Марія - Воплочення і Пронизання. Книга 4. Christianity - Books
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Марія - Воплочення і Пронизання. Книга 4.
   

1. Св. Йосиф вирішує залишити свою Дружину

2. Скромність Марії супроти мужа

3. Подорож до Вифлеєму

4. Христос, наш Спаситель народився від Діви Марії у Вифлеємі Юди

5. Поклоніння пастирів. Обрізання

6. Поклоніння мудреців

7. Посвячення Немовляти Ісуса у храмі

8. Втеча до Єгипту

9. Сердечна розмова Ісуса і Марії. Повернення з Єгипту

Глава 1.
СВЯТИЙ ЙОСИФ ВИРІШУЄ ЗАЛИШИТИ СВОЮ ДРУЖИНУ

У п'ятому місяці після надприродного Зачаття Воплоченого Слова у лоні Пречистої Діви святий Йосиф, невинний супруг Марії, вперше зауважив зміни в Її завжди елегантній фігурі. Його серце стиснулось від журби. Бо він любив Її невинною і саможертвенною любовю, і прив'язався до Неї через Її скромність, покірну стриманість, чарівну ласкавість і незрівнянну святість. Думка про Її і його неславу спричинила ще більший біль, коли він пригадав, що по закону мусить видати невірну Дружину владі для вкаменування. Ні з ким він не смів поділитись своїм горем, і себе не міг переконати, що помиляється, коли очі ясно бачили протилежне.

У цій душевній тривозі святий Обручник Йосиф звернувся в молитві перед Божий трибунал: "Найвищий Господи і Боже! Мої бажання і зітхання не є невідомі Тобі. Мною кидають несамовиті хвилі жалю (Пс. 31, 10), котрі вражають моє серце. Із повним довір'ям я віддав себе Дружині, яку Ти мені дав. Я повністю довірився Її святості. А ознаки цієї неочікуваної в Ній зміни дають поживу для пекучих і страшних сумнівів, чи я не намарно довірився. Дотепер я нічого не бачив у Ній, що дало б підставу сумніватись в Її скромності і надзвичайній доброчесності; але в той же час я не можу заперечити, що Вона у положенні. З одного боку, нерозсудливо думати, що Вона була невірною мені і образила Тебе - перед лицем такої рідкісної чистоти і святості; а заперечити те, що мої очі спостерегли, -неможливо. Я готовий умерти з горя; хіба що під тим криється якась таємниця, котрої я ще не можу збагнути. Розум твердить, що Вона - без вини, а почуття -винуватять Її. Вона приховує від мене причину свого стану, а він - у мене перед очами. Як мені діяти? Ми обоє прийшли до згоди щодо наших обітів невинності, і ми обоє обіцяли дотримати їх для Твоєї слави. Якщо ж так сталося, що Вона нарушила свою вірність Тобі і мені, я буду боронити Твою честь і забуду про свою задля любові до Тебе. А все ж таки, як Вона могла зберегти таку чистоту і святість у всіх інших речах, якщо поповнила такий тяжкий злочин у цій? А з другої сторони, чому Вона, що є така свята і мудра, таїться від мене? Я стримую і відкладаю моє осудження. Не будучи здатним проникнути в причину того, що бачу, я виливаю перед Тобою мою хвору душу (Пс. 142, 3), Боже Авраама, Ісаака і Якова. Прийми мої сльози, як сприйнятну жертву. І якщо мої гріхи заслуговують на Твій гнів, то нехай Твої ласкавість і милосердя спонукають Тебе не погордити моїм нестерпним смутком. Я не вірю, щоб Марія образила Тебе; але ще менше можу допустити, що там є якась тайна, про котру я, як Її муж, не маю права знати. Покеруй моїм розумом і серцем через Твоє Божественне світло, щоб я міг пізнати і сповнити те, що тобі найбільше подобається."

Святий Йосиф був настійливим у цій молитві, додаючи ще більше таких сердечних прохань; бо навіть, хоч він допускав, що може існувати якась прихована від нього тайна, це не додавало йому спокою. Він в гадці не мав, що Марія може стати Матірю Месії. Вичерпаний до краю, Йосиф зовсім втрачав душевну рівновагу. І все ж неймовірна терпеливість в час тих душевних мук свідчила про його велику святість, і вчиняла його гідним виняткового благословення - бути Опікуном Дитятка Ісуса.

Цариця Неба знала про все, що діється в серці святого Йосифа. Хоч Її душа була переповнена ніжністю і співчуттям до терплячого супруга, Вона мовчала про Божу тайну, і старалася надолужити його терпіння ще більш самовідданим стосунком. А Божий чоловік дискретно придивлявся до Дружини, і не міг знайти для Неї жодного оправдання, ані сховати свою зростаючу тривогу. Зате тепер він приймав, як належне, покірну службу Марії, йдучи за прикладом старинних Отців і Патріархів. Бо він знав, що вони вимагали від своїх жінок підкорення і негайного послушенства. Марія не звертала уваги на недоречність цього правила стосовно Її особи. Бо ніколи не може існувати на землі інша жінка, така послушна, покірна і посвячена своєму чоловікові, якою була наша Цариця по відношенню до святого Йосифа. Вона служила йому з незрівнянною пошаною і готовністю, не опускаючи жодної чинності, не намагаючись ні приховувати змін у своїй постаті, ні полегшувати собі працю. Бо такі викрути чи дво­личність не йшли в парі з ангельською правдивістю і відвертістю, із шляхетністю Її жертвенного серця.

Пречиста Діва легко могла довести свою невинність: достатньо вдатися по свідчення до святих Єлисавети і Захарії. Бо тільки там Йосиф розлучався з Нею, і лише там знали правду про Неї. Вона могла оправдатись, навіть не виявляючи тайни. Цариця мудрості і покори віддала усю справу в руки Божого Провидіння, благала Найвищого зглянутися над терплячим Йосифом і потішити його. Без Божого наказу Вона не вважала можливим обмовитись навіть одним словом про повірену Їй велику Божу тайну.

А коли святий Йосиф вирішив в душі потиху відійти геть, Марія у великім жалю звернулась до ангелів: "Благословенні духи і служителі найвищого Царя, котрий підняв вас до блаженства, яким ви тішитесь, і за чиїм Провидінням ви товаришуєте Мені, як Його вірні слуги і Мої хоронителі! Благаю вас, Мої приятелі, занесіть перед Боже милосердя страждання Мого мужа Йосифа. Просіть Господа, щоб зглянувся над ним і утішив його, як правдивий Батько. І ви, що так віддано підчиняєтесь Його словам, також почуйте Мої молитви: В ім'я Того, хто є безконечний, і Котрому Я маю дати в Моїм лоні постать людини, Я молю, благаю і турбую вас, щоб ви без зволікання дали розраду і полегшу Моєму найвірнішому мужові в терпінні його душі, і вигнали з його ума і серця постанову покинути Мене." Ангели, котрих Цариця вибрала для цієї місії, не забарились і вселили в серце святого Йосифа багато святих думок, доказуючи, що його Дружина Марія є святою й досконалою, що він не повинен думати про Неї зле, що Бог є незбагненний в своїх звершеннях і найбільш скритий в своїх присудах, що Він завжди є найвірніший для тих, хто покладається на Нього, і -що Господь ніколи не гордує ними і не залишає в нещасті.

З допомогою цих та інших натхнень дух Йосифа ненадовго заспокоївся, хоч він не знав причини тої полегші. Але його очі не бачили нічого втішного; він знову став збиратися в дорогу. Тоді Небесна Цариця заговорила в гарячій молитві просто до свого пресвятого Сина в Її лоні: "Господи і Боже моєї душі! Хоч я лише порох і попіл, все ж коли дозволиш, то буду говорити в Твоїй царській присутності, і виявлю перед Тобою мої зітхання, що не можуть бути заховані від Тебе. Моїм обов'язком є дбати про поміч чоловікові, котрого я одержала з Твоєї руки. Я бачу, що він переповнений стражданням, яке Ти йому зіслав, і це не було б добре, щоб я лишила його у терпінні. Якщо я знайшла ласку в Твоїх очах, то благаю Тебе, Господи і Предвічний Боже, задля любові, що зобов'язала Тебе увійти в лоно Твоєї слугині для спасення людства, будь-ласка, - утіш Твого слугу Йосифа і нахили його, щоб він допомагав мені у виконанні Твоїх величних трудів. Не було б добре, щоб я, Твоя слугиня, залишилася без мужа для оборони і опіки. Не дозволь, мій Господи і Боже, щоб він здійснив свій намір і відійшов від мене."

Найвищий відповів Їй так: "Моя найдорожча Голубко. Я зараз же відвідаю з потішенням Мого слугу Йосифа. А опісля, коли Я об'явлю йому через Мого ангела цю тайну, ти можеш вільно говорити про ці святі справи. Я наповню його Моїм духом і зроблю здатним прийняти участь у цих тайнах. Він помагатиме тобі в них, і буде підтримувати тебе в усьому, що станеться." Цим запевненням Господь потішив Пресвяту Марію, і Вона вознесла сердечні подяки Господеві, котрий так чудесно мірить, важить і укладає всі речі. Бо терпіння були дані святому Йосифові, щоб випробувати і скріпити його дух, перш ніж великі тайни будуть довірені його опіці.

В міжчасі святий Йосиф стурбовано радився сам з собою, як діяти далі. Вже два місяці він вгинався під тягарем своїх страждань, і зараз говорив собі: "Я не бачу кращого виходу - як відійти. Визнаю, що моя Дружина - найдосконаліша, і не виявляє нічого окрім того, що є святою. Але передусім - Вона вагітна, а я не можу розгадати цієї тайни. Не бажаю шкодити Її славі святої невісти, завівши під покарання закону; але теж - я не можу стояти поряд і бути свідком дальших наслідків. Залишу Її зараз і віддам себе під Провидіння Господа, що керує мною." Він вирішив піти вночі. Тим часом ­запакував одяг та інші речі в малий клунок, позбирав від замовників належну йому плату, і пішов спати із наміром піднятись опівночі. Перед сном він так промовив до Господа в молитві: "Найвищий і Предвіч­ний Боже наших батьків Авраама, Ісаака і Якова. Ти -правдивий і одинокий притулок для бідних і недужих. Твоє милосердя добре знає про горе і страждання мого серця. Ти відаєш також, о Господи (хоч я цього невартий), що я не винен в тому, що причиняє мені біль: і Ти, подібно ж, знаєш про неславу й небезпеку, що буде наслідком стану моєї Дружини. Не вірю в Її перелюбство, бо бачу в Ній велику доброчесність і досконалість. І все-таки я з певністю бачу, що Вона - чекає дитину. Не знаю, хто і як це спричинив; і тому не знаходжу способу, щоб відновити в собі мир. Щоб вибрати найменше зло, я відійду від Неї і пошукаю місця, де мене ніхто не знає і, здавшись на Твоє Провидіння, проведу своє життя в пустині. Не покидай мене, мій Господи і предвічний Боже,бо я прагну лише Твоєї честі й служби."

Святий Йосиф упав на долівку і прийняв приречення піти до Єрусалимського храму, пожертвувати частину своїх грошей у намірі, щоб Бог поміг Марії, оборонив його Дружину від лихих людей, і врятував Її від всякого нещастя. Велика ж була праведність цього Божого чоловіка, і теж - його пошана до Небесної Володарки! По молитві він постарався взяти себе в руки, щоб спокійно відійти до сну.

Тим часом Пресвята Марія завдяки ласці Всевиш­нього бачила і чула у своїй світличці все, що робив святий Йосиф, знала увесь хід його думок. Із ніжним почуттям Вона знов молилася за нього, дякуючи Богові, що в своїм Провидінні керує діями людей понад усяке людське розуміння. Божа Воля так укладала хід подій, щоб довести обох - Марію і Йосифа - до крайніх меж душевних переживань. Терпіння ж Йосифа були частково карою йому за те, що забагато уповав на чуттєві змисли, за те - що бачив оком, і тим притемнював вплив святих думок, що йшли йому від Бога і від ангелів. Власне тому святий Йосиф дістав своє просвітлення у сні, коли його тілесні відчуття дрімали, а розум був відкритий для ангельського повідомлення.

Святий Йосиф пробудився від сну у повному переконанні, що його Дружина є правдивою Матірю Бога. Повний радості і щастя, що йому судилася така добра доля, і в той же час - огорнений жалем за те, що хотів зробити відносно невинної Супруги, він упав на землю, глибоко упокоряючись і дякуючи Богові. Серце його відчинилося для нових діянь Святого Духа; покора досягнула рівня, що був потрібний для майбутнього Опікуна Месії. І він вилив свою душу такими словами: "О, моя Небесна Дружино і найніжніша Голубко, вибрана Найвищим для Його замешкання і на Його Матір! Як міг Твій нікчемний раб засумніватися в Твоїй невірності?! Як міг порох і попіл будь-коли дозволити собі, щоб йому прислужувала Та, що є Царицею Неба і землі, і Повелителькою вселенної? Як це, що я не цілував землю, якої торкались Твої стопи? Чому я не зробив моїм першим обов'язком те, щоб служити Тобі навколішки? Як же зможу я коли-небудь піднести свої очі у Твоїй присутності, і перебувати в Твоїм товаристві, чи відчиняти уста, щоб говорити до Тебе? О, мій Господи і Боже, дай мені ласку і силу, щоби просити в Неї прощення! І зворуш Її серце до милосердя, щоб Вона не погордила своїм засмученим слугою відповідно до його вини."

Тепер святий муж залишив свою кімнату. Поки Пресвята Марія перебувала в своїй світлиці, він, плачучи, розв'язав свій клунок, і почав робити всі домашні порядки, включаючи чищення підлоги та інші чинності, якими завжди займалася Пречиста Діва. Він прийняв тверду постанову повністю змінити своє ставлення до Неї, перейти на становище Її слуги. З цього дня і надалі між ними розгорілося зворушливе змагання, хто кому буде ліпше підчинятись і служити.

Діждавшись означеної пори, коли його Дружина закінчує свої розважання, він відчинив двері, впав на коліна перед Нею і промовив: "Моя Володарко і Дружино, істинна Мати Предвічного Слова! Ось я, Твій слуга, упадаю біля стіп Твого милосердя. Заради Твого Бога і Господа, Котрого Ти носиш у Твому дівичому лоні, я благаю Тебе пробачити моє зухвальство. Я певний, о Пані, що жодна із моїх думок не сховається від Твоєї мудрості і Небесного погляду. Велика була моя зарозумілість, коли я порішив залишити Тебе; і не меншою була моя грубість у ставленні до Тебе, як до нижчої від мене, в той час, коли насправді я мав служити Тобі, як Матері мого Господа і Бога. Але Ти знаєш також, що я чинив усе через незнання, бо не знав про святу тайну Небесного Царя і велич Твоєї гідності, хоч шанував у Тобі інші дари Найвищого. Не став мені в вину, моя Володарко, невіжество такого нікчемного сотворіння, котре, тепер краще навчене, посвятить своє серце і ціле життя для Твоєї служби і опіки. Я не встану із колін, поки не дістану запевнення в Твоїй ласці, ані - не одержу Твого прощення, прихильності і благословення."

Пресвята Марія, що вже чекала на прихід Йосифа з ніжною ласкавістю, досвідчувала зараз двоякі відчуття. Із радістю Вона спостерегла, як добре учинив Господь, що довірив свої таїнства такому достойному й покірному чоловіку. А, з другого боку, Її стурбувало, що його обходження із Нею відбере Їй шанси вправляти послух і покору стосовно свого мужа. Вона зразу ж піднесла його із колін і, незважаючи на опір, сама кинулась святому Йосифові до ніг з такою мовою: "То я, мій пане і мужу, повинна просити твого пробачення; і ти є той, що мусить простити мені той смуток і огірчення, які я причинила тобі. І тому я прошу на колінах, щоб ти простив мені, і щоб забув про свої тривоги, бо Найвищий в своїй милості зглянувся на мої бажання і терпіння." І щоб ще більше утішити його, вона додала: "Хоч я дуже хотіла, я не могла сама по собі повідомляти тебе про тайну, сховану у мені владою Найвищого; бо як Його рабиня, я мала обов'язок чекати на вияв Його святої і непомильної Волі. Не через брак пошани до тебе, як мого пана і дружини, я тримала мовчанку; бо я була і завжди буду твоєю вірною слугинею, скорою, щоб відповісти на твої святі для мене бажання і прихильність. Із глибини мого серця і задля імені Господа, Котрого я ношу у собі, благаю тебе не міняти способу своєї бесіди і спілкування зі мною. Господь не зробив мене своєю Матірю на те, щоб їй прислужували і щоб вона приказувала у цьому житті, але - щоб я була у всьому твоєю слугою і рабинею, сповняла твою волю у всіх речах. Це є моїм обов'язком, мій пане, і поза ним моє життя буде безрадісним і повним смутку. Так є, що іменно ти даєш мені спроможність його сповняти, бо так було призначено Найвищим. Він надав мені твою опіку і самопосвятну поміч, щоб я могла безпечно жити в тіні твого піклування, і при твоїй підтримці виношувати Овоч мого лона - мого Бога і мого Господа."

Ці та інші ніжні слова остаточно потішили і заспокоїли святого Йосифа. Він підняв із колін Пресвяту Марію, щоб обсудити з Нею, як їм дальше жити. Отримавши особливе просвічення і ласки від Святого Духа, він промовив: "Благословенна є Ти, Пані, посеред усіх жінок; щаслива і обрана з-поміж усіх народів і поколінь. Нехай Сотворитель Неба і землі буде возвеличений вічною хвалою, бо із свого славного царського Трону Він глянув на Тебе і вибрав Тебе для свого помешкання, і в Тобі одинокій сповнив старинні обітниці, дані Патріярхам і Пророкам. Нехай усі покоління благословляють Його, бо в нікому Він не возвеличив своє Ім'я так, як вчинив це у Твоїй покірності; і мене, найбільш маловажного з живучих, Він у своїй Божественній вибачливості вибрав на Твого слугу."

Пречиста Діва відповіла йому тими ж словами прослави Всевишнього, що й святій Єлисаветі, додаючи нові хвальні пісні. Вона вся жевріла в Божественному захопленні і була піднесена над землею у світляному колі, що оточив Її і преобразив дарами неземної слави. Це Небесне видіння ще поглибило у святого Йосифа почуття пошани і любові до Божої Матері. Він побачив і розпізнав в Її непорочному лоні людське тіло Дитятка Бога. Покірно і шанобливо святий муж поклонився Йому, визнав як свого Відкупителя, жертвуючи себе Його Маєстатові. Господь милостиво і ніжно глянув на нього, як на жодну іншу людину, бо прийняв його за вітчима і нагородив тим знанням, додавши ще безліч Небесних дарів. Рівночасно з Божої ласки він зрозумів, що всі дари й благословення він одержав задля Марії: перед заручинами, - бо став вибраний на Її мужа, після заручин, - бо заслужив вже на це вирізнення.

Слова Цариці

Моя доню, виявляючи тобі в цій історії так багато святих тайн і секретів, - і тих, котрі ти записала, і багато інших, яких ти не зуміла виокремити, - Я мала на меті, щоб ти використала їх для віддзеркалення Мого життя, і також, як непорушне правило для твого поведення. Всіх їх треба викарбувати на таблицях твого серця. Тому Я нагадую тобі ці науки про вічне життя, виконуючи Мій уряд твоєї учительки. Будь готова вислухати і сповнити всі накази, як ретельна і уважна учениця. Нехай послужать тобі приміром покірне піклування і чуйність Мого супруга, святого Йосифа, його піддання себе під Божий провід і пошана до просвічення з Небес. Бо лише завдяки тому, що його серце було сприятливо відкрите й приготоване для виконання Божої Волі, обильні ласки повністю перемінили і пристосували його для посади, яку йому призначив Найвищий. Тому нехай свідомість твоїх недостатків послужить тобі спонукою, щоб з усією покірністю піддати себе діянню Бога, а не -вимівкою, щоб усуватись від виконування того, чого Бог бажає від тебе.

Проте при цій оказії Я хочу виявити тобі спра­ведливий закид і гнів Найвищого супроти смертних; щоби, таким чином, порівнюючи поведення інших людей із покорою і лагідністю, які Я вправляла відносно Мого супруга, святого Йосифа, - ти могла при Божому просвіченні це краще зрозуміти. Підставою цього закиду, котрий Господь і Я висуваємо проти людей, є нелюдяна збоченість смертних, котрі уперто відносяться самі до себе з великим браком покори і любові. Тут вони поповнюють три помилки, котрі дуже не подобаються Найвищому, змушують Найвищого і Мене стримувати багато ласк.

Перша з них: знаючи, що вони є дітьми одного Отця у Небі, сформовані працею Його рук з одного матеріалу, ласкаво викормлені і утримувані при житті Його Провидінням, виховувані при тому самому столі Божественних тайн і святощів, особливо ж, - Його власних Тіла і Крові, - люди тим не менше забувають і зневажають всі ці користі, зосереджують усе своє зацікавлення на земних і дрібничкових справах, хвилюються без причини; наповнюються гнівом, творять незгоду, чвари, знаходять уподобання в принизливих і гострих словах, доходять часами до смертельної ненависті, до лютої й нелюдської помсти супроти інших.

Друга помилка. Коли вони через людську неміч і брак свого умертвлення впадають в один із цих гріхів, підштовхувані спокушенням диявола, то не стараються негайно їх позбутися, або змагати до примирення, як годилося б між браттями в присутності Справедливого Судді. Таким чином, вони не визнають Його своїм милосердним Вітцем, змушують ставати суворим і невблаганним Суддею їх гріхів; бо жоден переступ так не побуджує Його проявляти свою строгість, як гріхи ненависті і помсти.

Третє порушення, що Його дуже гнівить: це, коли буває, брат приходить для примирення, а той, що вважає себе ображеним, того не приймає, - ще й просить більшого надолуження, ніж те, яке, як він знає, прийняв би Господь; - і яке він сам пропонує Божому Маєстату. Бо всі вони бажають, аби Бог, котрого тяжко образили, приймав і прощав їх, як тільки підступлять до Нього з покорою і каяттям; а самі, будучи лише порохом і попелом, вимагають месті на своїх браттях, і не вдоволяються від них тим надолуженням, яке Сам Найвищий є згідний прийняти від них за гріхи.

Із усіх гріхів, котрі поповнюють сини Церкви, в очах Найвищого немає огидніших від тих. Це ти легко зрозумієш при Божественному світлі, а також - з потвердження в Божому Законі, який наказує людям прощати своїм браттям, хоч би вони кривдили когось сімдесять сім разів. І якщо брат щодня багатократно наносить кривду, то щоразу, коли він скаже, що жаліє за це, - Бог наказує нам кожен раз прощати брата-кривдника, не рахуючи числа його переступів. А тим, що не хочуть прощати, Він погрожує найгострішим покаранням за згіршення, яке вони дають. Це можна зрозуміти із гнівних слів Самого Бога: "Горе тому, від кого прийде згіршення, і через кого прийде згіршення! Було би ліпше для нього, щоб йому прив'язали млинський камінь до шиї і кинули в море." Це було сказано, щоб показати небезпеку цього гріха і труднощі, щоб дістати вибавлення з нього; вони такі самі, як у людини, що впала в море із млинським каменем на шиї. Це також виявляє, що карою за це є безодня вічного болю (Мат. 8, 9). Тому доброю порадою для вірних є заповідь Мого пресвятого Сина про те, що ліпше є вирвати собі очі і відтяти руки, ніж дозволити собі впасти в цей злочин згіршення "тих малих".

Глава 2.
МИЛА СКРОМНІСТЬ МАРІЇ СУПРОТИ МУЖА

По отриманні повідомлення про тайну Воплочення святий Йосиф перетворився в цілком нову людину. Визнаючи себе слугою Володарки Неба і землі, він ні разу не пройшов мимо Неї чи заговорив, не прикло­нивши коліно. Тепер він не дозволяв Їй прислужувати йому, чи робити порядки, мити посуд і тому подібне. Усе це щасливий супруг забажав виконувати сам, щоб не було пониження для Її гідності Цариці. Але найпокірніша із покірних не могла змиритися з такими знаками пошани. Вона благала святого Йосифа не приклоняти колін; бо хоч таке вшанування належиться Господеві, Котрого Вона носила, це вирізнення ще не є потрібне, доки Він невидимий замешкує в Її лоні. Переконаний таким доказом, він відтепер віддавав шану Воплоченому Богові і рівночасно - Божій Матері, - лише тоді, коли Вона не бачила. А щодо домашніх праць, то він не бажав уступати Їй, пораючись в домі, коли Вона ще була зайнята молитвами і розважаннями. Пресвяту Марію дуже засмутили ці старання святого Йосифа взяти на себе всі клопоти. Вона смиренно поскаржилася Господеві, що муж відбирає Їй нагоду вправлятися в покорі, просила, щоб йому це було заборонено робити. Господь почув Її прохання і приказав ангелу-хоронителю святого Йосифа передати йому такі слова: "Не ударемнюй скромних бажань Тої, що є начальною над всіми сотворіннями Неба і землі. Позволь Їй назовні служити тобі, а в душі стався до Неї з найбільшою повагою; і в усі часи і повсюдно вшановуй Воплочене Слово. То є Його Воля і воля Небесної Матері, щоб Вони служили, а не - щоби Їм служили, для того, щоб дати світові знання про життя і про вищість покори у ньому. У деяких заняттях ти можеш помагати Їй, але завжди поважай у Ній Господа усього творіння."

Одержавши такий наказ Найвищого, святий Йосиф дозволив нашій Цариці вправлятись у покорі. І так вони обоє пожертвували Богові свою волю: Марія, -виявляючи послух і покору свому мужові, а він, -послухавши Найвищого, хоч йому було дуже прикро приймати услужування від Матері його Бога й Сотворителя. За своє підкорення Божій Волі в усіх, без винятку, речах він дістав більше благословень, ніж дім

Оведедома, де кілька місяців перебував Божий Ковчег Старого Завіту (II Сам. 6, 11).

Ось так вони обоє проживали в своєму скромному трикімнатному домі, не тримаючи жодної прислуги. В одній кімнаті святий Йосиф мав свій нічний відпочинок, в другій - столярував і тримав інструменти праці, а третя - була в повному розпорядженні Пресвятої Марії; в ній було ложе, змайстроване руками Йосифа. Поки Йосиф не знав про гідність своєї Дружини, він рідко відривався від праці без крайньої потреби: щоби зайти порадатись із Нею. Але потім він став шукати тої радості, щоб стрінутися із Дружиною, прийняти до уваги Її бажання. Але при цьому виявляв надзвичайну уважність, щоб не перешкоджувати Їй у молитовних заняттях. Він мав велику ласку спостерігати акти молитовного єднання нашої Цариці з Богом: то - бачив Її в екстазі у сяйві, піднесеною над землею, то - ставав свідком Її розмов з ангелами, то знову ж - заставав, як Вона лежить хрестом на долівці, говорячи до Господа. Небесна музика, яку він часом чув, або прекрасні неземні аромати наповняли тоді захопленням його святу душу.

Пречиста Діва рідко виходила з дому, хіба у крайніх випадках: для служби Богові чи ближнім. Звичайно ж усі господарські справи залагоджувала їх сусідка, спокревнена із святим Йосифом. Ця старша пані вже раніше виручала Пресвяту Марію на господарстві, коли Цариця Неба перебувала три місяці у святої Єлисавети. Марія нераз відвідувала ту святу жінку, коли вона нездужала; весь її дім отримував щедрі благословення із Небес.

Повсякденна скромність Марії була понад всяке людське поняття, як і личило гідності Божої Матері. Ніколи не бачив святий Йосиф, як спить його Дружина, не знав, чи взагалі Вона спить, хоч турбувався, аби Вона відпочивала, коли носила у лоні Дитя. А в дійсності сон у Неї був дуже коротким і повним духових Боголюбивих актів, як у нікого із смертних. Неподібно до всіх смертних Пречиста Діва, відходячи до сну, не потребувала міняти своєї натільної одежі - щось в роді бавовняної туніки, - яку Вона носила, відколи покинула храм; та туніка ніколи не зношувалась і не забруднювалась, бо закривала непорочне тіло, звільнене від наслідків гріха Адама, - що не виділяло поту чи інших занечищень. Навіть святий Йосиф ніколи не бачив тої туніки. Як і прочі люди, він звиджував лише Її верхню одежу і головне накриття, що також чудесним способом не брудились. Їх то Вона мусіла міняти час від часу, щоб не привертати уваги посторонніх до надприродних прикмет Її одежі. Усе Її поведення було чистим і досконалим. Навіть коли Вона займалася одягом і другими буденними потребами свого мужа.

Споживала дуже мало, але щодня товаришувала святому Йосифові у трапезі; для нього готувала мясо. Сама ж Марія мяса ніколи не вживала, тільки - овочі, хліб, варену городину і рибу. І - рідини вживала небагато, хоч Її запальні молитовні акти любові до Бога вимагали понадлюдського напруження. Цього правила поміркованості в їжі Божа Матір дотримувалась завжди, хоч у різних обставинах життя Вона могла і пристосуватись до місцевих звичок харчування.

Слова Цариці

Моя доню, в науці смиренності, яку тобі подає ціле Моє життя, Я хочу, щоб ти була старанною і пильною; і це повинна бути твоя перша і головна турбота, якщо бажаєш втішатися солодкими обіймами Господа, запевнити собі Його ласку, заволодіти скарбами світла, що є сховані від гордих (Мат. 11, 25). Бо без надійного фундаменту покори жодній людині не можна довірити таких цінностей. Нехай єдиним твоїм прагненням буде поскромити себе у своїй власній оцінці, так аби твої зовнішні вчинки правдиво відображали покору в твоєму нутрі. Тебе і всі душі, що мають Господа за свого Батька і Обручника, мусить бентежити і насторожувати факт, що самовпевненість і гордість світської мудрості у її поклонників виростає в далеко більшій степені, ніж покора і самопізнання - у дітей світла. Візьми лишень під увагу пильність, невтомну науку і завзяття често­любних і цілеспрямованих людей. Глянь на їх боротьбу за їхнє визнання у світі, на їх непогамовані прагнення, котрі такі пусті і безвартісні; - як вони назовні ведуть себе відповідно до своєї хибної переоцінки; - як вони вдають, що є тим, чим вони насправді не є; - і як вони витужуються, щоб через це неправдиве удавання дістати багатства, хоч би земні, котрих вони не заслуговують. Ось це мас бути причиною для збентеження і сорому добрих: що лож сильніше підштовхує до дії синів загибелі, ніж істина - вибраних; що число тих, хто в світі прагне боротися на службі свого Бога і Сотворителя, є таким маленьким в порівнянні з кількістю таких, що служать марноті; що так мало буде вибраних, хоч покликані усі (Мат. 20,16).

Глава 3.
ПОДОРОЖ ДО ВИФЛЕЄМУ

Незмінна Воля Всевишнього споконвіку визначила, що Єдинородний від Отця має народитися в містечку Вифлеєм; і так заповідали Святі і пророки давніх віків (Міхей 5, 1). Сповнення цього Божого декрету було забезпечено указом кесаря Августа для цілої Римської імперії. В ньому наказувалось провести загальний перепис населення; кожен глава сім'ї мав зареєструватись із своїми в місцевості свого на­родження. Указ теж був оголошений в Назареті, якраз тоді, коли Йосиф виходив до міста. Він повернувся додому зажурений, що мусить подорожувати до свого родинного містечка Вифлеєм у пору, коли його Небесна Дружина найбільш потребує опіки, і поділився тою новиною з Нею. Премудра Діва потішила його словами: "Нехай цей указ нашого тимчасового правителя не тривожить тебе, мій пане і мужу; бо все, що стається з нами, є призначено Господом і Царем Неба і землі. І у всіх випадках Його Провидіння буде помагати нам і керувати нами. Ось, віддамо себе в Його руки, і не заведемося на тому."

Пресвята Марія пам'ятала про пророцтва, що Єдинородний від Отця має народитися у Вифлеємі, нікому незнаний, але Йосифові про це не сказала; бо без Господньої вказівки Вона ніколи не виявляла Божих тайн. Марія покладалась повністю на Божу Волю, не наслідуючи тих, що у своїй самовпевненості вважають себе мудрими (Прип. З, 7).

Турбуючись про Марію, святий Йосиф сказав: "Царице Неба і землі, і моя Пані. Якщо Ти не маєш іншого наказу від Всевишнього, то мені здається, що я мушу піти один. Але хоч це розпорядження стосується лише голів родин, я не посмів би лишити Тебе без моєї помочі, ані не міг би жити без Тебе, ні не мав би хвилини спокою далеко від Тебе; бо моє серце не спочило би, не бачивши Тебе."

Спільно вони вирішили їхати разом, і Йосиф почав шукати в Назареті за верховою твариною, щоб посадити на неї Дружину. Тяжко було щось знайти, бо маси людей з усіх сторін теж спішили до місць своєї реєстрації. По великих трудах святий Йосиф знайшов маленького ослика. Зібрали речі у дорогу, що мала тривати п'ять днів. Одяг був той самий, що у недавній подорожі до дому святих Захарії і Єлисавети. Запаслися хлібом, овочами й рибою. А Пречиста Діва долучила до своїх речей в тайні від святого Йосифа (аби його деремно не тривожити) дитячу білизну, потрібну для новонародженого Божого Сина. Дім свій залишили під опіку сусідів.

Здавалось би, вони від'їхали самітні, убогі й упосліджені в очах тих, що їх перестрівали.Але в очах Предвічного Отця вони були варті найбільшої любові й почитання. Вони несли із собою Небесний Скарб -саме Божество. Небесні духи вшановували їх, уся природа пізнавала живий і істинний Кивот Нового Завіту. Їх свиту складали десять тисяч ангелів, призначених самим Богом. Цариця Неба і землі їх бачила, і йшла під їх охороною посередині сяючих ангельських загонів. А ще незліченна кількість інших Небесних духів низходила на землю і возносилася з землі, підтримуючи безперервну лучність між Єдино-родним і Його Небесним Отцем.

Але ці надзвичайні ласки не мали на меті звільнити Пресвятої Марії і Йосифа від труднощів і невигод звичайного життєвого шляху. Розмови відвідувачів у придорожних тавернах принижували невинний слух пресвятого подружжя. Через бідність і скромність їх стрічали дуже негостинно. Знов і знов вони мусіли вислуховувати згірдливі зауваги від негідних людей; часами їм відмовляли в притулку, як найбільш нік­чемним подорожнім. Кілька разів у заїжджих домах нашій Цариці відводили лише куток в коридорі. Бувало, що вони були змушені спочивати у ще гірших місцях. Але де би їх не заводили обставини, Небесний Двір розташовувався навколо свого верховного Царя і всевладної Цариці. Їх якби замикали непроникною стіною, хоронячи від нічних небезпек. При виді такої надійної охорони для його найближчих святий Йосиф спокійно відходив до сну. А його Дружина продов­жувала свої бесіди з Небесним почетом.

Прибули наші подорожники в містечко Вифлеєм на п'ятий день, у суботу, о четвертій годині дня. Тоді у зимову пору сонце вже хилилось до заходу і скоро западала ніч. Пройшли багато вулиць, шукаючи нічного притулку; стукали у двері знайомих і близьких кревних. Ніде їх не прийняли, ще й часом ображали. Ніжна по природі Цариця була змушена пробиватися за мужем через товпи людей, що роїлися на вулицях.

Хоч Вона знала наперед, що перед ними мають замкнутися серця і двері людей, хоч Її боліло, що зустрічні цікавляться Її вагітністю в такому юному віці, - Вона постановила не відставати від святого Йосифа, пере­терпіти цю неславу і незаслужений встид. По дорозі вони вступили до бюра перепису населення, записались і заплатили належний податок. І - далі шукали нічлігу. Ось так вони обійшли намарно більш, як півсотні місць. Аж о дев'ятій годині вечора святий Йосиф з гіркотою звернувся до своєї вірної Дружини: "Моя найсолодша Пані, моє серце мліє з болю, що я не лише не зміг надати Тобі захисту, якого Ти заслужуєш, а я бажаю, але навіть - не зумів дати Тобі хоч якогось виду захорони від негоди чи місця відпочинку, тобто - речі, якої не віднімають навіть найбіднішим і упослідженим у світі. Без сумніву, Небеса, що дозволили людським серцям так затверднути і відмовити нам нічного при­тулку, приховують якусь таємницю. Я зараз пригадав собі, Пані, що неподалік міських мурів є печера, що служить захоронком для пастухів і Їхньої худоби. Давай, пошукаємо її; може вона незайнята і ми діждемося якоїсь помочі із Неба, бо від людей ми не дістали жодної." Премудра Діва відказала: "Мій мужу і володарю, нехай твоє ласкаве серце не переживає через те, що ти негоден здійснити твого сильного бажання, яке Господь у тобі запалив. Тому, що я ношу Його у моїм лоні, давай, подякуємо Йому, що так устроїв справи. Місце, про яке ти мовиш, мені найбільше підійде. Хай твої сльози журби обернуться у сльози радості; і нумо ж, навесело приймем бідність, що є безмірним і цінним скарбом мого пресвятого Сина. Він зійшов із Неба, щоб її шукати. То ось, дамо Йому можливість вправлятись в ній у радості наших душ. Напевно ніщо не втішить мене більше, ніж побачити, що ти її для мене знаходиш. Тож охоче підем всюди, куди би нас Господь не повів."

Святі ангели супроводили Небесну пару, присвічуючи їм дорогу. І за міськими мурами вони знайшли ту відлюдну печеру. Вона була порожня. І повні радості, вони подякували Господеві за ту ласку.

Слова Цариці

Моя найдорожча доню. Якщо ти лагідного й вразливого серця, то ці тайни, що їх ти зрозуміла й записала, розбудять в тобі ніжні почування любові і признання для Автора таких великих див. Бажаю, щоб з думкою про них ти з цього дня і надалі з великою приємністю сприймала погорджування і нехтування світу. І скажи мені, найдорожча: якщо взамін за це забуття і зневагу з боку світу Бог гляне на тебе очима найсолодшої любові, чому б тобі так дешево не придбати те, що має безконечну вартість? Що може дати тобі світ, навіть якщо він дуже тебе вшанує і похвалить? І що ти втратиш, коли погордиш ним? Чи його ласка не є марнотою й обманом (Пс. 4, 3)? Чи те все не є короткотривалою і проминаючою тінню, котра вислизає з долонь тих, що за нею спішать? Отже якщо би навіть ти заволоділа усіми багатствами світу, чи то було би так незвичайно - погордити ними, як чимось нікчемним? Роздумай, як мало ти чиниш, щоби все це відкидати задля любові Бога, Моєї і всіх ангелів. І якщо світ не нехтує тобою настільки, наскільки ти повинна цього хотіти, то ти сама погорджуй ним, щоб могти вільно і безперешкодно, на повну силу втішатися Найвищим Добром з обильністю Його найніжнішої любові і спілкування.

Мій пресвятий Син є таким вірним приятелем душ, що настановив Мене, як учительку і живий приклад любові до покори і - справжньої зневаги до світської пустоти і гордості. Також Він призначив для своєї власної слави, як і заради Мене, те - щоб Я, Його слугиня і Матір, осталась без притулку і була відкинута смертними; щоб потім Його улюблені душі мали більшу заохоту запрошувати Його, зобов'язуючи таким жестом любові прийти і залишитись з ними. Так само Він: прагнув нестатків і убожества не для досконалішого вправляння чеснот, але щоби навчити смертних найко-ротшого і найпевнішого шляху до висот Божественної любові і поєднання з Богом.

Ти добре знаєш, Моя найдорожча, що Божественне просвічення неустанно навчало й приваблювало тебе, щоб ти забула про земне і видиме, і оперезалася мужністю (Прип. 31, 17), щоб піднеслася до насліду­вання Мене, щоб копіювала в собі, відповідно до своїх здібностей, - труди і чесноти, які були тобі виявлені із Мого життя. Це найперша ціль того знання, яке ти одержуєш при писанні твого звіту. Бо в Мені ти маєш бездоганний зразок, при помочі котрого можеш переобладнати своє життя, подібно, як Я уложила своє, наслідуючи Мого найсолодшого Сина. Мусиш побо­роти той страх, що виник через наказ Мене наслідувати, нібито він - понад твої сили. Мусиш заохочувати себе словами Мого пресвятого Сина у Євангелії від святого Матея: "Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий." (Мат. 5, 48). Цей наказ Найвищого, адресований Його святій Церкві, є можливим для виконання; і якщо Його вірні діти з свого боку відповідно себе настроять, Він жодному із них не відійме ласки уподібнюватися до Небесного Отця. Все те заслужив для них Мій Найсвятіший Син. Але руйнуюча непам'ятливість і недбалість людей не допускають, щоб в них дозрівали плоди його Відкуплення.

Особливо від тебе чекаю Я такої досконалості, і запрошую тебе до неї солодким правилом любові, що супроводить все Моє повчання. Розваж і досліди при Божественному світлі той обов'язок, який Я накладаю на тебе; і трудись, як вірна і чуйна дитина, щоб Йому дорівнювати. Хай жодні перешкоди чи труднощі не турбують тебе, не відвертають від будь-якої вправи по чеснотах, хоч би як це було важко Ані не вдоволяйся пошуками Божої любові і спасення лиш для себе. Бо щоб бути бездоганним в наслідуванні Мене і в сповненні усього, чого вчить Євангеліє, ти мусиш працювати для спасення других душ і прослави святого Імені Мого Сина; - вчинити з себе знаряддя праці в Його мудрих руках для здійснення величних звершень, заради Його приємності і слави.

Глава 4.
ХРИСТОС, НАШ СПАСИТЕЛЬ, НАРОДИВСЯ ВІД ДІВИ МАРІЇ У ВИФЛЕЄМІ ЮДИ

Палац, який Цар над царями і Господь над волода­рями вибрав для прибуття у світ свого предвічного і воплоченого Сина, був лишень нужденною печерою. Ніхто не зайняв її на нічліг тої ночі, хоч Вифлеєм тоді роївся бездомними подорожніми. Рапаві нетесані стіни і брудна від худоби долівка з покинутими в куті яслами для корму освітилися ангельським сяйвом, коли Пресвята Марія і святий Йосиф увійшли в її нутро у супроводі свого почету.

Не гаючись, святі мандрівники впали на коліна, дякуючи Господеві за Його ласку. Марія сповнилась радісним натхненням і благала Бога благословити щедрою рукою всіх мешканців міста, бо завдяки їх негостинності Вона тепер могла сподіватись великих Божих ласк.

Небесна міліція, всі десять тисяч ангельських духів, вишикувались бойовими лавами, як сторожа при королівському дворі. На цей раз вони показали себе і святому Йосифу, і для того, щоб розвіяти його смуток, і - щоб провістити йому про наближення торжественних подій.

А Пречиста Діва при ангельському сяйві не забари­лася використати нагоду, аби упокорити свою особу Цариці Неба і землі, - почала чистити яскиню своїми руками, щоб гідно стрінути прихід у світ свого Божественного Сина. Святий Йосиф поспішив Їй помагати. Подивляючи запал святої пари, ангели теж рушили навипередки вичищати цей забутий людьми вертеп. Скоро печера була чиста і наповнена благо­вонним ароматом. Тоді святий Йосиф розпалив вогнище з підручного палива, бо було дуже зимно; і вони бадьоро сіли підкріпитися своєю скромною вечерею. Марія брала участь у трапезі тільки з послуху для мужа, бо думки Її витали навколо вже близького Рождества.

По вечері вони знову, як звичайно, подякували Господеві. Помолившись, Пречиста Діва попросила мужа відійти на спочинок, бо вже була пізня ніч, і Вона почула наближення благословенного Різдва. Марія помістилась на лежанці в глибині печери, яку Йосиф спорудив із ясел для сіна, а він приліг біля входу і почав молитись. Господь навів на нього сон більш глибокий і щасливий, ніж у Адама в Раю (Буття 2,21). І в тому сні під діянням Святого Духа він переживав всі події, що сталися вночі.

Голос Найвищого покликав Царицю всього сотвореного у місці Її спочинку. Божа сила сповнила Марію; впав серпанок, що закриває надприродний світ ... І Вона ясно звиділа Бога Самого в такій славі і розкоші, що ні люди, ні ангели не в стані їх описати, чи досконально зглибити. Було поновлене у Неї все раніше надбане знання про Божественність і людську природу Її пресвятого Сина. І зверх того, Їй тепер були довірені нові тайни з невичерпних Божих архівів. Мені позволили побачити ці тайни, але забракло слів їх висловити в людській мові.

Найвищий об'явив Непорочній Діві, що настав час Його приходу в світ, і те - як звершиться тайна самого Рождества. Марія припала ниць перед Троном Бога, воздала Йому хвалу, звеличання і подяки за себе і всі сотворіння, як і належалось невимовному милосердю і вибачливості Божественної любові. І в той же час Вона просила у Всевишнього нового світла й ласк, щоб гідно виконати поручену Їй службу Матері Воплоченого Слова. Пречиста Діва і зараз вважала себе невартою такої надзвичайної честі. Його Величність підніс покірну Діву з долівки і наново підтвердив Її звання Божої Матері з усіми належними правами й обов'язками.

Видіння тривало понад годину. Вийшовши з нього, Пресвята Марія зразу ж відчула, що Немовлятко Бог почало рухатися в Її лоні. Воно не тільки не причиняло Їй жодних болів, як це має місце в грішних дітей Адама і Єви, а навпаки - доставило неймовірну радість і захоплення. Її постать перемінилась в ангельську, обличчя променіло світлом, палаючи саможертвенною любовю. У яслах - на колінах; очі - піднесені до Неба; ручки - злучені на грудях ... Велична і обожествленна!

Немовлятко Бог вийшов від своєї Матері не дорогою інших новонароджених, а - навпростець, через стінку лона, не нарушаючи Її дівичності, неначе промінь світла, що пронизує кришталь. Вийшов, коли Марія клячала в молитовному захваті. Народився Син Єдинородний від Отця і Непорочної Діви, плоть від Її плоті, наш Спаситель, правдивий Бог і правдивий чоловік.

Ця подія звершилась опівночі в неділю (після суботнього дня) 25 грудня (за грегоріанським календарем; - прим. наша), рівно 9 місяців по Непорочнім Зачаттю, в році пять тисяч сто дев'ятдесять девятому (5199) від Сотворення світу; ця дата була мені потверджена Небесами, як правдива і певна.

Прийшов Господь на світ у Божественній славі, із повною Божою премудрістю, сяючий і прекрасний, як згодом на горі Тавор перед Апостолами (Мат. 17, 2). Це була Божа Воля на те, щоб перший погляд Марії впав на прославленого Богочоловіка-Немовлятко, щоб вина­городити Її за самовіддану любов і уділити нових ласк.

Євангелист, святий Лука говорить, що Діва Марія народила свого Єдинородного Сина, сповила Його та поклала в ясла; він не входить у подробиці відповідно до мети його оповідання. А насправді там були ще два помічники: святі Архангели Михаїл і Гавриїл. Вони стояли у видимій формі на шанобливій віддалі, і прийняли Дитятко на руки, як тільки Воно прийшло на світ. А потім, немов священники, що підносять вгору Святі Тайни у церкві перед людьми для поклоніння, -передали Його в руки Божій Матері. І в цю ж мить, як погляди Їх стрінулись уперше, ніжна любов Немовляти зранила і захопила Її. А Дитя промовило до Неї: "Матінко, стань, як я. Бо взамін за людське існування, яке ти дала мені, я дам тобі інше, більш взнесле існування в ласці, що уподібнить тебе, звичайне сотворіння до мене, хто є Богом і чоловіком". Премудра Мати відповіла словами із "Пісні Пісень" царя Соломона: "Піднеси мене, Господи, і я побіжу по слідах Твоїх пахощів." Вони обмінялися ще багатьма іншими подібними словами.

Тоді Божественне Дитя зупинило чудо свого першого Преображення (друге мало статись на горі Тавор; - прим. наша), і усмирило себе до безпомічного стану звичайної людської новонародженої дитинки.

У ході бесіди Марія знов відчула присутність Пресвятої Тройці. Пролунав голос Бога Отця: "Це Син Мій улюблений, в котрому Моє уподобання." Негайно Пречиста Діва відповіла: "Предвічний Отче і преславний Боже, Господи і Сотворителю вселенної! Дай мені Твоє нове позволення і благословення обіймати в моїх руках Желанного народів; і навчи мене, як Твою безвартісну матір і останню рабиню, сповняти Твою пресвяту Волю." І знов промовив голос Господа: "Прийми твого Єдинородного Сина, наслідуй Його і викормлюй; і пам'ятай, що будеш мусіти пожертвувати Його, коли Я вимагатиму цього від тебе." Повний покори був одвіт Божої Матері: "Ось сотворіння Твоїх рук; прикраси мене Твоєю ласкою, щоб Твій Син, а мій Бог взяв мене за свою рабиню. І якщо Ти прийдеш мені на поміч Твоєю всемогутністю, я буду вірною в служінні Йому. І не почисли зарозумілістю у Твоєму нікчемному сотворінні, що воно носитиме в своїх руках і годуватиме грудьми свого власного Пана і Сотворителя."

Перебуваючи весь цей час навколішках, любуючись чарівністю свого маленького Сина, Марія промовляла до Нього: "Моя найсолодша любове, світло моїх очей, і душенька моя! У добру годину Ти прибув у цей світ, як Сонце Правди, щоб розігнати тьму гріха і смерті! -Правдивий Бог від правдивого Бога! Спаси Твоїх слуг; і хай вся плоть звиджує Того, хто привів її до спасення

(Ісая 9, 1). Прийми мене, Твою слугу, за рабиню, і надолужи мої недотягнення, щоб я могла достойно Тобі служити. Зроби мене такою, мій Синочку, яку Ти хочеш бачити на службі у Тебе."

Премудра Матір ще раз звернулася до Бога Отця, вказуючи на свого Сина: "Преславний Сотворителю вселенної! Ось - Вівтар і Офіра, милі для Твоїх очей (Малахія 3, 4). З цієї години, о Господи, глянь милосердно на людський рід! І поскільки ми заслужили на Твій гнів, тепер пора, щоб Ти був умиротворений в Твоєму Синові і моєму. Нехай Твоя Справедливість зараз відпочине, а милосердя - буде прославлене! Бо ж для цього Слово зодягнуло себе в подобу грішної плоті (Рим. 8,3), і стало Братом смертних і грішників (Филип. 2, 7). У цьому праві я визнаю їх за братів, і заступаюся за них із глибини моєї душі. Ти Господи вчинив мене Матірю Твого Єдинородного без жодної моєї заслуги, бо така гідність є вище всіх заслуг сотворіння. Але частинно людям я завдячую це незрівнянно благодатне щастя; бо через них я є матірю Слова, що стало чоловіком і Відкупителем їх усіх. Я не відійму їм моєї любові, ні не опізню мою поміч і увагу для їхнього спасення. Прийми, предвічний Боже, мої побажання і прошення як такі, що є тобі приємні і годяться із Твоєю Волею."

Матір Милосердя заговорила і до смертних: "Будьте утішені, ви - недужі, і возвеселіться ви, засмучені; піднесіться ви, упавші; відпічніть ви, стривожені. Нехай праведні задоволяться і Святі - возрадуються.! Хай Небесні духи наново возликують; хай отримають нову надію Патріярхи і Пророки в аді! І нехай усі покоління хвалять і величають Господа, Котрий поновлює свої чуда! Прийдіть, прийдіть ви, убогі; підступіть без страху ви, маленькі; - бо в Моїх руках Я ношу Льва, що став Ягнятком, - Всевишнього, що зробив себе слабеньким; Непобідимого, що усмирив себе. Прийдіть, щоб взяти життя; спішіть, щоб дістати спасення; наближтеся, щоб мати вічний мир ... Бо Я маю це все для всіх, і воно дасться вам задаром, і перейде до вас без зажалування. Не будьте повільні і отяжілі серцем ви, людські діти! І Ти, о найсолодша радосте моєї душі, позволь мені дістати від Тебе той поцілунок, якого прагнуть усі сотворіння. " Тут преблагословенна Мати підставила своє невинне личко, щоб прийняти пестощі від Божого Дитяти, котре також бажало їх від своєї Непорочної Мами.

Небеса ніби спорожніли від своїх мешканців, бо весь Небесний Двір вибрався до Вифлеємської печери, щоб поклонитися Воплоченому Сотворителю: "Слава Богові на Небі і мир на землі - людям Його уподобання" - дзвеніло в вишині новим Ангельським гимном.

Вже був найвищий час, щоб пробудити святого Йосифа від сну, повного Небесних видінь. Бо як Богом вибраний Опікун Воплоченого Слова, він мав право першим наблизитись до Божого Дитятка. Він впав на коліна перед Ним, обцілував маленькі ніжки із сльозами радості й захоплення і, напевно був би відійшов з життя, якби Бог не додав йому сил. Тоді Марія вперше попросила дозволу у свого Сина підвестися з колін, і з поміччю святого Йосифа сповила і одягнула

Немовлятко. Його поклали на постіль із сіна і соломи в тих самих кам'яних яслах для худоби. Згідно із Божим призначенням із сусіднього поля прибіг віл, що не гаючись, причвалав в печеру, де вже був ослик, яким Свята Родина прибула з Назарету. Цариця Неба і землі віддала їм наказ по своїх силах вшанувати їхнього Сотворителя. Смирні тварини послухали свою Володарку і лягли біля ясел, огріваючи Дитятко своїм диханням. Ось так сповнилося древнє пророцтво: "Віл знає господаря свого, а осел - ясла пана свого. Ізраїль же не пізнав Мене, і нарід Мій не зрозумів."

Слова Цариці

Моя доню, якщо би люди тримали свої серця свобідними, і якшо би вони справедливо і серйозно застановились над цим великим таїнством ласкавості Найвищого до людей, це був би потужний засіб, щоб вивести їх на стежку життя і піддати діянню любові з боку їх Сотворителя і Відкупителя. Бо оскільки люди мають здатність мислити, (щоб тільки захотіли ужити свою волю для шанобливого обходження з цим великим таїнством), - яким треба бути закаменілим, щоб не розчулитись при виді того, як їх Бог стає людиною, упокореною в нужді, погордженою, незнаною, - як Він приходить в світ у печері, лежить в яслах в оточенні примітивних тварин, захищений тільки убогою Матірю, відкинутий глупою зарозумілістю світу? Хто ж тоді посмів би любити марноту і гордість, що їх своїм поведенням Сотворитель Неба і землі явно зневажає і осуджує? Ніхто не може погорджувати покорою, бідністю і злиднями, котрі Господь полюбив і вибрав для себе, як найбільш придатні засоби для навчання вічного життя. Мало є таких, що зупиняться, щоб розважити цю істину і приклад. І по вині цієї негідної невдячності тільки нечисленні люди пожинають плоди цих величних таїнств.

Проте, якщо такою великою була поблажливість Мого пресвятого Сина, що так обильно наділив тебе своїм світлом і знанням про ці безмірні благословення, обдумай добре, як тісно тобі треба співпрацювати із цим світлом, щоб ти могла дорівняти цьому зобов'язанню, Я пригадую тобі і умовляю тебе: забудь все, що від землі, і згуби її із свого поля зору; не шукай нічого і не в'яжися нічим, за винятком того, що поможе тобі відійти і відлучитися від світу і його жителів. Так щоб із серцем, звільненим від усякого земного прив'язання, ти нагнула себе до прославляння в ньому таїнств убожества, покори і Божественної любові Воплоченого Слова. Із Мого приміру навчись пошани, страху і уважності, з якою ти мусиш трактувати Його, пам'ятаючи, як діяла Я, коли Його носила на руках. Іди за Моїм прикладом кожного разу, коли приймаєш Його у твоє серце в Пресвятій Тайні Євхаристії, де міститься той самий Богочоловік, що народився з Мого лона. У цій Пресвятій Тайні ти одержуєш і посідаєш Його так само реально, і Він перебуває в тобі так само правдиво, як і Я посідала Його і бесідувала з Ним, тільки - іншим способом.

Бажаю, щоб ти навіть доходила до крайності у цьому вшануванні і святому остраху. І хочу, щоб ти прийняла до відома і переконалась, що вступивши в твоє серце у Пресвятій Тайні, твій Бог просить тебе тими ж словами, котрі ти записала, як звернуті до Мене: "Стань, як я." І Його прихід із Неба на землю, і Рождество в покорі і бідності, і Його життя і смерть у них, що дають такий рідкісний зразок зневаги до світу і його облуди; і знання, які ти дістала про Його поведінку і зглибила завдяки Богом дарованій тяму­чості, - всі ці речі повинні бути для тебе живими голосами, які ти маєш слухати й записувати в нутрі твого серця. Всі ці привілеї були даровані тобі, щоб ти сумлінно і вичерпно ужила свої природні благословення, і щоб ти зрозуміла, якою вдячною ти мусиш бути Моєму пресвятому Синові і Господеві, і як ти мусиш змагати до того, щоб відплатити за Його доброту з таким переконанням, як ніби Він зійшов із Неба лише, щоби тебе одну відкупити, як ніби лише для тебе одної Він встановив всі свої тайни і доктрини в святій Церкві.

Глава 5.
ПОКЛОНІННЯ ПАСТИРІВ. ОБРІЗАННЯ.

Ангели вже відсвяткували Рождество Бога, що став чоловіком в забутому вертепі біля воріт Вифлеєму. Тепер слід було занести цю радісну новину усім достойним людям. Архангел Михаїл зійшов у ад до святих Патріярхів і потішив їх, що Єдинородний від Предвічного Отця тільки-що прийшов у світ і зараз спочиває, смиренний і лагідний, як вони то віщували, між двома тваринами. А від імені благословенної Божої Матері він окремо привітав Її батьків, Йоакима і Анну, звістивши, що їх Доня зараз тримає в обіймах Желанного народів і Того, за ким тужили всі Патріархи і Пророки. Для аду це був день великої радості й надії. Від інших ангелів дістала повідомлення свята Єлисавета з маленьким шестимісячним, але премудрим Йоаном. При цій новині обоє припали до землі і поклонились в духу і правді (Йоан 4, 23) своєму Богові, що стався чоловіком. А дух дитяти ще більше розпалився, ніж у пророка Іллі. Присутні ангели були захоплені завзяттям хлопчика, що був назначений, як майбутній Предтеча Месії. Святий Йоан і його мати попросили через Небесних післанців, щоб наша Цариця від їх імені поклонилась своєму пресвятому Синові, і пожертвувала Йому їх служіння. Що Вона негайно й учинила.

Серед вибраних Небом були й місцеві пастухи, що пасли свої стада. Вони заслужили на цю ласку, бо були покірного серця, бо хоч бідні і зневажувані світом, були праведними ізраїльтянами, які тужили за Месією і залюбки про Нього розмовляли у своєму колі. До таких, як вони, порівнював себе Бог у вислові, що добрий Пастир знає своїх овець, а вівці - знають Його. Ось їм і з'явився сам архангел Гавриїл. ...Велике сяйво огорнуло їх; вони завмерли з переляку. Тоді Небесний князь звернувся до їх гурту: "Ви, чесні люди, не бійтеся; бо я звіщаю вам велику радісну новину, а саме, - що нині для вас у місті Давида народився Відкупитель Христос, наш Господь. А на знак правди цього я виявляю вам, що ви знайдете Немовля у пеленках, положене у ясла."

Як тільки він скінчив, перед очами пастухів з'явилась сила Небесного війська; і ніч загомоніла ангельським гимном: "Слава Богові на висотах, і на землі - мир людям Його уподобання."

Як усе замовкло, - а сталася подія у четверту годину ночі, - пастухи всі разом затужили, щоби ствердити правдивість тої вісті. Тому що вони були простодушні, не зіпсуті світськими звичаями, їх не вразила позірна недоречність, щоб цар Ізраїлю мав прийти на світ в нужденних яслах. З усіх сил вони поспішили до Вифлеєму. У печері вони знайшли Марію, Йосифа і Немовлятко в яслах. Як тільки Немовлятко повернуло до них своє променіюче личко, їх серця умить перемінились. Божа любов дала їм себе пізнати, -піднесла їх душі до нового стану ласки і святості, до взнеслого розуміння тайн Воплочення і Відкуплення людського роду.

Всі разом упали на землю і вклонилися Слову, що стало плоттю. Вже - не як неосвічені простолюдці, а як мудрі і кмітливі люди, - вони славили Його, визнавали й величали, як правдивого Бога й чоловіка, як Обновителя і Відкупителя людського роду. Пресвята Матір Дитятка бачила все, що діялось і зовні, і в глибині їх сердець, як на очах у Неї звершуються пророцтва і тайни Святого Письма. А тоді, як знаряддя Святого Духа і повноважна намісниця Божого Немовлятка, промовила до пастирів з повчанням і просьбою, щоб вони любили Найвищого і вірно Йому служили. Розмова точилася довший час, і було видно з їх відповідей, що вони зрозуміли багато Божих тайн.

Пастухи перебули в печері від світанку аж до середини дня. Наша Цариця нагодувала їх і вони відійшли повні потіхи і Божої ласки.

Пречиста Діва вирішила, що прийшла пора, щоби святий Йосиф, прибраний батько Месії, теж удостоївся честі потримати в обіймах новонародженого Сина Божого. Вона звернулася до нього так: "Мій мужу і моя поміч, прийми в твої руки Сотворителя Неба і землі, і втішайся Його любим і милим товариством, щоб мій Господь і мій Бог насолодився і, щоб ти подякував Йому твоєю вірною службою. Візьми до себе Скарб Бога Отця, і май свою частку у цьому благословенні для людського роду." А в духу Вона промовила до Немовлятка: "Найсолодша Любове моєї душі і Світло моїх очей! Спочинь на руках Йосифа, мого приятеля і дружини; підтримай милу бесіду із ним, і прости мені мої недоліки. Дуже мені тяжко є розстатися з Тобою навіть на одну мить, але я хочу без заздрості поділитися Добром, яке отримала, з усіми, хто цього вартий." Її найвірніший муж вклонився до землі і відказав: "Пані і Володарко світу, моя Дружино. Як можу я, будучи таким невартісним, наважитись тримати у руках Бога Самого, перед Котрим дрижать підпори Небес (Йов 26, 11)! Як може негідний червячок мати смілість прийняти таку захоплюючу ласку?! Я ж тільки порох і попіл! Але Ти, Пані, допоможи мені в моїй негідності, і попроси Його Величність милостиво глянути на мене і через Його ласку вчинити мене вартим."

Він так сильно бажав потримати в обіймах Немовлятко Бога, і так цього боявся, що його душа водночас переповнилась і любовю, і вірою, покорою, і найглибшою пошаною до Нього. Із тремтінням Йосиф впав на коліна, щоб прийняти Його з рук Пресвятої Матері, а з його очей полились рясні сльози радості і щастя. Божественне Дитя ласкаво глянуло на прибра­ного батька і обновило його душу надщедрими Небесними дарами. Захоплений новими благосло­веннями, святий Йосиф воздав честь Богові в похвальних гимнах. А як потім Дитя переходило з його рук в обійми Пресвятої Матері, обоє були на колінах. Це стало в них незмінним правилом: приймати Господа лише навколішках. І до місця Його спочинку свята пара завжди приступала, віддаючи три коліноприклонення, цілуючи землю, і збуджуючи у душі акти найбільшої покірності й пошани.

Пречиста Діва заохочувала ці прояви царського вшановування пресвятого Дитятка, бо Її серденько умлівало, коли Вона уявляла собі майбутні страждання Спасителя. Марія ж докладно знала, які муки колись перенесе Її маленька ніжна Дитинка. Це була частина Її великого мучеництва, яке тривало тридцять і три роки.

Тимчасом постало питання, чи завдавати Божому Немовляті перший великий біль: чи виконати на Ньому загальний ізраїльський закон обрізування хлопчиків на дев'ятий день від їх народження. Бо, з одного боку, як наша Цариця досконало знала, Її пресвятий Син прийшов, щоб пошанувати і ствердити Закон, щоби йому підкоритись, щоби терпіти за людей. Знов, з іншої сторони, Її материнська любов і жаління Дитинки підповідали Їй, що Боже Дитя можна сміло вийняти з­під того закону, бо на Нього не перейшов первородний гріх Адама. У своїй скромності і покірності, лише задля заощадження власних переживань Марія не сміла докучати Найвищому лишніми запитаннями. А Небеса мовчали.

Отже вийшовши з молитви, Пресвята Марія від себе попросила святого Йосифа приготувати все потрібне для ритуалу. Мовляв, на Її думку, по закону настав час для обрізання; і оскільки вони не дістали інакших наказів, закон, як здається, треба виконати. Ще Вона сказала, що вони обоє у відповідь на незмірні Божі ласки мають більший обов'язок чинити приємність Найвищому і точно сповняти Його приписи, - і ретельніше дбати про добробут свого пресвятого Сина, ніж роблять це інші люди. Святий Йосиф погодився, що без інакшого наказу він бажає у всьому присто­суватися до Божої Волі, що записана в Законі; що хоч Воплочене Слово як Бог, не є підлегле Законові, Воно тепер зодягнулось в людське тіло і, як найдосконаліший Учитель і Спаситель, - напевно бажає співділати із Законом нарівні з другими людьми. А тоді він запитав свою Дружину, як слід провести це обрізання.

Пресвята Марія відповіла, що - так само, як другі люди чинять. Лише побажала сама тримати Дитятко під час обрізання, не передаючи Його в чужі руки. Просила теж, щоб мати під рукою лікарство для вгамування болю, і кришталеву чи скляну посудину для збереження священної реліквії від Обрізання Божественного Немовлятка. Тимчасом передбачлива Мати приготувала льняну тканину, аби зібрати священну кров, що вперше мала пролитися за наше спасення. Ні одна краплина не сміла загубитись на землі. І - повідомила священника, щоби прийшов в яскиню для здійснення приписаного обряду.

Тим часом вони стали радитися, як назвати Дитятко. І святий муж сказав: "Моя Пані. Коли святий ангел Найвищого повідомив мене про цю велику тайну, він також сказав мені, що Твій пресвятий Син повинен називатися ІСУС." Божа Мати відповіла: "Те ж саме ім'я було виявлено мені, коли Він одягнув плоть у моїм лоні. Отже тому, що ми отримали це ім'я від Найвищого устами Його святих ангелів, годиться, щоб ми у покірній пошані підчинились прихованим і незбагненним рішенням Його безмежної Премудрості, - щоб надати його моєму Синові і Господеві, і назвати Його іменем ІСУС." Це ім'я ми об'явимо священникові для запису в реєстраційну книгу обрізаних дітей."

Під час наради Марії і Йосифа безліч ангелів у видимій постаті зійшли з висоти, одягнуті в сяючу білу одежу з прегарними червоними вишивками на ній. Заквітчані вінками, з пальмовими вітками в руках, вони ясніли більше від багатьох сонць. Але ще сильніше променіли відзнаки на їх грудях; на кожній було викарбуване солодке ім'я ІСУС. В печері ангели поділились на два хори , з Архангелами Михаїлом і Гавриїлом на чолі. У них обох в руках були великі значки з написаним на них святим іменем ІСУС. Оба князі виступили вперед, перед свою Царицю і промовили: "Пані, це є Ім'я Твого Сина, що перед віками було записане в Божому Умі, і котре благословенна Тройця дала Твому Єдинородному Синові і нашому Господеві, як знак спасення для цілого людського роду, рівночасно поставивши Його на трон Давида. Він буде на ньому царювати, каратиме своїх неприятелів і затріюмфує над ними, вчинивши із них собі підніжок, і видаючи на них засуд. Своїх приятелів Він правицею своєю піднесе до слави.

Але те все трапиться коштом терпінь і крові. І навіть зараз Він має її пролити, дістаючи оце ім'я, бо воно -ім'я Спасителя і Відкупителя. Це буде початком Його терпінь у послуху для Волі Його Предвічного Отця. Ми всі маємо прибути, як прислуговуючі духи Найвищого, назначені і післані Пресвятою Тройцею, щоби служити Єдинородному від Отця і від Тебе у всіх таїнствах і святощах Закону милосердя. Ми маєм супроводити Його і прислужувати Йому, аж поки Він переможно зійде до Небесного Єрусалиму і відчинить браму Небес. Після того ми утішимось особливою славою, окремо від інших благословенних, що не дістали такого доручення."

Священник із двома помічниками прибули до яскині Рождества. Дикість місця їх приголомшила. Але привітність, скромність і маєстатичність нашої Цариці перемінила їх настрій. Не знаючи причини, священник відчув захоплення й повагу до такої незвичайної особи. А як він глянув на личка Марії і Дитятка у Її руках, ніжні почуття сповнили його душу; він не переставав ливуватись, наскільки невідповідним для них виглядало це убоге й понуре довкілля. Врешті священник приступив до виконання свого обов'язку і обрізав

Дитятко, правдивого Бога і чоловіка. В той час Син Божий з великою любовю у духу жертвував Богові Отцю три офіри такої надзвичайної ваги, що кожної зокрема було би досить для Відкуплення тисячі світів. Перша: що Він, будучи невинним і Сином правдивого Бога, знизився до становища грішника (Фил. 2, 7), підкорившись обрядові і Законові, які були встановлені, як засіб від первородного гріха, отже Його не стосувались (II Кор. 5, 21). Друга: що Він забажав витерпіти болі обрізання, котрі Він повністю, як людина, відчував. І третя: та гаряча любов, з якою Він почав проливати свою Кров за людський рід, сердечно дякуючи Предвічному Отцеві, що вчинив Його спосібним терпіти задля Божої слави.

Бог Отець милостиво прийняв цю молитовну жертву свого Сина і, мовлячи по-людськи, почав вважати надолуженою задовженість людини перед Ним. Цими першими овочами свого віддавання крові Воплочене Слово дало запоруку, що Воно всю її проллє, аби звершити Відкуплення і вигасити довг синів Адама. Всі ці відрухи в душі Єдинородного Пресвята Мати відчувала й розуміла. Як і всі діти, Божественне Дитя плакало, коли його торкався грубий кремінний ніж. І Матір плакала, тримаючи Його в обіймах, і витираючи Кров рушничком. Але не тільки через біль плакало Боже Немовля. В своїй завершеній премудрості воно предвиджувало і переживало майбутню твердосердість смертних при виді Його грядущих страждань.

І ось, священник запитав, як назвати Дитятко. Пречиста Діва, завжди уважна стосовно честі Її мужа, негайно вказала на святого Йосифа. А Йосиф звернувся до Дружини з подібною пошаною, і дав Їй зрозуміти, що як він гадає, це миле Ім'я повинно вперше прозвучати з Її уст. І враз, за Божим натхненням вони обоє рівночасно промовили: "Ісус - Його ім'я." Священник відмітив: "Батьки однодушно згодилися, і велике це ім'я, яке вони дають дитині." Він записав ім'я в реєстраційну книгу. А записуючи, заливався рясними сльозами, сам дивуючись, чому. І накінець сказав: "Я переконаний, що це дитя стане великим Пророком Господа. Дуже старайтесь, виховуючи його. І скажіть мені, як я міг би вам допомогти." Пресвята Марія і Йосиф покірно подякували священникові і попрощались з ним, пожертвувавши в дарунку свічки та інші речі.

Пресвята Родина лишилась сама. Марія і Йосиф із сльозами радості обговорювали цю подію і величали Господа. Дбайлива Матір прикладала лікарство до рани, нанесеної ножем святому Немовляткові, і не випускала Його із своїх обіймів день і ніч, аж поки рана не загоїлась. Бо в Непорочної Матері почуття любові до власної Дитини було незрівнянно сильнішим від кожної земної материнської любові. Таке надолуження належалось чутливому серденьку маленького Ісуса, якого у житті чекали страшні муки і хресна смерть.

Слова Цариці

Моя доню, хочу, щоб ти уважно поставилась до дарованої тобі ласки, при якій ти довідуєшся про дбайливу опіку і увагу, котрих Я не щадила для Мого пресвятого і наймилішого Сина в щойно описаних таїнствах. Найвищий подає тобі це особливе світло не для задоволення цікавості, але - щоб ти Мене наслідувала в усіх цих речах, як вірна прислуга, щоб воздавала Йому подяки за Його труди у тій же мірі, в якій ти удостоїлася їх пізнати. Отже подумай, найдорожча, про ту малу віддачу, яку повертають смертні за любов Моєму Синові і Господеві, про те, як навіть Його вірні не пам'ятають, що треба дякувати. Візьми собі таке завдання відповідно до твоїх немічних сил, щоб надолужувати за цю тяжку образу, кохаючи Його, дякуючи Йому, і прислуговуючи Йому з усіх сил за всіх інших людей, що цього не роблять. Для цього ти мусиш бути ангелом у жвавості, найзавзятішою і точною у всіх оказіях; мусиш умерти для всіх земних речей, усуваючи і руйнуючи всі людські нахили, підносячи крила любові до тих вишин, котрі тобі визначив Господь.

Ти трохи розумієш, як зворушує і будує душу запам'ятовування діянь, які вчинив Мій пресвятий Син. Будь вдячною за те, хоч ти не можеш забагато скористати із світла, що тобі дається. Але щоб ти ще більше боялась забувати, Я, зокрема, розкажу тобі таке: Святі у Небі, що при Божественному світлі усвідомили собі ці тайни, не виходять з дива, чому вони під час свого земного життя не звертали на них більшої уваги. І якщо би вони могли відчувати там біль, то дуже переживали би за свою повільність і недбайливість, коли як слід, не цінили діла Відкуплення, і не уміли наслідувати Христа. Всі ангели і Святі, маючи недоступну для смертних проникливість, дивуються, якими жорстокими є людські серця для себе і для Христа, їх Відкупителя. Люди не мають співчуття ні для терпінь Господа, ні для власних терпінь, які самі на себе накликають. Коли осуджені пізнають з огірченням, котре ніколи не минає, свою жахливу непам'ятливість і байдужість до діянь Христа, їх Спасителя, - то їх розгубленість і відчай стають такими нестерпними, що самі по собі є карою понад усяке поняття; бо аж тоді вони чітко бачать всю щедрість Відкуплення, котрим погордили. Почуй, моя доню, і прихили вухо до цих порад і незмінних правил для вічного життя. Очисти твої здібності від уяви і прив'язань людських сотворінь, і поверни всю силу твого серця і душі до тайн благословень Відкуплення. Займися ними без останку, обдумуй і зважуй їх. Дякуй за них так, якби ти лише одна була на світі, якби їх було здійснено для тебе одної; і дякуй за кожну людську істоту зокрема. Так ти знайдеш життя і дорогу до життя, на якій ти не зможеш згубитись; навпаки, знайдеш на ній світло для твоїх очей і правдивий мир.

Глава 6.
ПОКЛОНІННЯ МУДРЕЦІВ

Три Царі-мудреці, що прийшли вклонитися Дитятку Ісусові по Його Рождестві, були уродженцями Персії, Арабії і Сави (Пс. 72,10), країн на схід від Палестини. Їх прибуття заповів ще цар Давид, а перед ним -поганський пророк Валаам з Едому. Їм ангел теж доставив радісну новину з Вифлеєму. Він же сформував у верхніх шарах атмосфери яскраву зірку, що мала провести їх до Вифлеємської яскині. Вона була неподібна до інших звізд: вночі освітлювала небо. як ліхтар, а вдень - яскравістю змагалася з сонцем. Вийшовши із своїх палаців, кожен із тих трьох царів, і кожен - у своїй землі, - запримітили у небі цю провідну зірку. Зібравшись у дорогу, всі три пішли за нею і стрінулись в одному місці. Тоді та зоря над ним знизилась, і тішила усю дорогу, проливаючи на них своє сяйво. Чим далі вони йшли, обговорюючи подію, тим швидше бились їх серця від хвилювання. Вони дуже прагнули вклонитись новонародженому Богові, хвалили Всевишнього, і подивляли Його незбагненні діяння і тайни.

Небесна Матір стрінула побожних і відданих царів, стоячи з Дитятком на руках. Непривітні печерні стіни переливалися неземним світлом, що променіло з личок Марії і Ісуса. Вражені царі упали Їм у ноги, покло-няючись Немовляті, визнаючи Його, як істинного Бога й чоловіка, і як Спасителя людського роду. Божа сила наповнила їхні душі новим просвіченням. Вони відчули присутність множества ангельських духів, котрі, як слуги і служителі Царя царів і Господа володарів, чували біля Нього із шанобливим острахом (Євр. 1, 6). Піднявшись на ноги, вони привітали нашу Царицю, як Матір Сина Предвічного Отця, і підступили, знову опустившись на коліна. Вони просили в Неї ласки поцілувати Її в руку, як то заведено в царів. Але, натомість, Пречиста Діва запропонувала їм ручку Відкупителя світу, промовивши такі слова: "Мій дух радіє в Господі, і Моя душа благословить і величає Його; бо з-поміж усіх народів Він покликав і вибрав вас, щоб бачити і споглядати Того, на кого багато царів і Пророків намарно бажали подивитись, а іменно - на Того, хто є предвічним Воплоченим Словом (Лука 10, 24). Возвеличмо і возхвалім Його Імення задля святощів і таїнств, сподіяних серед Його народу. Поцілуймо ж землю, яку Він освячує своєю справжньою присутністю."

При цих словах Пресвятої Марії три царі наново себе упокорили, поклонившись Немовляті Ісусові; вони визнали, що великим є благословення жити в час, коли возходить Сонце Правди, щоб освітити темряву (Мал. 3,20). Тоді вони промовили до святого Йосифа, гратулюючи йому за велике щастя бути вибраним на мужа Божої Матері. А розглянувшись довкола, стали дивуватися і співчувати, в якій убогості були заховані найбільші тайни Неба і землі. У цій бесіді минуло три години. Царі попросили у Пресвятої Марії дозволу відійти до міста, щоби знайти приміщення для себе і прислуги, що супроводила їх у дорозі. Прислуга не мала тої ласки, що царі, і відійшла, не спостерігши жодних надприродних явищ. Відправивши визначних гостей, Пресвята Марія і Йосиф прославили Його Величність новими хвальними піснями, бо і поганські народи вклонились Його Імені (Пс. 86, 9).

Тим часом царі спочивали у вифлеємській гостин-ниці. Більшу частину ночі вони жваво обмінювались враженнями дня, дивувались величним виглядом і сяянням Ісуса Немовлятка,  захоплювались пре­мудрістю, смиренністю і стриманістю зовсім юної Божої Матері, відмічаючи святий і достойний вигляд Її супруга Йосифа; балакали про бідність і нужденність місця, де Господь Неба і землі побажав прийти у світ. Вони зворушувалися все більше, дивуючись самі із себе: "Що ж це таке? - вони казали. - Що то за вплив від цього великого царя, що так розпалює наші бажання і прив'язання? Як же нам тепер говорити з людьми? Що ж чинити нам, котрих навчили таких нових, прихованих і надприродних тайн? О велич Його всемогутності, незнана людям і скрита під такою бідністю! О покора, яку смертні не в силі уявити! Напевно те все так накреслено, щоб і вони не були позбавлені такого щастя!"

Тут вони згадали про упосліджене існування Пресвятої Родини у вертепі, і прийняли рішення післати їм негайно якісь дарунки, щоби хоч чим-небудь прислужитись. Пресвята Марія і Йосиф смиренно прийняли їх від царських слуг, нагородивши царів великими духовими благословеннями. За ці дарунки Небесна Цариця змогла приготовити щедру трапезу для своїх постійних гостей - для убогих, що звикли приймати від Неї милостиню, а ще більше - добрі слова потішення. Вчинивши добре діло, царі із задоволенням відійшли до сну. І тоді ж у сні ангел попередив їх не вертати в Єрусалим до Ірода на зворотному шляху.

Другого дня на світанку царі вернулись до яскині Рождества, щоб жертвувати Божому Дитяті особливі, царські дари: золото, ладан і миро. Припавши до землі, вони в глибокій покорі вручили дари Небесній Матері, з котрими Вона звернулася в їх імені до Дитятка Ісуса. Його Величність знаками виявив своє найбільше задоволення і відплатив їм устократ Небесними благословеннями. Тоді вони попросили Пречисту Діву просвітити їх відносно багатьох таємниць і практик віри, стосовно власної совісті і управління своїми державами; бо вони бажали спрямувати своє життя на дорогу святості. Наша Володарка уважно їх вислухувала, нараджувалась в духу з своїм Сином, й давала відповіді, натхненні Божою Премудрістю. Глибина і ласкавість відповідей так полонили їх святим настроєм, що їм було нелегко розставатися із Пресвятою Родиною. Аж ангел Господа мусів з'явитись перед ними, пригадуючи про потребу і про Божу Волю, щоб вони мерщій вертались додому.

Від їх самоцвітів Небесна Цариця відмовилась, як і від решти їх маєтків, як і від пропозиції збудувати зручний дім для Пресвятої Родини. Зате царі одержали від Неї на пам'ятку деякі сповивачі, якими завивали Немовлятко Бога, бо не було більше чим їх вшанувати. Три Царі належно оцінили дарунки, замкнувши їх в дорогі інкрустовані касетки. Реліквія виділяла з себе чудесний аромат на відстань кількох кілометрів, але невіруючі його не чули. Великі чуда ті мудрі царі здійснили у своїх країнах при допомозі тих реліквій. На прощання царі дуже благали Марію і Йосифа про них не забувати, і від'їхали щасливі, отримавши благословення Ісуса, Марії і Йосифа. Коли три царі віддалились від Вифлеєму, вони знов побачили знайому їм звізду, що їм показувала шлях у рідні землі.

Слова Цариці

Моя доню, великі були дари, що їх ті царі жертвували Моєму пресвятому Синові; але ще більша була любов, з якою вони подавали їх, і тайна, що за ними стояла.Тому вони були надзвичайно милі Його Величності. Я хочу, щоб ти також жертвувала подібні дари, дякуючи Йому, що вчинив тебе бідною через обставини і покликання. Бо будь певна, Моя най­дорожча, що немає приємнішого дарунку для Найвищого, ніж добровільне убожество.В наші дні дуже мало є на світі таких, що добре використовують дочасні багатства, жертвують їх своєму Богові і Господеві із щедрістю і любовю отих святих царів. Бідні у Господі, такі численні в наші дні, досвідчують і самі є свідоцтвом того, якою жорстокою і жадібною стала людська вдача; бо багаті так скупо їх підтримують у великій потребі. Ця брутальна немилосердність людей ображає святих ангелів і засмучує Святого Духа, бо вони змушені дивитися на те, як шляхетність душ упідлюється і принижується на службі в негідної жадоби золота з її лихою силою. Багаті присвоюють собі всі речі так, якби вони були сотворені лише для них, вивласнюючи бідних, що походять із тої самої природи і плоті; і навіть - шкодують їх Богові, що сотворив і утримує в бутті всі речі, і Котрий по своїй Волі може їх дати і відняти. Найбільш гідним оплакування є те, що в той час, як багаті могли би своїми багатствами купити собі вічне життя, вони, натомість, зловживають ними, стягуючи на себе прокляття, подібно до бездумних і безвідповідальних істот.

Це зло є звичним для дітей Адама, і тому добровільне убожество є таким прекрасним і надійним лікарством. Коли, звертаючись до того лікарства, чоловік прагне розстатися з частиною своєї власності, велика жертва офірується Господеві. Ти також можеш жертвувати речі, потрібні для власного утримання, на бідних і потребуючих, якщо би твоя праця й піт їм всім принесли користь. Але твоєю безперервною офірою мусить бути любов, що ціниться як золото, - постійна молитва, що є ладаном, - і терпляче приймання трудів і правдивих умертвлень, котрі прирівнюєм до мира. Все, що чиниш для Господа, маєш жертвувати Йому з палкою любовю і точністю, без недбальства чи холодності. Бо неохайний і неоживлений любовю труд не є приємною жертвою для його Величності. Аби творити ці неустанні жертвування, потрібно, щоби Божественна віра і світло постійно запалювали твоє серце, тримаючи перед твоїми очами величний предмет твоєї похвали і захоплення, давали заохоту для любові, якою ти прив'язана є до Правиці Найвищого. Маєш невтомно продовжувати ту солодку вправу любові, як і годиться обручницям Його Величності; бо їх наймення вимагає постійного сплачування довгу любові і прив'язання.

Глава 7.
ПОСВЯЧЕННЯ НЕМОВЛЯТИ ІСУСА У ХРАМІ

Освячене тіло Ісуса було власністю Бога Отця не лише тому, що творилось подібно до інших істот. Другою підставою тої приналежності була Його невіддільна єдність з Особою Слова - власним Єдинородним Сином. Незважаючи на це, Предвічний Бог постановив, щоб Його Син був представлений Йому у храмі, як і всі первородні з народу Ізраїля. Бо старозавітний Закон вимагав, щоб всі первородні сини були освячувані і жертвувані Богові у храмі, аж поки серед них не об'явиться Месія. А помимо того, по-людськи міркуючи, Богу Отцю було приємно, щоб Йому наново офірували Його Єдинородного.

Під цю пору Пресвята Родина вже покинула Вифлеємську яскиню і прибула в Єрусалим у супроводі великого ангельського почету.

Воля Бога Отця була і волею Його Сина. Пречиста Діва знала про неї, бо розуміла всі внутрішні діяння душі Ісуса Немовлятка. Всю ніч перед посвяченням у храмі Марія провела в молитовних розважаннях. Вона звіряла свої мислі Богові Отцеві: "Мій Господи і Боже Найвищий, Отче мого Господа! Святковим днем для Неба і землі стане цей день, під час якого я принесу і пожертвую Тобі у Твоєму святому храмі ту живу Офіру, що рівночасно є скарбом Твоєї Божественності. Щедра є ця жертва, о мій Господи і Боже! І у відповідь на неї Ти можеш обильно вилити своє милосердя на людський рід: прощаючи грішникам, що збочили перед тим з доброї дороги, утішаючи недужих, допомагаючи потребуючим, збагачуючи бідних, підтримуючи слабих, просвічуючи сліпих, і перестріваючи тих, що заблудились. Це те, мій Господи, про що я Тебе прошу, офіруючи Тобі Твого Єдинородного, котрий завдяки Твоїй благості є і моїм Сином. Якщо Ти дав мені Його, як Бога, я повертаю Тобі Його, як Бога і чоловіка. Його ціна - безмежна; а те, про що я прошу в Тебе, є набагато менше. У багатстві я повертаюсь до Твого святого храму, з котрого відійшла убогою. І моя душа величатиме Тебе завжди, бо Твоя Божа правиця показала себе такою щедрою і всесильною для мене."

Рано-вранці Діва Марія і святий Йосиф попрямували до храму з маленьким Ісусом на руках. З собою вони взяли горлицю і дві свічки згідно з храмовими приписами. Як і минулого дня по дорозі з Вифлеєму, їх видимо супроводили десять тисяч ангелів. До них долучилися інші, включаючи тих Небесних духів, що несли щити із святим іменем ІСУС. Про присутність тих останніх знала лише Пречиста Діва. Прибувши до храмової брами, преблагословенна Мати наповнилась новим, ще більшим відчуттям відданості Богові. Вона приєдналась до других жінок, вклонилася і клякнула, щоби в духу і правді прославити Господа у Його святому храмі (Йоан 4, 23). Негайно Марія поринула в видіння Пресвятої Тройці, почула голос, що походив від Бога Отця: "Це Син мій улюблений, в котрому Моє уподобання." (Мат. З, 17). В цю хвилину святий Йосиф відчув знову прихильність Святого Духа, що наповняв його новою бадьорістю і Божественним світлом.

В той самий час святий первосвященник Симеон за натхненням Святого Духа прийшов в храм. Він наблизився до місця, де Цариця Небес стояла із Дитятком, і побачив їх обох, огорнутих чудесним сяйвом. Те ж саме звиджувала і пророчиця Анна, що надійшла у ту годину. Радіючи, вони обоє приступили до Матері з Дитятком, і священник прийняв у свої руки Ісуса Немовлятко. Звівши очі до Неба, він жертвував Його Богові Отцеві, виголосивши оці дивні слова: "Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасення, що Ти приготував перед усіми народами: світло - на просвіту поганам і - славу Твого люду, Ізраїлю". (Лука 2, 29). А тоді він звернувся до Божої Матері: "Ось це Дитя поставлене для падіння і підняття багатьох в Ізраїлі, і як знак протиріччя. І Твою власну душу прошиє меч, щоб відкрились думки багатьох сердець." Симеон поблагословив щасливих батьків дитини. А пророчиця Анна наповнилася Святим Духом і звіщала всім присутнім про тайну приходу Месії.

В момент, коли первосвященник згадував про "меч і знак протиріччя", що предсказували Господні Страсті й смерть, Дитя нахилило головку, підтверджуючи пророцтво Симеона, і послушно приймаючи його, як Волю Бога Отця. Любляча Матір це все спостерегла і зрозуміла. Той меч вже раніше почав ранити Її душу. Як у дзеркалі, Її дух оглядав всі тайни цього пророцтва: як Її пресвятий Син стане каменем спотикання, як погибатимуть невіруючі і спа­сатимуться вірні; - упадок синагоги і становлення Церкви посеред поган; побіду над дияволом і смертю; а також - неймовірно високу ціну за цей тріюмф -жахливу агонію і смерть на хресті (Кол. 2, 15.). Вона предвиджувала безконечну протидію і незгоди, які Господь Ісус мав витерпіти і безпосередньо, і - через свою Церкву (Йоан 15, 20.).

І рівночасно Марія бачила всю славу і світлість спасенних при цьому душ. Святому Йосифові ці тайни і терпіння Відкупителя були показані лиш частково, бо його призначення було інакшим, і він не мав дожити до часу Христових страждань.

Урочистість посвячення скінчилась. Пресвята Марія, як і колись, поцілувала первосвященника в руку і знову попросила благословення. Подібно попрощалась Вона з своєю колишньою вчителькою, пророчицею Анною. А тоді в товаристві чотирнадцяти тисяч ангелів, що вишикувалися в довгу процесію, Пресвята Родина вернулася до місця свого тимчасового замешкання в Єрусалимі. Вони перебували там ще кілька днів, і Пречиста Діва ще не один раз розмовляла із Св. Симеоном про пророцтва і тайни Відкуплення.

Небесна Цариця постійно із надзвичайним розчу­ленням пригадувала оті дев'ять днів, під час котрих Найвищий готував Її до виконання обов'язків Матері Воплоченого Слова. Вона дуже почитала це число ще й тому, що носила дев'ять місяців воплоченого Бога в своїм лоні. І тому обоє із Святим Йосифом вирішили ще затриматись в Єрусалимі рівно на дев'ять днів, щоб відбути свого роду новену: щодня ходити до храму, повторяти офірування Богові священної Жертви - їх Божественного Сина; і тим способом віддавали належні подяки за незмірне благословення, котрим вони були вирізнені з-поміж усіх людей. Щодня вони починали новену перед третьою годиною дня, молячись у храмі аж до сутінків. В своїй скромності Марія і Йосиф вибирали для проведення молитви у храмі найбільш непомітні місця.

У відповідь на Її прошення Найвищий признав за Непорочною Дівою нові привілеї: що доки світ існує, Вона одержить все, про що попросить за своїх підопічних; що найбільші грішники знайдуть спасення, якщо захочуть скористатись з Її заступництва; що у новій Церкві і законі Євангелія Вона буде Співучасницею і Учителькою спасення разом із Христом, Її пресвятим Сином. Цей останній привілей вступав в повну силу після Його вознесення до Неба, коли Марія мала залишитись представником і знаряддям Божої влади на землі. Ще багато інших ласк і тайн було признано Цариці Неба і землі.

На п'ятий день новени, після презентації і очищення, коли Небесна Володарка перебувала в храмі з Дитятком на руках, Бог знову себе Їй виявив у внутрішнім видінні. Найвищий промовив: "Моя Дружино і Моя Голубко. Твої бажання і наміри приємні для Моїх Очей, і Я завжди милуюся ними. Але ти не зможеш скінчити цю дев'ятиден­ну набожність, яку почала, бо Я маю для тебе напоготові інші вправи для зміцнення твоєї любові. Щоб зберегти життя твого Сина і виховати Його, ти мусиш покинути твій дім і твою землю, утекти з ним і з твоїм мужем Йосифом в Єгипет, де залишишся, аж доки Я розпоряджусь інакше. Бо Ірод чигає на життя Дитини. Подорож буде довга, дуже важка і виснажлива. Ти витерпиш те все заради Мене, бо Я є і завжди буду з тобою."

При таких незвичних для інших віровизнань словах, що Дитятко Бог мусить утікати від смертного душегуба, премудра і послушна Мати не захиталась ні на мить. Її відповідь була такою: "Мій Господи і Володарю! Ось,

Твоя слугиня із серцем, що готове вмерти за Твою любов, якщо потрібно. Розпоряджайся мною по Твоїй Волі. Тільки попрошу у Твоєї незмірної доброти, щоб Ти не зважав на недостачу моїх заслуг і вдячності, і не позволив, щоб мій Син і Господь переносив терпіння, а щоб весь біль і труди були покладені на мене, котра є зобов'язана їх переносити." Господь скерував тоді Її до Святого Йосифа за отриманням дальших вказівок в приготуванні до дороги.

Пречиста Діва Марія верталася додому в сльозах. Святий Йосиф, що був поруч Неї, думав, що Дружина плаче через пророцтво Св. Симеона. Його ніжна душа тривожилась, а Вона мовчала про причину своєї печалі, чекаючи нового знаку з Неба. Цієї ж ночі ангел Господній сповістив у сні Святому Йосифу: "Вставай, бери Дитя і Матір, і втікай до Єгипту. Там залишишся, аж поки я повернусь, щоб дати тобі іншу вказівку. Бо Ірод шукає за Дитятком, щоб забрати його життя." Святий муж негайно встав і у тривозі підійшов до місця спочинку своєї милої Дружини. "Моя Пані, - він прорік, - Бог хоче, щоб ми терпіли. Бо Його святий ангел об'явив мені Волю і декрет Всевишнього, щоб ми зібрались і втекли з Дитятком у Єгипет. Бо Ірод намагається забрати Йому життя. Підбадьорись, моя Дружино, щоб перенести тягарі цієї дороги, і скажи мені, що я можу вчинити для Твоєї полегші; бо ціле моє життя є на службі у Твоєї Дитини і у Тебе."

"Мій мужу і господарю, - відказала Цариця. - Якщо ми прийняли з рук Всевишнього такі великі благословення і ласки, то це є викликом, щоб ми з радістю прийняли і тимчасові страждання (Йов 2, 10.). Ми несемо з собою Сотворителя Неба і землі. Якщо Він допустив нас так близько до себе, то які руки пошкодять нам, хоч би - й руки Ірода? Куди б ми не понесли з собою все наше Добро, найбільший скарб Небес-нашого Господа, нашого Провідника і правдиве Світло, - там не може бути пустині. Він же є наш мир, наш уділ і наш край. Маючи Його товариство, ми посідаєм всі ці блага. Підемо вперед, щоб виконати Його Волю." Тоді Пресвята Марія і Йосиф наблизились до колиски, де спав маленький Ісус. Небесна Мати тихесенько відслонила Його, опустилась на коліна, збудила і взяла на руки Немовлятко Бога. А Він, як звичайна людська дитина, тихенько заплакав. Але коли успокоївся, то у видимий спосіб поблагословив Марію і Йосифа, як тільки вони попросили тої ласки. Не барячись, вони нав'ючили на свого ослика скриню з потрібною одежею і скоро після півночі рушили в Єгипет.

Слова Цариці

Моя доню. Що особливо мусиш навчитися із цього розділу, то - звички покірно дякувати за отримані дари. Бо з-поміж людей багатьох поколінь ти особлившим способом відзначена багатством ласк, якими Мій Син і Я провідали тебе без всякої твоєї заслуги. Я мала звичай многократно повторяти цей вірш Давида: "Чим Господеві я віддячу за Його добродійства для мене?" (Пс. 116,12.). З таким настроєм Я упокорювала себе до пороху, вважаючи себе цілком безвартісною межи сотворіннями. Тому якщо ти відаєш, що Я чинила, як Матір Бога, розваж, який твій обов'язок; бо по-правді ти мусиш визнати себе невартою і незаслуговуючою того усього, що дістаєш, і - дуже непристосованою для того, щоб дякувати і відплачувати. Ти мусиш надолужувати твої браки і нужденність, жервуючи Богові Отцеві живу Офіру - Його Єдинородного Сина, особливо тоді, коли приймаєш Його у Пресвятій Тайні і маєш в своєму нутрі. Бо у цьому ти наслідуватимеш Давида, котрий питаючись у Господа, чим має віддячитись за всі Його ласки, там же дає відповідь: "Я підніму чашу спасення і прикличу Ім'я Господнє." (Пс. 116, 13.). Ти маєш прийняти спасення, яке тобі дають, і видати з нього овочі, вдосконалюючи твої труди, прикликаючи Ім'я Господа, жертвуючи Йому Його Єдинородного. Бо Він є Той, Хто призначив ціну за спасення тих, хто заслужив на нього, Хто одинокий може бути достатнім надолуженням за благословення, відпущені на людський рід, а на тебе - особливо. Я надала Йому людську форму, щоб Він міг спілкуватися з людьми на їхній мові і стати власністю кожної людини. Він приховує себе під видами хліба і вина, щоби пристосуватись до потреб кожної людини, і щоб кожен міг вважати Його своєю власністю,- придатною для жертвування Богові Отцеві. Тим шляхом Він постачає кожному Офіру, котру інакше ніхто не зміг би жертвувати. І Найвищий нею задоволюється, бо нічим милішим і дорогоціннішим для нього сотворіння не володіють.

Додатком до цієї жертви людини є підданість, з якою душа стійко і терпляче зносить труди і клопоти смертного життя. Мій пресвятий Син і Я були видатними знавцями в практикуванні цього вчення. Мій Син почав навчати цього з моменту свого зачаття у Моєму лоні. Бо вже тоді Він почав переносити перші терпіння. А як тільки народвся в світ, Він і Я були вигнані Іродом в пустиню. І Його терпіння тривали, аж доки Він не вмер на хресті. Я теж переносила труди до кінця Мого життя. Ти будеш все більше дізнаватись про них в ході записування цієї історії. Отже, поскільки Ми терпіли так багато за людські сотворіння і за їх спасення, Я бажаю, щоб ти наслідувала Нас у цьому підкоренні Божій Волі, як Його невіста і Моя донька. Терпи з великодушним серцем і трудись, щоб побільшувати майно твого Господа і Володаря, а саме - кількість спасенних душ, що є такими цінними для Нього, і котрих Він купив своєю животворною Кровю. Ніколи не повинна ти втікати від трудів, клопотів, прикростей і смутку, якщо через них ти можеш здобути душу для Господа, чи спонукати її залишити дорогу гріха і ступити на стежку життя. Нехай не знеохочує тебе думка, що ти така вже безвартісна і немічна, чи що твої прагнення і труди мізерно оплачуються. Ти не можеш знати, як Бог їх оцінює, і наскільки Він ними задоволений. Щонайменше ти повинна бажати ретельно працювати, не їсти в Його домі незаробленого тобою хліба. (Прип. 31, 27.).

Глава 8.
ВТЕЧА ДО ЄГИПТУ

Під покровом ночі Пресвята Родина залишила Єрусалим. З ними був слуга святої Єлисавети, через якого вона раніше переслала подарунки з нагоди Рождества Ісуса. Незважаючи на їх непохитну віру, серця Марії і Йосифа стискались від непевності і тривоги за долю Немовляти, за їх дальше життя у тяжкій дорозі і в далекім краю. Велика полегша прийшла, коли за міськими воротами до них прилучився десятитисячний ангельський загін. Ангели зразу ж поклонились Воплоченому Слову на руках Діви Матері, потішили Небесну Царицю, що Господь прислав їх до товариства і служби. Небо для наших подорожників посвітліло від ангельського сяйва.

Перша їх зупинка була в місті Газа. Два дні вони відпочивали, бо початок дороги вже виснажив святого Йосифа і верхового ослика, що ніс Пречисту Діву з Дитятком Ісусом. Слугу відослали назад з повідом­ленням для святої Єлисавети, наказавши не розголошу­вати про їхнє місцеперебування. За Божим Провидінням слуга сам усе забув, окрім звістки, яку мав передати. Тимчасом з тих дарунків, що ще не пішли для роздачі убогим, Пресвята Марія пошила верхній одяг для Бога Немовлятка і для Святого Йосифа, бо була зимова пора. Пречиста Діва готувалась, як могла, до дальшої дороги, бо мала звичку не покладатись на надприродну поміч там, де могла собі порадити власними силами і працею. Притім Вона не оминала жодної нагоди найкраще використовувати для добра ближніх ті щедрі ласки, якими обдарував Її Господь. Так, наприклад, за ті два дні відпочинку у Газі Небесна Цариця вилікувала від смертельних недуг дві особи, а ще іншу каліку-жінку звільнила від паралічу. Душі людей, з якими стикалася там Божа Матір, діставали Божественне світло і починали охоче прославляти свого Сотворителя.

На третій день Марія і Йосиф покинули Газу. Перед ними простелився трудний шлях через піски Версавської пустині протяжністю у 60 ліг (290 км), аж до міста Геліополіса (тепер - Каїр). Не було по дорозі жодного притулку, крім неба над головою. А була зима, місяць лютий, бо покинули вони Єрусалим шість днів після посвячення Ісуса у храмі. На першому нічному привалі під захистом горба Святий Йосиф спорудив для Марії з Дитятком маленьке шатро із свого плаща і підручних дрючків. Під надійною охороною ангелів Пресвята Родина мужньо переносила терпіння, жертвуючи їх Богові. В молитвах для них проминула більша половина ночі. А тоді святий Йосиф приліг на землі біля шатра, опершись на скриню з одежею. Наступного дня вони попрямували далі. Малий запас овочів і хліба скоро вичерпався, і вони почали голодувати. Коли в один із перших днів дороги Марія і Йосиф не їли нічого аж до дев'ятої вечора, Пречиста Діва звернулася до Найвищого з такими словами: "Предвічний, великий і могутній Боже! Дякую Тобі і благословлю Тебе за Твою велику щедрість. А - також за те, що без ніяких моїх заслуг, лише задля Твого Милосердя Ти дав мені життя і буття, і - бережеш мене у ньому, хоч я є тільки порох і невартне сотворіння. Я не віддячилась належним чином за ті всі блага. Тому як би посміла я просити що-небудь для себе, коли не можу відплатити? Але, мій Господи і Отче! Зглянься над Твоїм Єдинородним і даруй мені те, що треба, для підтримання природного життя мого і моєго мужа, щоб я могла послужити Твоїй Величності, і щоб Твоє Слово могло у своїй плоті бути спасенням для людей".

А тут і зимний дощ із вітром став їх шмагати по лицях. Ще більше засмутилась ніжна Матір, намарно загортаючи в одежі Боже Дитятко, котре від роду не мало ще й пятидесяти днів. Бо маленький Ісус дрижав від холоду і плакав, як і всі малята. Так Найвищий випробовував їх стійкість у терпіннях. Аж тоді стривожена Матір наважилась ужити надану Їй владу Цариці й Повелительки всього сотвореного - приказала стихіям не турбувати свого Сотворителя, уможливити Йому спочинок, і - щоб дощ і вітер всю свою несамовитість повернули на Неї одну. Негода втихла, більше не сміючи наблизитись до Матері і Дитини. У відповідь на саможертвенну опіку Матері Немовля Ісус приказало своїм ангелам допомогти Його милій Матері й захоронити Її проти бурі. Ангели негайно вибудували пишне накриття у вигляді купола, де всі троє опинились у теплому затишку. Ще кілька разів у цій подорожі Небесні духи готували такий притулок для Пресвятої Родини. Тепер Найвищий вислухав молитву Пречистої Діви: ангели доставили їм добрий хліб, і зрілі овочі, і смачні напої. Божі післанці самі їх обслужили. А тоді всі разом проспівали хвальні і подячні гимни в честь

Господа, що всім сотворінням дає їжу в відповідну пору (Пс. 136, 25), щоб убогі, котрі надіються на Його царську щедрість і Провидіння, їли й наситились. Добрим бенкетом угостив Господь наших знесилених подорожників; це ж бо була та сама пустеля, де пророка Іллю, що втікав від Єзавелі, Господній ангел потішив печеним коржем і збанком води (Царі, 19, 6).

Як тільки Пресвята Родина досягла перших поселень у Єгипті, Боже Немовлятко, що спочивало на руках своєї Матері, піднесло ручки і оченята до Небесного Отця, благаючи про спасення жителів тих місць, яких тримав у полоні диявол. І зразу після цієї молитви маленький Ісус ужив свою суверенну Божественну владу, і вигнав нечисту силу з ідолів, котрим поклонялись єгиптяни. Як блискавиці з хмар, демони шугнули у темряву найглибших печер і пропастей пекла, навіть не знаючи, звідки на них упав цей удар. У ту ж мить божки в поганських храмах попадали на землю, вівтарі розсілися на друзки, а храми - розвалились до основ. Про причину цієї катастрофи для поганства знали тільки три особи: Пречиста Діва, що молилась разом з Сином за поверження сатани, і Святий Йосиф.

Настало серед єгиптян велике замішання. Лиш деякі з більш вчених згадали про передання ще з часів, коли пророк Єремія перебував у Єгипті, про те, що до них має прийти жидівський цар, і що тоді храми ідолів будуть зруйновані.

Як наші подорожники продовжували мандрівку вглиб Єгипту, потрясені тими подіями жителі сіл і містечок звертали увагу на приємних чужинців, і приступали до них. Розмови оберталися навколо тих дивних подій. Тоді Божа Матір не пропускала доброї нагоди, щоб просвітити тих людей про те, що є лише один правдивий Бог, Сотворитель Неба і землі, що Йому Одному треба поклонятись, що всі інші божки є ложні: просто - глина, чи метал; що ремісник, який їх виробляє, або будь-хто їх може знищити; що відповіді їм давали не самі боввани, а брехливі демони у них.

Так мягко і любязно промовляла Небесна Цариця, такими сильними й переконливими були Її слова, як і чаруючий вид, що звістка про прибуття цих дивних подорожніх стрілою облетіла навколишні містечка. Звідусіль збирались люди, щоб їх побачити, почути. І в той же час сильні молитви Воплоченого Слова розтоплювали серця, потрясені руїною божків, й навертали їх до істинного Бога. Ісус, Марія і Йосиф подорожували далі, творячи оці і другі чудеса, виганяючи демонів не лише з бовванів, але також із людських тіл; оздоровляли недужих, просвічували душі правдами істинної віри.

Пам'ять про чуда, вчинені Пресвятою Родиною у різних сторонах Єгипту, дали привід ученим і богословам сперечатись, де дійсно проживали Ісус, Марія і Йосиф. Насправді вони зупинялися і в Мемфісі, і в єгипетському Вавилоні, і в Матарієг, і в інших місцевостях, аж поки не осіли остаточно в Геліополісі, згідно із вказівкою ангелів. Господь визначив, що іменно в "місті сонця" святий Йосиф мав придбати для Пречистої Діви Марії і маленького Ісуса бідний, скромний домик поблизу міста.

Вони знайшли такий дім із трьох кімнат. Одна кімнатка стала святим місцем, де Немовлятко Ісус мав перебувати під опікою своєї Пресвятої Матері; там була колиска і тимчасово ненакрита лежанка для Марії. Друга - служила приватним приміщенням Йосифа. А третю - віддали під його майстерню. Заробітку теслі не вистачало на прожиток, тому Пречиста Діва мусіла знайти для себе працю рукодільниці. Вона отримала різні замовлення, через побожних жінок, що були причаровані скромним і делікатним поведенням Марії. Все, що виходило з Її рук, було досконалим. Слава про Її рукоділля розійшлась по околиці. Ніколи Їй не бракувало вже замовлень, щоб доповнити мізерні засоби існування для Її Сина, правдивого Бога й чоловіка. Вона трудилась цілий день, не перериваючи своїх духових розважань в присутності Бога Немовлятка. Але деякі важливі духові вправи мусіла переносити на нічну пору, щоб вивільнити вдень години для своєї праці. Наша Цариця не мала звичаю випрошувати чи очікувати чудесну поміч від Бога там, де можна було обійтися більшим старанням і працею. Не так, як ми, що часто просимо Бога про чудесну поміч скоріше для власної вигоди, ніж задля правдивої потреби. Премудра Матір молила Бога Отця, щоб дав утримання Її Божественному Синові; та рівночасно -сама самовіддано трудилась. Вона єднала з працею свої молитви, щоб забезпечити свою сім'ю подібно до інших людей. А було Їй тоді тільки 16 літ.

Через тривалі спеки, повсюдні непорядки і недуги у єгиптян траплялись часто громадські заворушення.

Крім того, в ті роки сарана напала на Геліополіс і другі місця. Тоді маси людей, що шукали рятунку, знаходили ліки для тіла і душі у домі Пресвятої Родини. І тут, щоб Божі ласки проливались більш обильно, Господь на просьбу своєї Матері призначив Святого Йосифа для допомоги Пресвятій Марії: навчати й лікувати недужих. Він був наділений новим світлом і силою оздоровляти. На третій рік перебування в Єгипті святий Йосиф вже регулярно помагав своїй Пресвятій Дружині; Вона працювала з-жінками, а він взяв на себе духове й тілесне лікування мужчин. Зворушені відвідувачі пропонували благословенній Марії численні і багаті дари, навіть маєтки, від котрих Цариця Неба ввічливо відмовлялась; хіба що їх можна було передати для помочі бідним, потребуючим. Тоді Вона приймала подарунки, але натомість винагороджувала жертвуючих своїм прекрасним рукоділлям.

Неможливо описати всі вчинені ними чуда і добрі діла, особливо, - заслуги Пречистої Діви Марії, зароблені Нею у Єгипті. Бо у всіх своїх починаннях Вона була більш пильною і завбачливою, ніж навіть ангели. Божа Матір із своїм Сином не забула заступитися перед Найвищим за святих немовлят, невинно вбитих Іродом у Вифлеємі; серед них були діти від восьми днів до шести місяців, і жодне не мало двох років. За випрошеною для них Божою ласкою - діти дістали перед смертю повне знання про Бога, досконалі чесноти віри, надії і любові, почуття пошани і співчування для їх терплячих батьків. Вони отримали здатність молитися за своїх найрідніших; і в нагороду за страждання випросили для них світло й ласку для подальшого духового досконалення. Незважаючи на свій вік, вони свідомо піддавались мучеництву; незліченні ангели підтримали їх в цьому, і перенесли на лоно Авраама, в ад. Їх прибуття потішило святих Патріярхів і Пророків, бо провіщало скоре визволення з аду. Тоді ж Пречиста Діва, запалена найбільшою вдячністю і любов'ю до Найвищого, не переставала повторяти: "Хваліть Господа, о діточки!" - і разом з ними славила Найвищого за Його Доброту і Всемогутність.

Слова Цариці

Моя доню. Після того, що ти написала, Я хочу, щоб ти зробила висновок з того жалю і страху, який зараз переживаєш. Твій жаль легко зрозуміти, коли бачиш, як людина - благородне сотворіння, сотворене на Божу Подобу, наділене такими взнеслими якостями, здібністю пізнавати, любити, звиджувати Бога, втішатись Ним у вічності, - так може звиродніти й опоганитись, щоб проливати кров невинних, котрі нездатні заподіювати кривду. Це примусило тебе заплакати над руїною незліченних душ, особливо -зараз; ті самі безоглядні амбіції, що штовхали Ірода на злочин, розпалюють таку велику ненависть і розбрат серед дітей Церкви, доводять до руїни безліч душ, спричинюють марнування і втрату Крові Мого Пресвятого Сина, яку Він пролив для спасення людей. Дуже жалій за тою втратою.

Але так само остерігайся того, що бачиш у інших; подумай над наслідками, коли пристрасті вриваються до серця. Бо як тільки вони візьмуть серце у полон, то у випадку успіху задусять його хтивістю, або з'їдять його злістю, коли зустрінуть протидію. Бійся цієї небезпеки, Моя доню, не тільки на рівні Ірода, але й на рівні повсякденного життя людей. Будь дуже чуйна, щоб щось подібне навіть у найменшій мірі не запанувало над тобою; бо щоб почався великий пожар, вистачає і малої іскри. Часто Я повторяла тобі ту саму осторогу, і ще частіше повторятиму в майбутньому. Бо найбільша трудність в практикуванні доброчесності, то - вмерти для всього, що є приємним відчуттям. Ти не можеш бути придатним знаряддям в руках Господа, таким, якого Він бажає, - коли не вичистиш свою уяву навіть від образу будь-яких сотворінь з тим, щоб вони не знайшли доступу до роз'ятрювання твоїх бажань. Хочу, щоб для тебе це був непорушний закон, щоб окрім Бога, Його ангелів і Святих не існувало для тебе нічого. Вони повинні стати твоїм єдиним надбанням. З цією метою Господь відкрив тобі свої тайни, вшановує тебе своєю близькістю. З цією ж метою і Я вшановую тебе, щоб ти не жила ні на мить без Господа, і цього собі не бажала.

Глава 9.
СЕРДЕЧНА РОЗМОВА ІСУСА І МАРІЇ. ПОВЕРНЕННЯ З ЄГИПТУ.

Йосиф і Марія розмовляли про безмежну сутність Бога, про Його доброту і незмірну любов, що спонукала Його післати свого Єдинородного Сина, як Учителя і Спасителя людей, одягнутого в людське тіло з тим, щоб Він міг порозумітися з ними і терпіти подібно до їхньої зіпсованої природи. Святий Йосиф не знаходив слів, захоплюючись величчю Божих діянь. Ісусові тоді був один рік. Спочиваючи в обіймах Пресвятої Марії, Він уперше заговорив до святого Йосифа: "Мій батьку. Я прийшов із Неба на цю землю, щоб бути Світлом для світу, щоб врятувати його від темряви гріха; щоб відшукувати і знайти своїх овець, як добрий Пастир, щоб дати їм поживу вічного життя, навчити їх дороги до Неба, відчинити його браму, що була замкнена через їх гріхи. Хочу, щоб ви обоє були дітьми Світла, яке маєте так близько під рукою."

Ця мова Немовляти Ісуса до глибини душі зворушила серце Святого Йосифа, особливо - вперше вимовлене до опікуна звернення - "батьку". Він упав на коліна перед Богом Дитятком у найбільшій покорі та подякував Йому за це наймиліше звертання. Із сльозами Йосиф благав Господа просвітити його, успосібнити до найдокладнішого сповнення Його пресвятої Волі, навчити, як бути вдячним за обильні ласки, що виливаються з Його щедрих рук. Цей перший випадок розмови однорічного Божого Сина із своїм прибраним батьком був заслуженою нагородою Святому Йосифу за його жертвенну опіку і істинну отчу любов, яка завдяки Божій ласці набагато перевищувала прив'язаність звичайних, земних єдинокровних батьків.

Ніжна Мати Ісуса увесь цей рік сповивала Його і одягала так, як інші матері своїх немовлят. Маленький Ісус не хотів відрізнятися від других. Він хотів засвідчити, що Він - справжня людина і любить своїх смертних братів. І так само терпить невигоди, котрих як Бог, Він не мусів би переносити. Його безгранична любов до смертних розчулювала Пресвяту Марію, помножувала Її зусилля якнайкраще служити Богові. Зауваживши, що Боже Дитятко хоче ходити лише босоніж і в одежині, без спідньої сорочинки, Вона сказала Йому: "Мій Синочку і мій Господи. Я не маю серця, щоб дозволити Тобі, такому маленькому, ходити босим по землі. Дозволь мені, любий, дати Тобі щось на ніжки для захорони. Також боюся, що шорсткий одяг, про який Ти просиш, зранить Твоє ніжне тіло, якщо Ти не захочеш носити білизну під низом." А відповідь премудрого Дитятка була: "Моя Мамо. Я прийму легке і звичайне покриття для ніг, поки не прийде пора Мого публічного проповідання; бо його Я мушу чинити необутим. Але Я не хочу білизни, бо вона підсичує плотські задоволення, і є причиною багатьох людських вад. Своїм прикладом Я хочу навчити багатьох зрікатися її ради Мене і наслідувати Мій приклад."

Швиденько, наша Цариця знайшла спосіб, як виконати якнайточніше волю Її пресвятого Сина. Приготувала сиру, нефарбовану вовну, власноручно напряла її тонко, і виткала цільну безшовну одежу, подібну до плетива, чи швидше - саржевої тканини; бо вона була сплетена з перекручених шнурів, неподібно до м'яких вовняних виробів. Марія виткала її на ткацькому верстаті, послуговуючись гачками і п'яльцями для вишивання, щоб майстерно створити один безшовний хітон (Йоан, 19, 23). Він дивно відрізнявся від подібних витворів тим, що був одностайним, і що не морщився складками, і - що колір був сумішшю бронзового, витонченого срібного, і сірого забарвлень. Також премудра Матінка сплела пару сандалів із міцних, ніби конопляних ниток, в які Вона взула ніжки Немовлятка Бога. Окрім цього, Пречиста Діва пошила льняну пів-туніку, що мала служити, як білизна.

Відколи Дитятко Ісус став на свої ноги, Він почав у певний час покидати товариство Матері і відходити до місця, де Вона звикла молитись. У відповідь на Її мовчазне здивування Господь сказав: "Моя Мати. Входи і залишайся завжди зі Мною, щоб Ти могла наслідувати Мене в Моїх діях. Хочу, щоб у Тобі була відтворена і виявлена велика досконалість, яку Я хочу, щоб осягли душі. Бо, якщо б вони не спротивились Моїм почат­ковим намірам (Тим. 2, 4), то були б наділені Моїми обильними і щедрими дарами. Але тому, що людський рід перешкодив цьому, Я вибрав Тебе, як вмістилище всіх досконалостей і всіх скарбів Моєї правиці, котрі решта сотворінь зневажили і втратили. Отже, щоби Мене наслідувати, слідкуй за всіми Моїми діями."

Таким чином, з цього моменту Пречиста Діва Марія стала першим учнем Божественного Учителя Ісуса Христа; тридцять два роки перед апостолами стала повірницею Його багатьох тайн. Незліченні рази Дитятко припадало ниць до землі, ревно молячи Бога Отця за спасення смертних; в інший випадках - бував піднесений від землі в вигляді хреста. Його любляча

Матір вірно наслідувала Сина. Бо окрім зовнішньої демонстрації своїх діянь Ісус чудесним способом давав Їй відчувати всі внутрішні відрухи Його пресвятої душі. Це розуміння способу діяння Ісусової душі було джерелом світла для Марії, винятковим благословенням для Божої Матері, якого ніхто з інших сотворінь не отримав. Часто траплялось, що пресвяте Дитятко в присутності Марії плакало і піт виступав з кров'ю (кровавий піт сходив з Нього нераз ще задовго до агонії в Гетсиманському саді). Тоді благословенна Матір у духу, уявно витирала Йому личко, відчуваючи і знаючи причину Його теперішньої тривоги, - що згублять свої душі приречені, а також ті, що відкинуть і змарнують благословення, остереження і науку свого Сотворителя і Відкупителя. А ще бувало, що Пречиста звиджувала Його в Небесному сяйві, в оточенні ангелів, що співали хвалебні пісні. Для Неї то було свідченням, що Бог Отець має замилування до свого любого Єдинородного Сина (Мат. 17, 5).

Багато діточок з Геліополіса збирались навколо маленького Ісуса-однолітка. У них ще не було ні злобності, ні упереджень до високих істин. Тому Боже Дитятко зближувалось з ними. З Його уст вони сприймали правду про єдиного і всемогутнього Бога, про вартість доброчесності, про вічне життя. Його вагомі слова глибоко западали в їх невинні дитячі серця, і вели їх при Божому благословенні до святості і величі дорослих праведників.

Дитя Ісус кінчив свій сьомий рік перебування у Єгипті. Згідно з постановою Бога Отця Його Єдинородний син мав повернутися до рідного краю і поселитись в Назареті, як було заповідано пророками.

Ця постанова була духово доведена до відома Ісуса в присутності Його Пресвятої Матері; а Вона, немов у дзеркалі, побачила в душі свого Сина цей декрет, як і Його бажання бути послушним Волі Отця. Між ними запанувала одностайна згода негайно сповнити Божу Волю, хоч вони вже встигли прив'язатись до людей, обставин і землі, де проживали цілих сім років. Проте ні Мати, ні Дитина не вважали можливим вказувати голові родини, Святому Йосифові, що слід робити. Вони чекали, щоб Бог сам подав йому знак. І дійсно, тої самої ночі Господній ангел промовив до Йосифа у сні (Мат. 2, 19), пропонуючи йому забрати Дитя і Його Матір до Ізраїлю, бо Ірод вже помер. Ця подія дає ясну науку прочим смертним. Всевишній бажає, щоб люди строго притримувалися порядку речей, встановленого Його Провидінням; навіть в містичному тілі Церкви для загального добра нижчий званням мусить коритися вищому, хоч би той вищий був гірший по чеснотах та інших якостях.

Тяжко було їх єгипетським приятелям і знайомим розлучатись з Пресвятою Родиною. Вони плакали і голосно зітхали, що втрачають таких неоціненних утішителів у горі, і добродіїв у потребі. Їх серця потонули у сутінках журби, як тільки Сонце Істини почало віддалятись поза обрій їхньої землі. Лише з Божою допомогою змогли Марія і Йосиф покинути Геліополіс. Ангели знову склали їм товариство. Цариця наша із Божим Дитятком їхала на осляті, а Їх опікун, святий Йосиф йшов за Ними пішки. І скрізь, минаючи оселі, вони лишали за собою слід, щедро розсипаючи Божі ласки і благословення. Новини про чудодійних подорожників обганяли їх в дорозі, і тому всюди Пресвяту Родину перестрівали хворі і невтішні, аби знайти полегшу для тіла і душі. Недужі були уздоровлювані, а демони - викинуті в пекло без поняття, хто їм це вчинив.

Дім у Назареті гостинно прийняв Ісуса, Марію і Йосифа, бо в час відсутності господарів ним опіку­валась Йосифова своячка (на листовну просьбу Йосифа перед самою втечею в Єгипет). Ввійшовши у дім, Небесна Цариця насамперед припала до землі, сердечно дякуючи Господеві за порятунок від лютого Ірода, за охорону, опіку і всі благословення, отримані в мандрів­ках і у вигнанні на чужині. А передусім, Вона славила Бога за те, що повернулась у товаристві своєго Сина, що виріс вже і літами, і Божою благодаттю (Лука 2,40).

Порадившись із своїм Божественним Синочком, Пречиста Діва Марія встановила собі правило для святого життя, і наново впорядкувала свої побожні практики. У рідному назаретському домі Вона змогла додати нові вправи, які неможливо було виконувати в дорозі, чи на чужині. Всі старання були спрямовані на те, щоби гідно сповнювати місію, покладену на Неї Богом Отцем, - завжди співпрацювати з Її пресвятим Сином для спасення душ. Для них обох це було єдине повсякденне заняття. А Святий Йосиф перебрав на себе всі обов'язки, щоб заробляти на утримання родини, щоб повністю звільнити Небесну Царицю від праці рукодільниці. Заробіток на хліб насущний приносив Йому велике задоволення і щастя, бо Він трудився для Бога і Його Матері.

Цариця ангелів віддячувалась, як могла, за опіку святого мужа: готувала їжу, дбала про всі його потреби, була слухняна у всіх речах і, взагалі, - вела себе, як домашня прислуга, а не як Дружина, що рівночасно була Матірю Сотворителя і Господа цілого світу. Її поведінка не була лицемірною. Вона логічно витікала з покірного переконання, що Вона - Марія неварта навіть існувати і терпіти на землі; бо була сотворена з нічого і тому безсильна відплатити Богові за саму незмірну ласку існування. Тому в найглибшій покірності Божа Мати дякувала Всевишньому за найменшу ласку, і переносила це відношення на кожного із своїх ближніх: добрим - була вдячна за прихильні вчинки, а недобрим, - що терпіли Її біля себе, ще й давали нагоду вдосконалюватись в доброчесності. Ось що найбільше подобалось Найвищому і приводило в захоплення Небесних духів.

Слова Цариці

Моя доню. У мандрівці, за наказом Господа, з однієї країни в іншу, і при трудах, покладених на Мене, - Моє серце ніколи не тривожилося і Я не падала духом. Бо завжди була готова повністю виконувати Божу Волю. Хоч Господь вияснював Мені свої величні наміри, це не завжди робилось напочатку, щоб дати Мені нагоду гартуватись у ще більших терпіннях; бо щоб послухати Господа, не треба іншої підстави окрім тої, що так

Господь-Сотворитель постановив і приказав. Душі мусять звикати до цієї одинокої спонуки, навчитись задоволяти Господа, не роблячи різниці між радісними і сумними подіями, не звертаючи уваги на особисті схильності. Хочу, щоб ти досягла успіху у цьому виді мудрості. Наслідуючи Мене й виконуючи свої обов'язки щодо Мого пресвятого Сина, ти прийматимеш у цьому смертному житті успіх чи невдачу з однаково незворушним видом, холоднокровно і з миром в умі. Нехай перше не приносить тобі смутку. А друге - марної радості. Переживай тільки за те, що Всевишній призначив тобі.

Людське життя є чудно переплетене двома видами випадків: одні - приємні, а другі - несприйнятні для уподобань смертних; до одних вони відчувають нехіть, а інших - прагнуть. Поскільки людське серце є обмежене і одностороннє, воно нестримно тяжить до крайностей, безконечно прагнучи того, що любить і що подобається, і - з другого боку, - сумує і журиться, коли чогось не терпить і не любить. Такі мінливі настрої і хитання творять загрозу для всіх чи більшості чеснот. Непогамоване кохання до одної істоти, котрої не можна добитися, зараз же змушує душу бажати іншої, щоби знайти бальзам на минулу невдачу. І при удачі душа хвилюється, щоб втримати те, що уже має, ввергаючи себе у ще більше безладдя і пристрасті. Тому уважай, найдорожча, на цю небезпеку, і атакуй її у зародку, утримуючи твоє серце незалежним, задивленим лише у Боже Провидіння; ніколи навіть не позволь йому прихилитися до того, за чим воно тужить, чи відвертатись від того, що його болить. Нехай тільки Божа Воля буде твоєю єдиною насолодою і радістю. Нехай твої бажання тобою не керують, а страх - не відбирає охоти. Не допускай, щоб твої земні заняття, а ще більше - твоя пошана і увага до сотворінь -затримали чи відвертали тебе будь-коли від твоїх святих вправ, згідно із Моїм приміром. Старайся віддано і пильно йти Моїми слідами.

 

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

 

[ Cкачати книгу:" Марія " ]

[ Купити книгу: "Марія" ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!