![Про віддавання [себе Богові]](../../img/collage_01.jpg) |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
1. Після молитов за все священик закликає вірних віддати самих себе Богові, кажучи: «Пресвяту, пречисту, преблагословенну, славну Владичицю нашу Богородицю і приснодіву Марію, з усіма святими пом'янувши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо». 2. Не всі проймаються «віддаванням себе Богові». Для цього не досить лише слів, а треба ще Божої волі на це. Тому доконче потрібна сміливість, а сміливість з'являється від чистого сумління, коли наше серце не засуджує нас, коли ми дбаємо про те, що Його стосується, коли через це ми нехтуємо те, що, власне, нас стосується. Тоді-бо ми і справді звільняємось від турботи за нас самих і упевнено віддаємо її Богові, твердо вірячи, що Він прийме довірене Йому нами і збереже. Оскільки ж для цього потрібно багато мудрости, поєднаної з любов'ю, і не менше зусиль, то ми спочатку, прикликавши на поміч Пресвяту Богородицю і весь сонм святих, віддаємо себе [Богові], так як слово «пом'янути», означає «прикликати», «бути помилуваним». З иншого боку, ми спершу просимо єдности віри і причастя Святого Духа (пор. Еф. 4, 13. 2 Кор. 13, 13), потім [закликаємо] «самі себе, і один одного, і все життя наше Богові віддаймо». 3. Що ж це за «єдність віри»? Людина з подвійною душею, — каже [Святе Письмо], — непостійна у всіх своїх дорогах (Як. 1,8), називаючи дволикою людину нерішучу, яка ні в чому не є твердою. І хто хитається на обидва боки, той ні в той, ні в цей бік не ступає рішуче. Єдністю ж віри виявляється протилежне цьому — рішучість, твердість, постійність. Бо хто твердо вірує, той знає про справу щось одне: або що вона є, або що її немає. Нерішучий хитається на обидва боки, як випливає і зі самої назви. 4. Ось це і є єдність віри — непохитність, позбавлена будь-якого вагання. 5. А «причастя Святого Духа» означає Його благодать. Вона називається причастям тому, що коли Господь зруйнував своїм хрестом стіну, яка була перегородою між Богом і нами (пор. Еф. 2, 14), потрібно було ще примирити і допомогти тим, які були на деякий час роз'єднані один від одного, і не мали нічого спільного [між собою]; а це і відбулося через зшестя Святого Духа на апостолів. Звідси-бо і святе хрещення, і відкрилось щедре джерело божественної благодаті людям, і, за словами апостола Петра, ми стали учасниками Божої природи (2 Пет. 1, 4). 6. Отож, тому, хто збирається належно віддати себе Богові, потрібна тверда віра і поміч від Святого Духа. 7. І «ми віддаємо [Богові]» кожний не тільки самого себе, а й «один одного». Бо за законом любови потрібно шукати не лише свого блага, а й благ инших. [ Повернутися до змісту книги: "Пояснення Божественної літургії" ] [ Купити книгу: "Пояснення Божественної літургії" ] [ Cкачати книгу: "Пояснення Божественної літургії" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові! |
|
|
|
|
|
