цей обов'язок, як велику ласку Провидіння; вона дійсно заслужила своєю святістю і зразковим життям, щоб її ученицею стала майбутня Божа Матір і Повелителька всіх сотворінь.

Прибиті горем Йоаким і Анна вертались в Назарет, вже позбавлені свого найдорожчого Скарбу. Але Найвищий потішав і успокоював їх в тому стражданні.

Тимчасом достойний священник Симеон дістав з висоти світло відносно святості Марії і Її особливого післанництва (хоч ще не знав, якого); та й другі священники гляділи на Неї з великим признанням і пошаною. Сповнився сон Якова відносно Небесної драбини: тут теж, коли Дитя збігало вгору по пятнад цятьох східцях, одні Ангели сходили вверх, товаришуючи Марії, а другі - вниз, стрічаючи свою Царицю; в той час Бог на вершині чекав, щоб привітати свою Доню і подругу. Вона відчувала цю повну по вінця любов і була певна, що це дійсно Божий Дім і брама до Небес.

Опинившись перед вихователькою, Дитя Марія покірно клякнула перед нею й попросила благо­словення. Вона благала, щоб Її прийняли між других учениць в послуху і порадах, і просила учительку бути вибачливою, коли б Вона стала причиною якогось тягару чи клопотів. Пророчиця Анна, Її вчителька, із задоволенням прийняла Її і сказала: "Моя доню, ти знайдеш в мені добру матір, і я подбаю про тебе і твою освіту з найбільшою ретельністю. " З тою самою покорою святе Дитя звернулося до всіх присутніх дівиць: кожну привітала і обняла, пропонуючи себе їм на послуги; просила їх, як старших і більш обізнаних з обов'язками, щоб повчали її і давали накази. Вона також подякувала їм, що без жодних заслуг з Її боку вони Її прийняли у свою компанію.

Як і всім ученицям, вихователька призначила Їй місце для мешкання - окрему велику нішу, що виглядала, як мала кімнатка. Залишившись насамоті, Княжна Небес поцілувала долівку, бо це був святий грунт і частина храму. Вона покірно дякувала Господеві за цю нову ласку; відчувала вдячність навіть до землі, на якій Вона змогла стояти в цьому святому місці. Опісля вона звернулась до ангелів, кажучи: "Небесні Князі, гінці Всевишнього, найвірніші приятелі і товариші! Я прошу вас від усього серця лишитися зі Мною в цьому свято

му храмі Мого Господа, і як чуйні вартові, пригадувати Мені про все, що маю робити; навчайте мене і ведіть, як учителі й провідники, так щоб Я могла у всіх речах виконувати непомильну Волю Найвищого, приносити задоволення святим священникам, і слухати Мою вчительку і товаришок. " Далі Вона промовила до тих, про кого я вже згадувала, як про дванадцять ангелів з Апокаліпсу (Одкровення): "І вас Я прошу, Моє посольство. Якщо Всевишній вам дозволить, підіть і розрадуйте Моїх святих батьків в їх терпінні й самітності."

В той час, як дванадцять Ангелів виконували Її команду, Марія повела бесіду з другими Небесними духами. Вона почала відчувати велике, надприродне одушевлення й солодке захоплення. Найвищий негайно приказав серафимові приготовити Її найсвятішу душу до Небесної візити. В цю ж мить Вона наповнилась Божественним світлом і силою, що вдосконалили Її здібності відповідно до урочистості моменту. В супро­воді святих Ангелів, всередині сяючого почету Небесне Дитя було принесене з тілом і душею до Неба, де Пресвята Тройця прийняла Марію з великою прихильністю і задоволенням. Вона припала ниць в присутності Найвищого Господа, як і в попередніх видіннях, і прославляла Його в найглибшій пошані і покорі. Божественне світло ще більше преобразило Її, і тепер Вона внутрішнім знанням побачила Лице самого Бога. Це трапилося другий раз за перші три роки Її земного життя.

Людина не має ні засобів, ні способу, щоб описати, що значить - споглядати Божу Сутність і спілкуватися з Нею. А Особа Отця промовила до майбутньої Матері Його Сина: "Моя Голубко, Моя Улюблена. Бажаю, щоб Ти побачила скарби Моєї незмінної Істоти і Моїх безмежних досконалостей, і теж усвідомила тайні дари, призначені для душ, яких Я вибрав, як спадкоємців Моєї слави, що їх має спасти життєдайна кров Ягняти. Дивись, моя Доню, що Я щедрий для Моїх сотворінь, котрі знають і люблять Мене; що Я правдивий в Моїх словах; що Я вірний в Моїх обітницях; потужний і чарівний в Моїх працях. Заміть, Моя Доню, яка то незрівняна істина: що той, хто йде за Мною, не ходить у темряві. Бажаю, щоб ти, як Моя Вибрана, була наочним свідком тих скарбів, котрі Я тримаю в запасі, щоби піднести покірних, збагатити бідних, підняти на духу пригноблених, і винагородити за все, що смертні вчинять і витерплять заради Мого Імені."

Ще інші великі тайни були представлені святій Дитині в цьому спогляданні Божественності. Бо коли об'єкт, показуваний святій душі у повторних видіннях, не має границь, то й наступні його виявлення показують безмежне багатство нових містерій, захоплюють улюблену душу ще більшим подивом і любовю. Пресвята Марія відповіла Господеві таким чином: "Найвищий, Верховний і Предвічний Боже! Незрівнянний є Ти в своїй розкішності, надщедрий в Твоїх багатствах, невимовно чарівний в своїх тайнах, найвірніший в обітницях, правдивий в словах, найдосконаліший у своїх творах, - бо Ти є Господь безконечний і вічний у Твоїй сутності і якостях. Але Найвищий Господи, що може вдіяти моя нікчемність в порівняні з Твоєю красою? Я визнаю себе невартою дивитися на Твою Велич, хоч не можу обійтися без її доброго ставлення. В Твоїй Присутності, Господи, усе сотворене є нічим. Що вчинить Твоя слугиня, коли Вона є тільки порох? Здійсни у мені все, що Ти бажаєш, і що Тобі до вподоби. І якщо труднощі і переслідування, що їх терпеливо зносять смертні, якщо покора і лагідність є такими цінними в Твоїх очах, - не погоджуйся, Мій Улюблений на те, щоб я була позбавлена такого багатого скарбу й запоруки Твоєї любові. А щодо винагороди за ці терпіння, то віддай їх Твоїм слугам і приятелям, котрі заслужують їх більше від мене, бо я ще не трудилася на Твоїй службі і для Твого уподобання."

Найвищому дуже сподобалось прошення Небесної Дитини, і Він дав Їй зрозуміти, що допустить, щоб Вона терпіла і трудилась у житті для Його любові; водночас не виявив тоді, як це має статись. Княжна Небес подякувала за це благословення і за ласку терпіти й трудитися для Божої слави.

Палаючи бажанням забазпечити цю ласку для себе, Вона попросила у Всевишнього позволення прийняти в Його Присутності чотири обіти: невинності, убогості, послуху й довічного замкнення у храмі на місці, яке Він вкаже Їй. На цю петицію Господь відповів: "Моя Дружино. Мої думки підносяться понад усе, що є сотворене. І тому ти, Моя Вибрана, ще не відаєш, що трапиться в твоєму житті, і ще не розумієш, чому то неможливо є сповнити разом твої палкі бажання у той спосіб, як ти собі намислюєш. На обіт невинності Я дозволяю і бажаю, щоб ти його прийняла. Також бажаю, щоб з цього моменту ти відреклась від всіх земних багатств. Також є Моя Воля на те, щоб наскільки це можливо, ти дотримувалась інших приречень, так ніби ти прийняла їх усіх. Твоє бажання буде сповнюватися через багатьох інших невіст в грядущому Законі милосердя; бо для того, щоби наслідувати тебе й служити Мені, вони будуть приймати ті самі обіти і жити в спільноті. А ти будеш матірю багатьох таких дочок."

Тоді пресвяте Дитя в присутності Господа прийняло обіт невинності, а щодо решти, то не зв'язуючи себе клятвою, відреклася від усякого прив'язання до земних і сотворених речей. Більше того, Вона зобов'язалася до послуху заради Бога. У виконанні тих зобов'язань вона була більш точною, завзятою й послідовною, ніж будь-хто, що приймав такі приречення перед Нею, чи опісля.

Згодом ясне видіння Бога припинилось, але Її ще не вертали на землю. Ще залишаючись у Небесах, Вона втішалася внутрішнім уявним видінням Божественності у стані нижчої екстази, і в зв'язку з тим стала свідком інших див. В цьому другому й уявному видінні деякі із серафимів, наближених до Господа, підступили до Неї, і за Його наказом прикрасили й прибрали Її. Спочатку всі Її почуття були ілюміновані променистим світлом, яке наповнило їх Божественною красою. Тоді вони одягли Її у винятково розкішну мантію чи туніку, і опоясали шнурочком мерехтливих, різнобарвних і кольорових камінців, що оздобили Її понад людське поняття; вони підкреслювали непорочну чистоту й різноманітні геройські чесноти Її душі. Їй наділи також безцінне, вражаюче красиве намисто, що виділялося трьома великими самоцвітами, котрі символізували три чесноти: Віру, Надію і Любов; камені спадали аж на серце, ніби вказуючи на місцеперебування тих чеснот. Її рученята прикрашали сім перстенів небувалої краси, чим Святий Дух побажав довести до відома, що Він збагатив Її своїми Дарами у найвищій мірі. Наостанку Пресвята Тройця коронувала голівку Дитяти царською діадемою, що була виготовлена з незвичайного матеріалу, і оздоблена найдорожчими самоцвітами, вирізняючи Її тим способом, як Царицю Неба. На свідчення цього білі, сяючі одежі ангелів були прикрашені написами із щирого золота, що голосили: МАРІЯ, ДОЧКА БОГА ОТЦЯ, ДРУЖИНА СВЯТОГО ДУХА, І МАТІР ПРАВДИВОГО СВІТЛА. Останнього титулу Небесна Володарка не розуміла; але ангели зрозуміли і, дивуючись і вихваляючи Бога, помагали в цій новій і дивній церемонії. Накінець увага ангельських духів звернулась у сторону Найвищого, і голос від Трону Пресвятої Тройці промовив до Пресвятої Марії: "Ти будеш Моєю Дружиною, Нашою Улюбленою і Вибраною з-посеред всіх сотворінь на всю вічність; Ангели будуть тобі служити, і всі народи й покоління назвуть тебе благословенною. " (Лука 1, 48).

Прибране в придворний одяг Небес царственне Дитя відсвяткувало препишні заручини, яких навіть не могли собі уявити найвищі з херувимів чи серафимів. Бо Найвищий прийняв Її, як свою єдину і незмінну Дружину, і надав Їй найвищу гідність, яку лише може одержати сотворіння. Він доручив Їй свою власну Божественність в Особі Слова, і разом з Нею - всі скарби Божих ласк, що личать цьому вирізненню. В міжчасі найпокірніша серед покірних згубилася у вирі любові і чудування через усі ці ласки, і в присутності Господа промовила так: "Найвищий Царю і незрівнянний Боже! Хто Ти і хто є я, щоб Ти знижувався до мене, що є лише пилом, невартим такої ласки? В Тобі, мій Господи, немовби в ясному дзеркалі, споглядаючи Твою незмінну Істоту, я завважую і розумію без сумнівів свою низькість і нікчемність; я захоплююсь Твоєю незмірністю і визнаю свою неістотність. Бачучи Тебе, я перетворююсь в ніщо, розгублююся дивуючись, що така безконечна велич нахиляється до такого мізерного червячка, котрий заслуговує лише на забуття і погорду усіх сотворінь. О Господи, моє єдине Добро! Який Ти величний і захоплюючий в Твоєму вчинку! Яке зворушення Ти викликаєш через мене у Твоїх ангельських духів, котрі розуміють Твою безмежну щедрість, чарівність і милосердя в тому, що Ти підносиш з пороху оту, що навіть в ньому є убога, і ставиш її між князями! Я приймаю Тебе, о мій Царю і Господи, як мого Супруга, і жертвую себе, як Твоя рабиня. Нехай моя увага не відвернеться на жоден інший предмет, ані щоб моя пам'ять не тримала іншого образу, ні щоб моя воля шукала інших речей чи приємності, тільки Тебе, моє найвище добро, моя правдива і єдина любове. Нехай мої очі не глядять на жодне людське сотворіння, ані мої спосібності і почуття нехай не звертаються на що-небудь, окрім Тебе і того, на що Ти вкажеш. Ти -єдиний для Твоєї дружини, мій Улюблений, і вона -тільки для Тебе, Хто є незмінним і предвічним Добром."

З найбільшим задоволенням Найвищий прийняв цю згоду царственної Принцеси, щоб Бог увійшов в заручини з Її пресвятою душею. Як на свою правдиву Дружину і Володарку всього сотвореного, Він тепер вилив на Неї всю щедрість своєї ласкавості і влади. Він сказав, щоб Вона просила про все, що тільки забажає, і ні в чому Їй не буде відмови. Найпокірніша голубка негайно стала благати Господа, щоб змилувався над смертними і післав у світ свого Єдинородного для їх направи; щоб всі люди були покликані до пізнання Його Божественності; щоби Її природні батьки, Йоаким і Анна, одержали більше дарів з Його Правиці; щоб бідні і недужі дістали потіху і полегшу в своїх клопотах; і -щоб на Ній самій сповнилась Божа Воля. Це були лише деякі з більш настійних прошень, з якими маленька Дружина звернулась до Благословенної Тройці. І всі ангельські духи співали нові захоплюючі пісні в похвалу Найвищому, в той час, як інші - посеред Небесної музики - занесли святе Дитя із Неба назад, на те саме місце в храмі, звідкіля вони Її забрали.

Для того, щоби без зволікання почати вправи в убогості і послуху, як Вона обіцяла Господеві, Марія віддала виховательці всі речі, які одержала від матері на утримання і розваги, за винятком декількох книг і одежин. Вона просила її передати усе бідним, або ужити інакше, на свій розсуд, а також - у всьому Нею керувати. Тактовна жінка, пророчиця Анна по натхненню з Неба схвалила жертву прекрасної Дитини і забрала Їй усе, за винятком одягу, який був на Ній. Вона прийняла рішення подбати про Дитя особливим чином, як про убоге і безрідне. Бо кожна з других дівиць мала свої кишенькові гроші і певну суму, призначену на їх одягання та інші потреби відповідно до окремих смаків.

Порадившись із первосвященником, свята жінка дала також милій Дитині правило для щоденного життя. Таким чином, відрікшися від матеріальних речей і від своєї волі, Цариця і Володарка всього сотвореного отримала повну свободу від земних прив'язань, не посідаючи і не бажаючи нічого, крім гарячої любові до Бога і власного самопониження.

Слова Цариці

Моя доню. Серед великих і невимовних ласк Всевишнього у Моєму житті була та, про яку ти тільки-що довідалась і написала. Завдяки цьому ясному видінню Божественності і Її незбагненної сутності Я придбала знання про найбільш приховані святощі і містерії, а при тім прибиранні у Небі і заручинах -одержала незрівнянні благословення і відчула любе діяння Божественності у Моїй душі. Моє бажання прийняти чотири обіти (присяги) - невинності, бідності, послуху і довічного замкнення від світу – дуже сподобалися Господеві. Тим учинком Я заслужила, що при новому Законі милосердя богобоязнені у Церкві приходять, щоб жити відповідно до цих приречень, як зараз водиться. Це був початок того, що ваші віруючі нині практикують, сповняючи слова Давида в сорок четвертому псальмі: "Після Неї дівиць приведуть до Царя". Бо Господь ухвалив, щоб Мої прагнення стали підвалиною духовного життя й євангельського Закону. Я виконувала повністю і бездоганно все, що обіцяла Господеві, наскільки це було можливо у Моєму житті; ніколи Я не дивилася в лице мужчини, навіть - Мого мужа Йосифа, навіть - ангелів, якщо вони являлися Мені в людському виді; хоч Я бачила у Богові і знала їх усіх. Ніколи Я не прив'язувалася до жодного сотворіння, розумного чи нерозумного, до жодних людських дій чи нахилів. В усіх Моїх ділах Мною керував Найвищий, або Сам, або - через послушництво, якому Я себе добровільно піддала.

Тому уважай, Моя доню, і дуже бійся небезпеки; із поміччю Божої ласки підіймись вище себе самої, ніколи не позволяючи твоїй волі годитися на недисци-плінований крок або прив'язання. Хочу, щоб ти себе виснажувала, умираючи для власних симпатій й повністю одухотворюючись, так щоб вигасивши все, що земське, ти змогла повести ангельське життя і бесіду. Щоб заслужити собі звання Обручниці Христа, ти мусиш перейти поза межі і сферу людської істоти і ввійти у інший стан і надприродне існування. Хоч ти є земля, все одно маєш бути благословенною землею, без колючок пристрасті, чий овоч є увесь для Господа, її Господаря. Якщо ти є для твого Супруга, того верховного і всесильного Господа, хто є Царем над царями й Володарем над володарями, розглядай це нижчим твоєї гідності - повертати твої очі, а тим більше - твоє серце, - в бік таких нікчемних рабів, якими бувають людські сотворіння; бо навіть ангели люблять і шанують твою гідність, як супруги Найвищого. Якщо навіть серед людей вважається вопіющим зухвальством піднести очі з пожаданням на супругу земного князя, то який це злочин - повертати їх на супругу Небесного і всевладного Царя? І не меншим злочином буде те, якщо вона сама прийме той погляд і заохочуватиме таке зближення. Роздумай і зроби висновок сама, що немислимо жахливим є покарання, визначене за цей гріх. Не показую його тобі наглядно, щоб ти у своїй немічності не згинула на місці. Хотіла б Я, щоб Мого повчання вистачало, щоб підштовхнути тебе до виконання всього, про що напоминаю, і щоб ти, наскільки тобі стане сил, наслідувала Мене, як Моя учениця. Також будь ретельною в пригадуванні цієї інструкції твоїм монахиням, і наглядай, щоби вони по ній жили.

Моя доню. Найбільше щастя, яке може стрінути усяку душу у цьому смертному житті, це - коли Всевишній її покличе до свого Дому, посвяченого для служіння Йому. Бо цією ласкою Він рятує душу від небезпечного рабства і звільняє її від підлого закріпачення світом, де вона, позбавлена справжньої свободи, їсть хліб у поті свого чола. Хто є настільки темним і тугодумним, щоби не знати небезпек світського життя, котре нівечать всі огидні й нечестиві закони і звичаї, впроваджені через хитрість диявола і збоченість людей? Кращою часткою є монаше життя і відхід від світу; в них є безпека, а назовні - мука і бурхливе море, повне терпінь і нещасть. Люди не відають цієї правди, і їх не приваблюють її благо-словення через людську безсердечність і не

пам'ятливість. Але ти, душе, не будь глухою на голос Найвищого, уважай і узгіднюй з Ним свої вчинки. Тут хочу пригадати тобі про одну з найбільших пасток нечистого: це випадок, коли душа противиться заклику Господа, Котрий робить спроби схилити й притягнути її до досконалого життя в Його службі.

Навіть сам по собі публічний і священний акт прийняття габіту і вступу до монастиря розбурхує несамовиту лють пекольного дракона і його демонів; навіть - у випадку, коли він не виконується з належним запалом і чистим наміром. Бо вони знають, що цей акт причинюється не тільки до Божої слави і ликування святих ангелів, але й до майбутньої святості і досконалості душі в монашому житті. Дуже часто буває, що тих, котрі отримали габіти через приземні і людські корисливі міркування, навідує Божа ласка, котра їх вдосконалює і випрямляє усі речі. Якщо це є можливо навіть без початкового доброго намірення, то наскільки сильнішим і дієвішим буде світло і вплив ласки, і дисципліни монашого життя, коли душа приймає чернечі обіти під впливом Божественної любові, із щирим і ревним бажанням знайти Бога, Йому служити і Його любити?!

Глава 2.
ПОВЧАННЯ ЦАРИЦІ ПРО ЧЕРНЕЧІ ОБІТИ. ЇЇ ПЕРШІ ЛІТА В ХРАМІ

"Моя дорога доню. Я не відмовлю тобі науки, яку ти просиш у Мене, бажаючи її застосувати у практиці. Але прийми її з відкритим і щирим умом, насправді готова йти за нею. Мудрець говорить: "Мій сину. Коли за ближнього ти поручився, коли дав руку твою за чужого, ти зв'язав себе словами уст своїх, піймався власними словами. " (Прип. 6, 1). Так само той, що присягнув перед Богом, зв'язав свою власну волю; він не має жодної свободи діяти, тільки згідно з волею і керівництвом Того, до кого він себе прив'язав; бо він є прикований власними словами, які він вимовив, приймаючи обітниці. Перед обітами вибір життєвих доріг був у його власних руках. Але раз він себе зв'язав і зобов'язав, то нехай знає, що він повністю згубив свою свободу, піддав себе Богові і настоятелям. Повна руїна або спасення душі залежать від способу використання свобідної волі. Але тому, що більшість людей її зле уживають і тим прирікають себе на осудження, Найвищий встановив чернече життя під святими обітами. Таким чином сотворіння, один раз уживши мудро свою свобідну волю, може надалі ту саму волю віддати Всевишньому, замість нею зловживати, коли би вона залишилась свобідною і необмеженою в виборі.

Завдяки отим обітам свобода чинити зло є, на щастя, втрачена, а свобода чинити добро - запевнена. Це ніби віжки, що відтягають подалі від загрози і спрямовують на рівний і надійний шлях. Душа звільнюється від рабства і підкорення страстям, одержує нову власть над ними, стає володаркою і королевою в уряді свого королівства, залишаючись підданою тільки Законові милосердя і натхненням Святого Духа. Отже якщо вона застосовує усю свою волю для виконання того всього, що обіцяла Богові, тоді Святий Дух буде розпоряджатись і керувати усіми її діями. Цим способом сотворіння переходить від умов і стану раба до становища дитини Найвищого, від земного до ангельського життя, коли зіпсуття і лихі наслідки первородного гріха не можуть діяти на повну силу. У цьому земному житті ти ніколи не зумієш усвідомити чи обчислити, як багато скарбів і благословень збирають собі душі, котрі з усією силою і відданням змагають до бездоганного дотримання своїх монаших обітів. Можу запевнити тебе, Моя найдорожча, що ті, хто є досконалі і точні в своїх чернечих обов'язках, своїми заслугами можуть зрівнятися з мучениками за Віру, а навіть - перевершувати їх.

У своїх стремліннях чернечі душі повинні найперше змагати, щоб пунктуально виконувати зобов'язання своїх обітів, включаючи пов'язані з ними чесноти. Лиш після того і в другу чергу вони можуть зайняти себе добровільними практиками, що їх можна назвати надвишковими. Деякі душі, яких зводить диявол, щоб вони проявляли необачну запопадливість до доскона­лості, є охочі обернути цей порядок: не вив'язуючись належно з вимогами свого стану, вони завзято набирають на себе інші добровільні вправи й навантаження, що звичайно є малокорисними, що часом породжу-ються самовпевненістю і відчуттям винятковості. Вони тайно бажають, щоби їх подивляли, як незвичайних у запалі і досконалості; тоді, як насправді - вони є дуже далекими навіть від початку процесу досконалення. Не хочу бачити у тобі такого вартого догани недоліку. Отже спочатку виконуй всі обов'язки твоїх обітів і спільнотного життя, а вже тоді додавай, що можеш, згідно із твоїми здібностями і натхненням Божої ласки. Все те разом ушляхетнить твою душу, вчинить її досконалою і побажаною в очах Бога.

Обіт послуху є головним у Вірі, бо він передбачає повне відречення від власної волі. Через нього чернець відрікається від влади чи права сказати собі: я хочу, або - я не хочу, я буду, чи - не буду робити; все це він відкидає, відрікається цього через послух, віддаючи себе в руки настоятеля. Щоб сповнити цей обов'язок, ти не повнна мудрувати, обманюючи себе, що ти ще володарка своїх уподобань, бажань, власної опінії. Бо правдивий послух мусить бути тої ж якості, що й Віра: накази настоятеля треба цінити, поважати і здійсню-вати, без всякого натяку на намислювання і критику. Відповідно до того, щоб слухати, ти мусиш позбутися свого погляду, власного життя, права на мову; натомість, мусиш дозволити, щоб тобою порушали як мерцем, живучим тільки на те, аби ретельно виконувати всі вказівки настоятеля. Ніколи не оспорюй навіть в душі, чи ти повинна сповнити його накази чи ні, лише -найкраще виконуй те, що наказано.

Пам'ятай, що послух є найдосконалішим тоді, коли стараєшся не образити настоятеля, демонструючи свою незгідність із ним. Він повинен знайти охоче послу-шенство, яке переконливо свідчило би, що його накази виконуються негайно, без заперечень і ремствування, чи словом чи видом. Настоятелі заступають місце Бога, і той, хто слухає своїх наставників, слухає самого Господа, котрий є у них, урядує ними і просвічує їх, так щоб їхні накази служили для спасення душі. Погорда, яку виказують настоятелям, переходить на самого Бога, що через них здійснює свою волю (Лука, 10, 16). Ти мусиш переконати себе, що Господь спонукує їх промовляти, і що це є слово самого Всевишнього. Моя доню, змагай, щоб бути послушною, щоб мати право говорити про перемоги (Прип. 21, 28). Не бійся послухати, бо це безпечна стежка; настільки безпечна, що Бог не вирахує помилок послушному у день Страшного Суду. Він скоріше всього витре і другі гріхи з огляду на жертву послушенства. Мій найсвятіший Син жертвував свої безцінні терпіння і смерть із особливою любовю до послушних, і вистарав для них особливі права відносно милосердя й ласки, і - надзвичайні привілеї для успіху і досконалення усіх тих, що підлягають послуху. Навіть тепер Він пригадує Богові Отцю про свій послух аж до смерті і Хреста, і це примирює Отця з людьми (Фил. 2, 8).

Обіт бідності є щирим відреченням і відходом від великого тягару проминаючих речей. Це є возвишення духа, це - полегша для людських слабостей, свободи благородного серця сягати за вічними і духовими благословеннями. Це - святість і достаток, в якому спрага за земними скарбами є заспокоєна, це-суверенність і власництво, де запановує найблаго-родніша утіха від посідання всіх багатств. Все це, Моя доню, і много інших благословень вміщаються у добровільній убогості; а сини землі не відають про це і позбавлені того іменно тому, що вони є любителями земних скарбів і ворогами цеї святої і достойної убогості. Хоч вони відчувають великий тягар багатства і терплять через нього, го все ж не замислюються над тим, що саме пригинає їх до землі, заганяє в її надра, щоб шукати золота і срібла в великій тривозі, безсон­ниці, труді і поті; ведуть себе так, якби були не людьми, а дикими звірятами, які не знають, що роблять і чому терплять. І якщо вони так виснажуються, перш ніж придбати багатство, то наскільки більше знемагають, коли заволодіють ним?! Нехай незліченні душі, що впали до пекла із своїм тягарем, засвідчать про це! Нехай їх необчислимі переживання, щоб зберегти своє багатство і здобути ще, нехай ті безоглядні закони, підсунені світові багатством і його власниками, засвідчать, чого це коштує утримати його!

Якщо, з одного боку, майно душить дух і тиранічно пригнічує його у слабких місцях, якщо воно подавлює найшляхетніший привілей душі - йти за вічними скарбами і самим Богом, то очевидно, з другого боку, -що добровільне убожество відроджує благородну поставу людини, звільняє її від підлого закріпачення, відроджує її шляхетну свободу і панування над речами. Душа є найбільшим паном, коли зневажає речі; і тільки тоді вона насправді володіє ними й найліпше розпо­ряджається, коли роздасть їх або покине по своїй добрій волі. Її потяг до них є найкраще вгамований, лише тоді, коли вона не дбає, щоб їх посідати. Тоді серце стає вільним і сприйнятливим на скарби Божественності, для приймання котрих Сотворитель надав йому майже необмежену здатність.

Тимчасові добра Найвищий сотворив для єдиної мети - утримання життя; коли та ціль осягнута, потреба в них відпадає. І поскільки ця потреба є обмежена, скоро і легко заспокоюється, то нема жодної підстави, щоб опіка над безсмертною душею здійснювалася лишень доривочно, час від часу; а щоб погоня за маєтком проводилась так послідовно, без передишки, як то водиться межи людьми.

Це верх збочення для людини - змішувати ціль і засоби у такій важній і настійній справі: присвячувати весь свій час, увагу, силу і розум для життя тіла, про тривалість і кінець котрого їй нічого невідомо, а з другої сторони - відводити для своєї бідної душі на протязі багатьох літ тільки одну годину, і то часто - останню і найбільш ризиковну.

Обіт невинності включає чистоту тіла і душі. Її легко згубити, а тяжко, часом (залежно від способу втрати) -неможливо направити. Цей дорогоцінний скарб зберігається у замку, що має багато брам і виходів. Якщо їх добре не стерегти й обороняти, то скарб є в небезпеці. Моя доню. Щоб бездоганно дотримати цей обіт, треба заключити непорушний договір із власними відчуттями: не вживати їх, хіба що згідно з підказками ума і для прослави Сотворителя. Через якийсь час відчуття стануть умертвлені і буде легко перемагати противників. Бо тільки через відчуття вони можуть заволодіти тобою. Бо жодні думки не можуть відновлятися, ані пробуджуватися до життя, коли їх не роздмухують і не розбуджують уявою і враженнями, які допускається до себе через зовнішнє сприймання.

Хоч тій, що прирікає стати і має право називати себе Христовою невістою, не повинно бракувати жодної чесноти, все ж таки чеснота невинності робить її найвартіснішою й наймилішою для її Обручника. Бо іменно невинність одухотворює її, відгороджує від земного зіпсуття, возвишує до ангельського життя і частинно - до Богоподібності. Ця доброчесність прикрашає і оздоблює всю решту чеснот, підносить тіло до вищого буття, просвітлює ум і захоронює в душі благородність, котра височить понад всім, що зіпсуте. Святе Письмо наголошує, що невинні товаришують Ягняті і слідують за Ним (Одкр. 14, 4), якраз тому, що та чеснота була особливішим овочем Відкуплення, який заслужив собі Мій Син на Хресті, де Він заплатив за гріхи світу.

Обіт замкнення є муром невинності і всіх чеснот, захоронком, де вони плекаються і розростаються. Це є привілей, який Небеса надають невістам Христа у Чині, звільняючи їх від обтяжуючої і небезпечної данини, котру свобода світу платить правителеві його марнот. Завдяки цьому обітові іноки живуть, як при безпечному причалі, в той час, як другі душі пускаються у плавання і їх метають бурі грізного моря. При таких перевагах монаше замкнення не можна вважати ув'язненням у клітці, бо воно пропонує просторі поля для зростання в чеснотах, для пізнання Бога, Його безконечних досконалостей, Його тайн і ласк, наданих людині. На таких розлогих ґрунтах монахиня може набиратись сил і радіти; і лише у випадку, коли це її не тішить, вона починає відчувати тісноту в тій найбільшій свободі. Хай для тебе, Моя доню, не існує іншого ігрального майданчика; не хочу бачити тебе замкненою в такому тісному просторі, як навіть увесь видимий світ. Піднесись до висоти пізнання і любові Бога, де немає жодних границь чи обмежень, що тримали би тебе, і де ти можеш жити в розкутій свободі. З тої вишини ти узриш, яким малим, нікчемним і негідним є те все, що на землі, і яке воно тісне для твоєї душі."

Тут я згадаю те, що Найвищий вияснив мені про Божу Матір. Ось Його слова: "Труди тої, що мала бути Матірю Богочоловіка, були найдосконалішими, і в цілості, і зосібна. Навіть їх розуміння перевищує можливості всіх людських сотворінь і ангелів. Її внутрішні акти доброчесності були такі цінні, і настільки заслуговували схвалення, що перевершували все, що можуть творити серафими. І ти, Моя душе, швидше відчуєш це, ніж зумієш висловити словами твоєї мови. Але така Моя Воля, щоб під час твоєї мандрівки у смертному тілі ти помістила Пресвяту Марію на вершку твоєї втіхи, і йшла слідом за Нею через пустиню відречення і відкинення усього, що є людське і видиме. Наслідуй Її пунктуально, відповідно до твоїх сил і світла, яке отримуєш. Нехай Вона буде твоєю провідною зіркою і начальницею. Вона об'явить тобі Мою Волю, і дозволить тобі знайти Мій святий Закон, що є записаний у Ній Моєю правицею. Роздумуй над ним вдень і вночі. Своїм заступництвом Вона вдарить по скалі людської природи Христа (Числа, 20, 11), щоб в цій пустині був достаток води Божественної ласки і світла, так щоби твоя спрага була погашена, змисли просвітлені і воля запалена. Вона буде світляним стовпом, щоб осяювати твій шлях (Вихід 12, 21), і хмариною, щоб давати тобі тінь, і підсиленням проти спеки твоїх пристрастей і безпощадності твоїх противників."

"В Ній ти матимеш ангела, котрий буде стерегти і вести тебе (Вихід 13, 21), і виведе геть від небезпек Вавилону й Содому, так щоб Моя кара не досягла тебе. Ти матимеш у Ній Матір, що полюбить тебе, Подругу, що порадить тобі, Господиню, що покерує тобою, Хоронительку, що прикриє тебе, і Царицю, котрій ти маєш служити і слухати Її, як прислуга. В чеснотах, в яких ця Матір Єдинородного вправлялась у храмі, ти знайдеш підсумок всіх найвищих досконалостей, відповідно з котрими ти повинна влаштувати своє життя: точну і надійну копію Її святості, красу не­винності, чарівність покори, найбільшу моторність у благочесті і послуху, витривалість у вірі, певність у надії, полум'яність у любові, і - найповніше зображення усіх чудес Моєї правиці. Згідно з цим правилом ти мусиш врегулювати своє життя; коло цього дзеркала мусиш поправити його і прибрати, щоб збільшити красу і грацію невісти, яка бажає увійти в світлицю свого Судженого і Господа."

"Якщо шляхетність і загальне наставлення учителя є спонукою для учня, робить його науку більш привабливою й доступною, то хто ж може сильніше причарувати тебе, як не твоя наставниця, що є Матірю твого Судженого, вибрана як найчистіша і найсвятіша між жінками, і - без тіні гріха, котра є в той самий час Дівицею і Матірю Єдинородного від Бога Отця, що є сяйвом Божественної сутності? Отже слухай цю суверенну Володарку, точно її наслідуй, і розважай безупинно над Її прекрасними якостями й чеснотами. Пам'ятай, що життя і бесіди, які Вона мала у храмі, це первовзір, котрий мусять відтворювати внутрішньо всі душі, що слідом за Нею посвячують себе, як Обручниці Христа. " То були вияснення та інструкції, які дуже побіжно дав мені Найвищий відносно життя і поведінки Пресвятої Марії у храмі.

Але, давайте, перейдемо зараз до більш подрібного опису Її дій. Після споглядання Божественності, коли Вона пожертвувала себе без останку Господеві, і віддала на розсуд виховательки усю свою власність, Марія попросила ще про правило для свого життя у храмі. Священник і вихователька спільно покликали до себе трилітнє Дитя. Княжна Небес клякнула перед ними, випросивши собі право залишатись у цій шанобливій позиції в ході усієї розмови.

Священник промовив до Неї: "Моя доню. Дуже маленьким дитям Господь привів тебе до свого дому і святого храму. Будь вдячна за цю ласку і старайся з неї скористати; тобто - вірно служи Йому в правді і щирим серцем. Опановуй усі цноти, щоб ти відійшла з цього святого місця приготована і скріплена проти клопотів і небезпек цього світу. Слухай свою наставницю Анну і починай зарання нести солодке ярмо доброчесності, щоби тобі було легше його нести усю решту твого життя. " Царственне Дитя відказало: "Ви, мій учителю, що є священником і служителем Бога, і займаєте Його Місце, і ви, моя наставнице: разом з ним керуйте мною і приказуйте мені, що маю робити, так щоб я не вчинила жодної помилки. Про це я вас благаю, бажаючи слухати в усіх речах."

Священник і учителька Анна відчули в духу велике просвітлення і надприродне натхнення, щоб звернути особливу увагу на це надзвичайне Дитя. Священник дав Їй правило для щоденного життя і сказав: "Моя доню. Ти будеш помагати при воздаванні хвали Богові і пісень на честь Господа з усією пошаною і побожністю. Будеш завжди молитися до Найвищого за потреби Його святого храму і Його народу, і за прихід Месії. О восьмій вечора ти будеш відходити на спочинок, і на світанку -підійматись, щоби хвалити Господа аж до третьої години (це - наша девята ранку). Від третьої години аж до вечора ти займатимеш себе якоюсь ручною працею, щоб учитись усяких речей. При їжі після твоїх вправ заховуй належну міру. Потім ти будеш слухати інструкції твоєї вчительки. Решту дня присвятиш читанню Святого Письма. І у всіх ділах будь покірна, привітна і послушна наказам твоєї наставниці."

Вислухавши на колінах оцю бесіду, пресвяте Дитя попросило благословення, поцілувало руку священника й учительки. Вона прийняла до серця усі ці розпорядження. І Та, що сама була вчителькою святості, так виконувала їхні розпорядження, ніби була останньою з-поміж усіх вихованок. Її прагнення й гаряча любов до Бога спонукували Її до багатьох інших зовнішніх вправ, що не були включені в розпорядок дня. Але тут Вона підчиняла себе служителеві Господа, віддаючи перевагу досконаленню у святому послуху, а не - високим побудженням власного запалу. Як Учителька всякої досконалості, Вона знала, що Господня Воля певніше виконується при покірній згідливості послуху, ніж при самостійному слідуванні за власними, хоч би найкращими мотивами.

Пречиста Діва вирізнялася між другими дівицями і в інших відношеннях. Наприклад, - просила у вихова-тельки позволення послужити усім: чистити кімнати, мити посуд; і особливо для цього - якнайшвидше кінчала приділену Їй працю. Це було чимось незвичай-ним для однієї із первородних дівчаток у храмі, яких трактували із значною увагою і респектом. І ще - маючи впоєне з дня народження розуміння усіх Божих тайн, в тому числі - тайн і церемоній у храмі, - Вона, тим не менше, не вгамовувалась, і старанно їх виучувала, так як і всі другі учениці. Весь час працювала над тим, щоби себе впокорювати: щоранку і щовечора, при вислуху-ванні будь-якого розпорядження чи отриманні позво-лення Марія не оминала нагоди, щоб попросити благо-словення в учительки, поцілувати їй руку чи навіть ступні.

Царственна Принцеса була такою згідливою, такою милою і товариською в своїх вчинках, такою готовою услужити навіть кожній дівиці у храмі, що скоро полонила всі серця.

Краса, витонченість і ввічливість нашої Цариці були без порівняння; буквально всі були Нею очаровані. Але Боже Провидіння стримувало зовнішні вияви цього захоплення в осіб, що стикалися з Нею. Само пресвяте Дитятко у всьому мало точну міру: їжі споживала мало, спала небагато. Але до сну Вона відходила в означений час задля обітниці послуху. На убогій лежанці, в оточенні серафимів і ангелів-хоронителів Вона продовжувала з любовю розмишляти над Божими ділами. Вона вміла пунктуально ділити й вико­ристовувати свій час. Багато читала із святих писань старинних пророків, і знала їх усіх. Провадила бесіди про них із святими ангелами своєї охорони. Якщо би наша Володарка записувала те, про що дізналася в ту пору, ми мали би багато доповнень до Святого Письма, досконало зрозуміли б глибоке значення і тайни в тих Писаннях, котрі зберегла Церква.

Слова Цариці

Моя доню. Людська природа є недосконала і недбайлива в практикуванні доброчесності, і легко видихається при духовних вправах; бо вона стало шукає відпочинку і з усієї сили уникає клопотів. Коли душа прислухується до тваринної, плотської частини своєї вдачі, ця остання поглинає і перемагає сили розуму і духа, заводить їх у небезпечне й ганебне рабство. Це -огидне відхилення, і всі повинні його дуже боятись. Але Бог, без порівняння, ще більше його не терпить у своїх служителях і в других духовних особах; від них бо очікується бездоганність, і через те понесена ними шкода є набагато серйознішою, коли вони не виходять переможно у поєдинку із власними пристрастями. Не пильнуючись в тій боротьбі, при частих невдачах вони заколисують себе ложним відчуттям безпеки, вдоволені поверховним виконуванням якихось легких зовнішніх практик доброчесності, уявляють собі (без поступу вперед) що пересувають гори. Тоді нечистий підсуває їм інші приманки і спокуси; недооцінюючи вартість духових вправ і практик, вони у всіх них починають слабнути, вважати їх малозначними, і гублять саме розуміння правдивої доброчесності.

Хочу, Моя доню, щоб ти стереглась цієї помилки, Пам'ятай, що добровільне легковаження одного недостатку відчиняє дорогу для других: поповнюються повседневні гріхи, а тоді - й смертельні. Таким чином, сповзається від одного провалля до іншого, аж до самого дна усякого зла. Щоб запобігти такому нещастю, слід здалеку перехоплювати течію гріха; бо практика чи обряд, що виглядають незначними, насправді є передовими чатами, які тримають ворога на відстані, в той час, як правила і закони щодо важніших справ - є фортечними мурами совісті. Якщо демон зуміє вломитися крізь зовнішні лінії оборони, він буде в ліпшій позиції для просунення вперед. А якщо у валах зробиться пролом через поповнення гріха (хоч і не тяжкого), він вже дістає можливість нападати на внутрішні володіння душі. А якщо душа ослабить себе лихими вчинками і звичками, то, не зміцнена ласкою, вона не проявить мужності під час атаки; тоді диявол, не зустрівши спротиву, її поступово підкорює.

Глава 3.
ПРО ЧЕСНОТУ ВІРИ І ЯК ПРЕСВЯТА МАРІЯ ВПРАВЛЯЛАСЬ У НІЙ

У відношенні краси і гармонії всіх доброчесних навиків душа Пресвятої Марії була настільки просвітлена, ушляхетнена, до останку спрямована до найвищого Добра і останньої Мети всього сотвореного, що перевершувала в цьому всі істоти, уступаючи в них лише Богові. Кожен Її окремий вчинок був гранично плідний, повносильний і вичерпний, і височів понад чеснотами всіх других сотворінь. Хоч Найвищий від самого Зачаття дарував Їй, як майбутній Божій Матері, повний набір Божих і моральних чеснот, Вона ніколи не переставала вдосконалювати і помножувати їх власними заслугами.

Про чесноту віри у Марії сказала свята Єлисавета: "Щаслива Ти, що повірила, бо здійснеться сказане Їй від Господа. " (Лука, і, 45). Глибина віри у Пресвятої Діви мала надолужити недостачу тої віри у цілого людства і бути для смертних наочним свідченням того, якими величними й захоплюючими є Божі тайни і труди, і яку віру мають благословенні ангели у Небі.

Один погляд на світ показує нам, скільки народів, володінь і країн від його самого початку втратили право до істинної віри, яку так мало цінили невдячні смертні; як багато з них, нажаль, відкинули її, коли Господь у своїм щедрім милосерді наділяв їх нею. А як багато вірних, одержавши без жодної заслуги той дар віри, легковажили й гордили ним, дозволили йому безліяльно марнуватись на дорозі до останньої мети. Тому треба було, щоби знайшлась хоч одна істота, спосібна надолужити Богові за ту втрату, стати досконалим приміром і дороговказом для решти, включаючи Патріярхів, пророків, апостолів і мучеників, і всіх, що вірили чи ще повірять у християнські правди - аж до кінця світу.

Знання і віра у Пресвятої Марії були невіддільні від себе. Подібно до ангелів у Небі Вона без жодної перерви, неустанно розмишляла над Божими тайнами, поглиблювала свої знання про них, ніколи не забувала вивчене, і не мала ніяких сумнівів. Це було Її інтелектуальним вправлянням у вірі, за котрим слідували діла, що свідчили про цю незрівнянну віру. Св. Павло називає Патріярха Авраама батьком всіх віруючих (Рим. 4, 11), бо він перший дістав обітницю, надіючись проти всякої надії (Рим. 4, 18). Він бажав возхвалити віру Патріярха, бо той повірив Господеві, що його неплідна жінка приведе йому сина; а пожертвувавши цього єдиного сина на заколення за Божим наказом, він, як здавалось, навіть позбувався надії мати дальших, незліченних потомків, що їх йому перед тим Бог обіцяв. І все ж, супроти всіх законів природи Авраам повірив, що Господь дотримає слова в надприродний спосіб. Тому він заслужив, щоб його звали батьком усіх віруючих, що мали отримати печать тої віри - обрізання.

Але наша незрівняна Володарка Марія має ще більше право називатися Матірю віри і всіх вірних. Бо ще більш незрозумілим виглядало твердження, що дівиця без мужа може зачати й породити, ніж обітниця, що старша і неплідна жінка приведе Авраамові потомка. І жерт-венність Марії була більша, бо вона певніше знала, ніж Авраам, що Її Єдинородний Син неминуче стане жертвою для Бога за гріхи світу. Отже можна бути пев-ним, що в день остаточного звіту людей за свої вчинки на землі наша Володарка і Цариця буде особлившим способом допомагати своєму пресвятому Синові у судженні всіх тих, хто не скористався з Її приміру досконалої віри під час свого перебування на землі.

Слова Цариці

Моя доню. Безцінний скарб чесноти віри (вірування в надприродне) є прихований від тих смертних, що мають лише плотські і земні очі. Вони ж бо не відають, як оцінити і пошанувати дар такої незрівнянної вартості. Подумай, Моя найдорожча, яким був світ без віри, і яким би він був нині, коли б Мій Син і Господь не подбав був про неї. Скільки людей, котрих світ величав великими, могутніми і мудрими, занапастили себе через брак світла віри, зайшли від темряви свого безвірства в найогидніші гріхи, а звідти - у вічну тьму пекла! Скільки царств і країн, що самі є незрячими, слідують за ще більш засліпленими провідниками, аж поки вони разом не впадають в провалля вічного болю! А за ними йдуть злі християни, що прийнявши ласку й благословення віри, живуть так, якби її зовсім не мали у серці.

Не забувай, Моя люба подруго, про цей дорогоцінний самоцвіт, котрий Господь дав тобі, як віно і шлюбний дар, до твох заручин з Ним, щоб привести тебе до палати невіст у Його святій Церкві, а опісля - до зустрічі з Ним у вічному блаженстві. Постійно вправляй ту чесноту віри, бо вона підводить тебе до останньої мети, до якої ти змагаєш, і наближує тебе до предмету твоїх прагнень і любові. Віра вказує певну дорогу до вічного спасення. Віра є світлом, що сяє у темряві цього смертного життя і тривалої прощі. Вона неухильно веде людей до посідання Батьківщини, до якої вони мандрують, якщо вони не дозволять тій вірі загинути через невірство і гріхи. Віра наснажує інші чесноти, є поживою праведних і підтримує їх у трудах. Віра служить остереженням для невіруючих і маловірів, бо вказує на їх гріхи у цьому світі і грозить покаранням - в прийдешньому житті. Віра є всесильна, бо для віруючого не існує нічого неможливого. Віра освітлює і облагороджує розум людини, бо керує нею в темноті природного неуцтва, щоб вона не збилася з путі. Віра підносить чоловіка понад ним самим, щоб він ясно бачив і розумів з непомильною певністю те, що є понад його змислами. Таким чином, він (віруючий) звільня­ється від примітивної і негідної обмеженості тих, що вірять тільки тоді, коли в чомусь наочно пере­конаються з допомогою ограничених природних змислів, - котрі не беруть під увагу, що душа у в'язниці податливого на зіпсуття тіла є дуже стіснена у своїх діяннях через грубе втручання відчуттів. Тому ціни, Моя доню, цей дорогий скарб Католицької Віри, даний тобі Богом, пильнуй його і уживай гідно й шанобливо.

Глава 4.
ПРО ЧЕСНОТУ НАДІЇ, І ЯК ПРЕЧИСТА ДІВА ВПРАВЛЯЛАСЬ У НІЙ

Чеснота надії природно йде слідом за чеснотою віри і визначена Богом, як її продовження. Бо якщо Всевишній вселяє в нас чесноту віри й бажає, щоб кожен, незважаючи на свій вік і становище в суспільстві, неомильно пізнав Бога, Його тайни і обітниці, то тільки з одною метою, - щоб ми розбудили у собі нестримне прагнення дійти до того найвищого Добра. Таке прагнення називаємо надією, і воно засівається у нашій волі при хрещенні. Бо розумна діяльність індивідуальної волі змагає до вічного блаженства, до найліпшого використання Божої ласки й подолання труднощів на цьому шляху. Прояви і спосіб діяння цієї чесноти регулюються світлом віри і розумним покладанням на непорушну обітницю Господа. Розумно надіючись, людина уникає двох крайностей - розпачі і самовпев­неності. З одної сторони, ми стаємо певні, що Бог не відніме нам того, що обіцяв усім, а з другої, - що обітниця нам не дається даром, а вимагає повного напруження всіх сил при допомозі Божої ласки.

Отже, у Пресвятої Марії ця чеснота надії, те бажання дійти до найвищого Добра, до Бога - перевершували досконалістю можливості усіх сотворених істот. Хоч Її надія була скріплена блаженними спогляданнями Найвищого у Небі, твердим переконанням в Його непорушній правдомовності й вірності, це не зменшу­вало Її зусиль ще більше подобатись Йому, ще більше заслужувати собі на обіцяну Їй славу Цариці Небес.

Більше того, якщо, як вже було сказано, Цариця Небес була наділена чітким знанням і вірою відносно всіх об'явлених правд, тайн і діянь Найвищого, і якщо акти надії супроводили всі акти віри, то хто окрім Господа, міг би їх почислити і зміряти? Сюди слід додати і Її сподівання на спасення людських душ у майбутній євангельській Церкві, що мали сповнитись через заслуги відкуплення людей Її пресвятим Сином. Як і чеснота віри, так і чеснота надії була створена тільки заради Марії, і тільки заради Неї - була дарована всьому людству.

В зв'язку з тим Святий Дух називає Її Матірю прекрасної любові і святої надії (Екл. 25,24). Бо подібно, як Вона стала Матірю Христа, одягнувши Його в плоть, так само Святий Дух вчинив Її Матірю надії, тому що Вона зачала й породила цю чесноту для вірних у Церкві.

В Ісусі Христі Церква має Небесного і правдивого Батька, що започаткував і заснував її своїми заслугами й трудами, збагатив її Божими ласками, власним приміром і наукою. Тому годилося, щоб Церква дістала також люблячу Матір, котра в особі Пресвятої Марії пестила б і кормила цих малих діточок біля своїх грудей (І Кор. 3; 1-2) делікатною поживою, аж поки вони самі не зуміють уживати їжі здорових і сильних дітей. Такою Матірю була Пресвята Марія, Котра від початків Церкви, коли Закон милосердя щойно народився для Її ще слабеньких дітей, почала підгодовувати їх солодким молоком своїх просвітлених повчань із істинно материнським милосердям.

До кінця світу Вона буде помагати новим дітям, заступатися за тих, котрих Христос приводить до себе щодня через свої заслуги і на просьби цієї Матері милосердя. Це Вона виховує і викормлює їх. Вона є нашою наймилішою Матірю, нашим життям і надією, початком наших благословень. Вона є нашим при­міром для наслідування. Вона є нашим запевненням у змаганні до вічного щастя, яке для нас заслужив Її пресвятий Син. Вона доставляє всю потрібну нам поміч.

Слова Цариці

Ти, Моя найдорожча, отримавши таке велике просвітлення про цінність цієї чесноти і про діла, котрі Я здійснювала з її допомогою, повинна невпинно трудитись, щоб наслідувати Мене відповідно до одержаної Божої ласки. Постійно пригадуй і обдумуй в душі обітниці Найвищого, і з непохитною впевненістю в їх Божественній достовірності розбуди своє серце, щоб ревно бажати і прагнути їх звершення. Такою твердою надією ти запевниш собі задля заслуг Мого пресвятого Сина прибуття до благословенного проживання у Небесній Батьківщині, і до товариства всіх тих, що будуть бачити в безсмертній славі Лице Найвищого. З її поміччю ти зможеш піднести своє серце понад земні речі і націлити свій ум на незмінне Добро, до Котрого ти змагаєш. Всі земні речі виглядатимуть для тебе клопітними і відштовхуючими; ти вважатимеш їх нікчемними і гідними зневаги; до нічого не будеш стреміти, лише - до милого й чарівного предмету твоїх бажань. В Моїй душі Я так завзято надіялась, як тільки було можливо для тих, що вже наблизились у вірі до свого предмету бажань і пізнали Його досвідом; жодна мова ані слова не зможуть описати чи передати силу тої надії.

Крім того, щоб це ще більше підштовхнуло тебе, подумай із глибоким жалем в серці про ті численні нещасні душі, що є Божою подобою із здатністю заслужувати собі славу: як вони по власній вині позбавляють себе тої надії! Якщо би діти святої Церкви зупинилися на хвилю в своїх марних заняттях, завдали собі труда обдумати і зважити благословення непомильної віри й надії, що відділяють їх від темряви, і що без ніякої їхньої заслуги відрізнили їх від послідовників сліпого невірства, - то вони би засоромились своєї байдужості і непам'ятливості, і осудили би власну нікчемну невдячність. Але хай такі себе не обманюють, бо найжахливіша кара їх чекає. Для Бога і для Святих вони найбільш огидні, бо гордують Кровю, яку пролляв Христос якраз для того, щоб виєднати їм оці благословення. З погордою, ніби це лиш байка, вони ставляться до благословень віри, поспішаючи ціле життя у своїх справах; не витратять ні дня, ні навіть години, щоби подумати про свої обов'язки і небезпеку, що їм грозить. О, ридай душе над цим гідним жалю лихом, і по своїй силі молись і працюй для його усунення через Мого пресвятого Сина. Повір мені, що які би зусилля і спроби ти не робила для цієї мети, всі вони будуть винагороджені Всевишнім.

Глава 5.
ПРО ЧЕСНОТУ ЛЮБОВІ У ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ.

Найвидатніша чеснота любові є панею, царицею, матірю, життям і окрасою всіх інших чеснот; вона рядить ними, приводить їх у рух, спрямовує до остаточної і правдивої мети, веде до граничної досконалості, береже їх і спонукує зростати, просвітлює і освячує другі чесноти. Без любові вони стають маловартними, притемненими, отяжілими, неврожай­ними. Любов є ласкава, терпелива, ніжна, без сопер-ництва, зависті, напасливості, бажає - не громадити до себе, а - з готовністю все віддавати, є джерелом всього доброго й не мириться із злом (І Кор. 13,4). О, чесното понад чеснотами і найбільший скарбе Небес! Ти одна володієш ключами від раю. Ти є світанком непроми-наючого світла, сонцем вічного дня, очищаючим вогнем, п'янким вином, нектаром радості, солодощами, що насичують без набридання, світлицею спочинку для душі, остаточною в'яззю з Богом (Йоан 17, 21), тою ж самою, що єднає Бога Отця з Сином, а Їх Обох - із Святим Духом.

Задля шляхетності цієї чесноти наш Бог і Господь побажав, щоб Його звали Любовю (І Йоан 4, 16). Бог є любов, бо на відміну від моральних чеснот віри і надії, чеснота любові одинока є сутністю взаємин - співділа-ння і взаєморозуміння Трьох Божих Осіб у єдиній і нерозривній Пресвятій Тройці. Віра і надія с Божим даром, що призначений лише для смертних, як засіб осягнення чесноти любові і наближення до Бога.

Поза Господом Богом найповнішим втіленням чесноти любові є Пресвята Марія. Перед віками була вибрана Богом та Істота, любов і прив'язання Котрої до Сотворителя мали перевищувати ці якості в усієї решти людства. Вона одинока наслідувала в любові Сонце справедливості - свого пресвятого Сина. Марія любила Бога за те, що Він - Бог, чисто, запально, саможертвенно, без всяких побічних міркувань і розрахунків, і всіх людей - заради Бога, і подібно до Нього - без думки про людську взаємність і вдячність. Своєю любовю Вона прикрашала Небо й землю, і всі гідні речі, що існують поза Богом.

Досконала Божественна любов у цьому світі могла заіснувати лише в Ній. Вона надолужила весь людський довг любові до Бога в ту пору, коли всі люди ні не сплачували цього боргу, ні навіть не мали поняття про його розміри чи значення. Ця любов зобов'язала Бога Отця пожертвувати свого Єдинородного Сина задля Неї і для Відкуплення цілого світу.

Ось тому Святий Дух називає Марію матірю прекрасної любові (Екл. 24, 24). Ці слова також означають, що Марія є Матірю Того, Хто є нашою найсолодшою любовю, - Ісуса, нашого Господа і Відкупителя. Тому то й всі Святі є тільки окремими променями того Сонця, струмками, що вибігають з цього океану любові до Бога.

Джерелом любові нашої Княжни Марії були, зокрема, Її видіння Бога. Через них Вона пізнала, як слід любити Бога усіми силами душі. І можливо, що якби Господь не передбачив, що серед смертних народиться Марія, наша Цариця, то Він був би не дав Заповіді любові до Бога у нам відомій формі.

О, нвйсолодша і найчарівніша Мати прекрасної любові! Нехай усі народи пізнають Тебе, всі покоління - благословлять Тебе, всі сотворіння - величають і хвалять Тебе! Ти одинока - досконала, улюблена, вибрана Матір несотвореної Любові. Вона створила Тебе й вибрала, щоб Ти світила немов сонце в Твоїй прекрасній і бездоганній любові! Підійдімо ми, нещасні діти Єви, до цього сонця, щоб засвітитися і спалахнути. Приступімо до цієї Матері, щзоб знову народитись у любові. Приходьмо до цеї Вчительки, щоби навчила нас найвищої любові. Бо порівнянно з Богом всі другі цінні речі є безвартісні, кожна краса є невродливістю; і все, що для плотських очей є великим і гідним уваги, стає тоді нікчемним і безвартісним.

Слова Цариці

Моя доню. Якщо в материнському прив'язанні Я хочу, щоб ти йшла за Мною й наслідувала Мене в усіх інших чеснотах, то тим більше - Я виявлю тобі Моє бажання, щоб ти слідувала за Мною в чесноті любові; бо вона є метою і вінцем всіх інших чеснот. Бажаю, щоб ти з напруженням всіх сил досконало відтворила в своїй душі усе, що навчилась про Мою любов. Засвіти світильник твоєї віри й розуму, щоби знайти цю драхму безмежної вартості (Лука 15,8), і коли знайдеш її, забудь усе і погорди усім, що є земне і нетривке. Обдумуй знов і знов, розважай і бери під увагу ті невимірні підстави і причини, що чинять Бога любим понад усі другі речі. А щоб бути певною, що ти насправді Його кохаєш бездоганно, шукай у собі за наступними познаками і наслідками тої любові:

Чи твої думки і розважання постійно зосереджуються на Богові; - чи Його накази і поради не викликують у тебе відрази або нехіті; - чи боїшся Його образити; -чи зразу стараєшся Його перепросити за образу; - чи переживаєш, коли Його ображають і раділа би, якби всі сотворіння служили Йому; - чи хочеш і чи тобі є мило безнастанно говорити про Його любов; - чи насолоджуєшся в думках Його присутністю; - чи тобі сумно, коли за Нього забуваєш і коли відчуваєш, що Його немає біля тебе; - чи любиш те, що Він любить і чи маєш огиду до того ж, що й Він; - чи намагаєшся притягати всіх до приязні з Богом і до Його Милосердя; - чи молишся із впевненістю; - чи із вдячністю приймаєш Його ласки; - чи не марнуєш їх, а використовуєш на добро, для Божої честі і слави; - чи стараєшся подавити у собі всі відрухи пристрастей, котрі стримують тебе, чи заважають любити Бога й працювати над доброчесністю.

Ця чеснота вимагає такої послідовності: любити Бога понад усі сотворіння, тоді - себе і того, що найближче від нас, тобто - нашого ближнього. Бога муситься любити всіми помислами - без обману, цілою волею - без застережень чи роздвоєння, усім умом - не забуваючи, не допускаючи спадів, недбальства й неуваги. Ця любов до Бога не повинна мати ніяких побічних мотивів, бо Його треба любити тільки заради

Нього; - тому що Він є найвище Добро, найдосконаліша доброта і святість. Така любов заставляє сотворіння любити себе й свого ближнього, бо обоє належать до того самого Бога, від Котрого виводять своє походження, життя і діяльність. Той, що справді любить Бога заради Нього Самого, буде любити все, що від Бога; і все те певним способом сприяє великодушності тої людини. Стаючи милосердною, та людина розглядає ближнього, як твір і знаряддя Бога, чи це друг чи неприятель. Милосердний бачить лише те, що Боже, і -що у других людях має відношення до Бога, без значення, чи ближній є приятелем чи недругом, добродієм чи напасником. Він бере під увагу тільки відмінності індивідуальних часток в Божій ласці, і відповідно з цим мірилом любить все у Бозі і для Бога.

Глава 6.
ВИПРОБУВАННЯ ЦАРИЦІ У ХРАМІ І СМЕРТЬ ЇЇ БАТЬКІВ

Ми залишили нашу царственну Принцесу в Її дитячих літах у храмі, зробивши відступ для бесіди про чесноти, дари й Божественні об'явлення; їх Вона, дитя за віком, але повнолітня неперевершеною мудрістю, -отримувала з руки Найвищого й негайно переводила в життя. Найсвятіша Дитина росла перед Богом і людьми віком і Божою ласкою. Але так завжди ставалось, що запал випереджував природні можливості, і що Божі ласки не уділялись Їй згідно з віком, а відповідно до прихильних накреслень і високих цілей Провидіння; їх бурхливі потоки шукали свого плеса, щоб успокоїтись у цьому Місті Бога. Найвищий не щадив своїх дарів і ласк, щогодини творячи чудеса своєю потужною Рукою, так ніби вся її діяльність була застережена виключно для Пресвятої Марії. А Її Величність так знаменито співділала із цим напливом Божих ласк в своєму тендітному віці, що наповнила серце Господа найбільшою благодушністю, а ангельські Небеса -захопленням. Небесні духи ставали свідками ніби дивного суперництва і змагання між Найвищим і Дитям Принцесою. Божественна сила, щоб збагатити Її, щодня виймала із скарбниці давні і нові благословення, призначені виключно для невинної Марії; а Вона, мов та благословенна земля, не тільки стократно видавала плоди, як це діялося з іншими Святими, а зуміла перевищувати у любові, подяках, похвалах, і усіх чеснотах найвищих і найревніших серафимів, не упускаючи жодної нагоди для практикування чеснот.

Навіть у тендітних літах Її дитинства було видно, що Вона зачитувалася Святим Письмом і розуміла його. Повна мудрості, Марія зіставляла в своїм серці одержу­вані Нею Божественні об'явлення із прочитаним у Святому Письмі, і тому неустанно засилала до Небес гарячі молитви і просьби за відкуплення людського роду і воплочення Слова. Вона більше читала пророків Ісайю і Єремію, і псальми, бо тайни про Месію і Закон ласки чіткіше повторялись в цих писаннях. В додатку Марія розширяла свій кругозір, задаючи своїм ангелам глибокі і несподівані питання й загадки. Багато разів із незрівнян­ною ніжністю свята Дитина висловлювалася про тайну людської природи Слова: що Він має стати немов­лятком, народитися від Діви-Матері, досягти зрілого віку, як інші люди, терпіти й умерти за всіх дітей Адама.

При цих обрадах і випитуваннях святі ангели і серафими давали відповіді, просвітлюючи Її, утверджуючи в переконаннях, і запалюючи Її непорочне серденько ще ревнішою любовю до Бога. Але вони завжди таїли від Неї Її власну найвищу поміж людьми гідність. Хоча Вона часто в найглибшій покорі жертвувала себе, як рабиня для Господа, і для тої щасливої Матері, котру Він вибере для свого народження у світ.

Найвищий прийшов до висновку, що повнота дарованих ласк і особистих чеснот Княжни Марії передбачає, що по усталеному часі Її заслуги мають досягти вершинної точки, і сягнути до трудних і шляхетних зобов'язань, незважаючи на Її дитячі літа. В одному з видінь Його Величність об'явив себе Їй, промовивши: "Моя Подруго і Голубко. Люблю тебе безмежно і бажаю від тебе того, що є наймилішим для Моїх очей і сповненням усіх Моїх бажань. Ти вже свідома, Моя доню, відносно прихованої вартості нестатків і терпінь, яких так лякається сліпа нео­свіченість смертних; і тобі дещо відомо, що Мій Єдинородний, коли зодягне себе в людську природу, має словом і ділом навчати дороги хреста; - що Він залишить ту дорогу, як спадщину для Моїх вибраних; і - що Він вибере її для себе і утвердить на ній Закон ласки, роблячи покірність і терпеливість у стражданні фундаментом непохитності і досконалості того Закону.

Бо це найкраще відповідає теперішньому станові людської природи, тим більше - після того, як стільки гріхів її зіпсували і збочили. Також те є згідним із Моєю Справедливістю і Провидінням, щоби смертні досягали й заслуговували собі на вінець слави через труднощі і хрест, оскільки Мій Єдинородний Син заслужить його тими ж засобами у людському тілі. Тому, Моя Дружино, ти зрозумієш, що було би несправедливо, щоб у тебе, котру Я вибрав своєю правицею для Мого задоволення і обдарував, Моя ласка дармувала в твоїм серці, чи щоб твоя любов не видавала овочів, чи щоб ти була виключена із спадщини Мого Обранця. Отже Я хочу, щоб задля любові до Мене ти погодилася прийняти терпіння і смуток."

На цю пропозицію Найвищого нездоланна Прин­цеса відповіла із більш хоробрим серцем, ніж чинили будь-коли у світі всі Святі й мученики: "Господи Боже і мій Найвищий Царю! Всі мої здібності і їх діяння, і мою власну істоту, що їх я отримала від Твоєї безмежної щедрості, я тримаю напоготові, як жертву для Твоєї Божественної приємності, бажаючи, щоб задоволити її повністю відповідно до бажань Твоєї безграничної мудрості і доброти. І якщо Ти даєш Мені якусь свободу вибору відносно чого-небудь, я з любові до Тебе бажаю вибрати лише терпіння аж до смерті. І благаю Тебе, моє Єдине Добро, щоб Ти вчинив з Твоєї рабині жертву аж до загибелі в терпінні, прийнятну для Твоїх очей. Я визнаю мій довг перед Тобою, Господи, могутній і най-милостивіший Боже, і - що жодне сотворіння не завдячує Тобі так багато, ані - що всі вони разом взяті не є винні Тобі стільки, скільки я одна, і - що зовсім не придатна до задачі: покрити цю заборгованість перед Твоєю Величністю. Але якщо Ти приймаєш терпіння, як спосіб надолуження, нехай вся скорбота і страждання смерті прийдуть до мене. Лише попрошу Тебе про Твою Божественну опіку і, припадаючи до Трону Твоєї безконечної величі, молю Тебе не покидати мене. Згадай, о мій Господи, найпевніші обітниці, які Ти дарував нашим Предкам і пророкам, що Ти будеш прихильним до праведних, стояти при тих, що в біді, потішати страждущих, бути їх захистом і обороною в стражданнях. Вірні є Твої слова, неомильні й певні - Твої обітниці; Небо й земля скоріше розпадуться, ніж Твої слова заведуть. Злоба сотворіння не в силі є вигасити Твоєї любові до тих, що надіються на Твоє Милосердя. Сповни у мені Твою святу і досконалу Волю."

Найвищий прийняв цю вранішню жертву від своєї ніжної Дружини, і лагідно їй відповів: "Прекрасна ти в твоїх мислях, Царська доню, Моя Голубко, Моя улюблена і вибрана. Я приймаю Твої бажання, як наймиліші для Мене і хочу, щоб для початку їх сповнення ти взяла під увагу, що згідно з Моїм Божественним розпорядженням твій батько Йоаким мусить перейти від цього смертного до вічного й безсмертного життя. Його смерть настане невдовзі і він відійде в мирі, і буде поміщений між Святими в аді, щоб ожидати відкуплення людського роду."

Ця об'ява не захитала царського серця Княжни Небес, благословенної Марії. Але Вона сповнилась жалем, бо любила батька святою любовю. Жаль уживався поряд з безхмарністю Її благородного серця. Вона почала гаряче молитись за святого Йоакима; благала у Господа ласки, щоб Її батько повністю віддався Богу при своєму переході через благословенну смерть; просила, щоб Бог оборонив Йоакима перед демоном, особливо - в цю годину; щоб зберіг його і помістив між вибраними, бо на протязі свого життя він визнавав і возвеличував пречудне й святе Боже Ім'я. А щоб ще більше прихилити Його Величність до сповнення цієї просьби, вірна Доня згодилась витерпіти все, що тільки Бог призначить.

Господь прийняв те прошення й утішив Небесне Дитя запевненям, що Він помагатиме Її батькові, як най-милосердніший і ласкавий Винагороджувач тих, що люблять Його і служать Йому, і - що Він помістить його між Патріярхами Авраамом, Ісааком і Яковом. В той же час Бог наново скріпив Марію для грядущих терпінь.

Вісім днів перед смертю Патріярха Йоакима Пресвята Марія одержала нове повідомлення від Господа про день і годину відходу Її батька. Це лише шість місяців минуло з часу Її введення у храм. Отримавши це повідомлення, Марія попросила дванадцятьох ангелів, про яких згадував св. Йоан у "Одкровенні", чувати біля постелі Її батька Йоакима, потішати і розраджувати його у недузі. А в останні години його життя Вона післала всіх ангелів своєї сторожі, просячи Господа, щоб батько їх побачив для більшої потіхи. Господь погодився на цю ласку і виконав всі бажання своєї вибраної. Великий Патріярх побачив тисячу ангелів, що стерегли Марію. Зверх того,

Всевишній приказав ангелам звернутись до Йоакима з такими словами: "Божий чоловіче. Нехай Найвищий і сильний Господь буде твоїм вічним спасенням, і нехай Він зішле тобі від свого святого місця потрібну і відповідну поміч для твоєї душі. Марія, твоя Дочка, післала нас, щоб помогти тобі в цю годину, коли ти мусиш заплатити твоєму Сотворителеві довг смертельності. Вона є найвірніша і найсильніша Заступниця перед Всевишнім; задля Її імені і миру ти зараз відійдеш з цього світу потішений і радіючий, бо Він вчинив тебе батьком такої благословенної Доні.

Хоч Його незбагненна Величність задля своїх прихованих декретів ще не виявив тайн і гідності, котрими Він наділить твою Дочку, Він бажає, щоб ти знав про них тепер, щоб ти міг звеличати і хвалити Його, щоб біль і скорбота природної смерті були полегшені ликуванням твого духа від цієї новини. Марія, твоя Доня, є вибрана і назначена як Та, в Котрій Божественне Слово одягне себе в людську плоть і форму. Вона має стати щасливою Матірю Месії і благословенною серед жінок, найбільш вивищеною поміж всіми сотворіннями, і нижчою лише від Бога одного. Твоя найщасливіша Доня має відновити те, що людський рід втратив через перший гріх; і Вона є високою горою, на якій має бути заснований і побудований новий Закон милосердя. Тому, що ти залишаєш для світу Дочку, через котру Бог відновить його, і приготовить остаточне лікарство, - відійди з нього з радісною душею. І нехай Господь благословить тебе з Сіону, і помістить тебе в спадщині Святих, і приведе тебе до споглядання і утіхи благословенного Єрусалиму."

Дружина Йоакима, свята Анна стояла в головах його ліжка, і за Божою Волею усе чула і розуміла. Коли ангели скінчили, святий Патріярх згубив дар мови, і в насту­паючій агонії почав у духу чинити гарячі акти любові до Бога, віри, захоплення, похвали, подяки, покори, і геройські акти інших чеснот. Він помер достойною смертю Святих. Ангели занесли його святу душу до аду Патріярхів і праведників. Найвищий післав душу святого Йоакима, як останнього посла і вістуна Господа, щоб об'явити усьому зібранню праведних, що світанок вічного дня вже близенько, що перші його промені пробиваються в світ через Пресвяту Марію, Дочку Йоакима і Анни, що від Неї має народитися Сонце Божественності - Христос, Відкупитель усього людсько­го роду. Святі отці і праведники в аді захоплено прийняли цю новину і заспівали подячні гимни Найвищому.

Дальші випробування нашої Княжни почались з того, що Господь припинив безперервні видіння, котрих Він удостоював Її до цих пір. Ще більше приголомшило Пресвяту Марію те, що ангели перестали Їй являтись. Зараз вони лишень незримо оточували Її і берегли. Вона відчула себе ніби забутою і покинутою одна посеред темної ночі. В душевній простоті свого невинного серденька маленька Цариця не в'язала цих подій із згодою Господа на Її терпіння. В своїй покірності і гарячій любові до Бога Вона прийшла до висновку, що більше не заслуговує на ласку, яку Бог відібрав Їй через невдячність. Неможливо описати, як жалібно Вона зітхала й тужила за минулою ласкою. І врешті - вилила свою душу перед Господом: "Найвищий Боже і Господи всього сотвореного, безмежний у щедрості і багатий милосердям! Я визнаю, мій Господи, що таке негідне сотворіння не може заслуговувати Твоїх ласк; моя душа з найбільшим жалем осуджує себе за невдячність і втрату Твоєї дружби. Якщо моя невдячність затьмарила Сонце, котре давало мені життя, захоплювало й запалювало, і якщо я була неуважною при віддаванні подяк за ці великі добродійства, то визнаю, мій Господи і Пастирю, цей гріх мого великого недбальства. Якщо, як темна і проста овечка, я не вміла бути вдячною і чинити, як Тобі до вподоби, дивись, що я простягаюсь долілиць на землю, припавши до пороху, щоби Ти, мій Боже, підніс мене з моєї нужди і злиднів. Твої всесильні руки створили мене (Йов 10, 8) і Ти не можеш не знати власного твору (Пс. 103, 14), і - в яку посудину Ти зложив свої скарби. Моя душа марніє в огірченні (Пс. 31, 11) і в Твоїй відсутності, бо Ти є найсолодшим життям. Ніхто, окрім Тебе, не може обновити її знемагаючого животіння. До кого я піду, коли Тебе немає? Куди мені звернути очі, коли не знаю світла, щоб керувало ними? Хто потішить мене, коли усюди само страждання? Хто вбереже мене від смерті, коли не лишилось жодного життя?"

Так само звернулась Вона до ангелів, не перестаючи жалітись: "Небесні Князі, посли великого і найвищого Царя, і найвірніші приятелі моєї душі! Чому ви теж покинули мене? Чому так само ви позбавили мене ваших милих лиць і відмовили мені ваших бесід? Але я не дивуюся, мої повелителі, з вашого невдоволення, якщо задля своєї невдячності я заслужила, щоб попасти в неласку у вашого і мого Сотворителя. Світила Небес, просвітіть мене в моїй темноті у цій справі; і якщо я вчинила помилку, поправте мене і дістаньте для мене прощення від мого Господа. Найблагородніші придворні Небесного Єрусалиму! Згляньтеся на моє горе й упослідження; скажіть, де мій Найлюбіший, де Він сховався (Пісня п. З, 3). Скажіть, де мені знайти Його, щоб не блукала я в товпі сотворінь (П. п. 1, 7). Але горе мені, бо не відповідаєте, хоч ви такі ввічливі і добре знаєте схованку мого Судженого, бо Він ніколи не закриває від вас свойого лиця і краси!"

Після того Вона звернулася до решти сотвореного світу у тривозі своєї любові, і так мовила до них: "Не сумніваюся: і ви, що дякуєте, і настроєні проти всього невдячного Богові, обурились на ту, що була невдячною. Але навіть, коли б по Божій милості ви дозволили мені лишитися між вами, хоч я така негідна, все одно ви не погасили би моєї туги. Прекрасні і розлогі є ви - Небеса; прекрасні і виблискуючі - планети і всі зорі; величні і потужні - стихії; земля - прикрашена і прибрана пахучими рослинами і травами: незліченні риби - у водах; могутні хвилі - в морі (Пс. 93, 4); птиці - швидкі у невагомім оперенні; скарби землі - заховані; смілі звірята - в своїй силі... І всі ви разом, мов східці угору, своєю чудесною гармонією - торуєте стежину до Мого Улюбленого. Але ж це тільки окружні стежки для того, хто Його кохає; і якщо я скоренько перебіжу через них, то не знайду мого блаженства в їх кінці. Бо через обмежений одвіт тих сотворених речей на Його невимірну щедроту мій біг не приносить вдоволення, моє горе - не меншає, мій біль - не стихає, моя мука -росте, бажання - міцніють, серце - розпалюється і непритомніє, не дістаючи заспокоєння від любові до простеньких земних речей."

Дракон нічого не знав про скриту мудрість і розсудливість нашої маленької Цариці. Але він відчував силу прихованої Божої опіки біля Неї, і в своїй гордині всіми способами, і - безуспішно, - пробував облягати це Місто Бога, навіть - відібрати Їй життя. Все пекло в своїй злобі порушилось проти Неї. Потерпівши невдачу в прямих атаках, нечистий вирішив дістати поміч від людських сотворінь - Її товаришок у храмі. Підступно він викресав у них іскри соперництва і зависті супроти Пресвятої Марії. Вони тепер не могли знести того, як точно й самовіддано Дитя Марія практикувалася в усіх чеснотах, і - що в світлі тої виняткової доброчесності їх власні упущення стають більш очевидними для їх учительки й священників. Повні відрази і гніву, вони змовились Їй докучати, переслідувати словами й ділами, аж поки Вона не забереться з храму.

На їх обвинувачення в лицемірстві Пречиста Діва із спокоєм і покорою відповідала так: "Мої подруги і наставниці. Без сумніву, ви праві, коли говорите, що я найменша і найгірша серед вас. Але тоді, мої сестри, як більш обізнані, ви повинні пробачити мої провини і навчити мене в моєму невіданні. Тому керуйте мною, щоб я зуміла справлятись ліпше і чинити, як вам подобається. Благаю вас, мої подруги, не відбирати мені вашого доброго ставлення, яке я щиро бажаю заслужити, хоч така недобра; бо я вас люблю і шаную, як слугиня, й послухаю вас в усіх речах, якими ви захочете випробовувати мою добру волю. Наказуйте мені й кажіть, чого бажаєте від мене."

Ці покірні й розчулюючі розумування не змягчили сердець Її товаришок, бо вони вже були отруєні злобою дракона. Вони ще більш розлютились на Неї за Її покірність, терпеливість, скромність й вибачливість, і продовжили свої переслідування. Диявол підбурював їх навіть до зухвалої думки, щоб відібрати Їй життя. Але Господь не дозволив на більше, як на словесні образи й стусани. Суперечки залишались в тайні від учительки й священників, а Пресвята Марія вправлялась в геройських актах покори й любові, віддаючи добром за зло, благословеннями - за проклони, молитвами -за блюзнірства (І Кор. 4,13). В усіх тих речах Марія нагромаджувала собі найбільші заслуги перед Всевишнім, викликала подив і захоплення в ангелів.

Трапилось одного дня, що ці дівчата, підбурені нечистим, привели Марію до опочивальні, де вони чулися в безпеці від посторонніх очей. Там вони почали без кінця ображати й кривдити її, щоб вивести з рівноваги й довести до остаточності. Але Цариця доброчесності не похитнулась ні на мить, відповідала їм дружньо й делікатно. Виведені з себе через невдачу, товаришки підняли крик, і їх почули в храмі. Поспішно увійшли учителька й священники; і тут Господь дозволив на нове впокорення для своєї Дружини після того, як вони гостро спитали присутніх про причину сварки. В той час, як найлагідніша Голубка мовчала, другі дівиці сердито відповіли: "Марія з Назарету своєю жахливою поведінкою втягає нас усіх у суперечку й сварку, бо коли вас тут немає, вона так дразнить і провокує нас, що якщо вона не піде геть, то миру між нами не буде. Коли позволяєм їй робити по-своєму, вона стає зухвалою; а як зганимо її, то кидається нам у ноги з удаваною покорою; а потім сперечається наново і робить замішання." Тоді священники й учителька завели Володарку світу в іншу кімнату і там сильно її осудили, намовляли до поправи й загрозили, що викинуть із храму, якщо Вона не поправиться. Більшої кари вони їй не могли би дати, навіть якби в чомусь завинила. Як тільки Її відпустили, Марія вернулась до товаришок і, припавши до їх ніг, попросила вибачення. Цього разу вони прийняли Її більш доброзичливо, вдоволені з Її сліз та із своєї перемоги перед наставниками. Але дракон, що підступно змайстрував всю справу, далі розбурхував пиху і зарозумілість храмових дівиць. Вони заповзялись принижувати й обмовляти добре ім'я Пречистої Діви, видумували нові неправдиві обвинувачення. Та Найвищий ніколи не дозволив їм сказати що-небудь обезчещуюче про Ту, котру Він вибрав на найсвятішу Матір для свого Єдинородного. Всі видумки обмежувались до дрібниць і типово жіночих інтриг.

Але Господь не спав і не дрімав (Пс. 121, 4) під час причитань своєї любої маленької Дружини, хоч здавалося - не чув їх, насолоджуючись геройством Її духових вправ; вони неодмінно закінчувалися славними тріюмфами, захопленням і подивом Небесних духів. Багаття переслідування ще тліло далі, щоби той Фенікс - Марія, знов і знов підводився з попелища своєї покори, і щоб Її невинне серденько відроджувалося щоразу для нових вишин і вимог Божої ласки. Коли ж прийшов відповідний час, аби покласти кінець засліпленій люті і зависті тих опутаних дияволом дівиць, Господь промовив до священника у сні: "Моя слугиня Марія є милою для Моїх очей, і вона є Моя бездоганна і вибрана. Вона цілком не винна в тому, в чому її винуватять." Те ж саме об'явлення отримала Анна, наставниця дівчат. Зіставивши ранком свої сни, обоє прийшли до заключення, що їх довго обманювали. Вони покаялись перед Княжною Марією, попросили прощення за те, що повірили свідченням дівчат, і обіцяли надолужити Їй за перенесені терпіння.

Вислухавши їх слова, Мати і джерело чесноти покори відповіла: "Мої наставники, це я заслуговую ваших доган, і я благаю вас не щадити їх для мене. Бо вони дуже потрібні мені. Я дуже ціную спілкування з моїми сестрами, другими дівчатами. Не хочу позбутися його по моїй вині. Бо я дуже вдячна, що вони зносять мене. І у відплату за ту користь бажаю ще вірніше їм служити. І все ж, якщо ви прикажете мені щось інше, я готова послухати вас." Така відповідь Пресвятої Марії ще більше заспокоїла і втішила священника і вчительку. Вони згодились на Її просьбу і відпустили з благосло­венням. Найпокірніша Діва відійшла, поцілувавши їх у руку. У тузі за Божественною любовю Вона дуже занепокоїлась, що під чуйним оком своїх вихователів буде позбавлена скарбу терпінь заради Господа.

Переслідування з боку дівиць припинились. Демон більше не зміг їх нацьковувати на Марію. Але Господь не показувався своїй невинній Дружині (дивно сказати) цілих десять років. Хоч в тому часі Найвищий для полегші своєї Улюбленої декілька разів усував вуаль від свого Обличчя, ця ласка виглядала більш стриманою, ніж у перші літа Її дитинства. Цей болючий брак видимої присутності Господа в житті Пресвятої Марії мав приготувати Її до майбутньої гідності Божої Матері. Бо якби Вона постійно втішалася спогляданням Його Величності, то не могла би терпіти, як терплять звичайні люди. Але Господь Бог не переставав збагачувати Її пресвяту душу новими дарами і надприродним просвіченням. Ці терпіння Пречистої Діви Марії почались за вісім днів перед смертю Її батька, святого Йоакима, коли Вона мала три і півроку, і тривали (включаючи переслідування пекла, а потім - і людей) до дванадцяти літ Її життя.

Одного дня, коли Марії вже минуло дванадцять років, ангели промовили до Неї, залишаючись далі невидимими: "Маріє, згідно з ухвалою Найвищого надходить кінець життя Твоєї святої матері Анни. Його Величність вирішив звільнити її з в'язниці смертного тіла і привести її труди до щасливого завершення." При цьому нежданному і сумному повідомленні серце прив'язаної до мами Доні наповнилось жалем. Припавши до землі в присутності Найвищого, Вона вилила свою душу в гарячій молитві за щасливу кончину Її матері, святої Анни: "Царю віків, невидимий і вічний Господи, безсмертний і всесильний Сотворителю вселенної! Хоч я - тільки порох і попіл, і хоч мушу визнати, що я є в довгу перед Твоєю Величчю, це не перешкодить мені промовляти до мого Господа (Буття, 18,27) і відкрити перед Тобою моє серце у надії, о мій Боже, що Ти не погордуєш тою, що завжди визнавала Твоє пресвяте Ім'я. Відпусти, о Господи, в мирі Твою слугиню, що із незламною вірою і довір'ям бажала чинити те, що Тобі до вподоби. Дозволь їй переможно і тріюмфально вийти з останньої битви, і вступити в браму Твоїх святих вибраних. Нехай Твоя могутня рука скріпить її при кінці її життєвого бігу. Нехай та сама Десниця, що помагала їй йти стезею досконалості, знову їй поможе. І позволь їй увійти, о мій Отче, в мир Твоєї дружби і ласки, бо вона завжди шукала його із відкритим серцем."

Господь не відповів явно на прохання своєї Улюбленої, але Його відповідь була чаруючою. Тої ж ночі Його Величність приказав ангелам-хоронителям Марії занести Її з тілом і душею до ліжка хворої матері. На Її місці при храмі залишився один з ангелів, що прийняв на себе вид Марії. Опинившись перед матірю, Небесна Володарка поцілувала її в руку і сказала: "Моя мамо і учителько. Хай Найвищий буде твоїм світлом і твоєю силою! І нехай Він буде благословенний, бо в своїй милості Він не дозволив, щоб я в моїй біді залишилась без твого останнього благословення. Моя мамо. Дозволь мені прийняти його із твоєї руки." Свята Анна поблагословила Марію і - з переповненим вдячністю серцем подякувала Господеві за даровані їй великі ласки. Вона ж бо знала про тайну її Доньки і Цариці, і не забула висловити свою вдячність за любов, яку Марія виявила їй. У середині цього молитовного чування свята Анна відчула спазми смерті і, спочиваючи в руках Пресвятої Марії, віддала Богові свою чисту душу. Марія закрила матері очі, як просила Анна, і поклала тіло в позицію для поховання. Тоді ангели віднесли Її назад до храму. Відчуваючи велику тугу за матірю і осамітнення, наша Цариця віддала хвалу Найвищому за великі ласки, які Її мати одержала в житті і у смерті, і - продовжувала зворушливо скаржитись у молитвах, що так довго не споглядає Всевишнього.

Вже день наближався, коли наша Небесна Княжна мала знову побачити Бога; бо як провісники світанку, лучі Божественного світла почали вистрілювати в Її душі, запалюючи серце пашінням близького незримого вогню, що пломеніє, та не спалює. Відчувши це нове просвітлення, Вона допитувалась в ангелів: "Мої приятелі і повелителі, мої найвірніші і чуйні вартові! Скажіть мені, котра це година моєї ночі? І коли зійде ясне світло дня, в котрім мої очі звидять Сонце Справедливості, що їх засвітить і дасть життя моїй любові і душі?" Святі Князі відповіли: "Дружино Найвищого. Твої омріяні Світло і Правда вже близенько; Воно не загається, бо вже надходить."

При цих словах серпанок невидимого світу трохи відслонився, і святі ангели показались Їй, як і в перші роки життя - у своїй сутності, так як вони виглядають у Небі. Це вони спрямували на Неї вищезгадане світло, щоб ще краще відточити Її здібності, умиротворити Її дух, що був перевтомлений тривогами через видиму відсутність Господа; щоб піднести Її до нового стану ласки, відповідного для споглядання Бога. Коли Господь через серафимів належно прикрасив і вдосконалив Її здібності, Він об'явився Пресвятій Марії. Хоч це було тільки внутрішнє видіння, воно було надзвичайно яскравим і захоплюючим, висушило безперервні сльози нашої Цариці, заспокоїло всі Її бажання, і поглинуло насолодою всю Її істоту.

Наша Княжна вийшла із цього видіння обновлена і Богоподібна. Просвічена новим і глибоким знанням науки і тайн Божественності, Вона ще більш віддано визнавала Царя, прославляла і хвалила Його неустан­ними гимнами і злетами свого умиротвореного і заспокоєного духа. В такій же мірі виросла її покора і другі види доброчесності. Тепер Її ревна молитва мала проникати все глибше й глибше до найповнішого пізнання Божої Волі, щоб неухильно проводити її в життя.

Глава 7.
ЧУДЕСНЕ ОБРУЧЕННЯ МАРІЇ ІЗ СВЯТИМ ЙОСИФОМ

У віці тринадцять і півроку, досить підрісши для свого віку, наша чарівна Княжна, Пречиста Діва Марія мала ще одне внутрішнє духове видіння Божественності. Сталось щось подібне до події з Авраамом у Святому Письмі. Там Бог випробовував віру Авраама, прика­завши йому віддати на цілопальну жертву його єдиного сина Ісаака. Такому ж тяжкому випробуванню Всевиш­ній піддав непорочну Марію, сказавши їй вступити у подружній стан. Ось тут є легко зрозуміти правдивість слів: "О глибино багатства, мудрості і знання Божого! Які незбагненні Його постанови і недослідимі Його дороги!" (Рим. 11, 33). Як від Неба до землі, такі були далекі сподівання невинної Діви від Божого плану, коли Найвищий побажав, щоби Вона прийняла мужа для своєї охорони й товариства. Бо сама Вона твердо постановляла ніколи не мати чоловіка, і від маленьких літ незмінно поновляла клятву невинності.

Незважаючи на приголомшуючу несподіванку, премудра Невіста відклала в сторону власне судження, і досконаліше затримала спокій у своїй вірі і надії, ніж це вчинив Авраам. Сподіючись проти надії (Рим. 4,18), Вона так відповіла Господеві: "Предвічний Боже і незбагненна Величносте, Сотворителю Неба і землі, і всіх речей, що в них. Ти, о Господи, що важиш вітри (Йов 28, 25) і наказами твориш границі для моря, і підчиняєш всі сотворіння Твоїй Волі, - Ти можеш розпоряджатися мною, Твоїм невартісним червячком, як Тобі подобається, і - рівночасно так вчинити, щоб я не нарушила дану Тобі обітницю. І якщо це Тобі не буде прикро, мій добрий Господи, я висловлюю і наново підтверджую моє бажання залишитися невинною ціле моє життя, і мати тільки Тебе, як мого Господа і Супруга. А тому, що мій одинокий обов'язок, як сотворіння, є - послухати Тебе, заопікуйся, мій Супруже, щоб згідно із Твоїм Провидінням я могла уникнути цеї скрути, в яку мене ставить Твоя свята любов." Вона була смутна і схвильована, але здалась повністю на Божу Волю. Його Величність відповів: "Маріє, нехай твоє серце не хвилюється, бо твоя покірність є мила Мені, а Моя потужна рука не підлягає законам. По Моєму накресленню те станеться з тобою, що буде для тебе найкращим."

Потішена такою лише загальною обіцянкою, Пресвята Марія вийшла із видіння і повернулась у звичайний стан. Залишена між сумнівом і надією, Вона у своїй тривозі посилено вправлялася в молитві, в любові, вірі, покорі, надії та в інших чеснотах. Тим часом Бог промовив уві сні до первосвященника святого Симеона, приказавши йому видати замуж Марію, дочку Йоакима і Анни з Назарету. Свяшенник запитав, яка є Божа Воля відносно особи, з котрою дівиця Марія має одружитись. Господь дав йому вказівку скликати разом других священників і книжників, і сказати їм, що ця Дівиця залишилась одинокою сиріткою, і що Вона не має бажання виходити замуж. Але задля звичаю, при якому ніхто із первородних дівиць не залишає храму незаміжньою, годиться, щоби Вона була одружена з таким, що їм сподобається.

Премудра Діва із гідною поставою і виразом дівочої стидливості на личку покірно відповіла священникові: "Пане, щодо моїх схильностей, то я бажаю захоронити неперервну невинність ціле моє життя; бо я думала посвятити себе Богові на службу в цьому святому храмі у відповідь на великі благословення, які я в ньому одержала. Я ніколи не мала наміру чи бажання входити в супружий стан, бо вважаю себе нездатною виконувати злучені із ним обов'язки. Це була моя схильність. Але ти, мій Пане, що займаєш для мене місце Бога, навчиш мене, що є згідне з Його святою Волею."

"Моя доню, - відказав священник, - твої святі бажання є милі Господеві. Тільки ж пам'ятай, що жодна дівиця Ізраїлю не утримується від шлюбу так довго, поки ми очікуємо приходу Месії згідно з Божественними пророцтвами. Тому всі у нашому народі, що приводять на світ дітей, вважають себе щасливими й благословенними. У шлюбному стані ти маєш змогу служити Богові гідно і вірно. А щоб ти дістала товариша, що припаде до серця Богові і відповідатиме твоїм бажанням, ми помолимось до Господа, як я сказав тобі, щоб Він виділив для тебе чоло­віка, що буде милий Йому, і також - з лінії Давида. А ти також постійно молися за цю саму ласку, щоб Найвищий тебе обласкавив і покерував усіми нами."

Дев'ять днів залишалось для вибирання мужа для Марії. Пречиста Діва помножила свої молитви, благаючи Господа в сльозах і зітханнях, щоб Він сповнив свою святу Волю в тій справі, на якій Їй так дуже залежало. Під час тих днів Господь об'явився Їй і сказав: "Моя Дружино і Моя Голубко. Нехай твоє зажурене серденько відпружиться, нехай воно не хвилюється й не сумує; Я буду зважати на твої прагнення і просьби. Я покермую всіми речами і спрямую священників Моїм просвіченням. Я дам тобі супруга, якого Сам виберу, і такого, що не буде завадою твоїм святим бажанням; - а котрий завдяки Моїй ласці буде тебе у них леліяти. Я знайду для тебе бездоганного мужчину, підхожого для Мого серця, і виберу його з числа Моїх слуг. Моя власть не має меж, й Моя охорона і поміч ніколи тебе не підведуть."

Пресвята Марія відповіла: "Найвище Добро і Любове моєї душі! Ти досконало знаєш тайни мого серця й мої прагнення, які Ти розбудив у мені від першої миті існування, яке Ти дав мені. Тож захорони мене, мій Супруже, чистою і невинною, як я це бажала - для Тебе і через Тебе. Не погорди моїми зітханнями й не позбавляй мене споглядання Твого обличчя. Пам'ятай, мій Господи і Боже, що я тільки безвартісний хробачок, слабий і нікчемний - через мою незначущість; і якщо я відпаду від доброчесності в шлюбному стані, то принесу розчарування Твоїм і моїм бажанням. Подбай про мою безпеку, і нехай Тебе не відштовхнуть мої вади. Хоч я лише безкорисний порох (Буття 18, 27), все ж закличу до Твоєї величі, о Господи, довіряючи Твоєму безконечному милосердю."

У день вибирання мужа нашій Княжні Марії сповнилось чотирнадцять літ. У храмі зібралися разом всі молоді мужчини із племені Юди і лінії Давида, що тоді перебували в Єрусалимі. Наша Цариця теж походила з лінії царя Давида. Серед них був Йосиф, уродженець Назарету, що в той час проживав в Єрусалимі. Йосиф мав тридцять три роки (як Адам і Христос; - прим. наша). Пристійний мужчина з гарним обличчям, але також - гранично скромний і серйозний. Передусім, він був найневинніший думками і усім поведенням, і найсвятіший - у всіх своїх схильностях. З дванадцяти літ - прийняв і дотримувався обіту невинності. Він був кревним Діви Марії в третій степені, і був відомий, як найчистіший у житті, святий і бездоганний у Божих і людських очах.

Всі ті неодружені мужчини спільно із священниками молилися до Господа, щоб Святий Дух покерував ними у тім, як їм вирішити справу. Найвищий промовив до серця первосвященника, натхнувши його дати в руку кожному з молодців суху палицю; їм було приказано просити в сильній вірі, аби Його Величність визначив того, кого Він вибрав на супруга для Марії. Всі вони знали про пахощі Її чеснот, шляхетність, красу, скромність, маєтний стан і первородство; і кожен жадав щастя бути Її чоловіком. Між ними всіми один покірний і щирий Йосиф вважав себе недостойним такого великого благословення. До того ж, пам'ятаючи про присягу невинності, і знову вирішивши не ламати її, він залишив все на Божу Волю. Незважаючи на це, він більше від усіх поважав і цінив шляхетну дівицю Марію.

Поки вони всі були затоплені в цю молитву, палиця Йосифа розквітла, і сніжнобілий голуб, і чудесне сяйво - спочили на голові у Святого. В той час Господь у серці промовив до нього: "Йосифе, Мій слуго. Марія має бути твоєю супругою. Прийми її з дбайливою пошаною, бо вона є мила для Моїх очей, праведна і найчистіша тілом і душею; і ти чини все, що вона скаже тобі." При цьому знаку із Небес священники оголосили святого Йосифа, як супруга, якого Бог Сам вибрав для дівиці Марії. Покликана для заручин Божа Обраниця вийшла до згромадження, мов сонце, немов пишний місяць - із ангельським обличчям, незрівнянна в чаруючій красі, благородності і грації. І священники обручили Її з найбільш невинним і святим з-поміж мужчин - із святим Йосифом.

Небесна Княжна, ясніша ніж зорі на небосхилі, із заплаканим і жалібним личком, найпокірніша і, рівночасно - маєстична як Цариця, - відійшла від священників, попросивши благословенния у них, в учительки, і в товаришок, а також - пробачення за завданий їм клопіт. Їм усім Вона подякувала за користі, отримані з їх рук під час Її перебування при храмі. В товаристві видатніших громадян, що віддавали услуги для храму, Вона відправилась із Йосифом до Назарету.

У Назареті, де Княжна Небес успадкувала батьківський маєток, їх привітали кревні й приятелі. Коли скінчились належні церемонії гостинності, їх залишили у домі самих. По гебрейському звичаю це був ніби пробний час, коли чоловік і жінка мали вивчити свої нахили і характери, щоб опісля ліпше пристосуватись до співжиття з собою.

Під час тих днів святий Йосиф промовив до своєї дружини Марії: "Моя дружино і пані. Я віддаю подяки Господеві, найвищому Богові, що призначив мене Твоїм мужем без моїх заслуг, хоч я вважав себе невартим навіть Твого товариства. Але Його Величність, що може піднести низького, коли тільки захоче, виявив мені цю ласку. І я бажаю і надіюсь, покладаючись на Твою скромність і доброчесність, що Ти поможеш мені зробити гідний вклад у службі для Нього із праведним серцем. Тому вважай мене Твоїм слугою; і задля справжньої любові, яку я маю до Тебе, благаю Тебе: поправляй мої недоліки при виконанні домашніх обов'язків і других справ, які я повинен вміти, як добрий чоловік. Говори, Пані, що Тобі є миле, щоб я це міг сповнити."

Небесна Дружина вислухала ці слова із покірним серцем і погідною серйозністю, і відказала так: "Мій учителю, я щаслива, що Найвищий, щоб помістити Мене в цей стан життя, вибрав тебе на Мого чоловіка, і що Він так очевидно об'явив свою Волю, щоб я служила тобі. Але якщо ти мені дозволиш, я висловлю свої думки і наміри, щоб ти про них знав." Наповнений Божою ласкою, Йосиф відповів: "Говори, Пані. Твій слуга слухає."

Тут володарка світу, що завжди відчувала сором'язливість і ніяковість, коли наодинці говорила з мужчинами, за винятком хіба первосвященника, -попросила своїх ангелів бути присутніми, як свідки. Тисяча ангелів стала напозір навколо своєї Цариці, видимі лише для Неї. І ось що Вона мовила до святого Йосифа: "Мій пане і мужу, це тільки справедливо, щоб ми хвалили і славили з усією пошаною нашого Бога й Сотворителя, Котрий є безмежний в доброті і незбаг­ненний в своїх присудах. Для нас, таких потребуючих, Він виявив свою велич і милосердя, вибрав собі нас на службу. Я визнаю, що з-посеред усіх сотворінь Я біль­ше завдячую і винна Йому, ніж усі інші, і більше того, -ніж усі інші разом взяті; бо менше заслуговуючи, Я одержала з Його щедрої руки більше, ніж вони. Зро­зумівши в тендітному віці вагу цієї істини, а також ­облудність видимих речей, Я посвятила себе Богові вічними обітами невинності тіла і душі. Я належу Йому, і Його визнаю, як мого Супруга і Господа, з твердою рішучостю захоронити мою невинність для Нього. Тому благаю тебе, мій учителю, допомогти мені виконати це приречення, тимчасом, як в інших справах я буду твоєю слугинею, охочою працювати для вигоди твого життя, як довго буду жити. Прихились, мій мужу, до цієї постанови і прийми подібне рішення, щоб ми віддали себе нашому Предвічному Богові на сприєм-ливу жертву, щоб Він зміг прийняти нас в запашному приношенні і обдарувати вічними благами, на які ми надіємось."

Невинний обручник Йосиф, повен внутрішнього ликування, так Їй відповів: "Моя учителько, Ти дала мені знати про Твої невинні і добрі почуття, і тим розчулила і схвилювала моє серце. Я не відкривав своїх думок перед тобою, не знаючи, що Ти про все це думаєш. Я теж признаюсь, що маю більші зобов'язання перед Господом всього сотвореного, ніж інші мужчини. Бо Він мене дуже вчасно покликав своїм істинним просвітленням, щоб я любив Його усім серцем. І я хочу, щоб Ти знала, Пані, що в дванадцятирічному віці я теж дав обітницю служити Найвищому у постійній невинності. Тому я тепер радо підтверджую цей обіт, щоб не заважати Твоєму: в присутності Його Величності я обіцюю сприяти Тобі, наскільки це від мене залежить, щоб Ти служила Йому і любила Його відповідно до Твоїх найбільших бажань. З Божою поміччю я буду Твоїм найвірнішим слугою і товаришем.

І молюся, щоб Ти прийняла мою невинну любов, і вважала мене своїм братом, який і в гадці не має іншого роду любові, ніж та любов, яку Ти винна Богові, а після Бога - мені." Цією бесідою Найвищий скріпив наново чесноту невинності у серці святого Йосифа, і його чисту і святу любов до Пресвятої Дружини Марії.

За Божим промислом обі пресвяті й невинні душі переживали незрівнянну радість і втіху. Небесна Княжна любовно прислужувала святому Йосифові, а він служив своїй дружині Марії з чистим серцем, без жодного сліду тілесних пожадань. Тепер вони зайнялися розподілом майна, що залишилось по батьках Пречистої Діви: одну третину вони віддали до храму, де Марія виростала; друга третина - відійшла для бідних; а третя - лишилася в руках святого Йосифа для використання на його розсуд. Наша Цариця зберегла за собою тільки управнення служити йому і виконувати домашню працю. Премудра Діва завжди трималась осторонь від бесід з посторонніми і від матеріальних справ, таких як продаж чи купівля.

В своєму доподружньому житті святий Йосиф вивчив шановане усіми ремесло теслі. Він був незаможний і тому спитав свою Пресвяту Дружину, чи Вона згодиться, щоб він заробляв на Неї і на бідних своїм ремеслом. Вона схвалила його намір, мовлячи, що Господь воліє, щоб вони самі були бідними і, по змозі, допомагали другим бідним. Тоді між супругами розпочалося шляхетне змагання, хто кому має підлягати. Але Та, що була найпокірнішою між покірними, перемогла; бо оскільки муж є головою сім'ї,

Вона не дозволила на супротивний порядок. Вона бажала у всіх речах слухати свого мужа, і просила в нього лиш позволення допомагати убогим, на що святий Йосиф охоче згодився.

З плином часу святий Йосиф все більше пізнавав надзвичайні якості своєї Дружини, Її рідкісну мудрість, покірність, чистоту і другі чесноти, про велич котрих він раніше навіть не здогадувався. В захопленні він знов і знову дякував Господеві за те, що зволив йому дати приятельку й дружину, якої він цілком не заслужив. У передбаченні великого чуда Воплочення Слова і приходу Месії у світ Найвищий вчинив, що сама присутність Марії і бесіди з Нею наповняли душу Йосифа святим страхом і пошаною, на грані обожнювання. Бо Її обличчя сяяло надприродним світлом і невимовною величчю, як у Мойсея, коли він спускався з гори Сіону з таблицями Божих Заповідей (Вихід 34, 30). В той час Її зв'язок і розмови з Господом ставали більш тривалими й глибокими.

Слова Цариці

Моя доню. У зразку супружого життя, в котрий Мене помістив Найвищий, ти знайдеш докір для тих душ, котрі своє життя у світі вважають оправданням, чому вони не змагають до досконалості. Нічого неможливого немає для Бога і для тих, хто з живою вірою надіється на Нього, й повністю віддає себе під Його Провидіння. Я жила в домі Мого супруга так само бездоганно, як і в храмі; бо, змінивши стан життя, Я не поміняла ні Моїх прив'язань, ні бажання й завзяття любити Бога і Йому служити. Навпаки, Я стала ще більше пильнувати, аби обов'язки не заважали Мені служити Богові. За те Бог був прихильним до Мене і чудесним способом уладжував всі справи відповідно до Моїх прагнень. Господь те саме вчинить для усіх, хто буде із Ним співділати. Але люди посуджують супружий стан, обманюючи себе. Бо перешкодою для святого й досконалого життя є не сам стан, а марні і зайві клопоти й тривоги, в які втягуються сім'ї, забуваючи, який Господь добрий і вирозумілий; і тому віддають перевагу власній волі.

 

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

 

[ Cкачати книгу:" Марія " ]

[ Купити книгу: "Марія" ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!