 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
1. Після читання Євангелія диякон закликає весь люд до молитви. Молиться тихо, упівголосу, і сам священик усередині [вівтаря], щоб Бог прийняв молитви людей. Потім, прославивши Бога гучним голосом, він долучає до спільного славослов'я і люд. 2. Яка ж молитва з усіх [инших] найбільш доречна після Євангелія? Молитва за тих, які не порушують Євангелія, за тих, які наслідують чоловіколюбство Христа, символом якого є Євангеліє. Хто ж це такі? Настоятелі Церкви, пастирі народу, законодавці порядку. Бо саме вони, якщо зберігають обітницю, шанобливо дотримуються її і навчають написаного там [у Євангелії], доповнюють, за словами Апостола, те, чого бракує скорботам Христа (пор. Кол. 1, 24), випасаючи Його стадо після Нього, як Він бажає. Вони також засновники священних домів, опікуни [монастирів і церков], учителі чесноти і якщо хто-небудь хоч чим-небудь корисний спільній справі Церкви і священним особам, то, звичайно, вони входять до того сонму і заслуговують спільних молитов. 3. Маючи ж намір, нарешті, перейти до жертви, під час якої не пристало бути присутніми непосвяченим, яких ми називаємо ще й оглашенними, бо вони прийняли християнство лише слухом, наскільки це можливо через повчання, [священик], спершу прочитавши за них молитву, висилає їх із сонму вірних. А молитва [його] за те, щоб вони досягли досконалости, у належний час сподобившись хрещення. Мета ж молитви — слава Божа: «Щоб і вони, — каже [священик], — з нами славили пречесне і величне ім'я Твоє». 4. Проголосивши це як славослов'я і в єднанні славослов'я прийнявши велику кількість вірних, він звершує иншу молитву, в якій спочатку дякує Богові, що він сподобився стати перед Ним і здіймати руки до Нього за себе і за инших. Потім просить сподобити його чинити це завжди із чистим сумлінням. А мета цієї молитви — слава Божа: «Бо Тобі належить, — каже він, — усяка слава». Так, за звичаєм, звершивши славослов'я із усім людом, священик знову молиться упівголосу і за себе, і за весь люд, щоб йому неосудним постати перед святою трапезою, чистим «від усякої скверни плоті і духа», а вірним, які моляться разом із ним, сподобитися причастя Святих Таїнств без провини й осуду, і, крім цього, наслідувати Царство Небесне. А привід для молитви той самий — слава Божа, для якої чинити все заповів [апостол] Павло, кажучи: Усе робіть на славу Божу (1 Кор. 10, 31). Це буде нашою, каже, повсякчасною метою — славити Бога. Рільники за мету своєї важкої праці вважають збирання врожаю, задля якого вони постановили собі наполегливо працювати, купці — прибуток, инший хтось — щось инше. Ви ж у всьому, що робите, шукайте славу Божу. Бо ми — раби, покликані саме на це служіння Владиці, оскільки для цього служіння Він створив нас, а потім викупив. Ось тому ти й переконаєшся, що Церква постійно турбується про славу Божу і слово це проголошує день у день, цю славу вона у всьому звеличує, у всьому є її провідником, все для неї здійснює: і молитви, і прошення, і таїнства, і напучування — все священне. І це так. [ Повернутися до змісту книги: "Пояснення Божественної літургії" ] [ Купити книгу: "Пояснення Божественної літургії" ] [ Cкачати книгу: "Пояснення Божественної літургії" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові! |
|
|
|
|
|
